Формевання иа розвиток феод. 6 страница

а) "Соціальна економіка"Л. Вальраса

Видатний швейцарський економіст, один із засновників і найвизначніших представників "маржиналізму", професор Лозанського університету (1870- 1892 pp.), Л. Вальрас увічнив своє ім'я створенням загальної економіко-математичної моделі народного господарства, відомої як "модель загальної економічної рівноваги". Розроблена Вальрасом модель "загальної економічної рівноваги" відбиває взаємозв'язок ринків готової продукції та ринків факторів виробництва в умовах діяння ринкового механізму "досконалої конкуренції", що призводить до "рівноваговості" численних ринків. Ринок, на його думку, це "аукціонщик", який оголошує ціни і оцінює попит і пропозицію до тих пір, поки не наступить "рівновага". Вальрас вважав, що "вільна ринкова економіка" може домогтися стану "загальної рівноваги" і без регулювання ззовні, тобто одночасної рівноваги на всіх ринках в усьому народному господарстві.

Цей математик-економіст уславив своє ім'я соціально-економічними дослідженнями - "Елементи чистої політичної економії" (1874 p.), "Дослідження соціальної економіки" (1896 p.), "Дослідження прикладної політичної економії" (1898 р). Л. Вальрас - одним з перших вжив поняття "соціальна економіка".

б) "Загальна соціологія Вільфредо Парето (1848-1923рр.)

Видатний економіст-математик, італієць за походженням (закінчив Туринський університет з дипломом інженера і математика) В. Парето в подальшому займався економікою і соціологією. Він успадкував кафедру політичної економії в Лозанні після Л. Вальраса і домігся видатних успіхів на цьомупоприщі.Головні праці В. Парето - "Курс політичної економії" (1898 p.), "Вчення політекономії" (1906 p.), "Трактат із загальної соціології" (1916 p.). Самі назви цих творів свідчать про те, що цей інженер-математик за освітою, усе своє життя присвятив дослідженню соціально-економічних і політико-економічних проблем. На думку Парето, політекономія має вивчати залежність між потребами людей та обмеженими ресурсами для їх задоволення. Обґрунтовуючи взаємозалежність усіх економічних факторів, які впливають на виробництво і споживання, він використовує математичні методи аналізу, але шукає не причинно-наслідкові зв'язки між соціально-економічними явищами, а виступає виключно за "функціональний аналіз". Він переконаний, що ціна формується під впливом не тільки "корисності", але й "витрат виробництва". При дослідженні впливу "корисності благ" на їхні ціни, Парето використав апарат т. зв. "кривих байдужості", запропонований раніше Е.Еджуортом. Парето перейшов від аналізу "кардинальної" (абсолютної) корисності до аналізу корисності "ординальної" (відносної). Ця його ідея лягла в основу концепції "споживчих уподобань", ранжування функції корисності.

45. «Теорія економічного розвитку» Й.Шумпетера

Основним положенням у книзі "Теорія економічного розвитку" (1912) є концепція динаміки, розвинута Й. Шумпетером визначена автором так: "... всередині економічної системи є джерело енергії, що викликає порушення рівноваги. Якщо це так, то має існувати й суто економічна теорія господарського розвитку, яка спирається не тільки на зовнішні фактори, що спричиняють рух економічної системи від одного стану рівноваги до іншого. Якраз таку теорію я спробував розробити". Промислові революції періодично змінюють існуючу систему виробництва, викликаючи постійний потяг до нововведень. Економічна динаміка, за Й. Шумпетером, ґрунтується на поширенні нововведень у різних формах. Результатом подібних інновацій є вплив на економічні процеси або безпосередньо на продукцію. Й. Шумпетер розрізняє п'ять типів нововведень: виробництво принципово нових товарів та послуг; застосування нової техніки і технології, що передбачає впровадження нових методів виробництва і транспортування; завоювання нових ринків збуту продукції; поліпшення ресурсної бази шляхом відкриття нових джерел сировини; формування нової промислової (галузевої) організації - впровадження раціональніших форм організації виробництва й управління, завоювання монопольного становища. Економічне новаторство - це функція індивідів, яких Й. Шумпетер назвав підприємцями. Підприємець - господарський суб'єкт, функцією якого є безпосереднє здійснення нових комбінацій і який виступає активним елементом цього процесу. Економічна функція підприємця є дискретною (вона виконується доти, поки нова комбінація не перетвориться на рутину) і не закріплена навічно за визначеним носієм. Новаторську функцію-підприємця Й. Шумпетер чітко відокремлює від функції капіталіста: підприємець не обов'язково має право власності на майно і, отже, не несе ризику (ризикує той, хто позичає підприємцю гроші). Підприємець - не винахідник, а людина, яка економічно реалізує винахід; разом з тим своїм новаторським характером функція підприємця відрізняється від рутинних функцій менеджера.

Підприємницька функція передбачає відхід від звичного "руху за течією", вимагає творчості, а тому тісно пов'язана з особливостями особистості підприємця. Риси характеру підприємця вивчали багато теоретиків, але тільки Й. Шумпетер спробував їх систематизувати. Він виділив специфічну мотивацію, що потребує не якнайшвидшого задоволення потреб, а активної діяльності заради створення підприємства, перемоги над суперниками, подолання труднощів. Цього можна досягнути на основі дару передбачення, сильної волі й розвинутої інтуїції. Прагнення до нововведень, віра у власні сили, вміння ризикувати, відчуття власної незалежності - особисті якості, що характеризують підприємця і не залежать від класової й соціальної приналежності. Цікаво, що шумпетерівський підприємець не переобтяжений інтелектом, навпаки, обмеженість кругозору не дає йому можливості порівнювати безліч варіантів досягнення мети й надмірно довго вагатися, приймаючи рішення. Підприємець не є втіленням неокласичної моделі "раціональної економічної людини", яка скрупульозно підраховує витрати і результати власних дій; ним керує жадоба діяльності й воля до перемоги.

Роль шумпетерівського підприємця для сучасних економічних систем суттєво зростає. Проте очевидно й інше - не одні тільки підприємці творять економічну історію і, можливо, не завжди очолюють цей процес. Політичні сили, соціальні групи в їхній взаємній боротьбі, що далекі від бажань безпосередньо впроваджувати нововведення, чинять істотний і постійний вплив на розвиток економіки.

Центральне питання для Й. Шумпетера - яким чином капіталізм здатний постійно видаляти застарілі елементи й оновлювати економічні структури через так зване "творче руйнування", яке раніше вивчалося тільки дослідниками економічного циклу. Вихідним положенням економічної системи визнається стан рівноваги. Джерелом розвитку слугують внутрішні процеси, нові комбінації виробничих ресурсів, що приводять до впровадження інновацій. Рівновага порушується діями підприємця-новатора. Яким же чином вилучити виробничі ресурси зі старих комбінацій і залучити до нових, потенційно більш продуктивних? Й. Шумпетер вказує два способи: командна влада і - для ринкової економіки - кредит. Для здійснення інновацій беруться кредити у "старих" фірм і компаній. Інвестиції спрямовуються у нові галузі, поступово залучаючи у процес нових учасників. Нагромадження не є стійким і безперервним процесом - навпаки, процес зростання відбувається стрибкоподібно, адже він зумовлений технічними новинками та освоєнням нових інвестиційних проектів.

Спочатку один або кілька підприємців використовують нові форми і шляхи отримання прибутку, з часом їх приклад наслідують інші. Й. Шумпетер вважає, що успіх одного приваблює інших, у результаті чого економіка все швидше й повніше залучається до процесу реорганізації, який є суттю будь-якого піднесення. Прибуток є винагородою за нововведення, бо нові комбінації дають змогу знижувати виробничі витрати. Прибуток отримує той, хто раніше за інших використовує нововведення. Прибуток належить до категорій, які з'являються і зникають, бо коли нововведення поширюються, виробничі витрати вирівнюються й одержання прибутку ускладнюється. Задля одержання прибутку визначальною стає не конкуренція цін або якості, а конкуренція нових продуктів, нової технології, нових джерел забезпечення та нових організаційних форм.

Динамічна концепція циклу, в якій циклічність розглядається як закономірність економічного зростання, визнає рушійною силою піднесення масове інвестування в основний капітал, спричинене впровадженням нових комбінацій (інновацій). Умови для реалізації нововведень і залучення додаткових обсягів грошового капіталу створює кредит (специфіка поглядів Й. Шумпетера - визнання єдиної форми капіталу - грошової). Крім побудови власної теорії циклу, Й. Шумпетер став автором сучасної класифікації економічної циклів, відповідно до якої виділяються: "довгі хвилі" (до 55 років) Кондратьева, середні промислові цикли (до 10 років) Жюглара, малі (грошові) цикли Кітчина тривалістю 3-4 роки.

Ця концепція включає п'ять випадків:

1. Створення нового товару, з яким споживачі ще не знайомі, або нової якості товару.

2. Створення нового методу виробництва, ще не випробуваного у даній галузі промисловості, який абсолютно не обов'язково заснований на новому науковому відкритті і може полягати в новій формі комерційного звернення товару.

3. Відкриття нового ринку, тобто ринку, на якому дана галузь промисловості в даній країні ще не торгувала, незалежно від того, чи існував цей ринок раніше.

4. Відкриття нового джерела чинників виробництва, знову-таки незалежно від того, чи існувало це джерело раніше або його довелося створити наново.

5. Створення нової організації галузі, наприклад, досягнення монополії або ліквідація монопольної позиції.

У суспільстві, що переживає економічне зростання, товари і гроші рухаються назустріч один одному по давно сталих шляхах. Шумпетер називав такий рух циркулярним потоком економічного життя. Економічний розвиток порушує хід циркулярного потоку, викликає до життя нові галузі промисловості і припиняє існування застарілих. Наприклад, винахід автомобіля привів не тільки до створення автомобільної промисловості, але і дуже значним змінам у виробництві стали, гуми і стекла. В той же час автомобіль "поховав" кінні заводи і шорні фабрики - розведення коней і виготовлення збруї для них з промисловості перетворилося на напівкустарне ремесло.

46. Епоха «проспериті» та розвиток ідей американського інстутиціалізму

Інституціоналізм (лат. institutum — установа) — один із напрямів західної економічної думки, який основне значення надає аналізу ролі інститутів у прийнятті економічних рішень та в економічній діяльності, їх спрямованості й ефективності.

До інститутів його прихильники відносять конкуренцію, профспілки, податки, державу, монополії (в тому числі корпорації), сталий спосіб мислення, юридичні норми тощо, а економіку розглядають як систему відносин між господарюючими суб'єктами, що формується під впливом економічних та неекономічних факторів (серед останніх важлива роль відводиться, насамперед, техніці). Широкий соціологічний підхід до предмета економічної теорії зближує їх з історичною школою. Інституціоналізм заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відносинами (відносинами власності), рушійною силою визнавав психологічні, соціально-правові фактори.

Засновниками інституціоналізму були американські науковці Торстейн Веблен (1857—1929), Джон Коммонс (1862—1945), англійський економіст Джон Робсон (1858—1940) та інші. Т. Веблен, наприклад, розглядав життя людини як боротьбу за існування, тобто як процес відбору і пристосування. Так само, на думку інституціоналістів, у процесі розвитку суспільства відбувається природний відбір інститутів, система яких утворює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації. Самі інститути — це особливі форми життя (в тому числі господарського), зв'язків і відносин між людьми, що мають сталий характер, формують у суспільстві духовні якості та властивості. У свою чергу, інститути є також важливим фактором відбору.

Розрізняють соціально-технологічний інституціоналізм (представники якого Джон Гелбрейт (нар. 1908), Реймон Арон (1905—1983), Ян Тінберген (1903—1994), Даніель Белл (нар. 1919) та інші основою економічного розвитку вважають впровадження науки й техніки у виробництво і на цій основі обґрунтовують індустріальне, постіндустріальне та інші форми суспільства); соціально-психологічний інституціоналізм (автор Т. Веблен основою розвитку вважає інститути майстерності, родинного почуття та інші) і соціально-правовий інституціоналізм (автор Дж. Коммонс основою розвитку суспільства називає право, юридичні відносини).

Представники інституціоналізму різко критикували маржиналізм, неокласичну теорію ринкової рівноваги з її методологічним принципом граничної корисності та продуктивності (вважали їх формалізованими абстракціями), доводили обмеженість ринку та ринкової рівноваги як універсального механізму розподілу обмежених ресурсів і самого капіталізму. Вони стверджували, що класичне суспільство вільної конкуренції XIX ст. перестало відповідати реаліям сучасності, а ринок перетворився лише на один з економічних інститутів.

Корпорація, в якій відбувається відокремлення власності від управління і здійснюється планомірний розвиток, в єдності зі стихією дрібного та середнього підприємництва утворює якісно новий елемент економічних інститутів. Однак головним економічним інститутом і основою сучасного їм суспільства, нової системи, представники інституціоналізму вважали державу, яка здійснює активну соціальну політику, застосовує індикативне планування та регулювання господарського життя. Ідеалом суспільства вони проголошували державу соціального благоденства. Для цього, на їхню думку, потрібен соціальний контроль.

Аналізуючи корпорації, прихильники інституціоналізму значну увагу приділяли процесу відокремлення власності від контролю за виробництвом, ввели поняття «абсентеїстська власність» (власність, якої немає, яка розсіюється серед акціонерів, що втрачають контроль за засобами виробництва), що призвело до принципових змін у системі управління виробництвом. Це управління нібито здійснює не підприємець (власник), а наймані управляючі, які дбають про суспільні інтереси й контролюють корпорації. Таку систему сучасний американський економіст Г. Мінз називає колективним капіталізмом. Найлогічнішого завершення ця ідея набула в концепції «техноструктури» Дж. Гелбрейта, до якої він відносить професіональних керівників (управляючих), починаючи з вищих менеджерів до керівників нижчої ланки — бригадирів, майстрів, осіб, зайнятих рекламою, тощо.

Неоінституціоналізм — різновид інституціоналізму, який виник в останні десятиріччя і основою економічного розвитку в постідустріальному суспільстві вважає людину, а метою економічної системи — всебічний її розвиток. Зокрема, XXI ст. неоінституціоналісти проголошують століттям людини. З цією метою вони розробляють економічну концепцію прав власності (в якій власністю є не певне економічне благо, а частка прав щодо його використання), теорію суспільного вибору (яка досліджує взаємозв'язок економічних і політичних явищ, зокрема бюрократичного управління), передбачають розширення соціальних програм. Представниками неоінституціоналізму є американські вчені Р. Коуз, А. Алчіан та ін.

Заслуговує на увагу такий аспект методології в теорії інституціоналізму, як необхідність вивчення не стільки процесів функціонування капіталізму, як його розвитку, трансформаційних змін, що при цьому відбуваються.

Найпрогресивнішими ідеями сучасного інституціоналізму є необхідність участі найманих працівників у власності та управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій. Заслуговують також на увагу їхні думки про еколого-економічне виживання людства, про доцільність державного контролю за екологічними процесами, освітою, медициною. У методологічному аспекті раціональною є їх ідея про обмеженість аналізу економічної системи лише з точки зору раціонально мислячого індивіда (людини економічної) і необхідність враховувати дії організацій людей (профспілок, товариств споживачів та ін.).

Вадою цього напряму є сповідування принципу індивідуалізму, підміна економічної власності юридичним аспектом, зведення діяльності індивідів в межах організації до набуття прав власності та ін.

Основними недоліками інституціоналізму є ігнорування формаційного підходу, а отже, відносин економічної власності, проповідування принципу технологічного детермінізму та ін.

47. Теорії ринку з недосконалою конкуренцією

Сутність недосконалої конкуренції

Головна ідея книги полягає у виявленні ринкових аспектівфункціонування монополій, конкуренція в умовах, існування яких іміж якими у зв'язку з порушенням рівноваги в економіці є, на їїпогляд, недосконалою (а за термінологією Е. Чемберліна --монополістичної). Як і Е. Чемберлін, Дж. Робінсон ставить перед собоювихідну завдання - з'ясувати механізм встановлення цін в ситуації, коливиробник виступає монопольним володарем власної продукції, тобточому ціна має саме цю величину і чому покупець погоджуєтьсякупити товар за встановленою продавцем ціною, що приносить йому монопольнуприбуток. Але подальші міркування автора багато в чому розходяться злогічними побудовами Е. Чемберліна. Зокрема, якщо останніймонополістичну конкуренцію пов'язував з однією з характеристикприродного стану ринку в рівновазі, то Дж. Робінсон, говорячи пронедосконалої конкуренції, бачила в ній насамперед порушення і втратунормального рівноважного стану конкурентної господарської системи інавіть «експлуатацію» найманої праці.

Основні теоретичні положення

Як видно із змістовної частини «Теорії недосконалої конкуренції»,сутність монополії розглядається в неї негативно, як фактор,дестабілізуючий соціально-економічні відносини ринкового середовища. Томуу цій роботі можна виділити наступні основні положення.

По-перше, на переконання Дж. Робінсон, в умовах досконалої конкуренціїпідприємці менше зацікавлені в монополізації виробництва, ніж уумовах недосконалого ринку, в якому окремі фірми не можуть досягтиоптимальних розмірів, функціонують неефективно, і «тому монополістмає можливість не тільки підвищити ціни на свою продукцію, обмежуючивипуск, але також знизити витрати виробництва шляхом вдосконаленняорганізації виробництва в галузі»26.

По-друге, на погляд Дж. Робінсон, крім того, що монополія вимагаєпомітною відособленості продукції від «товарів-субститутів» або, кажучи по -іншому, диференціації, необхідно і додаткову умову, ввідповідно до якого «фірма-монополіст має характеризуватисярозмірами, що перевищують оптимальні''.

По-третє, на монополізованому ринку з його недосконалою конкуренцією,як показала Дж. Робінсон, можлива ситуація, що вимагає з'ясування, «якимбуде кількість продукції, що купується, якщо розглядати ринок, що складаєтьсяне з нескінченно великої кількості конкуруючих між собою покупців, а зодиничного об'єднання покупців»28. Цю ситуацію концентрації попиту,коли на ринку діє маса дрібних продавців і один-єдинийпокупець, вона назвала монопсонією, тобто монополією покупців.

По-четверте, завершуючи власне «теоретичне дослідження, Дж.

Робінсон приходить «... до висновку, що перевага в дійсному світіумов недосконалої конкуренції сприяє виникненню тенденції доексплуатації факторів виробництва і посилюється завдяки освітівеликих об'єднань, що поглинають багато перш конкурували між собоюфірми»29,«... що збільшення розмірів одиниці управління обов'язковосприяє ще більшої несправедливості у розподілі багатства»30.

Дилема про ефективність і справедливості

Виходячи з цих та інших суджень у зв'язку з проблемами монополізаціївиробництва Дж. Робінсон указує на необхідність вирішення дилеми:ефективність чи справедливість. На її думку, «... щоб пояснитиперевагу монополізації, недостатньо показати, що вонасприяє підвищенню ефективності виробництва»31. Однак, як зауважив

М. Блауг, «віра в те, що«ефективність»і«справедливість»можуть бутиякимось чином розділені, є однією з найбільш давніхілюзій економічної науки»32.

В результаті свого дослідження Дж. Робінсон цілком могла б зробити іінші логічні висновки, в тому числі про конкретні заходи державноговтручання в економіку з метою усунення виявлених нею суперечностейнедосконалої конкуренції. Грунтовне обгрунтування таких заходів запропонувавчерез три роки після виходу в світ книги Дж. Робінсон інший учений (такожпредставник Кембриджської школи і один з учнів А. Маршалла) Дж. М. Кейнс

48.Фактори економічного зростання США, Німеччини

США У кінці 19 століття високими темпами розвивалася економіка США. Вони вийшли на перше місце у світі за обсягом промислової продукції, обігнали Великобританію, яка втратила роль «фабрики світу». Прискоренний розвиток США пояснюється рядом факторів, серед яких важливе місце займають політичні, соціальні, географічно- кліматичні, природні.Наукова- технічна революіія знайшла добрий грунтна американській землі. Тут активно впроваджувалися власні та європейські винаходи.У звязку із запізненням промисловаго перевороту, в США використовувалися найновіші досягнення інженерії, застарілого обладнання практично не було.Після Громадянської війни в країні сформувався широкий внутрішній ринок, розширювалася географічна спеціалізація.Економічному зростанню сприяли зовнішня політика держави – високі митні тарифи на ввіз готової продукціїі повна свобода для ввозу іноземних капіталів, яка підтримувалася високою нормою прибутків. Це приваблювало європейські, в першу чергу англійські, капітали.США у 1867 р.розширили свої володіння шляхом купівлі у Росії Аляски за 6,7 млн.доларів. Згодом було анексовано Гавайські острови. Колоніями США стали Куба, Гуам, Пуерто- Ріко, Філіппіни, частина островів Самоа. Водночас посилюється економічно-торівельна експансія в країни Латинської Америки, які втягувалися в орбіту економічної діяльності США.Вражаючими були темпи економічного розвиткукраїни. Національний дохід з 1870 по 1913 рр. Виріс у 5 разів, а національне багатство – майже у 7 разів.

Найвищими темпами зростало промислове виробництво. Доля промисловості і будівництва напередодні першої світової війни складала 75 % сукупного суспільного продукту.Важливе значення в економічному розвитку США мало залізничне будівництво. Довжиназалізниць країни з 1870 по 1913 рр. Збільшилася у 8 разів.Будівництво залізниць стимулювало зростання виробництва у металургійній, металообробній та вуглевидобувній галузях промисловості, сприяло освоєнню родючих земель західних штатів, зміцнило економічну єдність країни.Кардинальні зміни відбулися в галузевій структурі промисловості – значно збільшилася частка важкої промисловості, яка розвивалася надзвичайно високими темпами. Вперше в історії США була досягнута перевага частки важкої промисловості над легкою і харчовою. Вже у 1900р. Питома вага галузей важкої промисловості перевищила половину загального обсягу промислової продукції.Такого рівня інші розвинуті країни досягли лише перед Другою світовою війною. Осоюливо швидкими темпами розвивалися нові галузі важкої промисловості – нафтова, алюмінієва, гумова, електротехнічна, автомобільна, сталеплавильна.У 1882 р. На р. Ніагара була збудована перша у світі гідроелектростанція. Напередодні Першої світової війни потужність американських електростанцій була понад 5 млн. кВт.Легка та харчова галузі промисловості переходять на виробництво стандартизованої продукції, чого не було ще в інших країнах. У США вперше отримало розвиток масове серійне виробництво, при якому застосовувались методи організаціївиробництва.

Поточний, конвеєрний метод вперше було запроваджено на автозаводі Г. Форда у 1913 р. і отримано вражаючи результати: монтаж магнето для автомобільного двигуна замість 20 хв. Зайняв всього 5. Раціоналізація виробництва сприяла небаченому росту продуктивності праці.У кінці 19 – на початку 20 ст. Відбулися якісно нові зміни в управлінні виробництвом, викликані ростом концентрації виробництва і централізації капіталу. Почали виникати акціонерні товариства, монополістичні оюєднання. Перші монополії виникли ще у 60 – 70 х роках. Одна з найбільших – «Стандарт- ойл Компані» - була створена Дж.Рокфеллером у 1872 р. Згодом вона приєднала ще 14 компаній з видобутку та переробки нафти. У 1882 р. була реорганізована у трест і монополізувала виробництво понад 90 % очищеної нафти у країні. На початку 20 ст.у США було близько 800 трестів, у які входило понад 5 тис. Підприємств з капіталом у 7 млрд доларів. Монополізація сприяла ефективнішому управлінню виробництвом, однак поступово монополії зосередили у своїх руках велику економічну владу. Уряд США був змушений приймати антимонопольні закони, втрчатися в економічні процеси.Німеччина.Індустріалізація кінця 19 – початку 20 ст. Вивела Німеччину на друге місце у світі (після США) та перше місце у Європі. Цьому сприяв ряд факторів, серед яких найголовнішим можна вважати перемогу у франко- прусській війні 1870- 1871 рр. Після завершення війни відбулося обєднання Німеччини навколо Прусії, консолідація німецької нації.Було ліквідовано політичну роздрібленність, митні барєри, сформувалася єдина грошово-фінансова система, прийнята загальнодержавна система міри і ваги, залізничного і поштового права. Все це сприяло розвитку єдиного внутрішнього ринку країни.

Перемога над Францією, анексія Ельзасу та Лотарингії (промислово розвинутих провінцій), контрибуція у розмірі 5 млрд франків сприяли економічному зростанню Німеччини.Різко збільшилися інвестиції у промисловість.Масово виникають нові заводи і фабрики.Як і США, економічному піднесенню Німеччини сприяв фактор часу. Внаслідок запізнення промислового перевороту та індустріалізації у промисловості запроваджувалися найновіші науково-технічні досягнення.Інженерно- технічна думка Німеччини в кінці 19 –на початку 20 ст.за кількістю та якістю впроваджень та нових розробок поступалася лише америконській.Особливістю індустріалізації у Німеччині було те, що прискорений розвиток промисловості, особливо важкої, був спрямований у мілітарне русло. Державні замовлення на зброю, боєприпасиу значній мірі зумовили ріст галузей важкої індустрії.Велике залізничне будівництво щорічно вводилося 1500-2000 км шляхів Німецька металургія поступалася лише американській. Важлива роль належала машинобудуванню,зокрема виробництву двигунів внутрішнього згоряння. Успішно розвивалися нові галузі промисловості: електротехнічна, автомобілебудівна.У процесі індустріалізації змінилася структура господарства Німеччини: пормисловість почала домінувати в економічній системі країни. Німеччина напередодні Першої світової війни стала індустріально-аграрною, частка населення, зайнятого у промисловості, складала мвайже 50% від загального числа працюючих. Темпи економічного зростання були найвищими у Європі.Сповільненими темпами розвивалася лега промисловість.

ЇЇ відставання пояснюється відсутністю достатньої сировинної бази, високими цінами та низькою закупівельною спроможністю населення. Крім того, заробітна плата у Німеччині була нижчою, ніж у Франції та Англії.Монополізація економіки Німеччини теж мала свої особливості.На відміну від США процес монополізації відбувався тут на основі картелів та синдикатів. Найбільше їх виникало у вугільній, електрохімічній, суднобудівній та військовій галузі промисловості. Напередодні першої світової війни у Німеччині було близько 600 монополістичних обєднаннь.Небаченої економічної сили досягли Рейнсько- Вестфальський вугільний синдикат, Фарбеніндустрі та деякі інші.

Незначна кількість колоніальних володінб примушувала німецьких підприємців підвищувати продуктивність праці, знижувати собівартість продукції, добиватися високої її якості, щоб перемагати на світовому ринку товарів.Відсутність ринків сировини і збуту зумовили агресивність Німеччини.

49.Концентрація виробництва і акціонування економіки. Вивіз капіталу

Як наслідок процесів, пов'язаних з промисловим переворотом розвитком продуктивних сил нового типу, а відтак і розвитку нового типу виробничих відносин, в капіталістичному суспільстві відбуваються зміни, пов'язані, по-перше, з централізацією капіталу, а відтак і з централізацією виробництва. Капітали, нагромаджені в первісний період їх формування потребували конструктивного виходу: капітали нагромаджувалися не заради нагромадження чи збереження, а з метою розширення їх кількості і масштабу, заради одержання нових капіталів (думка Маркса)[1].

Процес нагромадження капіталів в 2-й половині 19 століття проявляється у вигляді централізації. Централізація капіталу означає зростання або збільшення його розміру шляхом об'єднання кількох самостійних капіталів або шляхом поглинання одним великим капіталом інших, менших за обсягом капіталів.Оскільки, як правило капітал за часів індустріальної цивілізації проявлявся як підприємницький, то централізація капіталу супроводжувалася і централізацією виробництва. Об'єднання кількох капіталів або поглинання одним капіталом інших супроводжувалося розширенням інвестиційних можливостей, а це в свою чергу означало збільшення масштабів виробництва за рахунок або об'єднання кількох фірм чи виробництв, або за рахунок поглинання великими виробниками дрібніших. Цей процес власне характеризував розвиток індустріальної цивілізації в 2-й половині 19 – на початку 20 століття.

Дата добавления: 2015-10-13