Характеристика суспільного устрою та господарства скіфських племен в Історіях Геродота.

Найповніший опис народів Північного Причорномор’я в середині I тис. до н.е. залишив грецький історик Геродот у своїй «Історії», а саме у дев’ятій частині – «Мельпомені».

Суспільний устрій скіфських племен був родоплемінним. Найважливіші рішення обговорювались на народних зборах, які називалися «радою скіфів». Геродот поділяє всіх скіфів на декілька груп: скіфів-орачів, скіфів-землеробів, скіфів-кочовиків та царських скіфів. Чільну роль відігравали кочові скіфи під проводом царських. Як зазначає Геродот, царські скіфи «найхоробріші та найчисленніші і вони вважають інших скіфів своїми невільниками» (20).

Скіфська держава була насамперед військовою організацією, де воїнами були всі дорослі чоловіки і більшість жінок. Про важливість та престижність військової справи свідчить такий скіфський звичай: «Один раз на рік кожен правитель області, змішавши вино з водою в кратері, дає пити тим скіфам, які повбивали ворогів, а ті, хто цього не зробили,не п’ють цього вина, але, присоромлені, сидять осторонь: бо для скіфів це найбільша ганьба» (66).

З військового середовища виділилася могутня скіфська знать на чолі з царями. До цієї знаті належали військові вожді та царські дружинники. Влада царя в скіфів була обмежена лише народними зборами. В цілому ж ця влада була практично абсолютною. Авторитет царя був надзвичайно високим. Про це свідчить обряд поховання правителя, який описує Геродот в своїй праці.

У скіфів було поширено рабство, про що Геродот зазначає зразу на початку книги.

Визначаючи характер господарства скіфів, Геродот пише: «…вони не землероби, а кочовики» (2). Хоча крім кочового способу господарства в багатьох регіонах було і землеробство. Для розвитку господарства визначним фактором були сприятливі природні умови: «…Їхня країна рівнинна і рясніє травою і зрошується водою багатьох річок, яких стільки, скільки каналів у Єгипті» (47). Скіфи-орачі, за словами Геродота, сіяли «пшеницю не для їжі, а на продаж» (17). Крім пшениці, скіфи вирощували ячмінь, жито, цибулю, часник та просо.

Кочові скіфи землеробством не займалися, - «нічого не сіють і не обробляють землі» (19). Вони розводили переважно коней, овець та ВРХ.

Допоміжними галузями господарства було мисливство та рибальство. Зокрема про рибальство Геродот повідомляє, що в Борисфені (Дніпрі) є дуже багато «риби, приємної на смак….риби….без колючих кісток, що їх називають антакаями» (58). Крім цього Геродот говорить, що в гирлі річки «відкладається багато солі» (58).

Також заслуговує на увагу цікавий опис Геродотом конопляних лазень скіфів. Як зазначає автор, «В їхній країні добре ростуть коноплі, схожі на льон, хоч не дуже товсті й високі. Порівняно до льону ці коноплі кращі, їх сіють, але вони і самі виростають» (74). Скіфи використовували насіння конопель для лазень, в яких його насипали на розпечене каміння, від чого воно «дає пару таку густу, що подібної до неї не буває в жодній еллінській паровій лазні. І скіфи, задоволені паровою лазнею, кричать радіючи» (75).

Підбиваючи підсумок опису господарства давніх скіфів, Геродот зазначає, що «все найважливіше скіфи мають у повному достатку» (59).

Отже, твір Геродота має велике значення для дослідників історії скіфів у Північному Причорномор’ї. Грецький автор залишив надзвичайно цінну інформацію про суспільний устрій, господарство, релігію та інші аспекти життя скіфів.

7.. Особливості духовної культури іраномовних скотарських племен Північного Причорномор’я (кіммерійців, скіфів, сарматів
Кіммерійці:

Для них характерними є віра в душу та потойбічне життя (життя після смерті). Про це нам говорять кургани – поховання кіммерійців. При розкопках курганів знаходять речі, якими покійник користувався під час життя – тобто,в курган клали речі, що могли б помогти покійнику в потойбіччі. У чоловічих похованнях це: кинджали, кінська збруя тощо. У жіночих похованнях ми знаходимо: золоте намисто, різноманітні прикраси тощо.

Необхідно згадати про культ Великої Богині – Матері. Даний культ знаходив своє місце у побуті кіммерійців – є знайденою стела, на якій зображена жінка.(очевидно, це зображення має культовий характер).

Культ Богині – матері скоріш за все є відлунням трипільського культу Великої Матері (Матері – Землі). У побуті ми знаходимо підтвердження цьому культові: це різноманітні глиняні жіночі статуетки з підкресленими жіночими прикметами, статуетки жінки з дитиною на руках.

Серед найважливіших пам’яток, що можуть нам говорити про дух.культуру кіммерійців виділю:

- поховання біля села Зольне у Криму

- курган поблизу села Носачеве у Черкасах.

Скіфи:

У скіфів релігійні вірування були більш розвинуті, ніж у кіммерійців. Для скіфів характерний релігійний політеїзм. Скіфи намагались створити національно – державну релігію з визначеним загальнодержавним пантеоном богів. Був вплив грецької міфології.

Верховною богинею була Табіті (або,за грецькою міфологією – Гестія). Була божеством світла та вогню – одним із різновидів Великої Богині –матері (тому тут ми можемо простежити деякі впливи ще з часів Трипілля!!!).

Найважливіший бог – Папай (за грец.міфологією – Зевс) – верховний бог, вседержитель.

Виділють також богню Апі – вона уособлює собою життєтворчі стихії – землю та воду.

Дата добавления: 2015-09-06