ВІЙНА В Алжирі

Подібно іншим європейським країнам, Франція вела колони-альньїе войньї, походження которьіх звичайно не може розглядатися поза обт> ектівньіх закономірностей розвитку капиталисти-чеського способу виробництва. Розповсюджувалась фабрична про-мьішлепность все більш потребувала сьірье, продовольственньїх то варах і рьінках сбьіта.

Безсумнівно, що французькі текстильники, особливо в ран-ніє Бремена промьішленного перевороті, отримували сьірье гіршої якості, ніж англійські. Однак, як не погані порівняно бьілі умови і щодо сьірья і щодо транспорту, інтересьі французьких капіталістів-текстильників аж ніяк не име-ли вирішального значення в політиці уряду Реставрації і Липневої монархії. Характерно, що буржуазнеє історики. на-приклад Шарль Сеньобос і Альбер Метение, обт> ясняют проісхожде-ня войньї в Алжирі політичними «інтересамі ультра-роялі-стів. За допомогою бьістрой та легкої победьі Віллель і Полиньяк сподівалися зміцнити свою владу.

Мав чимале значення і піратський правітельственньїй план - з лишком покрьіть военньїе витрати «зкспедіщіі» за допомогою ог-рабленія алжирської казньї. Слід додати, що в з-тій війні бьіла зацікавлена ​​і частина дворянства, яка мріяла про восстанов-леніі своїх земельньїх багатств за рахунок земель в Алжирі. Сто-роннікамі войньї бьілі і марсельські купцьі, а також мануфакту Рісто, що виробляли зброю, Боєприпаси, обмундирування. Зто все і предоітределіло захоплення Алжиру в 1830 р.Удавано назнвая Алжир обременітельннм спадщиною РЕСТАВ рації, король Луї-Філіп лише вьіжідал як «заспокоєння» u самій Франції, так і спаду першого волньї народніх обурені-ний в Алжирі. У 1835 р. французькі поневолювачі Алжиру ак-тівізіровалісь. Окупаційна армія била поступово доведена до 100 тис.. Відмінно вооруженнне французькі солдати воювали з народом, не підготовленим до великих боїв.Змирившись Абд-зль-Кадер (1808-1883), позтому, оратор, полум'яний патріот і талановитий воєначальнік (М В. Фрунзе порівнював його з Шамілем), очолив героїчний опір алжирців. Але Абд-зль-Кадер не міг подолати сепаратскіе і нейтралісти-ські (ОБГ> єктивні зрадницькі!) Позиції вождів інших араб-ських племен. Навіть ті арабські феодали, Которн були союз никами змирившись, готовьі били зрадити його французам. Феодальні вожді не хотіли примиритися з прогрессівннмі соціальннмі ме ~ роприятий Абд-зль-Кадера. Східна Алжир відмовилася під-чиняться йому, заявивши про свій намір вести боротьбу самостійно. Все ж Абд-зль-Кадер здобував перемогу і в 1837 р. уклав аж ніяк не принизливо для Алжиру мирний договір. Однак французи порушили свої мірньїе угоди, і війна в Алжирі, обт> явлена ​​змирившись війною священної, через рік во-зобновілась.

Війна як продовження політики панівних класів при-знайшла в Алжирі в період Липневої монархії свої характер-ньіе чорти Любьіе формьі спекуляції фактично заохочувалися урядом Луї-Філіпа. І не дивно, що в ті Бреме на, по вьіраженію Ларшер, «хмара спекулянтів кинулася в Ал жир». Дельцьі-авантюрістьі і разом з ними бесчестньїе чинов ки, офіцерьі, генеральї і навіть сам маршал Клозель спекулірова-ли на купівлі-продажу алжирських недвіжімьіх майн, вдаючись до шахрайських засобам бьістрого збагачення.

Уже в 1833-1834 рр.. Луї-Філіп бьіл офіційно осведом-лен про безчинства французів, про довільне відчуженні алжир ських майн, бессмьісленном руйнуванні будинків і садів, осквер нений, а іноді й руйнуванні мечетей, про наругу над останками погребенньїх мусульман. Знав король і про те, що де-не-де разом з арабськими воїнами знищувалися ні в чому не по-вінньїе женщіньї і діти. З відома короля, з його волі терри-торію розбійницької войньї все більше розширювалася. Самі королев-ські сьіновья очолили разлічньїе войсковьіе з'єднання. Гені-ральної правителем Алжиру став з 1841 р. жорстокий генерал Бюжо, що здійснював звірячі Расправная з алжірцями в тих слу-чаях, коли вони здавалися.

До всіх перечісленньїм жахам додалося удушення димом всіх тубільців, що харчувалися укріться в печерах, гротах. За при-казу генерала Бюжо Пелісьє пішов за прикладом Кавеньяка: толь ко в одному місці він задушив димом 600 тубільців. Полковник Монтаньяк, що мав, за власним визнанням, «дивовижну схильність дубіть людську шкіру», повідомляв у Францію в своїх листах: «Убіваєм, ріжемо; крики тероризованого сміши-вають з ревом що гинуть жівотньїх».

Капітулював Абд-зль-Кадер тільки наприкінці 1847 р. Він здав-ся генералу Ламорісьеру, який обіцяв відпустити змирившись на Схід. Але Ламорісьер не дотримав слова: Абд-зль-Кадер бив поміщений у в'язницю. Чи не звільнили змирившись навіть і тоді, коли Ламорісьер став воєннім міністром. Він Вішелуй з тюрьми тільки в 1852 р.

Підкорення Алжиру - вічна ганьба для французьких захват-чиков. Наприкінці XVIII в. Алжир гаряче вирази свое співчуття французької буржуазної революції. Безоплатно, в знак друж бі з революційною Францією, алжирці прислали в Париж свій хліб. Зрада, грабежі, массовьіе вбивства і погрози пого ловного винищення тубільців - такий бив ответньїй «дар» фран цузских колонізаторів!

Дата добавления: 2015-08-21