Дискусія навколо норманської теорії в історичній науці XVIII-XX ст.

6 вересня 1749 р Гергард Фрідріх Мюллер,офіційний російський імператорський історіограф,член Імператорської Академії Наук виголосив промову,яка базувалась на джерелах виданих у 1736 р Баєром,а саме Бертинські анали та твори Констянтина Багрянородного.Виходячи з цих джерел академік Мюллер розвинув теорію про те що Київську Русь заснували нормани. Свою промову він так і не закінчив,члени Академії Наук зняли бучу,протестуючи проти такого погляду.Була створена спеціальна комісія,на чолі з М.Ломоносовим,яка заборонила Мюллерові продовжувати дослідження давньої історії Русі. 6 вересня 1749 року залишається важливою датою в історіографії Східньої Европи. Воно знаменує собою початок завзятого спору між норманістами й антинорманістами, що триває по нинішній день. Майже одразу полеміка стосовно даного питання потрапила в русло не наукової дискусії,а ідеологічного протистояння. Думці німецьких вчених,які абсолютизували варязький фактор,принижуючи державотворчу здатність словян було протиставлено «державницький патріотизм».

На початковому етапі даної дискусії в основу концепції як норманістів так і антинорманістів було покладено хибну методологічну засаду – виникнення державності вони розглядали як кульмінаційний одномоментний акт та як безпосередній наслідок діяльності конкретної історичної особи.

У XXст на основі численних джерел частина науковців почала віддавати перевагу варязькому чиннику у становленні державності русів.

Офіційна радянська історіографія прийняла антинорманістичну позицію з ось таких "наукових" причин: "Норманістична теорія політичне шкідлива, бо заперечує спроможність слов'янських народів утворити самостійну державу власними зусиллями". Дискусія спалахнула з новою силою.

Норманісти доводять північне походження терміну «Русь». Вони вважають норманів – головними організаторами політичного життя спершу на берегах озера Ільмень,а пізніше на Наддніпрянщині.

В свою чергу антинорманісти вважають,що Русь це були словяни,які жили на південь від Києва з

передісторичних часів, задовго перед тим, поки з'явилися нормани на европейській сцені. На

підтримку цієї тези наводяться назви кількох річок, наприклад, Рось— права притока

Дніпра.

Розглянемо тепер коротко аргументи, висунуті обома школами. Аргументи норманістів

(визначніші з них: А. Л. Шлетцер, Е. Кунік, Ф. Томзен, А. А. Шахматов, Т. Й. Арне,

С.Томашівський, А. Стендер-Петерсен) в основному такі:

1. Русь дістала спою назву від слова Ruotsi, фінського означення шведів у середині IХ ст.

2. Більшість імен руських послів, названих у договорах з Візантією (911, 944), очевидно, скандінавського походження, наприклад, Карлы, Инегелдъ, Фарлоф, Веремуд і т. д.

3. Бертинські аннали розповідають що у 839 році посли народу Rhos, які прибули від візантійського царя Теофіла до імператора Людовіка І в Інгельгайм, виявилися шведами.

4. Візантійський цар Костянтин Багрянородний у своєму творі De administratio imperio (написаному бл. 950 року) цитує назви порогів Дніпра як по-слов'янськи, так і по-руськи. Більшість руських імен виводиться з старо-скандинавської мови, наприклад, Ульмфорс (староскандинавске (h)ulmforsi)

5. Ісламські географи і мандрівники ІХ-Х ст. завжди чітко відрізняли Rus від as-Saqaliba (слов'ян).

На це антинорманісти (включаючи С. Ґедеонова, М. Грушевського, Б. Д. Грекова. С.Юшкова, Б.

Рибакова, М. Н. Тіхомірова, В. Н. Пашуто, В. Мавродін, Н. В. та А. В. Рязановських) наводять такі протилежні докази:

1. Назва Русі, спочатку була зв'язана не з Великим Новгородом і не з Ладогою на півночі, а з

Києвом на півдні. Більше того, Русь існувала на Київщині від непам'ятних часів. Для підтримки

цієї тези наводяться два аргументи: по-перше, вищенаведені топонімічні, тобто існування назв

кількох річок у тому районі; по-друге, існування «Історії церкви» Псевдо-Захарії

Ритора, складеної в 555 році після Р. Хр. (задовго до появи норманів), в якій є згадка про Hros

(себто, на їх думку, — Русь) у зв'язку з деякими північно-кавказькими народами, що жили, як

приймають, на південь від Києва.

(Стосовно згадки Hros,знайденої у творі Псевдо-Захарії і введеної до історії Східньої

Европи Й. Марквартом у 1903 році, не має, як виявляється, ніякого зв'язку з Русь. В одному з

додатків до Історії церкви є цікавий звіт про християнську місію якогось Кардаста серед гунів на

Північному Кавказі, що включає також список гунських племен. Цей звіт спонукав ученого

переписувача навести епізод про амазонок із середньоперської версії Повісті про Олександра, в

якій уживається грецький термін герос ("герой") у застосуванні до гігантських чоловіків амазонок.

У сирійській адаптації цей грецький термін прийняв форму hros.)

2. У Скандінавії не було відоме ніяке плем'я чи народ під назвою Русь, і ні одне

скандинавське джерело, включно з сагами, не згадує про нього.

3. Скандинавські імена руських послів, що відвідали Інгельгайм у 839 році і підписали договори з Візантійською Імперією у Х ст. не є доказом, що Руси були скандинавами. Нормани

були тільки представниками слов'янських руських князів, фахівцями, які виконували торговельні

та дипломатичні доручення.

4. Ібн Хурдадгбег, який писав бл. 840-888 років, ясно називає Rus племенем слов'ян.

5. Археологічні матеріали з міст і торговельних шляхів Східньої Европи показують, що в тому

районі перебувало мало скандинавів.

(Британський археолог Девід М. Вілсон у 1970 р писав: "Чому так мало археологічного матеріалу скандинавської доби в руських містах?На це питання можна відповісти тільки за аналогією: В Англії єдине місто, яке дає якусь кількість переконливого вікінзького старовинного матеріалу, — це Йорк, та навіть і тут, його кількість

перебільшена. Рідко знаходяться в Йорку споруди англійсько-данської доби; навіть ті, що їх

знайдено, не мають специфічно вікінзького характеру. Інші вікінзькі міста в Англії майже не виявляють ніякої вікінзької старовини. Проте, нам відоме, що вікінги там були.)

Кожна з позицій мала свої сильні та слабкі місця, що спричинило поглиблення дискусії. Пояснення процесу виникнення державності як наслідку тривалої еволюції суспільного розвитку, відмова від погляду на утворення держави як на одномоментний акт, різнобічно обґрунтовані твердження істориків та археологів про те, що східнослов'янське суспільство ще до літописного закликання варягів мало свої протодержавні утворення (М. Брайчевський), заклали підвалини сучасного якісно нового бачення процесу державотворення русів. Фахівці об'єктивніше і зваженіше підходять до оцінки ролі «варязького чинника» в політичному житті Східної Європи. Таких поглядів дотримуються зокрема такі сучасні українські історики,як Н. Яковенко та П. Толочко.

Підсумувати дане питання можна висловом одного із західних дослідників Г. Штокля: «Перша руська держава середньовіччя виросла з поєднання багатьох елементів. Варяги були лише елементом серед багатьох, однією історичною силою серед інших».

Цікавою противагою норманській дискусії є хозарська гіпотеза, яка виводила коріння Київської держави з Хозарського каганату. Її автор - професор Гарвардського університету О. Пріцак. На його думку, поляни були не слов'янами, а різновидом хозар, а їхня київська гілка — спадкоємницею роду Кия, який заснував (іноді вживається термін «завоював») Київ у VIII ст. Однак ця версія не витримує критичної перевірки. Археологічні дослідження стародавнього Києва свідчать про місцеву слов'янську самобутність його матеріальної культури. Пам'ятки хозарської культури зустрічаються надзвичайно рідко і не становлять навіть відсотка від загальної кількості знахідок.

Дата добавления: 2015-09-06