Пошукове завдання.

Списати, підкреслити іменники, які відповідають на питання хто? однією лінією, а іменники, які відповідають на питанні що? – двома.

Пухнастий сніг падає на землю. Скрізь лежить білий килим. Ріки, озера, ставки покрились льодом. Сонце світить рідко. Горобці, снігурі, синички тримаються біля житла. Вони шукають собі їжу. Вася біжить з ковзанами на каток, а Люда з лижами на гірку. Мороз боляче щипає щічки.

– До якої частини мови належать підкреслені слова?

– Які іменники відповідають на питання хто?

– Які предмети вони називають?

– Які іменники відповідають на питання що?

– Які предмети вони називають?

– Як, на вашу думку, можна відрізнити іменники – назви істот від іменників – назв неістот?

– Підсумуйте роботу, розглянувши правило на с. 11 підручника.

Виконали завдання правильно – повісили на ялинку сніжинку.

2. Самостійна робота за варіантами (впр 20, с. 11).

І варіант – зібрати групу іменників, що позначає людей;

ІІ варіант – групу тварин;

ІІІ варіант – групу рослин;

– Представники якого варіанта виписували іменники, що позначають назви неістот? Чому ви так вважаєте?

Ще одна сніжинка з’явилася на ялинці.

3. Робота зі словниковими словами.

– Прочитайте слова, записані на дошці.

- Що ви помітили в цих словах спільного?

– Розкажіть, чим займаються люди цих професій.

– Зверніть увагу на те, що всі слова є словниковими. Давайте спробуємо в них визначити орфограми.

V. Підсумок уроку.

VІ. Домашнє завдання.

Білет 15

1. Числівник як частина мови. Розряди за значенням та будовою. Особливості відмінювання числівників та їх правопис.

2. Методика ознайомлення учнів з прикметником. Розробити фрагмент уроку на ознайомлення учнів з граматичними категоріями прикметника. (рід) (3 кл., ч2).

1. Числівник як частина мови. Розряди за значенням та будовою. Особливості відмінювання числівників та їх правопис.

Числівником називається повнозначна частина мови до складу якої входять слова, що означають кількість предметів або порядок їх при лічбі. Числівники відповідають на запитання скільки? Котрий?скількох? котра? котре?котрі?Напр. Віку двадцятий дні пережиті інший світанок далі снує. У цьому реченні числівник двадцятий означає порядок предметів і відповідає на питання котрий?Основною граматичною категорією числівників є відмінок.

За значенням граматичними ознаками і характером уживання числівники поділяються на два розряди:кількісні і порядкові. Числівники що означають узагальнене число або кількість предметів називаються кількісними(п’ять, п’ять зошитів). Кількісні числівники змінюються за відмінками не мають категорії роду(крім числівників один,одна,одно,два-дві,обидва-обидві, півтора-півтори).У реченні кількісні числівники виконують різноманітні синтаксичні функції. Сполучаючись з іменниками вони у формі називного відмінка виконують роль підмета, а в непрямих роль означення. Напр. Широке небо неначе кліпало тисячами блискучих очей. У цьому реченні числівник тисячами – означенням до іменника очей. Числівники які означають порядок при лічбі називаються порядковими(третій місяць, вісімнадцята весна). Порядкові числівники змінюються за родами, числами і відмінками узгоджуючись з іменниками. Напр. О бою заглушені грози, в важкий дев’ятнадцятий рік! Кількісні і порядкові числівники можуть входити до складу стійких висловів – фразеологізмів:одним словом, семеро одного не ждуть.

За значенням кількісні числівники поділяються на такі групи:

До групи власне кількісні числівників належать такі, що називають точно окреслену кількість саму по собі, поза зв’язком з відповідними предметами(тридцять поділити на п’ять буде шість) або кількість тих і інших предметів. Власне кількісних числівників небагато – близько 40, але з різним поєднанням можна назвати бідь-яку кількість. Власне кількісні числівники пов’язуютьсяз іменниками, що підлягають лічбі(один трактор).Вони не вживаються в однині чи в множині, не мають роду,

Неозначено-кількісні означ. точно не визначену загальну кількість: багато, небагато, кілька, декілька. Вони співвідносяться з деякими прислівниками і займенниками, наприклад: багато читав(прислівник), багато птахів(числівник). Вживаються у всіх стилях мовлення за винятком числівників кільканадцять і кількадесять, що вживаються переважно у розмовно-побутовому усному мовленні.

Збірні означають кількість предметів як їх сукупність; Наприклад: Двоє дівчат десятеро учнів. До збірних числівників належать: двоє (двійко), троє(трійко), четверо,п’ятеро обидва обидві, обоє. Збірні числівники мають обмежену сполучуваність з іншими словами: множинними іменниками (твоє саней),іменниками чол.і спільного роду, що означають особу (п’ятеро друзів) іменником діти(двоє дітей) особовими займенниками (нас троє).

Кількісно дробові – означають не цілі а дробові величини в поєднанні з цілими числами або без них: три четвертних. Дробові числівники найчастіше вживаються в точних науках.

За будовою поділяться на такі групи:

1. Прості – мають один корінь (2,10,100,1000)

2. Складні – утворилися з двох числівників об’єднаних в одне слово. Це назви чисел другого десятка (одинадцях - девятнадцять) двадцят-девяносто, триста – дев’ятсот), деякі збірні (двадцятеро), дробові (півтора) та неозначено кількісні (кілька десят).

3. Складені - складаються з бвох або більше скидних числівників окремо взятих, наприклад: 42.

За правилами української літературної мови відмінюються всі розряди числівників.

Кількісні числівники один,два змінюються за родами. Один – і за числами.

Кількісні числ. три, чотири і т.д. не мають форм роду і числа, вони мають лише відмінкові форми.

Складні числівники 11,12,20,30,50,60, 70,80 відмінюються як числівник п’ять. У всіх складних числівниках на –дцять, -десят змінюється лише друга частина. У числівниках 5,6,9,10 та усіх числівниках –дцять після т пишемо Ь. Він зберігається і при відмінюванні перед закінченням – ох, -ом, -ома. У числівнику 8 у непрямих відмінках пишемо ь.

Числівники 40,90, 100 в усіх відмінках крім Н. і З. мають закінчення а.

Складні числівники на означення сотень відмінюються в обох своїх частинах.

Числівники 1000, мільйон, мільярд, відмінюються як іменники.

У складених кількісних числівниках відмінюється кожне слово окремо.

Неозначено – кількісні числівники багато, небагато, кілька, декілька відмінюються як числівники 5,6.

Збірні числівники двоє, троє, п’ятеро мають форми кількісних числівників 2,3,5.

Дробові числівники відмінюється в чисельнику, як кількісні, а в знаменнику, як порядкові. Числівники півтора, півтори, півтораста не відмінюються.

2. Методика ознайомлення учнів з прикметником. Розробити фрагмент уроку на ознайомлення учнів з граматичними категоріями прикметника. (рід) (3 кл., ч2).

Поняття про прикметник діти усвідомлюють внаслідок спостереження над ознаками предметів, речей, явищ: дерево яке? Високе, весна Яка? Рання, будинок який? новий. Ознайомлюючи учнів з прикметником, учитель дає визначення цієї частини мови, звертає увагу учнів на те, що прикметник з іменником учнів. Зв'язок прикметника з іменником учні встановлюють за допомогою питань який? Яка? Яке?

Важливо домогтися того, щоб учні зрозуміли: іменники бувають якогось певного роду (льотчик, море, ланка) але за родами не змінюються, тоді як прикметники змінюються за родами залежно від іменників, з якими вони пов’язані: радіоприймач(який?) новий, книжка (яка?) нова. На прикладах доводимо учням, що від іменника, з яким пов’язується прикметник, залежить число і відмінок даного прикметника. Термін «Узгодження» учням не дається.

Поняття про відмінювання прикметників за відмінками учні краще зрозуміють на прикладах закінчених за змістом речень:був(який?)морозний (що?) ранок.

Після виконання кількох таких вправ можна перейти до відмінювання за відмінками парних сполучень прикметника з іменником: Н.(який?) холодний (що?) вітер. Р. (якого?) холодного (чого?) вітру і т.д.

Вивчаючи прикметник, звертаємо увагу на вживання «ь» перед закінченням прикметників м’якої групи (синього, синьому), на подвоєння н у ряді прикметників (ранній,осінній)

При вивченні прикметників необхідно весь час підкреслювати, що вони вказують не лише на ознаки якості предметів, а також надають предметам, явищам художнього забарвлення, уточнюють і прикрашають мову (золоте сонечко). Після розбору таких прикладів у вправах з граматики, на уроках читання учні навчаються вживати образні прикметники у своїй усній мові в письмових творчих робота.

Тема: Змінювання прикметників за родами. Родові закінчення прикметників

Мета: вдосконалювати вміння знаходити прикметники в реченнях, правильно вживати їх у мовленні; формувати вміння визначати рід і число прикметників за допомогою іменників; розвивати логічне мислення; виховувати бережливе ставлення до природи; любов до рідної мови та почуття глибокої пошани до українського Кобзаря – Тараса Шевченка

Тип уроку: комбінований

Обладнання: прислів’я, загадки, предметні малюнки, картки з зашифрованими словами, таблиця, портрет Т.Г. Шевченка

Хід уроку

І. Організація класу.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку.

Отож, визначення роду прикметників та його родових закінчень і є темою нашого сьогоднішнього уроку

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Робота з підручником (Вправа 107)

- Розгляньте таблицю. Назвіть прикметники чоловічого, і середнього роду. Визначте у них закінчення.

- Вимовте основу прикметника перед –ий, -а, - е. Яким є кінцевий приголосний основи? (твердий – [н])

- Вимовте основу прикметника перед закінченням – ій, -я, -є. Яким є кінцевий приголосний основи (м’який -[н])

- Запишіть звукові моделі слів червон[ий] і літн[ій].

- Зверніть увагу на приголосні основи перед закінченням. Зробіть самостійно висновок на основі таблиці про змінювання прикметників за родами і написання у них закінчень. Зіставте свої висновки із правилом у підручнику (с. 47 - 48)

ІV. Робота над темою уроку.

Тренувальні вправи

Робота в групах. Гра «Розсипані слова»

- Діти, Незнайко не може букви, що розсипались, зібрати в слова. Давайте йому допоможемо. Зберемо слова, доберемо до них прикметники і визначимо їх рід.(для кожної групи – своє слово). (Книжка, край, небо, хліб)

- Молодці! Добре попрацювали.

- А зараз знову звернемось до підручника.

Каліграфічна хвилинка – 9 березня – день народження Тараса Григоровича Шевченка

Вправа 109

- Прочитайте вірш. Кому він присвячений? Що ви вже знаєте про Т.Г. Шевченка? Як ви розумієте зміст другої строфи? Коментоване письмо. Випишіть виділені словосполучення. Визначте рід і число.

V. Первинне закріплення матеріалу.

Тарас Григорович Шевченко – геніальний український поет

Можливо хтось із вас в майбутньому буде писати вірші. А от зараз ми спробуємо свої сили у римуванні, підбираючи прикметники до іменників у вірші.

Ми любимо весну (зелену, чудесну),

І громи у тучі, і дощик (співучий)

І луки (широкі), і ріки (глибокі).

І поле (веселе), і (рідну) оселю;

І цвіт у маю – всю землю свою.

Отак ми любимо свою землю, свій рідний край, так ми любимо і свою рідну мову – співучу, ніжну, мелодійну.

А прикметники роблять наше мовлення образним, емоційним, багатим.

Хвилинка поезії

- А тепер ви уважно послухайте вірш, в якому є багато слів, що називають ознаки предметів. Намагайтеся запам’ятати ті, які вам найбільше сподобались. Потім ви їх назвете. Поспостерігаємо, хто у нас найуважніший

Слова – назви ознак у мові,

І нам без них не обійтись.

Ти вслухайся в слова чудові

Та, як другові, всміхнись!

Земля – ласкава, люба, рідна,

А сонце – щире, золоте,

А небо – лагідне й погідне.

Життя – прекрасне, дороге.

А очі в мами – добрі, ніжні.

А голос – чистий і дзвінкий,

А руки – теплі і надійні,

А погляд – сонячний, ясний.

Квіти у полі – білі, сині,

Червоні, жовті, голубі.

Хмарки у небі – бистрокрилі,

Весняні, літні, зимові.

Усі ознаки називають

І жодної не обминають

Слова ці – справді пречудові –

У нашій українській мові (за Л. Лутецькою)

VІ. Підсумок уроку

VІІ Д/з.

Білет №16

1. Прислівник як частина мови. Розряд за значенням. Правопис прислівників.

2. Методика опрацювання елементів лексики на уроках рідної мови. Лексичні вправи та методика їх проведення.

1. Прислівник як частина мови. Розряд за значенням. Правопис прислівників.

Прислівником-називається частина мови, що охоплює невідмінювані повнозначні слова, які виражають ознаку дії (стану) або ознаку іншої ознаки. Наприклад: Весняна гроза завжди несподівана і завжди освіжаюча.

Прислівники найчастіше залежать від дієслів, дієприк­метників, дієприслівників, прикметників та інших прислівни­ків, виступаючи здебільшого в реченні обставинами до них.

Прислівники можуть залежати від іменників, і тоді вони виконують синтаксичну функцію означення. Наприклад: Не потребують вони щоранку кави по-варшавському.

Підмети і додатки прислівники тоді, коли вживаються у значенні іменника. Напр. І відповідаю глухо: «Та трохи (риби) впіймали».

Такі прислівники, як потрібно, треба, шкода, можна, не можна, необхідно, жало”, пора, нема, соромно, прикро тощо, виконують роль присудків у безособових реченнях і назива­ються присудковими. Наприклад: Що нам потрібно впер­шу чергу?

Розряди прислівників

За лексичним значенням і синтаксичною роллю в реченні прислівника поділяються на два основні розряди: означальні і обставинні.

1. Означальні прислівники в свою чергу, поділяються на прислівники:

а ) якісні (якісно-означальні).

Якісні прислівники х-ть дію або іншу ознаку з боку якості: вчитися відмінно, працювати добре.

б) кількісні(кількісно-означальні). Ці прислівники х-ть дію або іншу ознаку з боку кількості міри вияву, залежно від прикметників, дієслів, дієприкметників, інших прислівників, відповідають на питання скільки?, як багато?, якою мірою?.

Напр. Вдвоє більше, дуже сумлінний.

в) прислівники означальні способ у д і ї, як і поясню­ють дію (стан) щодо характеру (способу) її вияву, утворюють­ся від іменників., прикметників, зрідка від числівників, за­йменників, інших слів, від­повідають на питання як? яким способом? подібно до кого ( чого,)? Наприклад: пропасти безвісти, сказати спросоння, наставити напоказ.

2. Обставинні прислівники. Утворюються в основному від іменників, прикметників, вказують на різні обставини дії — місце, час, причину, мету, відповідно до чого й поділяються на чотири групи:

а ) пр ислівники місця — означають місце або напрямок дії, відповідають на питання де? куди? звідки?, наприклад:

За лексичним значенням і синтаксичною роллю в реченні прислівники поділяються на два основні розряди: озна чал ьні і обставинні.

б) прислівники ч а с у — означають час дії і відповідають на запитання коли? доки? відколи? з якого часу? по який час?, наприклад: вдень, вночі, вчора, вранці, завтра, тепер, ранком, смерком, літом, зимою, взимку, восени, нині, давно.

в) Прислівникипричини вказують на причину дії, відповідають на питання чому? через що? з якої причини?, наприклад: згарячу, зопалу, зосліпу, спересердя.

г) прислівники мети — вказують на мету дії, відповідають н а питання а якою метою? для чого?, наприклад": навмисно, наперекір, на зло.

Правопис прислівників

Залежно від морфологічної будови і особливостей творен­ня прислівники пишуться разом або через дефіс.

Разом пишуться прислівники, що утворилися:

а) сполученням іменника з прийменником: безвісти, вго­лос, вдосвіта, вранці, догори, збоку, знизу, восени, надвечір, поволі, зараз, зверху тощо;

б) сполученням колишнього короткого прикметника з при- йменником: здалека, зблизька, здавна, зрідка, зокрема, стиха, допізна, зліва, знову, напевне, нарізно та ін.;

в) сполученням числівника з прийменником: вперше, спершу, заодно, поодинці, вдруге, втретє, вдвоє, втроє, вчетве­ро, надвоє, натроє, уп’ятьох, ушістьох та ін.;

г) сполученням займенника з прийменником: нащо, наві­що, передусім, внічию (але: до чого, за що, при цьому)',

д) сполученням прислівника з прийменником: віднині, донині, забагато, задовго, набагато, надалі, надовго, назав­жди, наскрізь, насправді, повсюди, подекуди, потроху та ін. (але: до завтра, на потім, на ура);

е) сполученням будь-якої частини мови з кількома при­йменниками: вдосвіта, завдовжки, напередодні, навпростець, навкруги, навколо, навприсядки, наприкінці, напоготові, по­завчора, спідлоба та ін.;

є) з кількох основ (з прийменником чи без нього): обабіч, босоніж, мимоволі; мимохідь, мимохіть, праворуч, ліворуч, насамперед, нашвидкоруч, привселюдно, чимдуж, стрімго­лов тощо;

ж) сполученням різних частин мови з частками аби, ані, де, чи, що, як: абикуди, абияк, аніскільки, анітрохи, аніяк, де­далі, деколи, декуди, чимало, щовечора, щотижня, щонайдовше, якомога, якраз, якнайбільше, якнайдужче, щоякнайдужче тощо (але: дарма що, чи що, хіба що, тільки що, поки що, як коли, як слід, як треба).

Через дефіс пишуться прислівники, які утворилися:

а) сполученням прислівників з частками будь-, -небудь, казна-, хтозна, -но, -то, -от, -таки: будь-коли, будь-як, коли-небудь, будь-де, куди-небудь, як-небудь, де-небудь.

б) повторенням слів або основ слів: близько-близько, да- леко-далеченько.

в) сполученням двох синонімічних чи антонімічних слів:часто-густо, зроду-віку.

г) сполученням прикметника, займенника з прийменником- префіксом по- і суфіксами ому, -ему, -й: по-батьківському, по-новому, по-товариському, по-ударному.

д) сполученням порядкового числівника з прийменником по: по-перше, по-восьме.

Окремо пишуться прислівникові сполучення іменника та прийменника, в яких ці слова ще помітно зберігають значення своєї частини мови, через що такі сполучення ще не повністю перейшли до розряду прислівників: без кінця, до речі, з ра­дості, з горя, на щастя, рік у рік, день у день, раз у раз, з боку на бік тощо.

2.Методика опрацювання елементів лексики на уроках рідної мови. Лексичні вправи та методика їх проведення.

Завдання вивчення лексикології в початковій школі

Робота над вивченням лексичного матеріалу в початкових класах має велике загальноосвітнє і практичне значення.

У початкових класах лексикологія як самостійний розділ науки про мову не вивчається. Учні засвоюють лише деякі відомості про лексику, зокрема практично ознайомлюються з прямим і переносним значенням слова, багатозначністю, омоні­мією, синонімією й антонімією.

Ще в період навчання грамоти вчитель пояснює першокласникам значення окремих слів, практично (без уживання термінів) учні спостерігають явища омонімії (коса, лист), багатозначності (іде, дзвоник). Саме тут учнів привчають стежити за власним мовленням, правильно вживати слова.

У 2 класі школярі спостерігають за вживанням образних слів і висловів у тек­стах, зіставляють слова, близькі за значенням.

У 3 класі продовжується спостереження за значенням слів, прямим і пере­носним, випадками багатозначності й омонімії. Учні мають змогу ознайомитися з синонімами, антонімами, окремими фразеологізмами.

У 4 класі знання учнів про слово розширюються внаслідок практичного ви­користання різних лексем в усному і писемному мовленні і спостереження за їхнім уживанням у художніх текстах.

Робота над вивченням лексики має свої завдання:

ü збагачення словника учнів, тобто засвоєння нових, невідомих їм раніше слів чи нових значень відомих слів;

ü Уточнення словника, тобто введення окремих слів у контекст, зіставлення близьких або протилежних за значенням слів;

ü Активацією словника, тобто, перенесення якомога більшої кількості слів із пасивного словника (учень знає значення слів, але рдко або й зовсім не користується ними) в активний;

ü Усунення не літературних слів: діалектизмів, жаргонізмів, просторічних і знижених за значенням слів.

Робота над засвоєнням лексичного значення слова

Вивчення елементів лексики в початкових класах

Завдання вчителя у проведенні словникової роботи полягає в тому, щоб шко­лярі правильно сприйняли незнайоме слово в тексті, зрозуміли це слово з усіма його відтінками, засвоїли і закріпили у процесі виконання різних вправ і, головне, вжили його самостійно в потрібній ситуації.

Найпростіший словотвірний аналіз учні початкових класів здійснюють під керівництвом учителя, тому що навичками такого аналізу вони володіють недо­статньо.

Тлумачення слів — найпоширеніший у шкільній практиці спосіб пояснення значення слів.

Робота над переносним значенням слів

Школярі теж часто плутають пряме і переносне значення слова і тому роблять помилки, уживаючи в мовленні слова з переносним значенням, або зовсім їх не використовують. Завданням класовода є навчити школярів:

розрізняти пряме і переносне значення слів;

уживати слова з переносним значенням у мовленні.

Робота над вивченням омонімів має на меті:

— усвідомлення учнями того, що в мові існують однакові за звучанням і на­писанням, але зовсім різні за значенням слова;

— точне вживання слів-омонімів у мовленні.

Важливо, щоб діти зрозуміли, що у значенні слів-омонімів, на відміну від багатозначних слів, немає нічого значення кожного слова-омоніма пояснюється окремою словниковою статтею.

Робота над синонімами.

Синоніми — однакові або близькі за значенням слова, але різні за звучанням. Вони можуть означати ті самі поняття, але з різним найменуванням (бегемот — гіпопотам, плаття — сукня, айстри — царигрядки — зірочки та ін.).

Робота над синонімами допомагає учням тонше сприймати слово, бачити в ньому, крім основного значення, ще й різні смислові та експресивні відтінки, а отже, бути точнішими у слововживанні.

У процесі роботи над синонімами вчитель має сформувати в дітей уміння:

—розрізняти в мовленні близькі за значенням слова;

—самостійно добирати синоніми;

—замінювати в тексті те чи інше слово відповідним синонімом;

—самостійно вживати в готовому тексті дібране синонімічне слово;

Уміння користуватися синонімами формується в учнів поступово протягом тривалого часу. У процесі цієї роботи вчитель добирає різні типи вправ:

I. Вправи на виявлення близьких за значенням слів у пропонованих учителем (чи підручником) текстах, пояснення значень і відтінків у значеннях цих слів. Одне з можливих завдань: прочитати загадку і знайти в ній близькі за значенням слова.

II. Вправи на групування слів, близьких за значенням. Такі вправи допомагають усвідомити синонімічні відношення між словами, їх синонімічну близькість. Н - д, учні повинні погрупувати синоніми з поданого ряду слів: Батьківщина, праця, сміливий, труд, відважний, робота, хоробрий, Вітчизна.

III. Вправи на розташування синонімів за ступенем інтенсивності ознаки. Увазі учнів пропонуються слова: огрядний, посміхатися, повний, реготатися, товстий, сміятися. Треба спочатку погрупувати слова - синоніми, а потім записати синоніми кожного ряду за ступенем інтенсивності ознак (повний, огрядний, товстий) чи дії (посміхатися, сміятися, реготатися).

IV. Вправи на вибір одного з поданих синонімів. Виконуючи вправи такого типу, вчитель повинен домогтися, щоб діти осмислено вибирати слово, яке найкраще підходить до даного випадку. Працюючи, наприклад, над реченням Верби (сумують, журяться, нудьгують) над водою, вчитель запитує: "Яке з слів, поданих у дужках, не може бути використане? Чому?"(нудьгують).

V. Вправи на заміну синонімів у реченні чи тексті. Ці діти мають на меті показати дітям, що заміна в тексті повторюваних слів їх синонімами усуває його одноманітність, робить мовлення стилістично досконалішим. Робота на уроці складається з таких етапів:

1. Читання тексту.

2. Бесіда-аналіз прочитаного

3. Добір синонімів

4. Запис тексту із заміною, де потрібно, слова Батьківщина відповідним синонімом.

5. Читання і аналіз учнівських робіт.

VI. Вправи на самостійний добір синонімічних слів. Такі вправи є кінцевою метою вправ із синонімами. Вони мають на мті формування навичок самостійного добору слів із власного лессичного запасу і використання їх у власному мовленні.

Вивчення антонімів

Антоніми — це слова, що мають протилежне значення.

Серед важливих вправ під час вивчення лексики важливе місце посідають вправи з антонімами, мета яких - збагатити словниковий запас учнів, виробити в них уміння яскраво і образно висловлювати свої думки.

У роботі над антонімами використовуються такі види вправ:

— добір антонімів до поданих слів;

— виділення з речення чи тексту антонімів і групування їх парами;

— заміна в тексті виділених слів їхніми антонімічними парами;

— дописування речень словами, що мають протилежний зміст, самостійно дібраними антонімічними парами.

Ознайомлення дітей зі словами протилежного значення починається з організації спостереження за вжитими в реченні антонімами. Вчитель пропонує знайти слова з протилежним значенням у прислівях: Від маленької іскриможе загорітися великий ліс. Спостереження за вживанням антонімів у прислівях можна організувати на уроках читання.

Працюючи з антонімами, учитель має змогу повторити синоніми. Для цього найкраще використовувати комбіновані вправи: учні спочатку добирають до по­даних слів синоніми, а потім — антоніми, як от: сумний, зажурений, похмурий — веселий; цікавий, захоплюючий — нудний.

Вправи з лексики й методика їх проведення

Серед різноманітних вправ, які використовуються вчителем з метою піднесення мовленнєвої культури школярів помітне місце повинні посідати вправи з лексики. Такі вправи спрямовані на розширення і збагачення словника учнів, а голов­не, для вироблення в них уміння обирати зі свого словникового запасу ті слова, які найкраще відповідають змісту висловлювання — усного чи писемного.

Вправи з лексики слід класифікувати за такими критеріями:

I. За дидактичною метою. Вправи, які використовує вчитель під час роботи над лексичним матеріалом, спрямовані на усвідомлення школярами функції слова в мовленні. З огляду на це можна розрізняти:

1. Вправи, розраховані на пояснення значення слів

2. Вправи, розраховані на вживання слів у власному мовленні

II. За характером розумових операцій, які здійснюють учні під час роботи зі словом, слід розрізняти:

1. Аналітичні вправи (аналіз текстів чи їхніх уривків, уточнення відтінків у значенні слова, з'ясування мети вживання слова з тим чи іншим значенням тощо). Наприклад: Прочитати уривок з вірша Г. Громового. Знайти в ньому близькі за значенням дієслова.

2. Синтетичні вправи (складання речень із поданим чи дібраним словом, ужитим у певному значенні, дописування (закінчення) речень):

— дібрати синоніми до слова нероба, виправити речення, використовуючи дібрані синоніми:

— до виділених слів дібрати антоніми і поставити їх у тексті замість крапок:

3. Вправи на порівняння текстів чи речень, у яких відбувалася заміна одних слів іншими (усунення недоречних повторювань, уживання емоційно забарвленої й образної лексики тощо). Наприклад: Прочитати речення у стовпчиках ліворуч
і праворуч, з'ясувати, які з них потребують редагування, а які — ні. Чому?

III. За ступенем самостійності у виконанні слід розрізняти:

1. Репродуктивні вправи, розраховані на спостереження за вживанням і значенням слів у готових реченнях чи текстах:

2. Конструктивні вправи (складання словосполучень із поданих слів, уведення в речення антонімів, заміна одних слів іншими тощо). Наприклад:

— прочитати текст, замінити підкреслені слова антонімами. скласти можливі словосполучення зі словами багряний, багровий (мак, рубець);

— доповнити речення порівняннями: Усе було вкрите білим снігом, мов....

3. Творчі вправи (самостійне складання словосполучень, речень із потрібним
словом, текстів за опорними словами тощо). Наприклад:

– скласти словосполучення з багатозначними словами (за вибором учнів);

— скласти текст — розповідь, опис чи міркування за малюнком, на основі власних спостережень тощо.

IV. За формою виконання вправи з лексики бувають усні і письмові.

Білет 17

1.Службові частини мови. Прийменник. Сполучник. Частка. Їх значення та особливості правопису.

2.Методика вивчення фонетики і графіки у початкових класах. Звуковий і звуко-буквений аналіз, методика їх проведення.

1.Службові частини мови. Прийменник. Сполучник. Частка. Їх значення та особливості правопису.

Службові частини мови є незмінними. Вони не виступають назвами предметів, дій, ознак, кількості,не відповідають на питання. В укр. мові є 3 служб. част. мови: прийменник, сполучник і частка, які служать для зв'язку слів у реченні.

Прийменником назив. служб. част. мови, що охоплює слова, якими уточнюються граматичні значення імен­ників у непрямих відмінках і які служать для зв’язку цих від­мінкових форм з іншими словами в реченні.Напр: у, в, на, від, до, про, з, по, од, за, над, через,перед, коло, край, близько, перед, вздовж і т.д.

Самостійними членами речення вони не виступають.

Разом з відмінковими формами іменників, числівників, займенників прийменники можуть виражати:

· час (без п’яти хвилин, о десятій годині);

· простір (злетіти у небо, доїхати до міста);

· причину (запізнився через транспорт);

· мету (прийшов на урок, зустрівся з однокласниками);

· спосіб дії (сказати по правді, робити з задоволенням);

· порівняння (більший за інших, найменший у класі);

· відношення до матеріалу (штани з вельвету, зошит з паперу);

· предмет, на який спрямована дія (розповідати про навчання, привітати зі святом).

Правопис: Прийменники з повнозначними словами пишуться окремо.

Складніприйменники, утворені за допомогоюприйменниказ(із),пишуться через дефіс.Напр: з-за, з-над, з-під, із-за, з-посеред.

Усііншіскладніприйменникипишуться разом. Напр: поза, попід, побіля, проміж, задля, заради.

Разом пишуться і складні прийменники, які утворилися під іменників, дієслів: внаслідок, завдяки, незважаючи.

Окремопишутьсяскладеніприй­менники, щоутворилися шляхом сполученняіменників,прислівників, дієслівних форм з простимиприйменниками. На­пр: за винятком, з приводу, у зв'язку з, нарівні з, по­руч з, згідно з.

Прислівники, що перейшли в прийменники, зберігають написання разом. Напр: вздовжвулички.

Сполучником назив. служб.част.мови, до складу якої входять слова, що можутьпоєднувати члени ре­чення та частини складного речення.

Сполучникивиконують у реченніграматичну роль.Для зв’язкучастинскладнопідряд­ногореченнявикористовуються і деякіповнозначні слова, їхназиваютьсполучними словами. Це прислівники де, чому, звідки, як, куди, коли, відноснізайменники хто, що, котрий, чий, який, скільки.

Сполучні слова відрізняютьсявідсполучниківтим, щовони виступають членами підрядногоречення. Напр: Безсмертний лиш той на землі, хто любить свою Батьківщину. Займенник хто сполучаєпідряднеречення з головним і виступаєпідм.

За морфологічним складом сполучники поділяються: на непохідні, або прості - а, і, та, бо, чи. Похідні — складні і складені — це ті, що утв. від слів інших частин мови: якщо (як + що), щоб (що + б), ніби (ні+би), якби (як+би), або (а + бо).

За вживанням сполуч. поділ. на одиничні (і, а, але), повторювані (і - і, ні - ні, або - або, чи - чи) і парні (як - так, хоч - але, якщо - то).

За синтаксичною функцією: сполучники сурядності(єднальні: і(й), та, також, ні-ні, як-так, не тільки, а й; протиставні: а, але, та, однак, зате, проте; розділові: або, то, чи, хоч, то...то, не то...не то і т.д). Сполучники підрядності: причинові: бо, тому що, тим що, у зв'язку з тим що; мети: щоб, щоби, для того щоб; часові: тільки-но, ледве, щойно, скоро; порівняльні: мов, немов, мовби, наче, як, ніби; умовні: як, якщо, коли б, раз; допустові: хоч, хоча, хай, нехай; наслідку: так що.

Правопис: Складні сполуч., утв. з кількох слів, пишуться завжди разом:щоб, немов, ніж, якби, якщо, адже, отже, тож, також.

Сполуч. адже, ніж, аніж, також, мовби, наче, начеб­то, буцімто, немов, нібито завжди пишуться разом. Сполуч. зате, проте пишуться як одне слово.

Деякі сполуч. з часткамиб, би, ж, жепишуться тіль­ки окремо:або ж, але ж, коли б, хоч б.У складених сполуч. кожна част. пишеться окремо:дарма що, тому що.

Часткою назив. служб. част. мови, що надає окремим словам, словосполученням, реченням додаткових сми­слових та емоційних відтінків.

Частки (давай, хай, ну, не, ні, що за) стоять перед словами, яких стосуються.

Частки є первісними, і утвор. від слів різних частин мови: від дієслів (давай, би, було, хоч), від прислівників (просто, вже, ще, лише, там), від займенників (то, собі, воно, все), від сполучників (а, та, чи, і).Окремі частки скл. з двох слів:що за, що то, та й, ну й, куди там, де там.

Правопис: Частки з іншими словами пишуться разом, окремо й через дефіс.

Частки аби-, де-, ані-, чи-, що-, як- із займен., прислів. та ін. част. мови пишуться разом: абихто, деякий, анітрохи, чимало, щонайкраще, якраз, якби, дедалі.

Частки будь-(-будь), -небудь, казна-, хтозна- у складі займен. і прислів. пишуться через дефіс: будь-що, де-небудь, казна-як, хтозна-який. Іноді ці частки, крім -не- будь, можуть писатися окремо будь з ким, хтозна в якому.

Частки -бо, -но, -таки, -то з іншими словами пишуться через дефіс: іди-но, зробіть-бо, все-таки, як-от, тому-то. Частки би(б), же(ж), то, що з повнозначними словами пишуться окремо. Якщо ж вони входять до складу сполуч., то пишуться разом: щоб, абощо, немовбито, якщо, ніби, ніж, атож.

2. Методика вивчення фонетики і графіки у початкових класах. Звуковий і звуко-буквений аналіз, методика їх проведення.

Фонетика (від гр. phone - звук) - розділ науки про мову, який вивчає звуки мови.

Графіка (від гр. grapho - пишу, малюю) – розділ на­уки про українську мову, в якому вивчається сукупність умовних зна­ків для передачі на письмі усного мовлення.

До графічних знаків належать букви алфавіту, апост­роф, знак наголосу, дефіс (риска), крапка, знак питання, знак оклику, кома, тире, двокрапка, лапки, дужки, три крап­ки та ін.

Уже в період навчання грамоти (1 клас) учні шляхом звукового аналізу вчаться виділяти окремі звуки, послідовно називають звуки в слові, визначають голосні і приголосні, приголосні тверді і м'які, на основі поскладового вимовляння вчаться ділити слово на склади, а також робити звукові моделі слів.Ці уміння є основою для успішного засвоєння розділу «Звуки і букви» у 4 класах. Тобто формуються сталі уявлення про поділ звуків на дві групи — голосні і приголосні. Слід орієнтувати на такі ознаки:

1. Спосіб вимови (вільне проходження повітря при вимові голосних)

2. Характер звучання (голосні - чуємо тільки голос, приголосні - голос і шум або тільки шум);

3. Властивість утворювати склад (голосні утв. склад, приголосні - лише в сполученні з голосними).

Важливу роль при цьому відіграє артикуляційний апарат (органи мовлення). При цьому використовують такі вправи: 1) назвіть звуки, під час вимови яких повітря вільно проходить через ротову порожнину; 2) назвіть звуки, під час вимови яких створюється перешкода губами ([б], [п], [в], [м], [ф]), зубами і кінчиком язика ([д], [т], [з]) і т.д. При цьому усвідомлюють, що букви я, ю, є, ї не називають голосними звуками.

Отже, на наступному етапі проводяться спостереження над звуковим
значенням букв я, ю, є, ї.Пропонуються для звуко-буквеного аналізу слова, де
зазначені букви знаходяться:

а) на початку слова, складу (яма, Юра, біліє, їду);

б) в середині складу (люк, синє).

У результаті спостережень за вимовою і звуко-буквеного аналізу учні
повинні вирішити поставлену перед ними проблему. Над буквами я, ю, є, ї в
ряду звуків має з'явитися такий запис:[йа] [а] я [йу] [у] ю [йе] [є] є [йі] ї.

Це завершальний етап опрацювання теми.

Розпізнавання твердих і м'яких приголосних учнями, будується на сприйманні їх на слух та правильній вимові під час звукового аналізу.

Для удосконалення умінь, щодо розрізнення твердих і м'яких приголосних, доцільними будуть спостереження за мовним апаратом під час артикулювання (вимовляння) твердих і м'яких приголосних: [л -л'], [н - н'], [т - т'], [д -д'] та звука [й].

Доцільними будуть завдання, спрямовані на класиф. звуків за твердістю/м'якістю:

- продовжте ряд звуків: [д], [т], [з], [с],

- продовжте ряд звуків: [д'], [т'], [з'], [с']....

- назвіть звуки, якими відрізняються слова : лук — люк, рись — рис
- назвіть спільні звуки у словах: день, тінь, кінь, синє.

- гра «Упіймай м'який звук».

Доцільні практичні письмові вправи — списування, підкреслення букв, які позначають м'які приголосні звуки, і букв, за допомогою яких позначається м'якість приголосних.

Дуже важливі при цьому усні й письмові вправи, в основі яких лежать звуковий та звуко-буквений аналіз. Напр, назвати м'які приголосні звуки у словах: день, апельсин, вузько, батько.

Якою буквою позначаються м'якість приголосних у цих словах?

На дошці такий запис: ден?, апел?син, вуз?ко, бат?ко.

Опрацювання теми «Вживання м'якого знака перед буквою о» є закріпленням знань про роль м'якого знака на письмі.

Звуковий і звуко-буквений аналіз є найбільш ефективними прийомами навчання грамотного письма. Відбувається усвідомлення послідовності звуків у слові, встановлення співвідношень між звуками і буквами. Є два прийоми.

Звуковий аналіз проводиться лише на рівні звуків — діти сприймають на слух вимовлене учителем слово, самі вимовляють його, розчленовують звуки, встановлюють їх послідовність, називають кількість складів, визначають наголошений склад, послідовно вимовляють звуки, з яких слово складається, визначають, які з них голосні, а які приголосні. Звуко-буквений аналіз слід також проводити з словами, сприйнятими на слух, а потім вимовленими учнями самостійно.

Під час звукового аналізу встановлюють складову і звукову будову слова, то під час звуко-буквеного аналізу називають звуки і букви, якими вони позначаються проводячи такий аналіз, при цьому наголосити про не змішування назви звуків і букв (звук [с],буква «ес»), не вимовляння м'яких приголосних, як твердих (в слові ліс перший звук [л] — м'який. Треба: в слові ліс перший звук м'який — [л ’]).

Звуковий і звуко-буквений аналіз можуть проводитись як усно, так і
письмово, як повний аналіз слова, так і частковий. Мета кожного з видів аналізу різна. Тема «Голосні і приголосні звуки української мови» визначає що тут необхідним є повний звуковий аналіз слів. Послідовність така (слово яблуня): я-блу-ня — 3 склади, перший склад наголошений.Звуки: [й], [а], [б], [л], [у], [н'], [а].Голосні: [а], [у], [а].Приголосні: [й], [б], [л], [н'].М'які: [й], [н'], інші — тверді.Глухі: немає.Дзвінкі: [й], [б], [л], [н'].

Завдання визначати кількість звуків і букв має сенс лише у випадку, коли є розходження між кількістю звуків і букв.

Звуко-буквений аналіз слова має дещо інші завдання: вироблення умінь правильно (без пропусків) позначати звуки у сприйнятих на слух словах, узвичаєними у даній мові буквеними знаками.

Під час звуко-буквеного аналізу слід іти від звука до букви, а не навпаки, як це іноді трапляється в практиці. Адже звук є первинним, буква — вторинна і вживається залежно від звука. Послідовність така:

1. Вимов слово по складах. Склади звукову модель слова.

2. Назви в ньому кількість складів, визнач наголошений склад.

3. Вимов послідовно звуки, з яких складається слово.

4. Назви голосні і приголосні, приголосні м’які і тверді.

5. Запиши слово, називаючи букви, якими позначаються звуки в слові, вказуючи на особливість вживання букв (наприклад: у слові дощ звуки [шч] позначаються однією буквою щ (ща).

На письмі можна обмежитись складанням звукової моделі слова. Напр, слово яблуня матиме таку звукову модель: = 0 - - 0 – 0; взуття: - - 0 =: 0, де знак (:) позначає подовження, знак (~) — глухий приголосний.

Білет 18

1. Синтаксис як розділ граматики. Поняття про словосполучення. Типи словосполучень. Види підрядного зв’язку.

---

Дата добавления: 2015-08-21