Зловживання домінуючим (монопольним) становищем

Відповідно до законодавства суб’єкту господарювання (групі суб’єктів господарювання), що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку, заборонено зловживати цим становищем, і таким чином, спотворювати конкурентні ринкові відносини, негативно впливати (зачіпати) інтереси держави, підприємців, громадян.

Так, у Законі України "Про захист економічної конкуренції" ч. 1 ст. 13 визначено, що: "Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку – дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливі за умов існування значної конкуренції на ринку", а ч. 3 цієї ж статті – що зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Застосування норм ч. 1 ст. 13 вищевказаного Закону можливе лише за умов попереднього визначення монопольного (домінуючого) становища на ринку, так як цього вимагає її складова – гіпотеза.

Це випливає з того, що порушниками (отже, і суб’єктами права) законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку можуть бути:

а) господарюючий суб’єкт, що займає монопольне становище на товарному ринку;

б) їх група, що займає монопольне становище на товарному ринку.

У зв’язку з цим необхідно також зупинитись на дефініції "монопольного (домінуючого) становища". Відносно-визначаюче поняття такого становища містить ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Абсолютного визначення не має через те, що майже у всіх частинах її міститься гіпотеза "не зазнає значної конкуренції".

Слід підкреслити, що "домінування" є юридичним терміном, а відповідним економічним терміном може бути "ринкова влада". Одна чи більше фірм разом можуть бути домінуючими, якщо вони мають суттєву (монопольну) ринкову владу по відношенню до конкурентів та/або до їх бізнес-партнерів, та/або їх замовників. Ринкова влада може бути різною в залежності від монополістичної структури ринку. Відповідно до своєї економічної суті традиційно структури ринку, в якому суб’єкт господарювання може набути ринкову владу, поділяють на: монополію, домінуюче становище та олігополію.

Відповідно до Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

- встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

- застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин;

- обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

- обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям;

- часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

- суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин;

- створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання.

Діяльність органів Антимонопольного комітету України, по виявленню та припиненню порушень законодавства про захист економічної конкуренції свідчать про те, що зловживання монопольним становищем посідають основне місце за кількістю припинених порушень.

Антимонопольний Закон України в статті 12 визначає монопольне становище на ринку певного товару, а в статті 13 – зловживання ним. Про правові наслідки такого зловживання мова йде в інших статтях Закону: стаття 52 – вилучення незаконно одержаного прибутку; 53 – примусовий поділ монопольних утворень, 55 – відшкодування збитків, заподіяних внаслідок зловживання монопольним становищем. Дані правові норми реалізуються в межах цивільного законодавства. Оскільки вилучення незаконно одержаного прибутку, як і компенсація збитків, є прямим наслідком зловживання монопольним становищем, то в цьому випадку немає потреби у попередньому втручанні антимонопольних органів. А тому зазначене положення може тлумачитись у розумінні принципу заборони.

Виявивши зловживання монопольним становищем на ринку, антимонопольний орган має право зобов’язати відповідних підприємців припинити зловживання, прийняти рішення про примусовий поділ монопольного утворення, яке припустилося зловживання, а у випадку не виконання рішень антимонопольних органів – накласти відповідно правопорушенню стягнення.

Дані повноваження антимонопольна установа може успішно реалізовувати як в межах принципу заборони, так і в межах принципу боротьби із зловживанням. Правда, в цій ситуації бракує можливості запроваджувати грошові стягнення із зворотною дією, тобто з моменту початку правопорушення у формі зловживання монопольним становищем, а не з моменту прийняття відповідного рішення щодо його припинення. Однак, господарсько-правових заходів достатньо для того, щоб кваліфікувати українську антимонопольну систему за принципом заборони.

Суб’єктом зловживання монопольним становищем є як підприємець-юридична особа, так і підприємець-фізична особа. Суб’єкт господарювання, у відповідності з вимогами статті 13 Закону повинен обіймати монопольне домінуюче становище, яке б давало йому можливість самостійно або разом з іншими суб’єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару або володіти ринковою владою.

Таким чином, передумовами застосування статті 13 Закону є: а) наявність монопольного становища на ринку; б) зловживання цим становищем.

В статті 13 Закону дається перелік достатньо сформульованих фактичних дій підприємців, які характеризують неправомірність їх поведінки в умовах здійснення конкурентної боротьби.

Підприємець-монополіст також може:

А) здійснювати конкурентну діяльність, яка базується на більш вдалому господарюванні, тобто захищати свої легітимні комерційні інтереси;

Б) пристосовувати свої ціни до умов конкурентного середовища;

В) анулювати довгострокові контракти з контрагентами, якщо він не задоволений їх послугами.

Зазначимо, що саме існування монопольного становища не є неправомірним. Чинне законодавство переслідує лише зловживання монопольним становищем підприємцем, результатом якого є чи може бути обмеження конкуренції та порушення законних інтересів господарюючих суб’єктів чи споживачів. Останнє повинно враховуватись при оцінці правомірності тих чи інших дій суб’єктів господарювання на ринку.

Зловживання проявляється в діях, які за характером спрямованості можна кваліфікувати на:

створення перешкод для конкурентів: обмеження в сфері закупівлі або реалізації товарів при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту; нав’язування контрагенту додаткових умов, що не відносяться до предмета договору; нав’язування товару, не потрібного контрагенту.

експлуатація споживачів: встановлення монопольно високих, монопольно низьких, дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на товари; вилучення з обороту товарів або обмеження чи припинення виробництва і, як наслідок, створення або підтримання штучного дефіциту на ринку.

На практиці обидві ці форми переплітаються і в чистому вигляді зустрічаються дуже рідко.

Зловживання монопольним становищем характеризується такими видами діяльності суб’єктів господарювання на ринку, які впливають на конкуренцію на різних рівнях виробництва та реалізації. Серед видів зловживання суб’єктів господарювання, що займають монопольне становище на ринку, розрізняють[74]:

зв’язуючі угоди, суть яких полягає в примушуванні до придбання товарів, що не мають прямого відношення (технологічного, комерційного тощо) до предмета договору. Така прив’язка означає, що продаж одного товару є необхідною умовою купівлі іншого товару. Наприклад, продаж автомобілів з усім додатковим обладнанням, включаючи кондиціонери;

ексклюзивні територіальні угоди, суть яких полягає в тому, що підприємці-виробники погоджуються не продавати власну продукцію будь-якому іншому підприємцю, який займається реалізацією, в межах географічної території;

ексклюзивні торговельні угоди, суть яких полягає в тому, що підприємці-торговельники обіцяють не мати справ з іншими підприємцями –виробниками. Наприклад, обіцянка торговельника автоматами здійснювати продаж тільки одного виробника;

відмова в торгівлі, суть якої полягає у відмові в постачанні товарів покупцеві, який здійснює підприємницьку діяльність в сфері оптової та роздрібної торгівлі. Наприклад, подібні дії можуть бути спрямовані на те, щоб примусити такого покупця до підтримки перепродажної ціни, тобто не оголошувати скидку на дану продукцію.

Нав’язування монополістом не вигідних для контрагентів умов договору або таких, що не відповідають його предмету, в тому числі і товарів, не потрібних контрагенту, є суттєвим порушенням антимонопольного законодавства, а також порушенням принципу свободи договірних відносин. В літературі дана договірна практика називається індивідуальною антиконкурентною практикою[75]. Її суть полягає в тому, що умови договору можуть обмежувати або усувати змагальність на ринку та погіршувати конкурентне становище контрагентів та інших учасників ринкових операцій.

Підсумовуючи вище викладене, можна зробити висновок, що дії суб’єктів господарювання, які характеризуються як зловживання монопольним становищем, мають місце тоді, коли:

суб’єкт господарювання є єдиним постачальником на ринку певного товару;

суб’єкт господарювання один або разом з іншими підприємцями контролює ринок певного товару;

дії господарюючого суб’єкта обмежують доступ на ринок конкурентів або іншим чином обмежують конкуренцію.

Склад такого монополістичного правопорушення, як зловживання монопольним становищем, включає в себе, як правило, не тільки неправомірну поведінку підприємця-монополіста, але й факт наявності його вини

Суб’єктивний елемент складу монополістичного правопорушення характеризується як правило прямим умислом і обов’язковою спеціальною метою.

Загалом положення статті 13 Закону мають не тільки заборонний, але й регулятивний характер. Вони встановлюють певні правила поведінки на ринку та безпосередньо регулюють взаємовідносини суб’єктів господарювання.

За 9 місяців 2008 року органами Комітету припинено 1029 зловживань монопольним (домінуючим) становищем (в аналогічний період 2007 року – 1423 порушення) з них:

564 порушення відповідно до ст. ст.13 та 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції»;

465 дій, що містять ознаки зловживань монопольним (домінуючим) становищем, відповідно до ст. ст. 13 та 46 Закону[76].

Дата добавления: 2015-08-18