Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Приклад. 5 страница

Читайте также:
  1. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 1 страница
  2. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 2 страница
  3. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 2 страница
  4. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 3 страница
  5. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 3 страница
  6. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 4 страница
  7. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 4 страница

Серед іспаномовців атрибуцію особи здійснюють іменем і двома прізвищами (друге є прізвищем матері, яке ставлять у другу позицію — після прізвища батька). Цей спосіб атрибуції слід відтворювати і в україномовних текстах.

Приклад. Федеріко Гарсія Лорка (Федеріко — ім'я, Гарсія — прізвище батька, Лорка — прізвище матері).

• При повторних посиланнях на іспанські прізвища треба слідкувати, щоб автор обов'язково подавав обидва прізвища особи.

Серед тюркомовців атрибуцію особи здійснюють двома компонентами — іменем та прізвищем. До імені чи прізвища можуть бути приєднані частки, що вказують на соціальне становище або родинні стосунки.

• У тюркських прізвищах частки (ед-, аш-, аль-, зуль-, -бей, -паша, -оґли, -заде) пишуть з малої літери і приєднують до імені чи прізвища за допомогою дефіса.

Винятком є лише частка Ібн-, яку пишуть з великої літери.

У китайських та корейських атрибуціях особи прізвища на відміну від європейського шаблону стоять на першій позиції, імена — на другій.

1 Редько Ю. К. Довідник українських прізвищ. К., 1969. 2 Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради. К.: Либідь, 1999. С. 182—200.

• При повторних посиланнях на китайські та корейські прізвища слід вказувати перший компонент атрибуції.

Бірманська атрибуція складається з двох компонентів: частки Ута імені.

• У бірманській атрибуції особи частку Упри повторних посиланнях на особу не використовують.

• У прізвиськах кожен їх компонент треба писати з великої літери. Приклад. Ярослав Мудрий, Річард Левине Серце.

• Дворянські титули, що стоять перед іменем чи прізвищем, слід писати з малої літери (наприклад: граф Обіньі)1.

Ця норма не стосується титулів Король, Королева, Цар, Імператор, Шах і т. п., коли ці особи є керівниками держави.

• Прізвища, що складаються з двох частин, пишуть через дефіс. Приклад. Г. Квітка-Основ яненко.

13.1.6. Написання географічних назв (топонімів)

• Правопис назв населених пунктів України повинен відповідати зразку, наведеному в довіднику "Адміністративно-територіальний устрій"2.

Користуючись цим довідником, редактор повинен враховувати, що після здобуття Україною в 1991 р. незалежності змінено назви деяких населених пунктів (наприклад: Ровно — Рівне, Жданов — Маріуполь, Ворошиловград — Луганськ)3.

Контролювати правильність попередніх назв населених пунктів найдоцільніше за україномовним варіантом 26-томного видання "Історія міст і сіл України", опублікованим у 60—70-х роках.

• Українські топоніми й гідроніми слід перевіряти лише за другим україномовним виданням Української радянської енциклопедії.

Інших джерел для перевірки цих топонімів нема, оскільки до 1991 р. написи на всіх картах, крім шкільних, виконували російською мовою. Тому для перевірки відсутніх в енциклопедії топонімів треба використовувати правила останнього правопису.



• Чужомовні топоніми й гідроніми слід перевіряти лише за другим україномовним виданням Української радянської енциклопедії.

1 Для порівняння вкажемо, що норми західних країн встановлюють нормативне написання з великої літери. 2 Адміністративно-територіальний устрій: Президія ВР УРСР. К.: Головна редакція УРЕ, 1987. 504 с. 3 Оскільки нових універсальних довідників ще не опубліковано, редактор може використовувати статистичні довідники, зокрема: а) Населення України. 1994. Демографічний щорічник. К., 1995. 602 с. (на с. 14—20 опубліковано назви всіх міст України з кількістю населення понад 20 тис.); б) Статистичний щорічник України за 1998 р. К.: Техніка, 1999. 576 с. (на с. 334—336 опубліковано назви всіх міст України з кількістю населення понад 50 тис). Сучасні довідники назв сіл України відсутні. 4 Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради. К.: Либідь, 1999. С. 182—200. 5 Корисна для редактора інформація є у виданні: Гилярсвский Р. С, Старостин Б. А. Иностранньїе имена и названия в русеком тексте: Справочник. М.: Вьісшая школа, 1985. 304 с. З цього видання можна також запозичити деякі норми написання чужомовних прізвищ та імен у російськомовних текстах (звичайно, адаптуючи їх до українського правопису).

Під час контролю цієї норми слід враховувати вимоги останнього правопису. Написання літери "ґ" у частовживаних топонімах слід контролювати за довідковою літературою4, рідковживаних — за нормами розділу 15.3.9. Нічим іншим написання іншомовних топонімів в Україні не регламентовано5.

Загрузка...

• Якщо чужомовний топонім чи гідронім не зафіксований у другому виданні Української радянської енциклопедії, його слід подавати шляхом транскрибування літерами українського алфавіту.

• Написання в чужомовних текстах, у тому числі й на картах, українських топонімів та гідронімів повинно базуватися на їх нормативній вимові українською мовою.

Приклад. Правильним є написання Куш, //ода, Ккагк'ш.

13.2. Норми для рівня морфем 13.2.1. Морфемний склад слова

В українській мові слова складаються з однієї—п'яти морфем. До їх числа відносять префікси, корені, суфікси, флексії (закінчення) та постфікси (частки, що входять до складу слова).

У складі слів перелічені морфеми при відмінюванні допускають такі явища:

— існування винятків (наприклад, так звані атематичні дієслова їсти й дати при відмінюванні мають специфічні закінчення, що не входять у множини закінчень ні першої, ні другої дієвідмін; кількісні числівники один і два всупереч усім іншим відмінюють як прикметники — за родами);

—чергування голосних і приголосних в основах слів {село—сіл; птах—пташиний);

— паралельні форми (погрудневий — післягрудневий; зайченя — зайчатко — зайченятко —зайченяточко; білесенький — білісінький — білюсінький; іменем — ім 'ям; сидіти — сидіть);

— семантичну диференціацію {папера — паперу; стола — столу);

— стилістичну диференціацію {масло — масла; співать — співати, знає — зна, повен — повний);

— контекстуальну диференціацію {ввійшов — увійшов; ймовірній — імовірний; дивитись — дивитися);

— появу в деяких формах "історичних" морфем {мати — матір 'ю; теля — телятами; горня — горнят);

— випадання зі складу морфем окремих звуків і відповідних їм літер {тиждень — тижневий);

—можливість остаточного вибору варіанта морфеми лише на вищому лінгвістичному рівні {Іваненкові — бригадирові Іваненку).

1 Голоскевич Г. Правописний словник. 12-те вид. Нью-Йорк; Париж; Сиднсй; Торонто; Л.: 1994. 460 с.

Враховуючи такий високий рівень неоднозначності в написанні морфем, контро­лювати правильність їх написання можна двома методами: списковим та положеннєвим. Списковий метод слід використовувати у тих випадках, коли слово і його парадигматичні варіанти є в словнику, а положеннєвий — лише в тих випадках, коли слова чи його парадигматичних варіантів у словнику нема. Ефективність контролю списковим методом вища, ніж положеннєвим, оскільки орфографічні словники, як правило, ідеально відредаговані й не містять помилок, а редактор, застосовуючи положення (правила), інколи все ж може допускати помилки. Тому вкрай необхідним для редагування україномовних текстів є орфографічний парадигматичний словник (із синтаксичними, семантичними, стилістичними та іншими коментарями щодо використання паралельних форм слів). На жаль, поки що такий словник (хоча б найуживаніших слів) відсутній; за формою до нього наближається словник Г. Голоскевича1.

У випадку наявності паралельних морфем, що не мають відмінних ознак, редактор повинен використовувати таку норму.

• Морфеми, вибрані для утворення слова, повинні бути найпродуктивнішими, тобто вживатися в мові найчастіше.

Вибирати таку форму можна, наприклад, за допомогою оберненого частотного слов­ника1 . Винятком із цієї загальної норми є художня література, де авторові, навпаки, доречно максимально виявляти свою лінгвістичну майстерність щодо використання морфем, чим він розвиває мову.

Приклад. Унікальним виявом майстерності використання морфем є переклад "Премудрого гідальго Дон Кіхота з Ламанчі" М. Лукаша: вродниця-панянка, найвиборніший, романічний, леговище та ін.2

• Із двох однаково продуктивних форм слід вибирати коротшу.

Коротші форми мають у мові більше шансів на тривале існування. Це — один із наслідків закону економії, що реалізується в мові. Звичайно, ця норма не стосується тих випадків, коли одне й те ж слово має дві форми різної продуктивності (рад — радий; завива — завиває і т. д.).

Перелічимо специфічні норми використання деяких морфем.

Контролюючи префікси, потрібно враховувати, що деякі з них мають варіантні форми. До таких префіксів належать з (варіанти: зі-, із-, зо-, зу-, с-, іс-, сі-), в (варі­ант: у-) та від (варіант: од-). Вибір нормативного варіанта написання такого префікса залежить від того, яким є лівосторонній контекст префікса. Загальна норма встановлює, що нормативним у такій ситуації є той варіант, який робить максимальну кількість складів відкритими. Користуючись цим загальним правилом, не слід забувати, що варіанти із-, іс- дещо застарілі, а тому вони надають повідомленню своєрідного (старо­слов'янського) стильового забарвлення.

Редактор повинен розрізняти чужомовні омонімічні префікси пре- (позначає пере­дування) та про- (вказує на подібність), а також власне українські префікси пре- та про-(порівняй: прекрасний — препозитивний, проведений — промонархічний).

Наявність у словах префіксів бажано враховувати при переносі слів, хоча за четвертим правописом це необов'язково. Правила переносу не забороняють також ділити переносом двоскладові префікси.

Помилконебезпечними при написанні суфіксів є такі випадки: а) написання у прик­метниках суфікса, який має фонетичний варіант [н'] (наприклад, житній, самобутній, вчорашній тощо)3; б) в іменниках четвертої відміни при відмінюванні з'являються суфікси, вживання яких необов'язкове (плем'ям — племенем).

1 Обернений частотний словник сучасної української художньої прози. К.: Спалах, 1998. 960 с. 2 Сервантсс С. М. Де. Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. К.: Дніпро, 1995. 704 с. 3 У словах цього типу часто замість закінчень -ій пишуть -ий.

Хоча деякі суфікси вважають нормативними, проте сферу їх вживання слід різко звужувати, оскільки вони невластиві українській мові: -овк- (маршировка — маршу-вання), -ир- (компостирування — компостування), -юч- (командуючий — командувач, завідуючий — завідувач). У писемних стилях української мови дуже продуктивними є суфікси -анн-, що позначають назви процесів (верстання). За допомогою цього суфікса відрізняють результат процесу (наприклад, верстка, тобто папір з нанесеним на нього зображенням) від самого процесу (верстання).

Вимагає уваги написання закінчень, зокрема іменників другої відміни чоловічого роду твердої групи в орудному відмінку. Так, хоча пишемо столом, проте при відмінюванні прізвища на зразок Воробйов подаємо закінчення -им.

Паралельні закінчення мають, наприклад, форми свинями — свиньми (орудний від­мінок множини), корови—корів (знахідний відмінок множини), іменем—ім'ям (орудний відмінок однини), гурта — гурту (родовий відмінок однини), по Дніпру — на Дніпрі (місцевий відмінок однини).

Семантичну диференціацію мають, для прикладу, форми: родовий відмінок—папера (документа) і паперу (матеріалу); давальний відмінок — вазону (неживий об'єкт) [Дмитрові (живий об'єкт).

Стилістичну диференціацію мають, наприклад, такі форми: масло—масла (у роз­мовному стилі це слово множини не має; у науково-технічних текстах усі форми множини є нормативними); співать — співати (у розмовному і художньому стилях допустимі обидві форми; у науково-технічних текстах нормативна лише остання форма).

В окремих випадках питання щодо нормативності деяких закінчень може бути вирішене лише на рівні словосполучень. Так, коли у тексті контактно розташовані слова другої відміни чоловічого роду в давальному відмінку, що називають живі об'єкти (наприклад, бригадирові Іваненку), то нормативним є чергування закінчень -ові та -у.

До числа постфіксів в українській мові належать -ся і -сь. Вибір варіанта їх напи­сання регламентують так само, як і префіксів (слід досягати максимальної кількості відкритих складів): якщо наступне слово починається з літери, що позначає приголосний звук, тоді в попередньому пишуть -ся, якщо голосний, то -сь.

Слід уникати лінгвістично необгрунтованого вживання частки -ся, -сь.

Приклад. Дослід виконується в такій послідовності... (правильно: Дослід виконують у такій послідовності...).

13.2.2. Морфологічні характеристики слів

В українській мові існують явища паралелізму в таких граматичних категоріях, як рід, число, час, особа та спосіб дії.

• Рід іменників слід контролювати за СУМ.

Приклад. У спортивній пресі слово пенальті часто помилково використовують у чоловічому роді замість середнього.

У випадку існування паралельних форм слід ураховувати таке.

Низка слів української мови (наприклад, злодюга, волоцюга, нероба, сусіда тощо) мають спільний рід. Це означає, що їх можна використовувати як іменники і чоловічого, і жіночого роду. Отже, опрацьовуючи такі слова, редактор не повинен контролювати їх рід. Проте ця загальна норма не розповсюджується на ті рідкісні випадки, коли рід є семантичною диференційною ознакою.

Приклад. Є іменники гарнітур і гарнітура: гарнітур (чоловічий рід) меблів та гарнітура (жіночий рід) шрифтокомплекту1.

1 Фактично, цс різні слова, які генетично походять від одного кореня.

До іменників чоловічого роду належать також ті, що називають посади та професії людей (президент, прем 'ср-міністр, аспірант, лікар, фізик тощо). Деякі з цих слів набули також паралельну форму жіночого роду (аспірантка, лікарка). Ці форми стилістично диференціюють: у діловому стилі використовують лише форму чоловічого роду, а в усіх інших стилях — не регламентують.

Незначна частина слів української мови має дублетні форми, які різняться категорією роду (жираф — жирафа, клавіш — клавіша, желатин — желатина тощо). Рід таких іменників редакторові слід контролювати за СУМ, а частіше вживану форму—вибирати за частотним словником.

Існують також слова чужомовного походження, які позначають живих істот (шимпанзе, какаду тощо) і за якими традиційно закріпилася форма чоловічого роду. Якщо ж необхідно вказати жіночу стать цих істот, то слід додати слово "самка" (наприклад: самка какаду).

Рід найрізноманітніших назв (географічних, засобів масової інформації тощо) визначають за родовим поняттям (Еверест — жіночого роду, оскільки це гора; 'Жя-ка " — чоловічого роду, оскільки це назва журналу). Перед такими назвами доцільно ставити родове слово (наприклад: Журнал "Жінка " — цікавий).

Використання категорії числа в українській мові також допускає винятки й варіанти. Перелічимо норми, якими регламентують їх вживання.

• В усіх стилях нормативним є шанобливе використання щодо осіб категорії множини замість однини.

Приклад. Ви, мамо, сидіть...; Батько працювали...; Ви, пане Президенте...

Сюди ж належить використання в науковому стилі вітчизняної літератури форми першої особи множини замість однини — так зване авторське "ми" (Як ми показали в роз­ділі И...). У країнах Заходу прийнято використовувати переважно авторське "я", тому в перекладах його можна залишати без змін.

• В усіх стилях нормативним є використання однини замість множини у значенні збірності.

Приклад. Книга — джерело знань.

• У понятійних повідомленнях нормативним є використання в множині тих іменників, що позначають речовини й матеріали і в непонятійних повідомленнях мають лише форму однини.

Приклад. Глини, масла, бензини тощо.

• У конструкціях Школярі писали олівцем і Школярі писали олівцями обидві форми є нормативними.

Вкажемо норми щодо використання категорії часу дієслів.

• Паралельне використання категорії часу дієслів є допустимим лише в худож­ньому й публіцистичному стилях.

Так, форми дієслова кожного з трьох часів можуть позначати час двох інших (дієслова минулого часу—теперішні та майбутні, дієслова теперішнього часу—минулі та майбутні, дієслова майбутнього часу — минулі й теперішні події)1. У понятійних повідомленнях нормативним є використання так званого теперішнього постійного часу, а також використання форм часу дієслів у їх прямому значенні.

Щодо використання форм давноминулого часу, то вони нормативні лише для художнього та публіцистичного стилів.

1 Див. перелік таких можливостей у роботі: Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. К.: Вища школа, 1972. Ч. 1. С. 347—349.

Паралельні форми вживання має також категорія способу дії.

• Паралельне використання категорії способу дії є допустимим лише в художньому й публіцистичному стилях.

Так, дійсний та умовний способи, а також інфінітив можна нормативно викорис­товувати у значенні наказового. Наказовий можна нормативно вживати як дійсний та умовний способи1.

Паралельні, варіантні та дублетні форми властиві також іншим морфологічним категоріям, вживання яких слід встановлювати за довідковою та науковою лінгвістичною літературою.

13.2.3. Словотвір

Стосовно засобів словотвору редактор повинен контролювати: 1) стилістичну при­належність морфем; 2) семантичні особливості морфем; 3) продуктивність морфем; 4) довжину морфем. Подамо найзагальніші норми словотвору та приклади такого контролю.

• Вживання слів на зразок глибина — глибінь, висота — височінь слід диферен­ціювати згідно з їх стилістичним значенням.

Перше слово, точніше його суфікс, є емоційно, а тому й стилістично нейтральним, а друге—емоційно забарвлене, тому належить до художнього чи публіцистичного стилю.

• Абревіатурний спосіб словотвору є нормативним для деяких стилів письмової й ненормативним — для стилів усної мови.

Абревіатурний спосіб словотвору є нормативним для офіційних, наукових, попу­лярних, інформаційних, виробничих (технічних) довідкових повідомлень та, частково, публіцистичних (письмових) і навчальних повідомлень. У повідомленнях радіо й телебачення абревіатури, крім частовживаних, слід подавати лише в розгорнутому вигляді.

• Вживання слів на зразок стукіт — стукання, дзенькіт — дзенькання, набір — набирання слід диференціювати за їх семантичним значенням.

Перше слово позначає результат дії (об'єкт), а друге — саму дію (процес). Тому редакторові перед вибором потрібної форми слід встановити, що мав на увазі автор повідомлення: об'єкт чи процес, — і лише тоді, коли є помилка, виправити текст.

В українській мові найпродуктивнішим способом словотвору є морфологічний, зокрема афіксальний2, тому редактор повинен надавати перевагу саме йому. Якщо неможливо врахувати цей критерій, слід використовувати інші.

1 Див. перелік таких можливостей у роботі: Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. К.: Вища школа, 1972. 4. 1. С. 353. 2 Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. К.: Вища школа, 1972. 4. 1. С. 194. 3 Частотний словник сучасної української художньої прози. У 2 т. К.: Наукова думка, 1981. Т. 2. С. 387.

Приклад. Припустімо, редакторові доводиться вибирати з двох нормативних форм: тягнути (-ся, -сь) — тягти (-ся, -сь). Тут для вибору варіанта виправлення редакторові доречно скористатися частотним словником3. Як засвідчує цей словник, основа тяг- частіша (32 слововживання), а основа тягну- значно рідша (іО слововживань). Тому редактор повинен вибирати продуктивнішу основу тяг-. У випадку наявності двох форм приблизно із однаковою частотою належить вибирати коротшу. Як свідчить останній приклад, продуктивнішою є, до речі, саме коротша форма.

У кожному конкретному випадку редактор повинен визначати стилістичні харак­теристики засобів словотвору за допомогою довідкової чи наукової літератури1. Якщо в цій літературі не описано потрібні редакторові стилістичні відмінності або словотвірна модель, то для виявлення норми йому варто провести польовий експеримент2.

 

13.3. Норми для рівня слів

13.3.1. Словниковий склад повідомлення

Словниковий склад повідомлення контролюють комбінованим списково-компа-ративним методом, тобто порівнюють слова, що є у повідомленні, з тими, які є в словнику реципієнта. Структура словника реципієнта показана на рис. 13-1.

Словник реципієнта


Л і

н

г с в л і о с в т н и и ч к н и й


ядерна лексика

 

розширена лексика

 

периферійна лексика


 

 

 

т е Р м с і л Н 0 загальнонаукова термінологія
термінологія галузі 1
0 в л н 0 и термінологія галузі 2
Г к  
ч н и й  
термінологія галузі п

Рис. 13-1. Структура словника реципієнта

Звичайно, словники реципієнтів постійно змінюються, причому в напрямі попов­нення. Крім того, слід враховувати, що слова повідомлень не можуть входити у словник реципієнта на всі 100% (детальніше про динаміку словників див. розділ 14.2).

Норма редагування встановлює, що в повідомленні можна використовувати будь-яке слово лише тоді, коли воно є в словнику реципієнта. Проте така норма надто загальна, навіть більше — формальна. Справа в тому, що в мові, як відомо, слова мають одночасно декілька значень, тобто є полісемічними. Для явищ полісемії встановлено3, що чим частіше слово використовують у мові, тим більше значень воно має. Тому подану вище норму слід уточнити.

1 Сучасна українська літературна мова: Стилістика. К.: Вища школа, 1973. С 286—338. 2 Польовий експеримент передбачає, що редактор повинен (а) підготувати кілька потрібних прикладів, серед яких один буде з редагованого повідомлення, (б) створити шкалу для оцінки потрібної характеристики, (в) встановити, яку оцінку слід вважати нормативною, а яку — ні, (г) попросити кількох експертів (наприклад, колег-редакторів) оцінити кожен приклад за встановленою шкалою, (г) опрацювати отримані оцінки, (д) вибрати для виправлення в повідомленні той приклад, який відповідає заздалегідь встановленій нормативній оцінці. 3 Арапов М.В. Квантитативная лингвистика. М.: Наука, 1988.

• У повідомленні будь-яке слово можна використовувати лише за одночасного виконання двох умов: якщо слово (його графемний запис) є в словнику реципієнта і якщо в словнику реципієнта за цим словом закріплене те значення, яке використав у повідомленні автор.

Цього, здавалось би, простого правила іноді важко дотриматися, як, наприклад, у дитячій літературі, де часто можуть виникнути згадані труднощі (так, автори можуть використовувати рідковживані значення слів, що не відомі дітям). На жаль, для української мови ще не створені частотні словники значень слів, на підставі яких можна хоча б опосередковано судити, чи доступні певним групам реципієнтів деякі значення слів. Тому контролювати вживання різних значень слів редакторам доводиться лише інтуїтивно, використовуючи методи творчого редагування1.

Ще одна трудність контролю словникового складу повідомлення полягає в тому, що редактор повинен чітко розрізняти вживання слів, які одночасно належать як до лінгвістичного, так і до термінологічного словника, і, відповідно, мають різні значення (лінгвістичне й термінологічне).

Приклад. У реченні Вода текла вулицею вжито лінгвістичне значення слова вода (прозора рідина без запаху, хоча в ній могли бути й інші домішки), а в реченні Вода є найкращим розчинником — термінологічне (хімічна сполука, формула якої Нр).

У зв'язку з цим редактор повинен керуватися двома нормами:

• Слово, що входить одночасно до лінгвістичного й термінологічного словників, можна використовувати як термін лише в тому випадку, коли реципієнт має його термінологічне значення у своєму словнику.

• У повідомленні не слід вживати одне й те ж слово у двох різних значеннях.

Використовуючи в повідомленні нові значення відомих реципієнтам слів, ці значення, як правило, не пояснюють, розраховуючи на те, що реципієнти здогадаються про них самі. Щодо термінів, то в аналогічних ситуаціях їх нові значення завжди пояснюють.

• Нові слова (незалежно від того, до якого словника вони належать—лінгвістичного чи термінологічного), обов'язково повинні бути пояснені в примітках (внутрі-текстових чи посторінкових).

До винятків із цього загального правила належать випадки, коли: а) реципієнтові відомий корінь слова; б) контекст дає змогу однозначно встановити значення слова (воно найімовірніше належить до периферійної лексики).

Приклад. Виняток із літератури для дошкільнят: Набери, синку, черпаком води із відра (дітям відомий корінь черп-, а, крім того, з контексту зрозуміле значення слова черпак — інструмент, яким, за аналогією з ложкою, чашкою, кухликом, можна набрати води).

13.3.2. Точність слововживання

Найперше розглянемо, які основні значення у мові мають слова. До цих значень належать:

1 Для деяких мов такі словники створено (див.: Еаіоп Н.8. Ап Еп^ІізЬ-РгепсЬ-Оегтап-ЗрапізЬ шогсі ігеяиепсу сіісіюпагу. №\у Уогк: Воуєт риЬІісаІіоп, Іпс, 1976).

— семантичне пряме (фіксують у тлумачних словниках у максимально можливо­му обсязі; часто слова мають по декілька таких значень; їх називають полісемічними);

— семантичне переносне (частково фіксують у словниках; використовують у тропах; див. нижче);

— граматичне (задається значенням морфем слова, морфологічною формою в реченні, синтаксичною роллю в реченні, синтаксичними валентностями тощо);

— стилістичне (вказує на належність слова до певних стилів; див. про них роз­діл 13.8);

— емоційне (визначається значенням на шкалі, що його має слово в переважної більшості носіїв мови; шкала повинна мати значення від негативних до нейтральних і аж до позитивних, наприклад від -3 до +3, від -5 до +5 тощо);

— ідеографічне, в тому числі асоціативне (по-перше, визначається місцем слова в ієрархічному словнику мови, а, по-друге, його зв'язками — родовидовими, причинно-наслідковими, асоціативними тощо).

У мовленні (тобто під час передачі повідомлення від автора до реципієнта) — на відміну від основних у мові — слова набувають додаткових значень. До цих значень належать такі.

{.Індивідуальнеавторське. Завжди існує в словнику автора більшою чи меншою мірою стосовно будь-якого слова; реалізується під час генерування автором повідомлення. Значною мірою залежить від життєвого досвіду автора.

Приклад. В автора, який відвідав Індію, в значенні слова корова з'явилася нова ознака — священна тварина. Пишучи спогади про поїздку в Індію, такий автор може написати: Разом із нашим гідом ми шанобливо обійшли кількох корів, що лежали на тротуарі. Очевидно, що реципієнти можуть не зрозуміти, чому авторові довелося шанобливо обходити звичайних корів, адже в українській мові слово корова якихось подібних ознак у значенні не має.

2. Контекстуальне. З'являється в слові після його введення до складу повідомлення;
визначається лівостороннім контекстом слова.

Приклад. Автор опублікував у газеті повідомлення, в якому аргументовано критикує кілька затверджених законів. До початку сприйняття цього повідомлення емоційне значення слова закон у реципієнтів, як у переважної більшості носіїв мови, було нейтральним. Після сприйняття в повідомленні критики першого закону, другого, третього...десятого в реципієнтів негативне ставлення до окремих законів підсвідомо почне переноситись на саме слово закон. Як результат, контекстне емоційне значення слова закон тимчасово зміститься в бік негативних значень.

Якщо ЗМІ тисячі разів подаватимуть такі повідомлення, то в реципієнтів за цим словом закріпиться вже не тимчасове, а постійне негативне значення. Після сотень тисяч таких повідомлень у суспільстві запанує законодавчий нігілізм та може виникнути анархія.

3. Індивідуальнереципієнтське. Завжди існує в словнику реципієнта стосовно будь-
якого слова; реалізується під час сприймання повідомлення реципієнтом. Як і авторське,
істотно залежить від життєвого досвіду реципієнта.

Приклад. У довіднику для тих, хто розводить голубів, було написано, що ...клітки слід регулярно чистити, а голубиний послід — викидати (до складу значення словосполучення голубиний послід входить ознака: призначений для викидання). Для реципієнта, який вирощує полуниці, ця ознака є іншою, адже реципієнти-городники знають, що голубиний послід — чудове добриво для полуниць.

Обидва індивідуальних значення (авторське та реципієнтське) можуть бути тотожними основному словниковому (семантичному, граматичному, стилістичному, емоційному та ідеографічному), але можуть і відрізнятися від нього. Крім того, індивідуальні значення можуть також суттєво відрізнятися одне від одного.


Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 203 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: СПИСОК СКОРОЧЕНЬ 11 страница | СПИСОК СКОРОЧЕНЬ 12 страница | СПИСОК СКОРОЧЕНЬ 13 страница | СПИСОК СКОРОЧЕНЬ 14 страница | СПИСОК СКОРОЧЕНЬ 15 страница | СПИСОК СКОРОЧЕНЬ 16 страница | Приклад. | Приклад. 1 страница | Приклад. 2 страница | Приклад. 3 страница |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Приклад. 4 страница| Приклад. 6 страница

mybiblioteka.su - 2015-2020 год. (0.041 сек.)