Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Читання казки мовчки

Читайте также:
  1. В книге «Русская демонология» детские сказки складываются в большой славянский миф — эпос
  2. Волшебные сказки и двухступенчатое воплощение Самости
  3. Глава 20. СКАЗКИ
  4. Испокон веков детям на Руси читали русские народ­ные сказки. Читают и сейчас. Но там герои языче­ского эпоса (Баба-яга, леший)... уместно ли для детей такое читать?
  5. ИСТОРИЯ СКАЗКИ
  6. КАЗКИ ЖИТТЯ
  7. Карта сказки

5.Вибіркове читання.

-хто зачитає як дівчинка доглядала за квітками?

-хто зачитає, яка біда у дівчинки?

-хто прочитає що дівчинка була доброю не тільки до квітів, а й до людей

-знайдіть уривок чого дівчинка плакала у лісі

-що зявилося від її сліз?

6.Складання плану.

7.Читання казки в особох.

ІV. Підсумок уроку

 

Білет 24

1. Просте ускладнене речення. Відокремлені члени речення. Розділові знаки при відокремлених членах речення.

2. Система вивчення дієслова у початкових класах. Проаналізувати програму і підручники з укр. мови для поч. кл і коротко охарактеризувати зміст роботи над дієсловом у 1-4 класах.

1. Просте ускладнене речення. Відокремлені члени речення. Розділові знаки при відокремлених членах речення.

Просте речення, в складі якого є однорідні або відокремлені члени речення, звертання або вставні слова чи словосполучення, наз. ускладненим.

У реченні другорядні члени можуть виділятися інтонаційно і за значенням.

Причиною відокремлення є бажання мовця підсилити, виділити або уточнити якусь частину висловлювання.

Відокремлення другорядних членів відбувається за таких умов:

1. незвичний, зворотний порядок слів (означення стоїть перед словом, до якого воно відноситься (новий будинок)

2. велика кількість залежних слів від одного члена речення;

3. синтаксична не сполучуваність слів, які повязуються між собою за значенням;

4. додаткове значення чи відтінок якогось другорядного члена речення.

Додатки відокремлюються дуже рідко. Здебільшого відокремлюються такі групи:

1. додатки з прийменниками та словами, вжитими у значенні прийменника, -крім, за винятком, не рахуючи, на відміну від…, включаючи…, що означають предмети, які виключаються з ряду інших.(Окрім батьків, на загальні збори були запрошені вчителі)

2. додатки з прийменником замість, що означають предмети, які можуть заміщати один одного (замість парт, в клас поставили столи).

Узгоджені означення відокремлюються в таких випадках:

1. якщо прикметниковий зворот стоїть після означуваного слова (Над головою плавали рожеві хмарки, схожі на медуз)

2.Якщо дієприкметниковий зворот стоїть після означуваного слова (Неподалеку від нього проходила дорога на Миргород, стоптана копитами коней, ліворуч – глинища, занесені снігом.)

3. якщо прикметниковий або дієприкметниковий зворот чи означення стоять на початку речення перед означуваним словом, відносяться до підмета і мають додаткове обставинне значення(осяяний сонцем перед нами розкрився новий світ).

4. Якщо одне або кілька узгоджених означень стоять після підпорядковуючого слова (ім.), перед яким вже є залежне від нього означення (Вона почула, нарешті, його голос, невиразний і далекий.)

5. якщо поширине або непоширене означення відноситься до особових займенників, незалежно від того, чи стоять вони після займенника чи перед ним (Ображений і гордий, стоїть він біля вікна).

6. якщо поширине або непоширене означення відірване від означуваного іншими словами, найчастіше присудком, незалежно від того, чи воно стоїть у реченні після означуваного слова, чи перед ним (Артилеристи збилися докупи, збентежені і злі.)

Не відокремлюються:

1. означення, якщо вони за змістом стосуються присудка (хата стояла на горі чиста, біла, весела.)

2. якщо прикметниковий або дієприкметниковий зворот стоїть перед означуваним словом і має лише означальне значення (без додаткового обставинного значення). (Битий не раз ворог відступав на захід.)

Відокремлення неузгоджених означень:

1. виражені непрямими відмінками іменники з прикметниковими відокремленими комами для підкреслення їх значення (Жвава дівчинка, з ямочками на щоках, справляла приємне враження.)

2. виражені інфінітивом, відокремлюються тире в тому випадку, коли перед ними можна поставити слова а саме (На нашу долю випало відповідальне доручення – організувати новорічний бал.)

3. поширине неузгоджене означення відокремлюється завжди, якщо воно стоїть після означуваного іменника.

Найчастіше відокремлюються обставини часу, причини, умови та допусту. Здебільшого відокремлюються поширені обставини:

1. якщо допустова обставина виражена словосполученням і зв’язана з іншими членами речення за допомогою прийменників наперекір, всупереч, незважаючи на, то така обставина відокремлюється незалежно від того, де вона стоїть (Всупереч нашим сподіванням, ріка виявилася неглибокою.)

2. відокремленням інших обставин, виражених іменником, зумовлюються стилістичними завданнями та намірами автора.

Найчастіше відокремлюються за таких умов:

А) обставини часу або способу дії, якщо вони мають в значенні відтінок умови (Ремонт доведеться робити своїми силами, до того ж негайно)

Б) обставини причини якщо вони мають у значенні відтінок приводу або підстави для усіх (Пасажир, залежно від обставин, може зупинити поїзд стоп-краном.)

В) обставини умови зі словами при, при наявності, при відсутності.

3. обставина виражена дієприслівниковим зворотом відокремлюється майже завжди (Соловей, стуливши очі, в келих ночі срібло точе.)

4. дієприслівник разом з пояснюючими словами може не відокремлюватися, якщо він зливається в єдине ціле з дієсловом-присудком (Ходив він трохи ніби присідаючи, як на сіні.)

5. відокремлюються й одиничні дієприслівники, якщо вони стоять на початку або в середині речення (Пархоменко наближався, не поспішаючи, пильно придивлявся до тих, що сиділи в машині.)

6. якщо одиничний дієприслівник має значення обставини способу дії і стоїть безпосередньо за присудком або в абсолютному кінці речення, то він не відокремлюється (Ідуть дівчата в поле жати та, знай, співають ідучи.)

 

 

2. Система вивчення дієслова у початкових класах. Проаналізувати програму і підручники з укр. мови для поч. кл і коротко охарактеризувати зміст роботи над дієсловом у 1-4 класах

Дієслово – досить складна граматична одиниця, тому вивчення цієї частини мови, її форм правопису в поч. кл дається в елементарному вигляді і розподілене за класами.

У 1 класі відбувається лише практичне ознайомлення з дієсловом. Учні називають слова що відп на питання що робити? Або що роблять? і визначають можливих виконавців перелічених дій.

У 2 класі діти дізнаються, що слова, які означають дію і предмет, діб на питання що роблять? що робити? Що робить?, називаються дієсловами.

Основним завданням вивч дієслова в 3 класі є формування поняття дієслово як частини мови, ознакомления учнів з зміною дієслів за часами і родами, визначеннячасу за питаниями, усвідомлення специфіки неозначеної форми д!ієслова.

Четвертокласннки оволодівають дієвідмінюванням дієслів, вчаться розпізнавати особу дієслова, свіомо вживати дієслова в різних часових формах, працюють із текстами, в яких дієслова в неозначеній формі змінюються в різних часових формах або одні часові форми змінюються іншими, усвідомлюють правопис особових закінчень дієслів I та II дієвідмін.

Формування загального поняття про дієслово. Формуючи в учнів загальне поняття про дієслово, учитель показуе дітям, що:

- дієслова - це слова, що називають дію;

- дієслова відповідаютъ на питания що робить? що зробить?..

.Якшо в період навчання грамоти учні усвідомлюють необхідність постановки до слів - назв дій питань що робить? що роблять?, які допомагають розпазнавати дієслова серед інших слів, то пізніше вони знайомляться з питаннями які готують їх до усвідомлення категорії часу і виду.

Звичайно, учиі початкових класів ще не можуть розібратися в смислових і формальних особливостях видів дієслова. хоча практично вони майже правильно володіють видовими значениями і формами цього класу слів. Загалъне поняття про дієслово в основному формується у 2 класі, у 3-4 класах воно розширюється і поглиблюється внаслідок організації спостереження за дієсловами становлення (червоніти, біліти) і стану (спати, хворіти). У цьому плані корисно організувати словотворчу роботу: утворити дієслова від прикметників (зелений-зеленіти) або іменників (вечеря-вечеряти).

Методика вивчення числа і родудієслів. У процесі засвоення числа дієслів учні усвідомлюють,що:

- дієслова зміюються за числами;

- дієслова мають два числа -однину та множину;

- при зміні дієслова за числами змінюється його закінчення, а смисл залишається той же самий;

- у реченні дієспово-присудокстоїть у тому ж числі, в якому і підмет – іменник.

Школярі навчаються змінювати число дієслів у залежності від питания: що робили? - співали, що робив? - співав.

Формуючипоняття роду дієслів, учитель досягає розуміння учнями того, що:

- форму роду мають тільки дієслова минулого часу однини;

- рід дієслів залежить від роду пов'язаних з ними іменників.

Підвести школярів до висновку про наявність родових форм у дієсловах минулого часу вчитель може, оргагазувавши порівняння двох груп речень:

Клен цвіте. Клен цвів.

Калина цвіте. Калина цвіла.

Вишневе дерево цвіте. Вишневе дерево цвіло.

Методика вивчення часових форм дієслів. Опрацьовуючичасові форми дієслів, учні засвоюють, що:

 

Білет 25

1.Вставні слова, словосполучення. Розділові знаки при них.

Методика роботи над байкою у поч. класах. Скласти план уроку опрацювання байки.

1.Вставні слова, словосполучення. Розділові знаки при них.

Вставними називаються слова або словосполучення, які виражають ставлення мовця до висловленої думки.

Вони не є членами речення, граматичні і інтонаційно виділені, але тісно пов’язані за змістом речення. Вставними можуть бути і окремі речення, що вказують на характер чи оцінку мовленого.

Окремо виділяють вставні слова, словосполучення, речення. Вони вносять у речення додаткові відомості, уточнення чи доповнюють його зміст.

Вставні і вставлені конструкції при вимові виділяються паузами, дещо зниженою інтонацією і логічним наголосом.

Групи вставних слів за значенням.

Ставлення мовця до висловленої думки може виражатися за допомогою вставних слів. У реченні вони означають:

1.впевненість або невпевненість, сумнів щодо вірогідності повідомлюваного

А)безперечно, безумовно, справді, без сумніву…

Б)мабуть, може, певно, очевидно, принаймі…

Н-д: Звісно, то скрипіли охоплені полум’ям осені дерева

2.джерело думки чи повідомлення: кажуть, мовляв, бачу, по – моєму, за словами: н-д: Почин, кажуть, великий чоловік.

3.емоційне ставлення мовця до змісту висловленого: ясна річ, чого доброго, на щастя, на біду, шкода, на диво. Н-д: На привелике диво, Земфір не пручався.

4.звертання до співбесідника з метою привернути його увагу, переконати в чомусь, підкреслити щось: уявіть собі, зверніть увагу, прошу вас, чуєте, бачите, погодьтеся. Н-д: я вже тоді, повірте, все оце обміркував.

5.порядок, послідовність думок: по – перше, нарешті. Н-д: Нарешті, курячи пилюгом, зявилися дві машини.

6.висновок, результат, зв'язок з попередньою думкою: отже, взагалі, словом, значить. Н-д: Взагалі, підкова стала в горах коштовністю.

Розділові знаки.

Вставні слова, словосполучення, речення можуть стояти на початку, в середині і в кінці речення. Вони всі, як правило, виділяються комами.

Комою відокремлюються два вставні слова, що стоять поряд, а також вставне слово в середині відокремлюваного звороту після сполучника. Н-д: Правда, може, я сам – таки в цьому винен.

Вставне слово після словосполучника, може виділятися і не виділятися. Н-д: Минув рік, а може й більше. –Дядько не підтримав його, а навпаки, розкритикував.

Кома не ставиться, якшо вставному слову передує приєднувальний сполучник на почутку речення. Н-д: І справді, оптимізм – невідємна риса трудового народу.

Вставні слова, словосполучення і речення завжди виділяються дужками або тире.

 

 

2. Методика роботи над байкою у поч. класах. Скласти план уроку опрацювання байки.

Байка - це алегорична розповідь повчального характеру, художній твір який малюючи життя тварин, птахів, риб, засуджує вчинки, що трапляються серед людей. ця умовність стає зрозумілою коли учні прочитують мораль. Отже, персонажами байок можуть бути тварини, люди, птахи, риби, предмети.

Байка скл з 2 частин:

Зображення подій чи розповіді про них, яке містить у собі поради.

У поч. кл вивчаються байки переважно віршованого характеру.

У роботі над байкою слід дотримуватися певних вимог:

- говорити про алегоричність байки у поч. кл не варто.

- провести розмову про істотні риси байки доцільно після завершення аналізу описаних подій.

Перед роботою над байкою вчитель знайомить дітей з тваринами або птахами, їхніми поведінка ми. Мета таких бесід – налаштувати дітей на сприймання тексту. Умовність байки стає зрозумілою дітям тоді коли вони перечитують мораль.

Робота над байкою вкл. такі компоненти:

1.сприймання конкретного змісту

2.усвідомлення композиції

3.зясування хар. рис дійових осіб та мотивів їхньої поведінки

4.визначення головної думки байки

5.розкриття алегорії(без терміну)

6.аналіз моралі

Білет 26

1. Складносурядні речення, їх типи. Розділові знаки в складносурядних реченнях.

Складне речення, граматично незалежні предикативні частини якогоповязані в єдине смислове й структурне ціле за допомогою сурядних сполучників, наз складносурядним. (Кличе велике життя, і треба зразу кидатися у його вир.)

За значенням сурядних сполучників та типом зв’язків між предикативними частинами складносурядні речення поділ на єднальні, розділові, протиставні.

Предикативні частини єднальних складносурядних речень зв’язуються за допомогою єднальних сполучників і (й), та (та й), також, і…і, ні …ні, як ….так і, не тільки… а й, не тільки….але і, ані…ані, які мають спільне значення переліку.

Предикативні частини протиставних складносурядних речень, зв’язуються за допомогою протиставних сполучників а, ж(же), але, та, проте, а проте, однак, зате, так.

Розділовими складносурядними наз такі речення, предикативні частини яких не сумісні за значенням, але тісно пов’язані граматично. Звязуються між собою за доп розділових сполучників або, чи, або…або, чи..чи, то…то, не то…не то, чи то …чи то і.т.д.

Предикативні чатини складносурядних речень, з’єднаних сполучниками і(й), та, а, але, проте, однак, за те, не то, або, чи, ні…ні, чи..чи, то…то, не то…не то, чи то …чи то і.т.д., розділяються звичайно комами. (Сонце зійшло, і стало тепліше.)

Кома не ставиться:

1.між двома питальними предикативними частинами, з’єднаними сполучниками і(й). н-д: Коли ви складаєте екзамен і якими підручниками користуєтесь?

2.між двома спонукальними предикативними частинами, з’єднаними сполучником і(й). Н-д: Любіть книгу і нехай вона буде вашим путівником в житті.

3.Між двома окличними предикативними частинами з’єднаними сполучниками і(й): Яке чудове море, і як легко дихається біля нього.

4.Між двома предикативними частинами, що є називними реченнями, з’єднаними сполучником і(й): Теля десь за двором ревнуло. Тиша і бурян.

5.Між двома предикативними частинами, що є безособовими реченнями, зв’язаними спол і(й), якщо вони повністю однорідні за значенням: Немає вітру і немає дощу.

6.між двома сурядними частинами з’єднаними спол і(й), та (і). Якщо вони мають спільну частину: Як тільки стемніє, в полі зникає дрібна звірина та затихає пташиний спів.

7. між двома сурядними частинами з’єднаними спол чи, або, і(й), та(і), якщо вони мають спільний член речення, або спільні частки(тільки, лише та інші): За селом знов шелестіли хліба і пахло полином.

Крапка з комою ставиться:

Якщо предикативні частини складнопідрядного речення, з’єднані сполучниками а, але, проте, все ж, однак, дуже поширені або мають у собі розділові знаки, або далекі за змістом, то між ними ставиться крапка з комою: Річка широка та глибока, а вода синя та чиста; і котиться вона виблискуючи й шумуючи.

Тире:

Якщо предикативні частини складнопідрядного речення, з’єднані сполучниками і(й), та(і), та й, а, виражають швидку або несподівану зміну подій або різке протиставлення, то між ними ставиться тире: Іще одна-єдина мить – і дальній поїзд прошумить.

 

Білет 27

1. Складносурядні речення їх типи. Засоби зв’язку у складнопідрядному реченні. Склпідр. реч. з підр. означальним і з’ясувальним.

2. Методика проведення узагальнюючих уроків читання. Скл план узагальнюючого уроку.

1. Складносурядні речення їх типи. Засоби зв’язку у складнопідрядному реченні. Склпідр. реч. з підр. означальним і з’ясувальним.

Складнопідрядним наз таке складне реч, частини якого пов’язуються між собою сполучниками підрядності або сполучними словами.

У склпідр реч для зв’язку складових частин вживаються всі типи сполучників підрядності: причинові, часові, умовні, мети, порівняльні, допустові, пояснювальні. Склпідр реч скл з частин, що виконують різні функції по відношенню одна до одної. Частина склпідр реч, яка пояснюється іншими частинами наз головною. Частина склпідр реч, яка підпорядкована головній частині, пояснює її, залежить від неї, наз підрядною. Головна частина є граматично незалежною, але вона за допомогою змісту, лексичних засобів, сполучників і сполучних слів підпорядковує собі підрядні частини складного речення. Підрядні сполучники є основними засобами поєднання підр частини з головною. Це сполучники причинові (бо, через те, тому що та ін..), часові (як, коли, після того як, в міру того як, як тільки), умовні (якщо, коли б, якби, аби), мети (щоб, для того щоб, з тим щоб та ін.), порівняльні (як, мов, мовби, немов, немовби, наче, неначе,), допустові (хоч, хай, нехай, дарма що та ін.).

Сполучники підрядності з’єднують підрядну частину з головною, допомагають підпорядкувати одну складову частину іншій, але членами речення не виступають, оскільки є службовими, а не повнозначними словами.

Підрядними означальними наз такі підр частини, які пояснюють в головній іменником або іншим словом у значенні ім. і зв’язуються з ними за допомогою сполучних слів котрий, який, чий, що, хто, коли, де, куди, звідки рідше - за допомогою сполучників що, щоб, якщо, ніби, наче. Такі підрядні відповідають на питання який? Яка? Яке? Які? (не робіть незвичних жестів, які притягують до себе надмірну увагу).

Сполучне слово який є найпоширенішим. Його рід і число залежить від означуваного ім. в головній частині, а відмінок – від синтаксичної ролі в підрядній частині: У товаристві, яке поділилося на кілька груп, краще послухайте інших і помовчіть.

Різновидом підрядних означальних є займенниково-означальні частини. Це такі підрядні частини, які пояснюють не ім. в головній частині, а займенники вказівні (той, та, те, ті, такий) або означальні (все, кожний, всякий). В реченнях цього типу займенники в головній частині є обов’язковими, оскільки вони займають позицію іменників. Тому їх не можна опустити. Хто любить людей, того й люди люблять.

Підрядними з’ясувальними наз такі підрядні частини, які пояснюють, доповнюють зміст того слова в головній частині, що потребує додаткового з’ясування відповідають на запитання всіх відмінків і займають позицію (місце) відсутнього додатка або підмета. Н-д у реченні: І кожний знає з нас, для чого він живе. Підрядна частина для чого він живе доповнює зміст дієслова знає, оскільки воно без підрядної частини не завершує думку і потребує додаткового з’ясування, займає позицію додатка і відповідає на запитання З.в. (що?)

Підрядна з’ясувальна частина з головною з’єднується за допомогою:

А) сполучників що, щоб, як, наче, ніби, чи.

Б) сполучних слів як, який, чий, скільки, де, куди, звідки, коли, чому,хто, що.

Значення деяких слів в головній частині, до яких відносяться підрядні, без додатка чи підмета або без підрядної частини виявляються недостатніми для завершення думки і тому потребують додаткового з’ясування. До таких слів належать:

1.дієсл сприймання: дивитися, побачити, розглядати, почути, стежити, слухати;

2.дієсл мовлення: розповідати, сказати, говорити, повідомити;

3.дієсл мислення: думати, розмірковувати, розуміти;

4.дієсл почуттів: відчувати, жаліти, радіти;

5.дієсл чекання: чекати, ждати;

6.слова категорії стану: жаль, охота.

Якщо підрядна частина з сполучним словом хто або що відноситься до головної без вказівного слова, то таке речення є складнопідр з підр з’ясувальним: Щасливий, хто сни має милі.

Якщо ж в головній частині є вказівне слово той (та, те, ті), яка виступає в ролі підмета або додатка і тому має значення ім., то таке речення є скл підр з підр означальним: Щасливий той, хто сни має милі.

 

 

2. Методика проведення узагальнюючих уроків читання. Скл план узагальнюючого уроку.

Тематичний добір матеріалу для читання дає можливість підвести підсумки вивченого, закріпити здобуті знання. Здійснюється це на узагальнюючих уроках читання, які проводяться після опрацювання відповідних тем.

Їх завдання:

1. відновити в пам’яті учнів опрацьоване, тобто повторити і закріпити вивчене

2. навчити їх знаходити асоціативні зв’язки у тематиці, змісті прочитаних творів, розкрити учням прийом узагальнення

3. залучаючи широкий матеріал, сприяти розвиткові логічного мислення: порівняння спільних рис героїв, встановлення причинових зв’язків в описуваних явищах

4. добором нового матеріалу до теми, розвивати пізнавальну діяльність дітей.

Узагальнюючі уроки вводяться на початку роботи над читанками. В усіх класах до кожної теми з читанки передбачені запитання і завдання, розміщені під рубрикою «Ти прочитав розділ». Їх слід брати за основу проведення узагальнюючих уроків. Запитання вимагає відповіді оцінного характеру. А будь яка оцінка вимагає доведення.

Залежно від класу, теми опрацьованого матеріалу вчитель може давати дітям запитання чи завдання, що вимагають пошуків того, що пов’язує дану тему з раніше вивченим.

Виправдовують себе також запитання чи завдання відповіді на які потребують осмислення свого власного життєвого досвіду, власних спостережень.

Отже, різноманітний характер завдань і запитань допомагає вчителеві у виконанні завдань узагальнюючих уроків.

Підготовка до узагальнюючого уроку і його проведення.

До такого уроку вчитель готується заздалегідь: вивчає мету і зміст уроку, накреслює план його проведення, придумує систему застосування наочності, вивчає обсяг і характер завдань, які він дасть учням.

На одному з перших уроків з відповідної теми вчитель дає дітям завдання: прочитати додаткову літературу, дібрати ілюстрації, підготувати малюнки, вивчити на пам'ять вірші, уривки з творів, загадки. Доцільно давати учням диференційовані завдання.

У процесі роботи над розділом здійснюються екскурсії, ведеться спостереження за певними об’єктами.

Узагальнюючий урок ведеться не за такою схемою, як урок пояснення нового матеріалу. У ньому немає перевірки д/з за попередньою темою. д\з до цього уроку це все що підготовлено до уроку.

З плану уроку випадає і пояснення нового матеріалу, невідомий текст учням не читається, а значить випускається і робота над його частинами. Основна частина – повторення і узагальнення опрацьованого. Перед цим лише наз тема уроку і план його проведення.

Хід основної частини уроків може і повинен бути різноманітним у кожному випадку їх проведення.

Методика рекомендує кілька видів роботи на узагальнюючих уроках:

1. повторбвально – узагальнюючі бесіди

2. переказування

3. різні види читання за книгою і напам’ять

4. вікторини 5. розповідь учителя

 

 

Білет 28.

1.СП речення з підрядними обставинними частинами.

2.Способи організації навчання зв’язним висловлюванням. Види вправ, які сприяють розвитку зв’язного мовлення учнів поч. кл.

1.СП речення з підрядними обставинними частинами.

Для характеристики дії, стану чи ознаки в реченні вживаються такі другорядні члени, як обставини. Н-д: у реченні Соловейко в темнім гаї сонце зустрічає. Обставина в гаї вказує на місце дії, названої дієсловом зустрічає.

Обставинні підрядні частини, як і другорядні члени – обставини, вказують на різноманітні обставини, за яких відбувається дія, виявляється стан або ознака, але вони й одночасно несуть у собі додаткові знання та відтінки. Тому підрядні обставинні частини у смисловому відношенні значно повніші й об’ємніше, ніж відповідно їм слова – обставини. (Вже коли почало сутеніти, мені здалося, що я почув далекий-далекий постріл.)

СП реченнями з підрядними місця наз. такі речення, підрядні частини яких вказують на місце чи напрям дій головної частини. Вони можуть розкривати чи симпатизувати значення обставини місця головної частини, вираженої прислівником.

Підр. частини місця можуть відноситися до всієї головної частини в цілому або до окремого слова – обставини місця, вираженої прислівником.

Підр. частини місця можуть стояти після головної, перед нею або всередині.

Підр частини місця з’єднуються з головною за допомогою сполучних прислівників де, куди, звідки.

Сполучні прислівники де, куди, звідки можуть мати в головній частині співвідносні прислівники там, туди, звідти, утворюючи пари – там-де, звідти-звідки.

Підр частини місця відпов. на запитання де? куди? звідки?

СП реченнями з підрядними часу наз такі речення, підрядні частини яких вказують на час або період тривання дії головної частини.

Підр частини часу, як правило, відносяться до всієї головної частини в цілому і залежить від неї. Вони відповідають на запитання коли? як довго? з яких пір? до яких пір? з якого часу?...

З головною частиною підр з’єднуються за допомогою сп. слів коли, поки, доки, а також сполучників як, як тільки та ін. (Доки сонце зійде, роса очі виїсть.)

У гол частині можуть бути співвідносні прислівники часу тоді, доти…

Підр частини можуть стояти перед головною, після неї і всередині її. (Коли зібралися всі учні, тоді директор запросив до класу гостей.)

За співвідношенням дії головної і підрядної частин скл підр реч з підр часу поділяють на такі три основні групи.

1 – дія, про яку йдеться в підрядній частині, відбувається одночасно з дією, про яку йдеться в головній. Коли мати зайшла до хати, Наталка не підвела навіть голови.

2 – дія підр частини почалася раніше, ніж для головної: Як упав же він з коня, та й на білий сніг, «Слава!», «Слава!», покотилось і лягло до ніг.

3 – дія підрядної частини відбувається після головної: Поки найде, то й сонце зійде.

СП Р з підр мети наз такі речення, підрядні частини яких мету дії головної частини. Вони відносяться до всієї головної частини і відповідають на запитання для чого? З якою метою? Навіщо? (Щоб рибу їсти, треба в воду лізти).

Підр мети можуть стояти перед головною частиною, з’єднуються за допомогою сполучників щоб, аби, для того щоб.

Підр мети можуть стояти перед головною частиною, після неї, а зрідка й всередині її.

СП Р з підрядними умовними наз. такі реч, підрядні частини яких вказують на умову дії головної частини: Якщо буде сонячний день, то відбудеться прогулянка, в море.

Підр умовні частини відповідають на запитання при якій умові? І можуть стояти перед головною частиною, після неї або всередині.

З головною підр умовна частина з’єднується за допомогою сполучників коли, якщо, якби, як, раз: Коли пообіцяв, Іване, слова мусиш дотримувати.

Допустовими наз такі реч, які відповідають на запитання незважаючи на шо? З головною з’єднуються за допомогою сполучників хоч(хоча), хай (нехай), дарма що, незважаючи на те що: Хоч скільки кидало його по чужих краях, а повернувся, - значить, судилося пити воду з рідного джерела. Підр допустові частини не пояснюють окремих членів головної частини, а відносяться до неї в цілому, тобто пояснюють всю головну частину. Можуть стояти перед головною частиною, всередині і після неї.

СП реч з підр причини наз такі реч, підр частни яких вказують на причину дії головної частини. Це досягається тим, що в підрядній частині говориться про такі явища і процеси, якими зумовлюється дія головної частини. Підр частини пояснюють свою головну частину в цілому. Вони відповідають на запитання чому? Через що? З якої причини? І з’єднуються з головною за допомогою сполучників бо, тому що, через те що. Підр частини можуть стояти перед гол частиною, всередині і після неї: Що ти любиш мене та жалуєш, від того і я така веселонька. Підр причини з сполучником бо завжди стоять тільки після головної частини: Я стверджуюсь, я утверджуюсь, бо я живу.

СП Р з підр наслідковими наз такі реч, підр частина яких ознає результат головної частини або наслідок, що логічно випливає із змісту всієї головної частини. Зміст головної частини є причиною по відношенню до змісту підрядної: Пішов великий дощ, так що політ нашого літака відмінили.

Про причину і наслідок повідомляється і в складнопідрядних реченнях з причинною частиною: Тому, що пішов великий дощ, політ нашого літака відмінили.

Підр наслідкові частини завжди стоять після головних частин і зв’язуються з ними за допомогою складного спол так що. У суч укр. мові скл підр реч з підр наслідковими вживаються рідко: Молоді, чорняві скрипалі позакидали назад голови, так що на них ледве держали шапки.

Такі підр частини, які вказують на якість, спосіб,міру та ступінь дії гол частини наз підр способу дії: Край змінився так, що його важко було впізнати. Підр способу дії з гол частиною з’єднуються за допомогою спол як, що та співвідносного слова так в головній частині (Так – як, так -що): Любиш ти мене не так віддано, як я думала.

За значенням скл підр реч з підр способу дії поділяються на дві групи:

1) власне способу дії

2) міри чи ступеня дії.

Підр власн способу дії вказують на спосіб, в яких відбув дія головної частини. Вони відповідають на запитання як? Яким способом і зв’язуються з гол частиною за допомогою спол як: Вона взяла його впевнено і радісно, як зриває з зеленої гілки зріле, червонувато-жовте яблуко добрий господар.

Такі скл підр реч, в яких зміст гол частини виявляється шляхом порівняння зі змістом підр частини, наз порівняльними. (Вабить, кличе далека муза мене, мов гарячка наводить примари.)

2.Способи організації навчання зв’язним висловлюванням. Види вправ, які сприяють розвитку зв’язного мовлення учнів поч. кл.

Одним із важливих завдань в справі розвитку мови є завдання навчити учнів володіти зв’язною мовою, висловлювати свої думки в певній логічній послідовності, в певному взаємозв’язку.

Вироблення в учнів уміння володіти зв’язною мовою тісно пов’язується з роботою над реченням і словником учнів.

Робота над зв’язною мовою учнів у кожному класі проводиться протягом усього навчального року на уроках читання, граматики її правопису, а також під час перегляду кінофільмів, читання дитячої літератури. Велике значення для розвитку зв’язної мови мають бесіди у зв’язку з спостереженням за природою. У роботі над зв’язною мовою необхідно дотримуватись дидактичного принципу: поступового переходу від простих і легших форм роботи до складніших, важчих. Ушинський написав: «не можна загадувати учневі відразу досить великий твір на певну тему, якщо до того часу він не мав попередніх вправ у висловлюванні однієї або небагатьох думок.»

Ще в добукварний період вводиться усна розповідь. Діти охоче розповідають про події з свого життя, розповідають відомі їм казки, переказують зміст кінофільму.

Учитель допомагає висловити думку підібравши потрібне слово і сам читає чи розповідає дітям невеликі казки, оповідання. Учні переказують їх за запитаннями. Іноді вчитель дає зразок переказу прочитаного, пояснює дітям як дотримуватись послідовності у зв’язній мові.

У букварний період учні вже можуть за малюнками скласти кілька невеликих речень (навіть об’єднаних змістом), за запитаннями переказувати прочитане в букварі оповідання, знайти в оповіданні відповіді до запитань і виписати їх, розібрати правопис важких слів. Поступово ця робота ускладнюється, підвищується ступінь самостійності учнів у складанні зв’язних текстів. Особливо тісно пов’язується робота над розвитком мислення, навичок зв’язного викладу з читанням творів вміщених у читанках. Читання оповідання, статті майже завжди супроводжується переказом змісту прочитаного. До переважної більшості текстів у читанках дається ряд запитань за змістом для розбору прочитаного.

На уроках читання учні навчаються складати простий план і користуватися ним як при усному, так і при письмовому складанні текстів. Можуть бути і малюнки що додаються до оповідання.

Робота над зв’язною мовою учнів проводиться також на кожному уроці граматики і правопису. Тільки систематична робота над зв’язною мовою тренує учнів у швидкому і точному виборі необхідних слів і словосполучень, формує навички зв’язного викладу думок, розвиває мислення.

Білет 29

1.Безсполучничникові складні речення, їх види. Розділові знаки у безспол скл реч.

2. Перекази, їх види та методи проведення у початкових класах. Скласти план уроку проведення переказу у 4 класі.

1.Безсполучничникові складні речення, їх види. Розділові знаки у безспол скл реч.

Б.С.Р. наз таке складне речення, предикативні частини якого об’єднані в єдине структурне і змістовне ціле інтонацією та співвідношенням форм виду і часу дієсл – присудків: Місяць заходить, зіроньки сяють.

В Б.С.Р найчастіше зустрічаються такі 4 типи інтонації: перелічувальна, зіставна, пояснювальна, зумовленості.

Перелічувальні Б.С.Р. можуть означати:

А)однозначність дії: Два голуби гудуть, голубка туркоче.

Б)послідовність дії: Пригріло сонечко, обсохла земля, потягло орача в поле.

Вони хар перелічувальною інтонацією, узгодженість водочасових форм дієслів предикативних частин, значеннєвою і структурною схожістю зі складносурядними єднальними реченнями.

У зіставнихБ.С.Р. зміст другої частини зіставляється зі змістом першої, щоб підкреслити якийсь відтінок в значенні шляхом порівняння, протиставлення чи протиставного заперечення або надати реченню образності чи особливої виразності: Вони не загинули, вони живуть і нині. Ці речення хар зіставною інтонацією, узгодженістю водочасових форм дієслів предикативних частин (послабляє – зміцнює теп. час).

У перелічувальних Б.С.Р може бути більше двох предикативних частин, у зіставних лише дві предикативні частини.

У зумовленихБ.С.Р. зміст однієї предикативної частини причиняється змістом іншої предикативної частини: Баба з воза – кобилі легше.

За значенням зумовленіБ.С.Р. можуть означати:

1.умовно – наслідкові: Не навчив батько – не навчить і дядько.

2.чаові: Лягло сонце за горою, зірки засіяли.

3.допустові: Думав Гітлер панувати – довелось мені сконати.

Інколи їх у Б.С.Р важко розмежувати, тоді такі значення наз умовно – часовими: Поспішили – людей насмішили.

У пояснювальних Б.С.Р. друга предикативна частина коментує, доповнює, з’ясовує зміст першої.: Мені снилося: червоні рожі пламеніли в промені золотистім. Такі речення мають пояснювальну інтонацію, скл також із двох предикативних частин, які не можна поміняти місцями: Дивлюсь у воду – місяць у воді сміється.

За значенням пояснювальні можуть бути:

1.означальними, в яких друга проста частина розкриває зміст ім. і відповідає на запитання який? Яка? і т.д.

Горицвіт мав багато щасливішу вдачу: думав про землю.

2.зясувальнии в яких друга предикативна частина доповнює неповну в змісті першу, з’ясовує зміст недостатніх по смислу дієсл та ім. мовлення: Пам’ятаю: на Дніпрі од берегів так пахли трави.

3.причинно – наслідковими в яких одна предикативна частина виражає причину а інша наслідок цієї причини: Машина не заводилась: бачок був порожнім.

Розділові знаки Б.С.Р:

Кома. Якщо предикативні частини зв’язані перелічувальною інтонацією, тобто виражають одночасність, сумісність або послідовність дій і тісно пов’язані між собою за змістом між ними ставиться кома: Небо синє од моря, море було синє од неба.

Крапка з комою. Якщо частини Б.С.Р. великі за обсягом, ускладнені, є відносно самостійними за змістом, і мають свої розділові знаки, то між такими частинами ставиться крапка з комою: Ніч прозора, безшумна, темна; ніби оксамитом огортає людину м’яке степове повітря.


Дата добавления: 2015-08-21; просмотров: 121 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Навчання письма. | Навчання письма. | БУДОВА СЛОВА | Былет №9 | Пошукове завдання. | Види мовного розбору та методика його проведення у початкових класах. | Види мовного розбору та методика його проведення у початкових класах. | Типи простих речень | Характеристика особи | Непряма мова |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
В) додатки| Двокрапка.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.048 сек.)