Європейська політика Бісмарка

З появою на світ Німецької імперії зусилля Бісмарка були спрямовані на зміцнення її міжнародного становища. Провідною ідеєю зовнішньої політики Бісмарка стало бажання забезпечити Німеччини по суті справи домінуюче положення на Європейському континенті.

\Кордони Німеччини на заході і сході стикалися з двома великими державами. Францію він сам зробив непримиренним ворогом, з яким рано чи пізно доведеться зіткнутися. Росія була поки іншому, але в разі сварки з Німеччиною та вступу до коаліції з Францією, ставала загрозою. Значить, з нею слід було підтримувати хороші відносини, але щоб не зв'язувати собі руки дружбою тільки з Росією, Бісмарк в якості противаги бачить Австро-Угорщину, дружба якої стає для нього пріоритетним. Проте в даному випадку існує ще проблема: спір Росії та Австро-Угорщини через Балкан.

Бісмарк спробував укласти союз одночасно з обома державами. Кроком у цьому напрямку був звернений до європейських урядів влітку 1871 р. Приз Бісмарка спільно боротися проти соціалістичних елементів.

Після низки зустрічей спочатку з представниками Австро-Угорщини, потім з Росією з'явився на світ «союз трьох імператорів». За задумом його творців, в першу чергу Бісмарка, він носив не просто військово-політичний, що випливають з матеріальних інтересів входили в нього держав, а й ідеологічний характер.

Що стосується відносин з Францією, то вони дійсно погіршувалися. За французькими справами Бісмарк стежив особливо уважно, бо був переконаний у неминучому прагненні Франції до реваншу і вважав за необхідне нейтралізувати її не тільки шляхом створення власної системи союзів, але і шляхом профілактичних заходів, спрямованих на запобігання спілок Франції з іншими державами. Одним із засобів для цього він вважав підтримку у Франції республіканського ладу. Відносини з Францією характеризуються рядом криз, що слідували один за іншим.

У 1873 р. французи закінчили виплату контрибуції, і німецьким військам довелося покинути французькі території. Такого ефективного засобу тиску на Францію, як окупація, у німців більше не було. Виникла нова проблема - прогресуюче посилення Франції.

В кінці 1873 - початку 1874 року Бісмарк здійснив перший загрозливий демарш за адресою Франції. Приводом було пастирське послання єпископа м. Нансі із закликом молитися за повернення Ельзасу та Лотарингії. Взявся було за зброю Бісмарку довелося бити відбій: російської, австрійське і англійське уряду дали ясно зрозуміти, що на цей раз не допустять нападу на Францію.
Вже в наступному році відносини знову загострилися. Рік почався з конфлікту між Німеччини та Бельгією. Приводом послужило донесення, що якийсь бельгієць запропонував гроші французу за вбивство Бісмарка. У правлячих колах Німеччини почалися міркування про необхідність превентивного удару на Францію. У цьому положенні Франції вдалося заручитися підтримкою Росії та Англії, і конфлікт був відвернений.
«Військова тривога» 1875 р. стала віхою на шляху поступового охолодження російсько-німецьких відносин.
Влітку 1875 р. повстанням населення Боснії та Герцоговини проти турецького панування почався новий криза, іменований «східним». Німеччина не була тоді безпосередньо залучена в справи на Південно-Східній Європі, але вони прямо зачіпали інтереси двох її союзників, які зверталися до того ж до неї за підтримкою. Східноєвропейські справи представлялися Бісмарку елементом здійснення загальної стратегії зміцнення зовнішньополітичних позицій Німеччини. Потрібно всіх у такій мірі пересварити між собою, щоб вони стали для Німеччини безпечними. У протидії Росії та Австро-Угорщини Бісмарк вважав за краще використовувати політику лавірування.
1877-1878 рр.. ознаменувалися російсько-турецькою війною. Англія і Австро-Угорщина не визнали Сан-Стефанський договір, за їх наполяганням влітку 1878 відбувся Берлінський конгрес, за участю Англії, Франції, Німеччини, Австро-Угорщини, Росії і Туреччини. Головував на ньому Бісмарк. Берлінський конгрес залишив чимало невирішених чи погано вирішених проблем, яким належало ще спричинити кризи у відносинах між європейськими державами.

Берлінський конгрес та його результати, не тільки територіальні, але і загальнополітичні, значно збільшили роль Німецької імперії в системі міжнародних відносин в Європі.

Виникла після Берлінського конгресу напруженість у відносинах між Росією і Німеччиною продовжувала наростати. Не вщухала полеміка між росіянами і німецькими газетами з питань, пов'язаних з роллю Німеччини та Бісмарка в східному кризі і на Берлінському конгресі. Бісмарк задумався про переорієнтацію німецької зовнішньої політики. Вона повинна була полягати в доданні союзу з Австро-Угорщиною «органічного» характеру, в остаточному перетворенні цієї країни у головного союзника. 20 травня 1882 у Відні був підписаний договір про союз між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією, що отримав назву Троїстий союз. Цей союз різко змінив розстановку сил у Європі і, в кінцевому рахунку, сприяв російсько-французькому зближенню. Троїстий союз діяв паралельно з «Союзом трьох імператорів» і був спрямований проти Франції. Військовий блок Троїстого союзу був небезпечний і для Росії, тому вона охоче йшла на зближення з Францією, вбачаючи в ній противагу Німеччині.

У результаті всіх зовнішньополітичних заходів Бісмарк зумів забезпечити себе по можливості проти загрози з боку Франції і перетворив Німеччину в центр системи союзів.

Дата добавления: 2015-08-21