Економічний Розвиток Франції в Останній третіні ХІХ ст.

Зкономических життя. Бурньт характер політичної істо-рії Франції в останній третині XIX в. Обьясняю не тільки політико-ідсологіческімі причинами, рассмотренньїмі вьіше, а й гостротою соціальньїх проблем. Вельми болезненньїмі для широких верств населення бьілі наслідки двох збіглися в часі явищ - початку модсрнізаціі зкономических структу-рьі і тривалого зкономических кризи.

70-е годьі XIX в. бьілі часом завершення промьііленной революції. Основньїе галузі промьішленності Франції - бавовняна, хімічна, металургійна та машино-будівельна - випускова переважну частину продукції із застосуванням машинної техніки та індустріальної технології. Однак ще далекий від завершення бьіл більш широкий по масшта бам процесі індустріалізації страньї. Основною галуззю ЗКО-номіки (як за вартістю продукції, так особливо і по числу робочих рук) залишалося сільське господарство. А в промьіш ленности все ще бьіл значний удельньїй вагу ручної праці, главньїм чином в старьіх галузях текстильного виробництва, що працюють на традиційному сьірье - льон, вовни, шовку. Позтому соціальна структура промьішленності відрізнялася двой-ственностью: поряд з фабриками і заводами широке поширення странсніе мали разнообразньїе доіндустріальньїе і «протоііду-стріальньїе», тобто переходньїе від ремесла і мануфактури до машинної індустрії, формьі промьішленного виробництва, вклю-чаю надомничество. У попередні десятиліття зта структура повільно зполюціоніровала, але принципово не змінювалася. Машинне і ручне виробництво розвивалися паралельно, за-нимая ту соціальну і технологічну нішу, которуїо їм дозволяв удсржівать відносно низький рівень рьіночной конкуренції.

Але після того як машинна індустрія зміцніла, а умови конкуренції завдяки розвитку транспортної мережі, особливо железіьіх доріг, вьіровнялісь спочатку на національному рьшке, а потім - в результаті лібералізації міжнародної торгівлі в 60-х роках - і на світовому, почалася найсерйозніша за послід- ня століть структурна перебудова зкономіка.Старьіе отрас ли промьішленності, що існували протягом довгого часу і забезпечували дохід не одному поколінню ремісників, робітників-надомників, купців-оптовиків, рознічньк торговців і пр., стали постспенно занепадати і скорочувати вироб ництво. Вичерпалися можливості їх паралельного розвитку з фабриками і заводами, а отже, пробив годину іхкоренной реконструкції, повністю менявшей умови праці та бьіта мно-дружність людей.

Особьій драматизм зтому процесу додало те обстоятельст-do, що починаючи з середини 70-х років французьку зкономіка вразив глибоку кризу, связанньїй із загальним лоніженіем коньюнктурьі світового рілнка - «вслікой депресією». Його від-правної точкою послужив приплив до Європи дешевого зерна з США і Канаді. Для Франції зто бьіло особливо чувствитель-ньім ударом, оскільки зернове господарство бьіло основний отрас-ллю її аграрного сектора. Від падіння цін (з 1879 по 1887 р. - на '/ з) постраждали не тільки виробники зерна - селяни і фермери, а й земельньїе власники (внаслідок падіння земельної рентьі). Вибухнув аграрний криза, тяжкість яких-го посилила зпідемія філоксерою, в счітанньїе годьі знищивши-Шая виноградники - сьірьевую основу виноробства.

Зменшення прибутковості сільськогосподарського виробництв-ва, а следоватсльно, падсніе купівельної спроможності біль-шості населення мало неблагопріятньїе наслідки для про-мьішленності. Попит на її продукцію скоротився, в результаті чого слідом за сельскохозяйственньїмі впали і промьвіленньїе ценьї (між 1865-1869 рр.. Та 1895-1899 рр.. - На 29%). Середньо-річний темп зростання промьішленності, що досягав в середині XIX в. 3-4%, впав у 80-х роках до 1,5%, а зкспорта - до 0,8%. Над багатьма підприємствами - не тільки відсталих, тобто заві-домо слабьімі, але навіть цілком современньїмі, реконструкдія которьіх призвела до великої заборгованості, - нависла загроза закрьгтія.

Угнетающс діяло на розвиток зкономіка та уповільнення темпів зростання народонаселення, Обьясняю головним чином сокращенісм народжуваності - з 26 проміле в 1866-1870 рр.. до 22 проміле в 1896-1900 рр.. У отдельньїе годи народжуваність падала до рівня смертності. У підсумку за 35 років (з 1866 по 1901 р.) населення Фронц збільшилася менш ніж на 2 млн (з 36,5 млн до 38,4 млн., причому без урахування Зльзаса та Лотарингії, анексує-ванньїх Німеччиною в 1871 р.). Медленньїй зростання народонаселення не тільки стримував пропозиція на рьшке праці, а й ще більше знижував попит на споживчому рьшке.

Ланцюгову репкцію банкрутств вьізвал в 1882 р. крах банку «Юньон жснерпль». Він бьіл створений в 1878 р. на капитали, предоставленньїе, в основному консервативного та католицькими колами, на противагу так називаєся «Високий банку», тобто групі старьіх частньїх банків, які належали домами Рот-шильдов, Фульда, Готтінгеров та інші, які в середині XIX в. відігравали провідну роль на фінансовому рьінке Парижа. Закрьітіе «Юньон женераль» розорило тьюячі вкладників, визвало паніку

на фінансовьіх рьінках і підсилило нсдоверіе власників капіталу до ріскованньїм вкладенням.

В умовах депресії привабливість промьішленньїх ін-вестицій неминуче повинна бьіла зменшитися. Між 1860 - 1864 рр.. і 1895-1899 рр.. дівідендьі підприємств, акції которьіх котирувалися на біржі, скоротилися вдвоє. З падінням земель-ної рентьі перестали здаватися надежньїмі і капіталовкладення в нерухомість. Позтому вкладники все частіше віддавали перева-ня облігаціях государственньїх позик, которьіе вселяли біль-шиї довіру. Які бьі уряду ні змінювалися біля влади у Франції протягом предьщущих десятапетій, вони незмінно визнавали государственньїе борги. До того ж власники обліга-цій не боялися інфляції: золотий паритет франка, встановлений-ньій ще Наполеоном І в 1803 р., залишався неізменньїм аж до 1914 р.

Фінансова політика уряду також відповідала ожидани-ям вкладників. З метою прискорення зкономических розвитку в 1879 р. бьіл прийнятий долгосрочньїй план будівництва железньїх доріг і каналів («план Фрейсине»), який зажадав огромньїх витрат. За рахунок державного бюджету в ті ж годьі на виконання «плану Феррі», тобто закону про обов'язкове, біс-платному і світському навчанні, розгорнулося будівництво шкіл. Досить дорогими виявилися і колоніальньїе зкспедіціі і войни. Зростання государственньїх витрат зумовив хронічний дефіцит бюджету, которму доводилося систематично покрити вати за рахунок збільшення державного боргу.

Вкладники охоче купували облігації позик не тільки французького, а й іностранньїх держав, насамперед тих, з которьімі Франція бьіпа традиційно пов'язана тесньїмі ставлення-нями - Іспанії, Туреччини, Австро-Угорщини. У 1888 р. впервьіс бьіла укладена угода консорціуму французьких банків з Рос-сией, гарантована французьким урядом. За нею пос-ледовалі новьіе, і до 1914 государственньш борг Росії Фраі цузским вкладникам досяг 10 млрд франків. Але все ж частка прямих інвестицій у загальному обгеме капіталовкладень за межі-цей бьіпа відносно невелика - близько 25%. Наприклад, пря-мьіе інвестиції в Росію зросли з 200 млн франків в 1888 р. до 2,2 млрд франків в 1914 р. і склали трохи більше 10% державного боргу Росії Франції. Хоча саме «велика депресія» дала поштовх зкепорту капіталів, самьіе вьісокіе його темпьі не припали на годьі кризи, а на період прискорення зкономических зростання починаючи з 90-х років.

Депресія поставила до порядку денного питання про перегляд зовнішньоторговельної стратегії. Раніше вона основьівалась на принци пе свободьі міжнародного обміну, закріпленому серією торго-вьіх угод, зразком для которьіх послужив англо-француз-ський ТОРГОВЬІЙ договір 1860 ЗТУ стратегію Третя республіка успадкувала від Другої імперії. У 70-ті і на початку 80-х років її проводив у життя міністр фінансів ряду кабінетів Леон Сзй (великий підприємець і онук ліберального зкономиста Жана-Батіста Сзя).Однак чим далі, тим більше зта страте-гія стала піддаватися критиці з стороньї промьшіленніков і аграріїв. Падіння міровьіх цін, настільки болісно відбилося на зкономіка Франції, вьізвало у них бажання відгородитися від світового рьінка скроню таможенньїмі бар'єрами і повернутися до політики протекціонізму, яка проводилася в першій полови-ні XIX в.

Настрої підприємницьких кіл вьіражапі їх про-фессіональньїе організації, що виникли на підставі «закону Вальдека-Руссо» 1884 р., - підприємницькі союзи. Онн оказьталі сильний тиск на уряд і парламент з метою посилення митної політики. Завдяки розверну-той имм пропагацдістской кампанії питання про внешнеторговьіх тарифах став одним з основних у ході підготовки до загальних виборам 1889 Особливою активністю відрізнялася Французька асоціації промьішленності та сільського господарства, керована Жюлем Мелін. Він очолив в палаті депутатів різношерстий-ную коаліцію прихильників протскціоністской політики. Їм безуспішно протистояли поборники свободи торгівлі, обьед-ненньїе в Ліберальньш союз Л. Сзя.

По доповіді Меліна в 1892 р. бьіл прийнятий закон про загальний повьішеніі таможенньїх тарифів, которьім ознаменувався пово рот в області зовнішньоторговельної стратегії Франції. Втім, поворот досить плавньїй, оскільки «закон Меліна» передбачае два тарифи: Максимальний і мінімальньїй. Первьій по суті бив інструментом тиску на торгових партнерів і практично не застосовувався. Другий бьш відносно низьким (8% на промьішленньїе товари і від 5 до 20% на сельскохозяйст-венньїе), але діяв лише на основі взаємності по угоді-нию з іншими країнами. Хоча мінімальньїй тариф не набагато превьпіал старих (6,5% в 1880 р.), різниця все ж бьіла досить відчутною, чтоби погіршити умови міжнародної торгівлі. Надалі таможенньїе тарифи неодноразово - в 1897 і 1910 рр.. - Повьпіалісь.

Поворот до протекціонізму надав двояке вплив на Зкон мику Франції. Поставивши заслін на пуги іностраннмх товарів, він якоюсь мірою сприяв подоланню депресії і прискоренню зкономических зростання. Але разом з іноземною кон-куренції він послабив і стимули до повішенію виробник-ності праці та зффектівності виробництва. Зго, з однієї сторони ньі, продовжило існування великої кількості слабьіх і отстальїх підприємств, з іншого - расслабляюще подіяло на пере довіше підприємства, которьіе під захистом держави могли працювати і без напруги. Свідченням тому стало зусилля-ня на рубежс століть тецденціі картелирования підприємств, тобто укладання між ними угод з метою подцержанія вьісо-ких цін.

Починаючи з середини 90-х років досвідчене поотепенное уско-ширення промьішленного зростання, которос в період з 1905 по 1914 р. досягло тсмпа, раніше зазначеного лише d період Другої импе-рії, - в середньому майже 5% на рік. Бьіло бьі гіреувеліченіем пріпісьівать зтот результат впливу митного протекціоніз-ма. Сьігралі роль набагато більш действенньїе факторі, і перш вссго активна інвестиційна політика, що проводилася в годьі кризи.

Імпульс до пооьпіієнію інвестицій і на зтот раз прийшов з боку держави, який прагнув залучити частньїе капітальї до здійснення программьі робіт з розвитку транспортної інфраструктурьі. Программьі общественньїх робіт, безсумнівно, допомогли вьіташіть зкономіка з кризи. Але й самі підприємцям проявляли розуміння того, що умовою подолання кризи являстся технічне оновлення отстальїх виробництв. Позтому, незважаючи на падіння прибутковості підприємств і захопитися-ня вкладників государственньїмі ценньїмі паперами, знайшлися ресурсьі і для збільшення інвестицій. За весь час кризи лише в 1883-1887 рр.. спостерігалося їх скорочення. У підсумку зтіх зусиль бьіл досягнутий значітельньгй Прогресо в технічному пере оснащень промьішленності, про що свідчить різко зріс-ший за годьі кризи темп зростання її знерговооруженності - з 9,5 тьіс. л. с. про середню за 1839-1869 рр.. до 32,8 тьма. л. с. за 1871-1894 рр..

Вьіход Франції із затяжної зкономических кризи спо-собствовало зміцненню республіканського способу правління. Таким чином, героічсская зпоха «битв за республіку» остаточно-кові відійшла в минуле. У 90-х роках XIX в. у розвитку страньї на первьій план вьідвінулісь проблеми, связанньїе вже не настільки ко з труднощами становлення Третьої республіки, скільки з протиріччями у розвитку її собственннх установ.

Дата добавления: 2015-08-21