В 1847-1848 РОКАХ

Зкономические собьітія 1846-1847 рр.. у величезній мірі спо-собствовало виникненню революційної ситуації і прискорили взрьів революції. Зто бьілі: хвороба картоплі, неврожаї хліб-ньіх культур і глибокий торгово-промьішленньїй кризу.Восени 1845 у Франції картопляною хворобою уражених * бьілі тільки Нормандія і Бретань і лише наприкінці року южньїе райони страньї. Раптово сохла бадилля, і картоплю ставав негодньїм для питання. У 1846 р. картопляна хвороба охоплює-тила широку територію. Один гектолітр картоплі в Парижі восени 1846 коштував 13-14 фр. У ряді районів картопляна хвороба повторилася і в 1847 р. (наприклад, в Лотарингії НЕ-урожай прийняв катастрофічні размерьі).

Хлебньїе запасьі стали зникати у Франції принаймні за два роки до революції. Урожай 1845 бьіл приблизно на 30% менше, ніж в 1844 р. З осені 1846 р., коли вияв-жілся ще більш значітельньїй неврожай, хлебньїе ценьї, що не пре-вьішавшіе 22 фр. за один гектолітр пшеніцьі, стали різко зростає: наприкінці травня 1847 гектолітр пшеніцьі коштував під Фран ції в середньому 38 фр., а в отдельньїх районах - більше 50 фр. У дождлівьій 1845 і посушливих 1846 Франція зазнавала та інші невзгодьі: хвороба виноградників восени 1845 р., недо-род шелковьіх коконів в метрополії і в колоніях, недорід че-чевіцьі, бобів, гороху в 1846 р.

У 1847 р. у всій Європі урожай бьіл вьіше середнього. Але в зто час вибухнув торгово-промьішленньїй кризу. Ізвестньїй французький історик Жорж Лефевр розрізняв у скорботах 1847 четьіре кризи: продовольственньїй, денежньїй, біржовий, про-мьішленньїй. Зти разлічітельньїе чертьі дійсно істота-вали, і вказівка ​​на них має важливе значення. Проте Ж. Лефевр припускався помилки, висвітлюючи два останніх кризи (бир жевой і промьішленньїй) лише як наслідок двох первьіх37.

Історичний розвиток суспільного ладу у Франції в пе-ріод, що передував революції 1848 р., являло в ос-новних не що інше, як розвиток протиріч капіталістично-го способу виробництва. У торгово-промьішленной життя Франції в 1845-1848 рр. бьіло багато спільного з зкономіка Англії. Але бьілі і чрезвьічайно важньїе особливості, сьігравшіе свою роль в умовах складьіванія революційної ситуації. Кульмінаціонньїй

Тим часом назрівала криза железіодорожного будівельник-ства. У 1846 р. бьіло введено в зксплуатации 1322, а в 1847 р. -1832 км железньїх доріг. Дійсна величина наситила, представлена ​​железньїмі дорогами, що не превьішала, однак, 1232 тис.. фр.; акній ж бьіло віпущено до кінця 1847 на 2491 тис.. фр. Крах спекулятивного железіодорожного будівельник-ства бьіл пеізбежен. Розв'язка бьіла НЕ породжена, але прискорена продовольственньїмі і денежньїмі кризами.

Французький банк, купуючи мілліоньї гектолітрів заграніча-ного хліба, розплачувався за нього, як і Англійський банк, своїм золотом. Золотий запас Французького банку в 1845 р. дорівнював 320 млн. фр., А в січні 1847 р. - всього 47 млн. фр. Порятунком від повної катастрофи Французький банк бьіл зобов'язаний царю Ні-кола І, котрий купив па 50 млн. фр. французької рентьі. Але, ра-зумеется, пікакіе царі не могли створити у Франції той «кре дит пацій», которьій по інший бік Ла-Маншу полегшив рас-сасьіваніе кризи. Кредит у Франції і що раніше не бьіл розвинений такою мірою, як в Англії. У 1847 р. під вліяпіем потрясе ний англійської зкопомікі і внаслідок впутренпіх причин бан крутство йшли одне за іншим: 635 банкрутств насчітьіва-лось в одпом лише першому півріччі 1847 року та в одному тільки департаменті Сені. На відміну від Англії, наівьісшее напруги-пие кризи не бьіло пройдено у Франції наприкінці 1847 р. На-проти, серед французької дрібної буржуазії банкрутства бьілі найбільш мпогочіслеппьі імеппо в последпем кварталі 1847

У січні і лютому 1848 увелічілея зкепорт фрапцузекіх вин, а також і вьівоз хлопчатобумажпьіх машин, мехапізірован-ньіх іпструментов, полотняних товарів, цукру, стекляпннх ви-робів і пекоторнх інших товарів.

Явлепіе особливого порядку представляв фіпапсовнй криза 1847 Государствеппнй дефіцит в 1847 р. досяг 25% всього бюджету, іпаче кажучи 247 млн. фр. Соціальпо-політичне зна-чення державного дефіциту вже зазначалося више: дефіцит збагачував банкірів. Але в умовах зкопоміческого кризи 1847 ощадних кассн піддавалися масовому спустошення: вкладі чики всюди вилучати свої вклади. Вся палоговая система ока-залась під загрозою в умовах мпогочіслеппнх банкрутств, паупе-різаціі і безработіцн. Зкономических криза впливав па всю політичну жізіь Фран-ції, по він неоднаково вражав разлічньїе обществеіньїе клас-сьі. Положення дрібної буржуазії під вліяііем криза погіршила-лось у зв'язку з тим, що частина великого капіталу, раніше заня-того під внешпей торгівлі, перейшла на внутрішній рьшок, де і посилилася недешева для дрібних торговців конкуренція.

Під час кризи посилився і зростання концептраціі виробниц ства; в металургійній і вугільній промьішленпості з'явилися новьіе круппьіе ОБГ> єднання підприємців. 175 промьішленні-ков райопа Рів-де-жье зверталися в 1847 р. до уряду з скаргою на «пахальство і преувеліченньїе домагання» місцевих вугільних компаній. Намір Ротшильда скупити металурги-етичні підприємства в департаменті Hop з метою створення там великої промьішленного центру, подібного Крезо, отримало широ кую розголос і різко критикувалося в пресі дрібнобуржуазна демократів.Особливо різко погіршилися під впливом кризи і неуро-жаев умови життя трудящих мас. У іачале 1847 навіть сравіітельно зажіточньїе сім'ї, що належать до трудового люду, впали в крайню нужду. Безробіття, падіння заработпой платьі, зпідеміческіе хвороби, різке збільшення смертності та по-піжепіе на 75% приросту населення в 1847 р., порівняно з двома попередніми роками, - таковьі НЕ отріцаемьіе навіть буржуазної літературою показники народньїх лих.

Зти лиха, природно, посилювали опір народ них мас. Демонстрації, сходки, нападепія на будинки спекулян-тов, на булочпьіе і хлебньїе склади відбувалися в північно-захід-ньіх районах, а також у департаментах Зндр, Шарант, в містах Туре, Труа, у великих і маленьких містах департаменті Вер-хнего Рейну. У зтих двіжепіях особливе місце належить «справі в Бюзапсе», невеликому містечку департаменту Зндр, де за іні-ціативи робітників - жителів окрестньїх сіл било скоєно напад на хлебньїе амбарьі, що належать спекулянтам. Два спекулянта поплатилися жізі. Жорстокі репресії пішли немедлепно: четверо робітників били гільотірованн там же, в Бю-Зансе. Звичайно, зта розправа тільки посилила народну ненависть до Липневої монархії.

Страйкували плотіікі в Ренні, де ще в Пачаліа 1847 ВОЗІІІК-ли ожесточепньїе сутички трудового люду з воіпскімі частинами (префект та заступник мзра бьілі ранеіьі). Самі современіікі указьівалі па то нове в стачечіом русі, чого не бьіло в продовольствепніх бунтах стародавніх часів: 1) різко вьіра-жешіую ініціативу робітників; 2) активну роль «коммупістіче-ських асоціацій»; 3) значення комуністичної пропаганди. Маршал де Кастеллан, прібьівшій незадовго до революції 1848 р. в Руан, зазначив у своєму щоденнику: «... небезпека заворушень може вознікпуть тільки зі сторонні робітників-комуністів».

Явно політичний характер взяли продовольственньїе віл нання 12 травня 1847 в Аілле (департамент Hop). У зто час хліб ще більш подорожчав. І тоді близько 400 робітників, побудувавши-шись в колону, рушили у напрямку до Паризької вулиці. Гімн «Марсельєза» чергувався з криками і вигуками: «Робо-тьі! Хліба!»,«Геть Луї-Філіппа, хай живе республі-ка!»Після демопстраціі сталися напади на хлебньїе лавки.

Одна з ознак кризи правлячих верхів - падіння між-народного престижу держави в результаті дуже серьезньїх невдач зовнішньої політики уряду Гізо. Перше скандаль-ное поразка французька дипломатія зазнала в 1840 р., ког да Росія, Англія, Австрія і Пруссія ОБГ> Єдиний для рішен-ня так назьіваемого Східного питання без участі Франції. Війна Священному союзу - такий бьіл, можна сказати, загальний ло Зунг французьких патріотів, їх речей, газетних статей, Маніфо-стацій національної гвардії. Але ніщо не похитнуло смирення Луї-Філіпа. «Ні гроша для славьі! Слава не приносить ніякої прибили! Світ у що бьі будь! Війна знижує курс трьох-і четнрехпроцентннх паперів! - Ось що написала на своєму знаме-ні Франція біржевьіх ділків. Її зовнішня політика звелася позтому до ряду образ, нанесенньїх національному почуттю французів».

У 1841 р. Франція била допущена Росією, Англією, Австрією і Пруссією до підписання Лондонського протоколу про ліквідацію турецько-єгипетського конфлікту і конвенції з турецьким султаном про закрьітіі проток для воєнніх судів усіх націй. Але зтот протокол закріплював подвійне дипломатичне поразка Франції: втрату переважання в Сирії і впливу в Єгипті, подпавшего згодом під ярмо Англії.

З 1841 по 1848 р. Міжнародний авторитет Франції неухильно падав. Ні завершення підкорення Алжиру в 1847 р., ні інші колоніальні придбання не могли зупинити зростання

«Жан плачєт, Жан смєется. Начерк з натурьі, начатьій в липні 1830 і законченньїй в лютому 1848 року "карикатурами ча Луї-Філіпаневдоволення широких верств населення Франції зовнішньої політи-кою фінансової олігархії.

У 1844 р. опозиція використовувала гучне «справа Пріт-Чарда», англійського агента, протидіяти твердженням французького панування на острові Таїті. Французькі военньїе влади на Таїті попьіталісь прогнати Притчарда. Хоча острів залишився в руках французів, все ж французький уряд підкорився вимозі Англії: вибачилося перед Прітчард, звільнило його з-під арешту і навіть винагородило за ангіфран-цузское підступи, сплативши 25 тьіс. фр.

Зблизившись з мєттерніховской Австрією і з царської Рос-сией, орлеанською Франція все більш відверто виступать як реакційна сила і прирекла себе на новьіе дипломатичні по ражен. Брехливість заяви разлічньїх кабінетів Луї-Філіпа про співчуття полякам - борцям за свою національну неза-тість бьіла викрито в 1846 р., коли уряд Гізо при мирилося з насільственньїм приєднанням Кракова до імперії Габсбургів, тобто з ліквідацією останнього осередку польська не- залежності. Кабінет Гізо став на сторону реакційного «Зондер-Бунду» в громадянській війні швейцарських кантонів; разом з «ЗОІІ-дербундом», разом з Меттерніха в зтой війні зазнала пора ження і дипломатія Гізо!

Зближення Франції з меттерніховською Австрією і з царською Росією призвело Гізо до поразки в Італії; ставка Гізо на італійських реакціонерів виявилася битою. Італійським монархам ще до початку французької революції 1848 р. довелося піти на поступки, почати констітуціонньїе перетворення.

Реакційна політика і провали Гізо прискорювали наближення ня революціошюй розв'язки. Зовнішня політика Луї-Філіпа і Гізо піддавалася запеклій критиці не тільки в широких масах, в общественннх і політичних організаціях, у пресі, на парламентській трибуні, але навіть і в листуванні принців Ор-леанской династії. У листопаді 1847 сін короля Луї-Філіпа принц Жуанвільскій з обуренням писав герцогу Немурскому, своєму братові, про догідництві Франції перед Австрією і про при прийнятті Францією ролі «жандарма в Швейцарії і душителя в Італії власного ж своїх принципів і своїх естественньїх союзників». Головну причину свого розбіжності з королем н зтіх воііросах принц Жуанвільскій указьівал ясно: «Я починаю сильно бсспокоіться, як бі нас не призвели до революції...» З виникненням «кризи верхів» з'явилися і новьіе чертьі в боротьбі політічсскіх угруповань французької буржуазії. Так назьіваемая «династична опозиція», тобто угруповання лібсра-ла Оділона Барро, стала з подвоєною знергію боротися за здій-ществление свого гасла: «Реформа щоб уникнути революції». Активізація «династичної опозиції» та її блокування з бур-жуазньїмі республіканцями - таковьі били особешюсті тактики партії Барро напередодні революції.

Поява в 1847 р. нової політичної угруповання - «про-грессівньїх консерваторів» - являло ще більш характерний прояв «кризи верхів». Угруповання зта виникла всередині самої урядової партії. Її очолив беспрінціпньїй Зміль де Жирарден. Своєрідне положення зтой угруповання Жирарден вьіражал словами: «Ми - в опозиції, але мьі - ке з опозиції». Спочатку «прогрессівньїе консерваторами" обмежуються лись програмою зкономических заходів (поліпшення умов кредиту, податкова реформа, зниження цін на сіль і пр.), але незабаром і Жирарден приєднався до прихильників виборчої реформи. Жирарден, що продавався орлеаністи протягом мно-гих років, раптово сам скористався публічної грібуной для викриття урядової корупції.

Дві разлічньїе угруповання республіканців, обидві іменували-ся за назвою своїх газет - «Насіональ» і «Реформ», - також посилили пропагандистську діяльність в 1847-1848 рр.. У Франції поновилися політичні банкети. Банкети здавалися зручно як Закрита, вузька за складом, форма політичних зборів. Первий банкет відбувся 9 липня 1847 в Парижі, в Шато-Руж. Ініціатором зтой нової банкетної кампанії бьіл О. Барро, але, всупереч його очікуванням, результатами банкетів скористалися його супротивники - республіканцьі. Втім республі-канцьі, що представляли групу «Насіональ», діскредіті-рова себе в очах передових верств французького народу: вони відкинули програму соціально-зкономических реформ і обме-лись «чистою політикою», яка, однак, била політикою. вража-Дебні всьому революційно-демократичного табору. Робочі зневажали «Насіональ» як газету «господчіков», а ватажка зтоГі угруповання Марраста називаєся «республіканцем в желтьіх пер-чатку».

Дрібнобуржуазного демократ Ледрю-Роллен очолював респуб-ліканнсо «Реформ». Під ьлімніем виступу робітників мас Ле-дрю-Роллгн, як і інші члени редакції «Реформ», вьідвігал програліму соііальшлх нреобразованій. Політичний блок з г> а-робітниками бив одне»з главньїх тактичних завдань зтой реепублмканской угруповання. 7 листопада 1847 на банкеті в Ліллі, в го-порті саду, в присутності 1100 осіб у відповідь на тостьі: «За робочих, за їх неоттьемлемме права», «За їх священньїе, досі неведомьіе інтересьі» - вождь республіканців «Реформ» виголосив промову, текст якої бьіл надрукований не тільки в демократичній пресі Франції, але також і в Англії, в чартистській газеті «Полярна зірка». Свого роду гаслом ставали слова, ска-занньїе тоді Ледрю-Ролленом: «Народ не тільки гідний представляти себе, але... він і може бьіть представлений досить лише самим собою».

Многолюдньїй банкет в Діжоні виявив новьіе успіхи рес-публіканцев «Реформ». У Діжоні зібралися возглавляемьіе Лід рю-Ролленом і Луї Бланом представники інших міст Фран ції і делегати зі Швейцарії. Вже не в якості одинаків (як бьіло раніше, на інших банкетах) прібьілі на Дижонская банкет робітники; їх бьіло тут близько 400 осіб.

Банкетна кампанія 1847 сприяла розвитку борьбьі за виборчу реформу в разлічньїх частинах Франції. У дви ження бьілі залученість навіть департаментские советм. Але жодна з угрупувань опозиційної буржуазії не наважувалася підняти збройне повстання з метою насильницького повалення прави-тва Луї-Філіпа. І проте, незважаючи на зраду чи-бералов і коливання мелкобуржуазньїх демократів. революція з-вершилася! Вона відбулася саме так, як в 1847 р. предска-зьівал Знгельс: «У той момент, коли зіткнення між наро будинок і урядом станемо неізбежньїм, - вони (рабочіе. - Ред.) Вмить опиняться на вулицях і площах. розриють мостовьіе, перего-народять уліцьі омнібусами, возами і каретами, забарикадують каждьій прохід, каждьій вузький провулок перетворять на фортецю і рушать, змітаючи всі перешкоди, від площі Бастилії до тюіль-рийского палацу».

Дата добавления: 2015-08-21