Соціально-економічний і політичний лад Стародавньої Греції за «Ілліадою» та «Одіссеєю».

При вивченні економічного ладу грецьких племен основну увагу варто направити на все те, що пов'язане із сільським господарством, визначну роль якого необхідно показати.Різноманітність землеробських культур, агротехнічні прийоми, знаряддя праці дозволяють судити про рівень розвитку сільського господарства. Треба також досліджувати питання: кому належала провідна роль у виробництві, які форми землеволодіння й землекористування існували і яка з них була найбільш перспективною. Вирішення цих питань дозволить показати помилковість погляду буржуазних істориків на гомерівське суспільство як ранньофеодальне.

При аналізі соціальних відносин у грецькому суспільстві XI - IX ст. до н.е. варто звернути особливу увагу на роль родових відносин і на поступове витиснення основ родового ладу в результаті розвитку майнової й соціальної нерівності. При цьому варто виділити основні групи вільного населення.

Описуючи положення рабів, необхідно зупинитися не тільки на характері експлуатації рабської сили, але й розкрити сутність домашнього рабства, встановити зв'язок «гомерівського» рабства із класичним.

При дослідженні питання про політичну організацію грецького суспільства необхідно показати систему суспільного управління, виділивши органи військової демократії, а також простежити процес зародження держави.

Період історії Давньої Греції в XI - IX ст. до н.е. за традицією називають гомерівським, за іменем легендарного сліпого співака Гомера, якого стародавні греки вважали автором «Іліади» й «Одиссеї». [3;31] Ці дві поеми для кожного дослідника, що вивчає ранньогрецьке суспільство і його інститути, є джерелом першорядної важливості. Джерело це найвищою мірою складне, специфічне і вимагає тому сугубої обережності в використанні. [2;5]

Результати досліджень великого археологічного й епіграфічного матеріалу, яким володіє сучасна історична наука, а також ретельне вивчення змісту обох поем доводить різночасність і тривалість їхнього виникнення, що різні риси поем відбивають різні епохи. [3;31]

Питання про походження поем, а отже, і про якість відомостей, що утримуються в них, почали досліджувати ще в античний час.

У науці «гомерівське питання» виникло лише наприкінці XVIII в., коли дослідники задалися метою з'ясувати походження обох поем, усвідомити собі, чи були вони результатом індивідуальної або народної творчості, і потім визначити різночасні сюжетні лінії, які лежали в основі поем. [9;72]

В 1795 р. німецький вчений Фр.Вольф, розвиваючи ідеї своїх попередників, зокрема Дж. Віко, видав книгу «Введення до Гомеру», у якій вказав на велику кількість протиріч в епосі. Він висунув припущення, діяльність автора поем полягала у зведенні воєдино численних пісень, що існували в народі.

Протягом усього XIX в. дослідники «гомерівського питання» розділилися на дві групи. Перша група дослідників - унітарії, незважаючи на аргументацію Вольфа, виходили з композиційної цілісності і єдності мови й стилю «Іліади» і «Одиссеї», а протиріччя в поемах пояснювали пізнішими перекручуваннями, що потрапили в текст. Другу групу становили аналітики [9;72], що думали, що поеми являли собою штучне з'єднання окремих і різночасно створених пісень [19; 162]. Однак їхні висновки, що зводилися до дроблення поем на все більшу кількість «малих пісень», з вислову С.П. Маркіша, «буквально роздерли «Іліаду» і «Одиссею» на клаптики» [17; 17], і поступово стали викликати усе більше заперечень у середовищі вчених.Довіра до висновків аналітиків слабшала також і тому, що залежно від застосовуваних кожним з них методів, вони приходили до різних, іноді діаметрально протилежним висновків [9;72].

Була й третя група дослідників, які шукали «первісне ядро» кожної з поем, на яке із часом при передачі з покоління в покоління нашаровувалися різні й найчастіше суперечливі доповнення [19; 162].

Ще ряд дослідників дотримуються точки зору, відповідно до якої кожна поема мала свого автора, і кожний із цих авторів використав легенди, міфи, сказання, але художньо їх обробив. Про те, що було два автори, говорить приналежність поем до різних жанрів.

Так, «Іліада»- це героїчний епос, а «Одиссея» - авантюрно-казкова поема. Крім цього, згадування про залізо в «Одиссеї» частіше, ніж в «Іліаді», тобто «Одиссея» була створена років на сто - сто п'ятдесят пізніше «Іліади».

Абсолютна більшість фахівців з «гомерівського питання» схиляється зараз до тієї думки, що відомі нам «Іліада» і «Одиссея» не могли скластися раніше VIII в. до н.е. [2;8] (Правда, М. Римшнейдер вважає, що поеми Гомера були написані в VII в. до н.е. [19-163]).

Вчені дотепер ще не можуть сказати з усією визначеністю, на яку історичну реальність орієнтувався Гомер, зображуючи троянську війну й інші пов'язані з нею події, і що варто розуміти під так званим «гомерівським періодом» [2;5].

Можна виділити три основні підходи до проблеми історичної основи гомерівської поезії.

1. На думку ряду авторів (М. Нільсон, А. Северині, Дж. Майрес,
Д. Грей й ін.), у своєму оповіданні Гомер орієнтувався переважно
на той час, до якого належать описувані ним події, і, отже,
зобразив грецьке суспільство таким, яким воно було в часи самої
Троянської війни, тобто на завершальних стадіях мікенської епохи.

Інша група дослідників локалізуєгомерівське суспільство й
гомерівську культуру як якусь цілісну систему по цю сторону від
хронологічної риси, що розділяє мікенську й післямікенську епохи в межах так званих «темних століть» (час ізXI по IX у до н.е.) або навіть поза рамками цього періоду. Серед цієї групи вчених немає повної єдності думок у питанні про те, що ж власно вважати «гомерівським періодом». Деякі автори (М.Фінлі, В.С.Сергєєв й ін.) відсувають цей хронологічний відрізок у самі глибини «темних століть». Інші (В.Шадевальт, Ф.Роуз й ін.) визнають власно «гомерівським періодом» тільки VIII сторіччя, тобто передбачуваний час створення поем. Треті спускаються ще нижче по хронологічній шкалі, переселяючи й самого Гомера і зображуване їм суспільство в VII або навіть VI ст. до н.е., як, наприклад, Э.Миро.

3. Весь цей розбрід думок створює сприятливий ґрунт для крайніх проявів скептицизму і невір'я в можливість конструктивного рішення проблеми.Останнім часом все частіше ставитьсяпід сумнів правомірність самих понять «гомерівський період» й«гомерівське суспільство», здавалося б, уже давно й міцно вкорінених у нашій науці [10;31]. Уже зараз деякі автори схиляються до того, щоб визнати обидва ці поняття позаісторичними фікціями,за якими не ховається жодна об'єктивна реальність. Найбільш ясне вираження ця тенденція знайшла в Е.Снодграсса.

Складається враження, що й весь текст поем є не що інше, як химерний сплав або, за виразом Керка, «культурна» й одночасно «лінгвістична амальгама», що утворилася зі злиття безлічірізнорідних елементів, що сходять частково до мікенської епохи, частково до початкової стадії «темних століть» (XI-X в.), частково до більш пізніх часів.

У радянській історіографії античності гомерівський період визначається як проміжний етап, що відокремлює мікенську епоху від архаїчної. Звичайно в це поняття включається час із XI по IX ст. до н.е., хоча зустрічаються і відхилення від цієї схеми.

В гомерівських поемах при всій їхній архаїчності набагато сильніше виражений індивідуальний авторський початок. Він проявляє себе і у складній монументальнійкомпозиції обох поем і у глибокій розробці психології діючих осіб, ів досить вільному використанні поетом традиційних образів, мотивів, формул героїчної поезії [1;3-5]. Оцінюючи творчість Гомера, В.Г. Белінський писав: «Його художній геній був плавильною піччю, через яку груба руда народних переказів і поетичних пісень й уривків вийшла чистим золотом» [11;45].

Особистість автора «Іліади» й «Одиссеї» викликала великі суперечки ще в давнину. Незважаючи на те, що ніхто з давньогрецьких істориків не сумнівався в існуванні Гомера, уже тоді йшли суперечки не тільки про час його життя, але навіть про місце народження. Сім міст приписували собі честь бути батьківщиною першого й найбільшого давньогрецького поета. Час життя Гомера датувався по-різному - від XI до початку VІІІ ст. до н.е. Більшість істориків стародавності все-таки думали, що Гомер був уродженцем одного із грецьких міст Егейського узбережжя в Малій Азії і жив він приблизно в середині IX ст. до н.е. [3;638-639]. Деякі ж сучасні дослідники, як, наприклад М. Римшнейдер, вважають, що Гомер не міг жити ні в XI ст. до н.е., ні навіть в VIII ст. до н.е., тобто в епоху «геометричного стилю». Навряд чи художник цього стилю взявся б за зображення мікенського часу, настільки далекого йому по своєму устрою. Гомер же дав нам точну й вірну картину того часу. Навряд чи Гомер міг жити раніше 700 р. до н.е. [19;3-4].

Можливо, що Гомер - це прізвисько (homeros – з грецької «заручник»), а дійсне ім'я поета - Мелесиген [17; 18].

Мова гомерівських поем представляє суміш іонійського і еолійського діалектів грецької мови, щоправда, зі значною перевагою першого [9:74].

Все це, звичайно, сильно ускладнює конкретний науковий аналіз гомерівського матеріалу. З цього, однак, не слідує, що повинні взагалі відмовитися від використання «Іліади» й «Одиссеї» як історичне джерело. При всій умовності й ілюзорності представленої в епосі картини громадського життя її в жодному разі не можна розцінювати тільки як породження поетичного вимислу, відірване від ґрунту історичної дійсності. Деякі важливі тенденції соціально-економічного й політичного розвитку грецького суспільства в X ~ V I I I ст. до н.е., хоча й у досить специфічній і незвичайній формі, все-таки знайшли в ній своє відбиття. [1;10]

Сільське господарство в XI - IX ст. до н.е. продовжувало залишатися головним заняттям основної маси населення. Можна думати, що землеробство було особливо поширене на родючих рівнинах Іонії і Еоліди, у Малій Азії й на території Балканської Греції - у Фессалії, Беотиї, Лаконіці, Мессенії й Арголіді. [9;76].

Рядові общинники обробляли переважно ячмінь й овочі [10;32]. Пшениця зрощувалась лише на полях родової знаті, якій надавалися ділянки найбільш родючої землі [11;46].

Обробка земель часто виконувалась дерев'яною сохою [11;46], широко використовувався плуг, причому особлива увага зверталася на його міцність [13;642]. Для запашки поля звичайно вживалися мули, а в більш заможних господарствах - воли [11;46].

Сільськогосподарська практика греків в XI - IX ст. ґрунтувалася на багатій традиції хліборобів ахейського часу. Тоді, як показує і епос, землю ретельно обробляли. Як добриво використовували гній. Пильну увагу обертали грецькі хлібороби на глибину оранки. Землі під пару зорювали тричі. Місцями, очевидно, застосовувалося й штучне зрошення По питанню про структуру землеволодіння й землекористування висловлюються різні думки, ведуться дискусії. Тому варто розглянути це питання докладніше, використаю як основу його виклад И.С.Свенцицкої [20;52 - 63].

У цілому, підсумовуючи окремі відомості про характер землеволодіння, ми можемо сказати, що в «Іліаді» і «Одиссеї» основна маса земель виступає як поділена на індивідуальні наділи - клери, отримані в спадщину. Великі володіння знаті також переходили в спадщину (уже не були пов'язані з певною посадою), причому оскільки ділянки могли виділятися дорослим дітям при житті батька, поділ володінь знатних родин в остаточному підсумку, імовірно, був нерівним. У той же час у поемах видно неясний спогад про колективні (загальноплемінні) форми власності, однак вони не погоджуються з усіма іншими даними, що прямо або побічно стосувались аграрних відносин. Як би не відноситись до питання про колективну власність, ми повинні визнати, що територіальної сільської громади в картині земельних відносин, як вони вимальовуються за Гомером, немає ні в зародку, ні в занепаді.

Основними зв'язками між людьми, які видно в поемах, були зв'язки внутрішньосімейні і родові [20;52 - 63].

Поряд із землеробством велику роль грало скотарство. Відомі два види пасовищ: рівнинні й гірські. Основне пересуване багатство знаті полягало у великих чередах. Щодо цього дуже характерним є багатство будинку Одиссея: у нього на вигонах паслося 12 черід биків й 60 черід дрібної рогатої худоби (овець, кіз) і свиней. Дрібний хлібороб, або зовсім не мав великої рогатої худоби, або володів одним волом, декількома вівцями, козами й свинями, відтискується на гірші вигони. Помалу родова знать захоплювала пасовищні землі, приєднуючи їх до своїх племен [11;47].

ПОЛІТИКА- На своїх зборах народ (а саме чоловіки – воїни у віці від 17 до 60 років) приймає рішення, якими в значній мірі визначається все внутрішнє життя громади. У компетенцію народних зборів входять, наприклад, різні питання «фінансового» характеру, у тому числі розподіл військової здобичі, розподіл земельних ділянок, устрій колективних бенкетів і т.і. Кожна із цих операцій містить у собі виділення особливої почесної частки (землі, здобичі, вина або м’яса), призначеної в нагороду царям й особливо героям, що відзначились. Цікаво, що самі царі розцінюють ці дарунки саме як дарування народу за їхню військову доблесть й інші заслуги перед громадою.

В окремих епізодах поем народ виступає на сцені як реальна політична сила, що змушує зважати на себе найбільш могутніх людей громади [2;94]:

Однак у загальному балансі політичних сил, що діяли в середині гомерівської громади, питома вага елементів демократії не настільки велика. Головна роль в «Іліаді» як і в «Одисеї» аж ніяк не народна маса, а сильна героїчна особливість, що нерідко виступає у відкритий конфлікт із громадою і підкоряючи її собі.

Сам народ нездатний управляти собою. Отже, він має потребу у вожді – ось висновок, до якого підводить нас Гомер всією логікою свого оповідання [2;99].

Таким вождем, що виконав «крім військових … ще й жрецькі й суддівські повноваження» [8;121], був басилій. «Європейські вчені … перетворюють басилія в монарха в сучасному змісті слова» [8;119]. Це неправильно. Від старовини збереглася рада родових старійшин як дорадчий орган при басилії. Басилій і рада старійшин виносили свої рішення на обговорення й твердження народних зборів.

Нерідко ми бачимо, як царі вирішують важливі питання у своєму колі, навіть не спитавши у народу про його згоду, хоча формально вважається, що вони в цих випадках діють від його імені [2;100]. Суд ще не відділений від народу, хоча рішення суду виноситься старійшинам, а народ тільки криками висловлює співчуття тій або іншій стороні, що сперечаються («Іліада», 18, 497-508).

Отже, формальне народовладдя при фактичному пануванні верхівки родової знаті – ось, мабуть, найбільш точне визначення суті тієї системи політичних відносин, що зображує Гомер у своїх поемах[2;101]. Безсилля демосу не можна вважати продуктом поетичного вимислу, тому що тут знаходить своє природне вираження внутрішня слабість родової громади, що вже вступила в стадію свого розкладання [2;102].

Дата добавления: 2015-08-21