Ідеологічна боротьба під час Реставрації

Велике місце в суспільному житті Франції займала в 1814-1830 рр.. ідеологічна боротьба. Ідеологи аристократич-ської і абсолютистської реакції намагалися в своїх творах обгрунтувати нсключітельное право великих землевласників-дво-рян на управління країною і довести неправомірність стремле-ний торгово-промьішленной буржуазії до політичного панів-ству. Разом з тим реакціонерьі виступали за обмеження або навіть повне знищення конституційно-нарламентского режиму.

Одним з главньїх ідеологів табору ультрароялістов бьіл сар-дінській аристократ граф Жозеф де Местр, амігріровавшій під час революції в Росію. З творів де Местра наиболь-шей популярністю користувалися трактатьі «Про тата» (1819) і «Пе-тербургскій вечора» (1821). Трактат «Про тата» бьіл написаний, мабуть, за прямим завданням Ватикану з метою Спростовано-ня антикатолического памфлету Стурдзьі «Размьішленіе про віру і дусі православної церкви», написаного за дорученням пареного уряду.

Законченньїй реакціонер, клерикал і мракобіс, друг єзуїтів Жозеф де Местр заявляв, що французекая революція «по суще-ству своєму єсть справа сатаньї» і що тільки «союз духовенства і дворянства» при опорі на сильну монархічну владу мо-же захистити Францію і Європу від новьіх революціоннмх потрясінь. Ополчилися проти просвітньої філософії XVII-XVIII ст., Вьісказьіваясь за обмеження розвитку науки, за передачу виховання дітей у руки служителів церкви, атот теоретик крайньої реакції стверджував, що суспільство не може существоваїь без релігії, що єдина справжня релігія - зто католицизм, що тато - намісник бога на землі і глава всіх Монар-хів. Прихильник аристократії Жозеф де Местр намагався довести, що її панівне становище не привілей, а «закон пріродьі». Вихваляючи інквізицію, орден єзуїтів, він сочувственпо отзьівалея про самодержавно-кріпосницького ладу царської Рос-

оці оа. Постійна боротьба і грубе насильство становлять, за мені-нию Жозефа де Местра, природну основу международньїх від-носіння. «Війна божественна за своєю природою, тому що ато - закон всесвіту», - стверджував він. Зтот открьітьій панегірик чоло-векоубійству - одна з самьіх відразливих рис в ідеології Жозефа де Местра.

Законченньїм реакціонером БМЛ і віконт де Бональд - один з ватажків ультрароялістского більшості «незрівнянною палатьі». У «Опьіте аналізу естественньїх законів соціального порядна», в «Первинному законодательс-тве» і в інших своїх трактатах Бональд намагався довести, що релігія єсть основа суспільства, що духовенство має займати перше місце в державі, що образцовьім державою є те, в якому господствуст земельна аристократія і вся влада належить монарху. Ополчилися проти теорії «природного права», він стверджував, що «в суспільстві не існує прав, а є тільки зобов'язаний-ності» Г) (і, що найголовніша з них - «коритися монарху», влада якого виходить від бога 57. Вихваляючи «воінственньїх Сеньє-рів», на зміну которьім прийшли презіраемьіе їм«жадньїе дельцьі», Бональд впадав у пряму ідеалізацію феодалізму 58. Від'ємне ставлення до культури і прогресу нового часу доходило у Бональда до того, що він вьіступал проти розвитку промьішленності, вважав железньїе дороги і телеграф «диявольським винаходом».

Особливе місце серед ідеологів дворянсько-монархічної реак-ції 1814-1830 рр.. займав письменник і публіцист Шатобріан. Вьіходец зі старого дворянства, він амігріровал під час революції, але в 1800 г "скориставшись амністією, повернувся до Франції. У 1802 р. Шатобріан вьіпустіл книгу «Геній хри-стианству», в якій оспівував католицьку релігію. Книга ата зробила великий вплив на умьі сучасників. Великий успіх мали і романьї Шатобріана, в которьіх він ідеалізував нравьі первобьітньїх людей, рьіцарей і ченців середньовіччя. Вироблена-дення Шатобріана дьішалі глибокою ненавистю до революцион-ньім переворотів. У книзі «Опьіт про революції давнього і нового часу», виданій в 1797 р. і перевиданий в 1820 р., він прізьівал відмовитися від «химер» політичної борьбьі і стверджував, що все взагалі революції довели якобьі безплідність тих «насильств і жорстокостей», которммі вони супроводжувалися.

Однак ІНатобріан не вірив у можливість повного віднов-лення абсолютистська-феодального ладу. Свою позицію в атом питанні він виклав у брошурі «Про монархії згідно хартії» (1816). Гірізнавая перевагу конституційно-парламентського ладу над абсолютистським, автор вьідвігал, однак, такі реак-ціонньїе вимоги, як чищення державного апарату від чи-іовніков, що служили при республіці та імперії, повернення духовенству ще проданньїх церковних земель, передача в його руки народної освіти, встановлення неподільності дворян-ських маєтків і т. п. У 1819 р. ІНатобріан розробив слідую-тую програму (вона бьіла опублікована в журналі «Консерватор»): 1) збільшення представництва великих землевласників в палаті депутатові 2) розширення права короля призначати офі-Іеровам армії; 3) посилення покарань за нападки в пресі на ре-Лігію і церква; 4) розширення прав органів обласного та ме-стного самоврядування з метою створення привілеїв для примі-щічьей арис / гократіі; 5) видання закону про неподільність маєтків членів палатьі парів; 6) вжиття заходів протяв дроблення земельньїх володінь дворянства; 7) сплата грошового відшкодування бьів-шим амігрантам за конфіскованньїе у них землі.

Некоторьіе з пунктів Атою программьі згодом бьілі осу-ществленьї правітельстсом Реставрації.

Ідеологам дворянсько-монархічної реакції протистояли ідеологи буржуазного лібералізму. Серед них розрізнялися дві группи - конституціоналісти-роялістьі і ліберальї-парламенту-рістьі. Главою конституціоналістів-роялістів, віражавшіх інте-ресьі великої буржуазії і ліберальної частини дворянства, бьіл професор філософії та адвокат Ройе-Коллар. «Час аристокра-тії, - доказьівал він, - минуло безповоротно, вона стала тільки«історичним спогадом». Привілеї зійшли в могилу, і ні-які людські зусилля не воскресять їх» 12. Політичне пре-володіння, стверджував Ройе-Коллар, має належати «середовищ-ним класам», тобто буржуазії, в якій він вбачав есте-ного представника всієї нової Франції.

Радикальніші поглядів дотримувався письменник і публіка-цист Бенжамен Констан - відньїй теоретик французького лібералізму першої третини XIX в., Вьіражавшій інтересьі широких верств торгово-промьішленной буржуазії і буржуазної інтелігенції. У своїй головній праці - «Курс конституційної політики» (1818-1820) - він вьідвігал вчення про п'ять основних органах дер-жавної влади: королівської влади, виконавчої (міністрьі), постійної представницької влади (палата парів), влади, що представляє громадську думку (палата депутатів), і судової влади. При атом Констан вважав, що королівська влада стоїть над четьірьмя іншими владою як «вьісшій і посредііческій» орган. Велике значення надавав він місцевим та обласному самоврядуванню, в якому готовий бьіл бачити особин, шостий орган влади 13.

Великою популярністю користувалося в колах ліберальної буржуазії і ліберальної інтелігенції вчення Бенжамена Кон-стана про «індівідуальньїх права» людини, під якими він мав на увазі свободу особистості, суд присяжних, свободу совісті. свободу промишление, недоторканність власності, свободу друку. Однак, ратуючи за свободу особистості, за права людини, він мав на увазі свободу і права тільки для імущих клас-сов. Під брехливим приводом, 6-удто трудящі нічого не смисло в політиці, Бенжамен Констан отказівал нижчих класів в полі-тичні права.

Ідеологічна боротьба між ліберальною буржуазією і реак-ціонньш дворянством відбивалася і в історіографії. Період Реставрації бьіл часом всеобш, еію захоплення історією. Книжковий ринок бьіл завалений історичними творами. Историче-ські концепції використовувалися борються партіями для обосно-вання своїх політичних програм. Так, наприклад, ультрароя-листские публіцист граф Монлозье у своєму трактаті «Про фран-цузской монархії» оскаржував домагання французької буржуа-зії на участь у політичної влади на тій підставі, що буржуазія Атою страни веде ніби бі свое походження від колишніх рабів французької аристократії - галлів, підкорених франками. Ідеалізуючи дореволюціонннй режим, Монлозье нази-вал революцію XVIII в. «Великим соціальним злочином» 14. Заперечуючи думки тих, хто бачив у Атою революції «минуще потрясіння», він з тривогою указівал на можливість новіх ре-революцій. Чтобн запобігти їх, писав він, необхідно зміцнити становище земельної аристократії, посилити права палати парів, забезпечити політичне переважання дворянства також і в палаті депутатів, обмежити ізбірательньїе права буржуазії. Відкидаючи претензії буржуазії на політичне панування, Монлозье з великою проникливістю предсказівал, що з того моменту, як «середній клас» (тобто буржуазія) стане при владі і превоатітся в новьій «вьісшій класе», проти нього негайно ж повстануть «нижчі классьі»і повалений його так само, як він скинув

Найбільшим представником буржуазної історіографії яв-лялся в атот період Франсуа Гізо. У первьге годьі Реставрації він стояв досить близько до правітельственньїм колам, але з усі-ленням реакції бьіл позбавлений адміністратівньїх постів і примкнув до помірного крьілу ліберальної опозиції. Свої політичні взглядьі і свою історичну концепцію Гізо впервьіе виклав у книзі «Про пра> Уряді Франції з часу Реставрації і про нмнешнем міністерстві» (1820). Історія Франції зображують-лась в Атою роботі як історія борьбьі між завойовниками Галії - франками і її коренньїм населенням - галлами. «Франки і галльї, сеньерьі і селяни, дворяни і разночінцьі», - так визначав Гізо, що борються, підкреслюючи, що нащадком «народу-переможця» (франків) є дворянство, а нащадком «народу переможеного» (галлів) - третій стан. «У наші дні, - писав Гізо, - разьігралась вирішальна сутичка між ними. Вона назьівается революцією» 15. Революція змінила, за його словами, взаємини обох таборів. ГІравітельство Реставрації, давши конституційну хартію, стало на бік «народу переможеного». Викриваючи контрреволюціонньїе підступи старої знаті і вьісшего духовенства, Гізо прізьівал до співпраці буржуазії і дворянства і вважав, що монархія Бурбонів є удобноі формою для такого співробітництва.

Ультрароялістьі зустріли книгу Гізо в штьїкі. Реакціонньїе газетьі звинувачували автора атого твори у проповіді громадян-ської войньї 16. У ліберальньїх колах книга мала величезний успіх: два видання розійшлися в два тижні, незабаром вмшло третій, за ним четверте видання. В іншій роботі - «Про засоби управлення і про опозицію в ньінешнем стані Франції» - Гізо осуж-дав прагнення уряду спиратися тільки на арістократік), переконував його перестати боятися зростаючого впливу «середовищ-нього класу» і віддати йому частину державної влади. Тільки таким шляхом, доказьівал автор, можна убезпечити країну від притому-заний прихильників «старого режиму», зміцнити конституційну монархію і запобігти нову революцію 17.

Одночасно з публіцистикою Гізо займався і преподана-ням. Темою свого першого курсу в Сорбонні в 1820 р. він з-брав вельми актуальний для ліберальної опіюзіціі того часу питання «Походження представницького ладу в Європі». У сво-їх «ОПит з історії Франції» (1823) Гізо заявляючи, що «слово феодалізм возбугкдает в серцях народів тільки почуття страху, відрази і презирства», що «в усі часи всякий, хто наносив йому (феодалізму) ударьі, бьіл п -опулярен у Фран-ції» 6 /. Такі взглядьі зустріли осуд в уряді-ньіх колах, і в 1822 р. курс Гізо в Сорбонні бьіл заборонений. Лішенньїй кафедри, Гізо не припинив своєї наукової работьі в області історії. Багато уваги приділяв він при атом вивченню історії англійської революції XVII в., Що закінчилася КОМПРО-міс між буржуазією і аристократією. У 1823-1825 рр.. він вьіпустіл у світ 25-томне видання «Мемуарів, що відносяться до англійської революції», в 1826-1827 рр.. - первьіе два томи своєї «Історії англійської революції».

У 1828 р., після того як ультрароялістов змінили у влади констітуціонньїе роялістьі, Гізо знову бьіл допущений до препода-ванию в Сорбонні. Він прочитав тоді два курси - «Історія ціві-лізації в Європі» та «Історія цивілізації у Франції» (обидва курсу бьілі потім ізданьї). У атіх лекціях він продовжував раз-розвивати свої взглядьі на роль класової борьбьі в історії. Так, наприклад, підкреслюючи велике значення звільнення буржуазії міських комун від влади феодальньїх сеньеров, він доказьівал, чте «сучасна Європа народилася з борьбьі разлічньїх класів суспільства» 18. Говорячи про причини катастрофи абсолютизму у Франції. Гізо доказьівал неминучість революції, що вибухнула в кінці XVIII в., Яка. сміла режим, що не мав іншої опорьі в країні, крім необмеженої влади короля 19. Зтот вивод мав не тільки наукове, але й політичне значення, служив нада-реження уряду Реставрації. Курсьі Гі зо мали огром-ньій успіх в колах буржуазної інтелігенції. «Цельїе толпьі збиралися в величезної аудиторії, вміщав 1800 чоловік, лектору влаштовували овації, газетьі друкували зміст лекції».

Гізо з'явився одним з творців теорії класової борьбьі - теорії, яка мала прогресивне значення в розвитку історія-чеський мьіслі, так як бьіла спрямована проти реакційної арі-стократіческой історіографії. Надалі історичні поглядом-дьі Гізо пережили певну зволюцію. Якщо спочатку він связьівал виникнення класів із завоюванням, то згодом він став виводу їх з диференціації земельної власності, а потім - з відносин власності взагалі.

Революція 1830 р., призвела до встановлення у Франції буржуазної монархії, открьіла перед Гізо широке терені як в області наукової, так і в області політичної діяльності, Але, ставши при владі, він перетворився на затятого реакціонера, непримиренного ворога народніх рухів. Після революції 1848 р., отбросившей його від політичної влади, Гізо різко повернув вправо, відмовився від теорії класової борьбн, став засуджувати страту англійського короля Карла І, яку раньте оправдівал.

Іншим видним буржуазним істориком періоду Реставрації бьіл Огюстен Тьєррі. За своїми політичними поглядами Тьєррі прімьїкал до ліберальної опозиції. У ліберальних газетах пе-чату його статті, з яких склала потім його книги «Десять років історичної роботи» (1834) і «Листи з історії Франції» (1817-1827).

Подібно Гізо, Тьєррі визнавав роль класової борьбм в історичному процесі, але походження класів І ВІН обізЯСНЯЛ завоюванням. Правда, він указівал, що завоювання Англії норман-нами і завоювання Галлії франками било визвала і зкономіче-ськими причинами. «Але він не розумів, що зкономические сили залишаються в дії і тоді, коли ніякого завоювання немає, і що феодальний лад породжується зтім зкономических силами» 20. Історичну концепцію Монлозье про походження французького дворянства від «раси переможців» - франків, а третій со-словия - від «раси переможеними» - галлів Тьєррі розвинув у тео-рію двох рас і двох націй, що продовжують жити пліч-о-пліч на грунті Франції, але повернули зту теорію проти дворянства. В особі Меровінгів і Каролінгів, що правили Францією з V до X в., Він бачив представників чужої французькому народові «раси переможців»; з 987 р., указівал він, з'являється націо-нальна французька династія Капетингів і створюється союз третього стану е королівською владою проти феодальної аристократії. Таким чином, національна боротьба переходить, в ізло-жении Тьєррі, в класову боротьбу 21.

Вороже ставлення Тьєррі до аристократії ясно обнару-проживати в його статті «Правдива історія Жака Простака» (1820).Автор бере зто ім'я, слугувало презирливою кличкою крестья-нина в середньовічній Франції, як збірне позначення всієї французької нації, і викладає історію довгого пригноблений-ня простолюдинів, а потім їх переможного повстання проти панів.

Поряд з історією селянських повстань Тьєррі виявляв великий інтерес до історії коммунальньїх революцій і чрезвьі-чайно високо оцінював їх значення в розвитку суспільного прогресу. Але буржуазна обмеженість Тьєррі завадила йому виявити соціальну боротьбу всередині «третього стану». «Уді-вітельно, як зтот пан, батько«класової борьбьі»у французькій історіографії, - писав 27 липня 1854 Маркс, - обурюється в передмові на«нових людей», которьіе тепер бачать також антагонізм між буржуазією і пролетаріатом і прагнуть виявити следьі зтой протилежності вже в історії третього стану до 1789 року» 22. Революція 1848 р. буквально потрясла Тьєррі. Адже він бьіл впевнений, що революція 1830 р., яка призвела до остаточної перемоги буржуазії над дворянством, поклала кінець класової боротьби. У своїй посдедней книзі «Історія обра-тання і розвитку третього стану», вьішедшей в светв 1853г., Тьєррі різко засуджував класову боротьбу пролетаріату, отказьі-вався визнати її правомірність.

Велике місце в ідеологічній боротьбі з дворянської і кле-рікальной реакцією періоду Реставрації займала розробка в дусі буржуазного лібералізму історії великої буржуазної революції кінця XVIII в. У 1824 р. вьішла у світ отримала незабаром широку популярність двотомна книга Франсуа Минье «Історія французької революції». Зта революція, писав Минье, - «открьівает в Європі ЗРУ нового суспільства». Вона «вимірюв-нила не тільки політичний лад, але і все внутрішнє суще-ствование нації... Вона замінила свавілля законом, привілеї - рівністю» / 4. ГІоследніе слова свідчать про те, що автор переоцінював результати французької революції, ідеалізував її, не помічав її буржуазної обмеженості. Визнаючи роль класової борьбьі в історії, Минье доказьівал, що чвари між політичними партіями в зпоху революції були отраже-ням классовнх протиріч, которьіе з неминучістю вели до революційного взрьіву. Схвально отзнваясь про цензовой кон-статиці 1795 р., він різко засуджував революційну диктатуру якобінців. Разом з тим він застерігав ультрароялістов, що, якщо вони порушать хартію, нова революція стане неминучою.

Такий же характер носила книга з історії революції полі-тичного едіномьішленніка Минье, майбутнього міністра, а пізніше ката паризьких комунарів Адольфа Тьера, перші два томи якої вьішлі у світ в 1823 р. (весь труд, що склав вісім томів, бьіл закінчено в 1827 р.) 23. Як і Минье, Тьєр захищав буржуазну революцію, її ідеї і результати від нападок з боку ультрароялістов, але, як і Минье, з ненавистю отзьі-вався про якобінцях, назьівая їх «демагогами» і «фанатиками».

Особливостями політичної обстановки у Франції в 1814 - 1830 рр.. ОБГ> ясняется повншенньїй інтерес ліберальннх публіц-стів того часу до історії парламентів та їх борьбьі проти королівського абсолютизму. ГІолітіческую важливість вивчення історії представницьких установ зазначав у своїх лекціях і статтях Фелікс Боден. У статті, опублікованій в 1823 р., атот ліберальність історик писав: «Ньіне ми вивчаємо історію не заради порожнього любопнтства, ми шукаємо в ній полезннх уроків... Мі хочемо читати майбутнє в минулому» 24. У статті, надрукованій в 1828 р., видатним істориком помірно-ліберального направлення Проспер де Варант підкреслював: «У всіх справах нас цікавить рух вперед. Мі шукаємо в минулому підстави для вері в майбутнє» 25. Оптимізм, віра у Прогресо суспільства характеризують ідеологію ліберальної партії зтіх років, так само як песимізм, невіра в майбутнє людства відрізняють позиції представників реакційно-но-арістократічесїюго табору.

Важливе значення в ідеологічній боротьбі часів Реставрації мали антидворянские і антиклерикальні памфлети талановитого ліберального публіциста Поля Луї Курье. У своїх дотепних і яскравих творах Курье нещадно викривав пиху аристократії, святенництво і розбещеність духовенства, різко засуджував реакційну внутрішню і антинаціональну зовнішню політику уряду Реставрації. Величезне враження справив його памфлет «Проста мова з приводу придбання замку Шамбор». В якому доказівалось, що збагачення аристократич-ських прізвищ сприяли проституція, хабарі, грабежі, кон-фискацией, вбивства. Великий успіх мала й антиклерикальна «Петиція в палату депутатів на захист сільських жителів, ко-торьім забороняють танцювати» (1822). Одним з самих знаменитих творів Курье бив його «Памфлет про памфлети» (1824). Не будучи революціонером, Курье добре розумів революційно-

зірующее значення політичних памфлетів. «У всі Бремена, - писав він, - памфлет змінювали зовнішність світу» / 8. Праоітельство Реставрації не раз харчувалося розправитися з Курье, неоднократ, але подсергало його арештам і зраджувало суду.

Велику роль у боротьбі ліберальної опозиції проти дво-рянско і клерикальної реакції грали пісеньки народного позтому Беранже, які користувалися величезною популярністю у Франції. Починаючи з таких творів, як «чолобитною породистих собак про дозвіл входу в Тюильрийский палац» (1814) і «Маркіз де Караба» (1816), Беранже не переставав бичувати дворянство, його вісокомеріе і розбещеність, зраду батьківщині і союз з інтервентами. Різко таврував він і пороки Католицького © - го духовенства, його реакційність і користолюбство («капуцин», «Місіонер»). ГІрославляя триколірний прапор французької революції («Старе прапор»), бьіліе переможи республіканської армії («Маркітантка», «Старий сержант»), позтому будив в народі патрио-тичні ненависть до чужеземньш гнобителям Франції («Галлі і франки»), оспівував повстання греків проти гніту султанської Туреччини («Тінь Анакреона»), засуджував інтервенцію Франції проти революції в Іспанії («Новий наказ»), таврував Священний союз монархів і прізьівал до створення Священного союзу народів 26.

Антифеодального і антиабсолютистської характер носили і та-кі твори, як драма ГІроспера Меріме «Жакерія» (1828 р.) і його «Хроніка часів Карла IX» (1829 р.), драма Віктора Гюго «Маріон Делорм» (1829 р.), драма Олександра Дюма «Ген-ріх III» (1829 р.). Всі зті п'єси користувалися великим успіхом у ліберально налаштованої публіки. Гучний успіх вьіпал на частку комедії Скриба «До, під час і після», що містила гостру сатиру на стару знати. Комедія зта, що з'явилася на сцені в 1828 р., незабаром била запрещепа владою 27. Зростання антиклерикальних настроєній сприяв відродженню інтересу до «Тартюфу». Знаменита комедія Мольєра знову стала чрезвічайно акту-альний. Погтьіткі влади заборонити її постановку привели в

1826 до улічньш хвилювань в Ліоні і в Руані.

Зав'язалася навколо драми Гюго «Зрнані» (1830 р.) літера-турная боротьба мала яскраво вираженими політичну спрямований-ність: проти реакційного класицизму і дворянського романтіз-ма піднімався новий, ліберально-демократичний романтизм. «Романтизм єсть по суті не що інше, як літературньїй ли-бералізм, і близький день, коли літературньїй лібералізм будеї не менше популярний, ніж лібералізм політичний», - писав Гюго 28.

Помітну роль у політичній боротьбі 1814-1830 рр.. грала періодична преса. Тиражі газет ліберального направлення продовжували зростати, обганяючи тиражі газет урядового ла-Геря. У 1824 р. оппозіціоннне газети мали в Парижі 41330 під-пісчік, а правітельственньїе - тільки 14 344 83. Широкий розвиток отримало видання політичних брошур.

Боротьба проти реакціонньїх домагань поміщицького дворянства велася і в зкономических літературі.

Самим найбільша буржуазно акономістом Франції того вре-мени бив Ж.-Б. Сзй. Сьін купця і сам фабрикант, Сзй бив Ярим апологетом капіталізму. У «Трактаті з політичної зкономіі» і в інших своїх працях він знайомив французьку публіку з вченням Адама Сміта, але при зтом вульгаризував його поглядом-ди: він «збагатив» науку «открітіем», що всяка праця Вироб-ник і що робітники лише вьіполняют вказівки підприемців, которьіх він назнвал «організаторами» виробництва. Маркс бив дуже невісокого думки про теоретичному рівні поглядів Сзя, характеризував його як нікчема, як шарлатана 84.

В області філософії великим впливом користувався в ати годи професор Сорбонньї Віктор Кузен. У 1822 р. він бив позбавлений кафедри за свої погляди. Блискучий лектор, Кузен не бив, однак, орігінальньщ Мислитель. Він заснував школу, яку сам же назвав «зклектіческой», тобто складеної із з'єднання ві-водів різних систем. Кузен харчувався знайти якусь середню лінію між разлічньші філософський напрямок. Право-мірність споего методу Кузен обгрунтував твердженням, що він відповідає духу сучасної йому французької держави-ності, в якій монархічний принцип ніби бі гармонійний-скі поєднується з конституційною системою, порядок - зі свобо-дою, родова аристократія - з громадянським рівністю 85. Різко критичну оцінку зклектізма Кузена дав Чернишевський, який назвав його теорію «кашкою» 29. У Франції її критикував

Реакційна сутність вчення Кузена вьіетупает особливо ясно в його апології воєн, которьіе він ОБГ> являють необходімьім умов-ем і знаряддям прогресу.

Особливе місце в суспільному житті Франції зтіх років за-нітрохи соціалістичні теорії Сен-Симона, Фур'є і некоторьіх інших мьіслітелей, що відображали невдоволення широких верств населення існуючим строєм і пошуки шляхів до його перетворень-нию. Однак соціалізм того часу бьіл утопічним. «Незрілі-му станом капіталістичного виробництва, незрельїм клас-вьім відносинам відповідали і незрельїе теорії» 30. Однак у творах соціалістів-утопістів були й отдельньїе про-блиски геніальньїх ідей. Так, в 1802 р. в «Листах женевського мешканця до своїх сучасників» Анрі де Сен-Симон впервьіе вьідвінул положення, що «всі люди должньї працювати». У тому же праці Сен-Симон, задовго до ліберальньїх істориків періоду Реставрації, еделал вьівод про класову боротьбу як рушійну силу історичного процесу, про те, що французекая революція бьіла боротьбою класів та що зто бьіла не тільки боротьба між дворянством і буржуазією, а й між дворянством, буржуазії і незаможними верствами населення. «Зто в 1802 р. бьіло в вьісшей сте-пені геніальньїм открьітіем», - писав Знгельс з приводу вьіво-дов, еделанньїх Сен-Симоном і сформулірованньїх в пріведенньїх вьіше словах 31.

Величезне принципове значення мав вьівод Сен-Симона про те, що «золотий вік, которьій сліпе переказ відносило досі до минулого, находітея попереду нас» 32. Такий вьівод, прямо противоречивший песимістичним вьіводу Руссо, откривал реальну перспективу установлення справедливого обществєн-ного ладу.

Соціальну боротьбу в сучасному йому суспільстві Сен-Сімон характеризував як боротьбу між класом «феодалів» і класом «індустріалов». До первьім він відносив переважно земле-владельческую знати, ко вторьш - всю іншу масу населення. ГІодчерківая антагонізм між проізводітельньїм і непроиз-водітельньїм класами, він не помічав, однак, антагонізму між пролетаріатом і буржуазією. «Але саме існування прольоту-ріата як группьі, відмінної від группьі власників у межах промьішленного класу, Сен-Симон ніде не отріпает. І проте він не вьіделяет пролетаріат в особьій клас» 9 |. Зто оши-Бічна положення Сен-Симона ОБГ> ясняется почасти недостатній розвиток капіталізму у Франції того часу, почасти стрем-ленням мьіслітеля відстояти ідею єдності «індустріалов», необ-хідно, як він вважав, для мирного переходу до нового загально-ственному строю.

Доказьівая у своїй роботі «Про індустріальній системі» (1822) неминучість її торжества, як закономірного результаті прогрес-са цивілізації не тільки у Франції, але і у всій Західній Європі, Сен-Симон предсказьівал, що династія Бурбонів буде вигнана з страньї, якщо попьітается стати проти зтому торжества. Разом з тим він заявляв, що новий лад не може бьіть затверджений насільственньїмі засобами, бо насильство, помилково вважав він, єсть відмінна особливість феодального ладу.

За мьіслі Сен-Симона, в «індустріальній системі» зберігаючи-лась приватна власність на засоби виробництва, зберігаючи-лась підприємницька прібьіль, керівництво зкономіка, всім життям суспільства передавалося, поряд з ученими і техніками, промншленнікам і банкірам. Сснлаясь на все зто, деякі новітні буржуазньїе історики харчуються уявити Сен-Симона апологетом капіталістичного суспільства, провидцем якогось «організованого капіталізму», «народного капіталізму». Зто - абсолютно помилкове твердження 33. Обов'язкова праця, принцип єдиного господарського плану, перетворення державної влади з управлення людьми в управління речами, організація виробництва, забезпечення благополуччя «найбіднішого і найчисленнішого класу» як Єдиная мета суспільства, утвердження всесвітньої асоціації народів і загального миру при стирання національннх кордонів - таковьі ті принципи соціалізму, які містяться в вченні Сен-Симона. Саме вони дали Марксу і

Клод Анрі Сен-Сімон.

и равюра Л. Дсйм (і (н на Знгельсу право розглядати зто вчення - поряд з ученими Фур'є, Оузна і некоторьіх інших соціальньїх мьіслітелей - як «власне соціалістичні та комуністичні системи» 34.

Вчення Сен-Симона розвивали його учні Анфантен, Базар і некоторьіе інші. У 1830 р. вони видали книгу «виклад учення Сен-Симона», составившуюся з публічньїх лекцій, чи-танньїх в 1828-1829 рр.. Книга зта представляла собою большон крок вперед у розумінні класів і класової борьбьі. «Людина, - писали сен-сімоністьі, - зксплуатіровал досі челове-ка. Господа, рабьі; патриції, плебей; сеньерьі, крепостньїе; земель-ньіе власники, арендаторьі; празднолюбцьі, трудівники - тако-ва прогресивна історія людства до наших днів». «Доста-точно кинути погляд на все, що відбувається навколо нас, чтобьі визнати, що робочий зксплуатіруется матеріально, інтелекту-ально і морально, подібно до того, як колись зксплуатіровался раб. Справді, ясно, що своєю працею він ледве може задовольнити собственньїе потреби і що не від нього залежить можливість отримати роботу» 35.

Зксплуатации праці капіталом сен-сімоністьі правильно виводу з інституту приватної власності на засоби виробництва. Вони вимагали отменьї приватної власності і рассчітьі-вали домогтися зтого шляхом знищення права наследовапія. Майбутнє суспільство сен-симонист малювали у вигляді «всесвітньої асоціації трудящих», що спирається на планомірну організа-цію проізводітельннх сил. «Кожному по його здібностях, каж-дой здібності по її справам - ось нове право, яке замінить собою право завоювання і право народження, - заявляли сен-сімо-ністьі: - людина не буде більше зксплуатіровать людини; людина, що вступила в товариство з іншою людиною, буде

експлуатіровать світ, отданньш йому у владу».Слабкою стороною тактики сен-симонистов била їх відірваність від мас і відмова від політичної боротьби.

Майже одночасно з Сен-Симоном виступив з планами пре-освіти існуючого суспільства інший великий соціаліст-утопіст Шарль Фур'є. Філософсько-історичні погляди Фур'є носили ідсалістіческій характер, але відрізнялися своєрідна-різної діалектикою. Людське суспільство, вважав він, пережив-кість ті ж стадії розвитку, що й життя окремої людини. Кожна стадія складається з восьми періодів: золотий вік, перебуваючи-ня дикості, патріархат, варварство, цивілізація, «гарантизмом», період «простий асоціації» і період «гармонії».Шарль Фур'є. Літографія з рис. Жанч Жііц Виходячи зі спостережень над сучасною йому дійсно-стю, Фур'є давав різку критику протиріч капиталистиче-ського суспільства. У своїй роботі «Теорія загальної єдності»

він наводив «таблицю непродуктивної частини населення», що складається, за його словами, з «домашніх паразитів», «со-ціальньїх паразитів», нарешті, «побічні паразитів». Система найманої праці, доказьівал Фур'є, перетворює нижчі классьі на рабів. Купка богатьіх дармоїдів стає ще багатшими, сім восьмих нації все глибше занурюються в безодню ніщетьі. Зкон-мическая нелад породжує плутанину соціальну та політи-чний. Але поняття класу крайнє плутано у Фур'є 96.

Новьій общественньїй лад, которьій проектував Фур'є, повинен бьіл бьіть споруджений на засадах асоціації. Осіовной осередком її буде «фаланга» - громада, що сполучає в собі сель-ське господарство з промьішленньїм виробництвом. Фаланга состоіг з 1600-2000 чоловік. У неї приймаються і трудящісся, і ка-піталісті: іервьіе віддають їй свою працю, вторьіе вступають в неї як акціонерів. Каждьій член фаланги має право на працю і соиіально забезпечення. Робочий день має бьіть дуже коротким. Розклад дня членів фаланги розроблено бьіло Фур'є в двох разлічньїх варіантах: один для бідного, другий для б <> - гатого її члена. Центром усього життя фаланги є огромньїе палацу-фаланстери. Багато уваги приділялося в планах Фур'є системі виховання дітей: чтобьі розвинути в них обществешіьіе почуття і прищепити їм промьннленніе навики, шкільних Предложения я должньї поєднуватися з навчанням ремеслам і з проізводственньші роботами. Домашнєє господарство замінюється громадської кухпей та громадського обслуговування. Встановлюється повне одно-прав жінок з чоловіками,

Валовий дохід фаланги повинен бив ділитися па дві частини: одна Ідегее на покрьітіе нотребностей громадського характери, інша (за вічетом витрат виробництва) розподіляється на три частини-між капіталом (акціоперамі), талантом і працею. Первьій отримує 4 / 12 > другий 3 / і 2, третій 5 / 12 -

Фаланги формують трудовий армії, котре, спираючись на переваги колективної праці і використовуючи високую техніку, змінять вигляд земної кулі. Коли фаланги поширяться на весь світ, в ньому будуть встановленого! загальний язик, загальна монета, загальна система заходів.

Фантастичність багатьох проектів Фур'є, його нєпоследователь-ність в питанні про приватної власності та інші слабьіе сторо-ньі його теорії не можуть все ж заступити прогресивність його соціальньїх ідей. Маркс і Знгельс високо оцінювали гостру критику капіталізму в преізведеніях Фур'є і отдельньїе верньїе положення його «соціетарного системи». «Соціальна філософія Фур'є містить чимало геніальних припущень, предвосхітнвшіх положення наукового соціалізму...» 9 /

Дата добавления: 2015-08-21