Читайте также: |
|
Фактичним володарем Парижа виявився Центральний Комітет Національної гвардії. Париж, відрізаний від решти Франції, підняв прапор комуни: всякому округу і значній міській громаді пропонувалося на власний розсуд встановлювати свій політичний та соціальний устрій, представництво же загальнонаціональних інтересів передбачалося покласти на конгрес делегатів окремих громад. На 26 березня призначені були вибори в общинну раду. 160 тис. голосів подано було за комуну, 60 тис. - проти неї. Відповідно цьому до складу ради обрані були 71 комунар і 21 супротивник комуни. Останні або не прийняли повноважень, або незабаром склали їх. На 16 квітня призначені були додаткові вибори, які, наскільки вони взагалі могли відбутися при ухиленні значної частини населення від участі в подачі голосів, послали в ратушу одних тільки комунарів. З 78 членів ради комуни 19 належали до міжнародної асоціації; інші були частково революціонери-якобінці, частково соціалісти різних фракцій, і серед останніх лише більш було бланкістів (сам Бланкі був ще 17 березня заарештований в провінції).
З утворенням ради комуни, центральний комітет, що діяв в якості тимчасового уряду, мав би припинити своє існування; але він не захотів відмовитися від влади. В розумовому відношенні рада комуни була на голову вище комітету, але й вона виявилася не на висоті свого покликання. Серед членів ради не було ні обдарованих воєначальників, ні випробуваних державних людей; до того часу майже всі вони діяли лише в якості агітаторів. З ветеранів революції в раді комуни засідали Делеклюз і Фелікс Піа.
Перший з них, якобінець, після всіх перенесених ним випробувань, являв собою тільки руїни. Піа, обдарований публіцист, але чистий теоретик, зовсім заплутався в протиріччях, збурений безмежним марнославством і в той же час боягузтвом, абсолютно не підходив до тієї великої ролі, яка випала йому на долю. З усіх фракцій, представлених у раді комуни, найбільш серйозним елементом виявилися 19 членів міжнародної асоціації. Найвизначнішими з них були Варлен, Вальян, Малон і Франкель. Вони краще за інших розуміли соціальне питання, діяли найбільш розсудливо і, за небагатьма винятками, трималися подалі від злочинів комуни; з їхнього середовища вийшла більша частина найкращих адміністраторів комуни.
Бланкісти - найбільш крайня соціально-революційна фракція того часу - мали в ратуші близько 20 місць; вірні своєму вченню, вони являли собою елемент, що не зупинявся ні перед яким насильством; найвидатніший з цієї групи - Ед (Eudes). Поряд з ними засідали в раді комуни і найпалкіші оратори паризьких клубів революційно-якобінського напряму. У числі їх були обдаровані, але безпідставні мрійники: живописець Курбе, Верморель, Флуранс, Валлес, дотепний хронікер бульварної преси. Переважали в цій групі - і це визнають самі комунари, що залишаються вірними своїм колишнім ідеалам - вуличні базіки, честолюбці без знання людей і історії; серед них найбільш видавалися Рауль Ріго і Ферре. Деякі члени ради комуни належали до покидьків суспільства.
При такому строкатому складі ради комуни, діяльність її в сфері управління і навіть захисту Парижа, за визнанням самих комунарів, представляла картину ворожнечі і розброду. У раді утворилося кілька партій, які всякими правдами і неправдами підтримували своїх, роздаючи їм вищі посади. Навіть члени ради, які взагалі з самовідданістю служили справі комуни, відкидали послуги осіб слушних, здатних і випробуваних, якщо тільки вони не належали до їхньої партії.
Рада комуни була одночасно і законодавчим корпусом, і вищим урядовим органом. У якості останнього вона розділялася на 10 комісій. Головне керівництво усіма галузями управління покладено було на виконавчу (екзекуційну) комісію із 7 членів, в числі яких були Піа, Ед і Вальян. Потім були утворені комісії військова, фінансів, юстиції, державної безпеки, народного продовольства, публічних робіт, народної освіти, зовнішніх зносин, праці та обміну (échange). Членами останньої комісії були Малон, Франкель, Тейсс, Авріаль і Жерард - всі робітники і члени міжнародної асоціації. Завідування справами чисто міськими розподілено було між членами ради по округах, представниками яких вони були. Платня, яку отримували чини комуни, не повинна була перевищувати 6000 франків, але фактично була значно меншою. Взагалі у всьому, що стосувалося грошової сторони справи, уряд комуни проявив більшу чесність. В області соціальних реформ уряд комуни не мав певної програми, так як у раді проявилися три рівносильні, але істотно різні соціально-політичні течії: комунізм (бланкістів), прудонізм і якобінізм; нарешті, доводилося рахуватися і з інтересами дрібної буржуазії, яка билася в рядах федералістів. Єдиний акт, в якому викладається загальна програма комуни - її «Декларація до французького народу» від 19 квітня (так званий заповіт комуни) - не йде далі загальних місць, що являють відгук прудонівських висловів.
Що стосується окремих соціально-політичних заходів комуни, то дозволено було не платити домовласникам квартирних грошей з жовтня 1870 по липень 1871 року, відстрочені платежі за векселями, припинено продаж прострочених застав. 6 травня постановлено було, що всі речі, закладені в ломбарді раніше 26 квітня, що в сумі не перевищують 20 франків, і складаються з одягу, білизни, меблів, книг і робочих інструментів, можуть бути отримані назад без викупу. Заборонені були відрахування із заробітної плати, нічна робота в пекарнях; визначений мінімальний розмір винагороди для осіб, які перебувають на службі; вирішено при всіх підрядах і поставках для міста віддавати перевагу робочим асоціаціям перед приватними підприємцями. Декрет від 16 квітня передавав продуктивним асоціаціям всі промислові заклади, покинуті власниками, причому за останніми збережено було право на винагороду. Комуна визнала за незаконнонародженими всі права законних дітей; декретувала відділення церкви від держави, з припиненням відпущення всяких сум на духовенство; церковне майно оголосила народною власністю; робила спроби для введення республіканського календаря; прийняла червоний прапор. Деякі з комісій комуни функціонували стерпно, особливо якщо взяти до уваги надзвичайну обстановку, при якій вони діяли. Особливо виділялася комісія фінансів, керована Журденом, колишнім бухгалтером; в той час як він орудував мільйонами (бюджет комуни з 20 березня по 30 квітня становив 26 млн франків), Журден для себе особисто обмежувався платнею дрібного конторника, його дружина продовжувала служити прачкою, а дитина відвідувала школу для бідних.
Цікава історія французького банку при комуні. До утворення ради комуни, центральний комітет, не наважуючись захопити урядові каси, зробив у банку позику в 1 млн франків. У підвалах банку зберігалося тоді готівкою, цінними паперами, вкладами і т. п. близько 3 мільярдів франків. Захопленням цих сум комуна могла б завдати своїм супротивникам неймовірної шкоди; але вона не мала про них уявлення. Рада комуни приставила до банку, в якості свого комісара, Беле, добродушного старого інженера, якого віце-директор банку, де-Плек, обійшов, представляючи йому невірні звіти. Навіть тих сум, про існування яких Беле знав, він наважувався торкатися лише з великою обережністю. «Твердиня капіталу, - говорить про це комунар Ліссагаре, - у Версалі не мала захисників більш ревних, ніж у ратуші».
Добре направлялися монетна і поштова справа: першою завідував Камеліна, другою - Тейсс, обидва - члени міжнародної асоціації. Але в загальному діяльність комісій свідчила про повну непідготовленість і неспроможність членів комуни. Комісія громадської безпеки з самого початку діяла дуже погано: поліція, на чолі якої стояв прокурор комуни, Рауль Ріго, нічого не знала і нічого не помічала; антикоммунарські газети, які вранці заборонялися, ввечері вільно продавалися на бульварах; всюди проникали агенти версальського уряду. Загальне керівництво військовими діями зовсім було відсутнє; хто хотів - робив вилазки, куди хотів - ставив гармати; одні не вміли керувати, інші не вміли коритися.
Міжусобна війна стала неминучою після відходу Тьєра в Версаль, але на успішне ведення її у Парижа не було шансів. Центральний комітет не розумів серйозності становища. Призначені ним головнокомандувач національної гвардії Люллі, колишній морський офіцер, що пив запоєм, і комендант Парижа Бержере, просто забули зайняти найважливіший з фортів Парижа, неприступний Мон-Валер'ян, який Тьєр, помилково, велів урядовим військам очистити. Війська Вінуа знову зайняли форт, а комуна назавжди позбулася можливості перейти в наступ. Спочатку сили версальців були до того незначні, що вони не могли перешкодити федералістам зайняти форти Іслі, Ванв, Монруж, Бісетр і Венсені, де зберігалися військові запаси, амуніція і 400 гармат (всього у федералістів було до 1600 гармат). Нейтральними залишалися північні і східні форти, що знаходилися в руках німців.
2 квітня відбулася перша сутичка між версальцями і федералістами. Тоді ж виявилося, з якою нещадною жорстокістю буде вестися ця міжусобна війна: 5 федералістів, захоплені в полон, були негайно і без суду розстріляні версальцями. На наступний день федералісти, під проводом Флуранса, Дюваля і Еда, зробили вилазку, але, розпочата без усякого плану, вона скінчилася невдало; федералісти, що потрапили в полон, в тому числі Флуранс і Дюваль, були розстріляні солдатами на місці. "Якщо версальці - оголосила комуна - ведуть війну як дикуни, то хай стягнеться око за око, зуб за зуб". 6 квітня рада комуни видала декрет про заручників: кожна особа, обвинувачена у зносинах з Версальським урядом, негайно потрапляла у в'язницю, судилася присяжними і, якщо була звинувачена, залишалася заручником паризького народу; до числа заручників входили і військовополонені версальці. На всяку кару версальцями військовополоненого або прихильника комуни вирішено було відповідати розстрілом трьох із цих заручників за жеребом. Ще раніше, 3 квітня, комуна призначила головнокомандуючим Клюзере, який мало стежив за ходом військових дій і займався більше виданням наказів і циркулярів, які звучали то меланхолійно, то доктринерськи. Комендантом Парижа обраний був поляк Домбровський, очевидно - найбільш обдарований з воєначальників комуни. Рада комуни видала декрет про обов'язкову службу в батальйонах національної гвардії всіх громадян Парижа від 17-ти до 40-річного віку; але, при повній бездіяльності поліції, цей захід не посилив рядів федералістів жодним солдатом.
Падіння комуни[ред. • ред. код]
Федералісти все ще сподівалися, що на захист Парижа підніметься провінція; але рада комуни упустила зручний момент для звернення до країни. 22 дні тривало обговорення програми комуни в різних комісіях ради, і коли вона, нарешті, була оприлюднена, то було вже пізно, та до того ж у ній не було виставлено ніяких певних практичних вимог. У багатьох промислових центрах (Ліон, Сент-Етьєн,Марсель, Тулуза, Бордо, Лімож) комуналістичні інсуррекціі, вжиті місцевим населенням без усякого плану й навіть без особливого натхнення, були легко придушені. Після цього падіння столиці було тільки питанням часу. Перед нею стояло вже 130-тисячне військо, зібране, під начальством Макмагона, головним чином із військовополонених Меца і Седана, повернення яких на батьківщину було прискорене Німеччиною, на прохання версальського уряду. Облогові роботи просувалися вперед дуже швидко. У цьому відношенні ніякої зміни не послідувало і після заміни Клюзере Росселем. На цього колишнього артилерійського офіцера, який імпонував раді своєю холоднокровністю, стислістю і силою своєї промови, покладалися великі надії, але вони анітрохи не виправдалися. Не допомогли справі і тим, що замінили колишню виконавчу комісію комуни новою, а потім заснували комітет громадського порятунку (2 травня), склад якого незабаром змінили цілком. Нічого не змінило в ході військових дій і звільнення Росселя. Один за другим переходили в руки версальців найважливіші форти, а 21 травня вони без бою вступили в Париж, через ворота, які чомусь були залишені федералістами без охорони.
Але версальцям належало ще завоювати вулиці Парижа, загороджені сильними барикадами, озброєні артилерією. Почалася восьмиденна вулична різанина, нещадна з обох сторін, жахлива за своїми подробицями. Федералісти отримали наказ підпалювати або підривати всякий будинок, який змушені були очистити. Ці пожежі не можуть бути пояснені міркуваннями захисту; поряд з останніми безсумнівно діяла і жага помсти. Якщо вогонь знищив лише кілька вулиць і ряд громадських будівель, то виключно завдяки швидкому натиску версальців, які займали одну частину міста за одною. Мабуть, не всі підпали повинні бути поставлені в провину федералістам. Адмірал Сессе, якого не можна запідозрити в прихильності до комуни, покликаний свідком у слідчу комісію, прямо оголосив, що пожежаТюїльрі, ратуші, міністерства фінансів і рахункової палати - справа бонапартистів. У цих будівлях зберігалася маса всякого роду документів і звітів, які належали до періоду імперії.
В останні 3 дні комуни з кількох сотень заручників, утримуваних у в'язницях Парижа, федералісти розстріляли 63 людини, в тому числі паризького архиєпископа Дарбуа. Страчені були майже всі мирні громадяни, які не створювали комуні ніяких труднощів. Нарешті, після останніх боїв на кладовищі Пер Лашез і в La Commune de Paris de 1871]. (фр.) // Mairie de Paris, 23.02.2011 </ref>, 28 травня настав кінець боротьбі: весь Париж був уже в руках версальців. Останній оплот комунарів - форт Венсен - був зданий 29 травня. Почали свою роботу військові суди, які засудили понад 13000 чоловік, з них 7500 чоловік було заслано, а 21 розстріляні. Розстріл комунарів проводився, зокрема, біля стіни цвинтаря Пер-Лашез; на цьому місці зараз висить меморіальна дошка. Число федералістів, розстріляних без суду, протягом братовбивчого тижня, Мак-Магон визначає в 15000 чоловік, а генерал Аппер вважає вдвічі більше.
З видатних діячів комуни полягли в бою Флуранс, Верморель, Делеклюз і Домбровський; розстріляні без суду Варлен, Мільєр, Ріго і ще раніше Дюваль, по суду - Россель і Ферре; у Нову Каледонію засланіРошфор і Журден. Таємно відпущені урядом на свободу Беле, Малон і Тейсс, так як вони, займаючи високі посади в комуні, врятували цілі квартали Парижа від руйнування.
У 1879 засудженим комунарам була дарована часткова амністія, а в 1881 - повна.
Дата добавления: 2015-08-21; просмотров: 176 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Причини,характер та етапи походу Олександра Македонського на Схід. | | | Боротьба плебеїв та патриціїв у Стародавньому Римі. |