Навчання письма.

Графічні навички письма. Техніка письма. Культура оформлення письмових робіт

Добукварний період (15 год)

Посадка учня під час письма.

Положення ручки (олівця) в руці під час письма.

Розташування зошита на парті під час письма.

Рух пальців під час зображення графічних фігур.

Рух кисті і передпліччя уздовж рядка в процесі виконання графічних вправ.

Зображення ліній і фігур, штрихування, розфарбовування.

Зображення ліній, схожих на елементи букв.

Орієнтування на сторінці зошита та в графічній сітці.

- виокремлює речення з мовного потоку; аналізує їх за кількістю слів; будує графічні схеми речень;

- складає речення за даною графічною схемою;

- вимовляє слова по складах;

- визначає на слух склад, який вимовляється з більшою силою голосу;

- має уявлення про мовні і немовні звуки;

- розрізнює голосні і приголосні звуки, тверді і м’які приголосні; умовно позначає їх на письмі;

- робить звуковий аналіз простих за звуковою будовою слів; будує їх звукову схему, використовуючи умовні позначення звуків;

Учень (учениця):

· свідомо приймає правильну позу перед початком письма;

· показує правильне положення ручки в руці, тримає її великим, середнім і вказівним пальцями;

· кладе правильно зошит на парту перед початком письма і зберігає таке його положення в процесі письма;

· правильно рухає пальцями під час зображення невеликих фігур, розфарбовування;

· рухає знаряддя письма уздовж рядка за допомогою кисті і передпліччя на мізинному пальці;

· показує верхню, нижню, ліву, праву сторони сторінки; початок, середину, кінець рядка; середину між рядковими лініями;

· проводить лінії: вертикальні, горизонтальні, похилі (ліворуч, праворуч);

· зображує прямі, ламані, хвилясті, петельні лінії перервними і неперервними (у міру можливого) рухами руки;

· правильно пише прямі з верхнім і нижнім заокругленнями, верхні та нижні петлі, овали, півовали;

· знаходить і показує всі лінії графічної сітки зошита (верхня і нижня рядкові лінії, міжрядкова, похила);

· розрізнює друковане і рукописне письмо;

· пояснює важливість рукописного письма, необхідність його естетичного вигляду;

· впізнає і називає відповідно до алфавіту малі і великі рукописні букви; пише їх із дотриманням правильної форми, висоти, ширини;

· поєднує безвідривно елементи букв природного злиття; букви за типами поєднань: верхнє, середнє, нижнє; букви природного злиття;

· пише слова зв’язно, ритмічно, з однаковим нахилом букв;

· розташовує слова і речення в основному рядку.

Написання прямої похилої маленької і великої вертикальних ліній.(До верхньої міжрядкової лінії)

Білет 4

1.Орфографія. Принципи українського правопису. Правопис власних назв, апострофа, найуживаніших префіксів.

2.Методика опрацювання елементів синтаксису на уроках рідної мови. Формування поняття про речення. Види вправ з синтаксису та методика їх проведення.

1.Орфографія. Принципи українського правопису. Правопис власних назв, апострофа, найуживаніших префіксів.

Орфогра́фія — історично сформована й загальноприйнята система правил національної мови щодо способів пе­редачі мовлення на письмі, яка поряд із пунк­туацієюстановить правопис певної мови. Інколи терміни «орфографія» і «правопис» ужи­ваються як тотожні.

Орфографія визначає правила: - на­писання звуків (фонем) літерами, - написання слів разом, окремо й через дефіс, - уживання великої літери, - правила переносу частини сло­ва з рядка в рядок.

Орфографічні правила, як складова частина систе­ми письмових норм літературної мови, повинні бути єдині для всіх, хто користується даною мовою. Єдність і обов'язковість орфографії для всіх полегшує спілкування людей за допомогою літературної мови, ро­бить його дійовішим, ефективнішим, що, звичай­но, сприяє піднесенню мовної культури народу.

Українська орфографія базується на чотирьох принципах: фонетичному, морфологічному, історич­ному, або традиційному, і смисловому, або диферен­ціюючому.

Фонетичний принцип полягав у повній відповідності між написанням і літературною ви­мовою: будинок — [будинок], субота — [субота].

За морфологічним принципом значущі час­тини слова (морфеми) завжди пишуться однаково, незважаючи на відмінну вимову їх у різних формах слова або в споріднених словах: миєш [мийеш] — миєшся [мийес':а].

Згідно з історичним, або традиційним, принципом зберігаються написання, що усталилися здавна і правилами не пояснюються: лиман (при ви­мові [ле^иман], [ли^еман]), юрба, щур.

Смисловий, або диференціюючий, принцип застосовується при написанні омонімічних слів для їх розрізнення: запорожець (людина) — 3апорожець» (автомашина); по-вашому (нехай буде) — по вашому (сліду).

Правопис власних назв
З великої літери пишуться:
1. Індивідуальні імена людей, по батькові, прізвища, псевдоніми, прізвиська, назви дійових осіб у казках, байках, драматичних творах, клички тварин, власні імена міфічних істот: Микола Якович Олійник, Леся Українка, Нечуй-Левицький, Мавка, Тополя, Венера, Дід Мороз, корова Зірка.
2. Прізвища людей, уживані в загальному значенні, якщо вони не перетворилися в загальні назви, тобто не втратили свого індивідуального значення: Там слава й труд і мудрість троєкрата ще вродять нам Шевченка і Сократа (Мал.).
З малої літери пишуться:
1. Імена та прізвища людей, які втратили значення власних назв і стали загальними назвами людей і предметів: рентген (апарат), френч (одяг), меценат, донжуан, дизель (двигун).
2. Назви народів, племен, назви людей за національною ознакою та за місцем проживання: араби, африканці, українець, росіянка, киянин, львів 'яни.
3. Родові назви міфологічних істот (ангел, муза, титан); назви груп тварин, навіть якщо вони походять від індивідуальних кличок (каштанки), а також назви порід тварин (бульдог, вівчарка, пінчер).

Правописапострофа В українській мові апостроф пишеться: 1. Після б, п, в, м, ф та р перед я, є, ї, наприклад: п'ять, торф'яний, здоров'я, м'ята. 2. Після к у власних назвах типу Лук'ян та похідних від нього: Лук'яненко, Лук'янчук тощо.

3. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний, наприклад, від'їзд, під'їхати, з'єднати.

В українських словах апостроф не пишеться: 1. Після букв б, п, в, м, ф, якщо перед ними стоїть буква, що позначає кореневий приголосний: цвях, свято, тьмяний.

2. Після букви р, що разом з наступною я, ю, є позначає м'який звук: рюкзак, рясно. 3. Після букв б, п, в, м, ф, що разом з наступними я, ю, є позначають пом'якшені звуки в словах іншомовного походження та російських власних назвах: бязь, пюре.

Правопис найуживаніших префіксів

З- (ІЗ-, ЗІ-) Префікс з перед глухими приголосними к, п, т, ф, хпереходить у с: сказати, спалахнути, ствердити, сфотографувати, схил. Передусіма іншими приголосними пишеться з- (іноді із-): збавити, звести,зжитися, ззирнутися, зсадити, зціпити, зчепити, зшиток, ізнов.Префікс з-(с-) виступає переважно в словах, корінь яких починаєтьсяголосним звуком або сполученням приголосного й голосного: зекономити,з'єднувати, зігнорувати, з'їзд, зорієнтуватися, зумовити, згаслий, змазати,знадливий, скоротити, склад і под. У тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних, як правило, пишеться префікс зі-: зібгати, зігнути, зідрати, зізнатися, зімкнути, зіпсуватися, зіставити, зіткнення, зіщулитися тощо.

понад-, пред-, роз-, через- кінцевий дзвінкий приголосний перед глухими незмінюється: безкраїй, безкорисливий, відкриття, відстань,міжпланетний, надпотужний, обпалити,обтрусити, підтримка, передплата, передчасний, представник, розтягнути, розчин, розхитати, черезплічник.

ПРЕ- ПРИ- ПРІ- Слід розрізняти префікси пре- і при-: префікс пре-вживається переважно в якісних прикметниках і прислівниках для вираженнянайвищого ступеня ознаки: прегарний, презавзятий, прекрасний, премудрий,прекрасно, препогано; префікс при- вживається переважно в дієсловах, щоозначають наближеная, приєднання, частковість дії, результат дії тощо

В іншомовних словах, що не мають префікса, написання е та и треба

запам'ятати:

преамбула привілей

президент приватний

президія примат

презентація призер

престиж призма

Префікс пере- вказує на ознаку повторної дії, «через щось,когось»: переїхати, перейти, переробити, перешити, перешийок, перешкода,перегородка, передплата, переконувати, переінакшувати.

2.Методика опрацювання елементів синтаксису на уроках рідної мови. Формування поняття про речення. Види вправ з синтаксису та методика їх проведення.

Вивчення елементів синтаксису впочаткових класах набуває особливого значення. Це насамперед пояснюється значенням уроків української мови в початковій ланці освіти: допомогти молодшим школярам оволодіти нормами граматичної структури (будови) рідної мови, збагатити мовлення різноманітними формами і способами висловлення думки, піднести рівень розвитку зв'язного мовлення. Вивчення в школі синтаксису, як і граматики взагалі, має на меті: - по-перше, поступово формувати у дитини правильне уявлення про мову як особливу сферу дійсності, сприяти одержанню певного об'єму лінгвістичних знань; - по-друге, всемірно підвищувати рівень розвитку мовлення школярів. Структура початкового курсу рідної мови дає можливість вчителю так організувати роботу над реченням, щоб практично розкрити для учнів такі співвідношення: а) форми речення як мовної одиниці і її значення; б) форми речення як мовленнєвої одиниці і її функціональної ролі в мовленні.

1. Вироблення початкових уявлень про речення і його будову Початкові уявлення про речення та його будову учні одержують у період навчання грамоти. Вони засвоюють смислові та формальні ознаки речення: служить для висловлення думки; вимовляється з розповідною, питальною чи окличною інтонацією; складається із слів, пов'язаних за смислом і граматично; у реченні про когось або про щось розповідається, запитується, стверджується або заперечується; на початку речення пишеться велика буква, в кінці — ставиться крапка (знак питання або знак оклику).

На початковому етапі навчання молодші школярі схильні вважати основними несуттєві ознаки речення. Уявлення про речення вони часто пов'язують з певною кількістю слів, з початком і кінцем рядка, великою буквою, з темою розповіді, тобто з тими ознаками, які їм найчастіше доводиться спостерігати під час практичних вправлянь. Щоб запобігти цьому, учитель постійно повинен дбати про урізноманітнення вправ, добирати для аналізу різні варіанти речень. Найкраще добирати невеличкі зв'язні тексти, у яких е речення, різні за кількістю слів (від одного до п'яти-шести слів), за метою висловлювання.

Щоб учні усвідомили будову речення, вони повинні зрозуміти, що речення складається із слів. Однак не всі слова, які входять до складу речення, рівнозначні. Є повнозначні й неповнозначні, і роль їх різна. На початковому етапі навчання учні, не маючи достатніх знань, щоб усвідомити роль кожного слова у реченні, нерідко сприймають лише повнозначні слова.

Для вироблення правильних умінь уже в період навчання грамоти необхідно вчити учнів виразно вимовляти кожне слово (повнозначне і неповнозначне) під час уповільненого читання. При цьому слід графічно позначати на дошці склад речення: повнозначні слова — довгого лінією, неповнозначні (так звані маленькі слова) — короткою. Наприклад: Діти поспішають до школи. Вся ця робота відбуватиметься в такій послідовності: 1) уповільнене читання речення з чіткою вимовою неповнозначних (службових) слів (при нормальному темпі читання прийменник ніби зливається з наступним повнозначним словом); 2) графічне зображення кількості слів у реченні; 3) повторне читання речення у нормальному темпі; 4) порівняння вимови і написання.

У період навчання грамоти діти поступово привчаються ставити до слів (членів речення) питання і відповідати на них. Без такої попередньої роботи важко буде навчити учнів ставити граматичне питання до членів речення, поширювати речення за запитаннями

2. Формування поняття про речення Формуючи поняття про речення як слово або групу слів, що виражають закінчену думку, вчитель насамперед повинен зіставити речення з його частиною (фрагментом), демонструючи таким чином закінченість і незакінченість думки, завершеність і незавершеність інтонаційної будови. Так, зіставляючи речення У незалежній Україні всі діти вчаться з його частиною У незалежній Україні всі діти..., учні переконаються, що перше є реченням, бо в ньому знаходимо відповідь на запитання: про кого розповідається (про дітей) і що розповідається (вчаться), воно виражає певну думку і вимовляється з інтонацією завершення, тобто в кінці речення голос понижується.

Вправи: 1. Поширте речення за запитаннями. Ось уже видніються (які?) гори, їх вершини, сягають (чого?). 2.Позакінчуйте розпочаті речення. Влітку ми любимо відпочивати біля... Там ми... До нас часто прибігає... Він теж... 3. Поширте речення, добираючи слова з дужок. Насунула чорна (хмарка, хмаринка, хмара). Знявся рвучкий (вітер, вітерець, вітрисько).

Види вправ із синтаксису. У методиці викладання мови в початкових класах вправи з реченням ділять на аналітичні, якщо переважає аналіз готових речень, і синтетичні, які передбачають самостійне складання речень. І ті вправи використовують на різних етапах навчання. Найчастіше синтетичні вправи виконуються на основі аналітичних. Спочатку діти аналізують готове речення, вказуючи, із скількох слів воно складається, визначають основу речення тощо, а потім самостійно конструюють речення такої ж самої будови.

Залежно від ступеня самостійності і пізнавальної активності учнів вправи з реченням діляться на три групи: на основі зразка, конструктивні, творчі.

Вправи за зразком використовуються на різних етапах навчання. Суть їх у тому, що учні спостерігають, аналізують речення, відтворюють їх інтонаційну будову і складають свої власні такої самої будови на основі наслідування зразків.

Складання речень: 1) на задану тему (про озеро в сонячну погоду; про прогулянку в осінній ліс; про відліт птахів); 2) за сюжетним малюнком; 3) за 2—3 опорними словами (даються, наприклад, недавно почуті учнями слова, які ще не увійшли до їх активного словника, або форми слів, при вживанні яких учні припускаються помилок); 4) за опорними словосполученнями (високе небо, наполеглива праця, сумлінне навчання) або порівняльними зворотами (щедрий, як осінь; летів, як стріла) чи фразеологізмами (сімраз відміряй, а раз відріж; не кидати слів на вітер); 5) речень-запитань і речень-відповідей; 6) на основі власних спостережень за змінами в природі (якого стала земля; що сталося з деревами; які зміни сталися в полі); 7) на основі переглянутого фільму чи вистави (що особливо сподобалось; яка подія дуже вразила; які вчинки не сподобались); 8) складання різних варіантів речень про одне і те саме. Наприклад, за одним і тим самим малюнком можна скласти різні речення: Вітер нагинає берізку. Берізка нагинається від вітру. Берізка, яку нагинає вітер. Берізка, зігнута вітром.

Білет № 5

1. Лексикологія, лексика. Слово та його значення. Багатозначність слів. Синоніми. Антоніми. Омоніми. Пароніми.

2. Букварний період навчання грамоти. Методика ознайомлення учнів з новим звуком та буквою, якою позначається цей звук. Скласти конспект уроку на вивчення нового звука та букви за сторінкою букваря.

1. Лексикологія, лексика. Слово та його значення. Багатозначність слів. Синоніми. Антоніми. Омоніми. Пароніми.

Лексикологія (від гр. lexikos – словниковий logos – вчення) – це розділ науки про мову, в якому вивчається лексика (від гр. lexis – слово) мови, тобто її словниковий склад. Лексикологія вивчає словниковий склад мови з різних точок зору: досліджує внутрішнє членування словника мови, виявляючи в ньому лексику споконвічну й лексику запозичену, інтернаціональну й національну, загальновживану й професійну, нейтральну й емоційно забарвлену, активну й пасивну, нову й застарілу; в лексикології вивчаються також однозначні й багатозначні слова, омоніми й синоніми, пароніми й антоніми, а також інші групи слів.

Лексикологія в свою чергу, поділяється на такі розділи: 1) семасіологію – вчення про семантику (лексичне значення) слів; 2) етимологію – вчення про походження слів; 3) ономастику – вчення про власні назви людей (імена, прізвища), географічні назви; 4 ) термінологію – вивчення про терміни.

Мова складається із слів. Слово є основою, базовою одиницею мови. Зі словами пов’язані всі інші мовні одиниці. Наприклад, своєрідними частинами слів виступають такі мовні елементи, як звуки і морфеми (корінь слова, префікс, суфікс, закінчення); із слів утворюються словосполучення і речення. Слова виконують у мові номінативну функцію, бо являють собою назви предметів і явищ, їх ознак, дій, станів, кількостей тощо. У словах реалізуються наші думки й почуття. Однак слова не рівноцінні щодо значення. Одні з них мають лексичне значення (позначають предмети, явища, дії тощо) і одночасно певні значення граматичні. Таких слів абсолютна більшість, це повнозначні слова. Слів не повнозначних (службових) зовсім мало: з, від, і, але, ж, би. Отже значення слова складається з його лексичного і граматичного значень.

Синоніми (від гр. synonymos – однойменний) – це слова, що мають близьке чи однакове лексичне значення і різний звуковий склад. Наприклад, слова сміливий, хоробрий, відважний, безстрашний, доблесний, героїчний різні за звучанням, проте об’єднані спільним значенням (небоязкий, готовий здійснити визначний вчинок). Слова синоніми за своїм спільним основним значенням об’єднуються в одну групу, що називається синонімічним рядом, або синонімічним гніздом. Щоб правильно відвести синонім до того чи іншого синонімічного ряду, потрібно знайти стрижневе слово. Таке слово стилістично нейтральне (тобто емоційно забарвлене), найбільш уживане, у словниках синонімів подається першим. Наприклад, у синонімічному ряді на означення різних виявів процесу мовлення нейтральним словом виступає дієслово говорити. Саме навколо нього групуються всі інші синоніми ряду: казати, мовити, розмовляти, гомоніти, балакати, бурмотіти, мурмотати, теревенити.

Антоніми (від гр. anti – проти і onyma – ім’я) – це слова з протилежним лексичним значенням. Наприклад: життя – смерть, перемога – поразка, початок – кінець. Антонімічний ряд можливий тільки тоді, коли обидва слова, будучи повність протилежними щодо значення, все ж мають якусь спільність, наприклад: вказують на вік (молодий – старий), віддаль (далекий – близький), розмір (великий – малий) тощо. Найбільше антонімів серед іменників (темрява – світло), прикметників (гострий – тупий), дієслів (нагрівати – охолоджувати) прислівників (високо – низько). Зовсім мало антонімів серед займенників (усі – ніхто) і прийменників (від – до, під – над). Слово, що має антонім, може бути багатозначним. В антонімічну пару таке слово входить із якимось одним своїм значенням. Наприклад, свіжий хліб – черствий хліб. Антоніми бувають різнокореневими (основна група: рідкий – густий, зустріч розлука, знизу – зверху), і однокореневими (надія – безнадія, де6мократичний – антидемократичний).

Слова. Які мають однаковий звуковий склад, але різні за значенням, називаються омонімами. Омоніми – це різні слова, а не різні значення одного й того ж слова. Кожне вторинне значення багатозначного слова пов’язане з його первинним значенням. Порівняймо первинне значення дієслова пропускати – «давати змогу пройти, проїхати» і певною мірою близькі до нього вторинні значення: пропускати старших (уперед ), пропускати трамвай, пропускати букву, пропускати нагоду, пропускати вологу. Омоніми, як і багатозначні слова, становлять елементи лексичного складу мови. Тому їх називають лексичними. Омоніми поділяються на дві групи. До першої належать повні омоніми – такі слова, які збігаються в усіх граматичних формах (коса – коси – косі – косу – косою – на косі, коси – кіс і т. д.). Другу группу омонімів становлять неповні омоніми, які не збігаються в якійсь одній граматичній формі.

Пароніми (від гр. para – біля і onyma – ім’я) – це слова, які зовнішньою формою (звучання) близькі собою, не мають різне або частково інше лексичне значення. Наприклад: абонемент (документ на право користуватися книжками з бібліотеки, телефоном, місцем у театрі тощо) і абонент (той хто користується абонентом), адресант (той, хто пише листа, телеграму та ін.) і адресат (той, кому пишуть). Пароніми – слова спільнокореневі (однокореневі), вони завжди належать до однієї частини мови.

2. Букварний період навчання грамоти. Методика ознайомлення учнів з новим звуком та буквою, якою позначається цей звук. Скласти конспект уроку на вивчення нового звука та букви за сторінкою букваря.

Читання.Букварний період (75 год)

Позначення звуків буквами. Ознайомлення з буквами, які позначають голосні і приголосні звуки.

Навчання основного прийому читання прямого складу з орієнтацією на букву, що позначає голосний звук; практичне усвідомлення складового принципу української графіки.

Практичне ознайомлення зі способами позначення м’якості приголосних звуків; з буквами я, ю, є, ї на позначення двох звуків: [й] + відповідний голосний – [йа, йу, йе, йі].

Ознайомлення з апострофом (’). Використання апострофа для того, щоб показати, що наступні за ним букви я, ю, є, ї позначають два звуки: [й] + відповідний голосний.

Ознайомлення з буквами та буквосполученнями ґ, щ, дж, дз і їх звуковими значеннями. Читання слів з ними.

Читання слів з поступовим ускладненням їх звуко-складової структури.

Складове читання і читання цілими словами.

Навичка миттєвого впізнавання найбільш уживаних у букварі слів, що складаються з 2-4 літер (ти, де, та, так, дім, хто,мама, вона, стіл, брат) і коротких словосполучень (я був, я і ти і под.).

Читання речень, коротких текстів з вивченими буквами. Правильне інтонування речень, у кінці яких стоять різні розділові знаки. Практичне засвоєння розділових знаків: крапка, кома, знак питання, знак оклику.

Письмо. Букварний період (75 год)

Комунікативна спрямованість процесу письма.

Відомості про рукописні букви та пунктуаційні знаки.

Правила поєднання елементів букв.

Правила письма малих і великих букв.

Типи поєднань малих букв. Типи поєднань великих і малих букв.

Позначення звуків, сприйнятих на слух, відповідними рукописними буквами.

Списування з рукописного і друкованого текстів.

Письмо під диктування.

Функції пунктуаційних знаків.

Робота у зошиті без друкованої основи.

На першому етапі букварного періоду учні спочатку вивчають

першого етапу ряд букв, що позначають голосні звуки: а, о, у, и, і. Читання їх не становить для дітей певних труднощів, оскільки полягає в умінні впізнати і правильно назвати їх. Тому найголовніше завдання цього етапу — сформувати у першокласників уміння читати

Прямі склади — злиття «пг», «п'г». Від нього буде залежати успішність просування дітей в оволодінні навичкою читання. З перших кроків ознайомлення з буквами, які позначають приголосні звуки, учитель повинен подбати про те, щоб не допустити в жодного учня побуквеного читання шляхом «перебирання» букв у складі та слові.

Прямий склад, злиття приголосного з голосним учні з самого початку читають у двох варіантах — «пг», «п'г». Досягається це тим, що на першому етапі букварного періоду, крім букв а, о, у, и, вводиться буква і. Це дає можливість опрацьовувати наступні букви, що позначають приголосні звуки, в їх подвійній ролі водно-час — як знаки парних твердого і м'якого звуків. Наприклад, засвоєння учнями букви н здійснюється у про-цесі читання складів і слів, де вона позначає звуки [я], [«']: на, но, ну, ни, ні, Ніна.

Паралельна робота з твердими і м'якими приголосними звуками, що позначаються однією й тією самою буквою, сприяє розвитку в дітей орієнтації на букву голосного звука в складі, тобто усвідомленню складового принципу українського письма. Початкова навичка читання грунтується на сприйнятті цілісної одиниці — злитті приголосного з голосним, що запобігає побуквеному читанню.

Для первинного виділення виучуваних звуків паралельно слід дібрати слова з твердим і м'яким звуками, наприклад: ліс і лось, лин і окунь, стіл і лялька тощо. Відповідно до цього тема уроку на опрацювання нової літери формулюється в такий спосіб: «Звуки [«], [«'], позначення їх буквою «єн».

Протягом букварного періоду учні поступово ознайомлюються з алфавітними назвами літер і вчаться називати звуки, позначувані ними, наприклад: «У слові ліс буква «ел» позначає звук [л'], а в слові лампа — звук

Якщо в добукварний період основною мовною одинецею, з якою учні виконували аналітико-синтетичні дії, був звук, то в букварний період до нього додається і буква. Паралельно із звуковим аналізом учні здійснюють і звуко-буквений аналіз нескладних слів, написня яких відповідає вимові. Новим елементом на таких уроках букварного періоду є буква, оскільки з усіма звуками рідної мови учні познайомились у добукварний період. Тому підсумовувати урок на первинне опрацювання літери правильно буде так: «Сьогодні ми познайомилися з новою літерою «те». Вона може позначати на письмі звуки [г], [т']».

Порядок розміщення і вивчення літер у сучасних букварях здійснюється з урахуванням частотності їх в українському письмі. Це означає, що чим частіше використовується та чи інша буква в писемному мовленні, зокрема в художніх творах для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, тим раніше вона вивчається в букварі. Винесення більш частотних літер українського алфавіту на початок букварного періоду дає можлиість авторам букваря і вчителям запропонувати учням для читання більшу кількість доступних для них слів, швидше заповнити букварні сторінки зв'язними текстами.

При побудові текстів на першому етапі букварного періоду у складі речень можуть бути предметні малюнки, які замінюють слово, якого учні ще не можуть прочитати. Якщо зміст речення досить прозорий, то замість малюнка на місці пропущеного слова ставиться лінія — знак слова, застосовуваний у добукварний період. Наприклад: Он нива. На ниві (мал. колосків пшениці).

Іван вивів на ниву (мал. комбайна). Він.

У практиці початкового навчання трапляються випадки, коли учні швидко запам'ятовують короткий бук-варний текст і, не читаючи, проказують його напам'ять. Для виховання у дітей усвідомленого читання, підвищення пильності під час відтворення кожного слова і речення слід час від часу пропонувати їм на дошці або на індивідуальних картках варіанти текстів, поданих у букварі. Ці варіанти легко створити, змінивши частково в реченнях порядок слів, вилучивши і ввівши деякі слова, змінивши граматичну форму частини слів, замінивши чи переставивши місцями імена дітей тощо.

Білет 6.

1.Поняття про фразеологію. Класифікація фразеологізмів, джерела української фразеології.

2.Методика навчання письма в букварний період. Види робіт з письма в букварний період навчання грамоти (проілюструвати на прикладі одного уроків з письма).

1.Поняття про фразеологію. Класифікація фразеологізмів, джерела української фразеології.

Фразеологією (від гр. phrases – вислів) називають: 1) розділ мовознавства, що вивчає фразеологізми, тобто стійкі словосполучення слів, і 2) сукупність усіх фразеологізмів у мові. Стійкі сполучення слів лексично неподільні, а тому в ряді випадків близькі за значенням до окремих повнозначних слів. Наприклад: клювати носом (дрімати), дивитись крізь пальці (не помічати), накивати п’ятами (втекти) та ін. До фразеологізмів, або фразеологічних словосполучень також належать народні прислів’я, приказки, влучні вислови видатних осіб (крилаті слова), усталені звороти типу мати на увазі, брати участь. У багатьох давніх і сучасних фразеологізмах виражається позитивне ставлення до праці, освіти, науки, натомість засуджується боягузтво, брехливість, нечемність, нещирість і т.д. Наприклад: Праця чоловіка годує, а лінь марнує. Книга вчить, як на світі жить. П’яний та дурний – рідні брати. У страху великі очі.

Різними були і залишаються джерела української фразеології.

Переважна більшість фразеологізмів походить з народної мови. Це, передусім, прислів’я, приказки, вислови жартівливого характеру (Буває, що й корова літає) тощо. З народними звичаями і обрядами пов’язані вислови типу дати гарбуза, піймати облизня, замовляти зуби, виносити сміття з хати.

Фразеологія збагачується за рахунок влучних висловів видатних осіб: Релігія – опіум для народу (К. Маркс); Хіба ревуть воли, як ясла повні? (Мирний); Бути чи не бути? (Шекспір).

До фразеологізмів належать деякі професійно-технічні за походженням вислови: грати першу скрипку, сходити зі сцени, з іншої опери (з мовлення мисливців); де тонко, там і рветься (з мовлення ткачів); куди голка туди й нитка (з мовлення кравців).

Здобутком фразеології стали вислови античних часів, у тому числі біблійні: крокодилові сльози (фальшиве співчуття); альфа і омега (початок і кінець); берегти, як зіницю ока.

Фразеологізмами стають переклади іншомовних ідіом: бути не в своїй тарілці (з фр.); дивитися крізь пальці (з нім.).

Класифікація фразеологізмів

Фразеологізми можна поділити на дві основні групи: 1) ідіоми, або ідіоматичні словосполучення, 2) фразеологізми, або фразеологічні одиниці.

Ідіоми (від гр. Idioma – особливість, своєрідний зворот) - це стійкі звороти мови лексичне значення яких сприймається як неподільне ціле. Зміст ідіом не збігається з лексичним значенням тих слів, що входять до них. Наприклад, собаку з’їв має лексичне значення досвідчений, а окремо взяті іменник собака і дієслово з’їсти далекі від цього значення. Приклади ідіом: робити з мухи слона (перебільшувати), вусом не повести (не звернути увагу), бити байдики (ледарювати), кров з молоком (здоровий), тримати камінь за пазухою (затаїти образу, бути нещирим). У більшості випадків ідіоми дослівно іншими мовами не перекладаються. Наприклад, український зворот замилювати очі російською мовою перекладається в пускать пыль глаза або втирать очки (а не замыливать глаза)

Фразеологічні одиниці – це такі стійкі сполучення слів, які характеризуються смисловою єдністю, але складові частини яких легко виділяються. Це прислів’я, приказки, крилаті вислови. Наприклад: 1. Наша сила – сім’я єдина. 2. Чесне діло роби сміло. (нар. тв.) 3. Чуття єдиної родини. 4. І рости і діяти. 5. Перемагать і жить. До фразеологізмів належать також такі словосполучення, в яких хоч і зберігається самостійність значення слів, але зв'язок їх 6невільний: одно з них є основним іне змінюється, а інші залежать від нього і можуть змінюватися. Наприклад: брати участь, брати до уваги; розв’язати справу, розв’язати питання; домогтися зрушення, домогтися перемоги.

2.Методика навчання письма в букварний період. Види робіт з письма в букварний період навчання грамоти (проілюструвати на прикладі одного уроків з письма).

Протягом першого року навчання в учнів мають сформуватися технічнінавички письма (уміннякористуватися засобами письма, орієнтуватися насторінці), графічні навички уміння правильно зобразити всі рядкові івеликі літери алфавіту), орфографічні навички (уміння записувати без пропусків і замінити літери слова, вимова і написання яких збігається зопорою на звуковий аналіз).Вчитель, який навчає6-річних дітей повинен врахувати психофізіологічніособливості дітей цього віку. Недостатня розвиненість і слабка рухливість дрібних м’язів, кисті руки, низька витривалість донавантажень є причиною повільного письма 6-літніх дітей. Складністю єаналіз графічної по елементної будови літери, що виявляється у недописуванні окремих елементів, або додавання зайвих. Частішетрапляються випадки дзеркального відображення літер. Стрімкими є помилкифонетично-графічного характеру на пропуск, заміну і перестановку букв условах, пов’язаних з недостатньою увагою до звукового і звуко-буквенного

аналізу. Навичка письма є систематичною. Вона складається з цілого рядувмінь, які вимагають спеціальних вправлянь. До них належить: вмінняписати вивчені букви з дотримуванням правильного зображання всіх

елементів, з'єднувати букви між собою, виконувати звуковий аналіз слова.Звуко-буквенний аналіз слова є вправою підготовчого характеру. Так як весь комплекс виконуваних дій є складним. Розрізна азбука

використовується при цьому, як форма, письма. Робота над звуковою структурою слова має бути складовою частиною всіх уроків письма, як продовження тієї, що була розпочата на уроці читання.Основною одиницею діяльності є склад у формі злиття письма і читання.Складовий принцип має стати в основі формування графічної навички, що забезпечить каліграфічне і грамотна письма.Програма навчання грамоти б-річок. передбачає відставання у виробленніграфічних навичок письма. Тому вчитель не повинен добиватися швидкостіписьма і його синхронності.У формуванні графічної навички письма є технічні стани, відображені узошиті з письма:

а) підготовчі вправи на оволодіння, тримати ручку, орієнтуватися вграфічній сітці зошита, координувати рухи вправ, в межах верхньої і нижньої лінії (штрихування і обведення фігур),

б) засвоєння основних елементів літер,

в) письмо окремих рядкових літер які складаються, з елементів,

опрацьованих в підготовчий період.

г)засвоєння правил, поєднання букв у склади і слова,

д) відпрацювання плавного ритмічного письма.

З уроку 6-літкам відводиться І5-20 хвилин, на графічні вправи, під кінець року 25хвилин.

Види робіт з письма в букварний період.

Одним s найголовніших завдань є функція красивого, чіткого,

каліграфічного і орфографічного письма. Уміння перекодовувати звуки,

мови у букви позначення їх на письмі, уміння запису ваги баз пропусків,

роздільне написання слів у реченні, велика буква, м’який знак, я, ю, є.

Основну роль. має. відіграти звуко-буквенний аналіз з застосуванням

розрізної азбуки. На уроках письма учні значно уточняють, активізують

словниковий запасе такі види письмових робіт:

1) підготовчі вправи - дитина вчиться, аналізувати, графічну будову

літери.

Виконуються спочатку на дошці вчителем, у повітрі. При цьому вчитель

повинен стояти спиною.

Далі виконуються в зошиті за зразками букв, накреслених

пунктиром. Потім 2-З букви, а далі рядок.

2) вправи, спрямовані на вироблення ритмічного письма у темпі,

доступному для учнів (письмо під такт).

Записування з дошки або з букваря. Під час письма учні можуть

прогнозувати звуки, які вони позначають буквами. Це проговорювання має

носити складний характер.

4) Вибіркове писання - застое озується для закріплення вивчених літер.

Завдання можуть мати такий характер:

а) виписати слова з букваря (буква па початку слова)

б) виписати слова з двох окладів

в) виписати слова у яких буква з позначає звук з

г)виписати імена дітей

д) записати слова, які відповідають на питання що?

Білет № 7

1.Поняття про лексикографію. Типи словників. Словники української мови.

2.Урок читання і письма в післябукварний період навчання грамоти. Скласти план уроку читання цього періоду.

1.Поняття про лексикографію. Типи словників. Словники української мови.

Лексикографія - розділ мовознавства, що розробляє теорію укладання словників.

Отже, предметом лексикографії є збирання слів тієї чи іншої мови, систематизація їх, опис словникового матеріалу.

Залежно від призначення словники поділяються на два типи: енциклопедичні й лінгвістичні.

Енциклопедичні словники подають стислу характеристику предметів, явищ, історичних подій, видатних політичних діячів, провідних вчених, діячів культури, різних понять, що позначаються тими чи іншими словами. Вони включають до реєстру здебільшого тільки іменники та іменникові словосполучення, не дають власне мовних ознак реєстрових слів, широко наводять власні назви. З-поміж енциклопедичних словників виділяють загальні, що розраховані на подання найширшої інформації, і спеціальні (галузеві) енциклопедії (медична, сільськогосподарська, педагогіка кібернетики тощо). Прикладами загальних енциклопедій є найбільша за обсягом сімнадцятитомна Українська радянська енциклопедія (УРЕ), видана протягом 1959-1965 рр. Друге дванадцятитомне видання згаданої енциклопедії вийшло українською і російською мовами у 1974-1985 рр. Таким є "Український радянський енциклопедичний словник" у трьох томах, що виходив двома виданнями - у 1966-1968 рр. та 1985-1987 рр.

У лінгвістичних словниках по-різному пояснюється слово: з погляду властивого їм лексичного значення, походження, правопису, наголошення тощо.

Лінгвістичні словники можуть бути одномовними, двомовними, багатомовними.

Двомовні чи багатомовні - це перекладні словники. У них подано переклад слів з однієї мови на іншу. Найповнішими двомовними (їх переважна більшість) належать: "Русско-украинский словарь" у 3-ох томах (1968), в якому перекладено українською мовою близько 120 тисяч російських слів; "Українсько-російський словник" у 6-ти томах; "Українсько-російський словник"; "Русско-украинский словарь"; "Польсько-український словник"; "Українсько-англійський словник".

Основним типом лінгвістичних словників є одномовні,в яких у певному аспекті розкриваються особливості слів. Вони поділяються на окремі різновиди словників: тлумачні, орфоепічні, орфографічні, етимологічні, історичні, словники іншомовних слів, термінологічні, фразеологічні, частотні, інверсійні, словники мови окремих письменників, словники конкретних лексичних груп (антонімів, синонімів, паронімів, омонімів, перифраз), словотвірні, морфемні тощо.

Першим і найповнішим тлумачними словником української мови є одинадцятитомний "Словник української мови", реєстр якого містить понад 135 тисяч слів. У 2001 році вийшов "Великий тлумачний словник сучасної української мови", що містить близько 170 тисяч слів та словосполучень, у тому числі й ті, що увійшли в українську літературну мову протягом останнього десятиліття. У ньому об'єднано академічні повноту мовної лексики з лаконічною формою однотомного видання. Спеціально для учнів видано "Короткий тлумачний словник української мови".

Етимологічні словники тлумачать походження слів, їхні найдавніші корені, зміни в їх будові, а також розвиток значень слів. Саме таким в українській мові має бути семитомний "Етимологічний словник української мови", три томи якого уже вийшли. Орфографічні словники подають нормативне написання слів і їх граматичних форм відповідно до чинного правопису. Найновішим в українській лексикографії є "Орфографічний словник української мови" (близько 120 тисяч слів), створений на основі 4-го видання "Українського правопису". Цей словник відображає сучасний стан розвитку всіх сфер літературної мови, включаючи й найновіші запозичення.

Словники іншомовних слів подають пояснення слів, запозичених з інших мов. У цих словниках переважно зазначається джерело запозичення, тобто мова, з якої або через яку слово прийшло, та розкривається його значення. Найдосконалішим і найповнішим в українській лексикографії є "Словник іншомовних слів", що містить близько 25 тисяч слів.

Історичні словники - це словники, в яких пояснюються слова, зафіксовані писемними пам'ятками. Фундаментальною працею української лексикографії є "Словник староукраїнської мови ХІУ-ХУ ст."

Фразеологічні словники подають стійкі сполучення слів. Вони моясуть бути перекладні (двомовні) й тлумачні (одномовні). Найбільший інтерес становлять тлумачні фразеологічні словники, в яких кожна фразеологічна одиниця супроводжується тлумаченням. Першими такими словниками стали короткий "Фразеологіяий словник"; "Словник українських ідіом". Ґрунтовним виданням є "Фразеологічний словник української мови". Найповніше українська фразеологія представлена у двотомному "Фразеологічному словнику української мови" (1993), який охоплює близько 10 тисяч одиниць.

Термінологічні словники - різновид лінгвістичних словників, що подають значення термінів певної галузі знань. Українська мова має термінологічні словники з багатьох галузей: біології, медицини, математики, літературознавства, мовознавства, геології, спорту тощо. Ці словники є одномовними, двомовними чи багатомовними, наприклад: "Словник лінгвістичних термінів", "Словник гідронімів України"; "Російсько-український словник наукової термінології. Суспільні науки" (1994) "Російсько-українсько-англійський словник правничої термінології. Труднощі терміновживання" (1994).

Інші типи словників. Крім названих, в українській лексикографи є й інші типи словників:

1. Діалектні словники подають значення і межі поширення лексики територіальних діалектів. Найбільше таких словників видано в середині 20 століття: Москаленко A.A. Словник діалектизмів українських говірок Одеської області (1958); Ващенко В. С. Словник полтавських говірок (1960); Лисен-ко П.С. Словник поліських говірок (1974) тощо.

2. Словники мови письменників фіксують лексичний склад творі певного письменника. Найповнішим зібранням лексики творів Т. Шевченка є двотомний "Словник мови Т. Шевченка" за ред. B.C. Ващенка (1964). Створено також "Словник мови творів Г. Квітки-Основ'яненка" (Т. 1-3,1978-1979 pp.).

3. Словники власних імен, прізвищ, наприклад: Трійняк 1.1. Словник українських імен (2005); Редько Ю. К. Довідник українських прізвищ (1986).

4. Морфемні словники, в яких розглядається будова слова. До них належать двотомний словник-довідник І. Т. Яценка "Морфемний аналіз" (1980,1981) і "Морфемний словник" Л.М. Полюги (1983).

5. Частотні словники, в яких вказано на частотність вживання кожного слова реєстру, наприклад: "Частотний словник сучасної української художньої прози" у двох томах (1981).

Широко послуговуються й іншими лінгвістичними словниками, зокрема словниками синонімів, омонімів, паронімів.

2.Урок читання і письма в післябукварний період навчання грамоти. Скласти план уроку читання цього періоду.

Післябукварний період навчання грамоти призначений для удосконалення уміння читати, писати, робити елементарні аналітико-синтетичні вправи над словом, реченням, для розвитку зв*язного мовлення.

Зміст завдання уроків читання і письма на даному етапі навчання грамоти передбачені Програмою середньої загальноосвітньої школи 1-4 класів, матеріалами поданими у підручнику «Буквар», навчальних посібниках, зошитах для письма і розвитку мовлення.

Завдання кожного уроку чітко сформульовані у календарно-тематичних планах. За новою програмою(2001р.) визначено конкретні завдання з таких аспектів роботи:

1. розвиток навичок мовленнєвої діяльності, тобто навчання учнів слухати і розуміти усне мовлення, формування умінь грамоти, вчити писати і читати.

2. Знання про мову, мовні уміння. Продовжується робота над словом, реченням, складом, наголосом. Конкретніше учні засвоюють поняття тексту.

Основне завдання уроків читання: удосконалювати навички читання, набуті у букварний період. Читання має бути правильним, свідомим, плавним, з правильним наголосом у словах, з додержанням правильного інтонування речень, різних за метою висловлювання. На уроках письма проводиться робота над каліграфічним, правильним написанням малих і великих букв алфавіту, їх з*єднань. Проводяться вправи на вироблення умінь і навичок писати під диктовку,списувати з друкованого тексту і т.д.

Вимоги до знань, умінь і навичок учнів у після букварний період.

На уроках читання робота проводиться так, щоб забезпечити плавний перехід до навчання рідної мови за підручниками читання, тобто підготувати учнів до уроку читання в 2-му класі.

Тому на даному етапі структура уроків читання відрізняється від уроків добукварного і букварного періодів. Відрізняється і матеріал на сторінках «Букваря». Для читання подаються зв*язні прозові та віршовані тексти, на основі яких учитель формує вміння опрацьовувати їх: ділити на завершено логічні частини, читати і переказувати частинами, вибірково, в особах. Особлива увага звертається на виразність читання тексту. Однак на кожному уроці проводиться різноманітні вправи з метою розвитку техніки читання, розвитку кута зору. Потрібно пам*ятати, що перевага надається голосному читанню. У після букварний період воно здійснюється різними формами: хорове читання, індивідуальне читання, напівголосне,читання ланцюжком, вибіркове, читання в особах, читання в парах, читання естафетою. Всі ці форми читання дають можливість корегувати успіхи кожного учня, підтягувати до одного темпу читання, активізувати діяльність дітей, зосереджувати увагу,, домогтися усвідомлення, розуміння прочитаного, удосконалити правильну літ. вимову. Сильнішим учням можна запропонувати читання про себе, використовуючи з цією метою додаткові посібники, дидактичний матеріал, ілюстровані дитячі книжки.

Програмою передбачено щотижневі 15 хв. заняття «Робота з дитячою книгою». Вони проводяться на уроках читання як один з етапів уроків.

Уроки письма післябукварного періоду тісно пов*язані з уроками читання. Проводяться вправи на вироблення навичок і умінь мовного аналізу, різні види письма, робота з розвитку мовлення.

На уроках письма відпрацьовуються написані букви складної конфігурації, з*єднання букв. Пропонується учням і різні вправи з посиленим орфографічним навантаженням. Вставити пропущені букви, поділяти слово на склади для переносу. Велику увагу слід приділяти різним видам диктантів: зоровому, попереджувальному, малюнковому,, списуванню з друкованого тексту.

На всіх уроках письма проводяться аналітико-синтетичні вправи з різними мовними одиницями:реченням, словом, складом, звуком.

Особливої уваги потребує підготовка до проведення уроку письма: учні продовжують писати у зошиті для письма і розвитку мовлення, але потрібно привчити учнів писати у звичайному зошиті без друкованої основи. Адже у післябукварний на уроках письма іде на опрацювання матеріалу на уроках української мови.

Примірний план уроку читання грамоти в після букварний період навчання грамоти:

І.Організація учнів до уроку.

ІІ.Перевірка раніше вивченого.

Дата добавления: 2015-08-21