Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Приклад. 1. Методика лікування (варіант А)

Читайте также:
  1. Приклад.
  2. Приклад.
  3. Приклад. 1 страница
  4. Приклад. 1 страница
  5. Приклад. 10 страница
  6. Приклад. 10 страница

ЗМІСТ

Додатки

1. Методика лікування (варіант А)

2. Методика лікування (варіант Б)

3. Стан хворих після лікування

4. Компоненти виготовлення препарату

5. Технологія виготовлення препарату

• Додатки можуть бути опубліковані у формі окремого видання, якщо основний текст повідомлення має дуже великий обсяг і самі додатки також мають дуже великий обсяг, зокрема в порівнянні з основним повідомленням.

На титулі окремо виданих додатків повинно бути зазначено, додатком до чого є це видання.

15.6.4. Списки

Списки — це доповнюючі компоненти повідомлення, що подають використані в ньому дані чи елементи у формі переліків.

Розрізняють такі списки: скорочень, одиниць вимірювання, умовних позначень, рекомендованої літератури, використаної літератури, авторів (перелік авторів повідомлення та даних про них), глосарії(списки використаних у повідомленні основних термінів та їх означень) тощо.

Під час редагування списків слід керуватися такими нормами.

• Списки скорочень, умовних позначень та одиниць вимірювання слід подавати на початку видання.

• Глосарії подають у кінці видання.

Наявність глосаріїв обов'язкова лише у навчальних виданнях.

• Бібліографічні описи у списках рекомендованої літератури повинні відповідати ГОСТ 7.1-84, ГОСТ 7.16-79, ГОСТ 7.18-79, ГОСТ 7.34-81 та ГОСТ 7.40-82.


Детальніше про вимоги цих стандартів див. розділ 15.6.5.

• У навчальній літературі списки рекомендованої літератури слід давати за темами (такі списки можуть бути розташовані або в кінці кожного розділу, або в кінці видання). В усіх інших видах літератури рекомендовану літературу можна подавати у вигляді алфавітного списку.

• Перелік усіх списків слід включати в зміст повідомлення.

15.6.5. Джерела інформації

Джерела інформації та їх типи. У повідомленні цю групу компонентів вико­ристовують, щоби вказати джерело будь-якої запозиченої інформації (цитат, даних тощо). У повідомленнях вказівки на використані джерела оформляють у вигляді джерель­них приміток — внутрітекстових, посторінкових чи позатекстових (див. про них розділ 15.6.2).

Виділяють такі типи джерел інформації: поліграфічна продукція (книги, журнали, газети тощо), архівні матеріали, фонограми (на платівках, магнітних стрічках, оптичних дисках), твори образотворчого мистецтва, фільми (на кіноплівках, магнітних плівках, оптичних дисках). Усі ці джерела в повідомленні подають у вигляді описів бібліогра­фічних, архівних, фонограмних, фільмових та описів творів образотворчого мис­тецтва. Звичайно, в повідомленнях можуть використовувати й інші джерела інформації, наприклад, радіо- чи телепередачі, усні розмови, записки, листи, факси тощо. Проте вказівки на такі джерела не є обов'язковими, а їх описи поки що не підлягають регламентації. Обмеженнями тут виступають лише вимоги дотримання авторського права й етичні норми.



У джерельних примітках написання бібліографічних описів регламентують такі стандарти: для текстових видань — ДСТУ 2394-94 та ГОСТ 7.1-841, для нотних — ГОСТ 7.16-79, для картографічних — ГОСТ 7.18-79, для образотворчих — ГОСТ 7.34-81, для аудіовізуальних матеріалів—ГОСТ 7.40-82, для фонограм та фільмів — ГОСТ 7.40-82.

Враховуючи, що бібліографічні примітки є найпоширенішим видом джерельних приміток, розглянемо їх детальніше.

У бібліографічних примітках кожен опис — це запис, що складається з полів, розташованих у строго визначеному порядку (позиції). Серед полів розрізняють два типи: обов'язкові й необов'язкові (факультативні). Тому описи одного й того ж документа можуть містити частково різні поля, а, отже, мати різну довжину.

Бібліографічний опис містить такі поля (обов'язкові виділені курсивом):

1 ДСТУ 2394-94. Інформація та документація. Комплектування фонду, бібліографічний опис, аналіз документів. Терміни виконання; ГОСТ 7.1-84. Библиографическое описание документа: Общие требования и правила составления. М.: Изд-во стандартов, 1984.

— заголовок опису;

Загрузка...

— основна назва;

— паралельна назва;

— інші назви та відомості, що стосуються назви;

— відомості про колективних та індивідуальних авторів;

— відомості про інших осіб — учасників готування видання;

— відомості про повторність видання;

— місце видання;


19*



— видавництво;

— рік видання;

— відомості про кількість сторінок та ілюстрацій;

— формат (розмір) книжки;

— відомості про серію, в тому числі I88N (Іпїегпаїіопаї Зіапсіагсі Зегіаі МотЬег — Міжнародна стандартна нумерація серійних видань);

— примітки;

— (Іпїегпаїіопаї ЗШпсіапі Воок №ітЬег— Міжнародна стандартна нумерація книжкових видань).

Особливості джерельних приміток різних типів. Позитивною властивістю внутрітекстових джерельних приміток є те, що вони не відволікають уваги реципієнта від сприймання основного тексту, прості для введення і дають максимальну економію місця на сторінці. Недоліки внутрітекстових посилань полягають у тому, що вони роблять сторінку строкатою, а, крім того, їх важко віднайти при повторному читанні.

Посторінкові джерельні примітки використовують найчастіше. Вони роблять текст візуально "гладким" і дають змогу переглядати джерела окремо від основного тексту. Недоліком посторінкових приміток раніше була складність їх заверстування; зараз завдяки настільним поліграфічним системам цю складність ліквідовано1. На посторінкові примітки посилання можна давати за допомогою зірочок, літер або цифр. Найоптимальнішими і традиційно найуживанішими є посилання за допомогою цифр, оформлених у вигляді верхнього індекса (нумерація зірочками, як уже зазначалося, займає багато місця, а літерами — не є загальноприйнятою). Нумерація джерельних приміток може бути в межах сторінки, розділу чи навіть усього видання.

Позатекстові джерельні примітки — найскладніші для сприймання реципієнтами, а тому в такій формі їх подають найрідше. Такі примітки можуть бути укладені: в порядку появи в тексті, згідно з алфавітним, систематичним, тематичним, хронологічним прин­ципом, а також за видами видань. Посилання на джерельні примітки роблять, користуючись цифрами (згідно з порядковими номерами приміток) або прізвищем автора (іноді, коли в одного автора кілька робіт, додають ще й рік, а, якщо в автора впродовж року опублі­ковано кілька робіт, — ще й літеру).

Нумерацію звичайних і джерельних посторінкових і позатекстових приміток, як правило, завжди роблять спільною. Одночасне використання кількох способів посилань істотно ускладнює сприйняття повідомлення, а тому його слід уникати.

Норми редагування джерельних приміток2.

1 Правда, і в традиційному, і в комп'ютеризованому видавничому процесі примітки великого обсягу іноді можуть переходити на наступну сторінку, що створює для реципієнта певні незручності. Для уникнення таких випадків редактор повинен робити примітки коротшими. Якщо ж більшість приміток має великий обсяг, тоді їх треба робити позатекстовими. 2 Библиографическис ссьілки. Библиографичсское описание в прикнижньїх и пристатейньїх библиографических списках: Приложенис 2 // ГОСТ 7.1-84. Библиографическос описание документа: Общис требования и правила составления. М.: Изд-во стандартов, 1984, с. 61-65; Альберт Ю. В. Списки литсратурьі в научньїх изданиях: Составлснис и оформленис. К.: Наукова думка, 1988. 152 с.

• У примітках у бібліографічних описах слід подавати лише обов'язкові елементи опису, а факультативні—тільки тоді, коли це потрібно для однозначної ідентифікації видання.

• Внутрітекстові бібліографічні примітки слід використовувати лише в популярному і публіцистичному видах літератури, призначених для масового реципієнта, який у середньому має невисоку кваліфікацію (цих приміток має бути не більше двох на сторінку). В інших видах літератури внутрітекстові примітки можна викорис­товувати в тих випадках, коли слід вказати лише автора й назву твору.

Внутрітекстові примітки подають у круглих дужках. Скорочення в бібліографічному описі заборонені, навіть якщо в основному тексті елементи опису повторюються (наприклад, прізвище автора й назва твору).

• Посторінкові джерельні примітки використовують у всіх видах літератури, призначених для реципієнтів середньої кваліфікації. Кількість приміток на сторінку в середньому повинна бути більша двох.

• Посилання на посторінкову джерельну примітку слід робити у формі верхніх цифрових індексів. Примітки подають внизу сторінки після пробілу чи лінійки, з абзацним відступом, кеглем на один—два пункти меншим від шрифту основного кегля.

• Позатекстові джерельні примітки слід використовувати в повідомленнях, розра­хованих на реципієнтів найвищої кваліфікації.

Здебільшого їх потрібно використовувати в науковому, технічному та інформаційному видах літератури, де є багато посилань (у середньому більше п'яти на сторінку).

Посилання на позатекстові джерельні примітки найраціональніше робити у формі цифрових посилань кеглем основного тексту, які беруть у квадратні дужки. Якщо потрібно, після цифри можна додавати номер сторінки за шаблоном: [цифрове_посилання, с. <номер сторінки, номер сторінки ...>].

Примітки подають у кінці видання на окремій сторінці зі спуском під назвою: Примітки. Кегль повинен бути меншим від основного; кожну примітку подають із нового абзацу під своїм номером.

• Коли цитування відбувається не за першоджерелом, а за іншим виданням, тоді перед бібліографічним описом слід вказати: Цит. за:—а далі подати опис видання, яке було доступне авторові.

• У примітках кількісну характеристику видань можна опускати, вказуючи лише номер сторінки, на яку посилаються.

• У примітках у розділювачі полів "крапка і тире" тире дозволено опускати, залишаючи тільки крапку.

• Кілька бібліографічних описів, які розташовані в примітках один за одним, відділяють крапкою з комою.

• Коли в примітках подано підряд кілька бібліографічних описів одного й того ж джерела, тоді в наступних після першого описах дозволено замість частини тексту, що повторюється, ставити: Там само (після українського), Там же (після російського) та ІЬШ (після латиноалфавітного джерела).


Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 123 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Приклад. 2 страница | Приклад. 3 страница | Приклад. 4 страница | Приклад. 5 страница | Приклад. 6 страница | Приклад. 7 страница | Приклад. 8 страница | Приклад. 9 страница | Приклад. 10 страница | Приклад. 11 страница |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Приклад. 12 страница| Приклад.

mybiblioteka.su - 2015-2020 год. (0.008 сек.)