Основні причини високих і динамічних темпів економічного розвитку ФРН та Японії у період 1951-1970 рр.

1. Поразка у ІІ-ій світовій війні, яка позбавила економіку кожної з цих країн мілітаристського напрямку.

2. Встановлення демократичних буржуазних свобод.

3. Активне втручання держави в економіку.

4. Потужний ріст державного сектору в економіці.

5. Проведення прогресивних аграрних реформ, які були направлені на швидкий перехід до ринкових відносин у сільському господарстві.

6. Проведення жорсткої антиінфляційної політики, в т. ч. за допомогою заморожування заробітної плати і суворої економії на всіх соціальних програмах.

7. Збільшення ємкості внутрішнього ринку, в т. ч. товарів народного вжитку.

8. Масове оновлення морально і фізично застарілого виробничого обладнання.

9. Адекватне відношення до необхідності розвитку НТП і його підтримка на державному рівні.

10. Збільшення інвестицій в промисловість.

11. Структурна перебудова промисловості в бік пріоритетного розвитку галузей НТП.

12. Посилення концентрації виробництва і капіталу.

13. План Л. Ерхарда: «створення соціального ринкового господарства». Переважали ідеї неолібералізму – ідеї про соціальне ринкове господарство. Провідна роль відводилася ринку як регулятору всього господарського життя, який здатний забезпечити найбільш низькі ціни при максимальній господарській продуктивності. Розумним визнавалося поєднання ринкової конкуренції з господарським плануванням, яке попереджає можливості економічних криз та засилля монополій. Плани Ерхарда опиралися на грошову реформу, вільні ціни та підприємництво.

Вранці 21 червня 1948 р. рейхсмарки були проголошені недійсними. Замість них кожен громадянин отримав по 40 нових дойчмарок, потім до них додали ще по20. пенсії виплачували новими грішми у відношенні1:1. половину готівки та заощаджень можна було обміняти за курсом 1:10. тимчасово «заморожена» друга половина пізніше обмінювалася у співвідношенні 1:20. Підприємства, які отримали готівку для виплати першої зарплати, в подальшому повинні були існувати за рахунок збуту своєї продукції.

Через 3 дні після грошової реформи, настала реформа цін. Вони були відпущені на свободу: відмінили будь-які розпорядження, що регулювали економічне життя, скасували адміністративний розподіл ресурсів і контроль над цінами. Зник «чорний ринок». Магазини заповнилися товарами, замість пошуку продуктів, люди стали піклуватися про їх виробництво. Щоб зберегти стабільність валюти і запобігти гіперінфляцію цьому сприяло прийняття закону проти довільного підвищення цін. Ціни прилаштовувалися до купівельної спроможності споживачів.

На свободу підприємництва були направлені кредитна та податкова політика. За словами Л. Ерхарда, споживач знову став «королем», який визначає обличчя ринку. Основним став дрібний та середній бізнес, підприємництво у виробничій сфері.

До середини 50-х років ФРН вийшла на 2-ге місце після США за об’ємом золотого запасу. ФРН стає передовою країною Західної Європи, наздоганяючи в господарському відношенні своїх бувших переможців. Країна виступила одним з головних засновників Європейського об’єднання вугілля та сталі. До початку 60-х років на її долю припадало більше 60% видобутку вугілля, біля половини виробництва сталі, біля 40% експорту та 35% імпорту ЄЕС («Спільного ринку»).

Програвши ІІ-гу світову війну, Японія капітулювала 2 вересня 1945 р. і була окупована американськими військами.

Економіка країни була в стані хаосу:

1) випуск промислової продукції в 1945 р. складав 28.5% від рівня 1935-1937 рр. В 1948 р. в інших переможених країнах об’єм виробництва наблизився до рівня довоєнних років, а в Японії він досяг тільки 52%;

2) Японії не була надана допомога подібна плану Маршалла, а тільки гуманітарна допомога в розмірі 2.2 млрд. дол.;

3) були доведені до мінімуму репарації накладені на Японію після закінчення війни;

4) не проводилася приватизація. Військовий контроль, введений в 1939-1941 рр., не ліквідував приватну власність, а тільки обмежив її свободу;

5) інфляція була надзвичайною, на 1952 р. 1500% від післявоєнного рівня. Грошова реформа 1946 р. не призупинила цей процес.

6) окупаційна адміністрація не провела націоналізацію промисловості, а здійснила так званий «зворотній шлях» - забезпечення стратегічного союзу з японською буржуазією і перетворення Японії в «майстерню Азії»;

7) земельна реформа (1947-1950 рр.) полягала у викупі державою поміщицької землі з подальшою продажем її орендатору-селянину. Розміри ділянок обмежилися 1 га.;

8) антимонопольним законом 1947 р., були заборонені холдинги, введений контроль над злиттям фірм, обмежене взаємне тримання акцій;

9) в 1950 р. була здійснена радикальна бюджетна реформа: припинилися виплати компенсацій воєнним заводам за конверсію; прийнятий єдиний фіксований валютний курс;

10) головною з реформ став розпуск дзайбацу (1947-1948 рр.), тобто холдингів, які тримали акції закритих концернів. Акції були пущені у вільний продаж;

11) у перебудові японської економіки були застосовані прямий контроль і активна роль уряду у формуванні структури промисловості: поєднувалися механізми ринкового господарства з державною підтримкою приватного накопичення;

12) в 50-ті роки в центрі знаходилися базові галузі: металургія, хімія, гідроенергетика, суднобудування, торговий флот. На початку 60-х: автомобільна промисловість, нафтопереробка, нафтохімія. В кінці 60-х: електроніка. За 1955-1970 рр. середньорічний приріст ВНП перевищував 11%, норма валового накопичення наближалася до 35% і була найвищою серед провідних капіталістичних країн;

13) діяв повний державний контроль над всією системою зовнішньоекономічних зв’язків: розподіл за лімітом засобів для оплати імпорту у відповідності з галузевими пріоритетами, обмеження притоку іноземних капіталовкладень та заохочування імпорту технологій. Держава охороняла промисловість від зовнішньої конкуренції, обмежуючи від руйнації валютних дефіцитів та розладу грошової системи;

14) Кодексом про працю були легалізовані профспілкові свободи, реформа шкільної освіти допомогли підготувати кваліфіковану робочу силу. Почав формуватися сучасний середній клас: вільні підприємці, менеджери, інженерно-технічна інтелігенція, кваліфіковані робочі та службовці. Величезну роль відіграв розвиток виробництва, розрахованого на широке споживання.

Японське «економічне диво» дозволило країні до 70-х років вийти на 2-ге місце в світі. Японська економіка подолала нафтову кризу і перейшла на помірні темпи росту – на рівні 4-5% за рік. В 1988 р. ВНП на душу населення Японії перевищив відповідний американський показник, за 1990 р. його приріст склав 5-6% проти 0.9% США.

Японія – приклад проведення гнучкої державної політики, яка поступово пом’якшувалася і переходила у 80-ті роки до «дерегулювання».

Дата добавления: 2015-10-13