Обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб’єктів господарювання, об’єднань

Набрання чинності Законом України “Про захист економічної конкуренції” поставило на порядок денний необхідність теоретичного обґрунтування та усвідомлення нових категорій правопорушень, зокрема, передбачених ст. 18-22 (розділ ІV) Закону України “Про захист економічної конкуренції.”

Варто зазначити, що Законом визначаються чотири взаємопов'язані але окремі склади антимонопольних правопорушень:

· обмежувальна діяльність суб'єктів господарювання та об'єднань,

· неправомірне використання ринкового становища,

· дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання стосовно конкурентів,

· обмежувальна діяльність об'єднань.

Відповідно до змісту ст. 18 Закону України “Про захист економічної конкуренції” обмежувальною є діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань спрямована на схилення інших суб'єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяння вчиненню таких порушень. Крім того суб’єктам господарювання, об'єднанням забороняється примушувати інших суб'єктів господарювання:

Об’єктом правопорушення є конкуренція та свобода вибору моделі здійснення підприємницької діяльності, що закріплена в ст.42 Господарського кодексу України.

Об'єктивна сторона передбачає два варіанта поведінки (дій) правопорушника: схилення до порушення законодавства чи примушення до порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Схилення інших суб'єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренціїє дією, що у часі передує наявному чи можливому порушенню законодавства про захист економічної конкуренції і полягає у спонуканні, переконанні іншої особи у доцільності та необхідності порушити вимоги законодавства. Схилення може здійснюватися шляхом погрози настання несприятливих наслідків у разі відмови чи, навпаки, отримання вигоди у разі згоди, або із застосуванням як засобу тиску авторитету державного органу, підмови, підкупу тощо. При цьому, важливо, що особа, яку схиляють, залишає за собою самостійність у прийнятті рішення про вчинення або не вчинення протиправного діяння. Закон не вимагає, щоб правопорушення, до якого схиляють суб’єкта господарювання, державний орган, було реалізовано в дійсності. Необхідно, проте, щоб дії, до яких схиляють суб’єкта господарювання, однозначно можна було кваліфікувати як такі, що мають ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

При цьому, як і у випадку схилення до порушень законодавства про захист економічної конкуренції з боку органів влади, можливі форми такого схилення не деталізуються.

Другий варіант поведінки, передбачений частиною другою статті 18, виступає у формі примушення інших суб'єктів господарювання до вчинення певних діянь. Під примушенням слід розуміти дії суб'єктів господарювання, об'єднань, що полягають у такому впливі на суб'єкта господарювання, його посадових осіб, працівників, інших осіб, який змушує їх проти свого бажання вчиняти певні дії, що мають безпосередній вплив на здійснення господарської діяльності цього суб'єкта господарювання.

Не є примушенням пропонування пільг, компенсацій, хабарів, які не обмежують можливості вільного вибору поведінки. Не є примушуванням дії між суб'єктами господарювання пов'язаними відносинами контролю, оскільки такі дії розглядаються як порушення, вчинене єдиним суб'єктом господарювання.

Частина друга статті 18 містить вичерпний перелік діянь, примушення до яких з боку суб'єкта господарювання, є правопорушенням.

Такими діяннями є:

o антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання, передбачені статтею 6 Закону;

o узгоджені дії суб'єктів господарювання які, хоч і не визнаються антиконкурентними, але можуть мати негативний вплив на конкуренцію, а саме:

o узгоджені дії малих та середніх підприємців;

o узгоджені дії стосовно постачання та використання товарів;

o узгоджені дії стосовно прав інтелектуальної власності;

o узгоджені дії, які можуть бути дозволені Антимонопольним комітетом України, Кабінетом Міністрів України з мотивів істотного позитивного ефекту для суспільних інтересів;

o концентрація суб'єктів господарювання.

Слід зазначити, що вчинення узгоджених дій, передбачених статтями 7, 8, 9 та 10 Закону, а також концентрації суб'єктів господарювання за доброю волею всіх їхніх учасників, не є правопорушенням. Правопорушенням є лише примушення інших суб'єктів господарювання до таких дій.

Правопорушення, передбачене статтею 18 Закону, має спеціальний суб'єкт – суб’єкт господарювання чи об'єднання.

Суб'єктом господарювання є юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Об'єднанням є об'єднання юридичних та (або) фізичних осіб, у тому числі об'єднання підприємств, а також громадські організації. Об'єднанням підприємств, відповідно до ст. 118 Господарського кодексу України, є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до цього Кодексу та інших законів мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав. Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання. Об'єднання підприємств є юридичною особою.

Громадською організацією, відповідно до ст.3 Закону України „Про об’єднання громадян” є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Суб'єктивнасторона цього правопорушення передбачає прямий умисел і як правило спеціальну мету.

Наприклад, Ф-ка міська асоціація поліграфістів розповсюдила листи, в яких було проінформовано підприємців, що надають послуги з ксерокопіювання, щодо проведення більшістю підприємців міста акції одночасного підвищення ціни на ксерокопію формату А4 до 30 копійок за одну копію.

Крім того, Голова Асоціації звернувся до мешканців міста з повідомленням про підвищення цін на послуги з ксерокопіювання та обґрунтуванням необхідності підвищення вартості копіювальних робіт і закликом до суб'єктів господарювання приєднатися до акції з підвищення ціни. Водночас, за допомогою міського або мобільного зв'язку підприємців додатково було повідомлено про дату конкретного підвищення ціни на ці послуги.

Чеки, отримані в місцях надання копіювальних послуг, підтвердили факт підвищення ціни, яка була ініційована Асоціацією та підтримана 37 суб'єктами господарювання.

Як свідчать пояснення підприємців стосовно причин підвищення ними цін на послуги з ксерокопіювання, вони погодилися з доводами Асоціації щодо підвищення цін.

Такі дії Асоціації поліграфістів щодо організації та практичній реалізації комплексу заходів інформаційного впливу стосовно суб’єктів господарювання є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді схиленні інших суб'єктів господарювання до антиконкурентних узгоджених дій стосовно встановлення цін.

Неправомірним використанням суб'єктом господарювання ринкового становища, відповідно до змісту ст. 19 Закону є дії суб'єктів господарювання, які отримали дозвіл відповідних органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії відповідно до частини першої статті 10 Закону, суб'єктам господарювання, узгоджені дії яких дозволені згідно із статтями 7, 8 і 9 Закону, спрямовані на встановлення щодо господарської діяльності суб'єктів господарювання обмежень, які, як правило, не застосовуються до інших суб'єктів господарювання, або застосовувати без об'єктивно виправданих причин різний підхід до різних суб'єктів господарювання.

Крім того, суб'єктам господарювання, які відповідно до частини третьої статті 10 Закону отримали дозвіл Кабінету Міністрів України на узгоджені дії незалежно від наявності в них монопольного становища, забороняється вчиняти дії, що вважаються зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, відповідно до статті 13 Закону.

Неправомірним вважаються також дії суб'єктів господарювання, які отримали дозвіл Антимонопольного комітету України спрямовані на схилення інших суб'єктів господарювання до надання будь-яким суб'єктам господарювання без об'єктивних причин переважних умов у господарській діяльності та ін.

Вчинення антимонопольного правопорушення передбаченого ст. 19 Закону України «Про захист економічної конкуренції» здійснюється суб'єктами господарювання, які мають спеціальні дозволи на вчинення дій, що забороняються (за звичайних умов) антимонопольним законодавством або обмежуються ним. Метою вчинення цього правопорушення є бажання суб'єкта господарювання утримати власне привілейоване становище на ринку і встановити контроль за діяльністю інших суб'єктів господарювання.

Стаття 20 Закону України “Про захист економічної конкуренції” встановлює заборону щодо дискримінації суб’єктів господарювання. Зокрема, суб'єктам господарювання, що мають значно більший ринковий вплив порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їх конкурентами, забороняється створення перешкод у господарській діяльності малим або середнім підприємцям. Як і положення ст. 7 Закону положення ст. 20 спрямовані на захист інтересів малих і середніх підприємців.

Крім того, чинним законодавством об'єднанням забороняється відмовляти суб'єктові господарювання у прийнятті до такого об'єднання, яка ставить його у невигідне становище в конкуренції, якщо така відмова є необґрунтованою і невиправданою (ч.1 ст. 21 Закону України «Про захист економічної конкуренції»). Зокрема, збороняється відмовляти у прийнятті в об'єднання, якщо виконуються такі умови:

об'єднання може об'єднати всіх учасників певного ринку чи території;

об'єднання створюється чи діє для досягнення цілей, що не передбачають отримання прибутку;

створення та діяльність об'єднання не призводить до економічної концентрації та антиконкурентних узгоджених дій.

На нашу думку, положення ст. 18-21 Закону мають превентивний та загальнорегулятивний характер, і спрямовані передусім на визначення меж дозвільної поведінки суб'єктів господарювання та об'єднань, шляхом встановлення заборони на ті дії, які можуть призвести до обмеження чи усунення конкуренції, а також неправомірного використання ринкового середовища.

Характеризуючи склад правопорушення необхідно зазначити, що законодавець визначив об'єктивну сторону зазначених правопорушень, а наявність прямої заборони лише вказує на небезпечність такої діяльності з боку суб'єктів господарювання для розвитку конкуренції. Варто також зазначити, що всі правопорушення розділу ІV Закону можуть бути вчиненні лише умисно.

Вважаємо, що напрацювання практики припинення цієї категорії правопорушень антимонопольними органами надасть можливість в здійснити більш докладний аналіз положень розділу ІV Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Дата добавления: 2015-08-18