Гетьман України Б.Хмельницький: його життя і діяльність. Оцінка його особи в історіографії.

Богдан Хмельницький народився в Суботові 27 грудня 1595 року, український військовий, політичний і державний діяч. Майже всі дитячі й юнацькі роки були заповнені школярством: спочатку була Чигиринська церковна школа, згодом – приблизно в 1610-1617 р. – Богдан навчається у Львівському ієзуїтському колегіумі. За цей час він опановує багато мов. Звісно, така досить значна на той час освіта допомогла згодом Хмельницькому зі стану звичайного реєстрового козака піднятися до гетьманської булави.

У 1618 році Богдан вступив до складу Чигиринської сотні реєстрових козаків і став професійним військовим. Хмельницький бере участь у польсько-турецькій війні 1620–1621 років, під час якої, в битві під Цецорою, гине його батько, а сам він потрапляє в полон, де був 2 роки. У 1622 році Хмельницький утік з полону. Одружився з Ганною Сомківною. У них було шестеро дітей: 2 сина і 4 доньки.

1648 – 1657роки – гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Наддніпрянській Україні, шляхтич, реєстровий козак, військовий писар, з 1648 року – гетьман Війська Запорозького. Організатор повстання проти панування шляхти в Україні, яке переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави на теренах Центральної України – Гетьманщина. У1654 році в Переяславі уклав військовий союз з Московським царством. Наприкінці свого життя намагався переорієнтуватися на союз зі Швецією та Османською Портою, вбачаючи в амбіціях Москви небезпеку козацькому суверенітету. Помер Богдан Хмельницький 27 липня 1657 року.

Історична наука дуже довгий час не могла прийти до однакової оцінки діяльності й особи великого гетьмана. Найбільшою мірою це стосується перших наукових праць періоду другої половини XIX – першої половини XX ст. Погляди українських істориків на діяльність Хмельницького дуже часто залежали від тих ідеологічних настанов чи поглядів, які панували в певний час у суспільстві.

Автор першої спеціальної монографії про Хмельницького – Микола Костомаров – не дав ясної оцінки діяльності гетьмана, його постать заслонена образом стихійного народного руху, яким, на думку вченого, вичерпувалася доба “Хмельниччини”. Коли Костомаров познайомився з матеріалами про турецьке підданство гетьмана, то змінив свій погляд на нього і визнав, що Хмельницький став зрадником.

Пантелеймон Куліш, однобічно розуміючи й тенденційно освітлюючи великий рух половини XVII cт., писав про Хмельницького, що він “наш квітучий край обернув в пустиню, засипану попелом і засіяну кістками наших предків. Він надовго зупинив успіхи культури і шкільну просвіту, довівши її до того, що вже і полковники не вміли підписати договору власною рукою”.

Антонович, хоч і зазначав, що в Хмельницького не було “ніякого політичного виховання, і що він був сином свого часу і свого народу”, визнавав проте за ним великі заслуги: “залишаючись на історичному ґрунті треба віддати честь великому діячеві нашого краю, що в своїй особі скупчив громадські змагання мільйонної маси й зробив на її користь усе, що в умовах його часу і культури могла зробити людина талановита, щиро віддана інтересам народу, з крайнім напруженням духовних і інтелектуальних сил”.

Але в ті часи, коли писали вищезгадані історики, політична й особливо дипломатична діяльність Хмельницького була ще мало досліджена. Лише в новіші часи, коли були знайдені досі невідомі матеріали в іноземних архівах, діяльність гетьмана відкрилася в зовсім новому світлі. На основі цих документальних даних особливо яскраво висвітлив постать Хмельницького В’ячеслав Липинський. У вчинках гетьмана та його планах він угледів свідоме намагання відновити українську державність в усій її широті. Політичні союзи Хмельницького грали для нього чисто службову роль, а роблячи свою справу, виявляв він глибокий державний розум, організаторський талант і щирий український патріотизм.

М.Грушевський у своїй праці “Історія України-Русі” дослідив діяльність гетьмана дуже докладно, вчений прийшов до висновку, що Хмельницький був “великим діячем, людиною дійсно великою своїми індивідуальними здібностями і можливостями. Як провідник мас він показав себе дуже яскраво, але політиком був невеликим і, по скільки керував політикою своєї козацької держави, виходила вона не дуже мудро”. Але Грушевський все ж вважав добу Хмельницького «великим етапом у поході українського народу до своїх соціальних, політичних, культурних і національних ідеалів. Від Хмельниччини веде свій початок нове українське життя, і Хмельницький залишиться героєм української історії».

Зовсім інакше дивились на славетного гетьмана його сучасники й ближчі до нього покоління. Для них він був справжнім національним героєм, про якого складалися пісні та думи. Для українського філософа Григорія Сковороди Хмельницький був “героєм і батьком вольності”. Таким був він узагалі для цілого старого письменства українського. І як би критично не ставилася до нього новітня історіографія, прикладаючи до нього мірило сучасних поглядів і понять, скільки б вад не знаходила в його діяльності, не можна заперечити факт, що це саме він зв’язав перервану ще в середні віки нитку української державності, і створена ним нова українська козацька держава знову ввела український народ у сім’ю самостійних народів із своїм власним національним життям.

Дата добавления: 2015-08-18