Приклад. 3 страница. • Твердження типу Е протиставляється у твердження типу І.

• Твердження типу Е протиставляється у твердження типу І.

Приклад. Твердження Жодна людина не є птахом з\/ Х[Х\Р¥/ протиставляється у твердження Деякі не птахи є людьми ■ 3¥/]¥РХ/.

• Твердження типу О протиставляється у твердження типу І.

Приклад. Твердження Деякі лікарі не є стоматологами е ЗХ/Х]Р¥/) протиставляється у твердження Деякі не стоматологи є лікарями з 3¥[}¥РХ/.

• Твердження типу І не може бути опрацьоване за допомогою такої операції³.

12.3.3. Прості силогізми

Простим силогізмом називають вивід, в якому з двох тверджень (засновків), об'єднаних спільним терміном, отримують третє твердження (висновок).

¹ Кондаков В. И. Введсние в логику. М.: Наука, 1967. С. 287. ² Там же. С. 233. ³ Там же. С. 298.

Методи контролю. Контроль силогізмів — подібно до безпосередніх виводів — здійснюють шаблонним методом: на основі таблиці з готовими шаблонами виводів (табл. 12-3). Цей метод є максимально формалізованим, бо відразу пропонує готову форму висновку.

Отож, прості силогізми можна контролювати за 19-ма шаблонами (табл. 12-3)¹. Для контролю правильності силогізмів у повідомленнях редакторові слід лише встановити типи його засновків², розшукати їх у вказаній таблиці й перевірити правильність форми зробленого автором висновку.

Шаблонні методи контролю, подані в табл. 12-3, базуються на таких нормах.

• В силогізмі повинно бути не менше і не більше трьох термінів.

• Середній термін повинен бути взятим у повному обсязі не менше ніж в одному засновку.

• Термін, не взятий у засновках в повному обсязі, не може бути поданим у висновку в повному обсязі.

• На основі двох заперечних тверджень не обчислюється ніякий висновок.

• Якщо один із засновків є заперечним твердженням, то й висновок повинен бути заперечним твердженням.

• На основі двох часткових тверджень не виводиться ніякий висновок.

• Якщо один із засновків є частковим твердженням, то й висновок повинен бути частковим твердженням.

Специфіка перевірки силогізмів. Як відомо, науково найдостовірнішими вважають силогізми типу ААА, ЕАЕ, АІІ, ЕЮ. Саме тому редактор, зустрічаючи в повідомленнях інші типи силогізмів, ніж зазначено, повинен рекомендувати авторові перетворити їх на вказані (способи таких перетворень подано в літературі³).

У повідомленнях індикаторами наявності силогізмів є такі слова, як отже, тому, на основі...можна зробити висновок, що..., звідси випливає, що..ла ін. Часто виводи в повідомленні можуть бути прихованими (засновки не виділені, перед висновком нема слів-індикаторів). Таке трапляється тоді, коли науковий тип композиції помилково реалізують у формі описового. Тому для успішного контролю найперше слід уміти виділяти силогізми з тексту повідомлення.

З особливою увагою слід контролювати скорочені силогізми (ентимеми), які автори надзвичайно широко використовують у повідомленнях.

Приклад. У повідомленні написано: Будь-яке ремесло корисне; тому корисна і слюсарна справа. Тут опущено засновок: Слюсарна справа належить до ремесел.

Ентимеми є більш помилконебезпечними, ніж силогізми, оскільки в них один із засновків є неявним. Тому, якщо в повідомленні є ентимеми, редактор повинен розгортати їх у повні силогізми (робити це слід за межами повідомлення, наприклад на окремих аркушах паперу). Розгортати ж у самому повідомленні ентимеми в повні силогізми не слід. Винятком є лише навчальна література для початкової та основної школи — в цій літературі наявність ентимем заборонена.

¹ Формальная логика. Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1977. С. 100. ² Обсяг предикатів у твердженнях визначається традиційними методами. Крім того, використовують правило, згідно з яким предикат-об'єкт у заперечних твердженнях завжди є розподіленим, а в ствердних — нерозподіленим. ³ Формальная логика. Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1977. С. 106.

Ще одна специфіка перевірки силогізмів полягає в тому, що автори часто, бажаючи урізноманітнити мову, заміняють терміни словами-замінниками (субститутами), тобто

13 Загальне редагування

займенниками, синонімами тощо. Таке урізноманітнення слід оцінювати як позитивне лише в публіцистичних та художніх видах літератури (у понятійних видах літератури воно заборонене). У такому випадку редакторові, з одного боку, не слід збіднювати мову автора, а, з другого боку, треба контролювати, щоби слова-замінники справді були субсти­тутами, а не іншими термінами чи допускали можливість їх різного тлумачення.

Особливо уважно редакторові слід перевіряти істинність засновків, оскільки у ви­падку хибності хоча б одного з них хибним може бути й отриманий висновок. Проте до таких випадків не належать порушення законів логіки в гумористичних жанрах, коли на порушенні таких норм і побудоване все повідомлення.

Приклад. Усі знають, що у кожної людини є те, чого вона ніколи не губила. Дмитро Барчук був надзвичайно ретельним та педантичним хлопцем і ніколи нічого не губив. Тому під рукою у нього завжди була новенька "Таврія"¹.

Типові помилки у силогізмах. Відповідно до перелічених вище правил подамо зразки типових помилок у силогізмах.

Приклад. "Светр¹ — це слово, а светр, крім усього, ще й гріє. Отже, деякі слова гріють. Таку помилку називають "почетверенням термінів".

Приклад. Ходіння до школи є рухом, а рух, як відомо, є вічним. Тому й ходіння до школи є вічним. У цьому силогізмі слово рух перший раз має значення одного з видів руху, а другий раз воно позначає всі види руху. Це — також ^ипочетверення термінів".

Приклад. Деякі офіцери є орденоносцями. Усі командири рот є офіцерами. Отже, деякі командири рот є орденоносцями. У цьому прикладі середній термін офіцери в жодному із силогізмів не вжитий у повному обсязі, тому висновок є хибним (у принципі, жоден із командирів рот може не бути орденоносцем).

Приклад. (А) Усі гриби розмножуються спорами. Ця рослина розмножується спорами. Отже, ця рослина є грибом. Виведений висновок є хибним, оскільки спорами можуть розмножуватися й інші рослини, наприклад папороть. (Б) Усі студенти здають екзамени. Іваненко не є студентом. Отже, Іваненко не здаєекзамени. Цей висновок є хибним, оскільки Іваненко може здавати екзамени як учень школи.

Приклад. Жодна планета не світить власним світлом. Супутники не є планетами. Отже, супутники не світять власним світлом. Цей висновок є хибним, оскільки супутники можуть світити і власним, і відбитим світлом.

Приклад. Деякі народні рухи є прогресивними. Шовінізм не є прогресивним рухом. Отже, деякі народні рухи є шовіністичними. Цей висновок, правильний сам по собі, зовсім не виводиться з поданих засновків (із цих засновків висновок може мати лише заперечну форму).

Приклад. Деякі члени Академії наук є хіміками. Деякі біологи є членами Академії наук. Отже, деякі хіміки не є членами Академії наук. Цей висновок є хибним (із двох часткових тверджень не виводять ніякий висновок).

Приклад. Усі учасники кросу були спортсменами. Деякі учні шкіл були учасниками кросу. Отже, всі спортсмени були учнями шкіл. Хибність цього висновку очевидна (лише частина учнів школи є спортсменами).

12.3.4. Індуктивні виводи

¹ У будь-якому силогізмі середній член повинен бути спільним (див. наведені вище норми). Проте в наявному силогізмі середній член не є спільним: у першому випадку під втратою розуміють позбавлення Дмитра Барчука від того об'єкта, що він його має, а в другому — відсутність у Дмитра Барчука будь-якого об'єкта взагалі. Тому перші два твердження не можуть виступати як засновки для зробленого висновку.

Індуктивним називають вивід, в результаті якого на основі знань про об'єкти підмножини отримують загальний висновок, що містить знання про об'єкти всієї множини. Індуктивний вивід має таку структуру (тут / = 1, 2, 3...п):

13*

ЗХ?У(Х_ХРУ)\

ЗХ₂3¥(Х₂Р¥); ЗХ₃3¥(Х₃Р¥)'₉

ЗХЗ¥(ХР¥);

Отже, МХЗУ{ХРУ).

Виділяють такі види індукції: а) повна (всі об'єкти, на основі яких роблять висновок, перелічені в засновках); б) неповна (всі об'єкти перелічити неможливо, а тому формулюють критерій для їх випадкового відбору й на підставі відібраних об'єктів роблять висновок). У свою чергу неповну індукцію поділяють на популярну й наукову. Для наукової індукції існує чотири методи виведення.

Норми контролю індуктивних виводів. Застосування положеннєвого контролю базується на основі таких норм.

• Кількість об'єктів для індукції повинна бути максимально можливою.

• Об'єкти, зафіксовані в висновку, повинні належати до одного класу.

• Ознака, стосовно якої здійснюють висновок, повинна бути суттєвою.

• Принцип відбору для неповної індукції повинен базуватися на імовірнісній основі.

Специфіка перевірки індуктивних виводів. Контроль індуктивних виводів редактор повинен здійснювати положеннєвими методами.

Популярна індукція, як правило, зустрічається в непонятійних повідомленнях. її контроль редактор може здійснювати когнітивними методами.

Наукова індукція характерна для понятійних повідомлень. її перевірку редактор може здійснювати чотирма шаблонними методами (табл. 12-4,12-5,12-6,12-7)¹.

Таблиця 12-4

Шаблон для контролю наукової індукції методом подібності

Випадок	Обставини, за яких виникає потрібне явище	Результат явища
№ 1	АВС	а
№2	АЕ)Е	а
№3	АРО	а
Висновок: імовірно, явище А зумовлює а.

Таблиця 12-5

¹ Формальная логика. Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1977. С. 182—185.

Шаблон для контролю наукової індукції методом відмінності

Випадок	Обставини, за яких виникає потрібне явище	Результат явища
№ 1	АВСБЕ	а
№2	ВСЮЕ	-
Висновок: імовірно, явище А зумовлює а.

Таблиця 12-6

Шаблон для контролю наукової індукції методом супутніх змін

Випадок	Обставини, за яких виникає потрібне явище	Результат явища
№ 1	А,ВСОЕ	аі
№2	А2ВСБЕ	а:
№3	А,ВСБЕ	аз
№4	АїВСОЕ	а4
Висновок: імовірно, явище А зумовлює а.

Таблиця 12-7

Шаблон для контролю наукової індукції методом супутніх змін

Випадок	Обставини, за яких виникає потрібне явище	Результат явища
№ 1	АВСБЕ	аЬссіс
№2	В	Ь
№3	С	с
№4		сі
№5	Е	е
Висновок: імовірно, явище А зумовлює а.

Як видно із таблиць, істинність наукової індукції має ймовірнісний характер.

Типові помилки в індуктивних виводах. До типових належать помилки, пов'я­зані з так званим поспішним узагальненням (такі узагальнення часто ще називають "популярними").

Приклад. У тексті повідомлення читаємо:...Як бачимо, у Франції в XVI — XVIII ст. місце голови держави (короля) передавалося в спадок у межах одного генеалогічного дерева. Ту ж ситуацію маємо в Англії, Німеччині, Росії, Австрії, Іспанії та Португалії. Отже, в цей період у найбільших державах Європи владарювали спадкові династичні правителі. Хоча за формою цей висновок є правильним, проте по суті в ньому допущена помилка, а саме: не враховано, що в Польщі, тоді Речі Посполитій, правителя обирали на сеймі.

Особливо часто "популярна" індукція і пов'язані з нею помилки трапляються у публі­цистичних повідомленнях.

Редактор повинен також завжди пам'ятати, що навіть один приклад із аналізованої автором множини об'єктів, який суперечить іншим, уже доводить хибність авторського висновку.

12.3.5. Аналогові виводи

Аналоговими називають виводи, в яких встановлюють, що об'єкт має ще одну ознаку У, оскільки решта відомих ознак цього об'єкта ідентичні з ознаками іншого об'єкта, який має, поза тим, і вказану ознаку К Структура виводу за аналогією така (тут/= 1,2, 3,...я):

ЧХ32_{М п}(ХР[2_р2₂,2_у..2_п]У₉ Отже, УУ32_п(УР2_п).

Існують такі аналогові висновки: простий (якщо об'єкти мають кілька спільних ознак, то й решта їх ознак подібні), безумовний (зв'язок між спільними ознаками та досліджуваною ознакою є встановленим),умовний (зв'язок між спільними ознаками та досліджуваною ознакою не є встановленим) та причиновий (від подібності наслідків встановлюють ідентичність їх причин).

Норми контролю аналогових виводів.

• Кількість спільних ознак у порівнюваних об'єктах повинна бути максимальною, а відмінних — мінімальною.

• Ознака, стосовно якої роблять висновок, повинна бути суттєвою.

• Об'єкт, стосовно якого роблять висновок, не може мати ознак, що унемож­ливлюють наявність тої ознаки, яка повинна випливати з висновку.

• Виявлені в об'єктах спільні ознаки повинні стосуватися різних, а не якогось одного аспекту цих об'єктів.

Специфіка перевірки аналогових виводів. Контроль аналогових виводів здійснюють положеннєвими методами.

Істинність аналогових висновків завжди ймовірнісна. Тому, контролюючи істинність аналогових виводів, редактор завжди повинен перевіряти, чи вказав автор на неодно­значність висновку.

Типові помилки в аналогових виводах.

Приклад. На основі того, що / в людей, і в мурашок є соціуми, роблять висновок про те, що У соціумі мурашок є мурашки-раби, мурашки-воїни та домашні тварини. Така аналогія в науковому аспекті є помилковою, оскільки мурашки не володіють, як люди, свідомістю та мисленням (порушено четверте правило)¹. Так само помилково робити логічний висновок, що Політичні організації, як і люди, переживають юний, зрілий та літній вік.

12.4. Норми редагування доведень 12.4.1. Норми для доведень

Операції виведення і доведення. Виведення — це логічна операція, яка полягає у тому, що із певної послідовності тверджень, які є або припущеннями, або висновками з попередніх тверджень цієї ж послідовності, на основі правил для висновків (див. розділ 12.3) отримують нове твердження. Доведення — це логічна операція, яка полягає в тому, що із певної послідовності тверджень, які є завжди істинними, на основі правил для висновків отримують нове істинне твердження. Таким чином, різниця між цими двома операціями полягає в тому, що виведення базується як на істинних, так і гіпотетичних, а доведення — тільки на істинних твердженнях.

Іноді ланцюжки тверджень, які виникають у процесі виведення чи доведення, називають ще полісилогізмами, тобто послідовностями висновків, в яких висновки якихось двох силогізмів є засновками для третього, висновок третього — є засновком для четвертого і т. д. (див. приклад в розділі 8.4.5).

¹ Сказане зовсім не заперечує того, що автор може використовувати такі образні порівняння. Але, вдаючись до них, треба або брати слова раби, воїни, домашні тварини у лапки, або явно вказувати, що вони вжиті в переносному значенні.

У повідомленнях автори використовують і виведення, і доведення. Проте для науки більше значення мають, звичайно, доведення. Тому зупинимося нижче саме на них.

Структура доведення. Доведення має такі складові: 1) теза (твердження, яке підлягає доведенню); 2) аргументи (множина тверджень, що їх використовують як основу для доведення тези¹); 3) демонстрація (множини висновків, у які на основі правил для висновків крок за кроком розгортають аргументи задля доведення тези).

Види доведень:

— пряме та непряме (залежно від того, що доводять — саму тезу чи її заперечення);

— регресивне та прогресивне (залежно від того, де розташована теза — на початку чи в кінці доведення);

— підтверджуюче та спростовуюче, тобто спростування (залежно від того, що доводять — істинність чи хибність тези);

— однозначні та гіпотетичні, тобто гіпотези (залежно від ступеня істинності тези). Норми для контролю доведень. Для контролю доведень використовують низку

норм, які поділяють на норми для тези, для аргументів і для демонстрації. Перелічимо норми для контролю тези.

• Теза повинна бути точно і ясно сформульована.

• Під час доведення теза не може змінюватися.

• Теза не повинна містити в собі логічної суперечності.

• Теза не повинна суперечити раніше встановленим істинним твердженням.

Подамо норми для контролю аргументів.

• У доведенні аргументи повинні бути істинними твердженнями.

• Істинність аргументів повинна бути доведена незалежно від тези.

• Аргументи повинні бути достатньою основою для доведення тези.

• Аргументи не повинні суперечити один одному.

Для демонстрації використовують лише одну норму.

• Демонстрація повинна відповідати всім правилам, переліченим вище для висновків, означень та класифікацій.

Специфіка контролю доведень. Контроль доведень слід здійснювати поло-женнєвими методами. їм однаково підлягають як однозначні, так і гіпотетичні твердження.

Контролюючи істинність тези, редактор повинен пам'ятати, що при істинності усіх аргументів і дотриманні всіх перелічених вище правил теза буде однозначною, тобто або істинною, або хибною. Якщо серед аргументів є такі, істинність яких імовірнісна, теза також буде імовірнісною. В цьому випадку редактор повинен проконтролювати, чи вказав автор у повідомленні, що доведення має характер гіпотези.

Зупинимося також на особливостях спростувань. Спростовувати можна трьома способами: а) довівши хибність аргументів; б) довівши хибність демонстрації; в) зро­бивши на підставі тези виведення її наслідків і порівнявши їх із самою тезою. Стосовно останнього випадку редактор повинен пам'ятати, що достатньо навіть одного наслідку, який суперечить дійсності або доведеним уже раніше твердженням, щоби зробити висновок про хибність тези.

¹ Як аргументи можуть виступати: аксіоми, означення, твердження, істинність яких доведена раніше (теореми, закони тощо), а також твердження про факти.

Отримання тези із аргументів — обов'язково істинних тверджень — повинно бути логічно необхідним, тобто таким, що при запереченні цієї тези обов'язково виникне суперечність з його аргументами.

Приклад, Із того, що Надворі погана погода, не випливає, що У знайомого поганий настрій, хоча це можуть бути і пов'язані явища.

Типові помилки в доведеннях.

Приклад, Стосовно тези найчастіше допускають три типи помилок: нечіткість у формулюванні тези, підміна тези та заперечення тези через заперечення аргументації. У першому випадку поняттям, які наявні у тезі, автори не дають чітких означень, хоча ці терміни реципієнти можуть розуміти по-різному. У другому випадку, намагаючись довести тезу Мова не тотожна мисленню, в ході доведення її підміняють тезою Мова не повязана з мисленням (очевидно, що ці тези різні: перша істинна, друга — хибна). У третьому випадку забувають, що з хибності аргументів чи хибності демонстрації випливає хибність лише самого доведення, але зовсім не хибність тези (так, Ч. Дарвін, обґрунтовуючи свою загалом правильну теорію природного відбору, посилався на висновки Т.-Р. Мальтуса, які багато вчених вважають хибними).

Приклад. В аргументах автори часто допускають такі помилки: а) наявність серед аргументів хибних (так звана основна помилка); б) недостатність аргументів для виведення тези¹; в) використання в числі аргументів таких, які ще самі потребують доведення; г) використання як аргумента самої тези доведення, іноді у зміненому вигляді (таку помилку називають "колом у доведенні").

12.4.2. Співвідношення між істинністю та переконливістю доведень

Крім такої характеристики як істинність тверджень, у практиці редагування часто використовують таку їх характеристику як переконливість — віру реципієнта в істинність стверджуваного. Іншими словами, переконливість є суб'єктивною індивідуальною оцінкою істинності повідомлення, встановленою реципієнтом. У кожного конкретного реципієнта переконливість стосовно об'єктивної істинності стверджуваного може різнитися. Переконливість належить до числа логіко-психологічних характеристик повідомлення.

Фактори, які впливають на переконливість, можуть бути як об'єктивними, так і суб'єктивними. До об'єктивних факторів належать: 1) статус джерела інформації, зокрема соціальний авторитет автора чи ЗМІ; 2) надійність джерела інформації, зокрема професійність автора чи ЗМІ; 3) умови отримання інформації автором, її збереження та передачі реципієнтові; 4) наявність в інформаційному просторі альтернативних повідомлень на цю ж тему, в тому числі підтверджуючих або заперечуючих; 5) повторюваність повідомлення чи його елементів, зокрема в цьому ж повідомленні²; 6) дотримання автором у повідомленні зовнішньої форми логічних операцій, зокрема форм висновків, а також логічних операцій виведення і доведення. До суб'єктивних факторів, від яких залежить переконливість, належать: 1) тезаурус реципієнта; 2) можливість реципієнта отримати інформацію з альтернативних джерел.

¹ У доведенні автор може використати такі аргументи, які є істинними твердженнями, що описують факти, котрі мали місце в конкретний момент часу на конкретній території. Проте ці твердження можуть бути хибними в інший час і на іншій території. ² У зв'язку з цим нагадаємо положення геббельсівської пропаганди про тс, що реципієнти повірять, тобто сприймуть як істинне, будь-яке найнеймовірніше повідомлення, якщо його повторити тисячу разів.

Працюючи над повідомленням, редактор повинен контролювати не тільки його об'єктивну істинність, але й переконливість. Особливо це важливо для повідомлень публіцистичного стилю. Так, редактор може рекомендувати авторові посилити переконливість за допомогою перелічених вище об'єктивних факторів. Регулювати ж переконливість за допомогою суб'єктивних факторів, як це видно з їх переліку, ні автор, ні редактор не можуть.

12.5. Норми редагування зв'язків між елементами повідомлення

Крім одиниць та операцій, до логічної структури повідомлення входять також зв 'язки між логічними одиницями. Так, поняття вступають у зв'язки тотожності, несумісності, родо-видові, перехрещення; твердження вступають у зв'язки тотожності, несумісності (протилежності й суперечності), імплікації тощо. Контроль цих зв'язків здійснюють на основі логічних законів тотожності, суперечності, виключеного третього та низки окремих спеціальних норм.

Крім того, в повідомленнях часто використовують причинові зв'язки. Проте ці зв'язки належать до числа тих, які слід контролювати на основі лише наукових норм. Тому їх контроль не повинен належати до компетенції редактора.

Розглянемо методи контролю цих зв'язків детальніше.

12.5.1. Норми для зв'язків тотожності

Формулювання норми. Зв'язки тотожності в повідомленнях регламентують логічним законом тотожності. Адаптувавши його до потреб теорії редагування, отримаємо таке означення.

• Протягом усього повідомлення поняття й твердження, що стосуються одного й того ж об'єкта, повинні бути тотожними самим собі стосовно певного часу, місця, відношення та обставин.

Реалізують контроль тотожності когнітивним і компаративним методами, тобто аналізують значення понять і тверджень, а далі порівнюють ці значення в різних місцях повідомлення.

Контроль тотожності теми. Такому контролю підлягає і тема цілого повідомлення, і тема кожного його розділу, і тема кожної НФЄ в розділі. Для контролю теми на основі закону тотожності можна сформулювати такі дві норми.

• У фрагментах повідомлення малого обсягу (наприклад, НФЄ) чи цілих пові­домленнях малого обсягу (наприклад, повідомленнях інформаційних агентств) у більшості його тверджень повинні бути одні й ті самі змінні.

• У повідомленнях великого обсягу (наприклад, розділах) у більшості його тверджень повинна бути одна й та сама група змінних.

Типовим зразком порушення цих норм є випадок, коли автор починає з одного об'єкта, потім "перестрибує" на другий, далі на третій, четвертий і т. д.

Приклад. На /.../ автобусному заводі завершується проектування нового міського автобуса. Новий автобус матиме двигун іноземного виробництва. Цікаво, що директор заводу-виготовлювача двигунів є запеклим уболівальником одного з французьких футбольних клубів. Під час зустрічі він пообіцяв сприяти розвитку місцевого футболу. Футбол, на думку бізнесмена, є захоплюючою грою.

Контроль тотожності термінологічних значень термінів. Контролю на тотожність підлягають також поняття (термінологічні значення слів), оскільки вони часто можуть бути нечіткими чи багатозначними. Тому за наявності в повідомленнях найрізноманітніших доведень редактор найперше повинен перевірити, чи є на початку цих доведень означення основних понять.

Приклад. Подамо зразок багатозначного вживання терміна мед: Мед не любить, щоби його переливали, доливали, перемішували й сильно нагрівали. Від цього він втрачає свої лікувальні властивості, як і від додавання води, цукру. Тим часом іноді такий мед надходить у продаж. Утворюється він у результаті згодовування цукрового сиропу бджолам¹. Тут в одному випадку розуміють такий мед, який перед продажем розбавили водою та цукром, а в другому — мед, який принесли бджоли, харчуючись цукровим сиропом. Очевидно, що це — різні речі.

Особливо важливого значення в деяких стилях набуває потреба усунення "розмитості" понять². Це надзвичайно важливо для офіційного (ділового) стилю, де в певних видах документів (законах, міждержавних угодах) поняття повинні мати виключно чіткі (однозначні), а не "розмиті" значення. У вказаному стилі такі значення слід фіксувати за допомогою спеціальних означень, які обов'язково мають входити до складу самого повідомлення.

Приклад. У розмовній мові термін молода сім я має "розмите" значення, про яке може судити кожен читач цієї книги. У законодавчих актах цей термін може мати таке чітке означення: молода сім я — це сім я, в якій вік кожного з її членів не перевищує ЗО років і в якій кожен вступив у шлюб уперше.

Контроль тотожності лінгвістичних значень слів. Крім понять, контролю на дотримання тотожності повинні підлягати також лінгвістичні значення слів, зокрема додаткові (індивідуальні авторські, контекстуальні та індивідуальні реципієнтські) (див. розділ 13.3.2). Адже часто саме значення слів є причиною полемік. Тому, контролюючи полемічні повідомлення, редактор завжди повинен вимагати від автора точного означення обговорюваних понять.

Крім того, типовими ситуаціями, коли трапляються порушення закону тотожності, є вживання географічних назв (наприклад, різних назв одного й того ж міста: Хельсінкі та Гельсінкі; Петербург, Петроград, Ленінград та Санкт-Петербург). Сюди ж належать випадки, коли під час перекладів використовують різні варіанти написання одного й того ж імені чи прізвища (наприклад: Ганс та Хане; Шредер і Шрьодер). Звертаємо тут увагу редактора на те, що, хоча лінгвістичні норми допускають такі варіанти, з позицій логіки два різні варіанти одного слова в одному й тому ж повідомленні є помилкою.

Перевірка тотожності тверджень. Окрім перевірки понять, перевіряють на тотожність також і твердження. Приклади помилок у зв'язках тотожності між тверд­женнями були подані вище (див. розділ 8.4.8).

12.5.2. Норми для зв'язків несумісності

Формулювання норм. Розрізняють два види зв'язків несумісності: зв'язок проти­лежності та зв'язок суперечності. Ці зв'язки в повідомленнях повинні бути регламентовані двома логічними законами: законом суперечності (регламентує обидва види зв'язків) та законом виключеного третього (регламентує лише зв'язки суперечності).

Адаптувавши вказані закони до потреб теорії редагування, отримаємо такі дві норми.

¹ Свинцов В. И. Смьісловой анализ и обработка текста. М.: Книга, 1979. С. 149. ² "Розмите" поняття зовсім не означає, що воно неточне. Існує спеціальна теорія нечітких множин, яка моделює такі "розмиті" поняття.

• Не можуть бути істинними два несумісні твердження про один і той самий об'єкт в один і той самий час, у тому самому місці, у тому самому відношенні й за тих самих обставин.

Дата добавления: 2015-07-08