Стан української економічної думки періоду незалежності України.

На переломі 80-90-х років відбулася відмова від соціалістичних принципів побудови суспільства та почався перехід на «рейки» ринкової економіки постсоціалістичних країн. В українській економічній літературі з’явилися думки про недосконалість і недостатню зрілість соціалістичної загальнонародної власності. Це втілилося в книзі, В. Черняка «Структура економічного розвитку», а до нього приєдналися І. Лукінов, Ю. Пахомов. Ідеї стосовно розбіжностей між загальнонародною і державною власністю продовжував розвивати В. Корнієнко. Це поклало початок переосмисленню економічною наукою спрощених уявлень про соціалістичну власність як незмінну передумову функціонування економічних відносин соціалізму та сприяв подоланню метафізичного тлумачення її природи.

Уперше питання про підприємливість, як складову соціалістичного господарського механізму, порушив Трохим Ковальчук. Згодом це питання зайняло провідне місце в дослідженнях І. Лукінова, Ю. Пахомова, А. Агафонова, О. Бєляєва, В. Боброва, А. Покрита на, Г. Климка та інших.

Поштовхом до досліджень про доцільність впровадження приватної власності стало обговорення в економічній літературі проблем індивідуальної трудової діяльності. Потім усе більше економістів стали висловлюватися про всебічний розвиток підприємництва на основі приватної власності, досліджували проблеми розвитку орендних відносин, акціонування економіки, роздержавлення та приватизації власності тощо. Проте, у 1989 р. академік І. Лукінов висловився, що економічна теорія виявилася не готовою дати відповіді на актуальні питання суспільного розвитку. У цьому ж році, В. Черняк справедливо назвав догматичними положення політичної економії про те, що соціалістичні економічні відносини відкривають необмежений простір для розвитку продуктивних сил, що планомірний характер розвитку соціалістичних економічних відносин виключає стихійність, що державна власність найвища і найефективніша форма власності тощо. Цим було поставлено питання про відповідність економічної теорії реальним господарським процесам. В українській науці розпочався болісний процес переходу від марксистських принципів до більш широкого та об’єктивного розуміння економічного розвитку з урахуванням світових тенденцій. Водночас потрібно зазначити, що українська економічна наука ніяк не може подолати кризовий стан, запропонувати адекватні рецепти ринкових перетворень.

Проте, у 80-90-х рр. досить активно почалося видання наукової літератури з проблем ринкового реформування і стали відомі імена: А. Гальчинського, В. Гейця, В. Пинзеника – фахівців з теорії макроекономічного регулювання та фіскальної економічної політики, М. Савлука, А. Мороза, О. Дзюб люка – спеціалістів з теорії грошей, грошового обігу та кредиту, А. Філіпченка – знавця міжнародної економіки.

Крім цього, з’явилися ряд підручників – С. Мочерного, Г. Климка та В. Несторенка, Ю. Бажала та В. Боброва, А. Савченка, В. Соболєва з проблем макроекономіки, яка раніше була взагалі незнаною в нас наукою і трактувалася як частина буржуазної вульгарної економічної теорії.

Особливе місце в економічній думці України займають наукові дослідження історії вітчизняної і зарубіжної економічної думки. Протягом багатьох десятиліть вони мали однобічну спрямованість і наштовхувалися на критику, якщо мова йшла про економічні ідеї немарксистського напрямку. Наприклад, зазнав переслідувань львівський професор С. Злупко, який у книзі «Економічна думка на Україні» (1969 р.) намагався неупереджено і без ідеологічних штампів дослідити творчість українських економістів. Сьогодні впроваджуються нові підходи та об’єктивні методи аналізу всіх економічних теорій і напрямків як вітчизняних, так і зарубіжних шкіл. Але українська економічна думка ще не подолала глибокої кризи та властивого їй консерватизму. Українські вчені розгубилися у вирі соціально-економічних змін 90-х років і лише нині намагаються адекватно відображати у своїх дослідженнях об’єктивні процеси, що розгортаються в трансформаційній економіці незалежної України.

Дата добавления: 2015-10-13