Список скорочень 16 страница

11.4.5. Пропорційність композиційних ОДИНИЦЬ

Ця норма задає вимоги щодо довжини композиційних одиниць одного рівня.

• У повідомленні середня довжина композиційних одиниць одного рівня повинна бути пропорційною, тобто приблизно однаковою.

Обсяги композиційних одиниць одного ієрархічного рівня не повинні відрізнятися більше, ніж утричі.

Приклад. Порушення цієї норми часто трапляється тоді, коли автор має або надто багато матеріалу, який виходить за межі теми одного розділу, або погано знає одну чи кілька тем інших розділів повідомлення. У першому випадку автори можуть надто розширювати деякі розділи, незважаючи на те, що вони за обсягом виходять за нормативні межі в 30,0 тис. зн. (див. розділ 11.4.4). У другому випадку автори часто залишають деякі композиційні одиниці надто короткими, до 10,0 тис. зн. І в першому, і в другому випадках порушується пропорційність композиційних одиниць.

¹ Як вказує А. Е. Мільчин, розділ мінімальної довжини повинен містити не менше семи НФЄ (Миль-чин А. 3. Методика редактирования текста. 2-е изд. М.: Книга, 1980. С. 135).

Контролювати пропорційність композиційних одиниць для повідомлень, що включають розділи, найкраще за змістом, в якому поряд з кожною рубрикою вказано обсяг відповідної композиційної одиниці, а для повідомлень невеликого розміру — за кількістю НФЄ чи речень у складі НФЄ.

11.4.6. Розгортання композиційних одиниць уздовж горизонталі

Ця норма стосується як розділів, так і НФЄ.

• Кожен тип композиції дозволяє розгортати уздовж горизонталі лише певну кіль­кість композиційних одиниць.

• Розгортання композиційних одиниць уздовж горизонталі залежить від підгото­ваності реципієнтів: чим вища підготованість, тим більшою може бути кількість композиційних одиниць на цьому ієрархічному рівні.

Приклад. Оповідний тип композиції для художньої літератури (романів) в середньому становить 85 розділів (див. табл. 11-1), а відхилення в кількості розділів коливаються в межах 50—120 (виняток — твори Панаса Мирного та Мігеля Сервантеса). Описовий та ієрархічний типи на одному композиційному рівні, як правило, обмежуються щонайбільше 10 композиційними одиницями. Архівний тип обмежень на кількість фрагментів по горизонталі не має.

11.4.7. Розгортання композиційних одиниць уздовж вертикалі

Норми щодо розгортання композиційних одиниць уздовж вертикалі, іншими сло­вами — "в глибину", стосуються здебільшого розділів.

• Кількість рівнів композиції залежить від обсягу повідомлення: чим більший обсяг, тим більшою може бути кількість композиційних рівнів¹.

• Уздовж вертикалі композиційні одиниці не слід розгортати більше, ніж на три рівні² (до винятків належать довідники, в яких кількість рівнів може досягати п'яти).

• Якщо є потреба розгорнути композицію більше, ніж на три рівні, у повідомлення слід вводити внутрітекстову рубрикацію, причому не більш ніж однорівневу, виняток — дворівневу.

• Розгортання композиційних одиниць уздовж вертикалі залежить від ступеня під­готованості реципієнтів: чим він вищий, тим більше в глибину може розгортатися композиція (для дошкільнят, реципієнтів з початковою та основною освітою — однорівнева; для реципієнтів зі середньою та незавершеною вищою — дво- та трирівнева; для реципієнтів-неспеціалістів, спеціалістів та експертів — три-п'ятирівнева, причому четвертий і п'ятий рівні — внутрітекстові).

Для виправлення кількості рівнів композиції використовують загальноприйняті методи. Так, щоби скоротити кількість рівнів, знімають об'єднувальні рубрики; щоби збільшити кількість рівнів, уводять об'єднувальні рубрики або ділять текст підрубриками.

11.4.8. Класифікація композиційних одиниць

Під час опрацювання повідомлення редактор повинен перевірити, чи відповідає виконаний автором поділ на композиційні одиниці логічним правилам (нормам) поділу (див. далі розділ 12.1.5).

¹ Мильчин А. 3. Методика редактирования текста. М.: Книга, 1980. С. 138. ² Порівняй дані про кількість запам'ятовуваних вкладених підрядних речень у розділі 14.3.2.

• На кожному рівні тему (підтему) слід ділити на композиційні одиниці, вико­ристовуючи лише одну основу поділу. Після поділу кількість композиційних одиниць завжди повинна бути більшою двох.

Використання однієї основи поділу зовсім не суперечить тому, що на різних компо­зиційних рівнях можуть бути використані різні основи. Для виявлення помилок, пов'язаних із порушенням цієї норми, доречно використовувати компаративний метод контролю (порівнювати між собою всі рубрики одного ієрархічного рівня і виявляти, чи отримані вони на основі поділу за однією і тією ж основою).

Приклад. Типовою помилкою, що порушує цю норму, є випадок, коли автори-початківці утворюють розділи, що складаються лише з одного підрозділу. Буває, що автор на одному й тому ж рівні до розділів використовує різні основи поділу.

• Після поділу теми на композиційні одиниці не повинно залишатися підтем, що не ввійшли в одиниці, і не повинні з'являтися нові, яких до поділу не було.

Приклад. Автори, готуючи повідомлення, іноді виходять за межі обраної ними теми або забувають подати ту композиційну одиницю, що заявлена раніше (є в змісті). Для виявлення таких помилок доречно застосовувати компаративні методи контролю (порівнювати кожну рубрику нижчого рівня з віднесеною до неї рубрикою вищого рівня).

• При поділі теми на композиційні одиниці одна підтема не може входити одночасно до двох із них.

Порушують цю норму переважно автори-початківці.

• Під час поділу теми на ієрархічно підпорядковані композиційні одиниці (частини, розділи чи підрозділи) не можна обминати окремі композиційні рівні (переходити відразу від частин — до підрозділів, від розділів — до параграфів і т.д.).

11.4.9. Інші композиційні норми

• Композиція повідомлення повинна відповідати рівню підготовки реципієнтів, для яких воно призначене: чим складнішою є композиція, тим більшої попередньої підготовки вона вимагає від реципієнтів.

Складність композиції залежить від таких факторів: виду композиції¹, середньої кіль­кості композиційних одиниць на одному рівні (їх розгортання уздовж горизонталі) та середньої кількості рівнів композиції (їх розгортання уздовж вертикалі).

• У понятійних повідомленнях у композиційних одиницях, що описують подібні між собою об'єкти, слід використовувати однотипну композицію, а в художніх та публіцистичних повідомленнях—різну.

Приклад. У повідомленнях іноді трапляється, що сусідні композиційні одиниці подають інформацію про подібні об'єкти (наприклад, опис видів тварин у науковій літературі). У зв'язку з цим в авторів виникає проблема: як будувати композицію таких фрагментів — однаково чи по-різному? Вирішувати це завдання слід згідно з указаною нормою, тобто залежно від виду літератури.

¹ Оповідний вид композиції (пряма хронологія) — дуже легкий; діалоговий і оповідний (одночасова багатосюжетна хронологія) — легкий; описовий — не дуже легкий; науковий — середній; архівний — не дуже складний; ієрархічний — складний; гіпертекстовий — дуже складний (за нашою оцінкою).

• Перехід від однієї композиційної одиниці до іншої (тому, частини, розділу, під­розділу, параграфу, НФЄ та речення) повинен бути чітко виражений за допомогою спеціально призначених для цього засобів: сторінок, рубрик, абзаців та спеці­альних знаків переліку.

Ступінь чіткості поділу певною мірою залежить і від виду літератури (наприклад, для довідкової, офіційної, виробничої, навчальної літератури такий поділ повинен бути особливо чітким; для решти видів він може бути й дещо завуальованим)¹.

11.5. Види рубрик

Класифікація рубрик частково вже була подана (розділ 11.1). Крім того, рубрики класифікують і за іншими ознаками.

Залежно від того, куди входить рубрика (в основний текст чи апарат видання), їх ділять на системні та позасистемні. Системні рубрики відтворюють лише основний текст; позасистемні — елементи апарату видання: передмови, списки літератури, покажчики, додатки, післямови тощо, які не належать до наскрізної нумерації компо­зиційних одиниць основного тексту.

Залежно від того, чи відтворює рубрика тему композиційної одиниці, їх ділять на тематичні, напівнімі та німі, В тематичних відтворюють тему композиційної одиниці; в напівнімих — вказують лише назву рівня, до якого належить одиниця, та її порядковий номер ("Частина №\ "Розділ ТУ", "Підрозділ ТУ'); у німих — спеціальними засобами (спуском, порожніми рядками, зірочками гощо) лише фіксують, що в цій позиції є рубрика. Вважають, що абзацний відступ, який розділяє НФЄ, також є німою рубрикою.

Крім того, рубрики ділять на нумеровані та ненумеровани В нумерованих біля назви кожної рубрики стоїть її номер, а в ненумерованих — ні.

Є також рубрики, що, крім тематичних назв, містять назви композиційних рівнів ("Частина", "Розділ", "Підрозділ", параграф), а також рубрики, що назв цих рівнів не включають. Ті рубрики, що позначають частини, розділи, підрозділи та параграфи, як правило, включають у зміст.

Залежно від того, як розташовані рубрики стосовно основного тексту, їх ділять на перериваючі, паралельні та внутрітекстови Перериваючі відділяють одну композиційну одиницю від іншої та викликають паузу під час сприймання повідомлення; паралельні дають змогу реципієнтові сприймати рубрику паралельно з основним текстом; внутрі-текстові належать безпосередньо до основного тексту, а тому сприймаються як його складова частина. Таку класифікацію рубрик називають видавничою.

Поліграфічна класифікація виділяє рубрики: а) на окремій сторінці—шмуцтитули (основний текст, крім самої рубрики, на такій сторінці відсутній); б) на спуску сторінки— "шапки" (текст розташований внизу під рубрикою); в) збоку сторінки — "ліхтарики" (рубрика заверстана текстом лише справа чи зліва); г) упоперек сторінки — "поперечні" (текст розташований зверху та знизу рубрики); ґ) збоку сторінки — "кватирки " (рубрика із трьох боків — згори, знизу та зліва чи справа — заверстана текстом); д) всередині сторінки — "врізи " (рубрика із чотирьох сторін заверстана текстом).

¹ Феллер М. Д. Структура произведения. М.: Книга, 1981. С. 20.

Наведені типи рубрик можна комбінувати різними способами.

11.6. Способи нумерації рубрик

Нумерація рубрик у повідомленні не є обов'язковою. Проте досить часто, щоби полегшити пошук потрібних композиційних одиниць і спростити посилання на них, рубрики нумерують.

Види нумерації рубрик. Нумерація рубрик може бути лінійною, ієрархічною (індексною) та комбінованою (лінійно-індексною). Лінійна нумерація передбачає, що всім композиційним одиницям згідно з місцем їх розташування в повідомленні при­своюють номери за порядком зростання. Індексна передбачає, що композиційні одиниці нумерують так, як і в лінійній, але окремо в межах кожного композиційного рівня і в межах своєї "гілки"; між номерами ставлять спеціальні розділювачі (найчастіше крапки). Комбінована нумерація дає змогу вводити для дворівневої композиції наскрізну нумерацію композиційних одиниць.

Способи нумерації рубрик. Лінійна нумерація може бути цифрова (позначена арабськими чи римськими цифрами) або літерна (позначена кириличними чи латинськими літерами). Недоліками такого способу нумерації є те, що: а) зміна номера однієї ком­позиційної одиниці (при видаленні одних чи вставленні інших) вимагає зміни номерів тих одиниць, які йдуть далі; б) для літерної нумерації кількість композиційних одиниць не може перевищувати кількості літер в алфавіті. При використанні літерної нумерації до тема­тичних рубрик часто додають назви композиційних рівнів: Розділ 1, Розділ 2, Розділ 3...; Розділ А, Розділ Б, Розділ В...; §1, §2, §3... тощо.

Індексна нумерація має кілька способів організації: індексна цифрова крапкова, індексна цифрова (або літерна) безкрапкова та індексна літерно-цифрова з використанням вербальних назв композиційних рівнів. Можливі й інші способи нуме­рації¹, проте вони надто складні для реципієнтів і незручні в користуванні.

Індексна цифрова крапкова нумерація полягає в тому, що фрагменти кожного композиційного рівня нумерують арабськими цифрами від 0 до N і записують послі­довно, відокремлюючи крапками.

Дата добавления: 2015-07-08