Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Формевання иа розвиток феод. 8 страница

Читайте также:
  1. Contents 1 страница
  2. Contents 10 страница
  3. Contents 11 страница
  4. Contents 12 страница
  5. Contents 13 страница
  6. Contents 14 страница
  7. Contents 15 страница

 

54. «Теорія монополістичної конкуренції» Е.Чемберліна: аналіз ринкової структури.

Едвард Хейстінгс Чемберлін (1899—1967) народився в штаті Вашингтон у родині пастора. Отримав освіту в університетах Айови та Мічігану. Докторську дисертацію, присвячену проблемам монополістичної конкуренції, захистив 1927 р. в Гарварді. Після захисту дисертації залишився на викладацькій роботі.

1939 р. Чемберліна обирають головою відділення економічної теорії Гарвардського університету, де під його керівництвом працюють такі видатні вчені, як В. Леонтьєв, Е. Хансен, Й. Шумпетер. З 1948 р. — він головний редактор гарвардського «Квартального економічного журналу». 1965 р. Чемберліна обрано почесним членом американської економічної асоціації. Він автор багатьох книжок з теоретичної економіки, але основна праця, що зробила його всесвітньо відомим — це «Теорія монополістичної конкуренції», яка перевидавалася багато разів.

Провідна ідея економічної теорії Е. Чемберліна полягає в тім, що в процесі монополізації виробництва виникає нове явище, не властиве ринковим ситуаціям чистої конкуренції та чистої монополії. Воно є результатом синтезу цих ситуацій і породжує монополістичну конкуренцію, яка відрізняється від уже відомих форм тим, що дає можливість контролювати як пропозицію, так і попит.

Чемберлін розглядає монополію традиційно, як ринкову ситуацію, що дає змогу монопольному продавцеві (чи покупцю) контролювати пропозицію товару і тим самим визначати на нього ціну, тоді як за умов чистої конкуренції такий контроль виключається. Однак він звернув увагу на те, що за певних умов контроль виключається й тоді, коли існує монополія, у межах якої виробники створюють ідентичний товар і продають його на ідентичному ринку за повної стандартизації послуг, товарів, попиту, продавців.

Чемберлін будує модель, за допомогою якої аналізує дії незалежних продавців однорідного продукту. Він зазначає, що підставою для встановлення їхньої монополії стають ознаки диференціації товару: виняткові якісні характеристики продукту; марка фірми; особлива упаковка; місцезнаходження фірми; особливі форми обслуговування; реклама, що підкреслює винятковість товару.

Ситуація, за якої монополія не забезпечує повного контролювання ринку, на його думку, пояснюється конкуренцією між виробниками різних модифікацій однойменного продукту, що призводить до його диференціації і перетворення його власників на монополістів. Це не виключає «завершеної монополії» на якийсь різновид продукту, але влада такої монополії не поширюватиметься на все коло товарів цієї групи, обмежуючись лише окремим товаром. Як результат, виникає особлива форма протистояння — монополістична конкуренція, що має на меті сформувати власне коло споживачів.

Отже, монополістична конкуренція, на думку Чемберліна, — це конкуренція, що відповідає таким вимогам: кількість продавців однорідного товару є достатньо великою, щоб їхня економічна діяльність не справляла особливого впливу на інших конкурентів, на відміну від недосконалої конкуренції не зачіпала їхніх економічних інтересів; продукт і справді якісно різнорідний, диференційований, і покупець може вільно вибрати конкретного продавця; будь-хто має право безперешкодно виробляти товар даної групи, ринок не є закритим.

За таких обставин кожен продавець керується лише власними корисливими мотивами і сам приймає рішення щодо обсягів виробництва та цін на товари чи послуги. З іншого боку, на сучасному ринку пропонується нескінченна кількість видів однорідного товару, але кожний покупець вибирає, як правило, тільки один його різновид залежно від якості, привабливості упаковки, марки фірми, вправної реклами, власних уподобань та стану «власної кишені». Виникає взаємна залежність продавця й покупця, на якій грунтується такого роду монополія.

Отже, якщо продукт і ринок диференційовано — кожен продавець одночасно є й монополістом і конкурентом. Передумовою такого поєднання двох протилежних начал є володіння «диференційованим продуктом» (монополія) і випуск замінників, «субститутів» (підрив монополії, загострення конкуренції). «Скрізь, де існує диференціація, кожен продавець володіє абсолютною монополією на власний продукт, але водночас зазнає конкуренції з боку більш-менш недосконалих замінників. Оскільки кожен є монополістом і все ж таки має конкурентів, то ми маємо право говорити про них, як про конкуруючих монополістів».

Ознакою диференціації є різнорідність навіть однойменних товарів різних виробників, завдяки чому покупці віддають перевагу якомусь конкретному товару. Але Чемберлін наголошує, що ця різнорідність може бути як реальною, так і уявною, хоч саме вона й покладається в основу класифікації чинників, що змінюють форму конкурентної боротьби, перетворюють її на монополістичну конкуренцію.

Чемберлін аналізує три напрямки монополістичної конкуренції: ціновий (маніпулювання цінами), неціновий (внесення якісних змін у продукт) і рекламний.

55. Риси ринку монополій.

Абсолютна, або чиста, монополія існує коли одна фірма являється єдиним виробником продукту, в якої нема близьких аналогів.

Характерні риси чистої монополії:

• Єдиний продавець – споживач повинен купувати товар у монополіста, або обходитись без нього;

• Нема близьких замінників – продукт унікальний, так як на ринку не існує певних подібних аналогів;

• “Диктуючий ціну” – на відміну від ринку чистої конкуренції, коли фірма “згоджується з ціною” при ринку із чистою монополією монополіст диктує свою ціну, тому що він випускає і контролює загальний об’єм пропозиції;

• Заблоковане входження – якщо монополіст немає конкурентів, то існує вагома причина цьому. Існування монополії залежить від існування певних бар’єрів для вступу в галузь.

Приклад монополії: служби комунальних послуг, хоча все ж таки існує деяка конкуренція: свічки та керосинові лампи – деякі замінники електроенергії, замінник телефону – листи, телеграми. Найяркіший зразок чистої монополії – діамантовий синдикат “Де Бірс”, який ефективно контролює від 80 до 85% світової пропозиції діамантів.

Більш детально розглянемо бар’єри для вступу в галузь:

1. Економія, зумовлена зростанням масштабів виробництва: витрати. Автомобільна промисловість.

2. Підприємства суспільного користування: дійсні монополії. Електричні та газові компанії, підприємства водопостачання, автобусні фірми, кабельне телебачення, зв’язку.

3. Легальні бар’єри: патенти і ліцензії.

Патенти. Патенті закони націлені на захист винахідника від незаконного захоплення продукту. Патенти можуть забезпечувати винахідника монопольним становищем на час дії патенту.

Ліцензії. На державному рівні федеральна комісія США по зв’язку видає ліцензії радіо- та телестанціям. В багатьох великих містах необхідно отримати муніципальну ліцензію щоб водити таксі.

4. Власність на важливі види сировини. Фірма, володіюча чи контролююча сировину, яка необхідна в процесі виробництва може перешкоджати створенню конкуруючих фірм.

5. Нечесна конкуренція. Вступ нових конкурентів чи усунення конкурентів-суперників може бути здійснено внаслідок агресивних жорстоких дій. (наприклад, обливання брудом продукції, давка на постачальників ресурсів та банків, переманювання ведучого персоналу, різке зниження цін, з метою того, щоб довести до банкротства конкурентів – багато з цих аспектів є не законними).

Монополістична конкуренція — вид конкуренції, що може виникнути за великої кількості продавців, що реалізують диференційовану продукцію на ринку з вільним входом та виходом для нових виробників. Прикладом ринків з монополістичною конкуренцією у США є ринки трикотажу, жіночого одягу, взуття, ювелірних виробів. Докладніше ознаки монополістичної конкуренції можна сформулювати таким чином: 1) ринок складається з відносно великої кількості продавців, кожен з яких володіє невеликою (але не нескінченно малою) часткою ринку; 2) товар кожного продавця є недосконалим замінником товарів інших фірм; 3) встановлюючи ціни, продавці не враховують реакцію конкурентів; 4) ринок не має бар'єрів для входу та виходу.

 

56. Вияв ринкових аспектів монополізованого господарства

Теорія недосконалої конкуренції Дж. Робінсон. Джоан Вайолет Робінсон (1903—1983) закінчила Кембріджський університет і залишилась працювати в ньому на викладацькій посаді. Уся її наукова кар’єра зв’язана з кембріджською школою, заснованою А. Маршаллом. Головна її праця (побудована на засадах неокласицизму) «Економічна теорія недосконалої конкуренції» стала відомою в усьому світі.

Чисту (абсолютну) монополію вона визначає, як володіння продуктом, для якого немає близького замінювача. Покупець у такому разі позбавлений можливості вибору і змушений купувати товар у монополіста (один продавець — багато покупців). Відтак фактично цілу галузь репрезентує один виробник, котрий і диктує ціну на ринку.

Існування чистої монополії Робінсон зв’язує з монополією на фактори виробництва, особливо на сировину. Але абсолютний контроль є можливим тільки за умови, що сам виробник є власником матеріальних факторів виробництва.

Монополіст впливає на ціну, зменшуючи обсяги виробництва. Але нижня межа обсягів виробництва, як і за досконалої конкуренції, визначається оптимальними витратами на одиницю продукції: дальше скорочення виробництва призводить до зростання витрат і зменшення прибутку від одиниці товару.

Існує ще один суттєвий чинник, що обмежує владу монополіста на ринку, — це спадання попиту зі зростанням ціни, а отже, зменшення обсягів збуту.

Тому чиста монополія, на думку Робінсон, — це швидше теоретичне поняття, а не реальна ситуація. На ринку вона так само малоймовірна, як і досконала конкуренція.

Монополія — це не що інше, як наявність одного продавця кожного специфічного товару.

Монопсонія — ситуація, протилежна чистій монополії (один покупець — багато продавців.

Реальним для ринку є щось проміжне між чистою конкуренцією та чистою монополією, і, на думку Робінсон. Це тип ринку, який контролюється кількома фірмами, — олігополія. Конкуренція як така за олігополії зберігається, але в особливих формах: її функції, зокрема стимулювання й врівноважування економіки, обмежуються, що призводить до часткової втрати конкурентного ефекту. Тому Робінсон називає її недосконалою конкуренцією.

У теорії недосконалої конкуренції Дж.Робінсон намагалася встановити механізм формування цін в умовах, коли кожний виробник може бути монополістом своєї продукції. Ця теорія, на відміну від теорії монополістичної конкуренції досліджує ціноутворення в місцях зіткнення монополій торгово-промислового типу, що виникають, з немонополізованими фірмами. У недосконалій конкуренції Дж.Робінсон бачила порушення рівноважного стану конкурентної господарської системи й експлуатацію найманої праці.

За недосконалої конкуренції, продукції випускається менше, ніж за досконалої конкуренції. У результаті відбувається зростання цін, яке є наслідком:

• домовленості між фірмами;

• обмеження доступу в галузь сторонніх фірм.

Зростання цін, на думку Робінсон, вимагає обов'язкового втручання держави в економіку за допомогою заходів податкової і бюджетної політики.

Олігополія — стан на ринку за невеликої кількості фірм-виробників. Існування реальної олігополії Робінсон вважала більш поширеним, ніж існування досконалої конкуренції й абсолютної монополії.

Особливістю монополістичної конкуренції є взаємозалежність між фірмами. Іншими словами, олігополія існує, якщо число фірм у галузі настільки мале, що при формуванні цінової політики одна з них повинна брати до уваги реакцію з боку конкурентів.

Дж. Робінсон досліджувала можливість використання ціни як інструменту впливу на попит і регулювання збуту. Вона ввела поняття «дискримінація в цінах» — розподіл монополією ринків на сегменти на основі еластичності попиту за ціною. Монополіст, випускаючи новий товар, спочатку максимально завищує ціну, (зверніть увагу! Майже як в Україні) обслуговуючи найбільш спроможну частину споживачів. Потім він, поступово знижуючи ціну, залучає менш спроможних покупців, і при цьому незважаючи на зниження ціни, прибуток буде високий оскільки попит збільшиться.

57. Теорії ефективної конкуренції Й.Шумпетера. Т.Ф.Хайєка.

Й. Шумпетер. Теорія ефективної конкуренції. Одним з найвідоміших і найславетніших економістів першої половини ХХ ст. є Йозеф Шумпетер (1883—1950). Його теоретична спадщина надзвичайно широка та різноманітна. Історії й методології економічного аналізу присвячено такі його праці, як «Суть і основний зміст теоретичної політекономії» (1908), «Історія економічного аналізу» (1954), економічній динаміці — «Теорія економічного розвитку» (1912), теорії суспільного розвитку — «Капіталізм, соціалізм і демократія» (1942).

Усебічне вивчення історії економічного аналізу привело Шумпетера до висновку, що найдосконалішою на той час концепцією в політекономії була теорія загальної економічної рівноваги Вальраса. Проте він бачив у ній і суттєву ваду - теорія економічної рівноваги відбивала статичний стан економіки і не враховувала факторів розвитку економічних процесів.

Прагнучи подолати цю обмеженість теоретичної концепції Вальраса, Шумпетер в центр свого дослідження поставив саме розвиток системи і ті чинники, які стають рушійними силами такого розвитку. Основною особливістю його підходу було те, що, аналізуючи причини динамічних змін, він концентрував увагу на інших виробничих факторах, ніж ті, які традиційно розглядали його попередники. Рушійною силою розвитку в його теорії є підприємець, визначальними соціальними рисами якого є не права власності, а особисті якості — ініціативність, далекоглядність, авторитет, готовність до ризику, здатність до інноваційної діяльності. Підприємець, завдяки таким рисам, є головним суб’єктом технічного прогресу, створюючи надлишок вартості, забезпечуючи своєю діяльністю розвиток економіки.Прибуток є винагородою за активність підприємця. Він має тимчасовий характер і зникає, коли новаторство замінюється рутиною.

1942 року було опубліковано одну з найвідоміших праць Шумпетера «Капіталізм, соціалізм і демократія» — дослідження історичної долі капіталізму. Автор узагальнює теоретичний аналіз капіталізму на підставі якісних зрушень, що відбулися в структурі буржуазного суспільства в першій половині ХХ ст., і висуває концепцію самозаперечення, відмирання капіталізму.

На думку Шумпетера, досконала конкуренція для суспільства — це стимул для мінімізації витрат і максимального наближення оплати праці до її граничної продуктивності. Для підприємця — це стимул для мінімізації витрат і максимізації прибутку. Тобто прибуток є результатом підприємницької активності за інших однакових умов. Його зростання стає самоціллю виробництва. Шумпетер називає таку економічну ситуацію і такий прибуток статичними, а конкурентну боротьбу неефективною, оскільки за цих умов не можна гарантувати, що виробництво й справді досягне якісно нового рівня.

Ефективна конкуренція, за Шумпетером, можлива тільки за умов економічної динаміки. Цей стан забезпечується якісно новим рівнем виробництва, що базується на безперервному запроваджуванні нововведень, новаторстві на всіх рівнях — технологічному, управління й організації виробництва, якості продукту, освоєння нових ринків збуту, сировини.

Тобто ефективна конкуренція — це конкуренція нового типу, побудована на новаторстві. Вона не зв’язана з традиційним ціноутворенням, з досягненням верхньої межі рентабельності, а означає змагання в усіх сферах діяльності, вона відкриває нові можливості для вдосконалювання умов виробництва, змінює структуру взаємовідносин між виробниками, структуру попиту і пропозиції, умови формування витрат виробництва й цін. Ціноутворення більше не обмежується впливом самих тільки попиту і пропозиції.

Головним агентом ефективної конкуренції є підприємець-новатор, а її важливою умовою — монополізація виробництва, яка дає змогу нагромаджувати кошти для впровадження інноваційних програм. «Будь-яка успішна інновація веде до монополії, а будь-яка монополія сприяє інновації», — писав він.

Конкуренція стимулюється тяжінням підприємця-новатора до отримування надприбутків за рахунок переваг.

Як зазначав Шумпетер, суперництво в класичній формі стає неможливим. Досконала конкуренція втрачає своє значення і не може розглядатись як модель максимальної ефективності. За умов досконалої конкуренції стимул до технічного прогресу стає дуже слабким, бо надприбуток від інновацій швидко ліквідується конкурентами, які не витрачаються на розробки та впровадження нововведень, але негайно їх переймають. Досягнуті переваги перетворюються на втрати. Тяжіння норми прибутку до усереднення також не сприяє досягненню переваг на ринку. Для економічного розвитку все більш необхідними стають великі капітали.

Монополія. Шумпетер уважав, що економічна ефективність за умов урівноваженого стану економіки гальмується проблемою використання ресурсів і технологічних можливостей.

Шумпетер стерджував, що монополії у чистому вигляді не існує. Це лише тимчасове явище. Більш важливою для ринку, для економіки в цілому він уважає ситуацію об’єднання групи конкурентів — олігополію.

Плюси й мінуси олігополії розглядали й інші економісти. Але тільки Шумпетер стверджував, що олігополія сприяє технічному прогресу. Вона дає змогу виділяти кошти для НДР, збільшує впевненість інвесторів у отриманні високих прибутків за допомогою випуску нових товарів, розширення асортименту.

Економічна рівновага. Шумпетер наголошує, що динамічний стан економіки унеможливлює врівноважувальну дію конкуренції. Навпаки, ефективна конкуренція веде до розбалансування, перебудови економіки, стрибка у розвитку продуктивних сил. Він визнавав, що його трактування конкуренції виходить за межі аналізу ринку і не спрямоване на вирішення проблеми ринкової рівноваги. Теорія ефективної конкуренції пояснює загальні причини циклічного розвитку, але не торкається внутрішніх закономірностей функціонування ринкового механізму.

Теорія інновацій Шумпетера створила можливість узгодження таких явищ, як вільна конкуренція й монополія, котрі до нього розглядали як ринкові ситуації, що виключають одна одну. Він виводить поняття конкуренції за межі товарного світу й ринкових відносин.

Треба зазначити, що Ф. Хайєк, тоді професор Віденського університету, 1929 р. незалежно від Шумпетера сформулював ідею ефективної конкуренції, включивши в модель дещо інший чинник — монополію на інформацію, що його він зв’язував як з НТР, так і з характеристиками діяльності підприємця-новатора. Ф. Хайєк писав: «Практично кожен індивід має певні переваги щодо інших у тім розумінні, що він володіє унікальною інформацією, якій можна знайти вигідне застосування, але котру можна використати лише за умови, коли рішення, що залежать від цієї інформації, приймає він сам або бере в цьому активну участь».

Хайєк підкреслював, що така конкуренція дає стимули до виявлення вже накопичених знань або до пошуку нових, які можуть мати високу економічну цінність. Ринок, таким чином, є каталізатором і координатором пошукової активності, незалежно від того, чи він монополізований, чи ні. Навпаки, монополія надає незрівняно більші можливості, передусім матеріальні, для цього пошуку.

Зрозуміло, що таку конкуренцію не можна пояснити з погляду традиційних її форм: досконалої чи недосконалої конкуренції. Але модель ефективної конкуренції Шумпетера добре «вписується» в модель монополістичної конкуренції Чемберліна, яку можна роз­глядати у цьому контексті як намагання диференціювати продукт або виробництво.

 

58.Велика депресія

ВЕЛИКА ДЕПРЕСІЯ (від лат. depressio — пригнічення, зниження) — поширена назва світової економічної кризи 1929—1933 pp. Розпочалася в жовтні 1929 р. з краху на ньюйоркській біржі («Чорна п ятниця»). Американські банки усіляко намагалися послабити катастрофічні тенденції, проте їм це не вдалося. Реакція державної економічної політики виявилася запізнілою.

Криза у С Ш А мала негативні наслідки для Європи, крім усього іншого, й через анулювання всіх американських кредитів. Величезна заборгованість Британії перед США, яка виникла внаслідок першої світової війни, призвела до небезпечної фінансової та політичної нестабільності. Без американських кредитів різко погіршилося становище Німеччини.

У 1931 р. Німеччина і Австрія вели переговори про митний союз. У травні того року Франція, яка вбачала в цьому перший крок до повного об'єднання, відкликала свої активи з великого австрійського банку Кредит Анштальт, що призвело до його банкрутства. Банк оголосив про неспроможність виконувати свої зобов'язання, і незабаром змушені були закритися інші австрійські та німецькі банки. Крах банку Кредит Анштальт став першою ознакою поглиблення світової економічної кризи. Вкладники почали забирати свої гроші, внаслідок чого закривалася дедалі більша кількість банків. У С Ш А у 1932 р. закривався ледь не кожен банк. Національний прибуток цієї країни зменшився майже на 50 % (42 млрд доларів). Криза охопила всі галузі економіки. Фермери не могли продати свої врожаї, підприємствам і промисловим концернам не вдавалося отримати кредити і вони мали закриватися, робітники залишалися без роботи, розорялася роздрібна торгівля, держава була неспроможна вжити заходів, спрямованих проти безробіття. Чисельність безробітних у світі досягла рекордної позначки: у Німеччині — понад 6 млн, у Великій Британії — 4 млн, у США — понад 15 млн. Безробіття було найгострішим виявом світової економічної кризи. У Європі, де після першої світової війни процес демократизації послабив класові суперечності, відбувалася радикалізація мас, міцнів політичний екстремізм. Зріс вплив комуністичних і соціалістичних партій. Посилилося прагнення «сильної руки» і наведення порядку. Воно було використано фашизмом, що підводив голову. Пізніше Третій Рейх знайшов засоби для відродження німецької економіки. У Сполучених Штатах у 1932 р. президентом обирають Ф. Д. Рузвельта. Його Новий курс допоміг подолати наслідки кризи.

Сполучене Королівство

Індустріальні райони Британії постраждали одразу ж дуже сильно, оскільки зник попит на британську продукцію. До кінця 1930 року безробіття зросло з 1 млн. до 2,5 млн., що склало 20% від застрахованої робочої сили, експорт зменшився на 50%. В 1933 році безробітними були 30% жителів Глазго. Через значний спад у важкій промисловості безробіття в деяких містах сягало 70%. Національний голодний марш 1932 року був найбільшим із низки голодних маршів, що відбувалися в Британії впродовж 20-х і 30-х років. Приблизно 200 тис. безробітних чоловіків відправили в трудові табори, що продовжували діяти до 1939 року.

Німеччина

Депресія завдала дуже сильного удару Веймарській республіці, оскільки припинилися американські позики, метою яких була відбудова німецької економіки після Першої світової війни. На 1932 рік безробіття досягло рівня 30%. В цьому ж році після Лозанської конференції Німеччина припинила виплату репарацій (на той час було виплачена восьма частина всіх репарацій).

Важка економічна ситуація підняла рейтинг екстремістських рухів. В січні 1933 року до влади прийшла Німецька націонал-соціалістична робітнича партія.

Франція

Франція не постраждала так сильно, як Німеччина чи Британія. Її економіка менше залежала від імпорту та експорту. Вплив депресії почав відчуватися лише в 1931 році. Рівень безробіття зростав з 1929 по 1935, після чого пішов на спад. Однак важкі часи та зростання безробіття призвело до бунтів і росту популярності Національного фронту.

Радянський Союз

В СРСР роки Великої Депресії збіглися з періодом розкуркулювання та голодомору. Однак ізольована від світової радянська економіка не відчула значного впливу економічного спаду. На перший погляд це виглядало, як підтвердження марксової теорії криз і сприяло поширенню комуністичних та соціалістичних поглядів у світі. Коли радянське торгове представництво в Нью-Йорку оголосило про 6 тис. вакансій, воно отримало 100 тис. заяв. Чимало західних інтелектуалів закривали очі на повідомлення про масові смерті, висловлюючи симпатії до Радянського Союзу.

У світовій історії " Новий курс " — це одна з найбільш відо­мих і ефективних реформ. Ф. Рузвельт провів у життя більше реформ, ніж обіцяв під час передвиборної кампанії. Уже 9 берез­ня було скликано спеціальну сесію Конгресу США і протягом 100 днів закладено основи політики "Нового курсу".

Могутнім інструментом політики "Нового курсу" і разом з тим його наслідком стали відновлення і розвиток системи державного регулювання ринкових відносин.

Першим кроком реформ були спроби оздоровлення банків­ської і фінансової системи. У березні 1933 р. в країні було призупинено діяльність усіх банків, що дало змогу призупинити і обмін банкнот на золото. У квітні 1933 р. було ухвалено закон, який забороняв експорт золота, а також указ, за яким громадяни країни були зобов´язані здати банкам наявні у них золоті запа­си на суму більше 100 дол.

озширила свою діяльність створена ще за президента Гуве­ра "Реконструктивна" корпорація. Лише за два роки "Нового курсу" сума виданих нею позик перевищила 6 млрд. дол. Поси­лилась концентрація банківської системи — число банків з 25 тис. у 1934 р. скоротилось до 15 тис

Стабілізація банківської і фінансової системи створила перед­умови для відновлення виробництва. Але цих заходів було явно недостатньо. Тому в червні 1933 р. прийнято Закон про відновлення національної промисловості (НІРА — національні інтереси розвитку Америки), який по суті вводив систему дер­жавного регулювання промислового сектору.

Для більш ефективного використання трудових ресурсів уряд приступив до реалізації великих загальнонаціональних проектів, які сприяли економічному прогресу. Серед них — зведення гігант­ських гребель, за допомогою яких передбачалось електрифікува­ти всю країну.

Працею безробітних на півдні США створювалася сучасна інфра­структура — будувались автостради, аеродроми, мости, гавані і т. ін. Комплексний розвиток цього економічного району став пер­шим досвідом дії "вбудованого стабілізатора" (термін з´явився в 50-ті роки) — втручання держави у розвиток господарства. Показником його ефективності стало різке зростання доходів населення басейну річки.

Втілені в життя заходи щодо відновлення промисловості в цілому дали позитивні результати. Державі до весни 1935 р. вдалось встановити достатньо дієвий контроль над промисловим сектором. При цьому спостерігався подальший процес монопо­лізації промисловості США, що задовольняло великі монополі­стичні об´єднання.

Важливою ініціативою уряду в галузі зовнішньої торгівлі стало прийняття Закону про торгівлю 2 березня 1934 p., яким передбачалась при підписанні торгових договорів взаємна зниж­ка тарифів на 50 % на розсуд президента "в інтересах амери­канської промисловості і сільського господарства". Мета зако­ну — збільшити експорт, відкрити для СІЛА іноземні ринки. Закон був радикальним заходом у країні, що проводила протек­ціоністську політику, і через декілька років дав СІЛА відчутні вигоди.

"Новий курс" Рузвельта, як уже зазначалося, започаткував перетворення США у соціально орієнтовану державу. Соціальна спрямованість політики стала переважати уже на другому етапі реформ, коли під тиском народного руху в червні 1935 р. було прийнято Національний закон про трудові відносини. Він увій­шов в історію як закон Вагнера

Одним із результатів закону Вагнера стало об´єднання усіх робітничих організацій в Робочий альянс Америки (1936), а також створення Ліги об´єднаних фер­мерів і Спілки пайовиків.

У "Новому курсі" Рузвельта втілились риси ліберально-ре­формістського варіанту регульованого капіталізму. Найважли­вішим інструментом урядових заходів став державний бюджет, за рахунок засобів якого здійснювалось фінансування розшире­ного відтворення і соціальних програм.

 

59. Праця Дж.Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей».

Кейнсіанство — одна з провідних течій сучасної економічної думки. Свою назву отримала від автора основних її концепцій — Джона Мейнарда Кейнса (1883 — 1946).

Дж. М. Кейнс був видатним економістом, державним й політичним діячем, взагалі надзвичайно активною, різнобічно обдарованою людиною. У наукових творах Дж. М. Кейнс розглядав широке коло проблем, зокрема проблеми теорії ймовірностей, монетарної економіки тощо. Проте його головною працею є «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей». На думку багатьох економістів, «Загальна теорія…» Дж. М. Кейнса стала поворотним пунктом в економічній науці XX ст. і багато в чому визначає економічну політику розвинених країн і дотепер, про яку Дж. Гелбрейт у свiй час писав, що «вона є абсолютно незрозумiлою, погано написаною та передчасно опублiкованою».

Однак ідеї цієї книжки були із захопленням сприйняті в колах великої буржуазії. Книжку назвали «біблією кейнсіанства». Західні економісти навіть проголосили «кейнсіанську революцію», яка нарешті переможе марксизм. А американський історик економічної думки Селігмен поставив книжку Кейнса поряд з «Багатством народів» Сміта та «Капіталом» К. Маркса.

Значення теорії Кейнса як вихідної бази розвитку теорії макроекономічної динаміки, що зумовлюється багатьма суттєвими моментами:


Дата добавления: 2015-10-13; просмотров: 106 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Завдання курсу | Грошова модель | Товарна модель | Античне рабовласництво. | Формевання иа розвиток феод. 1 страница | Формевання иа розвиток феод. 2 страница | Формевання иа розвиток феод. 3 страница | Формевання иа розвиток феод. 4 страница | Формевання иа розвиток феод. 5 страница | Формевання иа розвиток феод. 6 страница |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Формевання иа розвиток феод. 7 страница| Формевання иа розвиток феод. 9 страница

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.021 сек.)