Види економічної концентрації

Основні принципи розвитку великих компаній у 80-і роки - економія, гнучкість, маневреність і компактність - у другій половині 90-х років змінилися орієнтацією на експансію і ріст. Великі компанії прагнуть віднайти додаткові джерела розширення своєї діяльності, серед яких одним з найбільш популярних є концентрація компаній. До злиття вдаються у даний час навіть дуже успішні компанії. Цей процес у ринкових умовах стає явищем досить звичайним, практично повсякденним.

Проблеми злиття і поглинання компаній викликають постійні суперечки в сучасній західній економічній теорії та практиці. Зіштовхуються абсолютно протилежні точки зору про доцільність і ефективність подібної реструктуризації компаній:

одні розглядають концентрацію як важливе джерело підвищення результативності діяльності компаній;

інші вважають їхнім тільки відображенням владних інстинктів менеджерів, чиє прагнення знижує, а не підвищує ефективність компанії.

Але які б не існували думки з цього питання, злиття і поглинання компаній - це об'єктивна реальність, яку необхідно досліджувати, аналізувати і робити відповідні висновки, що дозволяють не повторювати помилки, уже неодноразово пройдені іншими.

Для економіки України концентрація не є такою вже частою та масштабною. Проте з подальшою інтеграцією до світового господарства та припливом іноземного капіталу можна очікувати нового переділу власності. А тут вже без концентрації не обійтися. Для успішного регулювання цих процесів необхідно перш за все зрозуміти природу та основні причини об'єднань.

У сучасному корпоративному менеджменті можна виділити безліч різноманітних типів злиття і поглинання компаній. Зупинимося на найбільших поширених видах концентрації компаній. У залежності від характеру інтеграції компаній доцільно виділити наступні види:

горизонтальні злиття - об'єднання компаній однієї галузі, що виробляють ту ж продукцію чи виконують ті ж самі стадії виробництва;

вертикальні злиття - об'єднання компаній різних галузей, зв'язаних технологічним процесом виробництва готового продукту, тобто розширення компанією-покупцем своєї діяльності або на попередні виробничі стадії, аж до джерел сировини, або на наступні - до кінцевого споживача. Прикладом можуть слугувати злиття гірничодобувних, металургійних і машинобудівних компаній;

родові злиття - об'єднання компаній, що випускають взаємозалежні товари.

Наприклад, фірма, що виробляє і продає фотоапарати, об'єднується з фірмою, що робить фотоплівку чи хімреактиви для фотографування;

конгломератні злиття - об'єднання компаній різних галузей без наявності виробничої спільності. Іншими словами, концентрація такого типу - це злиття фірми однієї галузі з фірмою іншої галузі, що не є ні постачальником, ні споживачем, ні конкурентом. У рамках конгломерату поєднувані компанії не мають ні технологічного, ні цільової єдності з основною сферою діяльності фірми-інтегратора.

3. Правові форми контролю за економічною концентрацією Основними правовими формами контролю органів Антимонопольного комітету України за економічною концентрацією є надання дозволу на здійснення цієї концентрації. Таким дозволом є рішення Антимонопольного комітету України, яке містить описово-мотивувальну та резолютивну частини. Як було зазначено у попередньому розділі, “попередні висновки” Антимонопольного комітету України також можуть надавати суб’єкту господарювання підтвердження права, що йому не потрібно отримувати дозвіл Комітету на відповідну концентрацію.

При перевищенні порогових показників, визначених статтею 24 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, учасники концентрації повинні звернутися до Антимонопольного комітету з заявою про надання дозволу на концентрацію. Однак закон визначає лише основні вимоги і процесуальні норми розгляду питань економічної концентрації. По­рядок розгляду цих питань, відповідно до статті 26 цього закону, повинен встановлювати Антимонопольний комітет України. Тобто законо­давець, прийнявши зазначений закон, надав повноваження Антимонопольному комітету України розробити відповідний нормативний акт. Таким нормативним актом є Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання, затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 лютого 2002 року № 33-р, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21 березня 2002 року за № 284/6572 (надалі – Положення про концентрацію).

До прийняття Закону України “Про захист економічної конкуренції” питання економічної концентрації, крім Комітету, могли розглядати територіальні відділення Комітету і державні уповноважені Комітету. Після 3 березня 2002 року це стало повноваженням лише колегіального рішення Комітету. Причому на­дання дозволу на концентрацію можливе і Комітетом, і Адміністративною колегією Комітету, а заборона цих дій - повноваження лише Комітету.

У січні-жовтні 2008 року органами Антимонопольного комітету України розглянуто 866 заяв про концентрацію суб’єктів господарювання (за аналогічний період 2007 року – 687 заяв). В 682 випадках надано дозвіл на економічну концентрацію

Розглянуто 80 заяв щодо надання попередніх висновків на концентрацію суб’єктів господарювання[73]

Дата добавления: 2015-08-18