Приклад. 8 страница

• Якщо в реченні якесь слово може бути синтаксично залежним від двох слів, що стоять зліва від нього, то речення слід виправити так, щоби таке слово залежало лише від одного з них.

Найкраще, коли це буде найближче зліва слово. Видалення такого відхилення може вимагати творчого виправлення.

Закономірність 2. У реченні кожне слово, яке може мати синтаксичний зв'язок і з попереднім, і з наступним, реципієнт первинно сприймає як таке, що має зв'язок із попереднім, хоч автор міг встановити зв'язок цього слова з наступним.

• Якщо в реченні якесь слово може бути синтаксично залежним і від попередніх, і від наступних слів, то речення слід виправити так, щоби таке слово залежало лише від одного з них.

Найкраще, коли це буде попереднє слово. Видалення такого відхилення може вима­гати творчого виправлення.

Закономірність 3. Іменник, що стоїть на початку речення і має омонімічну морфологічну форму "знахідний відмінок — називний відмінок", реципієнт первинно сприймає як такий, що стоїть у називному відмінку, тобто як підмет, хоч автор міг вжити цей іменник у знахідному відмінку.

¹ Мучник Б. С. Чсловск и текст. М.: Книга, 1985. 256 с.

• Якщо в реченні іменник, що стоїть на першому місці, має омонімічну морфологічну форму "називний відмінок — знахідний відмінок", причому автор вжив цей іменник у знахідному відмінку, то речення слід виправити так, щоб явище омонімії зникло.

У такому реченні найкраще змінити порядок слів, поставивши омонімічне слово з першого місця в середину речення як додаток. Приклад такої помилки (Руки нікому не подавав) подано вище.

Закономірність 4. У реченні іменник, що стоїть після невизначеного (нейтрального) лівостороннього контексту в непочатковій позиції і має омонімічну форму в знахідному та називному відмінках, реципієнт первинно сприймає як такий, що стоїть у називному відмінку, хоч автор міг вжити цей іменник у знахідному відмінку.

• Якщо в реченні іменник, що стоїть після невизначеного (нейтрального) ліво­стороннього контексту, має омонімічну морфологічну форму "називний відмі­нок — знахідний відмінок", причому автор вжив цей іменник у знахідному відмінку, то речення слід виправити так, щоб явище омонімії зникло.

Закономірність 5. У реченні іменник, що стоїть після невизначеного (нейтрального) лівостороннього контексту в будь-якій позиції в реченні і має омонімічну форму не­прямого відмінка, яка за формою збігається з називним, реципієнт первинно сприймає як такий, що стоїть у називному відмінку, хоч автор міг вжити цей іменник у непрямому відмінку.

• Якщо в реченні іменник, що стоїть після невизначеного (нейтрального) лівостороннього контексту, має омонімічну морфологічну форму "називний відмінок — непрямий відмінок", причому автор вжив цей іменник у непрямому відмінку, то речення слід виправити так, щоб явище омонімії зникло.

Закономірність 6. У реченні іменник чи субстантивоване слово, що стоять після невизначеного (нейтрального) лівостороннього контексту і мають омонімічну форму "суб'єкт дії — об'єкт дії*", реципієнт первинно сприймає як суб'єкт дії, хоч автор міг вжити їх у значенні об'єкта.

• Якщо в реченні іменник чи субстантивоване слово, що стоять після невизначеного (нейтрального) лівостороннього контексту, мають омонімічну форму "суб'єкт дії—об'єкт дії*", причому автор ужив їх як об'єкт дії, то речення слід виправити так, щоб явище омонімії зникло.

Приклад такої помилки (Лист матері надійшов вчасно) подано вище.

Закономірність 7. Якщо в реченні в кінцевій позиції чи в позиції, що прирівнюється до неї (зокрема перед комою, на місці якої могла б бути крапка), стоїть якесь слово, що не належить до реми, а в лівосторонньому контексті нема слова, що виділене за допомогою лексичних чи графічних засобів і належить до реми, то реципієнт первинно сприймає його як таке, що належить до реми, хоч автор міг відносити це слово до теми.

• Якщо в реченні в кінцевій чи прирівняній до неї позиції стоїть слово, яке належить до теми, а в лівосторонньому контексті нема виділеного слова, яке належить до реми, то таке речення слід виправити так, щоби слово, яке належить до реми, перемістилося в кінцеву позицію.

Закономірність 8. Якщо в реченні є два однаково написаних слова і друге стоїть після невизначеного (нейтрального) лівостороннього контексту, то реципієнт первинно сприймає його з тим самим значенням, що й перше слово, хоч автор міг використати у другому слові зовсім інше значення.

16 Загальне редагування

• Якщо в реченні є два однаково написаних слова і друге стоїть після невизначеного (нейтрального) лівостороннього контексту, то це друге слово слід виправити так, щоби воно не сприймалося за значенням як перше.

Цю помилку можна виправити двома методами: замінити друге слово синонімом або ввести перед ним визначений лівосторонній контекст. Звичайно, перший варіант бажаніший, оскільки він, як правило, коротший.

Закономірність 9. Якщо в реченні йде підряд кілька однорідних членів, кожен з яких складається з однакової кількості слів, а останній з них має на одне слово (чи кілька слів) більше, то реципієнт первинно не пов'язує це слово (ці слова) з останнім однорідним членом, хоч автор міг його (їх) туди відносити.

• Якщо в реченні йде підряд кілька однорідних членів, кожен з яких складається з однакової кількості слів, а останній з них має на одне слово (чи кілька слів) більше, то останній член речення слід виправити так, щоб останній однорідний член мав таку саму кількість слів, як і всі попередні.

Приклад. Ще в першому класі він навчився грати на акордеоні... Був задоволений, коли його хвалили і кликали чи на весілля, чи в парк, чи на човен із його акордеоном.

Закономірність 10. У реченні іменникове словосполучення, що стоїть після тире й може виступати і як присудок, і як прикладка, реципієнт сприймає як присудок, хоч автор міг ужити його в ролі прикладки.

• Якщо в реченні іменникове словосполучення, що стоїть після тире і має омо­німічну форму, яка може бути сприйнята і як присудок, і як прикладка, а насправді виступає в ролі прикладки, то таку прикладку слід виправити так, щоб омонімія була усунута.

Закономірність 11. У реченні слово, що стоїть у кінці відносно завершеного смислового уривка (зокрема перед комою, на місці якої могла б стояти крапка) і може виступати як у перехідному, так і неперехідному значеннях, реципієнт первинно сприймає в неперехідному, хоч автор міг ужити це слово в перехідному значенні.

• Якщо в реченні в кінцевій чи прирівняній до неї позиції стоїть слово, яке може виступати як у перехідному, так і неперехідному значеннях, а автор ужив його в неперехідному значенні, то таке слово слід виправити.

Варіанти виправлення: вжити синонімічне неперехідне дієслово або залишити це дієслово, додавши текст, що реалізує перехідність дієслова.

Закономірність 12. Якщо частина речення від його початку до якогось розділового знака може бути сприйнята і як завершена, і як незавершена думка, то реципієнт первинно сприймає цю частину речення як завершену, хоч автор міг використати її як незавершену.

• Якщо частина речення від його початку до якогось розділового знака може бути сприйнята і як завершена, і як незавершена думка, а насправді вона є незавер­шеною, то цю частину речення слід виправити так, щоби думка у ній стала завершеною.

Варіанти виправлення: видалити розділовий знак, відповідно виправивши текст, або додати текст до частини речення перед розділовим знаком, завершивши думку.

Закономірність 13. Якщо між двома сусідніми словами може бути відповідно до синтаксичних правил встановлений зв'язок і при цьому між ними стоїть кома, яка вказує, що ці слова не є синтаксично зв'язані, то реципієнт первинно сприймає ці два слова як такі, що мають між собою встановлений синтаксичний зв'язок, хоч автор міг не встановлювати між цими словами взагалі будь-якого зв'язку.

• Якщо між двома сусідніми словами може бути відповідно до синтаксичних правил встановлений зв'язок і при цьому між ними стоїть кома, яка вказує, що ці слова не є синтаксично зв'язані, то одне з цих двох слів слід виправити так, щоби між ними можливість встановлення синтаксичного зв'язку зникла.

Висловимо гіпотезу щодо можливості існування ще однієї закономірності, яку можна було б сформулювати так: якщо в реченні є кілька паралельних однорідних синтаксичних конструкцій з однаковими морфологічними та синтаксичними характе­ристиками, то наступну за ними конструкцію реципієнт первинно сприймає з тими самими характеристиками, що й попередні, хоча автор міг ужити останню з іншими. Зрозуміло, ця гіпотеза вимагає належного статистичного підтвердження.

Контроль за дотриманням у повідомленні цих механізмів слід здійснювати шаб­лонними методами (кожна з перелічених вище норм є таким шаблоном). У літературі подано формалізовані способи виправлення таких помилок¹. Крім того, для їх опрацю­вання можна використовувати й творчі методи виправлення.

14.1.3. Вплив уваги на сприймання

Поняття про увагу. Увага — це психічний процес, який виявляється у спря­мованості і зосередженості людини на певних об'єктах при одночасному абстрагуванні від інших.

У реципієнтів розрізняють такі види уваги: а) мимовільна (базується переважно на орієнтувальному рефлексі "Що таке?", викликаному самим повідомленням); б) довільна (передбачає наявність у реципієнта чіткої мети й вимагає від нього певних зусиль волі для сприймання інформації, що є в повідомленні); в) післядовільна (визначається здебільшого інтересом реципієнта до об'єкта, описуваного в повідомленні, та потребою отримати про нього інформацію).

На вибір редактором методів контролю насамперед впливає наявність у реципієнта інтересу до повідомлення. Тому в цьому розділі розглядатимемо дві їх групи: повідомлен­ня, до яких у реципієнтів є інтерес (ділові, наукові, інформаційні, технічні, довідкові, а також — частково — навчальні, публіцистичні, популярні, художні й дитячі), і пові­домлення, до яких у реципієнтів інтересу нема (рекламні та — частково — навчальні, публіцистичні, популярні, художні й дитячі). Як видно з поділу, деякі повідомлення належать водночас до двох різних груп, оскільки існування інтересу до цих повідомлень вирішально залежить від конкретного реципієнта.

¹ Мучник Б. С. Чсловек и текст. М.: Книга, 1985.

Мимовільна увага. Повідомлення першої групи, як правило, мають чітке спря­мування на певну аудиторію реципієнтів (принаймні, обов'язково повинні його мати). Тому для таких повідомлень слід контролювати лише те, чи привертають вони увагу реципієнтів серед аналогічних. Розташовують такі засоби привертання уваги на самому початку повідомлення — на його "обгортці" (для друкованих повідомлень — на оправі,

16*

титульному аркуші, супероправі, першій сторінці; для електронних—у перших реченнях, перших кадрах). Це засвідчує, що початок — надзвичайно важлива складова частина повідомлення.

Привертання мимовільної уваги реципієнтів слід контролювати такими нормами.

• На "обгортці" повідомлення може бути подана нова, несподівана для реципієнтів інформація.

Така інформація не обов'язково повинна бути вербальною (назва повідомлення, його перші речення), вона може бути й образною (малюнок на оправі).

• На "обгортці" повідомлення може бути подане екстремальне значення стимула якогось об'єкта.

Приклад. Наявність на оправі однієї надзвичайно яскравої фарби, якоїсь однієї літери, що за висотою суттєво відрізняється від інших, надзвичайно тихий голос диктора впродовж звучання одного речення тощо.

• На "обгортці" повідомлення може бути подано об'єкт вищої, ніж у середньому для обраної групи реципієнтів, складності.

Приклад. Для першокласників — слово довжиною у 25 літер, для школярів, які починають вивчати хімію, — формули хімічних сполук на оправі підручника.

• На "обгортці" повідомлення може бути подано явну двозначність або порушено якесь загальновідоме правило.

Приклад. Ця норма реалізована в назвах повідомлень Маємо менше, ніж маємо та Біла корова дає біле молоко, а чорна — "чорне'?

• На "обгортці" повідомлення може бути подано явну невизначеність.

Приклад. У назві повідомлення може стояти: "Що Би зробите, коли до Бас постукає рекетир?".

• На "обгортці" повідомлення може бути подано контрастний об 'єкт. Приклад. Ф. Стендаль назвав свій роман "Червоне і чорне \

• На "обгортці" повідомлення може бути обіцяне розуміння його об'єкта.

Приклад. Самоучителі для навчання роботи на комп'ютері часто називають "Вчимося працювати на комп'ютері — за три дні", "Шпйож 2000 — це просто!". У такий спосіб реципієнтам обіцяють пояснити і навчити їх того, чого вони не змогли зрозуміти раніше і чого вони не змогли навчитися з інших навчальних видань.

• На "обгортці" повідомлення може бути обіцяне виникнення позитивних емоцій та почуттів від його сприймання.

* * *

Повідомлення другої групи, як правило, розраховані на дуже широкі реципієнт-ські аудиторії. Мета таких повідомлень найчастіше полягає в тому, щоб — у кінцевому результаті — все ж змусити реципієнтів до конкретних дій (рекламні чи публіцистичні повідомлення) або задовольнити їх інформаційні, емоційні чи естетичні потреби (навчальні, популярні, художні та дитячі повідомлення). Тому в повідомленнях цієї групи завдання редактора значно складніше: проконтролювати не тільки спосіб привертання мимовільної уваги, а й виникнення в реципієнта після цього уваги довільної і заміна її далі — післядовільною.

Норми для привертання мимовільної уваги для повідомлень другої групи ті самі, що й для першої.

Довільна увага. Психологічні дослідження встановили, що довільна увага залежить від чотирьох параметрів:

а) динамічності передачі повідомлення (друковані повідомлення є нерухомими,
а тому увага на них концентрується дуже короткий відрізок часу; на противагу цьому, ті
самі повідомлення, подані як рухомий текст, наприклад на екрані телевізора, привертають
увагу вже на значно довший відрізок часу);

б) віку реципієнта (для дітей тривалість зосередження довільної уваги коротша, для
дорослих — довша):

в) рівня інтелектуального розвитку (реципієнти однакового віку, але різного рівня
інтелектуального розвитку мають різну тривалість зосередження довільної уваги: вищий
інтелектуальний рівень реципієнта забезпечує довшу тривалість уваги);

г) ступеня розуміння повідомлення (за однакового віку й ступеня інтелектуального
розвитку довільна увага буде тривалішою в того реципієнта, який краще розуміє
повідомлення).

Встановлено, що для нерухомих — статичних — повідомлень (усієї друкованої продукції) довільна увага утримується лише 2—3 с (максимум — 12 с)¹. Тому, до речі, для статичних повідомлень кардинальним є підвищення мотивації їх сприймання. Для електронних — динамічних — повідомлень спад уваги в середньому наступає через 10—20 хв.² При цьому кількість інформації, яку сприймуть реципієнти за ці 10—20 хв, буде різною, оскільки продуктивність її сприймання залежить від кваліфікації реципієнтів.

Частина факторів, що підтримують довільну увагу, збігаються з факторами для мимовільної уваги (див. їх перелік вище). Крім того, для довільної уваги існують свої специфічні фактори підтримання уваги. Тому редактор повинен керуватися такими нормами.

• У повідомленнях постійно повинна з'являтися нова реципієнтська інформація.

• Повідомлення повинно бути зрозумілим реципієнтові.

• Обсяг повідомлення повинен бути таким, щоби час його сприймання не пере­вищував 10—20 хв.

• Коли обсяг повідомлення за часом його сприймання перевищує 20 хв, його слід ділити на окремі композиційні одиниці.

У статичних повідомленнях (романі, науковій монографії) — це кінець розділу, підрозділу чи параграфа. У динамічнних повідомленнях "паузами" можуть виступати музичні відеокліпи, реклама.

Післядовільна увага. За відрізок часу, поки довільна увага не спадає, автор повинен зацікавити реципієнта і викликати в нього потребу далі сприймати повідомлення. Якщо ж за ці 10—20 хв автор не зумів зацікавити реципієнта і не сформував у нього належних потреб, то далі реципієнт може і не виявити уваги до повідомлення.

¹ Психологія. К.: Рад. школа, 1968. С. 380. ² Нижня границя (10 хв) переважно властива дітям, а верхня (20 хв) — дорослим.

• У частині повідомлення, яка йде після його початку і за часом сприйняття триває 10—20 хв, автор повинен сформувати такі потреби реципієнта, які змусять його сприймати повідомлення до кінця.

Переключення уваги. Говорячи про роль уваги під час сприймання, слід зазначити, що ціла низка повідомлень вимагає постійного переключення уваги з однієї позиції повідомлення — на іншу (наприклад, з основного тексту на примітки, рисунки чи на відсилання до інших частин цього ж повідомлення). Таке постійне переключення уваги стомлює реципієнта і може спричинитися до того, що він узагалі перестане сприймати повідомлення. Тому редактор постійно повинен контролювати кількість переключень, що припадають на одиницю обсягу повідомлення або на одиницю часу його сприймання. Кількість таких переключень для дорослої людини в науковій літературі в середньому становить 2,5±1,0 на 2 тис. знаків¹. Звичайно, вказане число переключень залежить від віку та кваліфікації реципієнта (чим доросліший і кваліфікованіший реципієнт, тим більше переключень на одиницю часу він може здійснювати).

• Кількість переключень уваги в повідомленні повинна відповідати можливостям сприймання обраної автором реципієнтської аудиторії.

З метою дотримання цієї норми редактор для малокваліфікованих реципієнтів повинен давати тільки внутрітекстові, для середньокваліфікованих — і посторінкові, а для висококваліфікованих — і позатекстові посилання.

14.1.4. Уява і точність сприймання

Поняття про уяву. У психології уявленнями називають існуючі в пам'яті образи чи послідовності дій. Уява — це процес перетворення уявлень, існуючих у пам'яті, в нові уявлення. Новими уявленнями можуть бути нові чи модифіковані образи, нові зв'язки між образами, нові послідовності дій тощо.

Розрізняють уяву пасивну та активну, яку — у свою чергу — поділяють на репродуктивну (відтворюючу) і творчу. Репродуктивна уява виникає тоді, коли реципієнт, сприймаючи окремі слова й речення повідомлення, уявляє те, що описав автор. Таким чином, репродуктивна уява відіграє в ЗМІ під час вербального спілкування надзвичайно важливу роль. Без репродуктивної уяви сприймання повідомлень стає малоінформативним.

Психологи встановили, що під час сприймання повідомлень репродуктивна уява в різних реципієнтів діє по-різному. Так, в одних вона може швидко викликати яскраві образи, у других — поступово невиразні образи, а в третіх — появу послідовностей дій (останні, звичайно ж, є прихильниками пригодницьких та детективних романів).

Точність уяви. В едитології якість уяви описують поняттям "точності"². При цьому виділяють два види точності: дійснісну та комунікативну. Перший вид описує співвідношення між дійсністю та уявою про неї автора, а другий — співвідношення між уявою автора і текстом його повідомлення.

На нашу думку, така класифікація видів точності є недовершеною, оскільки не передбачає ще одного співвідношення — між текстом повідомлення та уявою реци­пієнта. Тому вважаємо за необхідне виділити третій вид точності, а саме — рецептивну точність.

¹ Ці дані отримані нами під час аналізу 30 наукових монографій. Для аналізу вибирали одну сторінку з одним і тим самим номером із кожної монографії. ² Іванчснко Р. Г. Літературне редагування. 2-гс вид. К.: Вища школа, 1983; Мучник Б. С. Человек и текст. М.: Книга, 1985. ³ Мучник Б. С. Человек и текст. М.: Книга, 1985.

Усі можливі комбінації дійснішої, комунікативної та рецептивної точностей подано в табл. 14-1. Оцінювати точність будемо оцінками "задовільно" (+) та "незадовільно" (-)³.

Таблиця 14-1

Види точності під час сприймання повідомлення

Комбінація точностей	Оцінка точності	Інтерпретація
дійснісної	комуні­кативної	рецептивної
А	-	+	+	автор неправильно сприйняв дійсність, але своє неправильне сприймання передав у повідомленні точно; реципієнт сприйняв повідомлення так, як його описав автор
Б	-	-	+	автор неправильно сприйняв дійсність, передав її в по­відомленні неточно; реципієнт сприйняв повідом­лення так, як його подав автор
В	-	-	-	автор неправильно сприйняв дійсність, передав її в по­відомленні неточними словами; реципієнт сприйняв повідомлення інакше, ніж було подано в повідомленні
Г	+	-	-	автор правильно сприйняв дійсність, проте передав її в повідомленні неточними словами, а реципієнт сприй­няв повідомлення інакше, ніж було подано в повідомленні
Ґ	+	+	-	автор правильно сприйняв дійсність, перадав її в пові­домленні точними словами, проте реципієнт сприйняв повідомлення інакше, ніж було подано в повідомленні
д	+	+	+	автор правильно сприйняв дійсність, перадав її в по­відомленні точними словами, реципієнт сприйняв пові­домлення саме так, як було подано в повідомленні

Типові помилки в точності. Як випливає з означення уяви, під час генерування і сприймання повідомлень у свідомості автора й реципієнта виникають образи. Ці образи можуть бути помилковими, тобто мати відхилення (див. розділ 7.3.4), в автора — від дійсності чи значення слова (еталонного образу), а в реципієнта — тільки від значення (еталонного образу). Вкажемо типові чинники, що порушують комунікативну точність повідомлення.

1. Схожість слів за значенням.

Приклад. Партизани крали у німців зброю та боєприпаси (правильно: забирали І під час нападів 1 тощо).

2. Схожість слів за звучанням (омонімія).

Приклад. Комісія наштовхнулася на фактори порушення закону (правильно: факти).

3. Приналежність слів до одного семантичного поля.

Приклад. Постріл влучив не в зайця, а в собаку (правильно: куля влучила).

Тотожність уяви у різних реципієнтів. Одне з чільних місць у ЗМІ посідає така проблема: чи будуть уявлення в реципієнтів, які сприймають одне й те ж повідомлення, тотожними? Іншими словами, чи виникатимуть у деяких реципієнтів під час уявлення помилки? Нагадаємо, що це пов'язано і з вагою помилок (помилки в художній літературі можуть і не спричинити серйозних наслідків, а в технічній літературі — наприклад в інструкціях для використання військової техніки — можуть призвести й до летальних випадків).

• У повідомленнях, де вага помилок є надзвичайно великою, слід контролювати тотожність уявлень різних реципієнтів.

Методом контролю може служити "польовий експеримент". Так, коли результат є то­тожним у більшості реципієнтської аудиторії—наприклад, більше ніж у 95% випадків, — то це означає, що опрацьовуване повідомлення не вимагає виправлення.

Загалом треба зазначити, що автори не можуть орієнтуватися на екстремальні вияви уяви в реципієнтів¹. Як приклад, вкажемо на відомі з історії випадки, коли у віруючих людей внаслідок читання Біблії на тілі виникали стигми², а Вольтер після прочитання опису Варфоломіївської ночі щороку в день святого Варфоломія хворів³.

Мисленнєвий прогноз і уява. Мисленнєвий прогноз і уява є взаємозамінними психічними процесами. Встановлено, що вибір одного з цих процесів залежить від кількості вхідної інформації, яку автор пропонує реципієнтові і яка потрібна йому для вирішення певної задачі. Механізм такого вибору полягає в тому, що чим менше вхідної інформації отримує від автора реципієнт, тим імовірніше включення уяви, й навпаки — чим більше вхідної інформації автор пропонує реципієнтові, тим імовірніше включення механізму прогнозування⁴.

• Коли автор прагне включити в реципієнта механізм уяви (фантазії), він повинен давати реципієнтові в повідомленні якомога менше вхідної інформації.

• Коли автор прагне включити в реципієнта механізм прогнозування, він повинен давати реципієнтові в повідомленні якомога більше вхідної інформації.

Включення механізму уяви може бути потрібним у науково-популярній літературі, коли автор ставить собі за мету розвивати творчу уяву підлітків; цим можна користуватися також у публіцистичній літературі, щоби досягти певних політичних цілей.

Особливості уяви окремих груп реципієнтів. У процесі роботи редактор повинен контролювати, чи викликають повідомлення саме ті види уяви, які властиві обраній автором реципієнтській аудиторії. Так, можна стверджувати, що основній масі реципієнтів (близько 70% усього населення), тобто тим, на кого розрахована публіцистична, художня та рекламна література, властива зорова, сюжетна (алгоритмічна), смакова, тактильна й нюхова уява.

Невеликим групам реципієнтів можуть бути властиві специфічні види уяви; у цих груп окремі види уяви можуть бути розвинуті значно краще.

• У повідомленнях, призначених для певних груп реципієнтів, можна викорис­товувати ті види уяви, що домінують у цих групах.

¹ Між іншим, у самих авторів, уява іноді супроводжувалася фізичними змінами в організмі. Так, Г. Флобер, описуючи сцену отруєння Емми Боварі, сам відчував у роті присмак миш'яку; у М. Горького після опису сцени вбивства циганки у повісті "Стара Ізсрґіль" з лівого боку на грудях (куди вдарили циганку) з'явилися червоні рубці; Ч. Діккенс плакав, описуючи страждання і смерть своїх героїв; Л. Толстой іноді сплутував сцени та дійових осіб своїх романів з подіями реального життя (Психологія. Київ: Рад. школа, 1968; Петровский А. В. Ввсдснис в психологию. М.: Изд. центр "Акадсмия", 1995; Общая психология. М: ВЛАДОС, 1995). ² Стигми — підшкірні крововиливи чи виразки в тих місцях тіла людей (на кистях рук і стопах), де мав рани розп'ятий Ісус Христос. ³ Петровский А. В. Введение в психологию. М.: Издат. центр "Акадсмия", 1995. С. 231. ⁴ Краткий психологический словарь. М.: Политиздат, 1985. С. 49.

Приклад. Під час редагування рекламних повідомлень для музикантів доречно використовувати слухову уяву; для художників — просторову, колористичну й рухову; для інженерів — просторову, динамічну, сюжетну (алгоритмічну), функціональну; для науковців — функціональну й символьну; для спортсменів — просторову, динамічну й рухову.

14.2. Словниковий запас реципієнта

Сприймаючи повідомлення, реципієнти використовують свій словник, причому як активний, так і пасивний. Протягом життя цей словник суттєво змінюється. Тому, опрацьовуючи повідомлення, редактор повинен враховувати, що в різних вікових груп реципієнтів словниковий запас (кількість слів у словнику та їх набір) є різним.

Існує дві проблеми, пов'язані з відмінностями у словниках реципієнтів.

Перша проблема полягає в тому, що словник реципієнтів змінюється залежно від їх віку. Так, психологічні дослідження встановили, що пасивний словниковий запас трирічної дитини становить у середньому близько 500, чотирирічної— 1500, п'ятирічної — 2000, шестирічної—2500, а семирічної—3000 слів¹. До 12 років словник дитини збільшується зі середньою швидкістю 1000 слів на рік², а, отже, у 12 років становить близько 8000 слів³.

Звичайно, редакторові україномовної літератури — зокрема дитячої та навчальної, особливо для початкової школи,—вкрай важливо знати, які саме слова входять у словники різних вікових груп. Проте доводиться констатувати, що такі словники в нас до цього часу відсутні. Так само не маємо списків синтаксичних конструкцій, які можуть сприймати реципієнти різних вікових груп. Відомо лише, що кількість дуг синтаксичних залежностей над будь-яким словом не повинна перевищувати⁴ 6—7. Зі сказаного можемо зробити висновок, якою повинна бути норма для опрацювання повідомлень.

• Під час опрацювання повідомлення редактор повинен вибирати словник тієї реципієнтської аудиторії, для якої воно призначене.

• Кожне слово повідомлення обов'язково повинно входити до усередненого словника обраної автором реципієнтської аудиторії.

Друга проблема полягає в тому, що навіть у спеціально обраних авторами реци-пієнтських аудиторіях, які мають більшість спільних рис (вік, соціальні особливості тощо), індивідуальні словникові запаси меншої частини реципієнтів можуть різнитися: деякі слова, наявні в усередненому реципієнтському словнику, можуть бути відсутні в індивідуальних словниках. В едитології ця проблема не має вирішення. Тому вихід залишається один: реципієнти, в яких індивідуальні словникові запаси є меншими за усереднені, повинні самостійно працювати над розширенням свого індивідуального словникового запасу.

Дата добавления: 2015-07-08