Охарактеризуйте внутрішні і зовнішні чинники формування Руської держави.

У формуванні русі місце мають певні соціально-економічні чинники.які зумовили процес переходу до феодальних відносин і формування громадських інститутів.

Археологічні розкопки дають докази про високий економічний рівень розвитку сх.. слов*ян у 7-8 столітті. Основою їх господарства було землеробство,коли застосовувалось досконаліші знаряддя праці-рало з широким лезом і залізним наральником. Скотарство забезпечувало не тільки м*ясо-молочним продуктом,але й давало тяглову силу. Промисли почали відігравати допоміжну роль. Вищезгадані зміни свідчили про прогрес. Зростала продуктивність праці,зростала індивідуалізація виробництва. Створювались всі умови для переходу від ранньокласових до феодальних. Розвитку набували ремесла,зокрема розвивались - ковальство,ювелірне мистецтво, обробка каменю,ткацтво,теслярство,гончарство.

Відбувався процес відокремлення ремісництва від землеробства, виникали і розвивались міста,зароджувалось товарне виробництво. Регулярний товарообмін свідчив про появу постійних надлишків продукції у землеробстві, скотарстві, ремісництві.

У 8 столітті активно розвивалась торгівля – про це свідчать економічні зв*язки східних слов*ян з племенами Середнього Поволжя і далі через Каспійське море з країнами сходу. це так заний Волзький шлях. Дніпровський шлях зв*язував сло*ян з Візантією. Ці шляхи набули загальноєвропейського значення,з*єднюючи країни Причорномор*я і сходу з Прибалтикою.

Економічний прогрес був рушійною силою їх суспільного розвитку. За умови існування індивідуалізації господарства,додаткова продукція,що залишалась від збуту ставала власництвом виробника,і вона ставала джерелом збагачення. Так виникала соціальна і майнова нерівність-суттєва риса суспільного ладу. Союзом індивідуальних господарств були сільські общини «миру». В їх власності перебували житло,знаряддя праці. Господарство у східних слов*ян набувало індивідуального характеру,цю тезу підтверджує факт збирання данини з диму (дому).

Однак водночас продовжувало існувати колективна власність на землю,яка розподілялась періодично між сім*ями. Різні за складом сім*ї входили в територіальну общину. Різний характер і рівень їх добробуту і накопичення багатств,захоплення багатими сім*ями прилеглих до общин земель призводили до розшарування. Майнова нерівність поглиблювалась. Формувалась соціальна верхівка суспільства,яка поступово присвоїла частину продуктів від загальної данини,що стало початковою формою феодальної експлуатації.

Така форма експлуатація як патріархальне рабство,що існувала у східних слов*ян не перестала у рабовласницьку формацію. У процесів формування класів суспільства перейшли від первіснообщинного ладу до феодального. Цей розвиток пояснювався низкою обставин:

1)кліматичні умови не дозволяли розвиватися рабству.

2)утримання раба обходилось дорого.

3)роль сільських общин гальмувало розвиток рабства.

3)відсутність варварської периферії.

Однак тезу про рабовласницьку Русь підтримує Гуримикіна.

Щодо соціальної структури Рибаков виділяє:

Великий князь світлі князі великі бояри бояри гості купці люди челядь.

Соціальна верхівка наз. «мужами»- це представники дружинної знаті. Центрами їх володіння були хороми, гаї,луки - перетворювали їх на спадкову вотчину.

Новим ступенем розвитку первіснообщинного ладу були союзи племен (14 союзів). Союзи об*єднювали до десятка племен. Це були військово-демократичні союзи,в яких основну роль відігравав військовий ватажок. У 8 столітті виник громадський інститут-дружина,яка займалась організацією професійних воїнів. Зберігались первісні демократичні установи – народні збори,рада старійшин. Згодом народні збори перетворювались у збори воїнів. Відбувалось перетворення органів самоврядування в державні органи. Військова демократія переросла в ієрархічне правління – князівство. Встановлювалась диктатура класу експлуататорів і завершувалось формування державного ладу. Головною його ознакою була поява публічної влади.

ЗОВНІШНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ РУСІ:

Серед зовнішніх факторів, що спричинилися до утворення і розвитку Київської держави, необхідно взяти до уваги роль варязького чинника в політичному житті українських племен у IX ст.
Варяги відігравали в українських землях роль своєрідного каталізатора політичного розвитку завдяки тому, що або підкоряли слов’ян і політично організовували їх, або сприяли їх організації.
Відомо, що на півночі, у Славії, близько 860 р. внаслідок суперечок за ладозький престол було запрошено норманського конунга (князя) Рюрика. Для нього та його оточення Київ став головним об’єктом політичних інтересів. Після смерті Рюрика престол було передано його малолітньому сину Ігореві, а фактичне врядування здійснював регент Олег. 882 року Олег організував похід на Київ, підступно вбив Аскольда та Діра і став правити Києвом.
Замість слов’янської династії Києвичів варяги стали засновниками нової київської династії Рюриковичів, багато варягів ішло на службу до руських князів. Так, захопивши владу в Києві, Олег не зміг замінити політичну структуру Київської держави — монархію — республіканською формою правління, яка існувала в Новгороді, що свідчить про силу традицій Київської держави.
За допомогою дружини Русь поширює свої державні впливи на сусідні землі і навіть проводить військові акції в далеких землях.
Відомі походи Олега на Візантію, які закінчилися укладанням з нею вигідних договорів 907 і 911 рр. Князюванням Олега (882—912 рр.) завершується процес утворення Київської Русі як державної спільності східних слов’ян.
Князь Ігор (912—945 рр.), організував походи проти деревлян, що проводили сепаратистську політику, проти уличів, проти Візантії.
Головним змістом зовнішньої політики Ігоря було зміцнення авторитету держави й забезпечення інтересів торгівлі з іноземними країнами.
Намагання оволодіти Чорноморським узбережжям привело до війни 941 р., яка закінчилася втратою основної частини флоту. В 944 р. був здійснений ще один, більш вдалий похід. Мирний договір, хоч і вводив деякі обмеження купцям з Київської держави, все ж забезпечував її основні інтереси.
Черговий похід Ігоря проти деревлян і намагання обкласти їх ще більшою даниною викликали повстання, яке очолив князь Мал. Дружину київського князя було розгромлено, а його самого вбито.
Вдова Ігоря Ольга (945—946), очоливши державу від імені свого малолітнього сина Святослава, рушила війною на деревлян і жорстоко розправилася з ними. Щоб запобігти новим виступам з боку підлеглих племен, Ольга провела ряд реформ. Інтереси своєї держави Ольга забезпечувала дипломатичним шляхом.
946 року княгиня у супроводі великого посольства (понад 100 осіб) відвідала Константинополь і була прийнята візантійським імператором, який, як вказує літописець, був зачарований її красою і розумом. Є свідчення, що Ольга прийняла християнство, мала дипломатичні зв’язки не тільки з Візантією, але й з західноєвропейськими державами. В часи її правління зріс міжнародний авторитет Київської держави.
Відомий своїми походами видатний полководець київський князь Святослав, син Ігоря та Ольги (964—972). Продовжуючи політику своїх попередників щодо об’єднання східнослов’янських земель навколо Києва, він підкорив вятичів, фінські племена, розгромив хозарів, ходив походами в Болгарію. Його походи засвідчують зростання ролі Київської держави у вирішенні міжнародних питань.
Завершив об’єднання всіх східнослов’янських земель у складі Київської держави князь Володимир Великий (980—1015). Він здійснив походи на ятвягів, вятичів, хорватів. 980 р. він запровадив християнство як державну релігію, що сприяло централізації та зміцненню держави, а також провів ряд реформ.
Під час князювання Ярослава Мудрого (1019—1054 рр.) відбувалося подальше розширення Київської держави. Її територія простяглася від південних берегів Ладозького та Онезького озер до середньої течії Дніпра, а на заході — до Карпат, Пруту і пониззя Дунаю. Поширилися міжнародні зв’язки Київської Русі.
Наголосимо, що, поширюючи владу Русі на сусідні землі, київська державність не зачіпала місцевих особливостей, їхнього устрою, не втручалася у внутрішні справи. Всі відносини цих земель до Києва обмежувалися, в основному, даниною, яку завойовані повинні були давати київському князеві. Данину збирали за допомогою дружини під час осіннього “полюддя”.
Київська Русь була однією з наймогутніших держав у Європі. Вона існувала три століття. Зміни, що відбувалися в процесі історичного розвитку, змінювали й її сутність.
У своєму розвитку, як мовить вітчизняна історіографія, Київська держава пройшла три періоди. Перший період експансії (882—978 рр.) характеризується приєднанням земель інших племен, розширенням військових міжнародних впливів Київської Русі.
Другий період внутрішньої розбудови (978—1132 рр.) — це найвищий розквіт Київської Русі, який характеризується великими здобутками в культурі, міжнародних зв’язках, у встановленні панування християнства православної конфесії як державної релігії. Саме в цей час з’являється збірка писаного права “Руська Правда”.
Третій період феодальної роздробленості і розпаду Київської Русі (1132—1240 рр.) характеризується падінням авторитету великого князя, посиленням чвар та міжусобиць між князями, загрозою нападу кочових племен, економічним застоєм. Київська Русь була найбільшою країною в Європі. До її складу входили не лише слов’яни, а й інші народи, об’єднані владою династії і релігії. Але численність династії, з одного боку, і нечітке визначення права успадкування престолу, з іншого, викликали непорозуміння і боротьбу претендентів.
Трагедією міжусобиць було ще й те, що князі часто закликали собі на допомогу половців, які завдавали великої шкоди.
Протягом двох століть Київська держава розпалася на 15 окремих земель, які не визнавали влади Києва. В часи найбільшого ослаблення Київської Русі на неї навалився новий ворог — монголо-татарська орда. Вона завершила занепад Київської держави (1240 р).

ВИСНОВОК:таким чином у формуванні Русі посідають важливе місце соціально-економічні і суспільно-політичні чинники,які зумовили формування нових відносин в Русі і перехід до монархії.

Дата добавления: 2015-09-06