Особливості економічного розвитку США в післявоєнний період.

Тема №10

«Розвиток національних економік країн Європейської цивілізації в системі світового господарства під впливом науково-технічної революції (друга половина ХХ ст.)» (6 год.)

Мета теми – є поглиблення знань студентів з питань розвитку провідних, промислово розвинутих країн світу після Другої Світової війни, визначення сучасної технологічної революції як провідного фактору економічного розвитку; вивчення економічних концепцій неолібералізму та сучасного монетаризму, а також основних положень теорії економічного зростання.

План:

1. Економічні наслідки ІІ-ї світової війни. План Маршалла. Інтеграційні процеси в Західній Європі.

2. Особливості економічного розвитку США в післявоєнний період.

3. «Економічне диво» ФРН та Японії.

4. Розвиток Франції та Великобританії.

5. «Рейганоміка» і «тетчеризм».

6. Розвиток європейського неолібералізму та неокласичної теорії економічного зростання. Вчення монетаризму.

Економічні наслідки ІІ-ї світової війни. План Маршалла. Інтеграційні процеси в Західній Європі.

Після ІІ-ї світової війни (Втрати: після І-ї світової війни – 208 млрд. дол.. США; після ІІ-ї – 962 млрд. дол.; приблизно 50 млн. загиблих, що у 6 разів більше ніж після І-ї), з боку західноєвропейських країн, виникло занепокоєння повтору кризової ситуації початку 30-х років. Однак, період з 1945 – до кінця 60-х років, відзначався стійким економічним ростом.

Відбувся поворот у продуктивних силах суспільства:

а) структурна перебудова суспільного виробництва на базі наукомістських технологій, мікропроцесорної техніки, інформатики, радіотехніки, автоматичних систем управління, біотехнології;

б) у сільському господарстві почалося застосування електроніки, краплинного зрошення, хімізації, генної селекції («зелена революція»),. Зросла інтенсивність сільськогосподарського виробництва та відбулася індустріалізація праці.

Тобто, змінилися звичні економічні пропорції, які стали основою економічного росту після війни.

З’явилися нові інститути і форми регулювання економіки і політики як на національному, так і на міжнародному рівнях – «Спільний ринок», ООН, НАТО, РЕВ тощо.

Економіка капіталістичних країн, за своїм станом, суттєво розрізнялася. США уникли бойових дій та руйнування, тому у них спостерігався стрімкий економічний ріст. Західна Європа, вимушена була підніматися з руїн війни. Були розірвані зв’язки між країнами, які складалися роками у промисловості, фінансах та торгівлі.

США стали володіти 2/3 промислового виробництва і золотого запасу світу. За цих умов вони виступили, в якості спонсора, з програмою так званого «відновлення і розвитку», під більш відомою в історії назвою – «ПланМаршалла», який мав подвійний ефект:

а) для Західної Європи – вирішення фінансових проблем (адже ІІ-а світова війна, в цілому, забрала 962 млрд. дол.);

б) для США – вдала конверсія американської промисловості. З 1947 до 1955 рр. США надали європейським країнам 35 млрд. дол., в т. ч. 115 млрд. у вигляді військової допомоги, 17 млрд. дол. – на безоплатній основі, а решту – в якості довготермінових кредитів.

Цю допомогу отримали 16 країн Західної Європи (Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Терція, Франція, Швейцарія, Швеція, ФРН), (2/3 цієї допомоги було витрачено на закупівлю американських товарів).

За 1947-1950 рр. об’єм продукції основних галузей Західної Європи збільшився більш ніж наполовину. Мінеральних добрив, сталі, цементу, транспортних засобів, нафтопродуктів з 65 до 200%, що означало швидкий розвиток землеробства, будівництва, оновлення шляхів сполучення.

Ожила зовнішня торгівля: за 1948-1952 рр. експорт із Західної Європи зріс на 50%, а з США і Канади іще більше.

Енергетика: на душу населення зросла – в Англії з 711-1251 кВт/год; Франція: 506-791; ФРН: 348-929; Японія: 478-541; США: 1092-2553 кВт/год.

За 1950-80 рр. почала вироблятися дешева електроенергія: у 1990 р. в Англії – 5543; Франції – 7442; Німеччині – 7213; Японії – 6478; США – 12659 кВт/год. ВВП на душу населення: Японія – 84%; Франція – 78%; Німеччина – 76%; Англія – 70% від американського рівня (24302 дол.).

У плані Маршалла не брали участі СРСР, соціалістичні країни Східної Європи та Фінляндія. Радянський Союз виступив з критикою ідеї плану, розглядаючи його як механізм втручання у внутрішні справи європейських країн, розколу Німеччини і поділу Європи на дві протилежні групи країн.

Надання «допомоги» здійснювалося шляхом двосторонніх угод на умовах:

1) відмовлення від націоналізації промисловості,

2) надання повної свободи приватному підприємництву при помітному гальмуванні конкуруючих із США галузей західноєвропейської індустрії,

3) однобокого зниження митних зборів на імпорт американських товарів,

4) обмеження торгівлі із соціалістичними країнами тощо.

Спеціально створена в США Адміністрація економічної співпраці, здійснювала контроль за реалізацією плану Маршалла.

Головний сенс плану Маршалла – підживлення слабких європейських економік та створення умов для власного відродження: швидкого розвитку внутрієвропейської торгівлі, активізації найбільш ефективних виробничих потужностей для досягнення прискореного випуску продукції через міжгалузеву кооперацію, зміцнення своїх валют і відновлення довіри до них.

Джерела фінансування етапів плану Маршалла були наступними. Всі поставки розділили на три основних види:

1-ий, об єднував продукти харчування, паливо та одяг. Більшість країн Європи не могли сплатити валютою, тому основна частина їх ішла у вигляді дотацій, а не позик. Разом з цим, національна валюта, виручена від продажу ввезених продуктів, використовувалася урядами європейських країн, для скорочення дефіциту бюджету, а тому і темпів інфляції, для нарощування виробництва необхідних товарів: сталі, цементу, вугілля, обладнання, транспорту. Цим самим виявилася протидія інфляції у споживацькому секторі економіки;

2-й, промислове обладнання. В його фінансуванні переважали міжнародні займи.

3-ій, сировина, сільськогосподарська техніка та запчастини, промислові товари. Фінансувалися під гарантії американського уряду через спеціально створене відділення експортно-імпортного банку США.

Висока результативність плану Маршалла (1948-1951рр.) – різко збільшити виробництво найважливіших видів промислової продукції в країнах Західної Європи.

У 1949 році був створений «Спільний ринок», що стало найвищим досягненням зрілості інтеграційних процесів у Західній Європі. Спочатку в нього увійшло 6 країн. Спочатку це був митний союз, який лише, приблизно, у 90-ті роки, набув рис спільного ринку. З пливом часу змінювалася і його назва: «Спільний ринок» або Європейська економічна спільнота (ЄЕС). У січні 1995 року він став Європейським Союзом (ЄС) і розширилися його рамки. Сьогодні ЄС включає більшість західноєвропейських країн: Німеччина, Італія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург (це країни-засновники), Великобританія, Данія, Іспанія, Португалія, Ірландія, Греція, Австрія, Швеція, Фінляндія.

Особливості економічного розвитку США в післявоєнний період.

Досягнувши максимуму в роки ІІ-ї світової війни, темпи економічного росту США суттєво пригальмувалися протягом післявоєнного періоду (в середньому менше 3-х% за рік, протягом 15-ти років після закінчення війни). Це пояснюється цілим рядом факторів:

1) штучний характер економічного росту під час війни, забезпечений виробництвом зброї та боєприпасів;

2) дефіцит товарів народного вжитку в 40-х роках;

3) виникнення органів, які планували та розподіляли забезпечуючи, в першу чергу, військові галузі, сировиною та енергоносіями;

4) відхід від принципів лібералізму (свободи) в 1945 році;

5) відміна контролю над цінами деяких стратегічних товарів;

6) жорстке регулювання бюджетної і товарно-кредитної політики для придушення інфляції;

7) заходи економії, які викликані тим, що і у воєнні дії, і воєнна допомога фінансувалися у значній мірі, за рахунок кредитів;

8) кредит, який зіграв роль стимулятора економічного росту, перетворився в гальмо промислового розвитку країни.

Вигравши війну і зайнявши пануюче положення у світовій економіці в перші 5 років післявоєнного періоду, США не всі свої ініціативи здійснили позитивно (зокрема різке розширення зони впливу Радянського Союзу в Європі і перемога військ Мао Це-дуна над армією чан Кайши в Китаї). Проте, блок капіталістичних країн досягав стійкого економічного росту та суттєвого покращення своїх показників. Це привело до того, що із закінченням війни, американська економіка починає поступово втрачати своє пануюче становище у світі.

За період правління президента Гаррі Трумена (1945-1952 рр.), адміністрація демократів використовувала кейнсіанські заходи стимуляції економіки: розвиток споживчого кредиту в кінці 1948 р. і надання одноразової допомоги особам, що були звільнені із збройних сил (3 млрд. дол.). Економічний підйом, що розпочався внаслідок цих дій, був закріплений ростом попиту, викликаного війною в Кореї.

За президентства Д. Ейзенхауера (1953-1960 рр.) – визначено найбільш різким уповільненням темпів росту американської економіки. Влада спробувала стабілізувати кон’юнктуру шляхом встановлення контролю над грошовою масою, що знаходилася в обороті, та прийняття термінових заходів для пониження бюджетного дефіциту. На фазі розігріву економіки, державний бюджет мав позитивне сальдо, проте зниження ділової активності викликало суттєве перевищення розходів над доходами держави. Регулярне застосування цієї методики повинно було дозволити скоротити періоди економічного підйому і подовжити фазу економічного спаду. Отже, за фінансову і грошово-кредитну стабільність прийшлося заплатити зниженням темпів росту економіки.

Дата добавления: 2015-10-13