В) додатки

Спасибі вам, рідні, за вірність, за радощі, думи, тривоги.

г) означення (узгоджені і неузгоджені)

Понад морями пролягають тіні журби й тривоги, спогадів і снів.

Сінешні і хатні двері були відчинені.

д) обставини всіх видів:

Це добре – шпарко, молодо, азартно щомиті прямувати до мети.

Однорідність синтаксична, як правило, співвідносна з однорідністю смисловою та морфологічною. Тому в однорідний ряд поєднуються слова, споріднені синтаксично й морфологічно.

Н-д, Рівними-рівними рядами стоять розлогі яблуні, груші, сливи, вишні, абрикоси (однорідні слова, об’єднані родовим поняттям «плодові дерева», а морфологічно всі іменники в називному відмінку множини).

Та бувають випадки, коли синтаксичною однорідністю об'єднані різні за семантикою і морфологічними формами ряди слів. Наприклад: Чоловіки весело, із жартами відповідали на привітання. Сурядний зв'язок між однорідними членами речення може виражатися сполучниками та інтонацією або лише інтонацією.

Інтонація переліку при однорідних членах характеризується однаковим тоном вимови, постановкою логічного наголосу на кожному з однорідних членів речення і паузами між ними.

Сполучники, що вживаються при однорідних членах речення

єднальні і, й, та, та й, ще й — одиничні та повторювані. Зерно і камінь, суша і вода достойні буть зображені в картині.

протиставні а, але, зате, проте, однак протиставляють однорідні члени і вживаються як одиничні. Не краса красить, а розум.

розділові або, чи, хоч, вживаючись як одиничні або повторювані, означають, що з названих понять можливо якесь одне. Хто ти, мрія чи сон?

Сполучники то-то можуть тільки повторюватися, тому вони вказують на чергування, зміну явищ або подій. Н-д, Мене весь час то палило, то морозило.

Повторювані сполучники не то, не то вказують на непевність, нечіткість явищ або подій. Н-д, Не то сон, не то забуття склепляло повіки.

Між однорідними членами речення ставиться кома.

КОМА СТАВИТЬСЯ:

1. Якщо однорідні члени речення поширені чи непоширені, не з’єднані сполучниками.

Н-д, перлами, росою, сонцем, далиною вмивається земля.

2. Якщо однорідні члени речення з’єднані протиставними сполучниками а, але, проте, зате, та(але), так, хоч(хоча), однак: Праця садівника неспокійна, але почесна.

3. Якщо однорідні члени речення з’єднані сполучниками і(й), та(і) в пари, то кома ставиться тільки між парами: Дихнуло з півночі і півдня, з заходу і сходу.

4. Якщо однорідні члени речення з’єднані повторюваними (двічі й більше) сполучниками і..і, та…та, то…то, чи…чи, чи то…чи то, або…або, не то…не то: Працею людина і сильна, і багата.

5. Якщо одна частина однорідних членів з’єднана сполучником, а інша вживається без нього: Ти попрацюєш, ти впевнений меті, любиш край свій, і сонце, і квіти.

6. Якщо однорідні члени речення з’єднані парами сполучників як…так, хоч…але, не тільки…але й, якщо не…то, не так…як, то кома ставиться тільки перед другою частиною: Не тільки рукописи ваші але й думки були як патронажі у ті роки.

КОМА НЕ СТАВИТЬСЯ:

1. Якщо сполучник і(й), або, чи, та(і) вжито при однорідних членах один раз: Пролетіли роки грізні в перемогах і боях.

2. Між двома дієсловами в однаковій формі, що вказують на рух і його мету: Йди сядь коло мене, я щось маю тобі сказати.

3. Між двома однорідними членами речення (з протилежним значенням), з’єднаними повторюваними двічі сполучниками, і або ні, що утворюють один суцільний вираз: і сміх і горе, ні риба ні м’ясо, і так і ні.

2. Методика роботи над віршем у початкових класах. Скласти план уроку опрацювання вірша (2 клас, ІІ частина)

Молодші школярі знайомляться з епічними і ліричними віршами. Відмінність цих типів поетичних творів накладає відбиток на методику їх вивчення і якоюсь мірою на організацію уроків читання.

Наявністю розвитку подій, в центрі яких діють особи, епічні вірші подібні до інших художніх жанрів таких, як оповідання, казки. Тому організація уроків їх читання схожа на будову уроків вивчення оповідань і казок. Як і при розгляді прозових творів в опрацюванні віршів після вступної бесіди і ознайомлення з текстом застосовуються повторне читання, аналіз головної думки і художнього її втілення.

Працюючи над віршем, не слід забувати, що об’єкт аналізу – поетичний твір. У нього особлива форма, що зумовлює використання специфічних прийомів роботи над ним. Йому притаманна більша, ніж в оповіданнях,образність, своєрідна синтаксична будова речень, лаконічне змалювання образів. Це змушує вчителя бути особливо пильними до пояснень окремих слів і виразів, тлумачення смислу речень. На відміну від епічних віршів, у ліричних поезіях не має сюжетного розвитку. У них відтворено переживання поета чи почуття, властиві не тільки авторові твору, а й усім людям. Авторські переживання передаються або змальовані картин природи, або в розкритті різних подій.

Твори пейзажної лірики потребують своєрідного підходу до їх вивчення. Зумовлено це тим, що вірші такого типу невеликі за розміром і передаються в них не події з життя людей, а почуття, пов’язані із змалюванням явищ природи, переживань. Така поезія сприяє емоційному пізнанню методики – читанням ліричних образів через почуття, а далі вести від почуттів до думок, до висновків. Настроїти дітей на сприйняття вірша пейзажної лірики допомагають спогади про екскурсію в парк, поле, які відповідають темі прочитаного твору. Безпосередньо знайомство з природою – важлива умова усвідомленого розуміння тексту.

Робота над аналізом ліричного твору спрямовується на розвиток у школярів уваги до переживань, настроїв, що їх відтворює поет. На основі цього ведеться збагачення різних почуттів, н-д, радості і смутку, замилування і схвилювання. Річ у тому, що, не маючи життєвого досвіду, діти не знають і слів, які називають відповідні людські переживання. Тому необхідно не тільки називати ці почуття й емоції, а й розкривати їх відповідними словами.

Конспект уроку

Тема. Леся Українка «Вишеньки», «На зеленому горбочку».

Мета: продовжувати ознайомлення з творами великої української пое теси Лесі Українки; удосконалювати навички виразного читання віршо ваних творів; вчити їх аналізувати; розвивати пам'ять, зв'язне мовлення; виховувати любов до природи, рідного краю.

ХІД УРОКУ

І. Організація учнів до уроку

ІІ. Мовна розминка

1. Скоромовка.

Жив жучок між бур'янами, Жив без тата і без мами. Жив і жив, і не тужив — Жовтим листям ворушив. Жаба квакнула: «Попався!» Жук завмер — так налякався.

2. Розшифруйте, прочитайте прислів'я, поясніть його значення.

Нцесо тьблищи, арозмо щитьтрі. (Сонце блищить, а мороз тріщить.)

ІII. Перевірка домашнього завдання

Виставка малюнків, конкурс кращого декламатора віршів.

IV. Повідомлення теми та мети уроку

— Продовжуємо вивчати вірші українських поетів, в яких чудово відтворюються картини рідної природи.

Гра «Живі склади»

В учнів на голові — корони із написаними складами. Вони шикуються, утворивши слова Леся Українка.

— Що ви знаєте про дитинство Лесі Українки?

— Маленька Леся була така ж, як і ви. Вона любила бігати лісами й луками, плела віночки, співала пісні, заслуховувалась казками й переказами. Творчість Лесі Українки цікава і різноманітна. Багато її віршів присвячено дітям і створено для дітей.

V. Опрацювання вірша Лесі Українки «Вишеньки»

1. Читання вірша вчителем.

— Чи сподобався вірш?

— Чому він має таку назву?

2. Словникова робота.

Ваблять дівчаточко

Скачуть хлоп'яточко

Простягають рученята

Доспіли деревцем

Низесенько черешеньки

Читання слів «буксиром» за вчителем.

— Яке слово «зайве» у першому стовпчику?

Що спільного у словах другого стовпчика? (Мають зменшувально-пестливе значення.)

3. Читання вірша учнями «ланцюжком» по строфах.

— Чому діти не можуть дістати вишень?

— Що вони роблять для того, щоб їх дістати? Прочитайте.

— З яким запитанням звертаються діти до вишеньок?

— Прочитайте, яку відповідь дали їм вишеньки.

4. Гра «Диктор телебачення».

Читати вірш, періодично відриваючи погляд, щоб подивитись наглядачів.

— Знайдіть пестливі слова у вірші.

— Для чого їх вживає поетеса у своєму вірші?

. — Що було б, якби вишеньки виросли низько?

— З якою інтонацією читаються слова дітей? (Запитання, благання) А слова вишеньок? (Повчально, розсудливо)

5. Фізкультхвилинка

VІ.Опрацювання вірша Лесі Українки «На зеленому горбочку»

1. Гра «Бджілки».

. Напівголосне читання вірша учнями, кожен — у своєму темпі.

— Про що цей вірш?

— Як ставиться поетеса до хати? Які слова свідчать про це?

— Знайдіть у вірші порівняння.

2. Гра «Актори».

За завданням учителя прочитати: захоплено, здивовано, байдуже.

— Доберіть ознаку.

Горбочок —... (зелений); садочок —... (вишневий); хатинка —... (біла); дитинка—...(маленькая).

VII. Підсумок уроку

— Чи сподобався вам урок?

— Що найбільше запам'яталося? '

— Що запам'ятали про життя і творчість Лесі Українки?

VIII. Домашнє завдання

Виразно читати вірші.

Білет 23

1. Пряма і непряма мова. Цитати. Діалог. Розділові знаки при них.

2. Методика роботи над казкою. Скласти план уроку опрацювання казки (3 кл., ч. ІІ)

1.Пряма і непряма мова. Цитати. Діалог. Розділові знаки при них.

Пряма мова — це чуже мовлення, передане дослівно, без змін:

Хтось із дитям удвох бродить різдвяним садком. Каже дитятко: «Я — Бог», трусить сніжком.

Пряма мова супроводжується словами автора, що вказують, кому належить пряма мова, за яких обставин вона висловлена тощо. Тому речення з прямою мовою складаються з двох частин: слів автора і прямої мови. Ці частини об'єднуються за змістом та інтонаційно, без допомоги сполучників. У складі слів автора є спеціальні слова, що вводять пряму мову, певною мірою з'ясовують її особливості: говорити, казати, повідомляти, відповідати, запитувати, зазначати, натякати, порадити, попросити, пояснювати, підкреслювати, зауважити, буркнути, думати: «Земля найкраще пахне восени», — говорить сам до себе Тимофій (М. Стельмах). Уводити пряму мову можуть не лише дієслова, а й іменники: питання, відповідь, пропозиція, команда, шепіт.

Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, у середині прямої мови, після неї, а також включати в себе пряму мову.

Пряма мова завжди береться в лапки. Уживання інших розділових знаків залежить від місця прямої мови і слів автора в реченні.

Після слів автора перед прямою мовою ставиться двокрапка:

Він має повернутися. В хатину, де на порозі — сивий чоловік.

Той сивий старець прошепоче: «Сину...»

Старий і сивий, як двадцятий вік.

Після прямої мови перед словами автора ставиться кома і тире або, якщо пряма мова є питальним чи окличним реченням, знак питання (знак оклику) і тире: «Не клопочися дарма, жінко», — хитали сивими бородами діди. «А знаєте, чому півники подружилися?» — підійшов до дітей тато. «Дідусю, струмок висихає!» — схвильовано повідомили хлоп'ята.

Якщо слова автора стоять у середині прямої мови, то можливі такі варіанти розстановки знаків:

1) слова автора в середині прямої мови з обох боків виділяються комою і тире: «У вигляді мови, —сказав Олесь Гончар, — дано людині великий дар»;

2 ) слова автора містяться в середині прямої мови, що складається з двох речень. У цьому випадку перед другим реченням прямої мови ставиться крапка і тире:

«Так воно і є! — мовив дідусь, заглянувши в криничку, — Джерело замулилось». «Нічого, згодяться кошики, — мовить Овдій. — Руки в людини для того, щоб роботу ними робити». «Чому це ви радієте? — запитує Тетян-ка. — Сонця ж нема. Хмарно»;

3) слова автора містяться в середині прямої мови і вказують на те, що пряма мова буде продовжуватись. У такому разі після них вживається двокрапка і тире

«Писанка ще мало досліджена, — говорить учений і додає: — Але є переконливі докази, що вона була відома ще задовго до нашої ери» (В. Скуратівський).

Непряма мова — це чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання. На письмі непряма мова в лапки не береться.

Речення з непрямою мовою є складнопідрядним із підрядним з'ясувальним, яке приєднується за допомогою сполучників що, ніби, щоб, чи і сполучних слів де, куди, коли, як тощо. Вибір способу зв'язку залежить від таких умов:

— якщо чуже висловлювання, передане непрямою мовою, було звичайним розповідним реченням, уживається сполучник що:

Василь Касіян розповідає, що в основу його малюнка покладено епізод із життя Тараса Шевченка;

— якщо мовець, що передає зміст чужого висловлювання, хоче виразити сумнів щодо його достовірності, вживається сполучник ніби:

Ліхтар розхвастався, ніби він міг би засліпити сонце (В. Симоненко);

— якщо висловлювання було спонукальним реченням, уживається сполучник щоб: Софія Петрівна благала Аркадія, щоби він заспокоївся (М. Коцюбинський);

— якщо висловлювання було питальним реченням без питальних займенників або прислівників, уживається сполучник чи: Маруся питає, чи дружу я з Тимком Степурою.

Коли ж такі слова були, вони стають сполучними словами у підрядному реченні: Хлопчик запитав, куди зникає вночі сонце. Вишлевич зупинив пана Юзефа і запитав, де Юлія. Головацький запитав Вишлевича, яка ідея в нього найсвятіша.

Діалог — це пряма мова, яка передає розмову двох або кількох осіб. Слова кожної особи, що бере участь у розмові, називаються репліками.

Репліку супроводжують слова автора, якщо бажано уточнити, кому вона належить.

Кожна репліка діалогу здебільшого починається з нового рядка, на початку якого ставиться тире. Репліки в лапки не беруться.

— Васильку! А ти знаєш, що я тебе на осінь записала в школу?

— Звичайно, знаю! — відказав Василько і хотів бігти далі.

— Та почекай, — зупинила його мама (В. Терен).

Коли кілька реплік діалогу записуються в рядок і не вказується, кому вони належать, то кожна репліка береться в лапки і відділяється одна від одної тире:

«Ав тебе земляще де є?» — «Ні, нема». — «Ахата є?» — «Є» (Панас Мирний)

Якщо перед першою реплікою ставиться тире, тоді парна репліка (відповідь) береться в лапки:

— А в тебе земля ще де є? — «Ні, нема». — А хата є? — «Є».

Цитати

Слова або цілі речення, які наводяться буквально з чийогось висловлювання, з якогось твору чи документа, називаються цитатою. Цитата на письмі зазвичай виділяється лапками.

Якщо цитата супроводжується словами автора, то використовуються ті самі розділові знаки, що й у прямій мові:

Видатний український живописець висловлювався так: «Малюнок — кістяк живопису, на якому він тримається. Малюнок — життя твору, колір — його одяг».

Якщо цитата виступає частиною речення, то вона починається з малої літери:

А. Монастирський підкреслював, що «реалізм — це не просто фотографія натури..., а серце художника».

Якщо цитата наводиться лише частково, то на місці пропущених слів ставляться три крапки.

Поетичні рядки, записані віршем, у лапки не беруться. Вказівка на автора не береться в дужки. Ці ж правила стосуються віршованих та прозових епіграфів:

Поставлю хату і кімнату, Садок-райочок насажу. Посиджу я і похожу В своїй маленькій благодаті.

2. Методика роботи над казкою. Скласти план уроку опрацювання казки (3 кл., ч. ІІ)

Казка – це розповідь про якусь незвичну подію. В її основі видумка, фантазія, адже насправді звірі не розмовляють а в казках вони користуються людською мовою. Про те дітей це не бентежить. Навпаки вони цікавляться казкою саме тому, що в ній звірі живуть і розмовляють зрозумілою мовою.

Діти усвідомлюють, що в житті вовк і лисиця не дружать, а в казці вони – нерозлучні друзі. Це і переконує в тому, що казки з участю звірів фантастичні. Поряд із звір’ями у казках діють явища природи: зима, мороз.

Отже, казкову ситуацію вони сприймають як гру. Тому немає потреби повторювати, відоме їм і підкреслює, що казковий сюжет вигаданий. У казці йдеться про добро, зло, про погане і добре. Дитяча увага повинна бути спрямована на моральні і людські категорії, а не на сюжет.

Коли не за програмою дійде черга до вивчення казок про людей, то вчитель звертає увагу на те, що героями казок можуть бути і люди. Казки бувають народні і авторські. На 3-му році навчання увагу учитель може звернути до особливостей будови казок. Необхідно вказати на певні закономірності за якими ведеться виклад. Навіть учні 1 – 2 класів легко охоплюють, що зачин казки відкривається переважно словами: «Жили – були», «Жив собі», або «Давно –давно це було»..

Шкільна практика показує, що учні без труднощів усвідомлюють повтор одноманітних подій або ситуацій. У казці – загадці «Старик – роковик» таким повтором є вираз «Махнув старик - роковик». З повтором пов’язана поява нових обставин або нових дійових осіб.

Неодмінною частиною казки є кінцівка (логічні висновки).

В поч.кл не дається визначення казки як жанр. Під кінець навчання в поч..кл. учні вміють виділяти жанр казки з поміж інших.

Групи казок:

-про звірів

-чарівні

-історично – побутові

У казках міститься значний освітній і виховний потенціал.

Дата добавления: 2015-08-21