Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Культурний націоналізм як рух модернізації

Читайте также:
  1. III. ЛІБЕРАЛЬНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ
  2. Анархічний націоналізм
  3. ВИЗНАЧЕННЯ НАЦІОНАЛІЗМУ
  4. Відображення в обліку господарських операцій з ремонту і модернізації основних засобів 1 страница
  5. Відображення в обліку господарських операцій з ремонту і модернізації основних засобів 2 страница
  6. Відображення в обліку господарських операцій з ремонту і модернізації основних засобів 3 страница
  7. Відображення в обліку господарських операцій з ремонту і модернізації основних засобів 4 страница

Багато науковців звичайно погоджуються <....>, що культурний націоналізм робить важливий внесок у національне будівництво – тоб­то, в досягнення спільнотою ідентичності, в її політичну організацію та уніфікацію у межах певної території. Але навіть серед таких науковців існує згода, що культурний націоналізм є регресивною силою, що він є витвором інтелектуалів у відсталих суспільствах – у суспільствах, які, зіткнувшись з науково досконалішими культурами, надолужують відчут­тя приниження зануренням в історію, аби твердити, що вони спадкоємці великої цивілізації. В усякому разі, [стверджують ці вчені,] культурний націоналізм є дійовим для формування націй у таких відсталих культу­рах, але він сам собою не відкриває шляху для суспільно-політичної мо­дернізації.

Таке тлумачення вперше запропонував свого часу Ганс Кон21 – зас­новник історичних досліджень націоналізму; його вплив відчувається також у блискучому аналізі націоналізму, здійсненому недавно Ернес-том Ґелнером22. <...>. Я спробую спростувати цей загальноприйнятий погляд. Я виходжу з припущення, що культурний націоналізм відіграє значно позитивнішу роль у процесі модернізації. Адже він являє собою не примітивне, а еволюційне розуміння спільноти, яке поєднує з надна­ціональною світською культурою, спрямованою на утвердження плюра­лістичної світової цивілізації. Культурні націоналісти є речниками мо­рального оновлення; вони започатковують ідеологічні рухи в періоди суспільних криз для того, щоб реформувати систему світоглядних орієн­тацій спільноти та запропонувати моделі суспільно-політичного розвит­ку, які б втілювали в собі їхні стратегії модернізації. У визначенні цих цілей поняття світської наднаціональної культури відіграє важливу роль.

Кон доводить, що існує два типи націоналізму – націоналізм полі­тичний, раціональний і націоналізм культурний, «містичний»; перева­жання одного з них над другим залежить від рівня суспільно-політично­го розвитку спільноти23.


Культурний і політичний націоналізм

[На думку Кона,] політичний націоналізм з’явився спочатку на «За­ході» (до якого Кон відносить Англію, Францію, Нідерланди, Швейца­рію, США та британські домініони) – у тих спільнотах, де від часу Рене­сансу поступово розвинулась софістична міська місцева культура і були встановлені або майже встановлені кордони національної держави. Коли ж з’явився націоналізм, то тут потрібно було лише перетворити вже на­явну державу у державу одного народу. Націоналізм тут набув практич­них і конституційних форм.

Одначе, коли націоналізм пізніше з’явився на «Сході» (до якого Кон відносить Центральну та Східну Європу і Азію), він став імітатив­ною реакцією на «західну» раціоналістичну культуру. Але тут не існува­ло світського середнього класу. Суспільство було переважно аграрним, з численним сільським населенням, керованим реакційною аристократією; до того ж тут не існувало ніякої відповідності між етнічними та політич­ними кордонами. Націоналісти тут не могли звертатися до територіаль­ної спільноти, вони також усвідомлювали соціальну й політичну відсталість їхніх культур у порівнянні із «західними»; тому вони заходи­лись створювати уявну націю (visionary nation), що ґрунтувалася на істо­ричних спогадах та на ознаках культурної самобутності, і стали тверди­ти про вищість містичного органічного зв’язку між селянством, землею та спільнотою24.

Це був культурний націоналізм істориків і митців, заслуга яких, з погляду Кона, полягала у створенні національної громадської думки, зорієнтованої на формування самобутньої політичної спільноти, підґрун­тям якої мала стати «природна» батьківщина; тим самим він закладав основу для пізніших модерністських політичних націоналістичних рухів. І все-таки Кон оцінює культурний націоналізм як регресивне явище, ос­кільки вважає його нездатним керувати процесом модернізації25.

Ґелнер також дає нам картину парадоксальних взаємин між куль­турним націоналізмом і модернізацією. [З його погляду,] культурний на­ціоналізм є витвором інтелектуалів у відсталих суспільствах, які у відповідь на загрозу з боку розвинутих науково-індустріальних культур і складнощів змагання з цими культурами стали проповідувати ностальгійне повернен­ня до первісного цілісного фольклорного світу і пішли шляхом лінгвістич­ної та культурної реконструкції. Змальовуючи страждання первісної спільноти під чужим бюрократичним урядуванням, вони започаткували націоналістичний погляд на державу. Одначе наслідок їхніх зусиль був майже протилежним тому, чого вони домагались. Бо ж вони мріяли про відроджену народну спільноту, а, як наслідок [своїх дій], одержували куль­туру модерну, в основі своїй наукову, хоча з місцевими ідіомами26.


Джон Гатчінсон

Кон і Ґелнер, безперечно, мають слушність у своєму ототожненні культурного націоналізму з захисною реакцією освічених еліт на той вплив, який модернізація чужих культур здійснює на політичні процеси. Цей вплив може мати своїм наслідком утвердження в оновленому ви­гляді традиційних цінностей спільноти – як це сталося у сучасних мусуль­манських країнах Середнього Сходу та Азії. Але ці автори помилково сприймають таке поновлення народності як повернення до ізольованої сільської простоти, вільної від усіх безладь цивілізації.

Насправді в даному разі маємо щось майже протилежне. Бо поза тим зверненням частини інтелектуалів та інтеліґенції до народності має­мо, по-перше, динамічне розуміння нації як розвинутої цивілізації з її особливим місцем в розвитку людства і, по-друге, відповідне прагнення перетворити націю так, щоб вона – об’єднавши минуле та сучасне на вищому рівні – спромоглася вийти в авангард всесвітнього поступу. <...>

Культурні націоналісти звертаються до освіченого нового поколі­ння з тим, щоб, створивши модерну наукову культуру, утвердити ко­лишнє місце своєї країни в світі; таку культуру вони поєднують з залиш­ками етнокультури того народу, який – будучи віддаленим від центру метрополії – є єдиним охоронцем національних традицій. Стисло кажу­чи, повернення до народності не є втечею від світу: воно є засобом пере­вести націю з наявної відсталості та розділеності на найвищий ступінь суспільного розвитку.


Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 109 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Значення вислову «національна (українська) ідея» залежить від контексту | Національна ідея чи ідея нації? | Об’єктивне розуміння національної ідеї | Зміст національної ідеї в Дмитра Донцова | Про деякі публікації на тему національної ідеї в 90-х роках | Примітки | ГАНС КОН | ДЖОН ПЛАМЕНАЦ | EHTOHI Д. СМІТ | Культурний і політичний націоналізм |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Політика культурного націоналізму| Історичний рівень досвіду

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)