Приклад. 4 страница. • Із двох тверджень про один і той самий об'єкт, які є суперечливими в один і той самий

• Із двох тверджень про один і той самий об'єкт, які є суперечливими в один і той самий час, у тому самому місці, у тому самому відношенні й за тих самих обставин, одне твердження обов'язково є істинним, друге — хибним, а третього не існує.

Дамо інтерпретацію цих норм. Перша вказує, що принаймні одне із двох несумісних тверджень обов'язково є хибним (а, можливо, обидва одночасно) і що водночас ці два твердження істинними бути не можуть. Друга норма фіксує, що два суперечливі твердження не можуть бути хибними одночасно; з хибності одного з них обов'язково випливає істинність другого і навпаки — з істинності одного випливає хибність другого.

Приклад. Два твердження (1) Всі планети мають супутники і (2) Жодна планета не має супутників є протилежними. Як стверджує перша норма, принаймні одне із цих тверджень є хибним (навіть більше: у цій ситуації обидва твердження є хибними). Між цими двома твердженнями може існувати ще проміжне твердження: (3) Деякі планети не мають супутників. Твердження (1) і твердження (3) перебувають у зв'язку суперечності. Отже, на такі твердження розповсюджується друга норма. Таким чином, одне із цих двох тверджень обов'язково є істинним. Справді, перевірка істинності цієї пари тверджень показує, що істинним є твердження (3). Повторне застосування першої норми дає підставу для висновку, що перше твердження є хибним.

Види несумісності¹:

— за віддаллю між порівнюваними твердженнями (контактні — два несумісні твердження розташовані в повідомленні в сусідніх чи ближніх позиціях; дистантні — два несумісні твердження розташовані в повідомленні у віддалених позиціях);

— за ступенем вираженості (експліцитні — несумісності виражені явно; імпліцитні — несумісності виражені або завуальовано, або так, що їх можна виявити, лише виконавши над твердженнями певні операції).

Очевидно, що за трудомісткістю виявлення трудомісткішими є дистантні та імплі­цитні несумісності.

Особливості застосування норм. Реалізують контроль несумісності компаративним методом, тобто порівнюють будь-які два твердження повідомлення, що описують один і той самий об'єкт, незалежно від їх позиції в повідомленні. Іноді для виявлення імпліцитних несумісностей редакторові слід використовувати також інші додаткові методи: аналітичні, когнітивні тощо. Зокрема, часто ще перед застосуванням вказаних двох норм надданими слід виконати певні семантичні перетворення.

Приклад. В одному із двох несумісних тверджень (1) Іван є боягузом та (2) Іван є хоробрим обов'язково слід виконати заміну: або в твердженні (1) є боягузом на не є хоробрим чи в твердженні (2) є хоробрим на не є боягузом.

У повідомленнях зв'язки несумісності часто виникають як наслідок недотримання зв'язків тотожності. Тому, виявивши зв'язки несумісності, редактор повинен виправляти їх згідно з двома нормами, переліченими вище. Це означає, що одне із суперечливих тверджень слід або виправити, або видалити.

Контроль зв'язків несумісності має особливо важливе значення під час редагування образних, зокрема псевдореальних та ірреальних, повідомлень, адже перевірити такі повідомлення на відповідність дійсності неможливо. Тому контролю несумісності в образ­них повідомленнях приділяють особливу увагу.

¹ Свинцов В. И. Смьісловой анализ и обработка текста. М.: Книга, і979. С. 149.

Специфіку застосування має також друга норма контролю зв'язків несумісності: її не можна застосовувати щодо тих тверджень, істинність яких має імовірнісне значення.

Таким чином, сфера застосування цієї норми є обмеженою. Про це радактор завжди повинен пам'ятати, особливо тоді, коли опрацьовує понятійні повідомлення.

Помилки у зв'язках несумісності не слід плутати з антиноміями — двома протилежними твердженнями, що взаємно виключають одне одного, але доводяться однаково переконливо¹. Такі антиномії іноді трапляються в понятійних повідомленнях, наприклад: Рух — це єдність неперервності та перервності². Крім того, не слід засто­совувати норми несумісності також і до так званих "позірних" несумісностей, які зустрічаються в образних повідомленнях. Дамо приклади таких позірних несумісностей: Спогади про майбутнє [у назві фільму]; Знайомі незнайомці [у назві телепередачі]; Усусідахата біла...ау мене ніхатинки...[народна пісня; уточнимо суперечність: людина, яка не має хати, не може бути чиїмось сусідом]. Антиномії та позірні несумісності не слід контролювати за допомогою двох перелічених норм.

Типові помилки у зв'язках несумісності.

Приклад. Контактно-експліцитна помилка: Туристична фірма організовує щоденні туристичні поїздки у Полтаву на суботу та неділю (очевидна суперечність: щодня субота чи неділя не буває).

Приклад. Контактно-імпліцитна помилка: Перший приз воичено досвідченому гросмейстерові Л. Штейнові, який набрав 10 очок (7 перемог і З нічиїУ (як показує підрахунок, кількість очок, набраних при 7 перемогах і 3 нічиїх, становить 8,5 очка, а не 10, як у повідомленні).

Приклад. Дистантно-імпліцитна помилка: у повідомленні автор спершу стверджує, що єгипетський фараон Амінхотеп вступив на престол 14-річним хлопчиком у 1375 р. до н. е., а потім, через десять сторінок читаємо, що цей фараон помер у 1336 р. до н. е. на тридцятому році життя⁴. Застосувавши метод арифметичних підрахунків, можна побачити, що фараон народився або в 1389, або в 1366 р. до н. е. Застосування першої норми дає змогу стверджувати, що принаймні одна з цих дат є хибною.

Тепер звернімо увагу на фактори, які усувають наявність несумісності. Як випливає із закону суперечності, навіть два зовні суперечливих твердження можуть бути сумісними, коли вони стосуються різного часу, місця, відношення та обставин.

Приклад. Припустімо, у двох досить віддалених позиціях повідомлення є такі два суперечливі твердження: (1) Федоренко знає угорську мову та (2) Федоренко не знає угорської мови. Чи є ця пара тверджень несумісною? Покажемо, які можуть бути відмінності у перелічених факторах: а) у часі — Федоренко знав угорську мову, проте не користувався нею півсотні років, а тому забув її і тепер не знає; б) у місці — у повідомленні мова йде про двох Федоренків із різних місцевостей; в) у відношенні — Федоренко знає одну тисячу найуживаніших слів угорської мови, проте не знає мінімуму — трьох тисяч слів, як це вважають правилом для дорослих мовців; г) в обставині — Федоренко знає угорську мову, проте в поліцейському відділку в Будапешті сказав, що угорської мови не знає. Враховуючи можливу наявність таких факторів, редактор завжди повинен контролювати їх у повідомленні та не вважати сумісні твердження — несумісними.

12.5.3. Норми для родо-видових зв'язків

¹ Фактично, ці протилежності властиві не людському мисленню, а самій природі. ² Несумісність тут була б тоді, якби було сказано, що Рух є єдність неперервності та перервності та що Рух не є єдність неперервності та перервності. ³ Свинцов В. И. Смьісловой анализ и обработка текста. М.: Книга, 1979. С. 195 ⁴ Там же.

Формулювання норми. Родо-видовим називають такий зв'язок між двома множинами понять А і В, коли множина А складається з одного поняття, множина В складається з кількох понять, а об'єм поняття множини А і сума об'ємів понять множини В є тотожними.

Норма для редагування родо-видових зв'язків має таке формулювання.

• Об'єми двох множин понять, пов'язаних родо-видовим зв'язком, повинні бути тотожними.

Особливості застосування норми. Для контролю цього виду зв'язку викорис­товують одночасно когнітивний і компаративний методи.

Індикаторами наявності родо-видових зв'язків у повідомленні можуть бути такі сполучники і словосполучення: а саме, тобто, складається з, включає тощо. Часто після цих індикаторів у повідомленні стоїть двокрапка. Рідше родо-видові зв'язки можуть мати індикатором тире.

Типові помилки у родо-видових зв'язках. Єдиною і типовою помилкою в родо-видових зв'язках є порушення тотожності у співвідношенні об'ємів понять двох множин.

Приклад. Мале підприємство " ПобутРемБуд" приймає заяви від населення на вико­нання таких побутових послуг: дрібний ремонт електрообладнання, вставлення скла, прибирання, уроки математики, гри на роялі та посередництво в придбанні рухомої та нерухомої власності. Оскільки посередництво не належить до числа побутових послуг, то родове поняття {побутові послуги) вимагає виправлення (для прикладу, видалення слова побутових).

12.5.4. Норми для інших видів зв'язків

До інших видів зв'язків належать імплікація тверджень (тут під імплікацією ми розуміємо такі зв'язки, які не є причиновими) і незалежність понять.

В імплікації перше твердження називають антецедентом, а друге—консеквентом. Індикаторами зв'язку імплікації між твердженнями служать сполучники якщо... то коли... то якби... то.... Для зв'язків імплікації слід застосовувати такі норми.

• Якщо антецедент істинний, то істинним є і консеквент.

• Якщо антецедент хибний, то зробити висновок про хибність консеквента неможливо.

• Якщо консеквент істинний, то зробити висновок про істинність антецедента неможливо.

• Якщо консеквент хибний, то хибним є й антецедент.

Індикатором зв'язку незалежності між поняттями служать коми й сполучники сурядності при однорідних членах речення.

• Об'єми однорідних членів речення не можуть перехрещуватися.

12.6. Норми модальних логік

Ще зовсім недавно, редагуючи тексти повідомлень, використовували норми лише двозначної логіки. І це не дивно, адже класична двозначна логіка покриває переважну більшість усіх операцій з логічного контролю тексту. Крім двозначної, в складніших випадках редактор додатково може використовувати норми багатозначних логік — тризначних, чотиризначних і т. д.

¹ У реальному світі закону тотожності протистоять постійні часові зміни в об'єктах; наявність двох несумісних властивостей в об'єктах веде до їх розвитку.

Проте, використовуючи описані вище норми, редактор повинен знати, що сфера їх застосування обмежується лише і виключно повідомленнями¹.1 навіть більше, застосування норм формальної логіки у видавничій практиці може наштовхнутися на нерозв'язні проблеми. Саме тому вище була показана можливість застосування у видавничій практиці норм імовірнісної логіки¹. Проте й апарат імовірнісної логіки іноді може виявитися недостатнім для контролю ситуацій у повідомленнях, пов'язаних із найрізноманітнішими змінами (часу, місця, відношення чи обставин). У таких випадках єдиним виходом із ситуації є застосування норм модальних логік, які виникли останнім часом: алетична², темпоральна (часова), епістемічна³, деонтична (логіка норм)⁴, логіка оцінок тощо.

Приклад. Іноді в повідомленнях описують об'єкт протягом тривалого відрізку часу. У такому випадку, звичайно ж, сам об'єкт може змінюватися, а, отже, може змінюватися його означення і навіть назва (так, у цьому столітті тричі змінювали назву найбільшого міста на Неві: Петроград, Ленінград, Санкт-Петербург). Крім того, залежно від конкретного моменту часу може змінюватися значення істинності тверджень (твердження чи теза доведення, що були істинними в момент часу 1,, можуть виявитися хибними в момент часу і₂) Тому редактор, опрацьовуючи повідомлення, де описують часові зміни, обов'язково повинен їх враховувати. В такому випадку доречним є використання часової логіки. В іншому випадку, якщо, для прикладу, редагують юридичну літературу, слід використовувати логіку норм.

Загалом, слід сказати, що можливість застосування норм модальних логік для редагування текстів повідомлень поки що практично не досліджена. Нині можна сформулювати лише одну з них.

¹ Коли говорити про сфери використання формальної та ймовірнісної логік, то, на нашу думку, сферою використання формальної логіки є переважно понятійні повідомлення, а імовірнісної — образні. ² В алетичній логіці використовують модальності необхідно, можливо, випадково. ³ В спістсмічній логіці використовують модальності знаю, вірю, вважаю, доведено, відомо, спростовано. Вони характеризують процес пізнання. ⁴ У деонтичній логіці використовують модальності дозволено, обов'язково, заборонено. Класичною галуззю застосування такої логіки є юриспруденція. До речі, й едитологія, як нормативна наука, також спирається на цей різновид модальної логіки.

• Зміни в модальностях тверджень і їх значеннях повинні бути вказані в повідомленні явно і з належними поясненнями.

ЛІНГВІСТИЧНІ НОРМИ РЕДАГУВАННЯ

Як зазначено вище (розділ 4.1), у людському суспільстві природна мова є єдиним універсальним засобом спілкування авторів з реципієнтами, тобто засобом передачі (но­сієм) інформації. Саме тому лінгвістичні норми порівняно з іншими досліджені й за­фіксовані особливо повно. Вони є, до речі, найчисельнішими.

У цьому розділі не будемо дублювати цілу низку довідкових і наукових видань, починаючи від елементарно простих і закінчуючи найскладнішими¹, хоча і найпростіші (наприклад такі, як "Антисуржик"²) іноді можуть бути вкрай потрібні редакторові, щоби посилатися на них перед авторами з низьким рівнем лінгвістичних знань. Зосередимо увагу на іншому: а) затверджених нормативних довідниках, а також незатверджених довідкових чи наукових виданнях, що їх більшість редакторів-практиків схильна вважати нормативними; б) наявних розбіжностях у зафіксованих нормах; в) випадках, що допускають паралельні, дублетні чи варіантні форми; г) недосліджених і неунормованих досі лінгвістичних явищах; ґ) частотності вживання лінгвістичних одиниць та конструкцій.

13.1. Норми для рівня елементарних знаків (звуків і графем)

13.1.1. Норми орфоепії

Відхилення від норм літературної вимови під час передачі повідомлень на радіо й телебаченні іноді може спотворити інформацію. Тому перед тим, як диктори подадуть повідомлення в прямому ефірі, редактори радіо й телебачення повинні належним чином їх відредагувати.

¹ Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради. К.: Либідь, 1999. 240 с. ² Антисуржик. Л.: Світ, 1994. 152 с. ³ Українська літературна вимова і наголос. К.: Наукова думка, 1973. 724 с; Орфоепічний словник / Укла­дач Погрібний М. І. К.: Радянська школа, 1984. 632 с; Складні випадки наголошення. К.: Либідь, 1995. 192 с.

• Для усіх частовживаних слів знаком наголосу (') слід вказати правильний варіант наголошення, а для рідковживаних, — крім наголошення, ще й вимову, вико­ристовуючи для цього нормативну літературу³.

• У власних назвах — антропонімах (іменах, прізвищах), топонімах (назвах географічних об'єктів, крім водних) і гідронімах (назвах водних об'єктів) — слід вказати правильний наголос згідно з нормами української фонетики.

• Поряд із чужомовними словами, які в оригіналі не перекладені (наприклад антропоніми, назви фірм тощо), треба подати їх транскрипцію максимально близькими за вимовою літерами української мови.

Для встановлення фонетичного звучання редактор повинен звертатися до транскрипцій у словниках відповідних мов або до спеціалістів у галузі цієї мови.

• Поряд із абревіатурами, що утворені з початкових літер слів, редактор повинен записувати їх звучання так, як ці літери вимовляють в алфавіті.

• У випадках, коли речення залежно від поділу на синтагми може набувати різного змісту, редактор повинен вказувати необхідність паузи між словами спеціальним знаком (/).

Приклад. Перший варіант розуміння: Ходити/ довго не міг. Другий варіант розуміння: Ходити довго/ не міг.

• Якщо між окремими повідомленнями, які розташовані послідовно й внаслідок цього можуть бути сприйняті як одне ціле, а тому можуть викликати в реципієнтів небажані асоціації, то після повідомлення слід вказувати необхідність великої паузи (//) або змінити послідовність їх подання.

• Перелічені вище норми не розповсюджуються на мову недикторів, тобто інтер-в'юйованих, доповідачів, співбесідників тощо.

• Якщо у вимові недикторів є грубі відхилення від норми (такі, що ображають гідність реципієнтів), редактор повинен видаляти ці фрагменти з повідомлення.

Приклад. Так, не дозволиено: копіювати вимову посадової особи — Президента, Прем'єр-міністра, Голови парламенту, голів Верховного суду, Конституційного суду тощо; суржиком копіювати мову окремої національності (крім гумористичних передач, звичайно).

• Редактор повинен вибірково контролювати нормативність вимови дикторів у прямому ефірі й повідомляти їх про допущені помилки.

Це дасть змогу дикторам уникати повторення помилок у майбутньому.

* * *

У дотриманні перелічених основних норм полягає специфіка редагування повідомлень для аудіальних засобів масової інформації—радіо й телебачення.

13.1.2. Два паралельні методи контролю лінгвістичних норм

Норми для рівня графем фіксують у формі правил орфографії та у формі укладених на їх основі різноманітних орфографічних словників (словників загальновживаних слів, власних імен, географічних назв, чужомовних слів¹, термінів², а також скорочень, каталогів найменувань і марок виробів³ тощо). Обидва паралельні способи задання норм напи­сання — у формі правил та у формі словників — для редактора є однаково чинними.

¹ Як правило, орфографічні словники чужомовних слів доповнюють ще й тлумаченнями, проте для фіксації нормативного запису слова (ланцюжка символів) це не суттєво. ² Термінологічні словники, як і словники чужомовних слів, також доповнюють тлумаченнями. ³ Скорочення, найменування та марки виробів базуються на лінгвістичних нормах, проте мають специфіку видавничого оформлення, а тому детально будуть розглянуті в розділі 15.3.4 і 15.3.5.

З однакової чинності двох способів фіксації норм випливає, що редагування на рівні графем можна проводити двома методами: положеннєвими (згідно з правилами орфо­графії) та списковими (згідно з орфографічними словниками).

Коли порівнювати ці два способи, слід відзначити, що словники завжди охоплюють більше випадків написання, ніж це передбачають правила, а тому подають варіанти (наприклад, дублетні форми), не регламентовані правилами. Та й не завжди всі винятки у правилах перелічують. Крім того, використання правил на відміну від використання списків передбачає виконання над словами певних семантичних дій, що іноді складно й неоднозначно (для користування словником достатньо лише розшукати слово в словнику та порівняти два варіанти його написання). Ураховуючи сказане, редакторові під час опрацювання повідомлень, звичайно, простіше й доречніше користуватися не правилами, а словниками.

Проте й словники не вирішують проблему написання слів у повідомленнях на всі сто відсотків. Так, вони не фіксують художніх чи науково-технічних неологізмів, які вперше в якомусь повідомленні вжив певний автор.

• Будь-які загальновживані високочастотні слова редакторові найдоцільніше пере­віряти списковими, а неологізми (вузькоспеціальні низькочастотні слова) — положеннєвими методами.

Це забезпечить найвищу ефективність редагування.

13.1.3. Сучасні орфографічні норми української мови

Нині чинним є четвертий український правопис¹, на основі якого розроблено орфографічний словник².

# Літерний запис загальновживаних слів у повідомленні повинен бути тотожним їх поданню в орфографічному словнику.

Як нормативну базу не слід використовувати діаспорні орфографічні словники³, оскільки вони в багатьох позиціях суперечать прийнятим нормам четвертого правопису.

Між першим — третім і четвертим правописами існує певна кількість суттєвих відмінностей у написанні загальновживаних слів. Це пов'язане з тим, що попередня система правил була підлаштована під орфографічні норми російської мови. Сучасний же, четвертий, правопис відповідає особливостям саме української мови і порівняно з попередніми, має деякі відмінності⁴. Перелічимо найважливіші з них.

Відмінність перша. В український алфавіт введена літера "ґ". Відповідно, в орфогра­фічному словнику змінилося написання частини слів, які раніше передавали звук "ґ" за допомогою літери V. Тому редакторові доцільно всі сумнівні слова, що мають у своєму складі літеру V, перевіряти за вказаним вище орфографічним словником. Не реко­мендуємо використовувати для перевірки інші, незатверджені відповідними організаціями словники, де перелічено слова з літерою "ґ"⁵.

¹ Український правопис. 4-е вид., випр. й доп. К.: Наукова думка, 1993. 240 с. ² Орфографічний словник української мови. 2-гс вид., виправл. і доп. К.: Довіра, 1999. 990 с. ³ Голоскевич Г. Правописний словник. 12-те вид. Нью-Йорк; Париж; Сиднсй; Торонто; Львів: 1994. 460 с. ⁴ Капелюшний А. О. Зміни в новому виданні українського правопису. Л.: ЛДУ ім. Івана Франка, 1995. 12 с. ⁵ Словник-довідник вживання літери Ґ. Л.: 1993. 16 с.

При літерних нумераціях (див. розділи 11.6 та 15.3.3) цю літеру редакторові також слід уводити в нумерацію.

14 Загальне редагування

Відмінність друга. Слова, до складу яких входить два прикметники і які називають географічний об'єкт, потрібно писати також разом {Східноєвропейськарівнина).

Відмінність третя. Упорядковано ідеологізоване вживання великої літери¹, зокрема в назвах найвищих міжнародних і державних посад, державних, партійних, проф­спілкових та громадських установ (великою пишуть лише першу літеру в першому слові). Винятки зроблено для назв найвищих державних установ України {Верховна Рада України, Конституційний Суд України, Кабінет Міністрів України). Відтепер з великої літери пишуть також назви релігійних книг {Біблія, Коран), свят {Великдень, Різдво) тощо.

Відмінність четверта. Змінено написання багатьох слів іншомовного походження, в тому числі назв цілої низки країн. Так, тепер слід писати Чилі, Аргентина, Сирія. Тому для перевірки нормативного написання слів іншомовного походження редакторові слід звертатися тільки до вказаного вище орфографічного словника. Користуватися виданим раніше "Словником іншомовних слів"² можна лише за умови, що редактор враховує норми четвертого правопису.

• У випадку, коли літерний запис загальновживаних слів має дві нормативні дублетні форми, в межах одного повідомлення слід використовувати лиш якусь одну.

Приклад. Дублетними є дві форми написання назви мови програмування {Бейсік і Бейсик)\ вони мають однакове право на вживання. Проте в межах одного повідомлення використання одночасно двох форм заборонено. Те саме стосується й іншої дублетної пари — жирафа й жираф.

• При виборі нормативного варіанта написання слова слід враховувати його семан­тичне та контекстуальне значення.

Приклад. Сорт винограду пишуть з малої літери {ізабелла), а жіноче ім'я — з великої {Ізабелла).

Приклад. Із повідомлень у пресі: Відомий у парламентських колах своєю "пролетарською' непоступливістю Більшовик (його імені не називаємо) заявив, що підготовку до президентських виборів... Слово більшовик — загальна назва, але оскільки воно вжите щодо конкретної особи, то його слід писати з великої літери.

• Лише у випадку відсутності слова в орфографічному словнику контроль орфо­графічної правильності його написання слід здійснювати за правилами орфографії.

Редактор повинен завжди надавати перевагу словнику, оскільки правила, як відомо, не завжди враховують усі мовні реалії, а тому мають винятки. Та й, застосовуючи правила, редактор, як і будь-хто, також може помилитися.

Редактор не повинен сприймати правопис як щось застигле й незмінне. Так, зараз готують до затвердження наступний (п'ятий) правопис. Тому в роботі редактор постійно повинен враховувати динамічність правопису.

¹ Так, раніше у словосполученні "генеральний секретар" літеру "г" слід було писати великою, коли мова йшла про "Генерального секретаря Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу", і маленькою, коли мова йшла про "генерального секретаря ООН". ² Словник іншомовних слів. К.: Головна редакція УРЕ, 1975. 776 с.

• У перехідний період (з одного правопису на інший) редактор повинен готувати повідомлення на основі лише одного правопису. Готувати видання одночасно за нормами двох правописів чи двох відповідних їм словників заборонено.

• Редактор повинен слідкувати за змінами в правописі.

Крім того, звичайно, бажано, щоби редактори як кваліфіковані мовці-практики подавали свої пропозиції щодо вдосконалення правописних норм у відповідні комісії Національної академії наук України.

• Перехідний період у зміні правопису не повинен перевищувати часу опрацювання одного видання, максимум — року.

13.1.4. Написання імен

• Правильність написання українських власних імен слід перевіряти за словниками власних імен людей¹.

Користуючись таким словником, треба враховувати, що він допускає паралельні форми деяких імен (наприклад: Микола іМиколай—з відповідними формами по батькові: Миколович і Миколайович²). Інколи внаслідок близькості звучання імен автори плутають їх (так, у вказаному словнику зафіксовано два різних імені: Зенон і Зіновій, — у той час, коли автори помилково використовують лише одне ім'я — Зеновій або Зиновій).

Слід також мати на увазі, що у словнику 1967 р. подано деякі застарілі норми. Так, ім'я Вячеслав написане без апострофа, хоча сучасний четвертий правопис встановлює, що імена такого типу слід писати тільки через апостроф — В 'ячеслав.

• Імена, що походять з інших мов, передають шляхом транскрибування літерами українського алфавіту.

Виняток становлять східнослов'янські імена (білоруські та російські), які в україно­мовних текстах передають відповідно до їх написання в українській мові. Проте ці ж східнослов'янські імена в складі псевдонімів передають так, як вони звучать у мові оригіналу (наприклад: Алесь Адамович).

• Написання літери "ґ" у частовживаних чужомовних іменах слід контролювати за довідниками³.

Норми написання рідковживаних чужомовних імен див. у розділі 15.3.9.

• Якщо особа має кілька імен, їх пишуть окремо. Приклад. Стефанія Ірина Ткачук.

Винятком є лише деякі французькі імена (Жан-Жак), а також імена коронованих осіб (Марія-Антуанетта).

Рідко, але все ж трапляється, що редактор може свідомо порушити норму напи­сання імені.

• Відхилення від словникового написання допустиме лише тоді, коли в пові­домленні йдеться про юридичну справу і в паспорті (свідоцтві про народження) ім'я особи написане неправильно.

У такому випадку редактор може: а) подати неправильне ім'я, вказавши у примітці до нього: Таке ім 'язаписане в паспорті (чи свідоцтві)', б) подати правильне ім'я, вказавши в примітці: У паспорті (чи свідоцтві) ім'я неправильно записане як "Хххххххххх".

¹ Словник власних імен людей / За ред. С. П. Левченка. К.: Наукова думка, 1967. 112 с; Скрип­ник Л. Г., Дзятківська Н. П. Власні імена людей. К.: Наукова думка, 1986. 312 с; імена з літерою "г", зокрема чужомовні, слід контролювати за виданням: Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради. К.: Либідь, 1999. С. 182—200.

² Форму імені Миколай вживають рідше; похідну від нього форму по батькові Миколайович, навпа­ки, — значно частіше, що склалося історично.

³ Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради. К.: Либідь, 1999. С. 182—200.

14* 211

13.1.5. Написання прізвищ

• Написання найуживаніших українських прізвищ слід контролювати за довідниками прізвищ¹.

Крім таких довідників, у складних випадках редактор може контролювати прізвища за енциклопедичними виданнями, коли аналогічні прізвища там є (слід надавати перевагу вже усталеним варіантам написання прізвищ).

• Написання літери "ґ" у частовживаних чужомовних прізвищах слід контролювати за словниками².

Нормативним слід уважати, наприклад, таке написання: Гюхо, Ґете, Гехель. У ЗМІ, якщо необхідно однозначно ідентифікувати особу, поряд із прізвищем має бути подане його написання мовою оригіналу (наприклад, латинськими літерами). Норми написання рідковживаних чужомовних імен та прізвищ див. у розділі 15.3.9.

• Через апостроф треба писати російські прізвища типу Водоп 'янов, В 'яземський, Григор'єв, Лук янов.

Винятками є лише ті прізвища, в яких є, ю, я пом'якшують попередній приголосний (наприклад: Рюмін, Бядуля).

• Прізвища, що походять з інших мов, передають шляхом транскрибування літерами українського алфавіту.

• В усіх європейських прізвищах артиклі, а також частки, що позначають дворянські титули (фон, дер, ван, де, да, дю, дель, делла тощо), пишуть окремо від прізвищ і з малої літери.

Винятками є частка О (після неї ставлять апостроф), а також частки Мак, Сен, Сент, Сан, які пишуть з великої літери і після яких ставлять дефіс.

Дата добавления: 2015-07-08