Липнева революція 1830 року

Прихід до влади крайніх монархістів на чолі з Поліньяка привів до різкого загострення політичної обстановки в Страма. Курс державної рентьі на біржі знизився. Почалося ізтія -нення вкладів з банків. Ліберальньїе газетьі нагадували про контр- революційному минулому новьіх міністрів і застерігали прави -будівництві проти замаху на хартію. Відкидаючи революціонньїе мстодьі борьбьі, представники помірного крьіла буржуазної оп - позиції стверджували, що кращий засіб борьбьі з реакційно - ньімі замисли правлячих кіл - відмова від уплатьі податків. У ряді деіартаментов стали виникати асоціації налогоплатель -ників, які готувалися до відсічі уряду в разі порушення ним конституції.

Громадське невдоволення підтримувалося промьішленной де-прес, зростанням безработіцьі і повьішеніем цін на хліб. На 1 січ-ня 1830 р. у Фран насчітьівалось більше 1,5 млн. чоловік, що мали право на допомогу по бідності. В одному тільки місті Нанті насчітьівалось 14 тьіс. безработньїх (* / б частину населення). Заробітна плата местньїх робітників, порівняно з 1800 р.,

зменшилася на 22 %. За той же час ценьї на предмети першої необхідності повьісілісь в середньому на 60 % -

Тяжке становище трудящих мас вело до зростання революційної- ціонньїх настроєній в країні. Посилювалися антіправітельственньїе вьісгупленія в опнозіціонной пресі На початку 1830 бьіла основана нова ліберальна газета «Національ», що вступила в гостру полеміку з реакціонньїмі органами друку. Редакція газетьі, в ко- торую входили публіцист Арман Каррель, історики Тьєр і Минье. ставила своїм завданням захист хартії і вьісказьівалась за кон- стітууіонную монархію, при якій «король царює, але не управляє». Поступово тон газетьі ставав открьіто погрожую -щим за адресою династії Бурбонів. Разом з тим газета не скрьі - вала свого страху перед новою революцією.

На відміну від конституціоналістів - роялістів і умеренньїх ли- бералов, які продовжували сподіватися на мірньїй результат конфлікту між міністерством і опозицією, демократьі і республікапцьі готувалися до рішучої боротьби з урядом. У січні 1830 р. в Парижі виникла таємна Патріотична асоціація на чолі з редактором ліволіберальної газетьі Огюстом Фабром. Членьї асоціації, в більшості своїй студентьі і журіалістьі, запасалися зброєю і готувалися до збройного соіротівленію попьітке уряду скасувати хартію. Некоторьіе членьї Пат - ріотіческой асоціації підтримували евйзь з робітниками. Поряд з зтой асоціацією, група республіканців створила наприкінці 1829 тайньїе революціонньїе комітетьі («муніціпалітетьі»), на чолі которьіх стояла Центральна комуна. Зта організація, складаючись -Шая переважно з представників республіканської інте- лігенціі (студент Годфруа Кавеньяк, доктор Трела та ін), вос- ходить до карбонарського Вента.

Політична обстановка в Страма ставала все напружений - неї. Збудження ще більше посилилося під впливом звісток про пожежі, які спустошували села Нормандії. Опозиційна пе чать звинувачувала уряд в бездіяльності і навіть у попусти -нізацією ^ паліям. Селяни озброювалися для охраньї своїх ферм. Пожарьі припинилися лише після того, як на місце дей -наслідком прібьілі війська. 9ти підпали, бьівшіе, мабуть, де- лом рук агентів страхових компаній, давали нову поживу дляпротівоправітельственноі агітації.

Серьезньїе хвилювання разьігралісь з весньї 1829 р. в сельсніх місцевостях департаментів Арьеж і Верхня Гаронна. Хвилювання зті бьілі вьізваїш новьім лесньїм кодексом, прінятьім в 1827 р. Кодекс зап.рещал виробляти розчищення лісу без разрешеіія вла стей, самовільна рубка каралася великими штрафами; крсстья - нам заборонялося пасти кіз і овець навіть поблизу своїх будинків. 9ти суровьіе правила погрожували селянам тяжельїм матеріальньїм збитком і порушували древні права сільських громад, восстанов - ленньїе під час революції.

Первьіе хвилювання на зтой грунті відбулися восени 1828 Повсталі селяни іменувалися в» (дівицями), внаслідок того що одягалися в длінньїе бельїе сорочки, намазьі -вали на обличчя желтьіе і красньїе полосьі, надягали маски у вигляді шматків полотна з отворами для очей. З осені 1829 і особливо з початку 1830 Г. рух прийняло широкі размерьі. Судова расправа з груіпой його учасників не залякала селян. Отрядьі «дсмуазелей» продовжували громити усадьбьі поміщиків і фермерів, захватьівать лесньїе угіддя і після суду над ними в березні 1830 р

2 березня 1830 открьілась сесія обох палат. Карл X в своїй тронній промові обрушився на ліберальну опозицію, звинувативши її в «гіреступньїх замисли» проти уряду. 16 березня палата депутатів прийняла ответньїй адресу, которьій містив прямої вьі -пад проти міністерства Поліньяка. У відповідь на ато засідання палати бьілі прерваньї до 1 вересня.

16 травня палата депутатів бьіла розпущена; новьіе вьіборьі бьілі назначени на 23 червня і 3 липня. Підготовка до вьіборам супроводжується гострою боротьбою у пресі з питання про права обенх палат, про межах королівської влади, про повноваження міністрів. Ультрароялістскіе газетьі пропагували теорію необмежений -ної влади монарха. Аіберальная преса вимагала відставки ка - нету Поліньяка, відновлення національної гвардії, введення обласного та місцевого самоврядування, борьбьі з клерікальньїм засиллям, пом'якшення режиму для друку, зменшення податків, за - щітьі прав покупщиков національних майна.

Чтобьі відвернути увагу французького суспільства від внутрішніх труднощів, приборкати ліберальну опозицію, підняти свій пре стиж в армії і забезпечити собі прихильність торгової та про- мьішленной буржуазії, давно домагалася зміцнення впливу Франції в Середземному морі і на південно-африканського іобережье, уряд Карла X вжив завоювання Алжиру. Пред- логом для зтой зкспедіціі послужило образу, завдану алжирським беєм Гуссейна французькому консулу Деваля. Зато -вая похід, Франція могла рассчітьівать на моральну підтримку Росії. Дипломатичні інтриги Англії, яка харчувалася све- сти нанівець плодьі російських перемог у війні 1828-1829 рр.. з Тур -цією, спонукали Миколи І зайняти позицію, сприятливу Фран ції. Англійсное уряд підбурювало алжирського бея до опору Франції. Воно домагалося від французького уряди письмового зобов'язання, що Франція не претендує на завоювання Алжиру, загрожувало посьілкой свого флоту до його бе регам п0.

25 травня зскадра у складі 103 воєнніх судів відплив з Ту- лона, маючи на борту 37 639 чоловік і 183 облогові знаряддя. 14 червня почалася висадка французьких військ на алжирському побе- режье. 5 липня вони зайняли місто Алжир. Турецька пашальїк Алжир бив обї > явив французькою колонією.

9тот успіх загарбницької політики надав Карлу X і міністерству Поліньяка впевненість у перемозі над либераль -ної опозицією. Однак собьітія перекинули расчетьі крайніх монархістів. Вибори принесли перемогу опозиції: ліберальї і констітуціоналістьі отримали 274 місця (з 428), а прихильники міністерства - тільки 143. В правітельственньїх колах почалося обговорення питання, що робити, чтобьі війта з створивши - шегося положення. Вьідвігалісь разлічньїе проектьі, один Реакційну іншого. Всі вони бьілі направленьї на те, чтобьі забезпе-чити переважання в палаті депутатів представникам земельної аристократії. Згідно одному проекту, з 650 місць в палаті депутатів 550 відводилося великим землевласникам сп.

26 липня в урядовій газеті «Монітер» били опублікування- кованьї шість королівських указів, які увійшли в історію йод на - званням «ордонансов Поліньяка». Вони вводили строгіс ограниче - ня для видання газет і журналів, які робили невозможньїм ви пуск органів ліберальної преси. Новообрана палата депута тів розпускали. Новьіе вьіборьі призначалися на 6 і 13 вересня. Вони должньї бьілі відбуватися на основі нової виборчої системи, за якою право голосу надавалося майже ісклк - > - чительно великим землевласникам. Число членів палати депу -Тато зменшувалася з 428 до 258; ес права били ще більш урізання.

Опублікування ордонансов, що представляли собою открітое на - рушення хартії, поіьітку державного гіереворота, гіроізве -ло ошсломляющее враження в Парижі. Увечері того ж дня на со- Бран ліберальність журналістів у приміщенні редакції газети «Національ» била прийнята декларапія, віражавшая протест про- іів заходів іравітельства, доказьівавшая їх незаконність і призи вавшейся населення чинити опір діям влади. Одно- тимчасово на нараді власників паризьких тінографій било вирішено закрити їх на знак протесті проти ордонансов.

Наступного дня, 27 липня в Парижі НД - пьіхнуло озброєний -ве повстання. Активну участь у ньому взяли робітники, ремісники, торгово службовці, дрібні іредпрінімателі і торговцм, студія- н'гьі, відставні солдати і офіцери пз. Керівництво збройних- женной боротьбою здійснювали бившие офіцери, студенти Полі- технічної школи, журналістьі. Особливо значнтельной бьіла роль членів Патріотичної асоціації. Представники круп -ної буржуазії в більшості своїй дотримувалися пасивно вьі - жідательной тактики.

28 липня повстання прийняло масовий характер. Учасниками його з'явилися не тільки французи, а й внходцьі з інших країн: італійські, іспанські, португальські революціонньїе змігранті, поляки, греки, немцьі, англійці, ірогрессівньїе люди Росії. Ні- коториє з російських очевидців зтіх собьітій (М. А. Кологривов, М. М. Кір'яков, С. Д. Полторацький, А. Л. Ходзько та ін) приня ли безпосередню участь у вуличних боях, билися в рядах повсталих парижан.

29 липня повсталий народ з боєм заволодів Тюильрийский палацом і підняв над ним триколірний прапор революції 1789 - 1794 рр.. Разбітьіе війська відступили в заміську резіденцією короля Сен- Клу. Кілька полків приєдналося до повстання. Влада в Парижі нерешла в руки муніципальної комісії, на чолі якої став ліберально настроенньїй банкір Ла- ФІТТІХ.

Перед лицем поліой нобедьі народного повстання в столиці Карл X погодився скасувати ордонансьі 25 липня і дати відставку міністерству Поліньяка. На чолі нового кабінету БМЛ ноставлен герцог Мортемара, який мав репутацію прихильника хартії. F4o по- пьітка врятувати монархію Бурбонів зазнала повної невдачі. Ре - волюція, вспіхнувшая під гаслами захисти хартії і сверже - ня міністерства Поліньяка, перемогла під гаслами: «Геть Карла X! Геть Бурбонів!»

ЗО липня збори депутатів розпущеної палати об'ьявіло близького до буржуазним колам герцога Луї - Філінпа Орлеанський -го «намісником королівства» (тимчасовий правителем). 2 серпня Карл X зрікся престолу на користь свого онука герцога Бор- дошках. Через кілька днів поваленому королеві довелося під тиском мас бігти разом зі своєю родиною за граніцу.

У деяких великих містах (Марселі, Німі, Ліллі та ін), а також в деяких сільських районах ультрароялістов харчувалися підняти на захист монархії Бурбонів відсталі верстви населення, які перебували під впливом католицького духовенства. Зто привело до кровопролитних сутичок, особливо бурхливо на півдні і на заході, де нозіціі дворянства били відносно більш проч - ними. Однак открнтіе виступу прихильників старо» дина - стіі («карлістов») проти нової влади били досить бістро подавлсньї.

9 серпня Луї -Філіп бив гіровозглашен «королем французів». Незабаром вся країна визнала зробив переворот.

Слабкість республіканської партії і неорганізованість рабо- чого класу дозволили великої буржуазії захопити в свої руки владу і перешкодити поглибленню революції, встановлених респуб - лики. 14 серпня била прийнята нова хартія, більш ліберальна, ніж хартія 1814 Права палати депутатів били кілька рас - ширення, спадковість Звання пзров скасована, майновий ценз для виборців трохи знижений, внаслідок чого число їх збільшилася з 100 тис.. до 240 тис.. Права католицького духо венства били ограничени (йому заборонено било володіти земельно» власністю). Виплата грошового відшкодування бившим змі- грантам за законом 1825 тривала ще деякий час (до 1832 р.), але створення новіх майоратов било припинено. Цензура тимчасово била скасована. Введено било місцеве і област -ве самоврядування, відновлена ​​національна гвардія (те й інше на основі майнового цензу, тобто виключно для заможних верств населення). Але поліцейсько- бюрократичний дер-жавної апарат залишився недоторканим. Залишилися в силі і су- ровьіе закони проти робітничого руху.

Передова громадськість Англії, Німеччини, Росії, Бельгії, Італії, США та багатьох інших країн гаряче нріветствовала ре - волюцией у Франції як серйозний удар по реакціонпон снсгсме Священного союзу. Особливо яскраво вьіразіл свою радості»за по воду зтого СОБИТІЯ Гейпе. «Солнгчмме промені, нангрнутьіе н буму -гу», - так охарактеризував в сцоем щоденнику 6 серпня газет -

Революція 1830 р. у Франції прискорила взриву революції в Бельгії, що піднялася проти панування Голландії і утворивши - шей тепер самостійне буржуазна держава. Липнева революція дала поштовх революціонньш Виступ в Саксонії, в Брауншвейгу, в Гессен- Касселі і в деяких інших частинах Німеччини, введення в них ліберальність констітуцій, зростанню стрем -лений до об'ьедіненію страньї (гамбахского свято 1832 р.). Ре волюція у Франції сприяла поді > йому революційного і національно -визвольного руху проти австрійського гос подстве в Італії (повстання в Пармі, Модені і Романье), віднов -нію у Польщі проти гніту царизму. Повалення монархії Бурбо нов у Франції призвело до посилення боротьби за парламентську ре - форму в Англії, до виступів народніх мас під гаслом де- тизації політичного ладу L1J вейцаріі. У зтой обстановки гіланьї Миколи І, підготовляв спільно з прусським і Авст - рійська дворами воєнную інтервенцію проти Франції з метою відновлення в ній старої династії і панування дворянства, виявилися неосуществімьші.

Революція 1830 р. у Франції - приклад незавершеною бур- жуазной революції. За визначенням Аеніна, зто бьіла одна з тих «хвиль», «яка б'є старьш режим, але не добиває його, не усуває почвьі для наступних буржуазних революцій» 121. І все ж зта революція мала чимале гірогрессівное значення. Попит -ки найбільш реакціонньїх шарів земельної аристократії віднов - новіть панування дворянства як в центральних органах влади, так і в органах місцевого самоврядування зазнали повної і остаточної поразки. Французька Монар - хия, била в 1814 - 1830 рр.. «Кроком на шляху перетворення в буржуазну монархію», перетворилася після революції 1830 р. в буржуазну монархію 122. Привівши політичну надбудову Франції в більшу від-повідність з її зкономических базисом, липнева революція спосіб - ствовала прискоренню процесу промншленного перевороту в країні. В історії класової борьбн в зтой країні открьілась нова гла ва: отніне на первий план в ній все більш откріто стала висту пать боротьба між пролетаріатом і буржуазією.

5. ІЮЛЬСКЛЯ МОНАРХІЯ (1830-1848 ГОДЬІ)

Луї-Філіп - КОРОЛЬ біржовиків

Липнева революція 1830 р. закріпила перемогу буржуа-зії над дворянством. Але панувала-з 1830 по 1848 р. - не вся буржуазія, а тільки її наіболес багата частина - так на-зьіваемая фішансоная аристократія, до складу якої входили бан-Кірм, круїшьіе біржевьіе дельцьі, в 40-х роках - також і «залоз - подорожпьіе королі», владельаьі угольньїх коней, рудпіков, лісів, крунпьіе землевладельцьі. Фннансовая аристократія «диктувала в палатах законьї, вона роздавала государствепньїе доходньїе місця, почнемо з міпістерскіх ністю і кінчаючи казенними табачньїмі лавками» Робітники, селяни, всі дрібні промьішлспнікі і тор-говім бьілі зовсім отстраненьї від участі в політичній владі.

Обі> єктивні головним завданням кааіталі стіческого розвитку Франції в ті часи бьіло завершення промьішленной револю-ПІІ. Але в умовах госнодства фінансової арістократін політи-чеський вплив нромьіпіленніков майже неухильно падало. У первьіе тодьі Липневої монархії число іредс тавігелей нромьшіленніков в налате депутатів бьіло близьким до половині її складу, а в сере-дніе 1847 и ', опо скоротилося до одпой третини.

Заборгованість держави представляла, пояснював Маркс, пря-мій інтерес для фінансової аристократії, спекулювати на державно-го дефіциті і повторявшихся государственньїх позиках. За допомогою позик фінансістьі оббирали держава і грабували заощадження тих громадян, которьіе, набуваючи гіроцентньїе дер-дарственньїе паперу, безповоротно втрачали частину своїх денежньїх коштів, якщо не бьілі випадково посвященьї в тайньї паризької біржі.Біржа формально визначалася як «об'ьедіненіе всіх осіб, заінтересованньїх у продажу і купівлі ценньїх паперів». Але роль і значення біржі бьтлі неодінаковьі в разлічньїе часи. Через11 років після липневої революції торгово-промьішленная газета так характеризувала французьку фондову біржу: «У париж ської біржі немає більше нічого дійсно комерційного... Біржа, як все зто знають, стала притоном спекулянтів... притон, однак, продовжує все більше розоряти промьішленность і в своїй тріумфальній безкарності представляє видовище таких дея-ний, сказати про которьіх: «подвиги каторжників» - означало бьі ви разіться занадто слабо».Зти гневньїе слова справедлівьі, але вони вимагають пояснень Адже ще Наполеон Бонапарт, розмовляючи з графом Молліеном, вьі що дають знавцем фінансової справи, з обуренням говорив, що для паризьких біржовиків немає нічого святого і що средст-ва їх обої ащенія - брехня і фальсифікація. На думку Наполеона, такий безправственності НЕ бьіло на амстердамської і лондонської біржах. Моллі відповідав, що становище в Голландії та Англії виключає будь-яку можливість порівняння з Францією у всьому, що стосується біржі. У Голландії та Англії - зовсім іньїе умови купівлі та продажу государственньїх ценньїх паперів; їх зниження за день тільки на піввідсотка або ще менше бьіло бьі рівносильно «це-лой революції». А у Франції курс государственньїх паперів пада-ет протягом дня до двох-трьох відсотків і зто - обьічное явле-ня. «Вшанування коммерсантьі» в Лондоні і Амстердамі самі бі-вають на біржах. Паризька ж біржа обьічно відвідується великі комерсанти; вона заповнюється агентами біржевьіх тузів і найбільше авантюристами, які, не знаючи складного біржової справи, ведуть воістину азартну гру і найчастіше про-ігрьівают, розоряються.

Мінливість доль наполеонівських воєн і політичні пере Заверни початку XIX в. у величезній мірі сприяли зростанню крупних біржевьіх спекуляцій. І якраз на лондонській, більш «моральної», біржі відбулася сраз.у після битви при Ватер лоо грандіозна спекуляція, обогатившая англійської біржовика Натана Ротшильда більш ніж на 1 млн. ф. ст. тільки за один день. Зрозуміло, і в зтом випадку обман бьіл засобом збагачення ня: спритно пущенннй неправдивих чуток про поразку англійців при Ватерлоо створив на біржі катастрофічне падіння державних ньїх паперів, у збитому которьіх, як бачив зто весь біржовий люд, брав участь сам Натан Ротшильд. Але в той час, коли всі відомого-ньіе агентьі Ротшильда сбьівалі стрімко падали державного-венньїе папери, інші, тайньїе, скуповували їх: в той день у всьому Лондоні тслькс один Натан, побивають при Ватерлоо і миттєве-но повернувся до Англії, знав, що поразки зазнали фран цузі, а не англійці.

Зростання біржевьіх спекуляцій - значітельннк факт в історії тих буремних часів; але зтот факт ще об'ьясняет особливо-стей біржовий життя у Франції в період Липневої монархії. Коли одного з Ротшильдів запитали, як досягти успіху на біржі, він відповів, треба вміти передбачити непередбачені. У годи Липневої монархії у французьких фінансистів і з'явилася особ-ливо широка можливість «передбачати» і одночасно спокуса-ного створювати непередбачене. Французький отпріск банкір-ської династії барон Джемі Ротшильд мав свободньїй доступ до короля Луї-Філіпу; він дізнавався тайни зовнішньої і внутрішньої по-літики Франції, а також дипломатичні секрети інших держав. А загальний капітал братів Ротшильдів, що жили в разннх країнах Европи, бив більше 2 млрд. фр.Наприкінці 40-х років тільки у четнрех французьких банкірських будинків било 2,5 млрд. фр., Тобто лише на 1 млрд. менше, ніж у всій казні Франції. «Яка ж свобода еделок може істота-вать в зтіх умовах?» 5Король Луї-Філіп, найбільший у Франції лесовладелец іфінансіст, бьіл особисто зацікавлений у зміцненні панування фінансової аристократії. Нащадок давнього роду герцогів Ор-леанскіх, Луї-Філіп бьіл ватажком тієї «акціонерної компанії», яка грабувала Францію. До 1841 у нього особисто (не рахуючи багатств, що належать членам сім'ї) бьіло близько 800 млн. фр.Зі сторінок сатиричних видань довго не сходив карикатур ний образ Луї-Філіпа - розжирілого буржуа; і коли в юмо-ристических листках з'явилися нарочито що повторювалися слова про товстому, жирному і дурному карнавальному бьіке. кожному бьіло по-нятно, що мова йшла про короля Луї-Філіпа. Але він не бьіл дурний! Стендаль не без підстав назьівал його самьім хітрьім з усіх королів. Запросто з'являючись на вулицях в цивільному костюмі, здо-роваясь за руку з крамарями і прікідьіваясь, будго бьі він дей-ствительно примирився з констітуцнонньїм обмеженням своєї влади, «король-буржуа», як тонко зауважив Генріх Гейне, скрьі-вал у своєму міщанському дощовому парасольці «самьій Абсолютний скіпетр». Дотепність Гейне незаперечно, але його політіческіс про гноз не завжди бьілі точньг. Чудово зображуючи Казимира Пер'є, одного з ггервьіх міністрів Липневої монархії, челове-ка дуже владного, хоча і володів тією добродушною «банки-рообразностью», бачачи яку, як писав Гейне, постійно хоче-ся запитати про оптових цінах на каву, великий німецький ггозт марно представив Казимира Пер'є «Атлант», що утримує «і біржу, і Орлеанський будинок, і все державне будівлю» 6. Холера забрала «Атланта» в могилу в 1832 р., але біржа і Орлеан ський будинок вціліли. Набагато сильніше, ніж Пер'є, бьілі неофіційних-альньте министрном - банкірн Ротшильд і Фульда.

Біржовики користувалися тоді громадньїм впливом на пресу, якого що раніше не бьівало. Період Липневої монархії характеризу-ється небачене зростання періодики - виходе більше 700 назва ний газет і журналів 7. Але велика буржуазна преса бьіла в значній частині-подкупность. Торгівля журнальної совістю бьі-ла так обичним в Парижі, що й не вважалася за стьід і ггреступле-ня. Зто і било дорого для уряду фінансової аристокра-тії, для біржовиків. Довірливі француз, безліч разів обма-нутій, майже розореного, знову хапався за всяку газетну новинку, знову вірив известиям, вндуманнім лише «для викличу-дення жаху на біржі».

Орлеанською преса, наприклад «Журналь де Деба» і «Ля Прес», постійно отримувала ггравітельственньїе субсидії з коштів, призначених на таємні видатки. Засновник і ре дактор «Ля Прес» Зміль де Жирарден бив безсовісні Авант Рісто, організатором дутіх акціонерних товариств.

До числа періодичних органів, ще зберегли деяку незалежність, відносили газету «Сіекль» - орган так називаєся династичної опозиції, очолюваної Оділона Барро. Теж незавісімьш, але більш левьім бив «Французький кур'єр», крити-кував уряд Луї-Філіпа. Проти Орлеанів виступа ли і великих легітимістські газети «Ля Котідьєн» і «Газетт де Фраіс».Поряд з біржовиками опорою орлеанською монархії била багатолюдна і строката ггрослойка Рантьє, тобто осіб, що жили до ходами зі своїх капіталів. Особливо багато било Рантьє в Парі же. Як писав Бальзак, тодішній Париж втратив бі свої характерних особливості, якщо бі з нього видалили Рантьє. Раз-

різновидів Рантьє бьіло багато; до них зараховував Бальзак людей военньїх і цивільних, які постійно проживали в Парижі і жителів околиць століцьі. Серед зтіх істот человекообразньїх, з очима, тускльші, «як у рьібьі, яка вже не плаває, а ле-жит серед зелені петрушки» 9, найбільш огидною різновид-ністю бьіл лихвар, безкарно взимавший з боржників - навіть при краткосрочньїх позиках - по 50 %. Зтім вьіродкам і но сить бьі смугасту сорочку каторжника! Але, за свідченням Бальзака, лихварі вступали в франкмасоньї і просили худож-ників зображувати їх в «костюмі дігнітарія ложі Великий Во-стік» 10. Зрозуміло, що Рантьє любили короля, верховного ростов-щіка, і всю свою ненависть обрушували на республіканців.

Дата добавления: 2015-08-21