Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

УТВОРЕННЯ СРСР

Читайте также:
  1. Заборона подвійного ціноутворення
  2. Ліквідація гетьманства на Лівобережній Україні і утворення Другої Малоросійської колегії.
  3. Порядок утворення, функціонування та ліквідації страховиків в Україні.
  4. Принципи ціноутворення на науково-технічну продукцію
  5. Пухлини та пухлиноподібні утворення вульви та піхви
  6. Пухлиноподібні утворення яєчників
  7. СТРАТЕГІЇ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ЦІН та ЦІНОУТВОРЕННЯ в межах товарної номенклатури

Після революції 1917 р. більшовикам вдалося не тільки перемогти ворожі їм сили, а й знову об'єднати багатонаціональну імперію, що розпалася. Можна назвати такі причини, що сприяли цьому: – підтримка величезними народними масами більшовиків, котрі обіцяли за допомогою потужної агітаційно-пропагандистської діяльності досягнення соціальної справедливості: знищення класового гноблення, приватної власності, експлуатації, наділення селян землею, вирішення національного питання; – політичні прорахунки їхніх супротивників, які закликали до відновлення старих порядків, ігнорували народні сподівання, особливо у питаннях про землю, мир, знищення національних утисків і нерівності, що звужувало соціальну базу антибільшовицьких сил; – недостатня згуртованість і неузгодженість дій сил опозиції, амбіційність їхніх лідерів, спроби спиратися на інтервенціоністські сили; – організованість, згуртованість комуністичної партії та використання нею патріотичних настроїв, спрямованих проти іноземних інтервентів і тих, хто вдався до їхньої підтримки; – боєздатність Червоної Армії, яка, з одного боку, мала стратегічно вигідне розташування в центрі Росії, що давало змогу використовувати всі економічні і стратегічні переваги при організації воєнних дій, а з іншого – її застосовували як засіб насильства; – втома населення через безвладдя, його байдужність до подій у країні, бажання спокою і наведення порядку, віра у «свою народну владу»; – спад національних рухів, які лише умовно були підтримані широкими народними масами. З 1918 по 1922 р. розвиток Союзу йшов по двох напрямах: – входження республік і автономних областей в Російську Федеративну Республіку; — двосторонні договори між теоретично незалежними республіками і Російською Федеративною Республікою. Прикладом першого шляху є створення 23 березня 1918 р. на частині території Південного Уралу і Середньої Волги Татаро-Башкирської Радянської Республіки, що входить в Російську Радянську Федеративну Соціалістичну Республіку. Проголошена республіка мала значну автономію, але новий декрет від 22 травня 1920 р. значно обмежував автономію Татаро-Башкирської Республіки, надану в березні 1918 р. Побоюючись ідей пантюркизму, центральний уряд поділив республіку і замість великої мусульманської держави створив дві маленькі автономні республіки, чия компетенція обмежувалась місцевими адміністративними питаннями. Самостійність, надана в 1920 – 1922 рр. іншим народам, — киргизам, марійцям, дагестанцям, бурятам, монголам, калмикам, кримським татарам і т.д., – була такою ж нікчемною. Виключення складав Туркестан, що одержав ширшу автономію. Сильна національна буржуазія, могутній націоналістичний рух (особливо в Бухарі і Хіві), дуже строкатий етнічний склад, значна питома вага російського населення – все це змушувало центр украй обережно розмежовувати сфери впливу місцевих і центральних властей. Другий шлях до союзного об'єднання лежав через двосторонні відносини між РРФСР і незалежними радянськими республіками. Складна система двосторонніх договорів поступово прив'язала ці республіки до РРФСР і звузила сферу їх компетенції. Так, підписані 30 листопада 1920 р. договори між РРФСР і Азербайджаном передбачали, що в найкоротші терміни обидві республіки повинні були об'єднати свої зусилля в наступних шести галузях: оборона, економіка і зовнішня торгівля, продовольство, залізничний і річковий транспорт, пошта і телеграф, фінанси. Договір між РРФСР і Україною від 28 грудня 1920 р. принаймні на папері зберігав незалежність України, у неї ще залишався свій комісаріат закордонних справ. Після трьох років незалежного політичного життя неможна було не зважати на національні особливості, і, крім того, український президент Раковський як дуже сильна особа не підходив на пост глави маріонеткової держави. У січні 1921 р. подібний договір повинен був бути підписаний між РРФСР і Білорусією, до якої завжди, в усякому разі формально, відносилися як до привілейованого партнера. У Грузії російські більшовики повинні були діяти ще делікатніше, оскільки під час лютневого (1921) «повторного завоювання» центральна влада і головне, Ленін втратили ініціативу, пішовши на поводу у військових і політичних діячів Закавказзя. 2 березня 1921 р. Ленін спеціально направив до Грузії Орджонікідзе на пошуки «прийнятного компромісу для блоку з Жорданія або подібними до нього грузинськими меншовиками, які ще до повстання не були абсолютно ворожі до думки про радянський лад в Грузії на відомих умовах». Ленін писав, що «і внутрішні і міжнародні умови Грузії вимагають від грузинських комуністів не застосування російського шаблону, а умілого і гнучкого створення своєрідної тактики». Не дивлячись на ці думки, центральні власті підштовхували всі три кавказькі республіки до швидкого об'єднання в Закавказьку республіку, яка, у свою чергу, підписала б договір з РРФСР. Грузинські комуністи – Махарадзе, Орахелашвілі, Мдівані – різко чинили опір такому союзному об'єднанню, нав'язаному зверху Москвою і Кавбюро, колишнім знаряддям центру проти національних комуністичних партій. Проте під тиском Орджонікідзе і Кавбюро на конференції, скликаній 11-12 березня 1922 р. в Тифлісі, був створений Союз республік Закавказзя, у відання якого переходили зовнішні зносини, оборона, фінанси, зовнішня торгівля, весь транспорт і економіка трьох республік. Ряд додаткових договорів, підписаних в подальші тижні, повинен був включити Закавказьку Федерацію в економіку РРФСР і уповноважити останню представляти кавказькі республіки на міжнародній арені. Літом 1922 р. радянські керівники завершили об'єднання територій, до цього протягом п'яти років не зв'язаних між собою, в систему республік-планет, що обертаються навколо РРФСР. Залишалося тільки визначити принципи відносин усередині нової федерації. Це питання стало причиною серйозного конфлікту між Леніним і Сталіним. У 1920 р. свою позицію з питання про майбутні відносини між радянськими республіками Ленін визначив так: «Федерація, яку ми вводимо... послужить саме найважливішим кроком до найміцнішого об'єднання різних національностей Росії в єдиний демократичний центр – Радянську державу». Але якщо деякі республіки (наприклад, Білорусія, були готові розвивати ці зв'язки і згодні з таким розумінням федерації і її динаміки, то інші (наприклад, Грузія) саботували спільну діяльність. У Грузії поділ комуністичної партії на прихильників і супротивників Федерації призвів до розриву договірних зв'язків, насильно підтриманих з центру. Тривалий кавказький конфлікт, труднощі в Україні спонукали Леніна прискорити процес федералізації. 10 серпня 1922 р. для вироблення проекту федеративної держави була створена комісія на чолі із Сталіном. Федерацію представляли Куйбишев, Молотов, Орджонікідзе, Раковський, Сокольников, а республіки – Дгамали-огли (Азербайджан), М'ясников (Вірменія), Черников (Білорусія) і Петровський (Україна), Мдівані (Грузія). Представлений 10 вересня проект, відомий як проект «автономізації», насправді означав поглинання республік РРФСР, уряд якого ставав на чолі федерації. Вірменія, Азербайджан і Білорусія прийняли цей проект, але українці, підтримані Раковським, і особливо грузини повністю його розкритикували. ЦК Компартії Грузії відкинув проект, наполягаючи на бажанні зберегти незалежність республіки. Ленін хворів і дізнався про проект і викликані ним суперечки тільки в кінці вересня. Засудивши «дуже поспішні» дії Сталіна, він відкинув ідею автономізації і запропонував абсолютно інший варіант, згідно якому у федерацію об'єднувалися рівні республіки, а не підлеглі РРФСР. Щоб ця рівність стала реальною, федеративні органи влади потрібно поставити над республіканськими. Сталіну довелося переробити свій план згідно ленінським вказівкам. 6 жовтня новий текст був схвалений Центральним Комітетом. Всім республікам гарантувались рівні права усередині Союзу Радянських Соціалістичних Республік, і кожній теоретично надавалося право вільного виходу з Союзу. Цей проект прийняли всі національні партії. Проте грузинські керівники зажадали, щоб їх республіка увійшла до Союзу самостійно, а не у складі Закавказької Федерації. Сталін і його представник в Тифлісі Орджоникідзе чинили опір прямому входженню Грузії в Союз, посилаючись на складну національну обстановку на Кавказі взагалі і в кожній з республік зокрема, щоб виправдати федеративну структуру цього регіону, необхідну для зняття міжнаціональної напруженості. Під час суперечок пристрасті так розжарилися, що Орджонікідзе ударив одного з своїх співбесідників. Дізнавшись про подію і обурившись поведінкою Сталіна і Орджонікідзе, Ленін написав 30 грудня 1922 р. великий лист грузинським комуністам, де він оголошував війну великоросійському шовінізму. За декілька днів до того, як хвороба остаточно усунула Леніна від політичної діяльності, він встиг відправити два листи. Один – Троцькому (від 5 березня 1923 р.), де він писав: «Я просив би Вас дуже узяти на себе захист грузинської справи на ЦК партії. Справа ця зараз знаходиться під «переслідуванням» Сталіна і Дзержинського, і я не можу покластися на їх неупередженість», і інший (від 6 березня 1923 р.) – до керівників грузинської компартії Мдівані і Махарадзе, в якому повідомляв, що всією душею стежить за їх справою. Того ж дня він повідомив Сталіна, який декілька місяців тому грубо повівся з Надією Констянтинівною Крупською, що перериває з ним всі особисті стосунки. Проте Політбюро і ЦК не звертали уваги на грузинський опір. 30 грудня 1922 р. I з'їзд Рад СРСР в основному затвердив Декларацію і Договір про утворення СРСР, підписаний чотирма республіками (РРФСР, Україною, Білорусією, Закавказзям). Кожна республіка вже мала власну конституцію. Однак створення Союзу робило необхідним схвалення сумісного документа, підготовленого протягом 1923 р. конституційною комісією на чолі з Калініним і остаточно схваленого II з'їздом Рад СРСР 31 січня 1924 р. Конституція 1924 р. формально узаконювала союз рівноправних і суверенних націй. Вона проголошувала право республік на відділення і входження в СРСР нових соціалістичних республік, створених усередині країни або поза нею. У другій половині 20-х рр. відбулися численні територіальні зміни. Утворилося декілька автономних республік і три союзних (Туркменія і Узбекистан, що до цього входили до складу РРФСР, і Таджикистан, що в 1929 р. відокремився від Узбекистану). Значну частину своїх повноважень ці республіки передали союзним органам: міжнародне представництво, оборону, перегляд кордонів, внутрішня безпека, зовнішня торгівля, планування, транспорт, бюджет, зв'язок, гроші і кредити. Які ж органи були союзними?. Перш за все це був з'їзд Рад Союзу. Його вибори проходили на основі непрямого виборчого права з обмежувальними цензами, встановленими державою. Місцеві Ради обиралися безпосередньо чоловіками і жінками старше 18 років. Виключення складали деякі категорії осіб, усунені від участі у виборах ще в 1918 р. По пірамідальній системі кожна Рада вибирала потім делегатів (від міста в п'ять разів більше, ніж від села) в більшу Раду – району, області, республіки, а потім на з'їзд Рад Союзу, що скликався раз на два роки. Останній у свою чергу передавав повноваження Центральному Виконавчому Комітету (ЦВК), що складається з двох законодавчих палат: Ради Союзу (приблизно 400 чоловік, що представляють союзні республіки пропорційно їх населенню) і Ради Національностей (приблизно 130 чоловік, по 5 від автономних або союзних республік і по одному від автономного округу, що компенсувало чисельну перевагу РРФСР в Раді Союзу). Збираючись три рази на рік, ЦВК передавала свої повноваження двом постійним паралельним органам – Президії ЦВК (що спочатку складалася з 21 людини) і Раді Народних Комісарів (Раднаркому), виконавчому і адміністративному органу, наділеному ще і деякими законодавчими функціями. Народні комісаріати керували галузями народного господарства. За Конституцією було створено три види комісаріатів: союзні (закордонних справ, армії і флоту, зовнішньої торгівлі, шляхів сполучення, зв'язку); союзно-республіканські, такі, що існували одночасно на союзному і республіканському рівнях (економічні і соціальні питання); і республіканські, які розглядали справи, що не входили в компетенцію Союзу і об'єднаних органів (внутрішні справи, юриспруденція, народна освіта і ін.). Державне політичне управління (ДПУ), що замінило ВЧК, в 1922 р., мало статус союзного комісаріату. Не дивлячись на аванси, дані республікам, Конституція 1924 р. заохочувала постійне втручання центральної влади в справи республік (розділ IV, статті з 13 по 29). Рішення виходили з центру, він же контролював периферійні власті.

Загрузка...


 


Дата добавления: 2015-08-13; просмотров: 63 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: УТВОРЕННЯ МОСКОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ | ФОРМУВАННЯ СТАНОВО-ПРЕДСТАВНИЦЬКОЇ МОНАРХІЇ В ПОЛЬСЬКІЙ ДЕРЖАВІ | НАЦІОНАЛЬНА КРИЗА 1604 – 1612 РР. В МОСКОВСЬКІЙ ДЕРЖАВІ: ПРИЧИНИ, ХІД, НАСЛІДКИ | ПОДІЛИ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ: ПРИЧИНИ, ХІД ТА НАСЛІДКИ | СЛОВ’ЯНСЬКІ НАРОДИ В ЕПОХУ НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ | ПІВДЕННОСЛОВ’ЯНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПРИКІНЦІ XIХ – НА ПОЧАТКУ XX СТ. | БАЛКАНСЬКІ ВІЙНИ: ПРИЧИНИ, ХІД, НАСЛІДКИ | РОСІЯ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. | ПЕРЕТВОРЕННЯ РОСІЇ НА ІМПЕРІЮ. | РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ В XIX СТ. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
ПІВДЕННІ І ЗАХІДНІ СЛОВ'ЯНИ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД| СРСР В 1920 – 1930 РР.

mybiblioteka.su - 2015-2020 год. (0.007 сек.)