Формевання иа розвиток феод. 2 страница

– розрізняв суб’єктивну і об’єктивну цінності блага. Суб’єктивна цінність визнається оцінкою блага її власником, а об’єктивна – ринком і залежить від співвідношення попиту та пропозиції;

– першим зробив спробу сформулювати закон спадної родючості ґрунтів. Згідно з цим законом зростання витрат праці (капіталу) на землі призводить до того, що кожна наступна одиниця праці виявляється менш продуктивною;

– висунув більш зріле тлумачення класової структури суспільства, поділів продуктивний і „безплідний” класи на дві групи: підприємців, які є власниками засобів виробництва і здійснюють вкладення капіталу для отримання прибутків та найманих робітників, які продають свою працю і живуть на отриману заробітну плату;

– у перше показав різницю між грошима і капіталом. Капітал на відміну від грошей приносить дохід, який розпадається на дві частини. Перша частина слугує для відшкодування витрат, пов’язаних зі створенням продуктів, у тому числі і на оплату праці робітників. Друга – є прибутком на капітал і земельною рентою;

– визнав прибуток не тільки частиною земельної ренти, а і особливою формою доходу, винагородою підприємцям за їх виробничі турботи, працю, здібності та ризик. А. Тюрго допускав існування промислового і торговельного прибутків;

– дав аналіз капіталу і доходу. Основною формою капіталу вважав землеробський капітал, а головною формою доходу – земельну ренту. Намагався виявити способи зростання капіталу як “нагромадженої цінності”.

Геніальні фізіократичні ідеї А. Тюрго зробили великий вплив на наступний розвиток економічної думки

23. Первісне нагромадження капіталу.

первісне нагромадження капіталу — це історичний процес відокремлення дрібних виробників від засобів виробництва, примусового позбавлення їх приватної власності й перетворення в бідних продавців своєї робочої сили, що передував власне капіталістичному нагромадженню.

Головною відмінною ознакою епохи первісного нагромадження капіталу були, по-перше, розвиток товарно-грошових відносин, становлення ринкової економіки, яка наклала відбиток на всі сторони суспільного життя того часу. Нові віяння буржуазних свобод, пов'язані з розширенням масштабів торгівлі, що ліквідувала територіальну замкнутість і обмеженість феодальних вотчин, вели до посилення підприємницької ініціативи.

По-друге, найпрестижніша галузь торгівлі — зовнішня торгівля — стимулювала розвиток товарного виробництва і внутрішню торгівлю. Завдяки їй Європа наприкінці XV ст. перетворилась на центр світової торгівлі, відбувся перехід від середньовіччя до епохи первісного нагромадження капіталу.

По-третє, розвиток зовнішньої торгівлі привів до створення в цей період нових форм організації торгового капіталу (торгові компанії, акціонерні компанії, біржі тощо).

По-четверте, паралельно з торговим капіталом у цей період розвивався позичковий, або банківський, капітал, який прийшов на зміну середньовічному лихварству. Лихварський капітал обслуговував феодалів, від яких лихвар намагався отримати максимум грошей, клієнтом же банкіра був купець, у благополуччі якого зацікавлений сам банкір, оскільки його процент становив частину прибутку купця. Крім того, до послуг банкіра входили такі операції, як безготівкові розрахунки між купцями через його банк, обмін грошей. Отже, в епоху первісного нагромадження зародилось багато сучасних форм банківської діяльності. Країни, які були лідерами в торгівлі, ставали європейськими банками.

По-п'яте, розвиток торгівлі привів до змін у сфері виробництва — як сільськогосподарського, так і промислового. Виникли нові організаційні форми — мануфактури, організаторами яких передусім виступали купці. У сільському господарстві спостерігався перехід до грошової ренти, поступового звільнення селян, оренди, використання найманої праці, капіталістичного фермерства. Виробництво ставало все більш спеціалізованим.

По-шосте, відбувалося становлення національних держав, які мали економічну основу для об'єднання у формі національного внутрішнього ринку, що формувався і пов'язував у єдине ціле окремі райони країни. Замість торгової політики окремих міст виникає торгова політика держави. Це була політика протекціонізму, тобто політика захисту вітчизняних купців у їхній боротьбі проти зарубіжних конкурентів.

По-сьоме, до кінця епохи первісного нагромадження капіталу формується перша економічна концепція, яка дістала назву меркантилізму. Вона виражала світогляд торгової і банківської буржуазії. Проте меркантилісти вже говорили про багатство нації, а не окремої людини, хоча помилково ототожнювали його з грошима, а гроші — із золотом і, сріблом. Саме з цим пов'язана їхня вимога до держави в інтересах нації проводити політику протекціонізму.

Для всіх провідних країн Західної Європи, насамперед Англії та Голландії, характерні такі етапи на шляху розвитку капіталістичного виробництва: первісне нагромадження капіталу, проста капіталістична кооперація, мануфактурне виробництво, капіталістична фабрика.

24. Меркантилізм як перша концепція ринкової економічної теорії.

В провідних країнах Західної Європи у кінці XІV ст. утверджуються товарно-грошові відносини, і саме товарний обмін стає головною умовою господарського життя. Національне багатство стало виражатися грошима – загальним еквівалентом товарної економіки. Дана епоха характеризується швидким збільшенням капіталу, джерелом якого є сфера обігу.

Великі географічні відкриття XV – XVII ст. поклали початок формуванню світового ринку і помітно змінили економічне життя європейських країн:

- збільшились обсяги зовнішньої торгівлі, яка стала міжконтинентальною;

- розширились ринки збуту європейської продукції;

- завдяки створенню промислових і сільськогосподарських мануфактур у колоніях, європейські ринки заполонила дешева продукція та сировина;

- надбанням європейських держав стали великі поклади дорогоцінних металів американського континенту.

Першу спробу осмислити ці економічні процеси у країнах Європи зробили меркантилісти. Поняття “меркантилізм” – походить від латинського слова “merkari” – торгувати. В англійській і французькій мовах “merkantile” – “торговий”, а італійське “merkante” означає “торговець”, “купець”.

Меркантилізм емпірично встановив ряд закономірностей епохи первісного нагромадження капіталу, визначив сферу обігу як вирішальну для нагромадження багатства. Меркантилізм – перша в історії економічної думки спроба теоретично обґрунтувати необхідний напрям національної економічної політики. Для теорії меркантилізму характерні такі риси:

- об'єктами дослідження є торгівля і грошовий обіг як джерела і сфера багатства;

- гроші (золоті, срібні) розглядаються як найвища й абсолютна форма багатства;

- безпосереднім джерелом багатства вважається прибуток від зовнішньої торгівлі;

- вороже ставлення до конкуренції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках;

- ідеологія активного державного втручання в економічне життя, особливо контроль зовнішньої торгівлі.

Меркантилісти вважали доцільним:

- підтримку владою імпорту дешевої сировини, встановлення високого ввізного мита на промислові товари, заохочення експорту готової продукції;

- надання привілеїв і монопольних прав у виробничій і торговельній діяльності, регламентація чисельності та кваліфікації робітників, а також цін, стандартів якості та умов виробництва продукту;

- ріст населення для підтримки низького рівня заробітної плати, розширення бази оподаткування і нагромадження капіталу;

- недостатню увагу до розвитку сільськогосподарських галузей;

- виправдання колоніальної експансії;

- абсолютну монополізацію сфери зовнішньої торгівлі.

У своєму еволюційному розвитку меркантилізм пройшов два етапи:

I – ранній меркантилізм або монетаризм (XV ст.).

II – зрілий або пізній меркантилізм (XVІ – XVIIІ ст.).

Головною доктриною раннього меркантилізму був активний грошовий баланс, спрямований на обґрунтування політики накопичення золота та срібла у національних масштабах шляхом жорсткої регламентації грошового обігу та зовнішньої торгівлі. Для цього ставилося два завдання:

1) зберігати гроші в певній країні;

2) залучати якомога більше грошей із-за кордону.

Щоб досягнути позитивного сальдо в торгівлі ранні меркантилісти вважали за потрібне:

- встановлювати максимально високі ціни на експортовані товари;

- всебічно обмежувати імпорт товарів;

- не допускати вивезення з країни золота і срібла;

- фіксувати співвідношення між золотими і срібними монетами (система біметалізму);

- усі проблеми вирішувати шляхом максимального державного втручання, надавати перевагу прямим адміністративним методам.

Провідними представниками раннього меркантилізму були іспанець Хуан де Маріана (1536 – 1624 рр.), італійці Беніто Даванцатті (1529 – 1606 рр.),Гаспар Скаруффі (1519 – 1584 рр.) та англієць Вільям Стаффорд (1554 – 1612 рр.).

Для зрілого (пізнього) меркантилізму характерна теорія активного торгового балансу, яка ґрунтується на таких основних положеннях:

- джерелом національного багатства є прибуток від зовнішньої торгівлі;

- держава збагачується тим більше, чим більший експорт над імпортом;

- головними засобами збільшення активного торговельного балансу країни вважається: посередницька торгівля, експортні галузі промисловості, які працюють на вітчизняній і дешевій імпортній сировині;

- недоцільними визнаються заборони вивезення грошей за кордон і обмеження імпорту іноземних товарів

Найбільш відомими представниками пізнього меркантилізму були англієць Томас Мен (1571 – 1641 рр.), італієць Антоніо Серра (точні дати життя не встановлено) та французи Жан Батист Кольбер (1619 – 1683 рр.), Антуан Монкретьєн (1575 – 1621 рр.).

Прихильники зрілого меркантилізму сприяли подальшому розвитку економічної думки. В часи панування меркантильних поглядів виникають термін “політична економія” та уявлення про предмет політичної економії. На даному етапі розвитку суспільства об'єктом вивчення політичної економії була не економіка взагалі, а економіка капіталістичного способу виробництва. Виходячи з поверхневої оцінки ринкових процесів, А. Монкретьєн ототожнював багатство з грішми, розглядав виробництво лише як передумову для створення багатства, джерелом якого вважав обіг (торгівлю). Особливу увагу при цьому надавав міжнародній торгівлі, оскільки лише вона приносить прибуток країні. Продуктивною вважав працю, зайняту в торгівлі, насамперед міжнародній.

Меркантилізм – це й економічна концепція, і сфера економічної політики, що виникла у XVІ ст. – в епоху Великих географічних відкриттів та розвитку торгового капіталу.

Погляди меркантилістів – це ще не завершена система ідей, теорій, думок, а окремі спостереження, здогадки, висновки, вкраплені в трактати з практичними рекомендаціями на адресу государів і володарів.

Заслуга прихильників меркантилізму полягає насамперед у постановці проблеми, якою має займатися економічна наука: що таке багатство, і які його джерела? Саме:

- вони першими поставили завдання “раціонального господарювання”;

- більшість з їхніх емпіричних висновків і рекомендацій були об'єктивно правильними і в цьому розумінні – науковими;

- вони зробили перші кроки і в пізнанні законів руху і внутрішнього механізму ринкової економіки;

- вони надавали великого значення в економічному розвитку еластичності грошової системи;

- вони започаткували теорію міжнародної торгівлі, показали прямий зв'язок зовнішньої торгівлі з внутрішнім розвитком країни;

- винайдений ними термін “політична економія” дав назву економічній науці, що залишався незаперечним аж до ХХ ст.

Обмеженість вчення меркантилістів:

- в якості сфери дослідження вибиралась лише сфера обігу, торгівля;

- виробництво розглядали лише як засіб для забезпечення припливу грошей у країну;

- не розвивали теорію трудової вартості;

- приріст і нагромадження капіталу, розуміли не як результат виробництва, а як такий, що народжений обміном, особливо зовнішньою торгівлею;

- не надавали значення залученню в національну економіку зарубіжних інвестицій;

неістотною була для них і проблема безробіття, основною причиною якого вважали “лінощі” або “розбещеність”.

Однак з точки зору сучасної економічної науки значення меркантилізму велике. Воно полягає:

- в обґрунтуванні активної державної політики, сутність якої полягає в захисті внутрішнього ринку від іноземної конкуренції (Дж. М. Кейнс називав меркантилістів своїми ідейними попередниками);

- у формуванні доктрини активного торгового балансу (позитивного сальдо зовнішньої торгівлі), яка залишається фундаментальним принципом сучасних зовнішньоторговельних відносин.

25. Економічні передумови і наслідки великих географічних відкриттів.

В економічному становленні новоєвропейської та світової макроцивілізації важливу роль відіграли великі географічні відкриття кінця XV - початку XVI ст. їх передумовою була криза левантійської торгівлі, яка виникла після загарбання турками Константинополя у 1453 р. Континентальна торгівля теж занепадає. З XV ст. посилюється попит Західної Європи на благородні метали, екзотичні товари, сільськогосподарську продукцію та деякі види сировини. Відчувалася нестача грошей у товарному обігу. Все це було спричинене збільшенням кількості людей, безпосередньо не пов'язаних із харчовим виробництвом, подальшим соціально-майновим розшаруванням та підвищенням рівня престижного споживання привілейованих та взагалі заможних верств.

Географічні відкриття були підготовлені господарськими і науково-технічними досягненнями. У Європі з'явилися нові типи кораблів (каравели, баржі), зросла їх вантажність (від 500 до 2 тис. т), поліпшилися мореплавні характеристики. Було сконструйовано барометр, гідрометр, вдосконалено компас. Був виданий географічний атлас.

Великим географічним відкриттям сприяв розвиток абсолютизму. Європейські монархи прагнули розширення своїх володінь, їм потрібні були великі кошти для утримання війська, чиновників, двору. До далеких подорожей вабили мотиви навернення невідомих народів до християнства. Географічні пошукування мали велике значення для європейської торгівлі, найголовнішу роль у якій відігравала Індія. Ця країна з найдавніших часів доставляла Європі спеції, ліки, слонову кістку, тканини.

Перші експедиції, що поклали початок великим географічним відкриттям, споряджалися за рахунок держави. Успішною була подорож 1497-1498 рр. португальця Васко да Гама, який відкрив морський шлях з Європи в Індію через Атлантичний океан Генуезець Христофор Колумб, підтриманий Іспанією у 1492 р рушив на Захід через Атлантичний океан і відкрив Америку Колумб здійснив ще три експедиції до Америки в 1493-1496, 1498-1500, 1502-1504 рр. Першу навколосвітню подорож здійснила експедиція Магеллана в 1519-1521 рр.

Великі географічні відкриття мали важливе значення для господарства Західної Європи. Виникли економічні зв'язки між найвіддаленішими землями і народами різної матеріальної культури. Торгові шляхи перемістилися з Середземномор'я на океан. Зовнішня торгівля у ХVІ-ХVIII ст. стала світовою. З американського континенту в Європу були завезені кукурудза, картопля, тютюн, какао, ваніль, індики. Європа віддячилася Новому Світові збіжжям, овочами і фруктами, різного роду тваринами. Почалося формування світового ринку, складної макроцивілізаційної системи, основою якої були новоєвропейська цивілізація, і в яку поступово втягувалася Америка, Східна Європа з підвладними Росії просторами Євразії та африканський континент.

Небачений приплив до Європи благородних металів зумовив так звану революцію цін. Вона почалася насамперед в Іспанії, яка отримувала значну частку колоніального золота і срібла. Ціни на товари зросли в Іспанії, Португалії у 4 рази, а на хліб - навіть у 5 разів, у Франції -в 2,3; а в Англії - 2,5 рази. Одночасно почалося здешевлення дорогоцінних металів. Внаслідок революції найбільше збагатилися купці, що займалися посередницькою торгівлею, збільшилися прибутки промисловців. Прискорився перехід до мануфактурного виробництва.

Одним із результатів великих географічних відкриттів було створення світової колоніальної системи. Найбільшими колоніальними державами спершу були Іспанія та Португалія. Дещо пізніше у світовий колонізаційний рух вступили Англія, Франції Нідерланди, поступово перетворилися у могутні колоніальні імперії. Нещадне пограбування колоніальних народів призвело до нагромадження величезних багатств у країнах Західної Європи. Почалася перебудова європейських економічних відносин, розвивається товарне господарство, відбувається спеціалізація ремесла та створення мануфактур, формуються великі капітали і розширене відтворення.

Таким чином, Великі географічні відкриття привели до утворення колоніальної системи, розвитку світового ринку, змін напрямків у світовій торгівлі, одержанню країнами Західної Європи великої кількості дорогоцінних металів. Пограбування підкорених європейцями народів дало можливість одержати величезні матеріальні ресурси, вкласти їх в економіку, що сприяло швидкому розвитку країн Західної Європи та переходу від феодального до індустріального суспільства.

У XVI—XVIІІ ст. внаслідок розвитку ринкових відносин під впливом Великих географічних відкриттів відбувається криза феодального натурального господарства

27. «Революція цін». мануфактура

Одними з основних соціально-економічних наслідків Великих географічних відкриттів, які і вплинули на так звану революцію цін, такі.

Почала формуватися колоніальна система, яка прискорила виникнення у Західній Європі капіталістичного виробництва і сприяла нагромадженню у буржуазії великих грошових сум, необхідних для організації великих капіталістичних підприємств. Піднесення Іспанії і Португалії як колоніальних держав було відносно недовгим. Позиції Англії,Франції і Нідерландів на колоніальних ринках зміцнювались.

Новий світ став ринком збуту для мануфактур Європи і монопольне володіння ним забезпечило швидке нагромадження капіталу в країнах Західної Європи. Великі географічні відкриття створили основу для виникнення міжнародного поділу праці та світового господарства. Почали створюватися торгові компанії, які регулювали торгівлю купців з певним районом світу. Найбільш могутньою з них були Ост-Індські компанії в Голландії і Англії, яким вдалося монополізувати індійський ринок.

"Революція цін" сприяла зміцненню позицій міської і сільської буржуазії, що зароджувалась; підвищенню її доходів і збільшенню кількості мануфактурних робітників. Розорювались великі землевласники-феодали, потерпали від збитків найбідніші селяни і наймані робітники, збагачувалась буржуазія.

"Революція цін" - рух цін в XVІІІ в. убік їх значного й швидкого росту. Сутність і економічний зміст (як і в Західній Європі в другій половині XVІ- першій половині XVІІ ст.) - знецінювання грошового металу й величезне збільшення грошової маси, внаслідок чого відбулося швидке й сильне підвищення цін на всі товари.

У XVI ст. у країнах Західної Європи капіталістичний сектор виробництва мав великий вплив на господарське життя,незважаючи на те, що давав меншу частину всієї продукції промисловості і сільського господарства. Більшу частину суспільної продукції продовжували виробляти господарства тих форм, які були властиві лише феодальному суспільству.

Первісне нагромадження капіталу — це історичний процес відокремлення дрібних виробників від засобів виробництва, примусового позбавлення їх приватної власності та перетворення у бідних продавців своєї робочої сили, що передував власне капіталістичному нагромадженню.Процес первісного нагромадження капіталу відбувався в Англії більш інтенсивно, ніж в інших європейських країнах. Відокремлення дрібного виробника від його засобів виробництва і перетворення його на бідного продавця своєї робочої сили як вихідний пункт становлення капіталізму відбувалось у різних західноєвропейських країнах у неоднакових формах, у класичній — лише в Англії. Цей процес розпочався в Англії у XV ст. і закінчився у другій половині XVIII ст. зникненням селянства цієї країни взагалі.У первісному нагромадженні капіталу значну роль відіграла система державної позики.

Ґенеза індустріальної цивілізації пов'язана з розвитком мануфактурного виробництва. Оскільки від ролі мануфактури в економічній структурі країн залежав розвиток їх у цілому, господарство XVI—XVIII ст. можна охарактеризувати як мануфактурне.

Мануфактура — підприємство, засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Це стадія промисловості, що історично передувала великому машинному виробництву. Існували два типи мануфактур — розсіяна (децентралізована) та централізована.

Розсіяна мануфактура, що розвивалася в основному в XVI — першій половині XVII ст., ґрунтувалася на сільських промислах і дрібному ремеслі.

Централізована мануфактура характеризувалася територіальною єдністю виробництва і утвердилася в другій половині XVII ст. Мануфактури виникали в тих галузях, де рівень спеціалізації та технічного розвитку створював умови для реорганізації виробництва. Такі умови в XVI ст. були в сукняному виробництві, металургії, суднобудуванні, книгодрукуванні. Зародження мануфактур відбувалося у двох напрямах: 1) торговий капітал підпорядковував виробництво; 2) виробник ставав і підприємцем, і купцем. Одночасно в промисловості зберігалися ремесло і дрібне товарне виробництво.

Передумови індустріалізації сільського господарства формувалися у трьох основних напрямах: створення буржуазних форм земельної власності, перетворення феодальної ренти на капіталістичну, зростання товарності. Ці процеси відбивали боротьбу між ринковим підприємництвом і дрібнотоварним виробництвом.

Відбулися значні зрушення в сфері обігу і розподілу. Просте товарне виробництво переростало в ринкове, розвивався міжнародний поділ праці, формувалися національні, європейські та світові ринки товарів і грошей. Панівну роль відігравали Голландія і Англія. Європейські феодальні країни були вилучені із світового ринку і перетворилися на країни-продавці продукції своїх аграризованих економік.

Відбулися радикальні зміни в організації світової торгівлі. З'явилися монопольні торгові компанії, вдосконалилися товарні біржі. Зародилася страхова справа. Доходи розподілялися через зарплату (найману працю), прибуток (капітал), ренту (земельну власність).

28. Зрілий меркантилізм у поглядах Мена, Локка

Найвидатнішим представником меркантилізму в Англії у його найбільш розвинутому вигляді є Томас Мен.

Томас Мен вважається автором теорії торгового балансу.

Томас Мен був купцем і одним з директорів Ост-Індської компанії. У своїх роботах: памфлеті «Роздуми про торгівлю Англії з Ост-Індією» (1621), а пізніше «Скарб Англії у зовнішній торгівлі, або Баланс зовнішньої торгівлі» (1664) він спростовує монетаризм і обгрунтовує теорію торгового балансу.

Томас Мен висловлюється проти заборони вивозу грошей, тому що, на його думку, гроші приносять багатство тільки перебуваючи в обороті.

Томас Мен стверджує, що значення грошей в обігу можна порівняти із значенням зерна у процесі землеробського виробництва. Спроби утримати у країні якомога більше золота та срібла за допомогою державних заходів пригнічують свободу купця розпоряджатися своїми грішми і завдають тільки шкоди. З точки зору Томаса Мена, єдиним вірним засобом збільшення кількості грошей у країні є сприятливий торговий баланс.

Торговий баланс з окремими країнами, доводив Томас Мен, складається по-різному.

Деякі країни більше купують в Англії, ніж продають їй, інші, навпаки, більше ввозять в Англію, ніж вивозять з неї. Тільки за умови, що торгівля не буде піддаватися утискам, вона отримає найбільший розвиток, а тим самим буде досягнута основна мета – збільшення запасів золота та срібла. Таким чином, Томас Мен вирішував завдання залучення максимальної кількості грошей зовсім інакше, ніж прихильники політики грошового балансу. Ввезення та вивезення грошей, за Меном, знаходиться у залежності від стану зовнішньої торгівлі. Якщо вивіз перевищує ввіз, тобто, якщо країна має активний торговий баланс, різниця повинна бути перекрита грішми. «Гроші, які привозяться у країну за балансом нашої зовнішньої торгівлі, – це єдині гроші, які у нас залишаються і якими ми збагачуємося», – наголошував він.

Чітко формулює Томас Мен теорію торгового балансу. «Звичайний засіб для збільшення нашого багатства і наших скарбів, – говорить Томас Мен, – є іноземна торгівля, у якій ми завжди повинні дотримуватися того правила, щоб щорічно продавати іноземцям своїх товарів па більшу суму, ніж ми споживаємо їхніх товарів».

Томас Мен – противник всіляких заходів, що притискують експортну торгівлю, і вимагає навіть скорочення мит на товари, що вивозяться. На відміну від ранніх меркантилістів, які ратували за високі ціни, Томас Мен – прихильник низьких і, що полегшує конкуренцію на зовнішньому ринку. Але, наслідуючи ранніх меркантилістів, він вказує на необхідність використання повноцінних грошей для обігу, повторюючи вже відоме положення Стаффорда: зниження цінності грошей викликає підвищення ціни товарів.

Томас Мен чітко розрізняв поняття гроші, багатства і дорогоцінних металів.

Під багатством Томас Мен розумів не тільки дорогоцінні метали, а й землю, інші дари природи. Кажучи про гроші, він підкреслював їх роль як засіб досягнення певної мети – залучити до країни через зовнішню торгівлю більше дорогоцінних металів.

Томас Мен є прихильником розвитку вітчизняної промисловості і, подібно Стаффорду, вимагає заміни експорту сировини експортом готових виробів. Він вважає досить суттєвим також розвиток транзитної торгівлі, оскільки вона, на його думку, також приносить багатство. Особливо підкреслював Мен значення судноплавства і необхідність прагнути того, щоб англійці вивозили свої товари виключно на англійських суднах.

Джон Локк — англійський філософ, один із основних представників англійського емпіризму та Просвітництва.

Його теорія праці полягає в тому, що людина має право забрати щось із природи, якщо змішала її із своєю працею (земля сама немає вартості, тільки робота на ній). Людина не має права брати більше, ніж їй потрібно. Не можна брати із природи щось, а потім дати йому зіпсуватися. Проте, можна поміняти щось на інше, що менше псується. Проте, грошей можна мати безмежно, бо вони не псуються. Пропагував вільну міжнародну торгівлю. Запровадив також поняття про швидкість обороту грошей.

[ред.]Про теорію цін

Загальна теорія вартості, ціни і попиту Локка була викладена у листі до членів парламенту у 1691 році, під назвою «Деякі міркування про наслідки зниження відсотка і підвищення вартості грошей». З роботи випливав ряд тез. «Ціна будь-якого товару піднімається або падає на певний відсоток в залежності від кількості продавців та покупців». І «те, що регулює ціну … [Товарів] є не що інше, як їх кількість пропорційно їх пропозиції». Кількісна теорія грошей форм окремий випадок цієї загальної теорії. Його ідея заснована на тезі, що «гроші відповіді за всі речі» (Екклезіаст) або «оренда гроші завжди достатньо, або більш ніж достатньо», і «змінюється дуже слабко…» Незалежно від того, що попит на гроші не обмежений або постійної, Локк робить висновок, що попит на гроші регулюється їх кількістю. Він також досліджує детермінанти попиту та пропозиції. Для харчування, товари в цілому вважаються цінними, оскільки вони можуть бути обмінені, споживаються, і вони повинні бути обмежені. Товар користується попитом, оскільки вони дають потік доходів. Локк розвиває теорію ранньої капіталізації, таких як земля, яка має значення, тому що «виробництво товарної продукції приносить певний річний дохід». Попит на гроші майже такий самий, як попит на товари або землю, це залежить від того чи гроші потрібні як засіб обміну, або як кредитних ресурсів. Для засобу обміну „гроші здатні до обміну закуповувати необхідну нам або зручності життя. «Для кредитних коштів», мова йде про володіння ту ж природу з землею, шляхом виділення певного річного доходу … чи інтересу.“

[ред.]Думки про гроші

Локк виділяє дві функції грошей, як «мірило» для вартості, і в якості «застави», щоб претендувати на товари. Він вважає, що срібло й золото, на відміну від паперових грошей, є валютою для міжнародних угод. Срібло і золото, говорить він, мають рівну цінність для всього людства і тому може розглядатися як застава будь-яким товарам, в той час як вартість паперових грошей дійсна тільки при уряді, який його видає.

Локк стверджує, що країна повинна шукати сприятливий торговий баланс, щоб не залежати від інших країн і нести збитки в торгівлі. Так як гроші світового фонду постійно зростають, країна повинна постійно прагнути збільшити свої запаси. Локк розвиває свою теорію іноземних бірж. На додаток до товарного руху, є також рухи в країні грошової маси, і рух капіталу визначає обмінний курс. Останній є менш значним і менш мінливим, ніж товарні руху. Як для країни грошової маси, якщо це великі в порівнянні з іншими країнами, то це викличе країни обмін піднятися вище номінальної, а експорт баланс буде робити.

Він також готує оцінки грошових вимог по відношенню до різних економічних груп (землевласників, робітників і брокерів). У кожній групі грошові вимоги тісно пов'язані з довжиною періоду оплати. Він стверджує, брокери — посередники — чия діяльність збільшити грошові схеми і чий прибуток є в доходи робітників і землевласників, зробили негативний вплив на особисте та народне господарство, хоч вони нібито сприяли розвитку економіки.

Дата добавления: 2015-10-13