Особливості господарства України між І-ю та ІІ-ю світовими війнами.

Тема № 12

«Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи та його трактування в економічній думці» (1 год.)

Мета теми – показати основні тенденції економічного розвитку України в період після ІІ Світової війни і до 90-х рр., в тому числі причини застійних явищ в економічному розвитку України 70-80-х рр. та охарактеризувати економічну думку цього періоду.

План:

1. Особливості господарства України між І-ю та ІІ-ю світовими війнами.

2. Економічний стан України після ІІ-ї світової війни та у період перших п’ятирічок.

3. Господарський розвиток України у 1950-1980-ті роки.

4. Розвиток економічної думки у Київському університеті радянського періоду.

Особливості господарства України між І-ю та ІІ-ю світовими війнами.

Напередодні І-ї світової війни Україна була одним з найбільш розвинутих аграрно-індустріальних регіонів Російської імперії. Але з початком війни, закривалися виробництва цивільних товарів і підприємства виконували воєнні замовлення, які давали надприбутки. Протягом 1914-1917 рр. в державі відкрилося 940 підприємств і закрилося 1800, адже не вистачало робочої сили, особливо кваліфікованої.

У регіонах Донбасу і Кривбасу, підприємства працювали за рахунок направлених туди військовополонених та працюючих, що мали відстрочку. Металургійна промисловість України збільшила обсяг виробництва за рахунок збільшення працюючих в ній, проте це не виправило ситуацію з економічної точки зору.

На підприємствах, де випускалися товари широкого вжитку спостерігався зворотній процес – значний спад виробництва. У зв’язку із мобілізацією, у аграрному секторі різко скоротилася чисельність робочої сили, що відразу привело до скорочення виробництва сільськогосподарської продукції: на 200 млн. пудів зернових культур у порівнянні з довоєнним 1913 р. (до лав російської армії було мобілізовано 3.5 млн. українців, 250 тис. в айстро-угорську). Припинилися поставки мінеральних добрив, від чого страждало землеробство. Погіршилися умови проживання жителів міст, їх робочий день був збільшений. Все це і не тільки, на початку 1917 р., привело до краху російського самодержавства і в Україні, у березні 1917 р., представники української інтелігенції утворили Центральну Раду, яка обіцяла вирішити соціально-економічні проблеми і добитися української автономії у складі федеральної Російської імперії. Слідом за цим були прийняті ряд універсалів, за якими:

- земля передавалася у володіння трудящих без викупу;

- встановлювався 8-ми годинний робочий день.

Це дещо вибило підґрунтя з-під більшовиків, проте вони не збиралися все це дозволити здійснити і давали свої привабливі обіцянки. Центральна Рада не дотрималася своїх обіцянок, питання із землею згорнулося і була заборонена будь-яке свавілля щодо захоплення земель, тому більшовики почали брати «верх» і, навіть запрошені Центральною Радою німецько-австійські війська, не привели до її перемоги. Відбувся палацовий переворот і до влади прийшов Гетьман Скоропадський, який давав нові обіцянки народу:

- збудувати сильну державу, де буде спокій, закон, можливість творчої праці;

- свободу у торгівлі землею;

- крупне землеволодіння;

- права робочого класу тощо.

Насправді, зовнішня політика була направлена на користь іноземних військ, Україна, за новими договорами, продовжувала грабуватися. Восени 1918 р. Червона Армія витіснила німецько-австрійські війська з чим і закінчився гетьманський режим.

Далі розпочався «воєнний комунізм»:

- продовольча розкладка;

- націоналізація всієї промисловості;

- картковий режим – забезпечення населення необхідним, здійснювалося централізовано;

- застосування примусової праці.

Все це було тимчасово, через політичні події в країні. На зміну «воєнному комунізму» прийшов НЕП, причинами якого було суттєве скорочення населення (10.8 млн. чол.), падіння виробництва у 7 разів, зменшення продукції сільського господарства на 2/3 довоєнного рівня тощо.

Основні риси НЕПу (негативні):

- мінімальний зв’язок із світовою економікою через державну монополію зовнішньої торгівлі;

- державна власність на більшість підприємств, торгівлю, транспорт;

- нееквівалентний обмін із селом;

- гальмування розвитку великого селянського господарства.

Основні заходи НЕПу:

- заміна продрозкладки, продподатком;

- дозвіл приватної торгівлі та дрібного виробництва;

- дозвіл державного капіталізму (оренда);

- проведення грошової реформи;

- вільна наймана робоча сила.

Проте, економіка такого типу проіснувала лише кілька років, а потім прийшли 30-ті роки, які принесли колективізацію, голодомор 1932-1933 рр., індустріалізацію Східної та Центральної частини України – будівництво гідроелектростанцій («Дніпрогес»), металургійних комбінатів, шахт, міст тощо.

Щодо Західної України, то до кінця 30-х років вона перебувала під владою іноземних країн: Польщі, Румунії, Чехословаччини. Ці землі розглядалися як внутрішні колонії та аграрно-сировинний додаток, розвиток їх був більше штучний, а ніж прогресивний (переважно головне місце займало сільське господарство, однак було на досить низькому агротехнічному рівні, дуже мало було коней, як основної продуктивної сили на селі, врожайність була на низькому рівні, а земля була сконцентрована у руках поміщиків, церкви, монастирів, колоністів (осадників). Селяни, в основній своїй масі, були безземельними і вимушені були найматися на роботу до поміщиків.

У промисловості переважали лісова та гірничодобувна галузі, а обробна, машинобудівельна, металообробна, хімічна галузі, знаходилися на початковому етапі розвитку, тому промисловість була дрібною, кустарного типу.

Тут переважав іноземний капітал (87.8%), а українські промисловці та крупні торговці до справ допускалися досить рідко.

До позитивного слід віднести – відновлення та розвиток сфери кооперації (яка включала майже 600 тис. членів): молочна, м’ясо переробна, маслозаводи, молочарки, роздрібна торгівля. Велика частина цієї продукції вивозилася за кордон.

1 вересні 1939 р. почалася ІІ-а світова війна. У Західну Україну увійшли Радянські війська і вона була приєднана до Радянської України.

Дата добавления: 2015-10-13