Типи простих речень

1. За складом граматичної основи
Двоскладні Односкладні
Людина стає людиною тільки серед людей
Має два головні члени — підмет і при­судок, які групують навколо себе дру­горядні члени речення Не можна судити про людину з першого погляду.
Граматична основа складається з одного головного члена, який виконує предикативну
функцію.
2. За метою висловлювання та за емоційним забарвленням
Розповідні Питальні Попереду забовванів лісМістить у собі якесь повідомлення, розповідь про щось. Інтонація характеризується пониженням тону наприкінці речення
Містить у собі якесь питання, на яке перед­бачається обов’язкова відповідь або питання, що не вимагає відповіді. Тон підвищується на слові, у якому міститься зміст питання
Спонукальні Окличні
Містить у собі наказ, вимогу, заклик, побажання, пораду, прохання тощо. Оформляється розповідною або окличною інтонацією а) розповідно-окличні;
б) питально-окличні; в) спонукально-окличні.
Окличної модальності може набувати будь-який тип речення за метою висловлювання якщо тільки його вимовити емоційно, з оче­видною експресією, виражаючи таким способом якесь почуття — радість, захоплення, по­див, гнів, страх, відчай, обурення, захоплен­ня та ін. Оклична інтонація характеризується високим тоном, більшою силовою напругою голосу
3. За наявністю чи відсутністю другорядних членів
Поширені Непоширені
Гарячий день розлив пекуче золото
1 Крім головних, у реченні є ще й і другорядні члени Минув рік. Йшло літо
Якщо речення складається лише з головних членів, то воно називається непоширеним
4. За наявністю необхідних членів речення
Повні Неповні
І Мале орля, а вище старого літає
Речення, в якому немає опущених членів, незалежно від того двоскладне воно, чи односкладне Ну, як би так мені туди? Хоч би ж тобі де-небудь щілка (Л. Глібов).
Неповним простим реченням є таке речення, в якому опущено один або кілька членів, які легко встановити: і) з попередніх речень; 5) з наступного речення; ї) із ситуації, в якій відбувається розмова; ‘) із змісту неповного речення, зокрема наявних у ньому членів, неповними речення бувають як з двома головними членами, так і з одним головним членом речення.

2. Інтегроване та диференційоване навчання на уроках української мови.

Інтегровані, міжпредметні уроки дають можливість формувати цілісне уявлення про проблему, яка вивчається. Активна позиція учня в ситуації критичного аналізу інформації, здобутої з різних джерел, має важливе зна­чення для підвищення ефективності його навчальної діяльності.

Ідея інтеграції змісту й форм навчання, зокрема інтегрованих уроків, є актуальною, привертає значну увагу широкої педагогічної громадськості.Методичне ж забезпечення інтегрованих уроків мови потребує обґрунтування та конкретизації.

У чому полягає розвивальна сутність інтегрованих видів діяльності? Чому так важливо навчання рідної мови в початкових класах осяяти фантазією, грою, красою природи і людських взаємин, самобутньою творчістю дитини? Чому інтегровані курси та інтегровані уроки вважають важливим напрямком методичного оновлення навчально-виховного процесу в початкових класах?

Перспективність цього методичного підходу полягає передусім у

тому, що він дає змогу нівелювати деякі слабкі сторони предметної

системи навчання, подолати розрізненість, фрагментарність у сприйманні довкілля та рідної мови і водночас, синтезуючи сильні сторони предметного викладання, створює сприятливі умови для формування у дитини здатності сприймати предмети та явища різнобічно, системно, емоційно.

Такі уроки є частковою інтеграцією змісту на відміну від повної інтеграції, коли пізнання дітей організовується за допомогою інтегрованих курсів. Інтегровані уроки об’єднують блоки знань із різних навчальних предметів навколо однієї теми з метою інформаційного та емоційного збагачення сприймання, мислення, почуттів учнів. Це дає змогу пізнати певне явище з різних сторін, досягти цілісності знань. Наприклад, учитель будує урок із теми складання твору на тему “Стежками зимового лісу”. Для створення в уяві дітей літературно-художнього образу зимового лісу він пропонує прослухати вірш Якуба Коласа “Зима”, розглянути картину І. Шишкіна, де зображений зимовий ліс, у супроводі музики. У цьому випадку з інтегровано зміст уроку з різних видів діяльності, тому це інтегрований урок.

Важливою умовою ефективного використання інтегрованих засобів навчання є з’ясування істотних відмінностей між уроками з використанням міжпредметних зв’язків та уроками інтегрованого змісту. Уроки з використанням міжпредметних зв’язків, за визначенням О.Я. Савченко, містять запитання й завдання з інших навчальних предметів, які мають допоміжне значення. Це короткочасні елементи

уроку, які сприяють глибокому сприйняттю й осмисленню нових понять, активізують словесну творчість дітей.

Під час опрацювання мовного матеріалу з теми “Виявлення у реченні головних членів” формулюються мовленнєві завдання:

— розгляньте вироби синичок з пластиліну, які ми ліпили на уроках художньої праці, й опишіть шапочку пташки, її вбрання;

— пригадайте, як ми у нашому гайку розглядали синичок, прислухалися до їхнього співу, спостерігали, як вони поводяться взимку. Спробуймо скласти колективну розповідь “Як живеться синичці взимку”.

Спарений урок “Летять сніжинки” також однотемний, але він яв-ляє собою урок інтегрованого змісту, на якому органічно поєднуються

види діяльності, характерні для уроків мови й мовлення та художньої

праці.

Диференційована групова діяльність: різним групам у класі пропонують вико­

нати різні завдання. Диференціація може здійснюватися за рівнем складності завдань або за їх кількістю.

Білет 20

1. Головні члени речення.Способи їх вираження.

2. Якості читання. Вироблення в учнів навичок правильного, виразного, свідомого, швидкого читання.

1. Головні члени речення.Способи їх вираження.

Члени речення поділяються на головні і другорядні. Головні члени речення становлять його граматичну основу-це підмет і присудок.

Підметом називається головний член двоскладного речення, що позначає предмет,ознака якого названа в присудку. Він відповідає на запитання хто? або що?. Підмет може називати особу або суб*єкт дії,або носія ознаки. Остап ішов годину.

Підмет уреченні найчастіше виражається іменником або займенником. Інші частини мови виконують роль підмета тоді,коли вживаються у ролі іменника, і відповідають на запитання хто?або що?

Н-д: Минуле в пам*яті живе.

Підмет може виражатися і нерозкладним словосполученням. Н-д: учились в школі вогневій сини дванадцятого століття.

Такий підмет називається складним. Словосполучення типу батько з сином, Іван з Петром, виконують роль складеного підмета. Лише тоді, коли в реченні присудок стоїть у множині.Н-д: Батько з сином виходять з затінку на сонце.

Якщо ж певна ознака приписується одній з двох осіб,присудок

ставиться в однині. Тоді іменник у називному відмінку є підметом, а іменник в орудному відмінку – додатком. Н-д: Петро з ним ділився своєю працею.

Присудком називається головний член речення(двоскладного), що виражає ознаку підмета в часі. Ця ознака може вказувати на: дію, властивість, на приналежність, на стан. За структурою розрізняються простий і складений присудок. У простому присудку лексичне і граматичне значення виражається одним словом,у складеному зв*язка чи допоміжне дієслово є носіями граматичного значення, а іменна частина чи інфінітив - носіями лексичного значення.

Простий присудок виражається дієсловом дійсного, умовного чи наказового способу. Зрідка простий присудок виражається вигуково - дієслівними формами, синтаксично – нерозкладними словосполученнями або фразеологізмами.

До дієслівного складеного присудка входить допоміжне дієслово та інфінітив. Інфінітив у цьому присудку називає дію, а допоміжне дієслово вказує на реальність чи нереальність дії та на її час.

Допоміжними можуть бути: дієслова,що вказують на протікання дії; дієслова із значенням бажаності;можливості,необхідності,доцільності;дієслова, що виконують мислительні чи психічні процеси, прикметники(радий, здатний, схильний, повинен) і стійкі сполучення (мати право,нагоду, можливість).

Іменний складений присудок. До іменного складеного присудка входить дієслово- зв*язка та іменна частина, виражена,виражена іменником, числівником чи займенником. Усі дієслова - зв*язки виконують граматичну функцію-вказують на особу, час і спосіб. Дієслова- зв*язки бути, становити позбавлені лексичного значення, а дієслова ставати, лишатися,побитися, вважатися, надають присудкові певних смислових відтінків. Дієслово є у теперішньому часі вживається рідко. Воно становить нульову зв*язку.

2. Якості читання. Вироблення в учнів навичок правильного, виразного, свідомого, швидкого читання.

Уся робота із застосування видів читання підпорядкована виробленню в учнів таких його якісних ознак., як свідоме, правильне і швидке читання. Щодо читання вголос, то воно має бути ще й виразним

Свідоме читання. Забезпечує читання з ясним розумінням змісту тексту, описаних подій, зв’язку між ними, й уміння оцінити вчинки діючих осіб. Усе це ґрунтується на усвідомленому сприйманні учнями лексичного значення всіх слів, що завдяки граматичній пов’язаності формують думку, виражену реченням. Свідомим визначається читання, якщо учень спроможний не тільки переказати, а й висловити своє висловлення до прочитаного.

Свідоме читання має відповідати таким критеріям:

- розуміння ідей твору,змісту його окремих частин;

-визначення ставлення до прочитаного;

-розуміння суті думки, вираженої в кожному реченні;

-розуміння учнями лексичног значення кожного слова;

-розуміння переносного значення слів, виразів, порівнянь, фразеологічних одиниць,стійких зворотів, прислів’їв,крилатих виразів тощо.

Правильне читання. Відповідає таким критеріям:

-безпомилковісь відтворення звукового наповнення прочитуваного, тобто читання без пропусків букв, складів,їх перестановок, вставки зайвих букв чи складів;

- ритмічність або плавність читання - злите промовляння складів у словах та службових частин мови з самостійними;

- дотримання орфоепічних норм – прийоми запобігання можливим помилкам, у процесі читання тексту учнями:вимова тих звуків і слів, які у мовленні дітей зазнали впливу діалектичного оточення.

У виробленні швидкого читання треба прагнути до темпу читання, що відповідає темпу усного мовлення учня і забезпечує свідоме сприймання

Виразним може бути лише читання вголос, тому основні вимоги до нього пов’язані з інтонацією, яка включає складний комплекс елементів вимови,зокрема: ритм, темп, тембр (вище і нижче), інтенсивність (голосніше чи тихіше), логічний наголос.

Виразним читання вважається тоді, коли читець дотримується пауз,логічних наголосів, варіює пришвидшенням чи уповільненням темпу,пониженням чи підвищенням слів при проказуванні слів або речень відповідно до змісту твору.

Всі якості читання взаємопов’язані і взаємозумовлені.Удосконалення однієї з них веде до поліпшення іншої, а недоліки якоїсь із ознак читання впливають на якісну характеристику інших.

Білет 21

1.Другорядні члени речення. Способи їх вираження.

2. Методика роботи над оповіданням у початкових класах. Скласти план уроку опрацювання оповідання (4 клас, 2 частина).

1.Другорядні члени речення. Способи їх вираження.

Другорядні члени речення - це повнозначні слова, які доповнюють, уточнюють,конкретизують, пояснюють головні члени або інші другорядні члени речення. До другорядних членів речення відносять:додаток, означення,обставину. Додаток – це другорядний член речення який служить для граматичного вираження об’єкта дії,стану або ознаки і відповідає на питання непрямих відмінків.Н - д, ми привчені до самостійності. Батько розповів мені історію.

Ознаки додатка:

1) Є другорядним членом речення у структурі простого речення.

2) Виражає об’єктні синтаксичні відношення (має об’єктне значення)

3) Здебільшого виражається іменником або його еквівалентами.

4) В основному стоїть після пояснюваного слова;

5) Найчастіше поєднується з пояснюваним словом зв’язком керування;

6) У структурі співвідносяться найчастіше із позицією об’єкта (може бути також адресатом, суб’єктом, знаряддям дії тощо).

Отже, найвизначніша ознака додатка- його предметне значення. Додаток може вказувати на:

- об’єкт (пекти хліб, створювати картину);

- суб’єкт (пишеться студентами, намальована художником);

- адресат дії (принести матері, розповідати братові);

- знаряддя дії (писати олівцем,різати ножем);

- предмет порівняння (кращий за батька, вищий за мене).

За будовою додатки бувають прості (виражаються одним словом: Заспівав пісню) та складені ( виражаються сполученням слів: Склав два вірші ).

Залежно від того як поширюється дія на предмет, додатки бувають прямі і непрямі.

Прямий додаток означає об*єкт,на який безпосередньо переходить чи спрямовується дія присудка. Прямий додаток залежить від перехідних дієслів: відкрити закон, дивувати публіку, виконувати завдання.

Прямий додаток виражається у формі знахідного відмінка без прийменника.

Непрямий додаток означає об*єкт, на який безпосередньо не спрямована дія, а лише якоюсь мірою його стосується. Непрямий додаток виражається:

- іменниками, займенниками, субстантивами у непрямих відмінках: моєму щастю нема лиж, я принесу тобі удачу.

- нерозкладними словосполученнями: кожному з відвідувачів запропонували каву.

- інфінітивом,що залежить від дієслів на означення процесів мовлення, мислення, психічного чи фізичного стану: думати, забути, обіцяти,боятися,соромитися, стомитися, любити.

Означення –це другорядний член речення, який служить для граматичного вираження ознаки предмета і відповідає на питання? чий? котрий? у скількох?

Дата добавления: 2015-08-21