Читайте также:
|
|
Багато науковців звичайно погоджуються <....>, що культурний націоналізм робить важливий внесок у національне будівництво – тобто, в досягнення спільнотою ідентичності, в її політичну організацію та уніфікацію у межах певної території. Але навіть серед таких науковців існує згода, що культурний націоналізм є регресивною силою, що він є витвором інтелектуалів у відсталих суспільствах – у суспільствах, які, зіткнувшись з науково досконалішими культурами, надолужують відчуття приниження зануренням в історію, аби твердити, що вони спадкоємці великої цивілізації. В усякому разі, [стверджують ці вчені,] культурний націоналізм є дійовим для формування націй у таких відсталих культурах, але він сам собою не відкриває шляху для суспільно-політичної модернізації.
Таке тлумачення вперше запропонував свого часу Ганс Кон21 – засновник історичних досліджень націоналізму; його вплив відчувається також у блискучому аналізі націоналізму, здійсненому недавно Ернес-том Ґелнером22. <...>. Я спробую спростувати цей загальноприйнятий погляд. Я виходжу з припущення, що культурний націоналізм відіграє значно позитивнішу роль у процесі модернізації. Адже він являє собою не примітивне, а еволюційне розуміння спільноти, яке поєднує з наднаціональною світською культурою, спрямованою на утвердження плюралістичної світової цивілізації. Культурні націоналісти є речниками морального оновлення; вони започатковують ідеологічні рухи в періоди суспільних криз для того, щоб реформувати систему світоглядних орієнтацій спільноти та запропонувати моделі суспільно-політичного розвитку, які б втілювали в собі їхні стратегії модернізації. У визначенні цих цілей поняття світської наднаціональної культури відіграє важливу роль.
Кон доводить, що існує два типи націоналізму – націоналізм політичний, раціональний і націоналізм культурний, «містичний»; переважання одного з них над другим залежить від рівня суспільно-політичного розвитку спільноти23.
Культурний і політичний націоналізм
[На думку Кона,] політичний націоналізм з’явився спочатку на «Заході» (до якого Кон відносить Англію, Францію, Нідерланди, Швейцарію, США та британські домініони) – у тих спільнотах, де від часу Ренесансу поступово розвинулась софістична міська місцева культура і були встановлені або майже встановлені кордони національної держави. Коли ж з’явився націоналізм, то тут потрібно було лише перетворити вже наявну державу у державу одного народу. Націоналізм тут набув практичних і конституційних форм.
Одначе, коли націоналізм пізніше з’явився на «Сході» (до якого Кон відносить Центральну та Східну Європу і Азію), він став імітативною реакцією на «західну» раціоналістичну культуру. Але тут не існувало світського середнього класу. Суспільство було переважно аграрним, з численним сільським населенням, керованим реакційною аристократією; до того ж тут не існувало ніякої відповідності між етнічними та політичними кордонами. Націоналісти тут не могли звертатися до територіальної спільноти, вони також усвідомлювали соціальну й політичну відсталість їхніх культур у порівнянні із «західними»; тому вони заходились створювати уявну націю (visionary nation), що ґрунтувалася на історичних спогадах та на ознаках культурної самобутності, і стали твердити про вищість містичного органічного зв’язку між селянством, землею та спільнотою24.
Це був культурний націоналізм істориків і митців, заслуга яких, з погляду Кона, полягала у створенні національної громадської думки, зорієнтованої на формування самобутньої політичної спільноти, підґрунтям якої мала стати «природна» батьківщина; тим самим він закладав основу для пізніших модерністських політичних націоналістичних рухів. І все-таки Кон оцінює культурний націоналізм як регресивне явище, оскільки вважає його нездатним керувати процесом модернізації25.
Ґелнер також дає нам картину парадоксальних взаємин між культурним націоналізмом і модернізацією. [З його погляду,] культурний націоналізм є витвором інтелектуалів у відсталих суспільствах, які у відповідь на загрозу з боку розвинутих науково-індустріальних культур і складнощів змагання з цими культурами стали проповідувати ностальгійне повернення до первісного цілісного фольклорного світу і пішли шляхом лінгвістичної та культурної реконструкції. Змальовуючи страждання первісної спільноти під чужим бюрократичним урядуванням, вони започаткували націоналістичний погляд на державу. Одначе наслідок їхніх зусиль був майже протилежним тому, чого вони домагались. Бо ж вони мріяли про відроджену народну спільноту, а, як наслідок [своїх дій], одержували культуру модерну, в основі своїй наукову, хоча з місцевими ідіомами26.
Джон Гатчінсон
Кон і Ґелнер, безперечно, мають слушність у своєму ототожненні культурного націоналізму з захисною реакцією освічених еліт на той вплив, який модернізація чужих культур здійснює на політичні процеси. Цей вплив може мати своїм наслідком утвердження в оновленому вигляді традиційних цінностей спільноти – як це сталося у сучасних мусульманських країнах Середнього Сходу та Азії. Але ці автори помилково сприймають таке поновлення народності як повернення до ізольованої сільської простоти, вільної від усіх безладь цивілізації.
Насправді в даному разі маємо щось майже протилежне. Бо поза тим зверненням частини інтелектуалів та інтеліґенції до народності маємо, по-перше, динамічне розуміння нації як розвинутої цивілізації з її особливим місцем в розвитку людства і, по-друге, відповідне прагнення перетворити націю так, щоб вона – об’єднавши минуле та сучасне на вищому рівні – спромоглася вийти в авангард всесвітнього поступу. <...>
Культурні націоналісти звертаються до освіченого нового покоління з тим, щоб, створивши модерну наукову культуру, утвердити колишнє місце своєї країни в світі; таку культуру вони поєднують з залишками етнокультури того народу, який – будучи віддаленим від центру метрополії – є єдиним охоронцем національних традицій. Стисло кажучи, повернення до народності не є втечею від світу: воно є засобом перевести націю з наявної відсталості та розділеності на найвищий ступінь суспільного розвитку.
Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 109 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Політика культурного націоналізму | | | Історичний рівень досвіду |