Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Приклад. 6 страница

Читайте также:
  1. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 1 страница
  2. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 2 страница
  3. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 2 страница
  4. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 3 страница
  5. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 3 страница
  6. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 4 страница
  7. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 4 страница

Під час передачі повідомлення від автора до реципієнта у значенні слова відбуваються такі зміни: 1) після генерування автором повідомлення слово втрачає авторське значення; 2) у повідомленні слово набуває контекстуального значення; 3) у процесі сприймання реципієнтом повідомлення слово, крім основного та контекстуального, набуває ще й реципієнтського значення. Очевидно, що наявність у словах індивідуального авторського значення суттєво утруднює процес комунікації. Сигналом про втрату такого авторського значення може служити частково неточне слововживання, яке редактор повинен обов'язково виправляти. Що ж стосується виникнення індивідуальних значень слова під час сприймання в реципієнта, то редактор не може на них впливати взагалі.

Існують також стилі (до їх числа належать художній та публіцистичний), де значення слів можуть відхилятися від загальноприйнятих. Такі явища мають прогнозовані, а, отже, унормовані механізми реалізації, оскільки йдеться не про пряме, а про переносне значення слів. Деякі з цих значень зафіксовані в тлумачних словниках. Типові механізми реалізації переносних значень слів використовують у найрізноманітніших тропах: алегорії, гіпер­болі, іронії, літоті, метафорі, метонімії, синекдосі, персоніфікації, перифразі, порівнянні, епітет? тощо.

Про точність слововживання у повідомленнях пишуть у багатьох роботах2. При цьому за основу для визначення ступеня точності беруть контекст3 і словник. Враховуючи сказане, запропонуємо таке означення: точність слововживання — це ступінь відповідності значення слова у повідомленні його значенню в тлумачному словнику. Будемо розрізняти такі ступені: точне, частково неточне та повністю неточне слововживання.

Контролювати точність слововживання можна лише когнітивними методами.

• Семантичне значення слова у повідомленні, взяте без урахування його контекс­туального значення, повинно повністю відповідати значенню цього слова в тлу­мачному словнику.

Нормативною базою для проведення контролю повинен служити СУМ4. Вико­ристання інших словників під час професійного редагування недоцільне. Коли текст повідомлення включає фрагменти іншими мовами, їх слід контролювати за найком-петентнішими тлумачними словниками цих мов, бажано академічними. Оскільки тлумачних словників може бути кілька, то значення слова в повідомленні повинно бути тотожне тому, яке є в більшості словників.

Переносні значення слів редактор повинен контролювати у двох планах.

• У повідомленні семантичне переносне значення, тобто троп певного виду, можна використовувати лише тоді, коли реципієнт обізнаний із "механізмом" його функціонування.

• У повідомленні утворене автором семантичне переносне значення слова повинно бути зрозуміле реципієнтові.



• Інші значення слова у повідомленні (граматичне, стилістичне, емоційне та ідео­графічне), взяті без урахування контексту, повинні повністю відповідати їх значенню в тлумачному словнику, а також інших лінгвістичних довідниках.

Подамо кілька прикладів, пов'язаних із порушенням точності слововживання.

Приклад. Після дощу, біжучи вниз поміж рядками картоплі, стічні води швидко наповнювали ставок. Тут слово стічні використано неточно. У СУМ це слово позначає ту воду, яка тече в каналізаційних колекторах.

' Бибик К. та ін. Словник епітетів української мови. К.: Довіра, 1998. 432 с. 2 Див., наприклад: Іванчснко Р. Г. Літературне редагування. К.: Вища школа, 1983. С. 66. 3 Узагальнено контекстом для одиниці певного лінгвістичного рівня виступає все повідомлення мінус ця одиниця. У редагуванні слід враховувати не тільки лінгвістичний контекст, ай — іноді — екстра­лінгвістичний (місце, час, ситуацію, особисті характеристики автора й реципієнта тощо). 4 Крім СУМ, редактор може використовувати також: Головащук С. І. Українське літературне слововживання. К.: Вища школа, 1955. 320 с.

Приклад. Вибачаюсь! Слово вжито частково неточно. Для точного слововживання слід відкинути зворотну частку -сь і, відповідно, змінити форму слова, інакше виходить, що людина вибачає самій собі. Правильно: Вибачте!

Загрузка...

Приклад. Азіатські країни скликали міжнародну конференцію щодо... Слово азіатський в українській мові має незначне негативне емоційне значення. Оскільки повідомлення є емоційно нейтральним, то слово вжито частково неточно (слід було вжити його емоційно нейтральний варіант: азійський).

Приклад. Лікар лічив Івана мало не місяць. Тут слово лічив використано повністю неточно. В українській мові воно має значення рахувати, а не лікувати, як хотів сказати автор (причина помилки — вплив російської мови, де це слово має значення лікувати).

Приклад. Працівники міліції притягнули громадянина N у витверезник о 2-й годині ночі. У цьому контексті слово притягнули може мати два значення: і доставили, і привели, вхопивши попід руки. Тому, по-перше, редактор повинен вибрати лише якесь одне значення, а по-друге, повинен врахувати понятійний стиль повідомлення. Одночасно цим двом вимогам відповідає слово доставили.

Приклад. На Мадагаскарі наша перекладачка граціозно, як слониха, підбігла до керівника групи. Слово слониха в українській мові має переносне значення, пов'язане з чимось неповоротким, громіздким. У мовах африканських народів це слово, навпаки, має переносне значення, пов'язане з чимось граціозним, вишуканим.

13.3.3. Урізноманітнення лексики

Як вказано в розділі 4.2.2, реципієнти керуються емоційними та естетичними, а також пізнавальними та навчальними мотивами сприймання. Залежно від цих мотивів норми щодо урізноманітнення лексики у повідомленні повинні бути різними.

• У повідомленнях, розрахованих на задоволення емоційних та естетичних потреб реципієнтів, лексику слід урізноманітнювати.

Такі повідомлення, як правило, належать до образних чи образно-понятійних. Лексику в образних повідомленнях слід максимально, а в образно-понятійних — помірно урізноманітнювати. Для урізноманітнення лексики таких повідомлень редакторові слід використовувати якомога більше фонетичних, парадигматичних, словотвірних, сино­німічних варіантів слів1.

• У повідомленнях, спрямованих на задоволення пізнавальних та навчальних потреб реципієнтів, лексику слід уніфікувати.

Як правило, таким мотивам відповідають понятійні повідомлення. Для проведення відповідної уніфікації редакторові слід застосовувати термінологічні словники. Ступінь уніфікації повинен бути високим, хоча понятійні повідомлення також повинні давати реципієнтам емоційне та естетичне задоволення.

Крайнім — максимальним — виявом уніфікації лексики є її стандартизація. Для стандартизації лексики редакторові слід використовувати затверджені державою стандарти на термінологію.

13.3.4. Вживання термінів

1 Ващенко В. С. Синонімічний словник-мінімум української мови. Дніпропетровськ, 1972; Деркач П. М. Короткий словник синонімів української мови. Л., 1993; Караванський С Словник синонімів української мови. К.: Орій, 1993. 472 с. [Звертаємо увагу на те, що останній словник — С. Караванського — часто суперечить правописним та іншим лінгвістичним нормам сучасної української літературної мови]; Словник синонімів української мови. У 2 т. К.: Наукова думка, 1999.

Для контролю термінів використовують ті ж методи, що й для контролю слів, — когнітивні. Використовують і той самий критерій точності для оцінки відповідності значення терміна у повідомленні його значенню в термінологічному словнику. Крім того, для контролю новоутворених термінів використовують також положеннєві методи.

Вживання термінів — на відміну від загальновживаних слів — має свою специфіку, особливо в науковій літературі. Воно виявляється, зокрема, в тому, що розвиток науки відбувається шляхом: а) надання вже існуючим термінам нових модифікованих значень; б) надання вже існуючим термінам зовсім нових значень; в) створення абсолютно нових термінів. Розглянемо специфіку вживання термінів детальніше.

Термін — це слово чи словосполучення природної мови, яке позначає поняття окремої ділянки знань чи діяльності людини (галузі). На відміну від загальновжива­них слів терміни мають не лінгвістичне, а термінологічне, тобто понятійне, значення. Крім термінів, у повідомленнях використовують ще й номенклатуру (назви найрізноманіт­ніших пристроїв, матеріалів тощо), яка не належить до термінів.

У множині термінів кожної галузі виділяють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія — це така підмножина термінів, яка відображає поняття, що утворилися і функціонують у кожній галузі стихійно. На відміну від термінології, терміносистема—це опрацьована спеціалістами певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі.

Будь-яку термінологію вчені намагаються перетворити й часто справді перетворюють у терміносистему, що вкрай потрібне для наукового комунікування. Проте внаслідок розвитку науки будь-яка терміносистема завжди відстає від її останніх досягнень, а тому вимагає постійного оновлення. Без такого оновлення терміносистема може перетворитися в "науковий" баласт.

Значення термінів фіксують у термінологічних тлумачних словниках. Розрізняють такі їх види: словники терміносистем, затверджені, як правило, у вигляді стандартів; словники термінології (універсальні енциклопедії, галузеві енциклопедії, галузеві термінологічні словники).

• Для контролю термінів слід вибирати словники тільки останніх років видання.

• Коли є кілька словників приблизно одного часу видання, то вибирати слід за такими пріоритетами (види словників подано в порядку спадання пріоритету): стандарт, галузева енциклопедія, галузевий словник, універсальна енциклопедія.

Під час редагування термінів, вжитих частково або повністю неточно, редактор повинен запропонувати авторові два можливі методи виправлення: а) узгодити термін зі значенням, зафіксованим у словнику; б) науково обґрунтувати необхідність переозначення терміна.

• Переозначаючи терміни, слід обов'язково зазначити, що нове значення буде вживатися або як "локальне", тобто лише в межах цього повідомлення, або як основне, що пропонується для всієї галузі.

Щодо нових термінів норми інші.

• Запропонований автором новий термін повинен задовольняти такі обов'язкові вимоги:

— мати означення;

— відтворювати суттєві ознаки поняття;

— бути однозначним (його вживання з іншим значенням допустиме лише в інших галузях);

— не мати синонімів;

— мати семантичні зв'язки з іншими термінами (в означення терміна повинні входити інші терміни цієї ж галузі);


— мати мінімальну довжину;

— бути придатним і зручним для утворення інших похідних термінів;

— бути лінгвістично нормативним, тобто відповідати правилам орфографії;

— мати найвищу частоту вживання (порівняно з іншими словами, що можуть бути запропоновані як варіанти для утворення терміна).

Крім цих дев'яти обов'язкових вимог, існують ще дві, застосування яких факультативне: —бути інтернаціоналізмом;

— не мати емоційного забарвлення.

До новоутворених термінів слід також застосовувати інші положеннєві методи, зокрема ті, що базуються на логічних нормах редагування (див. розділ 12.1). Детальніше вимоги до редагування термінів викладено в літературі1.

 

13.4. Норми для рівня словосполучень

Нагадаємо, що лише на цьому рівні можуть бути остаточно вибрані для виправлення деякі закінчення (для урізноманітнення їх складу, наприклад при нанизуванні відмінків), а також ті префікси, постфікси та службові слова, що мають варіанти (для максимізації кількості відкритих складів).

13.4.1. Фразеограми

Фразеограма2 — це два чи більше слова, які з'єднані синтаксичними зв'яз­ками, утворюють семантичну єдність і в реченні заступають один із його членів. У повідомленнях фразеограми використовують у вигляді готових одиниць, найчастіше заданих списком. Розрізнятимемо такі два основні типи фразеограм: фразеологізми (фразеограми з лексичним значенням) і складені терміни (фразеограми з терміно­логічним значенням).

Серед фразеограм за ступенем умотивованості значення їх складовими частинами виділяють такі види фразеологізмів: а) ідіоми [загальне значення словосполучення не мотивується значеннями включених до нього слів: водити за ніс (фразеологізм), червоний карлик (термін)]; б) фразеологічні одиниці [загальне значення словосполучення лише частково мотивується значеннями присутніх у ньому слів: заткнути за пояс (фразеологізм), космічний корабель (термін)]; в) фразеологічні сполучення [загальне значення словосполучення повністю мотивується значеннями включених до нього слів: повітряний замок (фразеологізм), електронна обчислювальна машина (термін)].

• Кожну вжиту в повідомленні фразеограму слід перевіряти на наявність у фра­зеологічному чи термінологічному словнику.

• Значення фразеограми, вжитої в повідомленні, повинно бути таким самим, як і в словниках фразеограм.

1 Квитко И. С, Лсйчик В. М., Кабанцсв Г. Г. Тсрминоведческис проблеми редактирования. Л.: Вища школа, 1986. 152 с.; Панько Т. І., Кочан І. М., Мацюк Г. П. Українське термінознавство: Підручник. Л.: Світ, 1994. 216 с. 2 Термін "фразеограма" будемо вживати для позначення одночасно фразеологізмів та складених термінів.

Контроль фразеограм слід проводити словниковими і когнітивними методами: словниковий дає змогу виявити, чи справді існує така фразеограма, а когнітивний — перевірити, чи точно вона вжита.


15 Загальне редагування



Нормативною базою для проведення словникового і когнітивного методів контролю виступають: а) для фразеологізмів — фразеологічні словники1, а також СУМ, де для кожної повнозначної лексичної одиниці перелічені фразеологізми, в які вона входить; б) для складених термінів — ті самі словники, що вказані в розділі 13.3.4, причому з тими ж пріоритетами.

Оскільки фразеологізми, як і слова, вступають у відношення синонімії, то контроль можливості їх синонімічного використання також можна проводити списковим методом2.

Подамо зразки помилкового використання фразеограм.

Приклад. Не зможеш, Іване, мішка підняти, кишки у тебе тонкі. (Правильно не кишки тонкі, а кишка тонка або кишка коротка).

Приклад. А сили у тебе, Андрію, як кіт насльозив. (Правильно не кіт насльозив, а кіт наплакав).

Приклад. У тій лікарні Василеві тільки кров псували. (Порушено точність вживання фразеологізму: можливе його розуміння і як фразеологізму (Василеві завдали прикрості), і як слів, вжитих у прямому значенні (Василеві заносили у кров шкідливі речовини)).

Приклад. Електронна машина виконала задану їй програму. (Правильно не електронна машина — цей термін має значно ширше значення,— ^електронна обчислювальна машина).

 

13.4.2. Синтаксичні зв'язки

Структури словосполучень. Словосполучення — це два чи більше повнозначних слова, з'єднаних синтаксичними зв'язками. У словосполученні лише одне слово є стриж­невим (синтаксично незалежним), а решта—синтаксично залежні від нього. У мовленні та повідомленнях—на відміну від мови, де є лише підрядні словосполучення, — існують два основні типи словосполучень: підрядні (зі зв'язками координації, узгодження, керу­вання та прилягання) і сурядні (з тими ж зв'язками, але, крім того, з наявними однорідними залежними словами). Далі вестимемо мову лише про такі структури словосполучень, тобто ті, що є в повідомленнях.

Додатково підрядні словосполучення ділять на безприйменникові та прийменникові, а також за частинами мови повнозначних слів, які утворюють ці словосполучення. Коли вважати, що повнозначних частин мови є шість, то теоретично існує 36 типів двослівних синтаксичних словосполучень (у мовленні реалізовані не всі).

Сурядні словосполучення — з однорідними членами—додатково ділять на безспо­лучникові та сполучникові, а також залежно від кількості в них однорідних членів.

До синтаксичних зв'язків, які під час редагування викликають суттєві труднощі, відносимо підрядну та сурядну координацію, узгодження й керування. Такий тип зв'язку як прилягання практично ніколи не викликає труднощів, а тому розглядати його не будемо.

1 Батюк Н. О. Фразеологічний словник. К., 1966; Удовиченко Г. М. Словник українських ідіом. К.: Радянський письменник, 1968; Фразеологічний словник української мови. У 2-х т. К.: Вища школа, 1984; Фразеологічний словник української мови / АН України. Інститут української мови. У 2 т. К.: Наукова думка, 1993. Редакторові слід користуватися найповнішим словником 1993 року видання, тим більше, що він дає змогу легко розшукати всі фразеологізми, до складу яких входить потрібне слово. 2 Коломієць М. П., Рсгушевський Є. С. Словник фразеологічних синонімів. К.: Рад. школа, 1988. 200 с. 3 На жаль, для української мови поки що відсутні вичерпні переліки таких шаблонів, хоча вони створені для інших слов'янських мов (див.: Золотова Г. А. Синтаксичсский словарь: Репертуар злементарньїх единиц русекого синтаксиса. М.: Наука, 1988. 440 с).

Нижче подамо загальні правила синтаксичного зв'язування слів у словосполучення. Перевірку дотримання цих правил слід проводити за допомогою шаблонних методів контролю3.


Координація — це синтаксичний зв 'язоку словосполученні між субстантивним та вербальним словами. Такий зв'язок може бути або граматичним (число, а також особу чи рід — залежно від ситуації — для вербального слова задають такі, які диктує субстантивне слово) або смисловим (число, особу чи рід для вербального слова задають такі, які диктує семантичне значення субстантивного слова).

• Підрядний координаційний зв'язок між підметом, вираженим окремим словом чи словосполученням із підрядним зв'язком, і присудком повинен бути граматичним, тобто присудок у теперішньому і майбутньому часі повинен мати те саме число, що й підмет, а в минулому часі — ще й той самий рід.

Перелік винятків із цієї норми подано в додатку 8.

• Сурядний координаційний зв'язок за наявності кількох однорідних субстантивних слів (незалежно від їх числа) повинен бути смисловим, тобто присудок повинен мати форму множини.

Перелік винятків із цієї норми подано у додатку 9.

Узгодження — це синтаксичний зв'язок у словосполученні між субстан­тивним та означальним словами. Такий зв'язок може бути граматичним (повним, коли узгодження є в роді, числі й відмінку, або неповним, коли бракує узгодження у роді, числі чи відмінку), смисловим (коли означальне слово узгоджується згідно зі семантичним значенням субстантивного слова) або контактним (коли означальне слово розташоване поряд із субстантивним, але ні його рід, ні число й відмінок не відповідають субстантивному).

Спершу розглянемо узгодження, виражені ад'єктивними, а далі — субстантивними частинами мови (прикладкою).

• Підрядне узгодження повинно бути повним граматичним, тобто означальне слово повинно узгоджуватися з субстантивним у роді, числі та відмінку.

Перелік винятків подано у додатку 10.

• Сурядне узгодження у випадку, коли є два і більше однорідних означення і одне субстантивне слово, повинно бути смисловим, тобто субстантивоване слово повинно стояти в множині.

• Сурядне узгодження у випадку, коли є одне означення і два чи більше однорідних субстантивних слова, повинно бути смисловим, тобто при однорідних субстан-тивованих словах означуване слово повинно стояти в множині.

Перелік винятків із двох останніх норм подано в додатку 11 (частини А і Б).

• При узгоджених прикладках зв'язок може бути неповним граматичним, тобто достатньо, щоб означуване слово стояло в тому ж відмінку й числі, що й суб­стантивне.

Проте в деяких випадках дозволеним є відхилення від цієї норми, зокрема наявність між означувальним і субстантивним словами лише граматичного (контактного) зв'язку. Перелік винятків подано в додатку 12.

Керування — це такий синтаксичний зв'язок у словосполученні, коли стрижневе слово вимагає, щоби залежне від нього слово мало лише певну строго визначену морфологічну форму. Такий зв'язок може бути лише граматичним, а не смисловим.


15*



• Для підрядного керування зв'язок між словами повинен відповідати шаблонові, передбаченому в інвентарі мови для цього конкретного стрижневого слова.

Для української мови — на відміну від інших слов'янських, наприклад російсь­кої1, — словника керування нема. Інвентарем шаблонів може служити лише СУМ, у якому, на жаль, не завжди і не в повному обсязі вказано всі можливі варіанти керування.

Між словосполученнями, пов'язаними підрядним керуванням, існує синтаксична й семантична (неповна чи навіть повна) синонімія. Вона виявляється:

— у відмінках, яких вимагають у шаблонах стрижневі слова (боротьба проти гітлерівців — боротьба з гітлерівцями; тканина на сукенку — тканина для сукенки)2',

— у прийменниках, яких вимагають шаблони керування (танцювати від радості — танцювати з радості; зажадати у заявника — зажадати від заявника);

— у прийменникових / безприйменникових конструкціях (народився у 1957р. — народився 1957р.; корисний дітям — корисний для дітей);

— у синонімічності відношень між словосполученнями зі зв'язком керування та словосполученнями зі зв'язком узгодження (вірші Франка — Франкові вірші).

Крім того, редактор, контролюючи підрядне керування, повинен використовувати ще й відповідні спеціальні норми (додаток 13).

• Для сурядного керування всі залежні однорідні слова повинні бути приєднані до стрижневого слова в одній і тій самій морфологічній формі.

Тому забороненими для використання є конструкції на зразок: Забезпечити Сидо­ренка вугіллям, а Петренкові — дрова, — хоча кожен із цих шаблонів керування (забезпечити кого чим і забезпечити кому що), взятий окремо, є правильним.

Сполучники при однорідних членах. У разі наявності сурядних словосполучень для однорідних членів можна використовувати три способи їх поєднання — безспо­лучникові, сполучникові та їх комбінації.

Приклад. Можливі такі варіанти поєднання:

б) співати й арії, і серенади, і пісні, й думи;

в) співати арії, серенади, пісні та думщ

г) співати арії і серенади, пісні й думи.

• Ряди однорідних членів "а", "б" і "г" (див. приклад вище) задають лише частину множини описуваних об'єктів, а ряд "в" (зі сполучником перед останнім однорідним членом) — усю множину об'єктів.

• Усі однорідні члени повинні бути подані в однаковій морфологічній формі, а сполучники й прийменники при них повинні мати таку форму, що забезпечує максимально можливу кількість відкритих складів.

• Однорідні члени речення можуть вимагати наявності перед першим чи перед кожним із них відповідних прийменників.

1 Розенталь Д. 3. Управленис в русском язьікс. М.: Книга, 1986. 300 с. 2 Подамо приклади неповної семантичної синонімії: ...боротьба з гітлерівцями проти більшовизму...; ...із тканини на сукенку пошили спідницю... (порівн. з прикладами в основному тексті).

Випадки, коли такі прийменники є обов'язковими, перелічено в додатку 14. Вибір типу словосполучень. Словосполучення у текстах за частотами посідають у ранговому списку такі позиції:

— вербально-субстантивні — 20,1 %;

— субстантивно-ад'єктивні —17,7%;

— субстантивно-субстантивні —14,9%;

— субстантивно-вербальні —12,1%;

— вербально-адвербіальні — 6,8%;

—субстантивно-прономінальні — 5,7%;

— прономінально-вербальні — 4,8%;

— вербально-прономінальні — 4,6%.

Решта 28 типів словосполучень становлять лише 13,3%.

Враховуючи такі кількісні характеристики словосполучень, редактор повинен обмежуватися або лише цими високочастотними типами словосполучень, або дозволяти вживати і низькочастотні, виходячи зі ступеня підготованості читача.

* * *

• У публіцистичному і художньому видах повідомлень при передачі на письмі усної мови допустимі відхилення від перелічених норм.

 

13.5. Норми для рівня речень

Речення — це множина словосполучень, серед яких одне має зв 9язок координації, а решта — інші види синтаксичних зв'язків.

13.5.1. Порядок слів у реченні

Виділяють порядок слів у реченнях у мові, тобто поза контекстом, а також у мовленні та повідомленнях, тобто в контексті.

У мові розрізняють порядок слів основний (в оповідних реченнях) та модальний (в питальних, спонукальних, окличних та умовних реченнях).

• У мові основний порядок слів повинен відповідати такій послідовності:

ТЬА]2В] УВ2{ 02 А2] Ах Ох А2х 02 А2]9 де Т — обставина часу, виражена прислівником, іменником у непрямому

відмінку чи навіть підрядним реченням часу; Ь — обставина місця, виражена прислівником, іменником у непрямому

відмінку чи навіть підрядним реченням місця; А1 — узгоджене означення; А2 — неузгоджене означення; £ — суб'єкт дії (підмет); V — присудок;

£>1 — обставина, виражена прислівником способу дії; Д — обставина, виражена неприслівником способу дії; Ох — об'єкт дії (прямий додаток); 02 — непрямий додаток.

Квадратними дужками виділена група непрямого додатка, позиція якого може змінюватися залежно від його морфологічної форми (наприклад, якщо непрямий додаток стоїть у давальному відмінку, то він повинен стояти перед прямим додатком, а коли ні, — то після).

• У мові в питальних, спонукальних й окличних реченнях основний порядок слів трансформують: присудок ставлять перед підметом і, крім того, в питальних реченнях у першу позицію додають питальне слово, а в окличних — частку хай, нехай.

• У мові в умовних реченнях спершу вказують умову, а лише тоді — дію, яка відбувається за цієї умови.

• У мові звертання завжди повинні стояти в першій позиції речення.

• У мові вставні слова повинні стояти перед початком речення, якщо вони стосуються цілого речення, або перед тим членом речення, якого вони стосуються.

• У мові дієприслівникові звороти повинні передувати головному реченню у тих випадках, коли: а) описувана ними дія передує вказаній присудком; б) описують причину дії, вказану присудком; в) описують умову дії, вказану присудком.

Порядок слів під час мовлення та в повідомленнях називають комунікативним. Комунікативний порядок слів є похідним, тобто таким, що утворений на основі порядку слів у мові, проте може як збігатися з ним, так і відхилятися від нього.

На комунікативний порядок слів у повідомленнях впливають: а) послідовність описуваних подій; б) темо-рематичне членування речення; в) тип мови (для одних мов цей порядок жорсткіший, для інших, як українська, — вільніший); г) інші фактори (широта ознаки, ієрархічна послідовність, емоційне виділення, розрізнення змісту тощо). Оскільки редактор завжди має справу з повідомленнями, то нижче будемо вести мову лише про комунікативний порядок слів.

• У повідомленнях заборонено змінювати порядок слів у реченнях, коли вони описують послідовність подій.

Приклад. ...Цей ансамбль вокалістів відвідав Миргород, Полтаву та Київ. Зміна порядку слів у такому реченні повідомлення недопустима, оскільки викличе в реципієнтів неправильну уяву про маршрут ансамблю.

• У повідомленнях основна і модальна структури порядку слів повинні бути трансформовані так, щоби на початку речення стояли ті слова, які містять відому (контекстну чи реципієнтську), а в кінці — ті, що містять нову (контекстну, реципієнтську чи суспільну) інформацію.

Таким чином, будь-який член речення, що містить відому інформацію, може бути переставлений в першу, а будь-який член речення, що містить нову інформацію, — в останню позицію.

• У повідомленні порядок слів у сусідніх реченнях повинен бути трансформований так, щоби забезпечити темо-рематичний зв'язок між реченнями.

Це означає, що в повідомленні внутрішня будова речень повинна забезпечувати вказаний нижче порядок чергування відомої та нової інформації:

[ВН\Х, [ВН]2, [ВН]3...[ВН]п. Тут квадратними дужками вказані речення, а літерами В — відома та Я— нова інфор­мація. Іншими словами, те, що в поточному реченні є новим, у наступному повинно стати відомом і т. д.

• У повідомленнях при однорідних означеннях ширшу ознаку ставлять перед вужчою.

Приклад. Нормативним є написання ...українські танцювальні колективи, але не ...танцювальні українські колективи.

• У повідомленнях однорідні члени речення, коли вони не задають послідовності подій, треба подавати згідно з їх ієрархічною підпорядкованістю.

Приклад. ...Школярі перелічили такі українські міста, назви яких починаються з лі­тери "/Г: Київ, Кіровоград, Коростень, Козелець, Ковирі. Можливим є й інший порядок: від Ковирі до Київ, але не впереміш.

• У повідомленнях члени речення, що їх емоційно виділяють, можна ставити у спеціально призначені для цього позиції—першу чи останню.


Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 218 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: СПИСОК СКОРОЧЕНЬ 12 страница | СПИСОК СКОРОЧЕНЬ 13 страница | СПИСОК СКОРОЧЕНЬ 14 страница | СПИСОК СКОРОЧЕНЬ 15 страница | СПИСОК СКОРОЧЕНЬ 16 страница | Приклад. | Приклад. 1 страница | Приклад. 2 страница | Приклад. 3 страница | Приклад. 4 страница |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Приклад. 5 страница| Приклад. 7 страница

mybiblioteka.su - 2015-2019 год. (0.028 сек.)