Статті конфедерації” 1781 року

Статті конфедерації – фактично перша конституція США 1781 року.

Під час війни повсталі колонії оголосили себе штатами та активно оформлювали державність. У 1775– 1778 роках у всіх 13 штатах були прийняті Конституції, які починалися рядками, подібними до Декларації незалежності. Майже у всіх штатах були прийняті білі про права, що проголошували свободу слова, совісті, зборів, недоторканності особистості тощо. Конституції окремих штатів ліквідували там привілеї земельної аристократії та інші пережитки феодалізму. Політична влада зосередилась в руках буржуазії та плантаторів. 15 листопада 1777 року Конгрес схвалив першу Конституцію США, яка вступила в силу під назвою “статті конфедерації і військового союзу” та була ратифікована штатами 1 березня 1781 року. Нова республіка була слабо централізованою, загальнодержавний президент не передбачався, за окремими штатами зберігалася майже повна самостійність. Засновано було однопалатний конфедеральний конгрес, але він не мав примусової влади.

Ще не закінчилася війна, як вже принципи, що були покладені в основу Статей конфедерації, піддавалися сумнівам, а тоді й нападам з боку лідерів буржуазії і плантаторів. Зовні спір був укріплення держави, але насправді малось на увазі обмежити сили демократії, що визрівали в США. В цілому не підлягає сумніву той факт, що Статті конфедерації відображували прагнення американців відокремити свої свободи від зловживань з боку центральної влади.

Таким чином, Сполучені Штати являли собою в цей період не союзну державу, а союз держав, центральний уряд якої не мав достатньо владних повноважень. Вищий орган конфедерації: однопалатний конгрес фактично мав права втручатися у внутрішні справи штатів. Вирішення будь-яких питань, які входили до компетенції конгресу, передбачало згоду не менш 9 штатів із 13. За штатами практично зберігалася повна самостійність у таких справах, як встановлення податків, утримання армії і флоту. Само по собі прийняття Конституції 1781 року мало певне позитивне значення, так як знаменувало собою крок вперед на шляху до об’єднання сил незалежності та централізації країни. Однак цього було далеко недостатньо. Проголосивши республіку даний документ встановив форму державного устрою у вигляді нестійкої конфедерації.

Державно-правова структура конфедерації виявилась такою, що не передбачала постійного виконавчого органу. Єдиним спільним законодавчим органом був вищезгаданий конгрес, в якому кожен штат володів одним голосом. Конституція зберігала безправне становище негрів та індійців, виключених з категорії “американський народ”.

Окремі із статей даного документу виглядали таким чином:

Ст. 1. Ця конфедерація має бути названа “Сполучені Штати Америки”.

Ст. 2. Кожен штат зберігає своє верховенство, свою свободу і незалежність, так само, як всю владу, всю юрисдикцію і всі права, які не надані цією конфедерацією Сполученим Штатам, що зібралися на конгрес.

Ст. 4. Жителі кожного штату повинні мати право вільно в’їздити в інші штати або виїздити з них, мають користуватися там нарівні з місцевими жителями промисловими, торговельними привілеями і повинні нарівні з ними підкорятися сплаті податей і стягнень та іншим обмеженням.

Ст. 5. Для зручнішого завідування спільними інтересами Сполучених Штатів щорічно мають обиратися (за встановленим законодавчими зборами кожного штату способом) делегати для з’їзду на конгрес у перший понеділок листопада з наданням кожному штатові права відкликати усіх його делегатів або деяких з них у будь-який час протягом року і заміняти їх іншими делегатами на решту року.

Кожен штат повинен мати своїх власних делегатів на кожних зборах штатів і в кожному комітеті штатів.

У вирішенні питань у Конгресі Сполучених Штатів кожен штат має один голос.

Ст. 6. Без згоди представників у Конгресі Сполучених Штатів жоден із штатів не повинен відправляти послів до якого-небудь короля, принца чи держави, не повинен приймати послів і не повинен вступати з ними в переговори, укладати угоди, союзи або договори..., ні представники у Конгресі Сполучених Штатів, ні жоден окремий штат не можуть роздавати будь-які дворянські титули.

Два або більше штатів не можуть укладати між собою трактати або союзи без згоди представників у Конгресі Сполучених Штатів і не пояснивши детально, з якою метою укладаються ці трактати або союзи і як довго вони мають залишатися чинними...

Жоден із штатів не має права розпочинати війну без згоди представників у конгресі Сполучених Штатів; виключення з цього правила допускається тільки у тому випадку, коли штат стане об’єктом нашестя...

Ст. 9. Представникам у Конгресі Сполучених Штатів належить виключне право вирішувати питання стосовно миру і війни, за виключенням тих випадків, про які говориться у шостій статті; лише їм належить право посилати і приймати послів і укладати трактати і союзи з тією умовою, щоб не укладались трактати, якими обмежувалось би право окремих штатів обкладати іноземців такими ж податями, якими обкладені їх власні жителі, або якими заборонялося би вивозити або ввозити які-небудь товари або продукти; крім того, конгресу виключно належать такі права: встановлювати правила для визначення у кожному окремому випадку, який віднято у ворога на суші або на морі трофей законний і яким чином він має бути розподілений; видавати каперські свідоцтва у мирний час; призначати суди для розгляду справ про розбій, вчинений у відкритому морі;... встановлювати норму для ваг і мір в усіх Сполучених Штатах;... призначати усіх посадових осіб сухопутної армії, що перебувають на службі Сполучених Штатів, крім полкових офіцерів; призначати усіх посадових осіб для військового флоту і будь-яких посадових осіб, що перебувають на службі Сполучених Штатів;...

Представники у Конгресі Сполучених Штатів мають право створювати комітет, який має засідати під час припинення засідань Конгресу; він має називатися “комітет штатів” і складатися із одного делегата він кожного штату;

Представники у Конгресі Сполучених Штатів не мають права без схвалення дев’яти штатів розпочинати війну, видавати у мирний час каперські посвідчення, укладати трактати або союзи, чеканити монету або встановлювати її цінність, визначати розмір витрат, потрібних для захисту або спільних інтересів Сполучених Штатів, випускати паперові гроші; робити позики від імені Сполучених Штатів...

Ст. 10. Комітет штатів або дев’яти з них повинен мати право під час припинення засідань Конгресу користуватися тими правами Конгресу, які будуть час від часу надавати йому представники у Конгресі Сполучених Штатів зі згоди дев’яти штатів; але цьому комітетові не можна надавати ці права, для користування якими потрібна, на основі Статей конфедерації, згода дев’яти штатів у Конгресі Сполучених Штатів.

Після прийняття Декларації незалежності кожен із штатів приступив до розробки своєї конституції. Це випливало з рішень ІІ -го Конгресу. Крім того, процес конституційної творчості досить швидко розвивався в окремих штатах і до проголошення Декларації незалежності. Вже через рік після підписання Декларації незалежності всі американські колонії (крім трьох) мали самоуправління на основі прийнятих в них конституцій. Конституції проголошували суверенітет народу, що зовсім не означало передачі влади у руки народу. В законодавчих актах, прийнятих штатами, були і розбіжності.

Найбільші розбіжності стосувалися насамперед виборчого права. Так, у Джорджі цим правом володів кожен білий чоловік, у якого була власність на суму не менше 10 фунтів стерлінгів. В Пенсільванії, де конституція закріпляла порівняно невеликий майновий ценз, вимагалось, щоб виборцями були особи “найбільш відомі мудрістю та благодіяннями”, що до речі давало можливість пануючому класу виключити із списку виборців небажаних для них осіб. Для пасивного виборчого права, тобто права бути обраним, конституції штатів встановлювали ще більш високі майнові цензи. Майже всі конституції починалися із Декларації прав, які базувалися на теорії природних прав людини, принципи розподілу влади та теорії суспільного договору. Усі конституції встановили одноманітну систему на чолі з губернатором, якого обирали збори.

Зразком багатьох конституцій штатів послужила конституція Віргінії, прийнята в 1776 році.

“Статті конфедерації” кінець кінцем перестали відповідати інтересам правлячих кіл та втратили своє першочергове призначення.

Конфедеративне об’єднання 13 вільних та незалежних штатів в єдиних державних межах, мало ряд недоліків при всіх його позитивних рисах. Між штатами часто виникали конфлікти, зокрема при визначенні кордонів. Суди приймали рішення, які суперечили одне одному. Законодавчі органи окремих штатів ввели митні закони, щоб завдати шкоди більш слабким сусідам. Дев’ять штатів створили свої власні армії, а деякі – флот. Вашингтон писав у той час, що зв’язок між штатами тримається на мотузці з піска, а престиж загальних союзних органів впав дуже низько.

Після перемоги у війні з Англією ситуація в країні різко змінилася – правлячі кола, буржуазія та великі землевласники, прагнули використати результати перемоги лише у своїх інтересах, відкрито ставали на шлях репресій проти простого народу.

Становище робітників та фермерів в умовах соціально-економічної розрухи та антинародної політики експлуататорських класів було надто тяжким. Незадоволення охопило широкі кола населення, в тому числі й армію. Боротьба бідноти набувала все більш гострого характеру. Так, у вересні 1786 року в Массачусетсі під керівництвом відставного капітана, ветерана війни за незалежність збіднілого фермера Шейса спалахнуло повстання, яке мало по суті характер громадянської війни. Це найкрупніше повстання продовжувалось до кінця 1787 року. У ряді районів повсталі захопили приміщення суду, знищили судові справи про стягнення за борги, податні книги, випускали із в’язниці боржників. Повстанці вимагали анулювання боргів, оголошення землі загальнонародним надбанням та її поділу, наділення бідняків безкоштовними земельними наділами. Правлячим класам з великими зусиллями довелося придушити це та інші повстання у Нью-Гемпширі, Верманті та Род-Айленді.

Загроза народних повстань також була причиною, що призвела до створення сильного централізованого державного механізму, встановлення твердої влади, яка була би у змозі ефективно зберегти інтереси експлуататорів.

Таким чином, в основі переходу від конфедерації були такі причини: необхідність подолання політичної та економічної роз’єднаності між штатами, створення сильних центральних органів та управління при максимальному усуненні широких народних мас від участі в політичному житті країни, підвищенні авторитету країни на міжнародній арені.

З того моменту, як Сполучені Штати відмовились від конфедеративної форми державного устрою та прийняли федералізм, один із найважливіших принципів федералізму став об’єктом політичної боротьби. У ній знаходили відображення протиріччя між різними класами та суспільними угрупуваннями.

Часто боротьба штатів за свої права за обмеження ряду прерогатив федеральної влади, що велася під гаслом захисту демократичних принципів, приховувала прагнення до збереження місцевої реакційної державної практики з майнових, податкових та расових питань.

Історичне значення проголошення федерації в США можна бачити, насамперед, у тому, що саме в рамках державно-правових реформ склалася єдина буржуазна нація та міг швидкими темпами розвиватися капіталізм.

Вказані вище обставини призвели до того, що американський Конгрес скликав у Філадельфії конвент із представників всіх штатів для перегляду статей конфедерації.

Було прийнято важливий документ, документ неперевершеної значимості, що діє вже більше двох століть – Конституцію Сполучених Штатів Америки (17 вересня 1787р.).

Дата добавления: 2015-08-21