Господарський розвиток України у 1950-1980-ті роки.

На початку 50-х років, після смерті Сталіна, М.С. Хрущов починає ліквідовувати недоліки в системі управління на мікро- та макрорівнях і здійснює наступні зміни:

1. Підвищення ролі і розширення прав союзних республік в господарському будівництві.

2. Розширення прав і самостійності директорів підприємств і організацій.

3. Впровадження нового порядку планування, що обмежує число директивних показників згори.

4. Скорочення звітності керівним організаціям, що дублювала офіційну статистичну звітність.

5. Скорочення і спрощення управлінського апарату.

Ці заходи привели до того, що:

- укрупнювалися промислові підприємства і була проведена велика робота щодо концентрації розпорошених, дрібних, допоміжних ремонтних і транспортних робіт;

- у 1962 р. укрупнено районні раднаргоспи, і, в Україні замість 14-ти було створено – 7;

- перші об’єднання в УРСР виникли в легкій промисловості, у вигляді фірм: 1961р. – Львівська взуттєва фабрика «Прогрес», шкіряна фірма «Світанок», які у 1975 р. були реорганізовані у виробничі об’єднання;

- у 1962-1964 рр. подібні об’єднання були створені у деревообробній, м’ясній, харчовій та інших галузях промисловості. У них досить вдало вирішувалися проблеми дрібних підприємств у межах територіальної системи управління.

Однак були в цій системі ряд недоліків:

- деякі раднаргоспи, піл виглядом спеціалізації, намагалися звільнитися від виробництва «невигідної продукції;

- виявилися спроби створення замкнутого господарства всередині економічного району;

- місцями почали будуватися нові підприємства і розвивати сировинну базу, виходячи з місцевих інтересів;

- міжгосподарські поставки виконувалися, перш за все, для «своїх» підприємств, без урахування інтересів «чужих».

Крім цього, нові завдання вирішувалися за допомогою старого економічного механізму. При здійсненні економічних перетворень не було належної послідовності й цілеспрямованості, а головне не ставилося завдання здійснення радикальної реформи існуючого господарського механізму.

Принципові зміни вніс М.С. Хрущов в систему управління аграрно-промисловим сектором:

- МТС реорганізувалися в ремонтно-технічні станції;

- комбайни, трактори, машини, які належали МТС продавалися колгоспам, ті, які не мали коштів оплатити техніку, отримували її в розстрочку;

- на постійну роботу з МТС в колгоспи, перейшли понад 300 тис. трактористів, комбайнерів та інших механізаторів.

Спочатку це принесло підвищення рентабельності сільського господарства – з 1951-1958 рр. обсяг валової продукції збільшився на 65%, але з 1959-1964 рр., лише на 22%. Колгоспи змушені були купувати техніку за підвищеними цінами, тоді як їх продукція продавалася дешево, що принесло їм низькі доходи та заборгованість перед державою.

З 1954 р. почалося освоєння цілинних земель Казахстану, Сибіру та Уралу, що привело до зменшення в Україні посівних площ зернових культур з 65.4% усіх посівів у 1950 р., до 40.9% у 1960 р. Також Хрущов був противником трьопільної системи землеробства та великим прихильником вирощування кукурудзи, не враховуючи конкретних ґрунтово-кліматичних умов, але урожайність цієї культури була низькою, валовий збір не забезпечував потреб країни, за умов скорочення посівів зернофуражних культур (ячменю та вівса).

У 1965 р. пройшло широке обговорення проблем планування й економічного стимулювання, що сприяло прийняттю практичних заходів із удосконалення господарського механізму. В УРСР для управління промисловим виробництвом створені союзно-республіканські міністерства: чорної металургії, вугільної, хімічної, лісової, целюлозно-паперової, деревообробної, будматеріалів та легкої промисловості,

Господарською реформою намічалося, щоб:

1) на перший план висувалися прибуток і рентабельність;

2) значна роль відводилася створенню фондів економічного стимулювання – для розвитку виробництва;

3) важливим ставало матеріальне заохочення працівників;

4) виділялися кошти на задоволення соціально-культурних потреб та на житлове будівництво, а також реформа передбачала:

- посилення економічних методів управління народним господарством;

- поліпшення державного планування;

- підвищення господарської самостійності та ініціативи підприємств на основі їх матеріальної зацікавленості в результатах виробництва.

Однак, в основу реформи було покладено стару концепцію, яка розглядала план як систему показників, тобто обов’язкових для використання підприємствами, планових завдань. За офіційною статистикою протягом 8-ї п’ятирічки (1966-1970 рр.), виробництво промислової продукції в Україні збільшилося на 50%, причому 2/3 приросту, начебто було одержано, за рахунок підвищення продуктивності праці. Результатом став відлік періоду стагнації, а результати реформи швидше розладнали старий господарський механізм, ніж створили новий.

Життя вимагало здійснення радикальних заходів, а не повернення до старого, але керівництво країни, зробивши спробу відновити ідеї 1965 р., наприкінці 70-х років виявилося непідготовленим до цього. Прихильність до адміністративних методів управління та негативні сторони господарського механізму, привели до застійних явищ в економіці. У 70-х – початку 80-х рр. економіка опинилася у передкризовому стані.

В період 10-ї п’ятирічки (1976-1980 рр.), почало спостерігатися різке падіння темпів економічного зростання в Україні:

ВВП знизився з 6.75 – 3.4%;

НД знизився з 6.7 – 3.4%;

Випуск промислової продукції впав з 8.4 до 3.5%;

Капіталовкладення зменшилися з 6.8 до 3.1%;

Продуктивність праці впала з 6.2 – 3.0%;

Валова продукція сільського господарства скоротилася з 3.2 до 0.5%.

Проте, на початку 80-х рр. республіка давала понад 50% загальносоюзного виробництва залізної руди, понад третину чавуну, сталі та прокату, біля 25% видобутку вугілля, випускалося 97% вугільних комбінатів, 52.3% вантажних магістральних вагонів, 33.2% турбін, 24.7% тракторів.

Однак, залишилося багато проблем, у т. ч. проблема якості продукції. Все це вимагало від керівництва СРСР зміни соціально-економічної орієнтації.

У 1985 р., після квітневого Пленуму ЦК КПРС у Радянському Союзі почала здійснюватися нова економічна політика (неонеп), що прийшла у своєму розвитку декілька етапів:

І етап – «курс прискорення», який був сформульований у загальних рисах. Головна мета – всебічна інтенсифікація суспільного виробництва за рахунок пріоритетного розвитку ряду сфер: НТП, структурної перебудови, ефективної системи управління, організації і стимулювання праці.

Модель була теоретично зовсім необґрунтована, оскільки структурна перебудова економіки не можлива без реорганізації всього господарського механізму.

Через рік термін «прискорення» був замінений терміном «перебудова» (ІІ етап), де йшлося про те, що необхідно «перебудовувати», що «далі так жити не можна».

Ні вчені-економісти, ні тодішні політики, не мали чіткого уявлення про те від якоїмоделі економічної системи ми відмовляємося і до якої моделі хочемо прийти, не було. Тому, весь «процес» ішов не по лінії створення нової економічної системи, а по лінії руйнування існуючої.

Економічні плани 1986-1990 рр. з тріском провалилися, завдання про створення планово-ринкової системи, де ринок – допоміжна торгово-комерційна «прибудова» до планової економіки, не було виконано. З 1988 р. почалося здійснення радикальної економічної реформи, а саме:

- соціальна переорієнтація у системі управління економікою;

- структурні перетворення;

- реформа ціноутворення;

- перебудова фінансово-кредитної системи;

- загальна спрямованість до регульованої ринкової економіки.

У 1989 р. урядом була запропонована радикальна економічна реформа, а прийнятий з’їздом народних депутатів СРСР пакет постанов, передбачав лише косметику планової системи управління народним господарством, підвищення ролі Держплану в нових умовах господарювання, а «фундаментальна» підготовка до ринку, фігурує тільки в розумній необхідності його насичення товарами. Ця реформа виявилися най безпліднішою з усіх попередніх:

- не лише не вирішені, а й не поставлені по-науковому питання про непридатність вимірювачів економічного зростання і принципу визначення фонду заробітної плати за обсягом товарної продукції, що дало можливість зберегти в інструкціях і методиках усе у попередньому вигляді.

В Україні 1989 р., став останньою точкою відліку відносної стабільності в економіці, а з 1990 р. почався фактичний спад виробництва. великі надії покладалися на скорочення воєнних витрат і конверсію оборонних галузей промисловості. Робота зі стабілізації економіки урядом велась дуже активно. Але вже до травня 1990 р. стало вочевидь, що програма стабілізації економіки «горить»:

- темпи зростання виробництва товарів народного споживання у 5 разів, а продуктових у 10 разів нижчі за намічені.

Після того як 24 травня 1990 р. на 3-ій сесії Верховної Рада СРСР голова уряду М.І. Рижков виступив з доповіддю «Про економічне становище країни і про концепцію переходу до регульованої ринкової економіки», ринок стартував. Через місяць, передбачалося підвищити ціни на хліб та хлібопродукти у 3 рази, а з січня 1991 р. більшість роздрібних і оптових цін повинні були зрости від 50 до 100%, що свідчило – перехід до ринку розпочався з директивного підвищення цін у напрямку світових.

Економічний розвиток України на кінець 80-х років, характеризувався подальшим його погіршенням. З 1986-1990 рр. порівняно з 1981-1985 рр.:

- валовий суспільний продукт з 3.4 упав до 1.9%;

- ВНП з 3.4 до 2.4%;

- продуктивність праці з 3.4 до 3%.

Таким чином, реформа Горбачова залишилася невиконаною. Не вдалося:

1) зупинити загострення економічної кризи;

2) зупинити неухильне погіршення соціально-економічного становища.

Це сталося тому, що:

1) реформа не розроблялася теоретично;

2) здійснювалася не комплексно;

3) не враховувався вітчизняний та зарубіжний досвід економічних реформ.

Тому результатом стало господарське безладдя, розвал народного господарства та розпад Радянського Союзу.

Дата добавления: 2015-10-13