Тема 17. Держава та право Сполучених Штатів Америки у новітній період

При вивченні теми необхідно звернути увагу на характерні особливості розвитку Сполучених Штатів Америки після Першої та Другої світових війн, розглянути розвиток конституційного принципу “розподілу влади” та механізму “утримань і противаг”, приділити увагу засвоєнню структури органів влади.

Також слід зупинитися на особливостях розвитку права США новітнього періоду.

За результатами вивчення теми курсанти повинні:

аналізувати основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики США у новітній період; характеризувати особливості соціально-економічного і політичного розвитку США в новітній період; характеризувати державні курси американських президентів; описувати еволюцію американського федералізму; характеризувати розвиток конституційного законодавства США; діяльність правоохоронних органів США.

17. 1. Регулююча роль держави США у сфері економіки та соціальних відносин

На рубежі ХІХ–ХХ ст. Америка перетворюється в країну класичного корпоративного капіталізму, де без будь-яких обмежень діяли трести, монополії, що обмежували свободу ринкової конкуренції та призводили до розорення середнього та малого бізнесу.

Поглиблення соціального розшарування американців в умовах затяжних економічних депресій призвело до зростання незадоволення середніх прошарків, робітників, фермерів, прогресивної інтелігенції. Вимога “оновлення” економічної та соціальної політики все голосніше починає лунати в обох партіях: республіканській та демократичній. Ці вимоги все більше захоплюють партійну верхівку, і в кінці кінців вплинули на політику президента-республіканця Теодора Рузвельта (190–1909 рр.), який виступив з ідеями “нового націоналізму”, а з 1913 р. – президента-демократа Вудро Вільсона (1913–1921 рр.), що проголосив неоліберальну теорію “нової демократії”, “нової свободи”. Основою теорії “нового націоналізму” Т. Рузвельта була вимога розширити прерогативи президента з метою здійснення урядом контролю над діяльністю трестів.

Програма “нової демократії” Вудро Вільсона була заснована на трьох принципах: індивідуалізм, свобода особистості та свобода конкуренції. Будучи кандидатом прогресистів на президентських виборах, Вільсон оголосив себе ворогом монополії, вимагав усунення будь-яких перешкод для розвитку середнього та дрібного бізнесу. З цією метою на основі Закону про тарифи 1913 року урядом була проведена ревізія тарифів. Були підвищені податки на прибутки, розширені можливості імпорту, встановлено певний контроль над банками. У роки “нової демократії” відбулися важливі зрушення у робочій політиці. Був прийнятий закон про 8-годинний робочий день для жінок і дітей, закон про матеріальну відповідальність підприємців за нещасні випадки на виробництві. Держава все більше рішуче починає втручатися у сферу соціальних конфліктів. Усе більше відходить держава від політики “невтручання” після вступу США в 1917 р. у світову війну.

Рішуче поширення державного контролю над виробництвом, перешкоди анархічним тенденціям в економіці, викликані крайнім загостренням конкурентної боротьби монополістичного капіталізму за отримання військових прибутків, вимагали створення єдиного центру з керівництва військовими підприємствами, транспортом, засобами зв’язку, постачання населення та армії харчуванням.

Результатом цього був Закон про контроль над виробництвом, сировиною та паливом (1917 р.), що давав президенту США широкі права для постачання армії всім необхідним. Було створене Військово-промислове управління, що централізувало військове постачання, вело роботу зі стандартизації промислових виробів. Військово-трудове управління вирішувало конфлікти на підприємствах військової промисловості. Управління військово-трудової політики займалося відпрацюваннням загальних принципів національної політики з питань умов праці робітників, вирішення трудових спорів.

З метою послаблення страйкової боротьби був прийнятий закон, який передбачав право робітників на колективний договір, на 8-годинний робочий день (у деяких штатах).

Значним імпульсом, що посилив втручання держави в економіку вже в умовах мирного часу, стала світова економічна криза 30-х рр. Криза 1929–1933 рр. з великою силою вразила США, різко скоротила обсяг виробництва, призвела до розбалансування фінансів, розорення промислових, торговельних та фінансових фірм, масового безробіття. Майже вдвоє знизився обсяг продукції американської промисловості. Перестала існувати п’ята частина банків, кожен третій робітник втратив роботу.

Навесні 1933 р., коли криза досягла свого апогею, на пост президента заступив кандидат від демократичної партії Франклін Рузвельт, далекоглядний політик, який розумів необхідність радикальних заходів для створення в країні ефективно діючого антикризового механізму, проведення соціальних реформ, здатних припинити розгортання масового руху протесту в Америці за революційним шляхом.

Розроблена урядом Рузвельта програма антикризових заходів отримала в історії США назву “нового курсу”. Основні реформи були проведені в період перших ста днів його президентства, коли Конгрес прийняв низку законів, які охопили всі сфери економічного і політичного життя країни.

Економічна політика “нового курсу” була спрямована на відновлення повністю зруйнованої банківсько-фінансової системи. Надзвичайний банківський закон надав президенту широких повноважень у фінансовій сфері, було проведено ревізію всіх банківських рахунків країни. 1934 року були створені Федеральна корпорація страхування внесків (ФКСВ) та Федеральна корпорація страхування позик та заощаджень (ФКПЗ), які були покликані відновити довіру до банків та захистити банківські внески населення.

1933 року був прийнятий Закон про відновлення промисловості – найбільш вагомий у законодавстві “нового курсу”. Цей закон повинен був не лише вирішити проблему стабілізації промисловості за допомогою спеціально створеного державного органу – Національної адміністрації відновлення промисловості, але й зняти гостроту трудових конфліктів за допомогою заходів соціального маневрування, часткового задоволення вимог робітників.

Аграрна політика “нового курсу” знайшла відображення в Законі про регулювання сільського господарства, який передбачав створення спеціального адміністративного органу з регулювання сільського господарства. Також був прийнятий Закон про рефінансування фермерських боргів. Проводилася політика скорочення посівних площ та відновлення родючості земель.

Завершальним правовим актом аграрної політики “нового курсу” став Закон 1938 року, який посилив державний контроль за надходженням на ринок сільськогосподарських продуктів підтриманням цін.

у другій половині 30-х років змінюється головний напрямок діяльності уряду Рузвельта, що визначився необхідністю проведення кардинальних соціальних реформ.

Закон про трудові відносини (Закон Вагнера), прийнятий 1935 року, не лише вперше в історії США проголосив офіційне визнання прав профспілок, але й передбачив законодавчі гарантії цих прав. Закон закріпив право робітників на страйк. Але всім своїм змістом закон був спрямований на звуження підстав щодо масових конфліктів.

Іншим напрямком діяльності уряду “нового курсу” було створення розгорнутої державної системи соціального захисту населення. 1935 року був прийнятий Закон про соціальне страхування та інші закони на допомогу бідним.

У подальшому було прийнято низку інших законів, доповнюючих законодавство “нового курсу”.

Закон Тафта-Хартлі 1947 р. покликаний створити механізм запобігання незаконним страйкам, а також запобігання політизації профспілок. Цей закон діє до цих пір. Закон забороняє ряд напрямків профспілкової діяльності, деякі види страйків, мітинги солідарності, пікетування підприємств, страйки державних службовців. Закон детально регулює порядок укладення колективних договорів, розглядає права участі в колективно-договірних відносинах.

Антипрофспілкова обмежуюча спрямованість Закону Тафта-Хартлі була посилена Законом Лендрама-Гріффіна 1959 р., який поставив профспілки під ще більший контроль державних органів. Вони отримали право регулювати проведення виборів в профспілкові органи, визначити розміри членських внесків.

Найбільш активний період соціальних реформ США припадає після “нового курсу” Рузвельта на 60-ті роки, коли президентом-демократом Ліндоном Джонсоном була проголошена програма створення “великого суспільства”. Центральною ланкою програми була “боротьба з бідністю”. 1964 року був прийнятий закон про економічні можливості, який передбачав заходи з професійної підготовки та навчання молоді, особливо безробітної, видачу пільгових займів фермерам.

1965року вийшли закони про початкову та середню освіту, а потім і про вищу освіту, що повинні були сприяти підвищенню освітнього рівня малозабезпеченої молоді.

Однак зусилля уряду не призвели до здійснення всіх намічених програм. Завдання побудови “великого суспільства”, звільненого від бідності та безробіття, не було вирішене. Криза перевиробництва 1973–1975 рр. ще більше загострила в США проблему зайнятості.

Разом з тим слід сказати, що соціальні програми “боротьби з бідністю”, які були продовженням соціальних реформ Ф. Рузвельта, так само як і соціальні програми, що існують на сьогодні, визначили постійну тенденцію у зміні суспільних відносин. Ця тенденція виражається не лише у підвищенні соціальної захищеності бідних прошарків американського суспільства, у політиці вирівнювання рівнів прибутків населення, але й у зростанні долі колективних форм власності, укріпленні економічної незалежності та правової охорони особистості.

1992 року на виборах перемогу отримав демократичний президент Б. Клінтон.

Дата добавления: 2015-08-21