Причини війни 1775-1783 рр. за незалежність американських колоній та її наслідки

Починаючи з кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. Північна Америка є районом територіальної експансії Англії, Іспанії, Франції, Голландії. Найбільше число колоній в ІІ-й половині ХVІІІ ст. становили англійські – їх було 13: Коннектикут, Делавар, Джорджия, Північна Кароліна, Південна Кароліна, Меріленд, Массачусетс, Нью-Гемпшир, Нью-Джерсі, Нью-Йорк, Пенсільванія, Род-Айленд, Віргінія.

Характерно, що економічна структура північних та південних колоній була різною. У північних колоніях в ХVІІІ ст. починає розвиватися промисловість, ведеться бурхлива торгівля, виникають великі міста (Бостон, Нью-Йорк, Філадельфія). Південні колонії мали виключно аграрний характер. На Півночі переважали дрібні фермерські господарства, на Півдні домінувались великі латифундії. На Півдні експлуатувалися негри-раби, яких привозили з Африки.

Не дивлячись на різницю у соціальній структурі між окремими колоніями, загальною рисою їх був порівняно швидкий розвиток капіталістичних відносин, які поєднувалися з рабоволодінням на півдні та перепліталися в певній мірі з феодальними формами експлуатації.

Таким чином, в англійських колоніях на американському континенті формувалось ранньокапіталістичне суспільство, в якому в особливий уклад існувало легалізоване рабство.

Між колоніями не підтримувалися фактично ніякі зв’язки. Кожна з 13 колоній управлялась самостійно, знаходячись разом з тим у безпосередній залежності від метрополії. На період початку війни за незалежність більшість колоній знаходились безпосередньо під владою короля, на чолі кожної з них стояв губернатор, якого призначав король. Губернатор в свою чергу мав право призначати суддів та інших чиновників колоніального управління.

Політичні права надані були лише заможнім прошаркам: в південних колоніях – великим плантаторам-землеволодільцям, в північних – великим землеволодільцям та буржуазії. Здебільшого всі питання щодо життєдіяльності колоній вирішувались в метрополії, де інтереси більшості населення колоній ігнорувалися.

Рівень життя в колоніях був набагато вищим, ніж у Європі. Вони практично не знали кріпосництва й феодалізму.

Уряд Англії розглядав колонії як ринки збуту й джерело сировини. Він грубо обмежував інтереси молодої американської буржуазії. На масових сходках поселенці приймали дуже радикальні резолюції, наприклад: “Ніяких податків без представництва!” Американцям не дозволялось займатись торгівлею рабами – справою дуже прибутковою. Товари перевозили тільки англійськими суднами.

За наказом короля особа, що задавала збитків британській власності, підлягала суду. Вона була причетна на смертну кару або, в крайньому разі, на каторгу.

Колоністи були позбавлені можливості виробляти багато які вироби з заліза. Король Георг ІІІ заборонив фермерам освоювати нові землі за Аллеганами. Через високі ціни на промислові вироби англійців і низькі ціни на американську бавовну, тютюну, кукурудзу багато плантаторів опинилися на грані розорення.

Спроби уряду Англії стримали бурхливе економічне зростання американських колоній і пов’язане з ними прагнення до повної незалежності, ліквідації панування метрополії наштовхувались на рішучий опір американців.

1765 року англійський уряд увів гербовий збір майже з усіх ділових паперів, установив мито на певні товари, заборонив колоністам випускати кредитні білети, тоді як монет їм уже вистачало. З особливим обуренням був зустрінутий “чайний закон”, який не дозволяв американським судновласникам займатись перевезенням чаю.

У Північній Америці були колонії трьох видів: приватновласницькі, такі, що належали компаніям, і власне королівські. На чолі їх стояли губернатори. В колоніях були законодавчі збори, куди входили найзаможніші поселенці. Губернатор міг накласти вето на рішення зборів.

Управління колоніями здійснювалось на підставі королівських грамот

У процесі швидкої індустрії Англії в ХVІІІ ст. ще більше посилилась колоніальна експлуатація британських володінь у Північній Америці. Вони були вигідним ринком збуту товарів та джерелом сировини. Видавалися чисельні акти та розпорядження, що накладали на колонії різного роду податки та встановлювали митні збори, вигідні англійські промисловості і торгівлі. У колоніях з кожним роком зростає протест проти панування метрополії. В 1775р. повстання переростає в революційну війну за незалежність, яку колонії вели спільно, не дивлячись на існуючі розходження інтересів.

Приводом до початку війни за незалежність було “бостонське чаювання”. У грудні 1773 року в знак бойкоту британських товарів у Бостоні вся партія чаю, що туди прибула, була скинута в море. У відповідь на це англійський парламент навесні 1774 року прийняв три репресивних закони. Мотою цих законів було втихомирити колонії. Ці акти викликали сильне незадоволення та стали приводом для спільного виступу колоній.

У вересні 1774 року у Філадельфії було створено Перший Континентальний конгрес. У його роботі взяли участь представники 12 колоній. Конгрес направив королю послання, яке вимагало відміни законів, які порушували інтереси колоній та оголосив про бойкот англійських товарів поки не будуть скасовані закони. Так як англійський парламент відкинув вимоги конгресу, збройний конфлікт між обома сторонами був неминучим.

Перші вистріли пролунали у квітні 1775 року у штаті Масачусетс. Озброєні повстанці з фермерів, робітників та ремісників розбили англійський загін.

Наступним кроком у розвитку подій є рішення ІІ-го Континентального конгресу, який зібрався в травні 1775 року у Філадельфії. На ньому була складена програма представників колоній та відкриті причини збройного конфлікту. Конгрес прийняв рішення про утворення регулярної армії та обрав головнокомандуючим Вашингтона.

Навесні 1776р. більшість колоній висловили своє бажання відокремитись від Англії. В червні 1776 р. було створено комісію з п’яти осіб для підготовки тексту Декларації незалежності. Значну участь у підготовці цього документу прийняв Томас Джеферсон.

Війна за незалежність проходила з перемінним успіхом для обох сторін. Боротьба проти панування Англії поєднувалась із боротьбою проти внутрішньої реакції. В ході цієї боротьби ліквідувались феодальні інститути.

Початком перелому у війні була перемога американської армії в жовтні 1777 року під Саратогою. Ця подія змінила співвідношення сил на користь американців, закріпила їх міжнародний авторитет. На боці останніх виступили Франція, Іспанія та Голландія.

Перемога армії Вашингтону під Йорктауном у 1781 році вирішила результат збройної боротьби. 1783 року було підписано Версальський мирний договір. За цим договором Англія визнавала “свободу, суверенітет та незалежність американських колоній”. 13 штатів Північної Америки утворили нову незалежну державу.

Дата добавления: 2015-08-21