І політичні партії в 1830-1839 роках

Питання про ставлення орлеаністів до республіканців бьіл впро-чим досить сложньїм, і відповідь на нього не міг бити однозначно правильно на всіх зтап Липневої монархії.

Позиція республіканців, що мали вже в 1830 р. розбіжності по некоторьім питань, все більш змінювалася під впливом рево-люціонньїх рухів і виступів народніх мас. Первійізтех трьох зтап, Которн виразно внступают в історії Липневої монархії, охватнвает приблизно п'ять років (1830-1834)

З встановленням Липневої монархії становище трудящих в селі і в місті помітно погіршився. Некоторне податки били збільшення і, що особливо характерно, вони били впервне розпрощався-раненьї на ті верстви населення, Которн раніше по бідності від на-логу звільнялися. Тривала після революції узурпація селянських «прав користування» (збір сухих сучків в поміщицьких-їхніх лісах, право общинної пастьбн худоби та її вільного прогону, збір колосків і винограду, що залишилися на землі після збирання уро-жая), дорожнеча, податки-все зто, поряд з лихварством і тяготами іздольннх оренд, збуджувало значне хвилювання в разньїх частинах Франції. Територією антіналоговнх виступів били в кінці 1830 і в 1831 р. переважно департаменти Ло. Дордонь, Жиронда, Жер, Ланди, ЗРО, Од, Східні Піренеї проти дорожнечі вьіступал трудовий люд в серпні 1830 і в

Французекій історик Габріель Перре констатував, що в зтіх вьіступленіях виявлявся «соціальньїй субстрат», свідчив про новий характер руху. Г. Перре добав \ ял, що ще в серпні 1830 арьежский прокурор визначав суть «но Візна» словами: зто розбрат тих, у кого нічого немає, з тими, хто має 12. Але ж такою ж або аналогічньїй «субстрат» сущест-вовал і раніше. У порівнянні з Реставрацією новьім бьіло те, що не відзначалося Перре, - роззброєння не тільки повстанців, селян чи робітників, але також і тих національньїх гвардійців - демократів, которьіе співчували трудящим масам. Зто обготівковув-ружілось, наприклад, в департаменті Арьеж при придушенні так назьіваемьіх демуазель, а також і в історії інших селянських заворушень. З самого початку конституційна монархія Луї-Філіп-па все більш різко проявляла свою реакційно-буржуазну сущ-ність.Ще до затвердження Липневої монархії стали з'являтися разлічньїе угруповання республіканців Найбільш значною з них в 1830-1832 рр.. бьіло «Товариство друзів народу». Серед мелкобуржуазньїх демократів - членів зтого Товариства бьілі люди, гаряче співчували трудящим масам, бьілі революціонерьі, готовьіе зі зброєю в руках боротися за встановлення демократи-чеський республіки. Але в цілому «Товариство друзів народу» бьіло лншь зародьішем політичної партії. Не маючи жодних зв'язків з широкими масами робітників і селян, «Товариство друзів народу» не представляло майже ніякої небезпеки для уряду Луї-Філіпа.«Суспільство прав людини і громадянина» (1833-1834 рр..) Го-раздо більш наближалося до типу політичної партії: мало свою програму - якобінську Декларацію прав людини і грома данина. Членьї зтого Товариства платили постоянньїе партійньїе взносьі. При прийомі в Суспільство потрібна персональна харак теристика і рекомендація від раніше прінятьіх членів. «Суспільство прав людини і громадянина» мало відгалуження в провінціалів-ньіх містах і одну із завдань бачило в залученні робітників у свої рядьі.Але слід зауважити, що ще до виникнення «Товариства прав людини і громадянина», в листопаді 1831 в Ліоні вспьіхну-ло робоче повстання, яке разом з двома наступними віднов-нями - у червні 1832 р. в Парижі і знову в Ліоні в квітніЛіонському повстання 18311834 р. - справило глибокий вплив на всі республіканський рух у Франції в рассматріваемьіе годьі.

Повстання в Ліоні в листопаді 1831 підняли робочі шелко-ткацької мануфактури, але до них приєдналися інші робітники і ремісники, занятьіе в разлічньїх галузях виробництва. Ткачі до повстання не готувалися; їх мета полягала в тому, чтобьі по-засобом масової демонстрації змусити підприємців. купців-мануфактурістов Ліона, дотримуватися новьій тариф сдельньїх розцінок, щойно прінятьій в законному порядку комісією з представників промьішленніков і ткачів.

Вранці 21 листопада 1831 ткачі - учасники демонстрації со-бралися в передмісті Круа-Русс і, безоружньїе, рушили в го род. Але у міської заставьі вони без жодного приводу піддав-лись обстрілу. Провокаційна вьіходка буржуазного батальйону національної гвардії, открьівшего вогонь, змусила ткачів взяти ся за зброю. Гаслом повстання 1831 бьілі слова, вьшштьіе на чорному прапорі: «Жити, працюючи, або померти, борючись!». Після триденної збройної борьбьі робочі оволоділи Ліоном і створили свій революціонньїй муніципалітет, спочатку у формі тимчасового головного штабу, а потім ядра батальйону волонтерів.Однак, не маючи ні самостійною політичною органи зації, ні зв'язку з робітниками інших міст, ліонські інсургентьі не зуміємо-ли використовувати плодьі своїй чудовій победьі. З грудня1831 прісланньїе з Парижа війська вступили в Ліон. Повстання бьіло придушене.Ліонському повстання 1831 справило сильне враження на сучасників як у Франції, так і в інших країнах. Воно по показувало, що з розвитком кагшталістіческого способу виробництва на історичну арену виступать нова сила - робітничий клас, початківець свою самостійну революційну боротьбу. Ра-бочих, які підняли повстання 1831 р., Маркс назьівал «солдатами соціалізму». Через півроку сталося нове масове вмете гі-ня.

Влітку 1832 помер генерал Ламарк, людина широко з-вестньїй своєї непохитної ворожістю до Бурбонам, вигнаний-ник в часи Реставрації. Несподівано для уряду по-хороньї генерала Ламарка, назначенньїе на 5 червня, перетворилися на грандіозну політичну маніфестацію проти уряду Луї-Філіпа. На уліцьі вьішлі багато десятків тьісяч разнород-ного, переважно трудового люду, французьких і іноземних-ньіх демократів (поляків, німців), студентів, ремісників, ра-бочих. У маніфестації брали участь корпорації красильників, пе-чатніков, капелюшників і будівельників.

Некоторьіе маніфестантьі мали при собі заховану зброю. І дрібні сутички з поліцією вже починалися, коли раптом на площі Бастилії з'явилися вихованці воєнізованої Політехнічної школьї, до зтого моменту запертьіе начальством в навчальному приміщенні. «Марсельєза» заглушила траурньїй марш. По-літехнікі хотіли посилити політичний характер демонстрації, попітавшісь повернути колону до Пантеону. Але драгуньї чинили збройний опір, і негайно ж всгіьіхнуло загальне віз-збурень. З'явилися баррікадьі. Повстанцьі захватьівалі зброю і підняли над барикадами червоний прапор, що стало символом рево-люціонной борьбьі за демократичну республіку. Зрозуміло «Друзі народу» брали в зтом стихійному повстанні активну участь, але ніхто з них не бьіл общепрізнанньїм вождем. Дуже багато маніфестантьі скоро розвіялися. Бьілі серед них і впливав-тельньїе республіканцьі, які вважали повстання безнадежньїм без приєднання до нього військових частин національної гвардії, домоглося явного воєнного переваги. Робочі квартальї, занятьіе республіканцями, поступово бьілі захваченьї військами, і 6 червня повстанцьі бьілі оттесненьї в район уліцьі Сен-Мартен. Тут в глухому куті монастьіря Сен-Меррі знаходилися по-останню позиції республіканців, самьіх мужественньїх революцій-нерів. Багато хто з них, не бажаючи здаватися, тут же кінчали життя самогубством. Хвилюючі сценьї зтой трагічної борьбьі навеч-но запечатленьї в художественньїх творах - в «знедолений-ньіх» Віктора Гюго, під «. Французьких справах» Генріха Гейне, в ро мане «Монастьірь Сен-Меррі» Рей-Дюссюейля, романі маловідомий-ном, але по повноті висвітлення собьітій, про которьіх йде мова, до-стойном уваги.Повстання бьіло придушене, але воно залишило неізгладімьій слід, і його вплив важко перебільшити. Значення мав не тільки той факт, що зто повстання порушило непосредственньїе (і ще мало ісследованньїе) відгуки в Бордо, Тулузі, Перпіньяні, Орільяке; головне бьіло в тому, що республіканцьі-демократьі краще зрозуміли роль рабочнх, що складали найбільш значну і саму му-жественную силу в революційній боротьбі.

Ще сильніше виявило значення робочих в другому повстанні в Ліоні, яке сталося в апрсле 1834 Зто повстання но сило яскраво вьіражєнньїй політичний характер - республіканську забарвлення. До робітників приєдналися мелкобуржуазньїе демократи. Як і в Парижі, повстанцьі підняли червоний прапор. Шість днів йшла вперта боротьба на вулицях Ліона і його передмість, але 15 квітня зазнало поразки і зто віднов ня.

Одним з воєнніх керівників повстання бив демократ Лаг-ранж, згодом видатними учасник революції 1848 р.Друге ліонське повстання визвало відгуки в Парижі і в НЕ-которих провінційне місто. Місцями під впливом ліон-ських СОБИТІЯ 1834 почалися селянські заворушення; селяни-виноробів, жителі околиць міста Арбуа, розгорнувши червоний прапор, прибили в місто і разом з арбуанскімі робочими овла-діли ім. Коли в Парижі било отримано звістку про лионском повстанні, республіканці почали споруджувати барикади, ожесто-ченніе вуличні бої йшли два дні - 13 і 14 квітня. Солдати уби вали не тільки повстанців, а й ні в чому не винних людей похилого віку, жінок, дітей. Особливо памятни парижанам звірства солдатчини на вулиці Транснонен, де бив раіен один офіцер. Солдати злодій-валися в сусідній будинок і перерізали всіх, хто там перебував. Найбільш ответственньш за зті злочину бив Тьєр, в той вре-мя міністр внутрішніх справ.

Після придушення квітневих повстань 1834 піддалося розгрому і «Товариство прав людини і громадянина». Реакція уси лилася ще більше після замаху на життя Луї-Філіппа 28 ію-ля 1835 Били введени повне обмеження свободи друку, будів гаю цензура, а також високий грошову заставу для періодичних видань (вересневі законом 1835).

Другий зтап в історії Липневої монархії охватівает другу половину ЗО-х років, точніше - 1835-1839 рр..

У 1834-1835 рр.. виявився глибокий розкол у рядах бур жуазную республіканців. У страху перед Червоним прапором і ре-прессівньші законами 1834-1835 рр.. частина республіканців стала, принаймні на деякий час, прихильниками Липневої мо монархії. Поправіння широких верств буржуазії, розгром республі-канской партії і придушення пролетарських повстань зміцнили на кілька років влада Луї-Філіпа. Конституційним король ледь скрьівал свое прагнення «монархізіроваться», як повідомляв посол царського уряду у своїх донесеннях до Петербурга lj.

Зто прагнення не пройшло безслідно в історії внутреіней і внсшнсй політики Липневої монархії. Воно іашло відображення у фактах політичних розбіжностей серед орлеаністів: едіньїе у своїй боротьбі проти республіканців, вони по-різному розуміли конституційне огранпченіе королівської влади. Тьєр, ватажок так назьіваемого центру, мріяв про встановлень у Франції з англійської зразком повновладного міністерства, що дозволяє королю царювати, але не управляти. Гізо, який очолив правьій центр, вважав, що конституційна хартія дозволяє королю з-рати своїх міністрів, давати їм советьі і особисто брати участь в вьісшем керівництві внутрішньої і внсшнсй політикою Франції. Проміжна «третя партія» значного впливу не мала.

В умовах тимчасової победьі над республіканцями і загострений-ня протиріч у таборі орлеаністів король без утруднень створив слухняне йому міністерство графа Молі, адміністратора наполеонівських часів. Міністерство Моле і увійшло в історію під безславної зтікеткой «знаряддя особистої влади короля». Про тивника довго не могли повалити кабінет Моле, навіть при вибо рах нової палатьі, коли орлеаністьі бьілі поверженьї легіт-стами і республіканцями і виник міністерський криза (1839 р.), що продовжувався більше двох місяців. Тільки в має 1840 ко роль погодився сформувати кабінет Тьєра. Але відома воїн-ственная галас, піднятий Тьером у зв'язку з антифранцузької по-зіціей Росії, Англії, Австрії в так назьіваемом Східному во-просі (про що буде мова нижче), призвела Тьєра до падіння: король і Ротшильд не хотіли войньї, палата відмовила Тьєру в вотум великого воєнного кредиту, і в жовтні 1840 кабінет Тьєра пішов у відставку.

З зтого часу аж до революції 1848 р. при владі бьіло міністерство Гізо. Як указьівалі Сеньобос і Метение, Гізо і Луї-Філіп правили Францією «разом» 16. До зтому треба додати, що разом з ними правили в 40-ті годьі, і більш активно, ніж раніше, фінансовьіе королі.

Тим часом республіканський рух наприкінці 30-х і в 40-х го-дах брало нову форму. Почався період діяльності тайньїх товариств, самьій складу которьіх змінився; на відміну від респуб-публіканських організацій 1830-1834 рр.. він став переважно пролетарським.

У 1837 р. виникла таємна революційна організація під на-званням «Суспільство пір року». Каждьіе сім чоловік - членів Товариства становили осередок, який називаєся «тижнем»; че-тьіре тижня (28 осіб) становили «місяць»; три «місяця» -

«Пора року», а четьіре «пори року» - «рік». Всього в «Загально-стве часів року» насчітьівалось до весни 1839 близько 4-5 тьіс. членів. Суспільство готувалося повалити короля разом з його при-бліженньїмі - банкірами.

Політичні спорьі велися також і открьіто. У Парижі тільки мертвьіе не роздумують про політику, писав сучасник, наблюде-ня якого якраз і ставилися до 1838-1839 рр.., Коли, за його словами, в кафе і ресторанах зустрічалися і сперечалися привер-ЖЄІІЦЬІ всіх партії - орлеаністьі, легітімістьі, республіканцьі, ба-бувістьі. Трудовий Париж розумів, що без збройного віднов-ня не може бьіть знищено ярмо фінансової аристократії. Але, як і в 1832 р., республіканцьі не мали широко развітьіх орга-нізаціонньїх зв'язків з народом.

«Суспільство пір року» призначило повстання на неділю,

12 травня 1839 Членьї суспільства, розбившись на три вооруженньїх загону, вьішлі на вулицю. Їм вдалося захопити один поліцей-ський пост і будівля Ратуші. Але массьі, зовсім не подготовленньїе до вьіступленію і навіть не осведомленньїе про його цілі, не під-тримали змовників, повстання которьіх і бьіло придушене в той же день. Зто повстання наочно довело непридатність узкоза-говорщіческой тактики, якої дотримувалися керівники «Товариства пір року», очолюваного учасником липневої революції соціалістом Огюстом Бланки (1805-1881).

Бланки бьіл безмежно відданий великій справі - боротьбі за ос-вобождение трудящих мас. Часто і справедливо зазначалося вплив Ліонського повстання 1831 р. на Бланки. Відома мова Огюста Бланки 2 лютого 1832 характеризує його розуміння неминучості загострення борьбьі між класами, «составляющ-ми націю», їх войньї «на смерть». Бланки бьіл людиною дію-вия; він розумів, що змінити суспільство можна тільки відповідної революційною боротьбою. Але, вьіступая як один з під-Жаков робітничого класу, Бланки не мав правильного представле ння ні про класову сутність пролетаріату, ні про його особливої ​​істо-ричної ролі. Бланки включав в поняття «пролетаріат" не толь ко робітників, але і селянство, дрібну буржуазію, інтелігенцію. Він не надавали належного значення питанням теорії, вважаючи, що головне - зто революціонньїе дії, а інше прийде саме собою. Бланки дотримувався сектантської тактики, переоцінюючи значення тайньїх, змовницьких організацій. Він не розумів необхідності самостійної партії пролетаріату і широких зв'язків з масами.

Дата добавления: 2015-08-21