Неокласичні теорії економічного зростання

Особливого значення вони набули у післявоєнний період. В цих теоріях, на передньому плані, знаходяться проблеми потенційно можливих темпів економічного зростання та його факторів, насамперед капіталу і праці. Вони базуються на таких постулатах:

а) продукт створюється всіма чинниками виробництва, передусім капіталом і працею;

б) «ціни» цих основних чинників – прибуток і заробітна плата – дорівнюють їх граничним продуктам;

в) використовується апарат виробничих функцій, як формалізованої форми виразу взаємозв’язку між обсягом створеного продукту і чинниками виробництва, еластичності як самого виробництва, так і його чинників, врахування дії фундаментальних економічних законів.

Одним із дослідників економічного зростання був лауреат Нобелівської премії з економіки 1977 р. британець Джейм Едуард Мід, який вважав, щоекономіка прагне до стану рівноваги, тобто всі основні макроекономічні показники – НД, сукупні заощадження та інвестиції, капітал – зростають стійкими темпами, що визначаються темпами зростання обсягу задіяної робочої сили. якщо відбувається дестабілізація темпів зростання заощаджень та інвестицій, то це впливатиме не на темп зростання НД, а на зміну співвідношення коефіцієнтів «капітал - робоча сила» і «капітал - продукт».

У 1948 р. голландським теоретиком, першим Нобелівським лауреатом з економіки (1969 р.) Яном Тінбергеном, була виведена виробнича функція, яку розробили ще у 1928 р. американець Чарльз Кобб і Пітер Дуглас, а на сучасному етапі її модифікували у функцію Кобба – Дугласа – Тінбергена. Суть цієї функції полягає у визначенні впливу кожного фактора економічного зростання та їх сукупної дії на обсяг національного продукту. Зокрема, якщо функція Кобба – Дугласа показує дію таких чинників як праця і капітал за умов екстенсивного зростання, то функція Кобба – Дугласа – Тінбергена враховує і інтенсивні чинники зростання, які з’являються на ґрунті технічного прогресу.

Найвідомішими неокейнсіанськими моделями економічного зростання стали моделі американця польського походження Овсія Девіда Домара (Домашевський) та британського професора Роя Форбса Харрода. Їх моделі об’єднує загальний висновок про доцільність постійних (стійких) темпів економічного зростання, як вирішальної умови динамічної рівноваги (поступального руху) ринкової економіки всіх виробничих ресурсів; визнання постійності, в тривалому періоді, таких макроекономічних показників як норма нагромадження (частка нагромадження в доходах) і гранична ефективність інвестицій; вважали, що досягнення динамічної рівноваги і стійкі темпи економічного зростання, досягаються не автоматично, а через активне державне регулювання економіки.

Відмінності: в основі моделі Харрода знаходяться кейнсіанські ідеї про рівність інвестицій і заощаджень, як умови рівноваги;

У моделі Домара вихідною є рівність грошового доходу (сукупного попиту) і виробничих потужностей (сукупної пропозиції).

І Харрод, і Домар єдині у визначенні вирішальної ролі інвестицій в забезпеченні зростання доходу, збільшенні виробничих потужностей. Вважаючи, що зростання доходу сприяє розширенню зайнятості, яка, в сою чергу, запобігає виникненню недовантаження підприємств безробіттю. Вони визначають залежність характеру і динаміки економічних процесів від пропорцій між інвестиціями та заощадженнями, а саме випереджуюче зростання інвестицій – це причина інфляції, а заощаджень – це причина неповної зайнятості. Лише рівність і тих, і інших забезпечує економічну рівновагу без інфляції і за повної зайнятості.

Монетаризм. Це теорія, яка стала альтернативою кейнсіанству і запропонувала свої методи покращення економічної ситуації в США у 50-60-х роках. Монетаристи:

1. Для стабілізації ринкової економіки пропонують впроваджувати грошові фактори, а кейнсіанці – не грошові, зокрема інвестиції.

2. Вважали, що держава проводячи фіскальну анти циклічну економічну політику, щоб регулювати сукупний попит, порушує економічну рівновагу і посилює циклічні коливання.

3. Казали, що пряме державне регулювання дає ефект із запізненням в 8-14 місяців, тобто тоді, коли вже потрібні прямо протилежні заходи.

4. Основним засобом економічного регулювання є монетарна система – система грошового обігу, через яку можливо і необхідно розв’язувати всі економічні проблеми країни.

5. Прийшли до висновку, що «крива Філіпса» далеко нестабільна, особливо з урахуванням ситуації в економіці багатьох ринкових країн в кінці 60-х рр., коли зростання інфляції, всупереч траєкторії «кривої Філіпса», почало супроводжуватися не зменшенням, а зростанням безробіття, що в 70-х рр. зумовило глибоку стагфляцію (стрімке одночасне наростання інфляції та безробіття).

6. На відміну від «теорії Фішера», де потреба в грошах визначається сумою товарообмінних угод, варіант кількісної теорії грошей Фрідмена пов’язує потребу в грошах з «наданням переваги активам», тобто цінність грошей, їх купівельна спроможність пов’язаніоберненою залежністю з рівнем цін. Отже, головним елементом монетарної моделі є грошова маса та її агрегати.

7. Грошова пропозиція – це єдиний важливий фактор, який впливає на рівень виробництва, зайнятості і ціни, оскільки її розширення стимулює попит на всі реальні і фінансові активи, результатом чого є зростання цін і обсягів виробництва. швидкість обігу грошей, монетаристи вважають стабільною в тому розумінні, що вона не змінюється або змінюється дуже повільно в залежності від грошової пропозиції. Виходячи з цього, робиться висновок про можливість прогнозування впливу грошової пропозиції на рівень і динаміку національного доходу.

8. Через пряме співставлення змін грошової маси і доходу протягом 20-ти економічних циклів (досліджена економіка США за 1867-1960 рр.) пересічною тривалістю 10-11 років, виявили загальну закономірність за якою зміни грошової пропозиції на кілька місяців випереджають зміни обсягу НД та інших макроекономічних показників на всіх фазах економічного циклу. Поворотні пункти в динаміці грошової маси незмінно передували поворотним точкам економічного циклу. Зокрема, економічний спад пов’язаний із зниженням темпів зростання грошової пропозиції або навіть її зменшення в порівнянні з попитом. Звідси, циклічність розвитку ринкової економіки не є наслідком її внутрішньої нестійкості, як твердили кейнсіанці, а результатом помилкової грошово-кредитної політики. Тому, зміни грошової маси в обігу є причиною економічної циклічності та інфляції. Це лежить в основі монетарної теорії циклу.

9. Політика «дешевих грошей», має на меті «здешевлення» кредиту, коли Центральний банк знижує облікову відсоткову ставку (чи норму обов’язкових банківських резерві) і скуповує державні цінні папери, щоб збільшити обсяг сукупних витрат і зайнятість за умов економічного спаду чи депресії. Це анти циклічна монетарна політика.

10. Політика «дорогих грошей» полягає в обмеженні пропозиції грошей, коли Центральний банк підвищує облікову відсоткову ставку (чи норму обов’язкових банківських резервів) і продає державні цінні папери, щоб зменшити сукупні витрати і стримати інфляцію за умов економічного зростання, тобто це є антиінфляційна монетарна політика.

Дата добавления: 2015-10-13