Порівняльна характеристика Афінської демократії та Спартанської олігархії як політичних систем.

За своїм політичним устроєм, структурою державних органів грецькі поліси V—IV ст. до н. е. ділилися на два основні типи: поліси з демократичним устроєм і поліси з олігархічним правлінням. Наявність демократичного або олігархічного ладу в тих або інших полісах не була випадковістю, тимчасовим збігом обставин, а відбивало, як правило, істотні відмінності в соціально-економічних відносинах, що склалися усередині цих полісів. Поліси з високим рівнем економіки, інтенсивним сільським господарством, розвиненим ремеслом і активною торгівлею тяжіли до демократичних форм державного устрою. Демократичний лад як би увінчував інтенсивну економіку, динамічну соціальну структуру торгово-ремісничих полісів.
Олігархія, навпаки, у більшості випадків сповідувала в політичній області консервативну аграрну економіку, архаїчні громадські відносини. У той час еталоном олігархії стала політична організація Спарти.
Афінська демократія вважається найрозвиненішою, самою закінченою і найдосконалішою формою демократичного ладу античних держав. Золотим століттям афінської демократії стало століття з середини V до середини IV ст. до н. е. Формування системи політичних органів афінської демократії було результатом тривалого історичного періоду починаючи з реформ Солона. «Наш державний устрій,— говорив один з прославлених вождів афінської демократії Перикл, — не наслідує чужі установи: ми самі швидше служимо зразком для наслідування деяким, ніж наслідуємо інші. Називається наш лад демократичним, тому що він ґрунтується не на меншості, а на більшості громадян».
Будь-яка політична система, у тому числі і афінська демократія, спрямована на регулювання відносин як між класами (в інтересах панівного класу), так і між соціальними групами, у тому числі і між окремими людьми, які становлять це суспільство. У грецьких полісах (і Афіни тут є одним з класичних прикладів) основою усієї соціально-економічної і політичної організації виступав колектив громадян, що утворює в сукупності античну общину. Цивільний колектив не складав усього населення того або іншого полісу, зокрема Афін. Окрім громадян, в афінському суспільстві знаходилися метеки, численні раби, які в сукупності складали більше половини усього населення. Проте афінська полісна система спиралася на громадянина і була створена передусім для афінського громадянина.
Досягненням грецької політичної думки і полісного світогляду було вироблення самого поняття «громадянин». У давньосхідних деспотіях такого поняття практично не існувало. У давньосхідних монархіях були «піддані», правоздатність яких слабо забезпечувалася законодавством і могла бути у будь-який момент обмежена представниками влади.
Грецький громадянин — це особа, наділена невід’ємними правами, які становлять основу його життєдіяльності.
Повноправним афінським громадянином міг бути житель Аттики, обидва батьки якого мали громадянські права, а його ім’я вносилося в особливий список, що ведеться в демах, — нижчі адміністративні одиниці Аттики. У списки включалися юнаки і дівчата після досягнення 18-річного віку і ретельно проведеної перевірки спеціальною комісією. Молоді люди, внесені в цивільні списки демів, збиралися з усієї Аттики в районі Пірея і тут впродовж року проходили навчання і отримували певне виховання під керівництвом спеціальних учителів — софроністів, обраних з числа найбільш шанованих афінян. Під їх керівництвом юнака (їх називали ефебами) навчалися фехтуванню, стрільбі з лука, метанню списа, поводженню з метальними знаряддями, фізичним вправам. Велика увага приділялася моральному вихованню молодих людей.
Після закінчення занять учителя звітували про свою діяльність в Народному зібранні, а ефеби в театрі, за словами Арістотеля, «показують народу стройові прийоми і отримують від держави щит і спис. Після цього вони охороняють межі країни, чергуючи увесь час на сторожових постах... Після закінчення цих двох років вони стають вже на один рівень з іншими громадянами». Таким чином, виховання і підготовка ефебів до виконання громадянських обов’язків розглядали як важливу державну справу, яка знаходилася під пильним наглядом Народного зібрання і влади. Про значущість виховної роботи говорить не лише факт відбору софроністів з числа найбільш шанованих громадян, але і їх висока оплата: софроністу була покладена на утримання 1 драхма на день, як і членові найважливішого органу афінської демократії — Раді 500.
До 20 років ефеб закінчував обов’язковий курс військово-виховного навчання і ставав повноправним громадянином. Цивільна повноправність включала сукупність як певних прав, так і обов’язків. Найбільш суттєвими правами громадянина були право на свободу і особисту незалежність від якої-небудь іншої людини, право на земельну ділянку на полісній території і економічну допомогу від держави у разі матеріальних утруднень, право на носіння зброї і служби в ополченні, право на участь в справах держави, тобто участі в Народному зібранні, Раді, виборних органах, право на шанування і захист вітчизняних богів, на участь в громадських святах, на захист і заступництво афінських законів.
Свого роду продовженням цих прав було формування обов’язків громадянина: він був зобов’язаний берегти своє майно і працювати на земельній ділянці, приходити на допомогу полісу в надзвичайних обставинах, захищати рідний поліс від ворогів зі зброєю в руках, покорятися законам і обраній владі, брати активну участь в громадському житті, шанувати батьківських богів. Ідеалом афінського повноправного громадянина була вільна людина, яка має земельну ділянку і має відомий достаток, фізично розвинена людина і отримала певне виховання.

Демократичний лад припускав найширшу участь в управлінні державою усіх категорій афінського громадянства. Афінське громадянство в V—IV ст. до н. е. не було однорідним в майновому і соціальному відношенні, ділення на чотири майнові розряди зберігалося, і становище кожного розряду в суспільстві було неоднаковим. Між представниками афінської аристократії, що входили до складу п’ятисотенників, і бідняком-фетом існували серйозні відмінності. Щоб забезпечити реальну участь в державних справах афінського громадянства, була потрібна система різних заходів, спрямованих на підтримку відомого матеріального достатку, освітнього рівня, психологічного клімату, відомої єдності усередині цивільного колективу загалом. Для вирішення усіх цих питань була розроблена певна соціальна політика афінської демократії. Вона включала цілу низку заходів: введення оплати виборних посад, за участь в роботі Ради 500, геліеї і Народного зібрання, на утримання моряків і гоплітів, зайнятих в походах. У Афінах постійно (особливо в V ст. до н. е.) стежили за тим, щоб не скорочувалася чисельність землеробів, не відбувалося обезземелювання громадян. Для цього афінська влада широко практикувала виведення малоземельних або безземельних громадян в клерухії за межі Аттики. У V ст. до н. е., за часів існування першого Афінського морського союзу, понад 10 тис. афінян було поселено в таких колоніях (тобто не менше третини усієї кількості афінських громадян).
Афінська влада найуважнішим чином стежила за продовольчим постачанням міського населення, особливо за хлібною торгівлею: підвищення цін, спекуляція хлібом розглядалися як тяжкий державний злочин і часто каралися стратою — передусім тому, що вони дуже вдарили по бідних верствах населення. Щоб дещо згладити майнові відмінності серед громадян, в Афінах була вироблена система повинностей — літургій. Система літургій була організована так, щоб маса незаможного громадянства, слухаючи хор, спостерігаючи змагання атлетів або знаходячись на оснащеному багачами кораблі, своїми очима відчувала відому єдність цивільного колективу, де багаті громадяни хоч би частково діляться своїми доходами з малозабезпеченою частиною громадянства.
Афінська демократія піклувалася про освіту і виховання громадян. Починаючи з Перикла, тобто з 40—30-х років V ст. до н. е., влада стала роздавати незаможним громадянам так звані театральні гроші або спеціальні жетони, за якими можна було пройти на театральну виставу. Відвідування театру, де йшли трагедії Есхіла, Софокла, Еврипіда, чудові комедії Арістофана і інших драматургів, було прекрасною школою виховання і утворення афінського громадянства.
Таким чином, афінська демократія базувалася на широкій участі в управлінні різних категорій громадянства, забезпечувала його громадську активність, створювала умови для розвитку політичної самосвідомості громадянина, своєрідний політичний клімат. «Ми живемо вільним політичним життям в державі, —говорив Перикл, — і не страждаємо підозрілістю у взаємних відносинах повсякденного життя, ми не дратуємося, якщо хтось робить що-небудь собі на втіху, і не показуємо при цьому досади, хоча і нешкідливої, але все таки гнітючою іншого. Вільні від всякого примусу у приватному житті, ми в громадських відносинах не порушуємо законів найбільше із страху перед ними і покоряємося особам, втіленим владою зараз».
Афінська демократична система була великим досягненням політичного життя Давньої Греції, проте її не можна ідеалізувати і рахувати свого роду зразком демократії взагалі, придатної для усіх часів і народів.
Афінська демократія забезпечувала політичну участь тільки цивільного населення, а, як було сказано вище, громадян в Афінах навряд чи було більше 30—40 тис. із загальної кількості населення в 250—300 тис. осіб. Передусім афінська демократія була демократією громадянською, тобто системою, з якої було виключено усе населення, що не має громадянських прав. Отже, не могли брати участі в управлінні не лише раби, але і так звані метеки, особи неафінського походження, які постійно живуть в Афінах. Не мали права брати участь в роботі державних органів жінки, хоча і вважалися громадянками.

У Спарті, як і в Афінах, державний устрій утілював в собі основні принципи полісного устрою. Тому в обох цих полісах можна побачити деякі загальні основи: зосередження політичного життя у рамках цивільного колективу, наявність античної форми власності як колективної власності громадян, тісний зв’язок політичної і військової організації громадянства, республіканський характер державного устрою. Проте між державним устроєм Афінського і Спартанського полісів існували і глибокі відмінності. У Афінах державний устрій оформився як розвинена система демократичної республіки, в Спарті державний устрій носив яскраво виражений олігархічний характер.
Аристократичний характер державного устрою Спарти не був випадковим збігом обставин, а виростав з особливостей соціально-економічних відносин. Панування натурального виробництва, слабкий розвиток ремесел і торгівлі, військовий характер спартанського суспільства зумовили своєрідність політичного устрою Спарти, підвищення ролі органів військового управління і виховання, нечисленність органів власне цивільного управління.
Найвищим органом державної влади в Спарті (як і у будь-якому грецькому полісі) було Народне зібрання усіх повноправних громадян-спартіатів. Народне зібрання (воно називалося апеллою) затверджувало мирні договори і оголошення війни, обирало посадовців, військових командирів, вирішувало питання про спадкоємство царської влади, якщо законних спадкоємців не було, стверджувало звільнення ілотів. Великі зміни в законодавстві також мали бути схвалені спартанською апеллою. Проте в загальній системі державних органів вона грала значно меншу роль в порівнянні з афінською екклесією. Передусім тому, що учасники апелли могли лише приймати або відкидати законопроекти, але не обговорювати їх. Правом внести законопроект користувалися лише члени Ради геронтів і ефори. Спартанська апелла збиралася нерегулярно, від випадку до випадку і за рішенням посадовців. На зборах не обговорювалися фінансові питання, не контролювалася діяльність магістратів, не розбиралися судові справи. Подібний порядок діяльності Народного зібрання створював для спартанської олігархії сприятливі можливості впливати на його роботу, направляти його діяльність в потрібне русло. Якщо в Афінах Народне зібрання було органом, що виражає не лише формально, але і реально інтереси більшості афінського громадянства, то апелла захищала інтереси лише його верхівки.
Більше того, в спартанському законодавстві існував закон, за яким рішення апелли скасовувалося, якщо Рада геронтів вважала це рішення неприйнятним з будь-яких причин.

Дата добавления: 2015-08-21