Приклад. 1 страница

Груша (дерево) 38,65 Груша (плід) 35,79,98

Для аналітичних покажчиків до провідних вокабул утворюють підвокабули і, якщо потрібно, додають анотації. Далі картотеку сортують за обраним принципом.

Покажчик заверстують у кінець видання, проводять пошук кожної вокабули у повідомленні й послідовно записують біля неї номери сторінок, на яких подана суттєва інформація про цю вокабулу.

У видавничій практиці часто виникають ситуації, коли готування покажчика має зворотний вплив на повідомлення (наприклад, виявляється, що в повідомленні не вистачає частини потрібного матеріалу). В такому випадку в повідомленні роблять потрібні виправлення.

Норми редагування покажчиків².

• Покажчики треба укладати для офіційної (ділової), наукової, інформаційної, виробничої (технічної), навчальної та довідкої літератури.

• Покажчик є обов'язковим у виданні, обсяг якого перевищує 15 авт. арк.³.

Коли обсяг видання є меншим, наявність покажчика є факультативною.

¹ Автор може підготувати покажчик ще до редагування повідомлення, проте очевидно, що після редагування тексту покажчик вимагатиме низки змін, а це неефективно; тому покажчик краще починати укладати після завершення редагування. ² Детальніше норми укладання покажчиків подано в роботі: Динерштейн Е. А. Вспомогательньїе указатели к книжньїм изданиям. М.: Книга, 1988. ³ Инструкция по вибору и составлснию вспомогательньїх указателсй к научньїм и справочньїм изданиям, учсбникам для вьісшей школьї и средних специальньїх учсбньїх заведений // Призмент 3. Л., Динерштейн Е. А. Вспомогательньїе указатели к книжньїм изданиям. М.: Книга, 1988. С. 185. ⁴ Звертаємо увагу на те, що в літературі рекомендують подавати вокабули різних алфавітів у межах одного покажчика, транслітеруючи, наприклад, вокабули на базі латинського алфавіту. На нашу думку, такий спосіб утворення покажчиків може призвести лише до зниження ефективності інформаційного пошуку в повідомленні, оскільки потрібні вокабули реципієнти не зможуть транслітерувати однозначно. ⁵ Памятная книга редактора. М.: Книга, 1988. С. 264.

• Покажчики слід подавати окремо для вокабул кириличного, латинського, грецького та готичного алфавітів⁴.

• До покажчика додають примітку, вказуючи: вид покажчика; границі тексту у виданні, які охоплює покажчик; методичні особливості укладання покажчика; скорочення, застосовані в покажчику; особливості розташування окремих еле­ментів у покажчику; пояснення позначень перехресних посилань⁵.

Приклад. Зразок примітки до покажчика:

У покажчику одночасно об'єднано два його види — предметний та іменний. Покажчик охоплює основний текст книги, без передмови та додатків. В анотаціях до вокабул слова, використані в цьому ж покажчику, виділено товстим шрифтом. Посилання подано на ті сторінки видання, на яких про ці слова є суттєві відомості.

До синонімів подано скорочення див., а до часткових синонімів — див. також. Розташування слів у покажчику алфавітне (у словосполученнях пробіл вважається знаком алфавіту, що стоїть перед літерою А).

• Покажчик повинен відтворювати інформацію повідомлення за аспектним принципом.

Покажчик не повинен дублювати інформацію самого повідомлення. Він не повинен також дублювати зміст, який дає реципієнтам змогу здійснити в повідомленні тематичний пошук інформації.

• Кількість номерів сторінок біля вокабули не повинна перевищувати 20 ^і. Перевищення цього числа вимагає введення підвокабул.

• Кількість рівнів у записі не повинна перевищувати трьох².

• Біля кожної вокабули в покажчику слід вказувати номери лише тих сторінок, на яких подано щодо них суттєву інформацію (означення, детальний опис, класифікації тощо).

Перелічувати абсолютно всі номери сторінок, на яких зустрічається вокабула, є зайвим. До вокабул, що описують основну тему повідомлення, номери сторінок вказують дуже обмежено (лише основні).

• В алфавітних покажчиках вокабули сортують з урахуванням наявності пробілу, якщо він є у словосполученні³.

Вважають, що пробіл в алфавіті стоїть перед літерою А. Це, до речі, відповідає кодам символів у шрифтовому забезпеченні комп'ютерів.

• Оптимальною граматичною формою для вокабул є називний відмінок однини.

Підвокабули узгоджують із вокабулою у роді, числі та відмінку. Бажано також, щоби вокабула була однозначною (не допускала двозначності), термінологічною (належала до прийнятої терміносистеми) та евристичною (такою, яку реципієнт для пошуку може легко підібрати сам).

15.6.8. Колонтитули

¹ Инструкция по вьібору и составлению вспомогатсльньїх указателсй к научньїм и справочньш изданиям, учебникам для вьісшей школьї и средних специальньїх учебньїх заведений // Призмент 3. Л., Динерштейн Е. А. Вспомогательньїе указатели к книжньїм изданиям. М.: Книга, 1988. С. 189. ² Там же. ³ У літературі (наприклад: Призмент 3. Л., Динерштейн Е. А. Вспомогательньїе указатели к книжньїм изданиям. М.: Книга, 1988) вказують, що можливі два способи сортування вокабул-словосполучень: "слово за словом" та "літера за літерою". Настільні поліграфічні системи дають змогу укладати покажчики лише за принципом "слово за словом", а тому від принципу укладання "літера за літерою" доводиться відмовитись як від нетехнологічного.

Колонтитул — це відділений від основного тексту (наприклад, лінійкою) один рядок угорі чи внизу сторінки, що включає її абсолютну адресу та коротко описує тематичне наповнення.

У такому рядку, як правило, подають номер сторінки, а іноді ще й текст чи навіть ілюстрацію. Як текст у колонтитулі можуть використовувати: у словникових видан­нях — перше і/чи останнє слово на сторінці; у несловникових виданнях — прізвище автора, назву видання, назву розділу видання, назву статті, оповідання, дату виходу періодичного видання тощо. Тексти колонтитулів можна скорочувати (замість повних слів подають їх перші літери, а замість повних назв—їх скорочені варіанти).

В апараті повідомлення колонтитули належать до пошукових компонентів.

Розрізняють такі типи колонтитулів:

—змінні (тобто такі, що змінюються на кожній сторінці) та постійні (не змінюються в межах видання чи розділу);

—текстові (тобто такі, що мають, крім номера сторінки, ще й ланцюжок символів) та ілюстровані (мають у своєму складі, наприклад, крім тексту, ще й ілюстрацію);

—ліві та праві (наприклад, на лівій сторінці номер розділу, на правій—його назва).

Норми редагування колонтитулів такі.

• Колонтитули потрібно ставити на всіх сторінках видання.

Виняток: спускові сторінки, а також ті, де розташовані посторінкові таблиці чи ілюстрації. Цей виняток не розповсюджується на газетні й журнальні видання.

• Номер сторінки слід розташовувати в колонтитулі.

• У кінці колонтитула ставити крапку не потрібно.

• У словниках у лівих колонтитулах слід писати перше, а в правих — останнє слово, яке є заголовком словникової статті на цій сторінці.

Іноді замість цілого слова пишуть кілька його перших літер.

16.

ПОЛІГРАФІЧНІ НОРМИ РЕДАГУВАННЯ

16.1. Особливості поліграфічних норм

Поліграфічні норми встановлюють, як слід набирати й верстати (розташовувати на двомірній площині) текстові й нетекстові компоненти повідомлення.

Раніше, коли текст складали власноруч або на лінотипі, редакторові доводилося контро­лювати дотримання поліграфічних норм самому. У наш час, коли в ЗМІ використовують настільні поліграфічні системи (НПС)¹, в яких текст лише набирають (складання виконує сама НПС), контроль поліграфічних норм став значно легшим. Адже значна частина поліграфічних норм закладена в самі програми НПС, а тому контролювати їх редакторові вже нема потреби (програми НПС самі гарантують правильне набирання чи верстання тексту).

З іншого боку, використання НПС ставить перед видавцями нові вимоги: редактор разом із конструктором видання повинен або уміти вибрати таку НПС, яка виконувала б усі потрібні для конкретного ЗМІ поліграфічні норми, або для наявної НПС задати такі параметри, які реалізовували б усю потрібну множину поліграфічних норм. Для здійснення такого вибору редактор зобов'язаний досконало знати можливості сучасних НПС щодо дотримання ними поліграфічних норм. Використовувані в Україні НПС є, як правило, західного виробництва, а тому вони не завжди реалізують затверджені в нашій державі технологічними інструкціями поліграфічні норми.

¹ Тут і далі ми вживатимемо термін "настільна поліграфічна система", а не "настільна видавнича система", оскільки останній термін є надто широким, а, отже, неточним (ці системи, для прикладу, ще не виконують редагування тексту, хоча їх назва — слово "видавнича" — це передбачає). ² До різнонапрямлених належать тексти, написані одночасно європейськими та східними мовами, наприклад арабсько-українські словники, підручники арабської мови для україномовців тощо. У таких текстах європейську частину пишуть зліва направо, а східну — справа наліво. ³ Памятная книга редактора. М.: Книга, 1988. С. 371—374. ⁴ Техническис правила набора и верстки // Наборньїе и фотонаборньїе процсссьі. М.: Книга, 1983. ⁵ РД 50-160-79. Методические указания. Внсдрение и примснение СТ СЗВ 1052-78. Метрология. Еди-ницьі физических величин // Стандарти по издательскому делу: Справочно-документальное пособис. М.: Книга, 1982. С. 235—235; СТ СЗВ 1052-78. Метрология. Единицьі физических величин // Там же. С. 253—292; ГОСТ 8.417-81. Единицьі физических величин; Технические правила набора и верстки // Наборньїе и фото­наборньїе процессьі. М.: Книга, 1983. С. 5—33; Памятная книга редактора. М.: Книга, 1988. С. 351—390.

Нижче перелічимо лише загальні норми набирання та верстання повідомлень. Особливості набирання і верстання ускладнених (віршів, драматичних творів, двомовних текстів, різнонапрямЛених текстів²) та складних (формул, таблиць, нот тощо) текстів належать до норм редагування галузевої літератури, а тому тут будуть подані в мінімальному обсязі (детально див. їх у "Памятной книге редактора"³, технологічних інструкціях⁴ і стандаратах⁵).

16.2. Норми набирання 16.2.1. Загальні норми набирання

Редактор повинен контролювати дотримання в тексті норм щодо пробілів, технічних правил переносу, спеціальних знаків та заголовків.

Міжлітерні пробіли (апроші).

• Використовувати міжлітерне розріджування в тексті не рекомендується.

Виняток: неможливість вирівнювання тексту в рядку одночасно за правим та лівим краями набору (виникає, коли задано малі формати набору, наприклад, у газетах чи журналах).

• Використання трекінгу¹ та кернінгу² не повинно збільшувати час, потрібний реципієнтові для сприймання тексту.

Міжслівні (змінні) та абзацні пробіли у рядку.

• Пробіли в рядку повинні бути однаковими й у середньому становити половину висоти кегля (для кеглів до 12 включно). Граничні значення ширини міжслівного пробілу не можуть бути меншими 0,25 та більшими 1,25 кегля.

Винятки: а) для газет та журналів при малих форматах набору величина міжслівного пробілу не може перевищувати 1,75 кегля; б) при висоті кегля набору більше ніж 12 п. мінімальна ширина міжслівного пробілу не може бути меншою 0,50.

• У книжках пробіли не можуть збігатися по вертикалі чи діагоналі більше ніж у трьох, а в журналах та газетах — більше ніж у чотирьох сусідніх рядках.

• Абзацні пробіли (відступи) у всьому повідомленні повинні бути однаковими незалежно від кегля набору.

Якщо на початку абзацу є індекси (наприклад, у примітках), то абзацний відступ слід відраховувати від початку основного тексту, а не індексу, і він повинен бути скрізь однаковим.

• Довжина останнього рядка повинна бути більшою за абзацний відступ у півтора раза. Коли віддаль від кінця рядка до правого поля менша ніж півтора кегля, то текст слід розтягнути на повний рядок.

• Якщо текст набирають без абзацних відступів, то міжабзацну віддаль слід робити більшою, ніж міжрядкову (інтерліньяж), не менше ніж у півтора раза.

Технічні правила переносу³.

• Заборонено:

¹ Тренінг — розріджування та згущування знаків у рядку. ² Кернінг — наповзання кегельних площин літер одна на одну (можливе лише для деяких пар літер, наприклад Р та Л). ³ Крім вказаних вище джерел, у технічних правилах переносу враховано також норми "Українського правопису" (5-тс вид. К.: Наукова думка, 1996. С. 59). Зазначимо, що дія норм, вказаних тут під п. 1—7, не розповсюджується на газетно-журнальні видання.

— ділити переносом скорочення, написані великими літерами;

— відділяти скорочення, які стоять перед власними назвами, від самих власних назв (п. Іваненко, м. Київ);

— ділити переносом складні скорочення (/ т. п., і т. д., та ін.);

— ділити переносом цифру та скорочену одиницю вимірювання, що стосується цієї цифри (14 т.; 25 м.).

— відділяти переносом ініціали від прізвища¹;

— відділяти переносом номер рубрики від її назви;

— відділяти переносом спеціальні знаки від цифр, що стоять за ними (№ 5, § 37);

— відділяти прийменники та сполучники від слів, яких вони стосуються;

— робити більше ніж три—чотири переноси підряд;

— закінчувати рядок підряд трьома—чотирма крапками, комами, тире, двокрапками, крапками з комами, апострофами і подібними до них;

— переносити в наступний рядок усі розділові знаки, крім тире;

— відривати дужки та лапки від тексту, якого вони стосуються, і переносити їх у наступний рядок чи залишати в попередньому;

— ділити переносом такі слова, друга частина яких звучить неевфонічно (наприклад, бригада, спалахами);

— ділити переносом цифри, що утворюють одне число, а також порядкові числівники з нарощеннями (345 231, 21-а, 15-й);

— робити переноси у виданнях для читачів-початківців (дошкільнят та частково дітей першого класу);

— робити переноси в заголовках (крім тих, що йдуть упідбір із текстом). Спеціальні знаки.

• Усі розділові знаки набирають після слів і без пробілу зліва. Справа від розділового знака ставлять пробіл.

Винятки: тире (відділяють зліва та справа тонкими шпаціями); дефіс (не відділяють ні зліва, ні справа).

• Не відділяють від попереднього тексту: знак градуса, мінути, секунди від попе­редньої цифри (за ними ставлять тонку шпацію); індекси; знаки плюс, мінус, плюс-мінус (при позначенні позитивної, негативної чи позитивно-негативної величини); знак індексу.

• Відділяють від попереднього тексту тонкою шпацією: знаки плюс, мінус, плюс-мінус, множення, ділення з двох боків (при позначенні математичної дії); знаки номера, параграфа, проміле та процента від наступної цифри; позначення шкали (Цельсія, Кельвіна та ін.) після цифри зі знаком градуса.

Заголовки (рубрики).

Виняток: при форматі набору, меншому 48 пунктів, які іноді використовують у газетах чи журналах.

• Заголовки слід відділяти зверху та знизу пробілом. Верхній пробіл повинен бути у півтора раза більшим за нижній.

• Заголовки вищих ієрархічних рівнів слід набирати літерами більшого, а ниж­чих — меншого кегля згідно з їх ієрархічною підпорядкованістю.

• Заголовки слід набирати виділеним шрифтом.

• При поділі заголовка на кілька рядків кожен рядок повинен утворювати окреме смислове ціле.

• Заголовок "кватирка" повинен мати форму прямокутника й бути вирівняним стосовно рядків основного тексту.

• У кінці заголовка в повідомленнях ставлять крапку тільки для реципієнтів віком до 10 років включно.

Окремі частини тексту.

• Правосторонні та лівосторонні втягування повинні бути більшими за абзацний відступ на півкегля.

• У нумерованих переліках номери слід вирівнювати так, щоби знаки, які стоять після номера (пробіл, крапка, дужка тощо), стояли на одній вертикалі.

• Виділення у повідомленні повинні бути набрані тим самим кеглем, що й основ­ний текст, але іншим накресленням (товстим, курсивом, підкресленням, колір­ним тощо).

• Примітки й підписи під ілюстраціями (експлікації) слід набирати кеглем на два пункти меншим за кегль основного тексту.

• Підписи до ілюстрацій набирають без абзацних відступів. Перший та останній рядки вирівнюють за центром.

Зміст.

• У змісті при ієрархічному типі композиції та десятковій з крапкою системі нумерації рубрики кожного нижчого рівня слід подавати з відступом управо.

У довідкових виданнях, до яких висувають особливі вимоги щодо компактності, рубрики найнижчого рівня можна подавати упідбір із відповідним відступом зліва. В цьому випадку номери сторінок вказують після кожної рубрики в дужках.

• У змісті при неієрархічному типі композиції рубрики змісту вирівнюють за лівим краєм сторінки.

• У змісті номери сторінок вирівнюють за правим краєм сторінки.

• У змісті порожню частину рядка (посередині), як правило, заповнюють крапками, які подають через однакову віддаль. У сусідніх рядках крапки повинні бути вирівняні по вертикалі.

16.2.2. Норми набирання таблиць

Сучасні НПС, як правило, мають спеціальні підсистеми для набирання таблиць, так звані редактори таблиць, в яких є готові шаблони для їх поліграфічного оформлення. Кожен із таких шаблонів певною мірою враховує вітчизняні норми набирання таблиць. У цій ситуації редакторові залишається лише вибрати потрібний варіант оформлення і в разі потреби частково змінити його.

Перелічимо найзагальніші норми опрацювання таблиць.

• Усі таблиці в одному виданні (повідомленні) повинні бути набрані з однаковими параметрами (лінійками однакової товщини, шрифтом однієї гарнітури й одного кегля, одним способом горизонтального й вертикального вирівнювання, з однако­вими відступами від лінійок до тексту і т. п.).

• Текст таблиць набирають кеглем на один або два пункти меншим, ніж основний.

• Текст таблиць набирають за тими ж нормами, що й основний.

Виняток: абзацні відступи в таблицях не роблять.

• У всіх комірках таблиці текст повинен відступати від лінійок на віддаль від двох пунктів до половини кегля.

• У головці таблиці всі тексти повинні бути вирівняні за центром як по горизонталі, так і по вертикалі.

• У боковику текст по вертикалі вирівнюють так, щоби було чітко видно, де починається кожен об'єкт.

Способи вирівнювання по вертикалі: а) лінійка між об'єктами; б) порожній рядок між об'єктами; в) коли нема ні порожнього рядка, ні лінійки, то перший рядок роблять нависаючим.

• У боковику текст по горизонталі вирівнюють або вліво, або на формат.

Виняток: перед підсумковим рядком В сумі, Всього повинна стояти або лінійка, або його слід вирівняти вправо.

• Якщо в боковику є кілька рядків, а характеристики складаються з одного рядка, то текст характеристики у прографці вирівнюють за останнім рядком боковика. Якщо тексти і боковика, і характеристик кількарядкові, то текст характеристики у прографці вирівнюють за першим рядком боковика.

• Якщо дані прографки складаються із цифр, то їх вирівнюють за розрядами (одиниці під одиницями, десятки під десятками і т. д.). Якщо дані прографки складаються з цифр і літер чи лише літер, то їх вирівнюють за центром.

Якщо в комірці є знаки трикрапка або тире, то їх слід центрувати по горизонталі.

• Якщо ряди пронумеровані, то номери повинні бути вирівняні за принципом "одиниці під одиницями, десятки під десятками" і т. д.

16.2.3. Норми набирання формул

Сучасні НПС мають спеціальні підсистеми для набирання не лише таблиць, а й фор­мул, так звані редактори формул. Такі редактори формул мають готові шаблони для набирання як окремих елементів формул, так і їх комплексів (так званих систем рівнянь). Кожен із таких редакторів формул частково враховує вітчизняні норми набирання формул. Тому працівникам ЗМІ слід лише проконтролювати якість оформлення, виконаного редактором формул.

Перелічимо найзагальніші норми опрацювання формул.

• У всьому виданні (повідомленні) формули повинні бути набрані однотипно (шрифтом однієї гарнітури, індекси кожного рівня — відповідним кеглем і т. п.).

• Формули, які по вертикалі не змінюють міжрядковий інтервал, а по горизонталі займають менше половини рядка, набирають упідбір з основним текстом.

В інших випадках формули набирають в окремому рядку.

• Формули, подані в окремих рядках, вирівнюють за центром.

Номери формул вирівнюють за правим краєм. Коли номер не поміщається в рядку, його переносять у наступний і вирівнюють управо.

• Усі знаки формули набирають без пробілів між літерами.

Винятки: при набиранні формул зліва і справа від трикрапки, знаків математичних дій (+, / тощо), відношень (< = >, * тощо), геометричних образів (_Ц А тощо), скорочених математичних термінів (зіп, соз₉ /&тощо) ставлять пробіли на два пункти.

• В однорядкових формулах основний рядок набирають тим самим кеглем, що й основний текст.

У кількарядкових формулах літери набирають так, щоб індекси найвищого рівня були набрані не менше ніж четвертим кеглем. Для всіх решти літер кегль розраховують так, щоби кожен нижчий рівень був набраний кеглем на два пункти більшим, ніж по­передній.

Деякі знаки (суми, добутку, інтеграла, об'єднання тощо) за висотою повинні дорів­нювати висоті всієї формули.

• Знаки суми, добутку, інтеграла тощо набирають так, щоб їх середина припадала на середину формули.

Верхні й нижні підключки до цих знаків вирівнюють посередині вказаних літер.

• Чисельник і знаменник вирівнюють точно посередині довжини лінійки.

• Експлікацію до формули, не винесеної в окремий рядок, набирають відразу ж після неї.

• Експлікацію до формули, винесеної в окремий рядок, набирають з нового рядка, причому для кожної літери формули. Всі рядки з літерами вирівнюють за знаком тире так, щоби всі тире були на одній вертикальній лінії.

• Перенос у формулах можна робити на знаках рівності, нерівності, більше, менше, тотожності, нетотожності.

Коли в таких позиціях перенести формулу неможливо, тоді перенос роблять на знаках плюс або множення (в цьому випадку знак множення позначають косим хрестиком). Знак, на якому зробили перенос, повторюють у новому рядку.

Окремі рядки перенесеної формули слід вирівнювати посередині.

16.3. Норми верстання 16.3.1. Види верстання

Верстання — це оптимальне розкладання прямокутних зображувальних елементів (кегельних площин знаків, ілюстрацій, таблиць, формул тощо) на прямокутній площині друкарської форми чи аркуша паперу з дотриманням оригіналу й поліграфічних норм.

У видавничій справі слід розрізняти два види верстання: макетне та безмакетне. Таке розмежування виникло через те, що існує дві групи видань, які суттєво відрізняються методами верстання: газетно-журнальні та книжкові.

Газети верстають на основі заздалегідь створеного макету сторінки (макет може бути лише в уяві конструктора видання). Так само на основі макету верстають і деякі журнали (переважно журнали великого формату з багатостовпцевим набором, великою кількістю рубрик та ілюстрацій). Для цих видань важливо, щоби визначені повідомлення були саме на певних сторінках.

Для верстання книг заздалегідь підготовані макети сторінок не потрібні, оскільки немає значення, на яких сторінках будуть розташовані певні повідомлення чи їх частини.

20 Загальне редагування 305

Сюди ж належить і частина журналів, які опрацьовують за такою ж технологією (як правило, це журнали з одностовпцевим набором, малою кількістю ілюстрацій; наприклад, наукові журнали).

Враховуючи сказане, норми верстання можна об'єднати в три групи: загальні (тобто такі, що не залежать від виду видання), для безмакетного (для газетно-журнальних видань) та макетного (для книжково-журнальних видань) верстання.

У сучасних НПС реалізована значна частина норм верстання, проте, звичайно, не всі. Тому редактор повинен знати, які норми система реалізує сама (їх можна не контролювати), а які — не реалізує (їх дотримання слід перевіряти).

Редактор повинен також знати, що деякі НПС для оформлення книжкових видань мають відразу готові макети, що їх створюють конструктори-професіонали. Такі макети мають велику кількість уже врахованих поліграфічних норм. При можливості варто використовувати саме їх. Поряд із цим редактор може використовувати інші створені й багаторазово застосовані для опублікування макети, розроблені у ЗМІ, де він працює.

Нижче будуть перелічені найчастіше застосовувані норми верстання повідомлень.

16.3.2. Загальні норми верстання

• Прийняті параметри і шаблони верстання (поля, втягування, віддаль між рядками й абзацами, способи вирівнювання, величини абзацних відступів, оформлення окремих компонентів видання тощо) у всьому виданні повинні бути однаковими.

• Тексти, набрані меншим кеглем і з втягуванням, відділяють зверху й знизу більшим інтерліньяжем.

• Верстання повинно бути привідним.

Це означає, що після друкування зворотної сторони аркуша рядки лицьової сторони паперу повинні бути навпроти рядків на звороті аркуша.

• Сторінку (стовпець) заборонено закінчувати переносом.

• Сторінка (стовпець) не може починатися останнім рядком абзацу і закінчуватися його першим рядком.

• Під час виправлення результатів верстання вставлені пробіли (міжслівні пробіли, інтерліньяж) не можуть перевищувати допустимі норми, тобто знижувати естетичний вигляд сторінки.

• Посторінкові примітки заверстують внизу сторінки (стовпця), де на них є посилання.

Якщо примітку неможливо розмістити повністю в кінці сторінки (стовпця), її переносять в низ наступної сторінки (стовпця), але за умови, що в першій частині примітки залишилося хоча б три рядки. На наступній сторінці (стовпці) таку примітку розташовують першою.

Примітки повинні бути відділені від основного тексту горизонтальною лінійкою, зверху і знизу якої інтерліньяж збільшують.

Якщо на кінцевій сторінці (у стовпці) є спуск, то примітку розташовують внизу сторінки.

• Пробіл над рубрикою повинен бути у півтора раза більшим, ніж під рубрикою. Величина пробілу над і під рубрикою повинна бути кратною висоті кегля основ­ного шрифту. На початку сторінки всередині розділу пробіл над рубрикою не потрібен.

• На сторінці (у стовпці) над рубрикою і під рубрикою повинно стояти не менше трьох рядків тексту.

• Усі компоненти повідомлення (примітки, рубрики, цитати, приклади тощо), набрані відмінним від основного тексту кеглем, повинні бути заверстані так, щоб їх висота разом із пробілами була кратною до кеглю основного тексту.

• Починати й завершувати повідомлення (його розділ) повинен текст. Повідомлення (його розділи) не можна починати й закінчувати нетекстовими елементами.

• Нетекстові компоненти видання (ілюстрації, таблиці, формули тощо) повинні бути заверстані після того місця у повідомленні, де на них є посилання, і якнайближче до нього.

• Під час заверстування нетекстові компоненти відділяють від тексту пробілами (по периметру, крім полів). Величина пробілу повинна бути кратна кеглю основного шрифту (як правило, одній такій висоті).

• Під час заверстування нетекстові компоненти повинні бути вирівняні стосовно рядків основного тексту.

Іншими словами, висота нетекстових компонентів повинна бути кратною кеглю основного шрифту.

• Ширина підпису лише незначно може перевищувати ширину ілюстрації.

16.3.3. Норми безмакетного верстання

• Розмір тексту на першій сторінці розділу повинен дорівнювати трьом четвертим її висоти. Розмір тексту на останній сторінці повинен дорівнювати як мінімум одній четвертій її висоти, але як максимум бути на три рядки меншим за повну висоту.

• Номери сторінок (колонцифри) набирають шрифтом тієї ж гарнітури, що й основний текст, але кеглем меншим на два пункти. Колонцифри не ставлять на титульних сторінках, перших та останніх сторінках розділів, а також на повністю зайнятих ілюстраціями.

• Рубрики-ліхтарики заверстують на парних сторінках зліва, а на непарних—справа. Над і під ліхтариком, як і будь-якою рубрикою, обов'язково повинно бути три чи більше рядків тексту.

• Коли на сторінці після заверстування нетекстових елементів на новій сторінці залишається ще місце для трьох чи менше рядків тексту, то в такому випадку ці рядки переносять на наступну сторінку.

• Нетекстові компоненти, які через великий горизонтальний розмір подають вертикально (таблиці, рисунки), розташовують: на парній сторінці — верхньою частиною до зовнішнього поля сторінки, а на непарній — верхньою частиною до внутрішнього поля сторінки (корінця).

• Колонтитули не ставлять на титульних, початкових, кінцевих та вихідних сторінках.

• Стовпці повинні бути відділені між собою пробілами, а при потребі ще й вер­тикальними лінійками.

• Лінії шрифту рядків тексту в суміжних стовпцях повинні бути на одному рівні, тобто одні навпроти інших.

• Якщо необхідно перервати текст стовпця нетекстовими елементами (ілюстраціями, таблицями тощо), текст слід продовжити під нетекстовим елементом.

Дата добавления: 2015-07-08