Внутрішні механізми фінансової стабілізації

Основна роль у системі антикризового керування підприємством приділяється широкому використанню внутрішніх механізмів фінансової стабілізації. Це зв'язано з тим, що успішне застосування цих механізмів дозволяє не тільки зняти фінансовий стрес погрози банкрутства, але і значною мірою избавить підприємство від залежності використання позикового капіталу, прискорити темпи его економічного розвитку.

фінансова стабілізація підприємства в умовах кризової ситуації послідовно здійснюється по таких основних етапах:

1 Усунення неплатоспроможності. У якому би ступені не оцінювався за результатами діагностики банкрутства масштаб кризового стану підприємства, найбільш невідкладною задачею в системі мір фінансової його стабілізації є відновлення здатності до здійснення платежів по своїх невідкладних фінансових зобов'язаннях для того, щоб попередити виникнення процедури банкрутства.

2 Відновлення фінансової стійкості (фінансової рівноваги). Хоча неплатоспроможність підприємства може бути усунута протягом короткого періоду за рахунок здійснення ряду аварійних фінансових операцій, причини, що генерують неплатоспроможність, можуть залишатися незмінними, якщо не буде відновлена до безпечного рівня фінансова стійкість підприємства. Це дозволить усунути погрозу банкрутства не тільки в короткому, але й у відносно більш тривалому проміжку часу.

3 Забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді. Повна фінансова стабілізація досягається тільки тоді, коли підприємство забезпечило тривалу фінансову рівновагу в процесі свого майбутнього економічного розвитку, тобто створило передумови стабільного зниження середньозваженої вартості використовуваного капіталу і постійного росту своєї ринкової вартості. Ця задача вимагає прискорення темпів економічного розвитку на основі внесення визначених коректив в окремі параметри фінансової стратегії підприємства. Скоректована з урахуванням несприятливих факторів фінансова стратегія підприємства повинна забезпечувати високі темпи стійкого росту его операційної діяльності при одночасній нейтралізації погрози его банкрутства в майбутньому періоді.

Кожному етапу фінансової стабілізації підприємства відповідають визначені її внутрішні механізми, що у практике фінансового менеджменту прийнято підрозділяти на оперативний, тактичний і стратегічний.

Використовувані перераховані вище внутрішні механізми фінансової стабілізації носять „защитный" чи „наступательный" характер.

Оперативний механізм фінансової стабілізації, заснований на принципі „отсечения зайвого", являє собою захисну реакцію підприємства на несприятливий фінансовий розвиток і позбавлений яких-небудь наступальних управлінських рішень.

Тактичний механізм фінансової стабілізації, використовуючи окремі захисні заходи, у переважному виді являє собою наступальну тактику, спрямовану на перелом несприятливих тенденцій фінансового розвитку і вихід на рубіж фінансової рівноваги підприємства.

Стратегічний механізм фінансової стабілізації являє собою винятково наступальну стратегію фінансового розвитку, що забезпечує оптимізацію необхідних фінансових параметрів, підлеглу цілям прискорення всього економічного росту підприємства.

Розглянемо більш докладно зміст кожного з внутрішніх механізмів, використовуваних на окремих етапах фінансової стабілізації підприємства.

1 Оперативний механізм фінансової стабілізації являє собою систему мір, спрямовану, з одного боку, на зменшення розміру поточних зовнішніх і внутрішніх фінансових зобов'язань підприємства в короткостроковому періоді, а з іншого боку, — на збільшення суми грошових активів, що забезпечують термінове погашення цих зобов'язань. Принцип „отсечения зайвого", що лежить в основі цього механізму, визначає необхідність скорочення розмірів как поточних потреб (зухвалих відповідні фінансові зобов'язання), так і окремих видів ліквідних активів (з метою их термінової конверсії в грошову форму).

Вибір відповідного напрямку оперативного механізму фінансової стабілізації диктується характером реальної неплатоспроможності підприємства, індикатором якої служить коефіцієнт чистої поточної платоспроможності. На відміну від раніше розглянутого традиційного коефіцієнта поточної платоспроможності підприємства, він вимагає додаткового коректування (обумовленої кризовим фінансовим станом підприємства) как складу оборотних активів, так і складу короткострокових фінансових зобов'язань.

Зі складу оборотних активів виключається наступна неліквідна (у короткостроковому періоді) їхня частина:

• безнадійна дебіторська заборгованість;

• неліквідні запаси товарно-матеріальних цінностей;

• витрати майбутніх періодів.

Зі складу короткострокових фінансових зобов'язань виключається наступна внутрішня їхня частина, що може бути перенесена на період завершення фінансової стабілізації:

• розрахунки по нарахованих дивідендах і відсоткам, що підлягають виплаті;

• розрахунки з дочірніми підприємствами (філіями).

На основі внесення цих коректив коефіцієнт чистої поточний платоспроможності визначається по наступній формулі:

КЧТП = ОА – ОАн / КФО – КФОво,

де КЧТП — коефіцієнт чистої поточної платоспроможності підприємства в умовах його кризового розвитку;

ОА — сума всіх оборотних активів підприємства:

Оан— сума неліквідних (у короткостроковому періоді) оборотних активів підприємства:

КФО — сума всіх короткострокових (поточних) фінансових зобов'язань підприємства;

КФОво — сума внутрішніх короткострокових (поточних) фінансових зобов'язань підприємства, погашення яких може бути відкладене до завершення его фінансової стабілізації.

Прискорена ліквідність оборотних активів, що забезпечує ріст позитивного грошового потоку в короткостроковому періоді, досягається за рахунок наступних основних заходів:

• ліквідації портфеля короткострокових фінансових вкладень:

• прискорення інкасації дебіторської заборгованості;

• зниження періоду надання товарного (комерційного) кредиту;

• збільшення розміру цінової знижки при здійсненні розрахунку готівкою за реалізовану продукцію:

• зниження розміру страхових запасів товарно-матеріальних цінностей;

• уцінки трудноликвидных видів запасів товарно-матеріальних цінностей до рівня ціни попиту з забезпеченням наступної їхньої реалізації й інших.

Прискорене часткове дезинвестирование Внеоборотных активів, що забезпечує ріст позитивного грошового потоку в короткостроковому періоді, досягається за рахунок наступних основних заходів:

• реалізації высоликвидной частини довгострокових фінансових інструментів інвестиційного портфеля;

• проведення операцій поворотного лізингу, у процесі яких раніше придбані у власність основні засоби продаються лизингодателю з одночасним оформленням договору їхнього фінансового лізингу;

• прискореного продажу невикористовуваного устаткування за цінами попиту на відповідному ринку;

• оренди устаткування, раніше намічуваного до придбання в процесі відновлення основних засобів, і інших.

Прискорене скорочення розміру короткострокових фінансових зобов'язань, що забезпечує зниження обсягу негативного грошового потоку в короткостроковому періоді, досягається за рахунок наступних основних заходів:

• пролонгації короткострокових фінансових кредитів;

• реструктуризації портфеля короткострокових фінансових кредитів з перекладом окремих з них у довгострокові;

• збільшення періоду наданого постачальниками товарного (комерційного) кредиту;

• відстрочки розрахунків по окремих формах внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства й інших.

Цель цього етапу фінансової стабілізації вважається досягнутої, якщо усунута поточна неплатоспроможність підприємства, тобто обсяг надходження коштів перевищив обсяг невідкладних фінансових зобов'язань у короткостроковому періоді. Це означає, что погроза банкрутства підприємства в поточному відрізку часу ліквідована, хоча і носить, як правило, відкладений характер.

2 Тактичний механізм фінансової стабілізації являє собою систему мер. спрямованих на досягнення крапки фінансової рівноваги підприємства в майбутньому періоді.

У спрощеному виді модель фінансової рівноваги підприємства, до досягнення якої підприємство прагне в кризовій ситуації, може бути представлена в наступному виді:

Огсфр = Опсфр,

де Огсфр— можливий обсяг генерування власних фінансових ресурсів підприємства;

Опсфр — необхідний обсяг споживання власних фінансових ресурсів підприємства.

Які би міри не приймалися в процесі використання тактичного механізму фінансової стабілізації підприємства, усі вони повинні бути спрямовані на забезпечення нерівності: Огсфр>Опсфр. Однак у реальній практиці можливості істотного збільшення обсягу генерування власних фінансових ресурсів (лівої частини нерівності) в умовах кризового розвитку обмежені. Тому основним напрямком забезпечення досягнення крапки фінансової рівноваги підприємством у кризових умовах є скорочення обсягу споживання власних фінансових ресурсів (правої частини нерівності). Таке скорочення зв'язане зі зменшенням обсягу як операційної, так і інвестиційної діяльності підприємства і тому характеризується терміном „сжатие підприємства".

„Сжатие підприємства" у процесі забезпечення вищенаведеної нерівності повинне супроводжуватися заходами для забезпечення приросту власних фінансових ресурсів. Чим у більшому ступені підприємство зможе забезпечити позитивний розрив відповідних грошових потоків цієї нерівності, тим швидше воно досягне точки фінансової рівноваги в процесі виходу з кризового стану.

Збільшення обсягу генерування власних фінансових ресурсів, що забезпечує ріст лівої частини нерівності, досягається за рахунок наступних основних заходів:

• оптимізації цінової політики підприємства, що забезпечує додатковий розмір операційного доходу;

• скорочення суми постійних витрат (включаючи скорочення управлінського персоналу, витрат на поточний ремонт і т.п.);

• зниження рівня перемінних витрат (включаючи скорочення виробничого персоналу основних і допоміжних підрозділів; підвищення продуктивності праці і т.п.);

• здійснення ефективної податкової політики, що забезпечує мінімізацію податкових платежів стосовно суми доходу і прибули підприємства (спрямованої на зростання суми чистого прибутку підприємства);

• проведення прискореної амортизації активної частини основних засобів з метою зростання обсягу амортизаційного потоку;

• своєчасної реалізації выбываемого в зв'язку з високим чи зносом невикористовуваного майна;

• здійснення ефективної емісійної політики за рахунок додаткової емісії акцій (чи залучення додаткового пайового капіталу) і інших.

Скорочення необхідного обсягу споживання власних фінансових ресурсів, що забезпечує зниження лівої частини нерівності, досягається за рахунок наступних основних заходів:

• зниження інвестиційної активності підприємства у всіх основних її формах:

• забезпечення відновлення операційних внеоборотных активів переважно за рахунок їхньої оренди (лізингу);

• здійснення дивідендної політики, адекватної кризовому фінансовому розвитку підприємства, з метою збільшення чистого прибутку, що направляється на виробничий розвиток;

• скорочення обсягу програми участі найманих робітників у прибутку (у період кризового розвитку повинні бути істотно знижені суми преміальних виплат за рахунок цього джерела);

• відмовлення від зовнішніх соціальних і других програм підприємства, финансируемых за рахунок его прибыли;

• зниження розмірів відрахувань у резервний і інші страхові фонди, здійснюваних за рахунок прибыли, і інші.

Цель цього етапу фінансової стабілізації вважається досягнутої, якщо підприємство Вийшло на рубіж фінансової рівноваги, що передбачається цільовими показниками фінансової структури капіталу й обеспечивающий стійкість, що достаточную його фінансову.

3 Стратегічний механізм фінансової стабілізації являє собою систему мір, спрямованих на підтримку досягнутої фінансової рівноваги підприємства в тривалому періоді. Цей механізм базується на використанні моделі стійкого економічного росту підприємства, забезпечуваного основними параметрами його фінансової стратегії.

Модель стійкого економічного росту має різні математичні варіанти в залежності від використовуваних базових показників фінансової стратегії підприємства. Однак, з огляду на, що всі ці базові показники кількісно і функціонально взаємозалежні, результати розрахунку основного шуканого показника — можливого для даного підприємства темпу приросту обсягу реалізації продукції (тобто обсягу операційної його діяльності) — залишаються незмінними.

Якщо базові параметри фінансової стратегії підприємства залишаються незмінними в майбутньому періоді, розрахунковий показник буде складати оптимальне значення можливого приросту обсягу реалізації продукції. Будь-яке відхилення від цього оптимального значення чи буде вимагати додаткового залучення фінансових ресурсів (порушуючи фінансову рівновагу), чи генерувати додатковий обсяг цих ресурсів, не забезпечуючи ефективного їхнього використання в операційному процесі.

Якщо ж за умовами кон'юнктури товарного ринку підприємство не може вийти на запланований темп приросту обсягу реалізації чи продукції навпаки може істотно його перевищити, для забезпечення нової ступіні фінансової рівноваги підприємства в параметри його фінансової стратегії повинні бути внесені відповідні корективи (тобто змінені значення окремих базових фінансових показників).

Таким чином, модель стійкого економічного росту є регулятором оптимальних темпів розвитку обсягу операційної діяльності (приросту обсягу реалізації продукції) чи в зворотному її варіанті — регулятором основних параметрів фінансового розвитку підприємства (відбиваних системою розглянутих коефіцієнтів). Вона дозволяє закріпити досягнуте на попередньому етапі антикризового керування підприємством фінансова рівновага в довгостроковій перспективі его економічного розвитку.

Таким чином, по стратегічному механізмі фінансової стабілізації підприємства можна зробити наступні основні висновки:

1. Максимальний період безкризового розвитку при досягнутому рівноважному фінансовому стані підприємства визначається періодом відповідності темпів приросту обсягу реалізації продукції їхнім значенням, розрахованим по моделі стійкого економічного росту. Будь-яке відхилення від розрахункових значень цього показника приводить до втрати підприємством стану фінансової рівноваги.

2. Стійкий економічний ріст підприємства забезпечується наступними основними параметрами його фінансового розвитку:

• коефіцієнтом рентабельності реалізації продукції;

• політикою розподілу прибутку (відбиваної коефіцієнтом капіталізації чистого прибутку);

• політикою формування структури капіталу (відбиваної коефіцієнтом фінансового левериджа) чи відповідно політикою фінансування активів (відбиваної коефіцієнтом левериджа активів);

• політикою формування складу активів (відбиваної коефіцієнтом оборотності активів),

Змінюючи будь-які перераховані параметри фінансової стратегії підприємства можна домогтися прийнятних темпів його економічного розвитку в умовах фінансової рівноваги.

3. Усі параметри моделі стійкого економічного росту мінливі в часі і з метою забезпечення фінансової рівноваги підприємства повинні періодично коректуватися з урахуванням внутрішніх умов его розвитку, зміни кон'юнктури фінансового і товарного ринків і інших факторів зовнішнього середовища.

Виходячи з цих висновків у параметри фінансової стратегії підприємства в процесі антикризового керування й у ході подальшого його розвитку вносяться необхідні корективи, що задаються можливими темпами приросту обсягу реалізації продукції.

Цель цього етапу фінансової стабілізації вважається досягнутої, якщо в результаті прискорення темпів стійкого економічного росту підприємства забезпечується відповідний ріст его ринкової вартості в довгостроковій перспективі.

Розглянуті методи антикризового керування свідчать про широкий діапазон можливостей фінансової стабілізації підприємства за рахунок використання ее внутрішніх механізмів.

Дата добавления: 2015-09-07