Приклад. 7 страница

• Зміна порядку слів у реченні допустима, коли її використовують зі спеціальною метою.

Такий змінений порядок слів називають інверсією.

Скажімо, автор повідомлення хоче звернути особливу увагу реципієнта на конкретний член речення. При цьому слід обов'язково враховувати, що інверсія, крім атенційної, може виконувати ще три функції: синтаксичну, семантичну і стилістичну. Так, якщо в ре­ченні Зелені гори переставити означення (Гори зелені), то воно перетворюється на присудок. Переставивши в реченні П'ять гривень числівник (Гривень п'ять), змінюємо його семантику (в першому реченні мова йде про рівно п'ять гривень, а в другому — про приблизно п'ять гривень).

• Деякі види інверсій (наприклад, переставлення узгодженого означення у пост­позицію) дозволені лише в окремих видах повідомлень (художніх, особливо поетичних, і публіцистичних).

* * *

• В усіх інших випадках порядок слів у повідомленнях не регламентують.

13.5.2. Пунктуація

Повний перелік норм української пунктуації, яким повинен керуватися редактор, подано у четвертому правописі¹. Проте, користуючись ним, редактор повинен врахо­вувати, що там є лише обов'язкові та частково факультативні розділові знаки. Поза цим переліком залишаються норми для так званих авторських розділових знаків, а також друга частина норм для факультативних розділових знаків.

• До завдань редактора належить контроль лише обов'язкових розділових знаків, їх контроль слід здійснювати на основі правил четвертого правопису.

• Вживання у повідомленні факультативних розділових знаків необов'язкове. їх контроль частково регламентують норми правопису.

• Вживання у повідомленні авторських розділових знаків нормами не регламен­тується. Авторські розділові знаки можна вживати тільки в художньому та публіцистичному видах повідомлень.

Сучасні норми для обов'язкових розділових знаків базуються на трьох принципах: смисловому, синтаксичному та інтонаційному. Редактор може повністю врахувати синтаксичний принцип (наявність у тексті певних синтаксичних об'єктів), частково —

Український правопис. 4-тс вид. К.: Наукова думка, 1993. С. 126—155.

смисловий (відповідність ланцюжка слів окремому міркуванню), однак інтонаційний принцип він може врахувати лише мінімально (адже кожен мовець може вимовляти одне й те ж речення з різною інтонацією).

Приклад. В одному повідомленні абсолютно правильними будуть два речення: Ой! Як тут гарно, а також Ой, як тут гарно! — що базуються на інтонаційному принципі пунктуації.

Враховуючи сказане, кожному редакторові для контролю повідомлень доцільно на основі множини пунктуаційних норм утворити уніфіковані шаблони, які в повідомленні вказують на необхідність розділових знаків.

Приклад. Шаблонами можуть виступати:

— сполучник але в середині речення;

— сполучник / (й) перед однорідними членами, повторений два та більше разів;

— сполучник що в середині речення;

— слова очевидно в середині речення і т.д.

Особливу увагу редактор повинен звертати на шаблони: а) в яких висока ймовірність виникнення помилки (до їх числа належить, наприклад, шаблон зі сполучником як, що має близько десятка винятків); б) які допускають варіантне розташування розділових знаків (наприклад, шаблон для двох схожих сполучників тому що і тому, що, в яких кома може стояти як перед сполучником, так і в його середині).

13.5.3. Норми для складних синтаксичних конструкцій

Для контролю складніших синтаксичних конструкцій, ніж описано вище,—зворотів, підрядних речень тощо — слід використовувати такі норми.

• Кожне залежне слово в реченні повинно залежати тільки від одного стрижневого слова.

Іншими словами, помилковими є синтаксичні структури, що допускають одночасне підпорядкування одного слова двом стрижневим.

Приклад. Помилковими є конструкції: Після повернення рукопису в редакцію подзвонили; Студенти проходили практику в цеху заводу, який переобладнали.

• Дуги, що описують підпорядкованість між залежними словами в реченні, не можуть перехрещуватися.

Приклад. Помилковими є синтаксичні структури в таких реченнях: Проаналізуємо зроблені зауваження автором проекту; Останнє, на чому слід зупинитися, це на особливостях проекту.

• Однорідні члени речення повинні мати однакові морфолого-синтаксичні харак­теристики.

Приклад. Не можуть виступати в ролі однорідних конструкцій: додаток і підрядне з'ясувальне речення, прикметниковий зворот і підрядне означальне речення, односкладове та двоскладове речення (при переліченнях) тощо.

• Паралельні синтаксичні конструкції повинні мати однаковий порядок слів.

Приклад. Помилковою є така синтаксична конструкція: Іван схопив гвинтівку, а маузера — Дмитро.

• Дієприслівниковий зворот і головне речення повинні мати одного діяча.

Приклад. Помилковою є така синтаксична конструкція: Переходячи перехрестя, Олену зачепив якийсь велосипедист.

• Варіантні сполучники щоб — щоби, хоч — хоча й подібні слід подавати в такій формі, яка забезпечить максимальну кількість відкритих складів.

• Деякі сполучники (завдяки тому, що; через те, що; у зв 'язку з тим, що; внаслідок того, що; для того, щоб; із тим, щоб і т. п.) належать до ділового стилю мовлення.

13.5.4. Фразеографічні речення

Фразеографічні речення — це такі речення, які мають постійний вербальний склад. Розрізняють два їх види: прислів'я та приказки. В деякі з них у певні позиції можна вставляти в заданій граматичній формі потрібні слова.

Перевірку прислів'їв та приказок виконують списковим методом.

• Фразеографічні речення повинні відповідати їх нормативним записам у довідкових виданнях.

Як нормативний список найдоцільніше використовувати тритомне видання при­слів'їв та приказок, упорядковане М. М. Пазяком¹. Це видання є найповнішим.

13.6. Норми для рівня надфразних єдностей

НФЄ — це група речень, об'єднаних зв'язками граматики тексту так, що більшість цих зв'язків не виходять за Ті межі НФЄ найчастіше збігається з такою одиницею поліграфічної структури видання, як абзац, рідше може бути поділена на кілька абзаців. Переважно це буває тоді, коли передають діалог або в межах одного великого за розміром абзацу виділяють одиниці переліку, подаючи кожну з них як окремий абзац.

Речення об'єднують у НФЄ за допомогою зв'язків граматики тексту. Таких зв'язків є кілька.

Морфологічні зв'язки реалізують у вигляді ідентичних видо-часових форм дієслів-присудків у реченнях НФЄ. Іноді морфологічні зв'язки в НФЄ можуть бути відсутні.

Лексичні зв'язки є найпродуктивнішими (їх частка становить близько 70% від загальної кількості зв'язків). Ці зв'язки реалізують шляхом повторення в реченнях НФЄ одних і тих самих слів. Види повторень можуть бути найрізноманітніші: а) однокоре-неві (повні, словозмінні, словотвірні); б) ідеографічні (синонімічні, родо-видові, еліпсичні та розширювальні); в) анафоричні (займенникові).

Синтаксичні зв'язки реалізують шляхом взаємоузгодження порядку слів у кожній парі двох сусідніх речень. Так, слово чи група слів, що належать до реми попереднього речення і, відповідно, стоять у його кінці, повторюють на початку наступного речення у його темі. Крім того, синтаксичний зв'язок в НФЄ іноді можна реалізувати у вигляді ідентичних синтаксичних конструкцій, наявних у різних реченнях НФЄ.

Конекторні зв'язки виражаються в тому, що речення в НФЄ з'єднують одне з одним за допомогою спеціальних слів (спершу, потім, далі, тоді, отже, враховуючи, цей, той та ін.). Кількість таких слів становить близько сотні.

Ритмомелодичні зв'язки виражаються в ідентичній або взаємовідповідній інтонаційній побудові речень у НФЄ. Наприклад, перше речення може мати запитальну інтонацію, а відповідне йому наступне — стверджувальну. Такий вид зв'язку характерний для художнього стилю.

Прислів'я та приказки / Упорядник М. М. Пазяк. У 3-х т. К.: Наукова думка, 1989.

Вважають, що будь-які два речення в повідомленні зв'язані засобами граматики тексту, коли в них реалізовано хоча б один із перелічених видів зв'язку.

Оскільки основним видом зв'язку граматики тексту є лексичний, то це означає, що редактор найперше повинен контролювати в НФЄ кількість повторень. Ці повторення утворюють мікротему НФЄ і є їх обов'язковим атрибутом. Редактор повинен досконало володіти найрізноманітнішими видами повторень та вміти правильно їх чергувати.

Зв'язність НФЄ залежить від виду повідомлення, реципієнтської аудиторії та наявності в ньому підтексту. Контролюючи зв'язність, редактор повинен керуватися такими нормами.

• Для наукових і технічних текстів зв'язність повинна бути максимальною, для публіцистичних — середньою, а для художніх — мінімальною¹.

• Для малокваліфікованих реципієнтів повідомлення повинні мати найвищу, а для висококваліфікованих можуть мати найнижчу зв'язність².

• У повідомленнях, які автори хочуть зробити однозначними, зв'язність повинна бути максимальною, а в повідомленнях, які автори хочуть наділити підтекстом, — може бути низькою.

• Зв'язки граматики тексту в НФЄ, особливо повторення, повинні бути якнайрізно­манітнішими.

Приклад. Подамо зразок використання повторів різних видів (повтори підкреслено пунктиром): Пристрої тимчасового запам'ятовування (ПТЗ) — це... У комп'ютерах їх використовують для... Обсяг пам'яті цих пристроїв становить... У наш час ПТЗ виготов-ляють... Строк експлуатації такої пам'яті становить... Придбати пристрої Ви можете... Гарантійний термін на ПТЗ... їх вартість...

У вмінні компресувати повідомлення за рахунок повторів (здійснювати заміни: іменник—займенник, повний термін — його еліптичний варіант тощо), правильно чергу­вати різні види повторів, зв'язувати повторами різні речення НФЄ — полягає одна зі складових майстерності редактора.

Контроль зв'язності НФЄ редактор повинен здійснювати двома методами: шаблон­ним (встановлювати за допомогою повторень наявність зв'язків граматики тексту між кожною парою речень НФЄ) і параметричним (контролювати ступінь зв'язності).

13.7. Норми для рівня блоків

Блок — це множина НФЄ, об'єднаних певною темою. Найчастіше блоку відповідає така одиниця видавничої структури, як розділ. Часто тема блоку буває сформу­льована в його назві. На цьому лінгвістичному рівні редактор повинен контролювати монотематичність блоку та відповідність авторського поділу на абзаци існуючим лінгвіс­тичним нормам.

¹ Скороходько 3. Ф. Семантичсскис ести и автоматическая обработка текста. К.: Наукова думка, 1983. С. 125. ² Там же. С. 126.

Норма редагування для цього лінгвістичного рівня полягає в тому, що в одному лінгвістичному блоці повинна бути тільки одна тема. Звичайно, це не заперечує наявності в межах такого блоку й інших тем, але лише друго- чи третьорядних. Це нагадує ситуацію в образотворчому мистецтві, коли художник подає передній план (тема картини), розташований на певному тлі, де може бути як другий, так і третій плани. Контролюють тему повідомлення положеннєвими і когнітивними методами.

У літературі з редагування вказують, що поділ на абзаци треба здійснювати залежно від того, чи переходить автор до викладу нової думки або їх групи, чи ні¹. Проте такий метод контролю правильності поділу тексту на абзаци надто проблематичний, адже кожне речення несе в собі окрему мікротему, а, отже, кожне з них слід було б писати з нового абза­цу, а це неправильно. Тому запропонуємо інший спосіб контролю поділу тексту на абзаци.

Насамперед опишемо структуру блоків. Отож, кожне речення має встановлені граматичні зв'язки з сусідніми реченнями блоку (див. розділ 13.6), тобто певну кількість лівосторонніх і/чи правосторонніх зв'язків². Завдяки експериментальним дослідженням встановлено, що границю між абзацами проводять на тому реченні чи в тому уривку, для яких різниця між кількістю лівосторонніх і правосторонніх зв'язків переходить від від'ємних значень до додатніх, іншими словами, максимально близька чи дорівнює нулю³. Здійснювати такий контроль редактор повинен шаблонними та параметричними методами.

• Границю між НФЄ (абзацний відступ) слід проводити перед тим реченням, для якого різниця між кількістю лівосторонніх і правосторонніх зв'язків переходить від від'ємних значень до додатніх.

Пояснимо спосіб контролю цієї норми. Отож, редактор повинен взяти по три — сім (найоптимальніше все ж три) речень зліва і справа від аналізованого й визначити кількість зв'язків із ними. Якщо різниця лівосторонніх і правосторонніх зв'язків дорівнює нулю, то аналізоване речення повинно служити границею для поділу тексту на абзаци. Оскільки найчастішим видом зв'язку між реченнями є повторення, то формальний індикатор необхідності абзацу — це відсутність повторів у аналізованому реченні й лівосторонньому контексті.

13.8. Норми для рівня дискурсу

На рівні дискурсу суттєвою для редагування є стильова диференціація повідомлень. Дамо означення стилю, яке диктують потреби редагування. Отож, стиль — це група характеристик підмножини повідомлень, які функціонують у певній галузі життя суспільства. Ці характеристики суттєво (статистично достовірно) відрізняють одну таку підмножину повідомлень від інших. Таким чином, в повідомленнях лінгвістичні одиниці всіх рівнів є стилістично маркованими.

Дослідники подають найрізноманітніші класифікації стилів. Виберемо серед них лише суттєві для едитології.

¹ Мильчин Д. 3. Методика редактирования текста. М.: Книга, 1980. С. 159; Сикорский Н. М. Тсория и практика редактирования. М.: 2-е изд. М.: Вьісшая школа, 1980. С. 263. ² Скороходько 3. Ф. Ссмантичсскис сети и автоматическая обработка текста. К.: Наукова думка, 1983. С. 129. ³ Там же. С. 130.

Першою основою для поділу є частота вживання лінгвістичних одиниць (наприклад, морфем, слів, синтаксем тощо). За цією ознакою лінгвістичні одиниці поділяють на частовживані (ядерні), середньовживані (розширені) та рідковживані (периферійні). Ядерні одиниці мають нульову стилістичну маркованість і утворюють нейтральний стиль: вони належать до міжстильових, а тому їх можна використовувати в будь-яких стилях, не ризикуючи порушити стильову однорідність повідомлення. У мові їх кількість мінімальна, але у мовленні вони покривають, як правило, від двох третіх до трьох четвертих обсягу будь-якого повідомлення. Середньовживані та, особливо, рідковживані одиниці майже завжди є стилістично забарвленими, а тому, на відміну від нейтрального, утворюють марковані стилі.

Звичайно, може здатися, що виділення серед інших як основного нейтрального стилю є зайвим. Проте таке твердження хибне. Адже редактор повинен вибирати саме нейтральні лінгвістичні одиниці, опрацьовуючи, наприклад, літературу для дошкільнят, учнів початкової школи, а також підручники іноземної мови.

Другою основою для поділу є належність лінгвістичних одиниць до усної мови. За цією ознакою вирізняють усний та письмовий (іноді його ще називають "книжковий") стилі, а в усному — два його підвиди: розмовний та ораторський (основою для такого поділу служить кількість реципієнтів).

Третьою основою служить використання у повідомленні образів та понять. Тут виділяють стшіьхудожній (використовують образи), публіцистичний (використовують і образи, і поняття) та понятійний (використовують поняття). У кожному з цих стилів існує ще низка своїх підстилів. Так, у художньому виділяють підстилі поетичний, драматичний та прозовий; у публіцистичному—художньо-публіцистичний, газетний і радіотелевізійний; у понятійному — діловий¹, науковий і технічний. У понятійних підстилях іноді за певними ознаками чи тематикою виділяють ще підпідстилі (наприклад: стиль патентів, рефератів; стиль біологічної, фізичної, математичної літератури тощо).

Четвертою ознакою для поділу є належність лінгвістичних одиниць чи їх характе­ристик до повідомлень того чи іншого автора. За цією ознакою розрізняють авторський і колективний стилі.

Приклад. У середньому довжина речень у повідомленнях становить близько 18 слів; для авторського стилю Л. М. Толстого характерно, що середня довжина речень у його текстах дорівнює 20 словам; кожен автор користується своєю підмножиною середньовживаних і рідко­вживаних слів². На противагу авторському колективний стиль характерний для законодавчих актів та різноманітних документів.

Рідко, але все ж трапляються випадки перехрещення одночасно кількох стилів.

При редагуванні лінгвістичних одиниць повідомлення на рівні дискурсу редактор насамперед повинен чітко встановити його стильові характеристики. Лише після цього можна здійснювати контроль повідомлення.

• Повідомлення повинно бути стилістично однорідним.

Наявність цієї норми зобов'язує редактора видаляти з повідомлення всі лінгвістичні одиниці, які належать до інших стилів.

• Виправлення, виконані редактором, повинні належати до того ж стилю, що й саме повідомлення.

Таким чином, редакторові потрібно виконувати виправлення в стилі конкретного повідомлення — авторського чи колективного.

¹ Універсальний довідник-практикум з ділових паперів. 2-гс вид., доп. і виправ. К.: Довіра; УНВЦ "Рідна мова", 1999. 508 с. ² 3 цією характеристикою пов'язаний такий критерій, як "багатство словника" (К), який визначають із відношення кількості різних слів у тексті (£) до кількості усіх слів у тексті (л) {V - Ип). Наприклад, для В. Шекспіра V = 29 000 / 880 000 = 0,033, О. Пушкіна V = 21 000 / 550 000 = 0,039, а для Дж. Джойса (роман "Улліс") V = 29 000 / 260 000 = 0,112. ³ У словниках, як правило, фіксують стилістичне забарвлення слів. Такс ж забарвлення мають і лінгвістичні структури (наприклад, синтаксичні), проте, на жаль, поки що нема вичерпних довідників, у яких було б вказане стилістичне маркування таких структур. Тому редакторові для довідок слід користуватися науковою та частково навчальною літературою.

Контролюють повідомлення на рівні дискурсу шнековими та структурними методами³.

ПСИХОЛІНГВІСТИЧНІ НОРМИ РЕДАГУВАННЯ

Основні завдання контролю за дотриманням психолінгвістичних норм полягають у тому, щоби з'ясувати, чи відповідають психолінгвістичні характеристики повідомлення психічним можливостям реципієнтів сприйняти й опрацювати його.

14.1. Норми сприймання повідомлення

У психології під сприйманням розуміють цілісне відображення людиною об'єкта чи явища, яке виникає під час безпосередньої дії продукованих цим об'єктом чи явищем фізичних подразників на органи її чуття. Результатом сприймання є образ об'єкта чи явища¹. Усвідомлення сприйнятого відбувається шляхом порівняння й ототожнення відображеного образу з одним із еталонних образів, зафіксованих у пам'яті. На основі ототожнення виникає розпізнавання сприйнятого об'єкта чи явища.

Розрізняють етапи первинного (виявлення загальних характеристик об'єкта чи явища) і остаточного сприймання (виявлення специфічних характеристик образу).

В основі сприймання, яке пов'язане з низкою психічних процесів — уявою, увагою, мовленням, пам'яттю і мисленням,—лежать відчуття людини.

14.1.1. Узгодження швидкості передачі з продуктивністю сприймання

¹ Ми розрізнятимемо терміни "сприймання" (процес) і "сприйняття" (результат сприймання).

Із позицій сприймання слід розрізняти терміновані й нетерміновані повідомлення. Терміновані повідомлення реципієнт може сприймати лише впродовж визначеного джерелом інформації — ЗМІ — інтервалу часу (за приклад можуть служити повідом­лення радіо й телебачення). При цьому можна говорити не лише про тривалість, а й про швидкість їх передачі (наприклад, у кількості знаків —звуків, літер, цифр — за секун­ду; кількості слів —надрукованих чи усномовних — за хвилину тощо). Нетерміновані повідомлення реципієнт може сприймати впродовж будь-якої невизначеної джерелом інформації кількості часу (прикладом є всі друковані повідомлення). Очевидно, що з позицій часу сприймання терміновані повідомлення — на відміну від нетермінова-них — вимагають спеціального редагування, а тому далі зупинимося тільки на них.

При сприйманні термінованих повідомлень можливості реципієнта визначаються однією з психофізіологічних характеристик людини — продуктивністю сприймання¹. Ця продуктивність прямо пропорційно залежить від обсягу сприймання² реципієнта. У свою чергу, обсяг сприймання залежить від віку реципієнта: у наймолодшому і найстаршому віці цей обсяг менший, а в середньому — більший. Залежністю обсягу сприймання від інших факторів (наприклад, тренованості) редактор може зігнорувати, оскільки пові­домлення призначені не для одного конкретного реципієнта, а для цілої їх групи — реципієнтської аудиторії.

Під час передачі ЗМІ повідомлень іноді може виникнути ситуація, коли швидкість передачі значно вища, ніж продуктивність сприймання реципієнта. У такому випадку реципієнт нічого не зрозуміє і переключить увагу на щось інше. Може виникнути й така ситуація, коли швидкість передачі стане нижчою, ніж продуктивність сприймання реципієнта. У цьому випадку реципієнт або роздратується, або занудьгує і знову ж таки переключить увагу на щось інше.

Приклад. Такі помилки найчастіше трапляються на телебаченні, коли в рекламних оголошеннях номери телефонів чи банківських рахунків демонструють у такий проміжок часу, за який їх неможливо сприйняти і, відповідно, запам'ятати чи, тим більше, записати.

• Швидкість передачі повідомлення повинна вкладатися в межі середньої продук­тивності сприймання для обраної групи реципієнтів.

Іншими словами, ця швидкість неповинна перевищувати верхню і опускатися нижче нижньої межі продуктивності сприймання.

Психологічними дослідженнями встановлено, що середня продуктивність сприй­мання для людини становить: надрукованих зв'язних слів за хвилину³ — 150—200; усномовних зв'язних слів за хвилину⁴ — 115 (із поправкою щодо віку реципієнтів).

Знаючи це, редактор для проведення контролю повинен визначити швидкість передачі даних у повідомленні, порівняти їх із нормативними і прийняти рішення щодо необхідності редагування повідомлення. Якщо нема змоги використати такий параметричний метод, слід провести так званий польовий експеримент. Для цього редактор повинен попро­сити будь-яку людину того ж віку, що й майбутні реципієнти, сприйняти опрацьовуване повідомлення. Якщо результат виявиться незадовільним (наприклад, людина не змогла повторити сприйняті дані), то тривалість передачі повідомлення слід змінити.

¹ Продуктивність сприймання — це максимально можлива кількість об'єктів чи явищ, які людина може сприйняти за одиницю часу. ² Обсяг сприймання — це максимальна кількість об'єктів чи явищ, яку може сприймати людина за відрізок часу, що не допускає руху очей для перелічування предметів. ³ Кузнсцов О. А. Хромов Л. Н. Тсхника бистрого чтения. М.: Книга, 1977. С. 4. Згідно зі стандартом США продуктивність сприймання друкованого тексту для молодших школярів повинна становити 80— 158 слів/хв, для середніх школярів — 175—204, для старших школярів — 214—250, для студентів — 250— 280, для спеціалістів — 340—620 слів/хв (там же, с. ЗО). ⁴ Цей параметр вирахуваний нами на основі даних про максимальну кількість усномовних слів (Кузнецов О. А. Хромов Л. Н. Тсхника бьістрого чтения. М.: Книга, 1977. С. 40) та даних про повну відповідність між швидкістю читання та швидкістю внутрішньої мови (там же). Екстремальні значення швидкості внутрішньої мови — 80 і 150 слів/хв (за іншими даними — до 200 слів/хв (Психологія. К.: Радянська школа, 1968. С. 168)).

Що стосується нетермінованих повідомлень, то контролювати швидкість їх передачі нема потреби, оскільки час для їх сприймання встановлює сам реципієнт. Особливості сприймання нетермінованих повідомлень (читання) такі. Читання здійснюють за рахунок рухів очей уздовж рядка (прогресивних — уперед і регресивних — назад) та пауз, під час яких і здійснюється процес сприймання. У середньому в рядку довжиною 8 см здійснюють 5 пауз, а в рядку довжиною 12 см — 8 пауз¹. Тривалість пауз у 15—20 разів більша, ніж рухів очей. За час 0,1—0,2 с реципієнт може сприйняти 4—5 літер, які не утворюють слово, і до 20 літер, які утворюють слово. У більшості реципієнтів читання супроводжується внутрішнім мовленням ("читанням про себе"). Таке внутрішнє мовлення затримується порівняно з рухами очей на час, який потрібен реципієнтові для сприймання у середньому 16 літер².

14.1.2. Психолінгвістичні механізми сприймання

Опрацьовуючи повідомлення, редактор повинен враховувати, що в народів, які належать до різних культур, сприймання тексту відбувається по-різному: у європей­ській культурі — зліва направо; у культурі народів Близького і Центрального Сходу — справа наліво; у народів культур Далекого Сходу (Китай, Японія та Корея) — згори вниз). Такі відмінності викликані різними стереотипами сприймання текстів (горизонтальним чи вертикальним, зліва направо чи справа наліво).

Отже, редактор, що працює в Україні, тобто в межах європейської культури, повинен враховувати механізм сприймання, згідно з яким повідомлення сприймають зліва направо.

• Усі найважливіші елементи повідомлення (найновіші, найцінніші) слід розта­шовувати у його лівій частині.

Лінгвістичні механізми породження (генерування) і сприймання повідомлень є різними. Незважаючи на це, окремі з них можуть бути ідентичними. Проте редактор, як зазначалося в розділі 6.2, повинен використовувати в повідомленні лише механізми сприймання.

Відмінність у механізмах проявляється переважно в тих ситуаціях, коли лінгвістична одиниця певного рівня виявляє омонімію.

Приклад Припустімо, автор ужив у повідомленні речення Лист матері прийшов вчасно, де слово лист керує давальним відмінком однини. На відміну від автора реципієнт може сприйняти слово лист як таке, що керує не давальним, а родовим відмінком (таке сприйняття буде первинним). Так трапиться помилка, яку реципієнт виявить лише після завершення сприймання всього речення, а, можливо, після сприймання ще кількох наступних речень. Як наслідок, реципієнт буде змушений вдруге повернутися до цього речення, щоби сприйняти його вже за іншим — авторським — механізмом. Таке сприймання є остаточним. Суперечність між первинним і остаточним сприйняттям вказує на існування в повідомленні психолінгвістичної помилки.

Відмінність між первинним і остаточним сприйняттям через необхідність регресивних рухів очей веде до зниження середньої швидкості сприймання повідомлення. Тому редак­тор у подібних ситуаціях повинен так виправляти текст, щоби суперечність між первинним і остаточним сприйняттям зникла, а, отже, швидкість сприймання стала максимальною.

¹ У людей, які займаються опрацюванням повідомлень (коректорів, редакторів), кількість пауз є значно більшою (наприклад, у коректорів у середньому вона більша утричі) (Психологія. К.: Радянська школа, 1968. С. 168). ² Там само. С. 167—168.

Кожен із відомих психолінгвістичних механізмів сприймання має таку форму: якщо у повідомленні є умови а, Ь, с..., то в реципієнта результатом сприймання буде Ь. Особли­вість таких психолінгвістичних закономірностей полягає в тому, що вони реалізуються приблизно у 90% випадків (у 10% випадків ці закономірності можуть не виконуватися). На основі такої закономірності формулюють норми на зразок: коли редактор чи автор не хочуть, щоби результатом сприймання повідомлення було І, то з повідомлення методом Мслід усунути умови а, Ь, с...

Приклад. Для перевірки правильності хоча б однієї з цих закономірностей можна провести такий експеримент. Запросити до участі в експерименті не менше чотирьох піддослідних. Повідомити їм умови експерименту: речення, яке запропонують для читання, вони повинні прочитати відразу, вголос і правильно; пробігати очима речення до кінця, а лише тоді читати вголос заборонено. На аркуші паперу чітко пишуть, для прикладу, речення: Руки нікому не подавав. Тут слово руки є граматичним омонімом, тобто має дві граматичні форми — називний та знахідний відмінки; правильна форма — знахідний відмінок, проте ця форма вимагає виправлення. Далі піддослідних почергово, але так, щоб не чули інші, запрошують у приміщення, де відбувається експеримент, ще раз нагадують умови експерименту (читати відразу, вголос і правильно) і пропонують аркуш із записаним на ньому реченням. У більшості випадків три або навіть і всі чотири піддослідні в першому слові ставлять наголос на у (називний відмінок), а, дочитавши речення до кінця, виправлять себе, тобто читають речення ще раз, поставивши наголос у першому слові на и (знахідний відмінок).

Дослідники східнослов'янських мов для письмових повідомлень виявили лише кілька таких закономірностей у психолінгвістичних механізмах¹. Перелічимо їх і подамо сформульовані на їх основі психолінгвістичні норми редагування.

Закономірність 1. У реченні кожне слово, яке може мати синтаксичний зв'язок з двома різними словами, що стоять зліва від нього, реципієнт об'єднує при первинному сприйманні з найближчим, хоч автор міг встановити зв'язок цього слова з ненайближчим.

Дата добавления: 2015-07-08