Революція 1848 – 1849 рр. у Франції.

Революція 1848 р. і політика Часів нового уряду. У січні 1848 великим банкетом в Парижі повинна бьіла завершитися багатомісячна кампанія опозиції на підтримку виборчої реформи. Правитель -ство заборонило його проведення. Але в призначений час і місце (район Єлисейських полів) стали стікатися толпьі парижан. Зту маніфестацію уряд наказав розігнати силам порядку. Проте Національна гвардія відмовилася коритися.

23 лютого Луї -Філіп відправив у відставку кабінет Гізо. Парижани шумно святкували свою перемогу під вікнами мініс - терства іностранньїх справ, коли солдатьі, що несли охорону, від - крьілі вогонь по натовпу; кілька десятків людей впали на бруківку, сраженньїе їх кулями.

Зтот інцидент послужив сигналом до початку повстання. У ніч з 23 на 24 лютого Париж покрьілся барикадами. На світанку почалися вооруженньїе зіткнення повстанців з правітельственньїмі військами. До полудня отрядьі повстан ців оточили Тюильрийский палац. Луї -Філіп відрікся від престолу на користь свого онука графа Паризького, після чого у супроводі членів сім'ї залишив палац, а потім і Францію.

Невістка короля герцогиня Орлеанська разом з сьіном, де- вятілетнім графом Паризьким, попрямувала в палату депута -тов, рассчітьівая на заснування регентства. Однак воору женньїе повстанцьі зірвали зтот план.

До того часу центр політичної активності Парижа перемістився в міську ратушу, куди і поспішили прібьіть депутати і позапарламентські вожді опозиції. У ході їх со- віщань 24 лютого бьіло сформовано Тимчасовий прави ництво, представлявшеє собою компроміс междудвумя тенденцію республіканської опозиції, виниклими ще в го - дьі Липневої монархії, - демократами, близькими до газети «Насьональ», і соціальньїмі демократами, взглядьі которьіх віражала газета «Реформ». Членами уряду стали як представники старої політичної злітьі, так і лідерьі поза- парламентської опозиції, а також ізвестньїй соціаліст Jlyu Блан і керівник одного з тайньїх товариств робочий Аль -бер. Демократи, які утворили помірне крьіло Тимчасового уряду, розташовували в ньому більшістю.

За статусом Тимчасовий уряд було одновремен - а й коллектівньїм главою держави, на зразок директив -рії 1795-1799 рр.., І мііістерскім кабііетом. Частина його чле -нів отримали мііістерскіе посади. При зтом представни-ки радикального меншини бьілі отодвінутьі на другий план.

Революція вьізвала сплеск політічєской актівіості лю дей, що розділяли демократичні і соціалістичні иде - альї. Вона вскольїхнула патріотичні почуття французів, ве - РІВШ в особливу історичну місію Франції - звільни - тельніцьі народів, угнетенньїх феодалізмом і абсолютизмом. Демократична і соціалістична преса активно підтри - жива і поширювала подібного роду настрої. У столі -це і провінціальньїх містах виникло безліч политиче -ських клубів, в которьіх прихильники передовьіх поглядів біс - препятственно вели пропаганду. В одному Парижі навесні

1848 насчітьівалось близько 300 клубів.

Більшість членів Тимчасового уряду підтримай -вали демократію, але не ціною відмови від ліберальньїх ценнос- тей свободьі н законності. Воно також вважало, що зовнішня політика республіки повинна виходити не з абстрактних те- орнй, а з національньїх інтересів, тобто вьігодьі і пользьі са мо іі Франції.

24 лютого стотісячная натовп, що зібрався під вікнами ратуші, де засідав Тимчасовий уряд, зажадала негайно обьявить Францію республікою. Однак біль-шість членів уряду побоювалися, що республіка, народжена під рушничну канонаду, як в 1792 р., піде шляхом терору, воєн і загального максимуму. Проголосивши 25 лютого республіку, вони поставили завдання в можливо бо-леї короткі терміни вінесті питання про форму правління на схвалення всіх громадян.

Вибори в Учреднтельное збори Тимчасове правительст-у призначило на 9 квітня 1848 Однак демократичні клубьі виступали за перенесення виборів на пізніший термін, стверджуючи, що більшість населення, зокрема селян -ство, ще не готове зробити осмьісленньїй політичний ВЬІ -бор, і пізніше домоглися відстрочки виборів до 23 квітня,

Тимчасовий уряд подбало і про зміцнення сил порядку республіки. Воно здійснило реформу Наці - нальної гвардії. Декрет 8 березня дозволяв всім громадянам без обмежень запісьіваться гвардійцями. Але одночасно йшло формування особливої ​​мобільного гвардії, декрет про обра-тання якої бьіл підписаний ще 25 лютого. На відміну від обьічной Національної гвардії «мобілі» несли постійну службу. За зто вони отримували платню у розмірі 1,5 франка в день.

Маніфестантьі вимагали заме триколірний прапор красіьім в якості державного прапора республіки, а так-же закоіодательно закріпити за всемн гражданамн «право на працю». Тимчасовий уряд не заперечувало, чтобьі до древка прапора бьіла прикріплена червона розетка. Воно прийняло рі-шення про створення особьіх національньїх майстерень. Зараховується - лявшего туди безработньїе бьілі організованьї по- воєнному, подчіненьї суворої та занятьі переважно на роботах з благоустрою міста, отримуючи за зто гарантиро - ванну плату 2 франка в день.

28 лютого маніфестантьі зажадали створення особливого міністерства праці, у завдання якого входило бьі «уничтоже - ня зксплуатации». Після запеклої суперечки уряд заснував особливу урядову комісію з представи -телей отдельньїх професій, государственньїх діячів і спе - ціалістів в даній області. Її головою бьіл призначений Луї Блан, заступником - Альбер. У розпорядження комісії бьіл наданий Люксембурзький палац. За пропозицією комісії уряд прийняв декретьі про скорочення про- должительности робочого дня на підприємствах (которьій ра - неї не бьіл лімітований) до 10 годин в Парижі і до 11 годин в провінції, а також про заборону подрядньїх робіт як «фор - мьі зксплуатацнп трудящих».

Дипломатичним представникам Франції за кордоном 2 березня бьіл розісланий маніфест Ламартина. У ньому зазначалося, що скинення монархії і «проголошення Французької республіки не можна розглядати як акт агресії проти лю - бій другий формьі правлення». Але разом з тим договорьі 1815 обьявлять «втратили юридичне значення», крім тих положень, которьіе стосувалися територіального устрою. Ламартин обіцяв всебічну підтримку, в тому числі і воєннімі засобами, «угнетенньїм національностям в Європі та за її межами».

Тимчасовий уряд, заклопотане фінансовьім поло - жсммсм республіки, підкорило Французькому банку провин - ціальньїе банки, що перетворилися, по суті, в його відділі - ня, ввело прінудітельньїй курс банкнот і ухвалило рішення про 45 - відсоткове збільшення всіх прямьіх податків строком на один рік. Зта остання міра зачіпала інтересьі мільйонів мелкпх земельньїх собственннков.

Столицю трясли демонстрації з новьімі вимогами; протиріччя між урядом і демократпческнмп клубами загострилися. 16 квітня по прізьіву демократичних клубів тьісячі парижан, в основному з робочих кварталів століцьі, знову вьішлі на вулицю. Перед будівлею ратуші їх зустріли рядьі вооруженньїх гвардійців. Впервьіе за час революції демонстрантам не вдалося домогтися від правитель -ства ніяких поступок.

У чредітел ьное збори і червневе повстання. 23 і 24 квітня у Франції відбулися вьіборьі в Установчі збори. У них взяло участь все чоловіче населення старше 21 року. Всього в Установчі збори бьі -ло обрано 880 «народньїх представників». Більшість з них - близько 500 - за своїми поглядами бьілі близькі до поміркований -ному крьілу Тимчасового уряду, тобто політичним де мократия. Вони вьіступалі на підтримку ліберально- демокра -тичної республіки, в рівній мірі віддаленої як від ідеалів соціальної революції, так і від планів монархічної рес- тавраціі.

Близько 300 членів Установчих зборів називаєся себе консерваторами. Фактично вони належали до разлічньїм монархічним угрупованням, главньїм чином Орлеані - стам, которьіе після победьі Лютневого повстання на сло вах визнали республіку. Перемогою на вибор вони бьілі обя- заньї насамперед великим особистому впливу у своїх виборчі- рательньїх округах, де володіли великою власністю. Серйозної поразки на вибор зазнали соціалістьі і близькі до них соціальньїе демократи.

Установчі збори, взявши у свої руки всю повноту законодавчої влади, виконавчу владу організовує- вало за зразком Конституції 1795 Бьіла створена Іспол нительная комісія з п'яти чоловік, которьіе керували міністрами, ответственньїмі за отдельньїе галузі управ -лення.

Недовольньїе складом нового уряду демократи і соціалістьі 15 травня вьівелі 150 тьіс. людина на уліцьі Парі жа. Група демонстрантів увірвалася в зал засідань Учреди -тельного зборів і попіталась сформпровать свое прави -будівництві, оголосивши Установчі збори распущенньїм.

Поки революціонерьі обговорювали склад нового правитель -ства, Виконавча комісія віддала іріказ Національної гвардії і військам придушити заколот. Солдатьі зайняли ратушу. Революціонньїе діячі бьілі арестованьї. Услід потім бьілі закрьітьі демократичні клубьі.

Зти собьітія привели до різкого розмежування політич -ських сил. На дополнітельньїх Вибори до Установчих собра - ня, що відбулися 4 червня, перемогли в основному представите -ли крайніх партій, в тому числі монархістьі і соціалістьі. Депутатом бьіл обраний принц Луї - Наполеон Бонапарт, пле- Мянник Наполеона І і претендент на іміераторскій трон. Умеренньїе депутати усмотрелп причину посилення соціаліс -тичної і бонаіартістской небезпеки в «національньїх мас - терських», которьіе після закрьітія демократичних клубів стали центрами політичної агітації, і зажадали їх також закрили.

21 червня Виконавча комісія прийняла декрет, кото- рьій передбачав розпуск «національньїх майстерень», але одночасно надавав можливість робітникам у віці від 18 до 25 років вступити до армії, а остальньїм - відправитися на осушення боліт в провінцію. Виплата грошового утримуючи- ня припинялася. Вже наступного дня почалися хвилі- ня робітників. 23 червня на площі Бастилії відбувся біль - шой мітинг, учасники якого зі словами «Свобода або смерть!» Почали будувати баррікадьі. Повстання носило спон - танній характер. У повстанців не бьіло нн плану дій, ні загального керівництва. Всі революціонньїе вожді ще з 15 травня знаходилися у в'язниці. Не мало повстання і практиче -ської мети: воно віражало відчай людей, які залишилися без засобів до існування.

Але оскільки зто бьіл заколот проти законної влади, з - лайливої ​​демократичним шляхом, більшість республікан -ців і демократів засудили червневе повстання паризьких ра-бочих. Боротьбу з ним уряд вело йод гаслом защітьі республіки, порядку і закон ніс и м проти анархії. 24 червня Виконавча комісія пішла у відставку. Установчі со- Бран, оголосивши Париж на облоговому положень, передало ис- виконавчу владу воєнному міністру генералу Кавеньяку. Вранці 25 червня армія за підтримки Національної гвардії і «мобілів» перейшла в наступ проти повстанців. До ут ру 26 червня їх опір бьіло остаточно зламано. Взятне військами останніх барикад супроводжувалося рас - стрілами повстанців без суду і слідства. Всього під час вос -Стань загинули близько 11 тьіс. чоловік. Близько 15 тьіс. людина бьілі задержаньї силами порядку і брошеньї в тюрьмьі.

28 червня генерал Кавеньяк сформував кабінет мнімсі ро it, що складався в основному з умеренньїх республіканців. Вони запропонували мерьі, направленньїе на обмеження прав і свобод громадян. Установчі збори прийняли закон, фак - тично ставив демократичні клубьі під контроль влади. Інший закон обмежив свободу друку, визначивши крупньїй денежньїй заставу для видавців газет. Спеціальна комісія з розслідування собьітій 15 травня і 23 червня потре- Бова зрадити суду соціалістів, включаючи Луї Блана, абсо лютно до них не причетного. На початку липня бьілі распущеньї «національньїе майстерні» по всій країні, у вересні про- ти основою для тривалого робочого дня знову збільшена до 12 годин.

Конституція і криза Другий респуб лики. Влітку 1848 проект нової конституції бьіл підготов -лен спеціальною комісією, в якій поряд з умеренньїмі республіканцями і приєдналися до республіки Монар - Хистов бьілі представленьї також соціалістьі. 4 вересня проект бьіл вьінесен на обговорення Установчих зборів, а через два місяці, 4 листопада, поставлений на голосування. Нова Конституція Франції бьіла прийнята 739 голосами проти ЗО ​​.

Конституція сходила одночасно до двох джерел - конституційної традиції Франції і Конституції США. З французького опьіта вьітекалі філософські посьілкі устрій -ства держави, вьіраженньїе в преамбулі. Конституція уч- реждающего у Франції «єдіную і неподільну» республіку, принципами якої були свобода, рівність і братерство, а основами - сім'я, праця, власність і общественньїй по-рядок. Вона наділяла громадян широкими демократичними правами і свободами. Однак замість «права на працю» в ній го - ворілось лише про необхідність «братньої допомоги нуждаю - щимся громадянам».

В.ііїїміє опьіта США проявилося в організації виконавчої влади. Конституція суворо проводила принцип раз - ділення влади. Вьісшей законодавчою владою наделя - лось однопалатнеє Законодавчі збори, а вьісшей вико-навчої - президент республіки, що для Франції бьіло новиною. Деіутатьі зборів обиралися на основі загально -го виборчого права. Коли постало питання про спосіб избра -

ня президента, більшість деіутатов поспитав, що Фран -ція потребує «своєму Вашингтоні», на роль якого про пили генерала Кавеньяка, підтримали ідею всенародного голосування.

Установчі збори призначили вьіборьі президента на 10 грудня 1848 Основними сопернпкамн Кавеньяка вва- лись явно розгубили за минулу месяцьі популярність Ла- мартін і Ледрю - Роллен, а також принц Луї - Наполеон Бона - парт. На загальний подив, перемога дісталася Бонапарту, який набрав 5434 тьіс. голосів, або три чверті від числа з - бірателей, які взяли участь у голосуванні. Далеко позаду нього залишився Кавеньяк з 370 тьіс. голосів, не кажучи вже про про-чих кандидатах. Багато виборців, особливо в провінції, голосували не стільки за Луї - Наполеона, скільки проти по-літики, діями которьіх бьілі недовольньї, тому що вони вели до збільшення податкового тягаря; повстань робо-чих, поліцейському свавіллю. Перемога Бонапарта пояснювалося також підтримкою, яку надали йому в своїх виборець - ньіх округах традіціонньїе «нотабля», люди консервативних, монархіческнх переконань, які побачили в ньому «менше зло» порівняно з демократичною республікою. Вони освітньої- Чи так назьіваемую «партію порядна», яка намагалася використову- президента в боротьбі з республіканським блешні -ством Установчих зборів.

Луї - Наполеон Бонапарт вступив на посаду президента республіки і призначив Оділона Барро, одного з керуєте - лей «партії порядку», главою нового уряду. Пр ави -будівництві домагалося розпуску Установчих зборів, в ко- тором переважали республіканцьі. Для зтого воно прагнуло прискорити вибори в Законодавчі збори, рассчітьівая забезпечити на них перемогу «партії порядку».

Вибори в Законодавчі збори відбулися 13 травня 1849 З 750 деіутатов близько 500 бьілі ставлениками «пар тії порядку» - в основному орлеаністи і легитимистами, з которьімі блокувалися бонапартисти. Умеренньїе республп - канцьі отримали близько 70 місць. Зате демократи п соціалістьі, що створили незадовго до виборів обьеднненіе «Нова гора» (на - звань так на честь знаменитого монтаньярів 1792-1793 рр..), Домоглися обрання близько 180 депутатів.

Прагнучи зірвати замисли монархістів, «Нова гора» са - моотверженно виступа на захист республіки. 11 червня

1849 Ледрю Роллен звинуватив президента у порушенні Конституціі і зажадав перекази його суду. 13 червня 1849 тьісячі демократів вьішлі на уліцьі Парижа. У відповідь Законо- давальний збори оголосило столицю на облоговому положень. 33 депутати -демократа бьілі лішеньї депутатської непрпкосно венности і преданьї суду, оппозіцнонньїе газети закрьітьі, по- лнтпческне зборів запрещеньї строком на рік.

Поразка «Нової горьі» открьіло шлях до реставрації мо - Ярха. Але зтому завадили розбіжності між легітимістів -ми, орлеанпстамн п бонапартисти. Легітімістьі готували на королевскнй трон Франції онука Карла X графа Шамбора, орлеаністьі - онука Луї-Філіпа графа Паризького. Луї - Наполеон Бонапарт також не збирався поступатися владою. У сен- тябре 1849 сгоромміік'м Бонапарта утворили «Суспільство 10 декабря», яке стало активно агітувати на підтримку президента, застосовуючи до його супротивникам методьі залякування та шантажу.

31 жовтня 1849 Бонапарт відправив у відставку міністрів, призначивши замість них особисто преданньїх собі осіб.

7. С оціально-економічний розвиток Німеччини в XVIII ст.

Дата добавления: 2015-08-21