Соціально-економічний розвиток Франції в епоху Реставрації Бурбонів.

У період Реставрації Франція продовжувала залишатися страної аграрної по перевазі. Сельскос господарство все ще займаючи-ло переважне місце в її економіке: в 1827 р. з 8,7 млрд. фр., Що складали загальну суму її національного цохода, на частку сільського господарства припадало 5 млрд. Міст з населенням свьіше 100 тьіс. людина бьіло всього три: Париж, Ліон і Марсель. Ббльшая частина жителів страньї - 22 млн. з 31 млн. - бьіла за-нята в землеробстві. Кількість робітників і ремісників обчислюють ЛОСЬ R 4 млн. 300 тьіс. людина Розподіл земельної власності бьіло вельми нерівномірно-мерньїм. Із загальної массьі в З млн. 805 тьіс. земельних влас-ників, насчітьівавшіхся у Франції в 1815 р. 2, 21456 володіли 42,3% землі: зта жменька найбільших землевласників становила 0,6% від загальної чисельності земельньїх власників. У той же час на частку 1,5 млн. власників середніх господарств (величи-ною від 3 до 12 га кожне), що становили 37,9% загального числа землевласників, доводилося тільки 19,5% всіх земель. Дрібні і найдрібніші власники, загальне число которьіх дорівнювало 1952701 (дещо більше половіньї усього числа земельньїх власників), володіли тільки 4,2% земельного фонду страньї, при-чим більш половіньї господарств зтой группьі являло собою крохотньїе ділянки, середній розмір которьіх НЕ превьішал 0,5 га.

В умовах капіталізму, що розвивається значна частина французького селянства вже через два-три десятиліття після ревслюціі перетворилася в чисто номінальньїх власників. Що-бьі прогодуватися на своєму маленькому ділянці, вони вьінужденьї бьілі займатися подсобньїм промьішленньїм працею. Їх залежність ог лихварів посилювалася з каждмм роком. Багато кре-стьяне перетворювалися на безземельнмх наймитів, які працювали на землях поміщиків і сільських багатіїв.

Ііолітіка уряду Реставрації мала своїм результатом зміцнення позицій великих землевласників, які наживалися на дорожнечу хліба на внутрішньому рьінке. 9то бьіло наслідком високих митних зборів, установленньїх в 1819 р. для захисту пра-тьі інтересів французьких поміщиків від конкуренції іноземних-ного хліба. Скроню таможенньїмі митами обложеньї били і привізний худобу, і привізна шерсть: ато робилося в інтересах французьких скотарів.

На відміну від Англії, велике землеволодіння обьічно сполучення-лось у Франції з дрібним землекористуванням. Більшість великих поміщиків здавало свої землі в оренду селянам на важкі умови половнічества. Велика частина селян і орендарів не мала необходіммх коштів для повішенія тих-ники обробки землі. 9то обставина сильно уповільнювало Прогресо в галузі сільського господарства.

Набагато більш заметньш бьіл Прогресо в області промішлен-ності і торгівлі. З 1815 по 1829 р. в разлічньїх галузях про-мьішленності бьіло засноване 98 акціонерньїх товариств 32. У 1817 р. кількість патентів, відававшіхся власникам торгових і про-мьішленньїх підприємств, становило 847 000, а в 1830 р. -

163 000 33.

Про успіхи текстильної індустрії, як і раніше займала перше місце в обрабатівающей промьішленності, свідченням-ють наступні данньїе. Споживання бавовни збільшилася за ВТІ годьі майже в три рази. У 1829 р. на французьких підприємствах застосовувалося 3600 тьіс. механічних веретен, які виробляли око-ло 28 млн. кг пряжі. Загальна вартість виробництва прядильних фабрик досягала в зто час 144 млн. фр. на рік. «Робочих, за-нятьіх в бумагопрядільная виробництві, бьіло 200 тьіс. людина, ткачів - вдвоє більше; в ткацькому виробництві (тоді ще преи-мущественно ручному) бьіло зайнято 450 тьіс. людина»34. Вартість виробництва шелковьіх виробів зросла вдвоє - з 40 млн. фр. (В 1815 р.) до 80 млн. фр. (В 1830 р.). У 1812 р. вовняна промишление споживала 35 млн. кг вовни, а в 1825 р. - 50 млн. кг 35.

Розширився і ОБГ> ем металургійного виробництва. У 1818 р. бьіло віплавлено 114 тис.. т чавуну, а в 1828 р.-220 ТМС., число доменних печей досягло в 1825 р. - 379. Виробництво заліза зросло в півтора рази. Добіча кам'яного вугілля, яка становила п 1814 1 млн. т, подкялась в 1825 р. до 1,5 млн. т. У 1818 р. почалася плавка заліза і чавуну на кам'яному вугіллі, а в 1825 р. вже майже третина всього виробленого заліза била віплавлена ​​таким способом. Технічні нововведення в області железодела-котельної промьішленності визвали до життя виготовлення НОВЬІХ виробів (наприклад, залізних ліжок, металевої посуди). Сталося поліпшення якості та здешевлення голок, ножів, пил, ключів, збільшилося виробництво кіс.

Важнме винаходи в хімічній промьішленності привели до виникнення виробництва цементу, стеаринової свічок, све-Тільний газу. Завдяки введенню машин стався переворот в друкарському та видавничому справі: у 1814 р. з французьких друкарень вьішло 45 млн. відбитків, а в 1826 р. - 144 млн., не рахуючи газет і журналів. Успіхи шелкоткацкого виробництва бьі-

и связаньї з поширенням механічного «верстата Жаккар»: в 1819 р. в Ліоні насчітьівалось 1200 жаккаровскіх верстатів, а в 1825 р. - 4202.

Однак більша частина механічних верстатів, що застосовувалися тоді у французькій промьішленності, бьілі гідравлічними. Паровьіх машин бьіло ще мало; все ж число їх збільшилася - з 65 (в 1820 р.) до 620 (в 1830 р.). З'явився ряд машино-строітельньїх підприємств. Правда, багато хто з них належачи-ли англішскім капіталістам, привозили з собою іноді робітників з Англії 3. Некоторьіе французькі машинобудівники запозичаю-вали з Англії креслення машин і верстатів, вьівозілі звідти і

машіньї 0 /.

Процесе промьішленного перевороту, що почався у Франції в останні годьі XVIII в., Просунувся вперед за час Ре-ставраціі, але розвивався він ще досить медленньїм темпом. Маркс підкреслював, що дроблення земельньїх ділянок, препят-ству бьістрому зростання населення, затримуючи \ о і розвиток промьішленності. Система парцеллірованія приводила до зтому результату також і прямьім шляхом. «Вона утримувала значну частину населення прикріпленою до землі і зайнятої на ній». Більш бьістрому розвитку капіталістичного виробництва у Франції заважало і та обставина, що там «заощадження і накопичення» дрібних власників були «у відносно вьісокой ступеня» 4. Індустріальний розвиток страньї затримувалося також через не-хватки вугілля і заліза.

Мануфактурна організація виробництва, поєднана з ра-ботой на дому, в маленьких майстернях кустарного типу, все ще кількісно переважала тоді у Франції над централізованого-ванньїмі мануфактурами і фабриками. У Ліоні в 1831 р. 750 ма-нуфактурістов давали роботу 8 тьіс. «Господарів майстерень», вьіпол-нявшіх заказьі і обрабатьівавшіх отримане сьірье в майстернях з кількома верстатами, на которьіх працювало 30 тьіс. «Підміна-стерся».

Так само було в вовняний промьішленності Реймса і некоторьіх інших міст. Зате в Руані і в усьому департаменті Нижній Сеньї, а також у Верхньому Зльзасе введення механічних верстатів привело до зосередження майже всього бавовняно-паперового виробництва в крупньїх фабрічньїх підприємствах.

Районом великого виробництва бив і департамент Hop. У Парижі, де переважне значення мало виробництво одеждьі, взуття, галантерей, парфумерії, продуктів харчування, предметів розваги і розкоші, дрібне виробництво продовжувало остатися пануючим.

Успіхи промьішленного розвитку Франції гальмувала політика уряду, оказьівавшего перевагу аграріям у всіх слу-чаях, коли їх інтересьі стикалися з інтересами промішлен-ників. Вже 25 листопада 1814 бьіл виданий закон, котрий дозволив ві-мож вовни з Франції, що вьізвало подорожчання вовни на внут-рішньому рьінке. 9то бьіло вельми вигідна крупним вівцеводам, але крайнє невьігодно фабрикантам сукон.

Великий збиток завдавало французької зкономіка небажання уряду Реставрації встановити дипломатичні стосунки з республіками Латинської Америки, що добилися независи-мости в ході визвольної боротьби проти панування феодадь-но-абсолютистської Іспанії. Отказіваясь під впливом реакційно-ньіх спонукань визнати зті держави, Франція пропускала вигідна ринкі збита, которьімі заволодівали Англія. Розпочате в 1830 р. завоювання Алжиру било єдиним великим прид-теніем Франції за період Реставрації. Відвігавшіеся в 1829 - 1830 рр.. плани перекроювання політичної карти Європи і частково позаєвропейських територій (при зтом Франція повинна бьіла по-лучити Бельгію, Люксембург, Ландау і частина голландських поколінь) зазнали невдачі через протидії з боку Англії, Росії і Пруссії 6.

Англійська конкуренція сильно ускладнювала для французів торгівлю з багатьма європейськими та позаєвропейських рьінкамі. «Больпіая поширеність машин, велика дешевизна сьірья, готівку стародавніх налаженньїх зносин, огромньїй торговий флот - все ато бьіло у англійців, і всього атого НЕ бьіло у французів» 7.

Зростанню оборотів внутрішньої торгівлі перешкоджало слабкий розвиток шляхів сполучення і повільність перевезення вантажів. За весь час реставрації не бьіло прокладено жодного кілометра новіх доріг і бьілі открьітьі тільки дві железнодорожньїе гілки.

Розвиток грошового капіталу у Франції в ати годьі йшло вперед бнстрее, ЧСМ розвиток промьшіленного капіталу. Про зростання операцій Французького банку свідчить той факт, що облік комерційних векселів збільшився з 209 млн. фр. (В 1815 р.) до 617 млн. (в 1830 р.). За той же час грошова готівка банку зросла з 50 млн. фр. до 145 млн. Цінність перебували в обігу квитків Французького банку збільшилася з 41 млн. фр. до 234 млн. Вдумчівьій спостерігач французького життя Бальзак майстерно зобразив у своїй новелі «Гобсек» могутність лихварів того часу. Помітно розширилися біржевьіе операції: в 1814 р. на паризькій біржі коти-ровать 4 види ценньїх паперів, в 1820 р.-13, в 1825 р.-32, в 1830 г, -38.

Зростаюче збагачення імущих класів вело до все більшого зубожіння широких верств населення. Сучасники залишили нам многочісленньїе показання, які малюють тяжке становище тру-дящихся мас у період Реставрації. «Ті, кому знайома злидні, що панує в селах і містах, - писав в 1827 р. один либераль-ньій публіцист, - знають, що у Франції є 20 млн. людей, дурно харчуються і погано одетьіх» 8. 20 млн. - ато дві третини населення Франції того часу.

У своєму романі «Селяни» Бальзак з великою силою реалізму зобразив в особі «дядька Фуршон» тип сільського бідняка того часу, обірваного і напівголодного. У тому ж романі вьіведеньї власник маєтку, генерал граф Монкорне, і сільський лихвар Ригу. Вьісасьівая всі соки з закабаленого їм бідно-тьі, Ригу згорає від заздрості до Монкорне і мріє заволодіти його маєтком 9.

Крупньїе землевладельпн прагнули бьіть полньїмі хозяевамн в селі, де знаходився їхній родовий замок. На Атою грунті віз-ника частьіе конфліктьі, в которьіх влади незмінно прінімалн сторону помещнков. Типова судь'ба петиції мешканців коммуньї Маньї-ле - Френель, поданої в палату депутатів і рассматривав-шейся на її засіданні 11 фсвраля 1822 Селяни скаржилися на пронзвол поміщика де Сен-Леже. Зтот бьшшій змігрант по-дав до суду на селян, которьіе заволоділи під час революції землями, що входили до складу його маєтку, але що становили колись власність коммуньї. Вьшграв справу в суді, Сен-Леже вступив у володіння спорньїм ділянкою. Селяни, пмтавшіеся відстояти свої посевьі, бьілі арестованьї. Петиція селян бьіла відхилена 46.

Серпень 1829 суд м. Вузье розбирав тяжбу між графом де Руже і жителями коммуньї Нуаре. Суперечка виникла через ліси д'Омон, розташованого на території коммуньї і здавна зі ~ ставлять її власність. Граф і графиня де Руже, ссьілаясь на «права» своїх предків, на постанову, прийняту в 1541 р. паризьким парламентом, сперечалися за право нуарскіх селян на користування зтім лісом. Суд прийняв сторону графа і його жени, обізявіл їх власниками лісу і засудив комуну до сплати ним штрафу у розмірі 25 тьіс. фр. 47

Подобньїе випадки бьілі в той час далеко не едінічньші.

Тяжельїм тягарем лягали на селян косвенньїе податки. Податок на вино, що збільшився з-40 млн. фр. в 1814 р. до 109 млн. в 1830 р., становив до кінця періоду Реставрації око-ло! / 9 загальної суммьі государственньїх податків. Огромньїе суммьі сплачували вінодельї і у вигляді так назьіваемого Октруа - по-шліньї, що стягувалася за ввезення вина на міські рьінкі. Такими митами обкладалися та інші продукти сільського госпо-дарства.

. Ліквідація феодальних порядків в кінці XVIII в. привела до поліпшення зкономических положення селянства. Але роз-нення капіталістичних відносин вже на початку XIX в. визвало погіршення умов життя більшої частини сільського населення. Знову, як і до революції, на дорогах з'явилися толпьі ніших.

Забітьіе нуждою, отстраненньїе від виборчої урньї, массьі селянства не брали участі у політичному житті. Пра-вігельство Реставрації за допомогою католицького духовенства на-мерен тримало їх у темряві. Близько половини сільських комун не мало в той час начально?! школьї. З кожної сотні прізьів-ників тільки 42 вміли читати 48.

Становище робітничого класу, чисельність якого помітно вьі-росла за час Реставрації (в одному тільки Парижі до початку 1823 Г. насчптьівалось понад 244 тьіс. Робітників), бьіло дуже тя-жельїм і ставало просто невьіносімьім в годьі депресснй і криз.

Тривалість робочого дня становила в ереднем 13 - 14 годин, а нерідко досягала 15-16 годин. Промьішленньїй переворот вів до різкого зниження заробітків робітників, занятьіх в дрібних ремесленньїх майстерень. Заробіток работніцьі склад-лял обьічно тільки 50-60% заробітку робітника; підлітки та діти отримували ще менше. У період з 1790 по 1830 ередняя но-мінальної заробітна плата робітників збільшилася на 37%, а стогін-тість життя - на 111%.

«Жадібність мануфактурістов безмежна, вони жертвують свої-ми робітниками заради власного збагачення, - читаєм в одній пе-тиции, поданої у вересні 1826 міністру духовньїх справ і народної освіти. - Мало того, що вони доводять їх до рабства, змушуючи трудитися в нездоровьіх майстерень, куди немає до-ступа свіжого повітря, влітку з 5:00 ранку до 8, а іноді і до 10 години вечора, взимку з 6:00 ранку до 9:00 вечора; атіх несчастньїх людей примушують працювати і частина недільного дня...

Не можна уявити собі більш жорстокого рабства. Ніколи у них немає ні минути для своїх лічньїх справ, ВОНИ постійно ДЬІ-шат отравленньїм повітрям, і сонце світить не для них. Діти, що працюють в атіх майстерень, стають хільїмі і больньїмі, а взросльїе, лішенньїе чистого повітря, гинуть» 10.

Сучасники залишили нам многочісленньїе Описання жахає-щей ніщетьі, що панувала в робочих кварталах промьішленньїх горо-дов. Префект департаменті Hop вьінужден бьіл визнати, що робітники Лілля одетьі в лахміття, живуть в льохах або на чер-даків, у неймовірній бруду, сплять на дошках або соломою-ньіх підстилках, пітаютея впроголодь, гинуть від лихоманки і тифу.

За підрахунками акономістов, за час з 1821 до 1831 р. буде потрібно-ня борошна і хліба в Парижі, де робітники становили більше третини населення, скоротилося на 33%, вина - на 25, м'яса - на 24, сьіра - на 40% 11.

Такою ціною - ціною закабалення трудящих мас і доведення їх до напівголодного існування - купувалися успсхі ка капіталістичного розвитку Франції в годьі Реставрації. Повний політнческое безправ'я посилювало пригноблене становище робітничого класу, позбавленого ізбірательньїх прав, права страйків і спілок, поставленого під суворий нагляд поліції.

Не бачачи ще істінньїх причин свого тяжкого положення, робочі нерідко виливали свій гнів на машіньї, введення которьіх загрожувало скороченням заробітної платьі для одних, звільненням з виробництва і безробіттям - для інших. Заметньїм явищем зробилися страйку. Вони велися обьічно проти зниження заробітної платним, проти подовження робочого дня, проти звільнень.Однією з самьіх крупних страйків зтого періоду бьіла страйк з метою повьішенія заробітної платьі, вспьіхнувшая в 1825 р. на прядильної мануфактурі мільйонера Левассера в Гульме (поблизу Руана). Страйк охопив сусідні прядильні і при-няла такий бурньїй характер, що в Гульм прібьіл командувач військами департаменту у супроводі батальйону гвардії і ме-стной жандармерії. Справа дійшла до збройного зіткнення. Суд вьінес суровьіе пріговорьі страйкарів 51.

Вперту стачечную боротьбу вели протягом ряду років Булочно-ки Марселя, що створили власне товариство, яке під-тримувати зв'язок з корпораціями булочників в інших містах 52. Однак у некоторьіх корпораціях жива бьіла цехова ворожнеча, виливати інший раз в улічньїе побоїща між конкуруючими корпораціями.

«Народ більше не революційним... Йому нічого не потрібно, окрім хліба і работьі», - свідчили, як правило, поліцейські бюлетені. У насправді справа йшла зовсім не так. У своїй боротьбі за шматок хліба, проти голодних заробітків, безработици робочі постійно наштовхувалися на протидію влади і вже в силу атого не могли стояти осторонь від політики. Навіть тоді, коли безпосередньою причиною невдоволення трудящих бьілі чисто акономіческіе факторі, воно виявлялося в діях, ворожі не тільки підприємцям, але й уряду. Так бьіло, на-приклад, під час страйку в місті Тарарі в листопаді 1828 р., ві-званнями збільшенням тривалості робочого дня. Натовп ра-бочих кричала: «Геть фабрікантові» І тут же додавала: «Хай живе республіка! Хай живе революція у Франції! Хай живе свобода робітників!» 53

Дата добавления: 2015-08-21