Система державного регулювання та захисту економічної конкуренції

1. Нормативне і організаційне регулювання конкуренції

2. Поняття зміст і напрямки конкурентної політики

3. Система державних органів, що здійснюють державну політику в сфері конкуренції

Ключові слова: нормативне регулювання економічної конкуренції, організаційне регулювання захисту економічної конкуренції, державне регулювання економічної конкуренції, конкурентна політика, система органів державного управління в сфері економічної конкуренції

1. Нормативне і організаційне регулювання конкуренції Ринкова економіка в класичному прояві містить стихійне і цілеспрямоване регулювання. Основою такого саморегулювання є об’єктивні економічні закони (наприклад, закон попиту і пропозиції та інші). Наслідки їх дії не завжди мають позитивних ефект з точки зору соціально-економічних інтересів суспільства. Тому саморегулювання необхідно коректувати і доповнювати цілеспрямованими діями з метою зменшення негативних проявів ринкової стихії. Такий вплив здійснюється за допомогою державного регулювання економіки, одним з яких є державне регулювання економічної конкуренції.

Державне регулювання економічної конкуренції - це цілеспрямована державна діяльність, що здійснюється на засадах і в межах, встановлених чинним законодавством, по встановленню і реалізації ведення економічної діяльності на товарних ринках з метою захисту добросовісної конкуренції і забезпечення ефективності ринкових відносин. Причиною, що спонукає державу реалізовувати саме ці цілі, є публічних інтерес, що полягає в необхідності підтримки конкурентних засад ринкових відносин.

Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції таким чином визначає антимонопольне регулювання: " процес обмеження монопольної діяльності, що передбачає безпосереднє державне регулювання на конкретних монополізованих ринках, або діяльність конкретних монопольних утворень шляхом централізованого встановлення кількісних і якісних показників.

Основними формами (напрямами) державного регулювання економічної конкуренції є нормативний і організаційний вплив.

Нормативне регулювання проявляється у встановленні в нормативно-правових актах правил ведення господарської діяльності, а також у встановленні контролю за його здійсненням.

Організаційне регулювання полягає у створенні державою спеціальних організаційних структур з відповідним обсягом повноважень

Нормативне регулювання представляє конкурентне законодавство.

Антимонопольне законодавство складається з конституційних норм про конкуренцію (зокрема, ст.42) і законодавчих актів, які безпосередньо регулюють конкурентні відносини і слугують базою для проведення антимонопольної політики держави (законодавчі акти про обмеження монополізму, про Антимонопольний комітет, а також інші акти, що містять вимоги антимонопольного характеру). Крім того, антимонопольне законодавство включає в себе постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти відповідних державних органів, що містять правила антимонопольної направленості, нормативні акти Антимонопольного комітету України.

Організаційне регулювання захисту економічної конкуренції полягає у створенні надійної та ефективної системи державних органів, які реалізують державну політику в сфері конкуренції. Ще одним важливим елементом цієї системи є забезпечення незворотності ринкових перетворень та поступової заміни адміністративного механізму регулювання конкурентних відносин на переважно економічний.

2. Поняття зміст і напрямки конкурентної політики Важливою складовою державної економічної політики є державна політика в сфері конкуренції. Важливість забезпечення функціонування конкуренції пояснюється насамперед тим, що держава не спроможна взяти на себе місію збалансування економічних інтересів, що виконує конкуренція. Держава виконує лише компенсаційну функцію, заповнюючи прогалини конкуренції та здійснює регулюючу діяльність з підтримки в певних межах свободи підприємництва і конкуренції як основи функціонування ринку. Підкреслимо, що залежно від етапу розвитку ринкових відносин функції держави в галузі конкуренції змінюються. Зокрема, на першому етапі держава забезпечує мови для створення конкурентного середовища в країні, тобто виконує системоформуючу функцію. В подальшому з розвитком конкуренції змінюються і функції держави, головним стає створення всеохоплюючої системи підтримки та захисту конкуренції, яка забезпечить незворотність ринкових перетворень. Крім того дієвий конкурентний механізм забезпечує змагальність підприємців на ринку, тобто сприяє реалізації системовідновлюючої функції держави. Саме тому створення чіткої та збалансованої конкурентної політики є найважливішим завданням будь-якої економічної системи ринкового типу.

Підкреслимо, що активна роль держави в умовах переходу до ринку полягає у створені, підтримці і захисті необхідних економічних, політичних, правових та соціальних умов функціонування конкуренції. «Така політика повинна матеріалізовуватися, насамперед в широкому спектрі законодавчих актів, які розчищають шлях ринковим перетворенням і вводять у правове русло відносини між їх суб’єктами. Водночас держава покликана дбати про те, щоб прийняті закони неухильно виконувалися - усіма без будь-яких винятків.»[55]

Відповідно до Указу Президента України «Про основні напрями конкурентної політики на 2002 - 2004 роки» основними напрямами конкурентної політики України є:

* узгодження промислової, зовнішньоекономічної, регуляторної політики та політики у сфері приватизації з конкурентною політикою;

* забезпечення ефективного розвитку конкурентних відносин, підвищення конкурентноспроможності вітчизняних підприємств та дальше зменшення рівня монополізації економіки;

* оптимізація діяльності органів місцевого самоврядування як суб’єктів економічних відносин;

* удосконалення регулювання діяльності суб’єктів природних монополій;

* розвиток законодавства про захист економічної конкуренції.[56]

Важливе значення має те, що всі основні напрямки економічної політики повинні узгоджуватися з конкурентною політикою, а не навпаки. Таким чином, створюється механізм свідомого пріоритету впливу ринкових регуляторів на економічну систему країни, що на нашу думку буде сприяти підвищенню ефективності всієї системи.

Варто зауважити, що заходи щодо реалізації напрямів конкурентної політики України на 2002 -2004 роки мають загальний характер і спрямовані на комплексне вирішення проблем в сфері економічної конкуренції.

Найбільше значення для забезпечення розвитку економічної конкуренції на ринках України буде мати:

подолання негативного впливу тіньового сектора економіки на конкуренцію; упорядкування та оптимізація системи державної підтримки окремих суб’єктів господарювання; розробка та запровадження дієвого механізму контролю за набуттям у власність об’єктів приватизації; захист інтересів України на світових товарних ринках; оптимізація діяльності органів державної виконавчої влади (зокрема в сфері їх господарської діяльності), місцевого самоврядування адміністративно-господарського управління і контролю розмежування їх компетенції; вдосконалення конкурентного законодавства.

Зазначимо, що всі ці заходи мають переважно декларативний характер, тому їх реалізація буде залежати від узгодженої співпраці органів виконавчої і законодавчої влади, від державної волі, а також від свідомої позиції суб’єктів ринку, від їх бажання діяти в ринкових умовах і вимагати від держави реалізації її зобов’язань перед громадянами.

Варто зазначити, що питання змісту та основних показників конкурентної політики є предметом економічних досліджень[57].

З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства в Європейському Союзі Указом Президента України від 11.06.98 р. було затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу, яка визначила основні напрями співробітництва України і Європейського Союзу на період до 2007 року.

З ухваленням Верховною Радою 20.04.2008 Закону України “Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі”[58] і набуттям Україною з 16.05.2008 повноправного членства в цій організації відкрилися реальні перспективи інтеграції нашої держави в європейські та світові процеси й структури, системного реформування національної економіки згідно з принципами лібералізації та відкритості ринку. У зв’язку із цим, мають бути враховані правила й можливості СОТ, що вимагає відповідної адаптації законодавства України. Зокрема, це стосується впровадження механізмів, здатних нейтралізувати можливі негативні наслідки у зв’язку із набуттям нашою державою повноправного членства в цій організації та підвищити конкурентоспроможність відповідних галузей національної економіки, а також інструментів захисту внутрішнього ринку щодо протидії недобросовісній конкуренції (антидемпінговий, субсидований та масований імпорт), що допускаються СОТ[59].

Формування цивілізованого ринкового середовища, розвиток конкуренції, зміни в системі виробництва, також запровадження на державному рівні механізмів дерегулювання економіки[60], що відбуваються в економіці України, вимагають зміни підходів до регулювання економічних процесів та спрямування економічної політики держави.

Конкурентна політика України являє собою комплекс організаційно-правових заходів спрямованих на розвиток та захист конкуренції, подолання монопольних тенденцій та недобросовісної конкуренції в економіці України, регулювання сфер функціонування природних монополій, сприяння фінансовій, матеріально-технічній, інформаційній, інноваційній, консультативній, а також іншій підтримці суб’єктів господарювання, яка забезпечує розвиток конкуренції та здійснюється уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно- господарського управління і контролю.

Конкурентна політика України являє собою складну комплексну модель регулювання конкуренції, яка складається з організаційних та правових заходів спрямованих на забезпечення реалізації:

* антимонопольної політики в сфері регулювання ринкових монополій, яка охоплює:

демонополізацію економіки;

попередження монополізації товарних ринків (антимонопольний контроль дій органів влади і управління та контроль економічної концентрації ринкової влади суб’єктами господарювання);

припинення порушень антимонопольного законодавства (зловживання монопольним становищем, антиконкурентні узгоджені дії, дискримінація підприємців органами влади та адміністративно-господарського управління, порушення підприємцями правил одержання згоди антимонопольних органів при здійсненні економічної концентрації);

* антимонопольної політики в сфері регулювання природних монополій, яка охоплює:

забезпечення умов функціонування, регулювання і контролю за суб’єктами природних монополій;

формування ефективного конкурентного середовища на суміжних ринках;

* політики з забезпечення добросовісної конкуренції (конкурентної політики в вузькому розумінні), яка охоплює:

попередження, припинення і захист від проявів недобросовісної конкуренції;

попередження, припинення і контроль за здійсненням рекламної діяльності;

забезпечення умов ефективного захисту доброчесної конкуренції.

Новим етапом розвитку конкурентної політики безумовно стане проект Основних напрямів конкурентної політики на 2009 – 2012 роки, яка сьогодні розглядається громадської ради з питань підтримки та розвитку конкуренції, що діє при Антимонопольному комітеті України[61].

---

Дата добавления: 2015-08-18