Революція 1918р. в Німеччині

Восени 1918р. в Німеччині склалася революційна ситуація. Революція почалася стихійно, без будь-якої попередньої підготовки.

Наприкінці жовтня німецьке військове командування наказало флоту вийти для вирішального поєдинку з англійцями в море. Цей наказ означав явну гибель 80 тисяч моряків, так як війна вже була закінчена не на користь Німеччини, вже були розпочаті переговори про мир. Моряки відмовилися йти на передбачену загибель. Командування відмінило свій наказ, але проти моряків були запроваджені репресії. У відповідь на це матроси обрали в Кілі “комітет довірених осіб”, який призначив на 3 листопада демонстрацію протесту. Керівники кільського комітету соціал-демократів вважали цей виступ недоцільним. Але демонстрація відбулася. Кривава розправа над моряками викликала повстання у місті. На бік моряків перейшли солдати-піхотинці, робітники. Спалахнув загальний страйк. Владу взяли до рук ради робітників.

Для придушення повстання у Кіль було відправлено депутата рейхстагу правого соціал-демократа Носке. Політично освічені матроси обрали його головою Кільської солдатської ради. Носке зробив все для того, щоб затримати подальший розвиток революції.

Хоча повністю припинити хід подій було вже неможливо. Повстання у Кілі було початком Німецької революції.

5 листопада революція охопила Любек, Брунсбюттель, Куксхафен, Гамбург. До 7 листопада були скинуті королі в Баварії, Саксонії, Вюртемберзі та інші правителі.

Уряд намагався ізолювати Берлін від революції, але і тут трудящі піднялися на боротьбу проти монархії та війни. 9 листопада у Берліні розпочався загальний страйк, що переріс у повстання. Революційне повстання призвело до скинення 9 листопада 1918р. монархії та кайзерівського уряду. Вільгельм ІІ утік в Голландію.

Спартаківці вважали, що революція зробила лише перші кроки і що її необхідно довести до кінця. Праві ж соціал-демократи вбачали у скиненні монархії не початок, а кінець революції. Вони маневрували, щоб зберегти підтримку мас.

Праві соціал-демократи запропонували керівникам Незалежної соціал-демократичної партії та Лібкнехту увійти до уряду Еберта. Лібкнехт відповів, що погодиться вступити до уряду на три дні для сприяння завершенню війни за умови, що Німеччину буде проголошено соціалістичною республікою. Еберт не прийняв таких умов і Лібкнехт не увійшов до уряду. Інші лідери незалежної соціал-демократичної партії прийняли пропозицію правих соціал-демократів.

Одночасно лідери правих організували у приміщенні правління своєї партії “Робітничу та Солдатську Раду”, прагнучи скласти враження, що соціал-демократична партія підтримує Ради. Цей крок мав істотні наслідки для розвитку революції. Опортуністи захопили керівництво у Радах і через них почали впливати на робітничий клас.

10 листопада відбулися збори Рад Берліну. Збори обрали Виконавчий комітет Берлінської Ради у складі 6 правих соціал-демократів, 6 незалежних членів, 12 представників солдатських Рад. на цих зборах також було обрано новий уряд Німеччини - Раду народних уповноважених. До неї увійшли праві соціал-демократи Еберт, Шейдеман, Ландсберг, незалежні члени Гаазе, Дітман, Барт. Уряд Еберта-Гаазе назвав себе “соціалістичним”, що свідчило про вагомий натиск мас та їх прагнення створити соціалістичну республіку. Але насправді новий уряд вороже ставився до соціалістичної революції за своєю сутністю був буржуазним.

З перших днів революції робітники окремих промислових районів встановили свій контроль над виробництвом. Однак більшість Рад не боролася за знищення старого державного апарату. Незалежній соціал-демократичній партії вдалося запевнити маси в тому, що революція в Німеччині закінчена.

Проголошення республіки та утворення Ради народних уповноважених не означало ліквідації влади експлуататорських класів. Під натиском народної революції уряд змушений був ввести загальне виборче право, надавши право голосу і жінкам. Але програма уряду Еберта-Гаазе не виходила за межі соціальних реформ в рамках буржуазного устрою. Економічне панування залишалося в руках поміщиків та буржуазії.

Вже 10 листопада Еберт заключив таємний союз з Гіндебургом для боротьби проти подальшого розвитку революції. Еберт прагнув за допомогою верховного командування армії створити уряд, “здатний підтримати порядок”.

12 листопада Рада народних уповноважених опублікувала “Звернення до народу”. В ньому стверджувалось, що в Німеччині створено соціалістичний уряд, який буде здійснювати соціалістичну програму. Але тут же йшлося, що уряд буде захищати власність від усяких замахів. Про робітничі та солдатські Ради, про командування армією не було сказано нічого.

Всі буржуазні партії підтримували уряд Берта-Гаазе та наполягали на скликанні Установчих зборів.

15 листопада 1918р. група великих промисловців заключила з керівниками профспілок угоду про “ділове співробітництво”, щоб “покласти кінець революційній смуті”. Монополісти визнали за профспілками лише ті права, які уже були завойовані в ході революції – право на об’єднання, 8-ми годинний робочий день, колективні договори.

Уряд Еберта-Гаазе створив “комісію по спеціалізації” на чолі з Карлом Каутським. Комісія мала за мету створити враження, що Німеччина йде шляхом соціалізму, прикрити контрреволюційну змову соціал-демократичних лідерів з магнатами капіталу і генералітетом.

Тим часом реакційні кола офіцерів приступили до формування збройних об’єднань. Опираючись на ці об’єднання, контрреволюціонери вирішили здійснити державний переворот. 6 грудня 1918р. у Берліні відбувся путч. Але він провалився. Заколотники були розігнані робітниками.

16-21 грудня відбувся загально німецький з’їзд представників робітничих та солдатських Рад. З’їзд обрав Центральну Раду, якій формально надавалося право контролювати уряд. З’їзд вирішив основне питання революції – питання про владу – на користь буржуазії.

У січні 1919 р. відбулися вибори до Національних (Установчих) зборів, які розпочали свою роботу 6 лютого у Веймарі (велике місто в Тюрінгії). Центральна рада робітничих та солдатських рад постановила передати зборам владу. Тим самим було здійснено самоліквідацію Рад.

Таким чином, революція, що спалахнула в листопаді 1918 року, скинула кайзерівську монархію. Робітничий клас виступав у цій революції як головна рушійна сила. Утворені в ряді центрів Німеччини робітничі та солдатські ради користувалися підтримкою мас. Листопадова революція затрималася на буржуазно-демократичному етапі. Причиною цього була слабість німецького робітничого класу, його політична неосвіченість, відсутність єдності.

Дата добавления: 2015-08-21